Україна у 2010—2014 рр. Революція Гідності
- 20-06-2022, 12:25
- 369
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 35. Україна у 2010—2014 рр. Революція Гідності
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати період президентства В. Януковича; характеризувати процес наростання опору антидемократичним процесам в Україні; визначати передумови, причини, перебіг та результати Революції Гідності.
ПРИГАДАЙТЕ:
1. Коли В. Януковича було обрано Президентом України? 2. На які політичні сили спирався В. Янукович під час свого президентства?
1. ПОЧАТОК ПРЕЗИДЕНТСТВА В. ЯНУКОВИЧА. Після приходу до влади В. Янукович та уряд М. Азарова декларували проведення негайних реформ для подолання наслідків світової економічної кризи 2008—2009 рр. і періоду правління «помаранчевих» сил. Було проголошено проведення податкової, пенсійної, судової та інших реформ, скорочення бюрократичного апарату, просування в бік європейської інтеграції. Наочним втіленням активної діяльності нової команди мала бути успішна підготовка до проведення чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». У другій половині 2010 р. почали проявлятися ознаки пожвавлення української економіки. Проте деякі галузі, особливо будівельна, так і не вийшли з кризи. Загалом економіка України за 2010 р. показала зростання (близько 4 %).
Однак уже перші кроки нової влади стали підставою для накопичення протестних настроїв у суспільстві. Першим таким кроком стало підписання з Росією Харківських угод (2010 р.), які на 25 років продовжували базування Чорноморського флоту Росії в Криму. Україна натомість отримувала знижку на природний газ у розмірі 100 дол. за тисячу кубометрів.
Щоб продемонструвати суспільству, що нового Президента України В. Януковича сприймають на Заході, була організована його зустріч із президентом США Б. Обамою в обмін на здачу Україною запасів збагаченого урану, що використовувався в науково-дослідних цілях. Також В. Янукович після зустрічі з президентом Європейської комісії Ж. М. Баррозу заявив, що Україна розпочне реалізацію курсу на європейську інтеграцію. У межах цього курсу почалася підготовка Угоди про асоціацію з ЄС. У той самий час було ухвалено рішення про позаблоковий статус України. Такі кроки свідчили про повернення до багатовекторної зовнішньої політики часів президентства Л. Кучми.
У внутрішній політиці на тлі декларування необхідності проведення реформ відбувалося поступове обмеження демократичних свобод і придушення опозиції. Із новою силою розгорнулися процеси переділу власності та корупції у вищих колах влади. Фактично доходи країни були поділені між декількома фінансово-промисловими групами й вищими посадовцями.
30 вересня 2010 р. рішенням Конституційного Суду України Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. було визнано неконституційним «у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття». Таким чином, без рішення Верховної Ради В. Янукович повернув собі повноваження, які Президент України мав до «помаранчевої революції».
Щоб показати суспільству видимість реформ, було анонсовано скорочення бюрократичного апарату на 10 %, але насправді в наступні роки він лише зріс.
Асоціація — добровільне об'єднання для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці за умови збереження самостійності, правової та майнової незалежності її членів.
Мітинги проти ратифікації Харківських угод. 2010 р.
ОКРЕМІ КРАЇНИ СВІТУ ЗА ВНП НА ОДНУ ОСОБУ (грн, за курсом долара на квітень 2010 р.)
2. ПОДАТКОВИЙ МАЙДАН. УВ'ЯЗНЕННЯ ЛІДЕРІВ ОПОЗИЦІЇ. Першим спротивом новій політиці влади став Податковий Майдан (22 листопада — 3 грудня 2010 р.). Поштовхом до нього стало прийняття Верховною Радою Податкового кодексу, який у народі прозвали КАТ (кодекс Азарова—Тігіпка).
