Практичне заняття. Входження Кримської області до складу УРСР: міфи та реальність (дослідження документів)
- 20-06-2022, 11:33
- 674
... |
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
ОСВІТА. Із другої половини 1950-х рр. на розвиток освіти виділялося набагато більше коштів, ніж раніше. Це було обумовлено усвідомленням радянським керівництвом необхідності подолати відставання в цій сфері від країн Заходу в умовах розгортання НТР. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, що започаткував реформу шкільної освіти, а у квітні наступного року відповідний закон з’явився також в УРСР. Згідно із цими законами запроваджувалася обов’язкова 8-річна освіта, 10-річні середні школи перетворювалися на 11-річні. Передбачалося також, що одночасно зі здобуттям 11-річної освіти учні шкіл опановуватимуть одну з масових професій. Значного суспільного резонансу в Україні набуло положення нового закону про обов’язковість вивчення російської мови і фактично факультативне вивчення (за бажанням батьків учнів) української мови. Проти цього виступали представники творчої інтелігенції республіки і навіть її партійне керівництво. Так, секретар ЦК КПУ з питань культури і освіти С. Червоненко і заступник Голови Ради Міністрів УРСР С. Гречуха наполягали на обов’язковому вивченні української мови в російськомовних школах республіки. Проте за вказівкою М. Хрущова в новому законі про освіту в УРСР залишився пункт про факультативність української мови. Унаслідок зросійщення кількість шкіл з українською мовою навчання скоротилася в республіці з 25 308 у 1959/1960 навчальному році до 23 574 у 1965/1966 навчальному році, а кількість російських шкіл за той самий період зросла відповідно із 4192 до 4707. Представники різних верств українського суспільства висловлювали протести проти зросійщення системи освіти в УРСР. У більшості міст Південної і Східної України залишилося по кілька невеликих українських шкіл «для статистики». При цьому на одну російську школу в середньому припадало 524 учні, а на українську — 190.... |
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ другої половини 1950-х рр. ТА БОРОТЬБА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ З НИМ. В умовах хрущовської «відлиги» в Україні продовжував розвиватися опозиційний рух. Здійснювана в межах десталінізації лібералізація суспільно-політичного життя сприяла появі в республіці тих, хто шукав шляхів до подальшої демократизації і досягнення національного суверенітету України. Однією з перших українських національно-визвольних організацій, що виникла на початку десталінізації в Західній Україні, став Український революційний центр (УРЦ). Зі Львова його учасники надсилали друковані на машинці відозви до навчальних закладів, сільрад і колгоспів восьми областей. У них повідомлялося про виникнення УРЦ та його намір очолити український національно-визвольний рух. У програмовому маніфесті УРЦ проголошувалися «тридцять принципів свободи», серед яких називали запровадження демократичної системи, встановлення державних кордонів нації в межах їх етнічних земель, можливість засновувати різні політичні партії тощо. «Кожній нації — державність» — проголошував УРЦ.... |
ЗМІНИ В УПРАВЛІННІ ГОСПОДАРСТВОМ. Із квітня 1953 р. в підпорядкування республіки почали передавати підприємства, якими раніше керував центр. Усього до 1956 р. Україні передали близько 10 тис. підприємств, переважно вугільної, металургійної, нафтової, лісової, харчової, м’ясо-молочної, текстильної, легкої промисловості, автомобільного транспорту, зв’язку та промисловості будівельних матеріалів. Загалом протягом 1953—1956 рр. частка республіканської промисловості в Україні зросла із 30 до 70 %. У 1954 р. розпочалося скорочення кількості працівників адміністративно-управлінського апарату міністерств і відомств як у центрі, так і в республіках. У результаті цього лише протягом 1954—1955 рр. в УРСР кількість працівників міністерств і відомств зменшилася на 61 тис. осіб. У 1957 р. М. Хрущов ініціював перетворення, спрямовані на децентралізацію управління промисловістю й скорочення більшості союзних міністерств. За Законом «Про подальше вдосконалення організації управління промисловістю і будівництвом в Українській РСР», прийнятим Верховною Радою УРСР у травні 1957 р., ліквідовувалася система галузевого, вертикального централізованого управління. Замість неї створювалися територіальні ради народного господарства — раднаргоспи.... |
ΧΧ З'ЇЗД КПРС І ПОЧАТОК ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ. Часткова відмова керівництва СРСР від методів сталінщини унаочнювала потребу продовження десталінізації. Важливим кроком на шляху подальшої лібералізації радянського суспільства став XX з’їзд КПРС, який відбувся в лютому 1956 р. На закритому засіданні М. Хрущов виступив із доповіддю «Про "культ особи” і його наслідки». У ній він піддав гострій критиці Й. Сталіна, звинувативши його в зловживанні владою, порушенні законності, хворобливій підозрілості до соратників тощо. У доповіді М. Хрущов представив партію як сторону, що найбільше постраждала від сталінських репресій. У доповіді було названо імена 23 партійно-радянських діячів, що стали жертвами переслідувань. Про сталінські злочини, не пов’язані з репресіями керівників партії, наприклад Голодомор 1932—1933 рр., що став геноцидом українського народу, не згадувалося. Винятком була згадка про відомі всім депортації окремих народів. Доповідь вразила багатьох учасників з’їзду. За спогадами сучасників, кількох депутатів, що знепритомніли від почутого, тихо винесли із зали засідань. Доповідь «Про "культ особи” і його наслідки» з’їзд не обговорював, а лише прийняв стислу постанову в кілька рядків. Вона стала важливим кроком у розвінчуванні Й. Сталіна як «великого вождя» і «послідовника справи Леніна». Однак це скоріше маскувало, ніж викривало сутність сталінізму. У доповіді засуджувалися переважно зовнішні прояви режиму («культ особи») і репресії проти партійних та військових діячів.... |
ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ СМЕРТІ Й. СТАЛІНА. 5 березня 1953 р. в СРСР було оголошено про смерть Й. Сталіна. Ця подія не означала одночасне припинення сталінського режиму в країні, але зробила можливими перші кроки з десталінізації суспільно-політичного життя. Наприкінці березня 1953 р. було оголошено амністію щодо осіб, засуджених на термін до п’яти років, а також за господарські, посадові та деякі воєнні злочини. За амністією з радянських в’язниць і концтаборів звільнили 1,2 млн в’язнів. Удвічі було скорочено термін покарання особам, засудженим на п’ять років. Виняток становили особи, засуджені за участь у «контрреволюційній діяльності». Того самого року розпочалася реабілітація осіб, незаконно репресованих у часи сталінщини, і влітку-восени перші з них почали повертатися додому з місць відбування покарання. У вересні 1955 р. було здійснено амністію щодо громадян, звинувачених у співробітництві з нацистськими окупантами в роки війни. Було звільнено чимало українців, що перебували на окупованих територіях і були звинувачені в «пособництві ворогу». У вересні 1953 р. М. Хрущова було обрано першим секретарем ЦК КПРС. Те, що він раніше був першим секретарем ЦК КПУ, сприяло посиленню впливу України та її вихідців на союзні справи.... |
... |
... |
... |
ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ. Відродження культурного життя України в післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві суперечливих процесів: з одного боку — зміцнення тоталітарного режиму, з іншого — зростання суспільної свідомості народу й поява спроб самостійно замислитися над реаліями життя «у найкращій країні світу» (за твердженнями комуністичної пропаганди), де, як співалося в одній із радянських пісень, «так вільно дихає людина». На світосприйняття тогочасних українців суттєво вплинуло їх перебування у складі радянських військ за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму особистої влади, створивши передумови для критичної оцінки суспільством як системи влади загалом, так і особи керівника зокрема. Український народ був переконаний, що після величезних жертв і перемоги він, так само як й інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення рівня життя і встановлення справедливого демократичного ладу. Сталінський режим на вимоги часу відповів не реформами, а намаганням зберегти незмінність становища, посиленням контролю над суспільством, особливо в галузі ідеології.... |