22 листопада 2010 р. близько 20 тис. представників малого та середнього бізнесу зібралися в Києві на Майдані Незалежності з акцією протесту проти прийнятого Верховною Радою нового Податкового кодексу та з вимогою до В. Януковича ветувати документ. Під Монументом Незалежності почалася установка наметового містечка, а саму акцію активісти оголосили безстроковою. Через п’ять днів на Майдан до протестувальників вийшли В. Янукович та М. Азаров і заявили, що ймовірність ветування Податкового кодексу «досить висока», а влада і підприємці мають «одну мету».
30 листопада 2010 р. Президент частково ветував кодекс, але мітингувальники відмовилися залишати Майдан, вимагаючи повного ветування. У ніч на 3 грудня силовики та комунальники під приводом розчищення території для установки новорічної ялинки знесли наметове містечко. Розправа з Податковим Майданом засвідчила, що у влади виникла ілюзія безкарності своїх дій.
2011 рік став часом упровадження пенсійної реформи (серпень-вересень), яка значно погіршувала умови виходу на пенсію, особливо для жінок. Такими діями влада намагалася перекласти на суспільство прорахунки в пенсійній політиці та «залатати діри» в бюджеті Пенсійного фонду.
Із грудня 2010 р. тривали судові переслідування колишнього Прем’єр-міністра й найбільш авторитетного лідера опозиції Ю. Тимошенко. 5 серпня 2011 р. її було заарештовано, а 11 жовтня суд визнав її винною в перевищенні службових повноважень і завданні матеріальних збитків «Нафтогазу» в розмірі 189,5 млн дол. Її було засуджено до семи років ув’язнення й зобов’язано виплатити збитки. Згодом до цих звинувачень намагалися додати й інші (аж до організації замовного вбивства).
Арешт та ув’язнення Ю. Тимошенко викликали обурення як усередині країни, так і за кордоном. Опозиція згуртувалася в Комітет опору диктатурі. Провідні світові лідери вважали справу політично вмотивованою. Проте акції протесту в країні владі вдалося придушити.
Податковий Майдан. Київ. 2010 р.
Протест українців Австралії. Напис на плакаті: «Луценку — волю!». 2012 р.
Квітковий логотип чемпіонату «Євро-2012» у Львові
Акція захисників української мови в Харкові. 2012 р.
Заголовок «Що таке русифікація і чому вона веде до вбогості?» в англомовному журналі «Ukrainian Week». Липень 2011 р.
Карикатура на становище російської та української мов в Україні. 2012 р.
27 лютого 2012 р. після тривалого утримання у слідчому ізоляторі було засуджено лідера опозиційної партії «Народна самооборона», колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Йому було призначено покарання — чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна; позбавлення права обіймати посади, що пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків на термін до трьох років; позбавлення 1 рангу державного службовця.
Із 8 червня до 1 липня 2012 р. в Україні та Польщі відбувся чемпіонат Європи з футболу «Євро-2012». Проведення заходу такого рівня сприяло патріотичному піднесенню в суспільстві й гордості за країну. У той самий час у деяких країнах Європи ширилися заклики бойкотувати змагання на знак протесту проти політичних переслідувань в Україні. Однак цей захід було проведено на високому рівні.
3. МОВНИЙ МАЙДАН. ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 2012 р. Після завершення «Євро-2012» влада завдала нового удару по опозиції та українській державності. На початку липня Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засади державної мовної політики» (так званий «закон Ківалова—Колесніченка»), який фактично розширював сферу офіційного вживання російської мови. У відповідь зібрався Мовний Майдан (3 липня — 8 серпня 2012 р.).
На Європейській площі під Українським домом зібрався мітинг на підтримку української мови. Деякі учасники акції оголосили голодування. Частина протестувальників залишилася на ніч. Наступного дня між мітингувальниками та співробітниками спецпідрозділу міліції «Беркут» (відповідальний за дотримання громадської безпеки та боротьбу з організованою злочинністю), стягнутими на місце подій, відбулися зіткнення із застосуванням сльозогінного газу.
ЗОВНІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ
8 липня, незважаючи на акції протесту, що проходили не тільки в Києві, а й в інших містах України, В. Янукович підписав скандальний закон, який передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де частка представників національних меншин становить понад 10 %.
Опозиція не змогла реально протистояти владі, і за місяць акція зійшла нанівець. Проте ці дії влади активізували радикальні опозиційні сили напередодні виборів до Верховної Ради 2012 р.
Чергові вибори до Верховної Ради України відбулися 28 жовтня 2012 р. Їх проводили за змішаною виборчою системою (половину депутатів обирали за пропорційною системою, за партійними списками, іншу половину — у мажоритарних округах).
Головними суперниками на виборах були Партія регіонів, до якої приєдналася партія «Сильна Україна» на чолі із С. Тігіпком, та об’єднана опозиція, яка ще 22 січня 2012 р., у день Соборності, підписала угоду про спільні дії.
Незважаючи на шалений інформаційний тиск та адміністративний ресурс, Партія регіонів за партійними списками набрала лише 30 % голосів, їхній союзник КПУ — 13,18 %.
Результати опозиції були такими: ВО «Батьківщина» набрала 25,54 %, «УДАР» — 13,96 %, «Свобода» — 10,44 %.
Вибори 2012 р., як і попередні, засвідчили підтримку Партії регіонів у східних і південних областях країни; опозиції — у західних і центральних.
Передвиборча агітація напередодні парламентських виборів 2012 р.
ЗАГАЛЬНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ВИБОРІВ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ 2012 р.
«Тушки» — принизлива назва депутатів, які обиралися за списками одних партій, а в парламенті приєдналися до їх опонентів.
У новообраному парламенті різними способами поступово була утворена фракція Партії регіонів із 207 осіб (частково були «тушки» з опозиційних партій). У союзі з КПУ це давало фракції змогу ухвалювати потрібні рішення.
4. ЄВРОМАЙДАН. РЕВОЛЮЦІЯ ГІДНОСТІ. Тим часом диктаторські риси режиму В. Януковича посилювалися. Сформувалося вузьке коло наближених, яке отримало назву «сім’я». На користь «сім’ї» відбувалося фактичне розграбування державного бюджету. Інтереси країни здавали на користь Росії, яка все наполегливіше виступала за відновлення свого впливу в межах колишнього СРСР. Розвиток країни фактично зупинився, корупція сягнула небачених масштабів. Стабільність досягалася накопиченням внутрішніх і зовнішніх боргів.
Така політика набувала все більшого опору в суспільстві. У березні 2013 р. опозиційні сили започаткували акцію протесту «Вставай, Україно!». Проте бажаного результату вона не дала. Лідери опозиції не користувалися значною підтримкою. Однак восени 2013 р. піднялася нова хвиля акцій протесту. Поштовхом до цих подій стала відмова влади від курсу на європейську інтеграцію.
21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, мотивуючи це «інтересами національної безпеки». У відповідь уже ввечері цього ж дня люди, переважно студенти, зібралися на Майдані Незалежності на підтримку європейської інтеграції. Такі самі акції розгорнулися в інших областях України. Згодом вони отримали узагальнюючу назву
Акція «Вставай, Україно!» в Полтаві. Кінець 2013 р.
Євромайдан — масштабні акції протесту кінця 2013 — початку 2014 р. Поштовхом до протестів стала відмова уряду від європейського курсу, який асоціювався в українців із реформуванням країни й поліпшенням рівня життя. Спроба уряду силою розігнати Євромайдан спричинила Революцію Гідності, результатом якої стало усунення В. Януковича від влади.
Євромайдан. Однак навіть під тиском суспільства В. Янукович на саміті Східного партнерства у Вільнюсі (Литва), що відбувся 29 листопада, відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС. А вранці 30 листопада «Беркут» на Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти такого рішення Президента. У результаті понад 50 осіб було поранено. Влада виправдовувала свої дії заявою, що протести не дозволяли встановити новорічну ялинку на час зимових свят. Згодом ця ялинка, прикрашена плакатами й гаслами, стала одним із символів Євромайдану. Жорстоке побиття протестувальників, на думку влади, мало стати «уроком на майбутнє». Однак реакція суспільства була зворотною.
1 грудня 2013 р. Київ зібрався на перше віче — загальні збори громадян (із того часу їх проводили щонеділі опівдні). Учасники були обурені жорстокістю міліції, застосованою до мирних і неозброєних демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету Міністрів і розслідування подій 30 листопада 2013 р. За різними джерелами, у цей день у центрі Києва зібралося від 700 тис. до 1,5 млн осіб. Щоб дискредитувати народний виступ, була спровокована сутичка демонстрантів із міліцією біля будівлі Адміністрації Президента. Бійці «Беркуту» знову вчинили жорстоке побиття, але це лише додало рішучості учасникам протестів. У центрі міста з’явився новий Майдан. Протестувальники вимагали усунення існуючої влади, проведення реформ і відновлення курсу на євроінтеграцію.
Однак влада не прислухалася до вимог народу. Тоді 8 грудня на Майдані під час «маршу мільйона» було прийнято рішення блокувати урядовий квартал. У цей же день у Києві було повалено пам’ятник Леніну. Це поклало початок процесу, який розтягнувся на рік і отримав назву «ленінопад» (до кінця року в Україні було зруйновано понад 500 пам’ятників).
У ніч на 11 грудня 2013 р. кілька тисяч бійців «Беркуту» та внутрішніх військ зробили спробу звільнити («зачистити») вулицю Хрещатик та Майдан Незалежності від протестувальників. Одночасно співробітники ДАІ (Державної автоінспекції) заблокували дороги до центру міста. Незважаючи на це, до 5 години ранку понад 15 тис. жителів Києва, яких розбудили церковні дзвони, прийшли захищати Майдан. (Першими почали бити дзвони Михайлівського Золотоверхого собору, сповіщаючи в такий спосіб про надзвичайні події.) Зрештою силовики були змушені відступити.
13 грудня відбувся «круглий стіл» В. Януковича і трьох лідерів опозиції — А. Яценюка, В. Кличка, О. Тягнибока, але жодного питання не було вирішено.
Для протидії Майдану влада організувала Антимайдан, який розташувався на площі біля будівлі Верховної Ради та в Маріїнському парку. На Антимайдан масово звозили прихильників Партії регіонів зі східних і південних областей країни. Такі самі Антимайдани були організовані в деяких містах України.
Мітинг на підтримку європейської інтеграції. 2013 р.
Протести на Майдані Незалежності. 1 грудня 2013 р. У центрі недовстановлена новорічна ялинка («йолка»)
«Марш мільйона». 8 грудня 2013 р.
Світлове шоу під час концерту гурту «Океан Ельзи». 14 грудня 2013 р.
Незважаючи на морози й провокації з боку силовиків та чиновників, люди на Майдані продовжували вимагати змін. Ситуація знову загострилася після прийняття 16 січня 2014 р. «диктаторських законів» (десять законів), які значно обмежували права людей на протест. Вони передбачали блокування веб-сайтів, покарання за встановлення наметів та звукового обладнання для мітингів, заборону носіння шоломів під час мітингів, вимогу перереєстрації організацій, які отримували фінансування з-за кордону, тощо.
19 січня 2014 р. приблизно о 15-й годині, після щотижневого віча, кілька сотень людей намагалися прорватися до будівлі Верховної Ради через блокпости підрозділів міліції на вулиці Грушевського біля стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського. «Беркут» відповів світло-шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумовими кулями та водометами (використання водометів за мінусової температури заборонено міжнародними конвенціями). Найбільш радикально налаштовані протестувальники застосували палиці, каміння, «коктейлі Молотова», палили автомобільні шини.
Щоб дискредитувати протестувальників, влада найняла «тітушок» для погромів у Києві. У ніч із 20 на 21 січня по всьому місту сталися підпали автомобілів і напади на учасників демонстрацій. Проте жителі Києва почали створювати загони самооборони і не дали погромникам влаштовувати провокації. Тим часом правоохоронні органи застосували проти протестувальників вогнепальну зброю. 22 січня 2014 р. загинуло троє осіб: вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський були вбиті з вогнепальної зброї на вулиці Грушевського, українця Юрія Вербицького знайшли мертвим у лісі біля Борисполя, куди його вивезли невідомі. Також цього дня в результаті сутичок було поранено понад 90 осіб. Переважали травми від ураження гумовими кулями, осколкові поранення обличчя та хімічні опіки. Проте жодна зі сторін не бажала поступатися. На Майдані було створено самооборону, яка активно озброювалася шоломами, щитами й палицями.
«Тітушки» — термін, що виник у травні 2013 р. спочатку для позначення молодих людей, яких негласно використовували в політичних цілях як найманців для організації провокацій, бійок, інших акцій із застосуванням фізичної сили. Термін «тітушки» походить від прізвища спортсмена з Білої Церкви Вадима Тітушка, який 18 травня 2013 р. в Києві брав участь у бійках проти опозиції і напав на журналістів. Напад було знято фотокореспондентами, що й стало основним доказом його вини в суді. Хоча В. Тітушка й було засуджено, це не зупинило в подальшому використання «тітушок» у боротьбі проти опозиції.
Вогняний заслін від «Беркуту». 22 січня 2014 р.
Протестувальники на барикаді на вулиці Грушевського. 24 січня 2014 р.
Євромайдан у Харкові. 14 грудня 2013 р.
Сергій Нігоян. Січень 2014 р.
В інших областях прихильники Майдану почали брати владу у свої руки. Протягом 22—27 січня було захоплено десять державних установ (усі західні обласні державні адміністрації, крім Закарпатської, та Чернігівська й Полтавська). На півдні захоплення не відбулися. Черкаську обласну державну адміністрацію міліція відбила й почала «зачистку» серед населення. Було схоплено й ув’язнено близько 56 осіб. Розгін Євромайдану силовими засобами за участю міліції та «тітушок» відбувся і в інших містах.
Події січня стали свідченням того, що влада не прагне мирного розв’язання ситуації.
Завершальним і найбільш трагічним етапом революції стали події 18—20 лютого 2014 р. в Києві, під час яких загинуло близько сотні протестувальників і кілька сотень було поранено або травмовано.
Уранці 18 лютого протестувальники розпочали ходу до Верховної Ради України, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента. Натомість за вказівкою Голови Верховної Ради В. Рибака канцелярія Верховної Ради України відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення людей і призвело до зіткнень із силовиками в Маріїнському парку та на вулицях Шовковичній та Інститутській. Силовики перейшли в наступ, який переріс у жорстоке побиття неозброєних людей. їх відтіснили до Майдану Незалежності, понад 20 осіб загинуло. Однак протистояння не припинилося. У ніч із 18 на 19 лютого й протягом дня на Майдані Незалежності тривали бої. Силовики застосували бронетранспортери й водомети. Згорів Будинок профспілок. Проте зламати опір людей не вдалося. Переговори лідерів опозиції з В. Януковичем були безрезультатними.
Уранці 20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ і, незважаючи на значні втрати (47 осіб було вбито, більшість розстріляли снайпери), змогли зайняти Український дім, Жовтневий палац та відтіснити силовиків до урядового кварталу. Наступ озброєних палицями і щитами протестувальників проти силовиків із вогнепальною зброєю остаточно переломив хід подій на користь Євромайдану.
Будинок профспілок у Києві під час пожежі. 19 лютого 2014 р.
Сутички в центрі Києва. 19 лютого 2014 р.
Демонтаж пам'ятника В. Леніну в Бердичеві (Житомирська обл.). 22 лютого 2014 р.
У цей час було скликано позачергове засідання парламенту. О 22-й годині Верховна Рада ухвалила постанову «Про засудження застосування насильства, що призвело до загибелі людей». У ній дії силовиків були визнані незаконними, заборонялося застосування сили проти протестувальників у подальшому. За цю постанову проголосували 236 депутатів, у тому числі 35 депутатів від фракції Партії регіонів та 35 позафракційних. Жодного голосу не дала лише фракція КПУ.
21 лютого лідери опозиції підписали з В. Януковичем угоду щодо врегулювання кризи в Україні. Протягом 48 годин із моменту її підписання передбачалося: відновити дію Конституції України в редакції 2004 р. та сформувати новий коаліційний уряд; до вересня 2014 р. провести конституційну реформу; до грудня 2014 р. провести позачергові президентські вибори; прийняти нове виборче законодавство та обрати новий склад ЦВК; провести розслідування випадків насильства під наглядом Ради Європи. Також влада та опозиція відмовилися від силових дій. Угоду було засвідчено підписами глав держав Польщі, Німеччини, представниками Міністерства зовнішніх справ Франції. Представник Росії відмовився поставити свій підпис.
Того ж дня Верховна Рада 386 голосами прийняла постанову про відновлення легітимного конституційного ладу (у редакції 2004 р.). Це означало, що буде сформовано новий уряд, а В. Янукович втратив можливість диктувати склад уряду.
21 лютого ввечері відбувся багатолюдний мітинг. Уже після виступу лідерів опозиції на трибуну піднявся один із сотників Самооборони Майдану Володимир Парасюк, який заявив, що Майдан не терпітиме В. Януковича ще рік, до виборів у грудні 2014 р. Було проголошено ультиматум: якщо В. Янукович до ранку не піде у відставку, то Самооборона Майдану буде змушена розпочати штурм будівлі Адміністрації Президента.
У ніч із 21 на 22 лютого В. Янукович виїхав до Харкова, де 22 лютого мав відбутися з’їзд депутатів усіх рівнів південно-східних областей України, АР Крим і м. Севастополя. Проте не знайшовши підтримки в Харкові, В. Янукович утік до Росії. Україну залишили й інші представники його режиму.
22 лютого Верховна Рада України підтримала (328 голосів) постанову про усунення В. Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення його самоусуненням від виконання своїх обов’язків, та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 р.
Головою Верховної Ради України став Олександр Турчинов. Наступного дня на нього також було покладено виконання обов’язків Президента.
27 лютого 2014 р. Верховна Рада України призначила лідера партії «Батьківщина» А. Яценюка на посаду Прем’єр-міністра України. Був утворений новий уряд, підтриманий Майданом.
Квіти, викладені Інститутською вулицею, на вшанування загиблих Героїв Євромайдану. 24 лютого 2014 р.
Алея Героїв Небесної Сотні. Київ
Події листопада 2013 — лютого 2014 р. отримали назву Революція Гідності, а 107 героїв, що загинули в боротьбі проти диктатури, назвали Небесною Сотнею. Усім їм було посмертно присвоєно звання Героя України.
Загальна кількість загиблих у подіях Революції Гідності — 128 осіб (у тому числі 16 працівників Міністерства внутрішніх справ). Загальна кількість постраждалих — близько 3000 людей, серед них 136 журналістів під час виконання професійних обов’язків.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Із якого виду спорту в Україні відбувся чемпіонат «Євро-2012»? 2. За що виступав Податковий Майдан? 3. Що спровокувало зібрання Мовного Майдану? 4. Хто з лідерів опозиції був ув'язнений? 5. Яка подія стала приводом до здійснення Революції Гідності? 6. Хто у 2014 р. очолив уряд, підтриманий Майданом?
7. Чому Податковий і Мовний Майдани не мали результатів? 8. Обговоріть у групах. Про що свідчили результати виборів до Верховної Ради України у 2012 р.? 9. Як розгорталися події на Майдані в листопаді 2013 — лютому 2014 р.?
10. Створіть презентацію на тему «Революція Гідності». 11. Складіть хронологію основних подій Євромайдану та Революції Гідності. 12. Визначте основні тенденції та суперечності соціально-економічного розвитку України у 2005—2008, 2008—2014 та після 2014 рр.
13. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Чому влада застосувала проти мирних протестувальників зброю?».
Коментарі (0)