Культура в перші післявоєнні роки
- 20-06-2022, 11:24
- 825
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 6. Культура в перші післявоєнні роки
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: з'ясувати історичні умови розвитку культури України в перші післявоєнні роки; визначити, як було відновлено систему освіти в республіці; характеризувати розвиток науки в тогочасній Україні; аналізувати тенденції розвитку української літератури й мистецтва в цей час; створити уявлення про вплив «ждановщини» на розвиток культури.
ПРИГАДАЙТЕ:
1. Якими були історичні умови розвитку культури України наприкінці 1920-х — у 1930-ті рр.? 2. Як відбувався розвиток освіти України в цей період? 3. Назвіть здобутки тогочасної української науки. 4. Визначте здобутки і втрати літератури й мистецтва України кінця 1920 — 1930-х рр. 5. Що вам відомо за іншими предметами навчальної програми про здобутки культури України в перші післявоєнні роки?
1. ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ. Відродження культурного життя України в післявоєнні роки наражалося на великі труднощі. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом.
Перемога СРСР у війні посилила розвиток у радянському суспільстві суперечливих процесів: з одного боку — зміцнення тоталітарного режиму, з іншого — зростання суспільної свідомості народу й поява спроб самостійно замислитися над реаліями життя «у найкращій країні світу» (за твердженнями комуністичної пропаганди), де, як співалося в одній із радянських пісень, «так вільно дихає людина».
На світосприйняття тогочасних українців суттєво вплинуло їх перебування у складі радянських військ за кордоном, знайомство із західним способом життя. Війна показала народу всю аморальність, антигуманність режиму особистої влади, створивши передумови для критичної оцінки суспільством як системи влади загалом, так і особи керівника зокрема. Український народ був переконаний, що після величезних жертв і перемоги він, так само як й інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення рівня життя і встановлення справедливого демократичного ладу.
Сталінський режим на вимоги часу відповів не реформами, а намаганням зберегти незмінність становища, посиленням контролю над суспільством, особливо в галузі ідеології.
Прояви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів із боку діячів культури часто кваліфікувалися як український «буржуазний націоналізм», космополітизм, антирадянська діяльність, що загрожувало людині моральним та фізичним знищенням.
2. ВІДНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ. Після повернення на територію України радянської влади розпочалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами самого населення — «методом народної будови». У 1944—1945 рр. у республіці відбудували і побудували 1669 шкіл. Станом на 1950 р. довоєнну мережу шкіл практично відновили, але цього було недостатньо. У середині 1950-х рр. 16 тис. шкіл (33,2 % від їхньої загальної кількості), у яких навчалося 1,67 млн дітей, змушені були організовувати заняття у дві, а то й у три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості та в робітничих селищах, була розташована в мало пристосованих для навчання приміщеннях.
СКЛАДОВІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ в 1940—1950-ті рр.
Обговоріть у парах. Які з наведених складових розвитку культури, на вашу думку, були найбільш негативними і чому? Поверніться до цього запитання після розгляду матеріалу параграфа і доповніть таблицю. Порівняйте попередні й остаточні відповіді.
Учні школи в с. Качкарівка (Херсонська обл.) з учителькою та піонервожатою. 1950-ті рр.
Прокладання першого магістрального газопроводу «Дашава—Київ». 1948 р.
Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах і навчальному обладнанні. Для матеріальної підтримки дітей, яких батьки не могли забезпечити необхідним мінімумом для навчання, створювався фонд всеобучу (рос. «всеобщее обучение»; загальне обов’язкове навчання дітей шкільного віку). З огляду на реалії післявоєнного життя необхідність запровадження мережі вечірніх шкіл була очевидною. Були засновані також навчальні курси для дорослих, професійні заочні школи.
У 1953 р. було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. Це створило додаткові труднощі — не вистачало приміщень, учителів, навчальних посібників. Як і в довоєнні роки, Комуністична партія прагнула перетворити школу на знаряддя встановлення і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Було відновлено роботу піонерських і комсомольських організацій. Прищеплення відданості Й. Сталіну та ідеалам комунізму оголошувалося найважливішим покликанням школи.
У післявоєнні роки розпочався процес скорочення шкіл з українською мовою навчання. Так, із 1948 до 1954 р. їхня кількість зменшилася з 26 до 25 тис., а кількість шкіл із російською мовою навчання збільшилася з 2720 до 4051, або в 1,5 разу. Станом на 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн, а в російських і мішаних — 3,9 млн дітей. Закривалися національні школи (польські, угорські, румунські тощо). Усі вони ставали російськими.
Протягом четвертої п’ятирічки загалом було відновлено систему вищої освіти. Унаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилась порівняно з довоєнним періодом, тоді як кількість студентів зросла з 99 до 325 тис. осіб (на 1956 р.). Щоправда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях. Викладання в більшості вищих навчальних закладів здійснювалося російською мовою.
3. РОЗВИТОК НАУКИ В УКРАЇНІ. У післявоєнні роки відновили роботу науково-дослідні установи України, було внесено низку змін в організацію наукових досліджень. Якщо в 1945 р. в республіці налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р. — уже 462, зокрема понад 30 академічних інститутів. Зміцнювалася, хоча й повільно, їхня матеріально-технічна база, зростав кадровий потенціал. Кількість науковців в Україні в 1950 р. досягла 22,3 тис. осіб. Головною науковою установою України залишалась Академія наук УРСР, яку після смерті академіка О. Богомольця в 1946 р. очолив академік О. Палладій.
МЕОМ (мала електронна обчислювальна машина) — перша в СРСР і Європі електронна цифрова обчислювальна машина. 1950 р.
Підготуйте повідомлення про створення МЕОМ.
Олександр Палладін
Володимир Філатов
Сергій Лебедев
Яким є внесок зображених вчених у розвиток тогочасної науки?
«Лисенківщина» — політична кампанія з переслідування вчених-генетиків, заперечення генетики як науки і тимчасова заборона генетичних досліджень у СРСР.
Вчені України досягли значних успіхів у дослідженнях у галузях фундаментальних наук, наблизивши їх до потреб господарства. У республіці в 1946 р. запустили перший у СРСР атомний реактор. Продовжував плідно працювати видатний лікар-офтальмолог академік В. Філатов.
Під керівництвом С. Лебедева в Києві в 1948—1950 рр. виготовили першу в Європі цифрову обчислювальну машину. Значним технічним досягненням стала побудова в 1953 р. найбільшого на той час у світі суцільнозварного моста через Дніпро завдовжки понад 1,5 км (міст ім. Патона в Києві). За короткий час завдяки новій автоматичній технології зварювання спорудили газопровід «Дашава—Київ». Проте практично всі видатні досягнення науки і техніки були зроблені лише в галузях, що стосувалися військового або суміжного з ним виробництва.
Значної шкоди розвитку біологічних наук завдала «лисенківщина» — явище в радянській науці, яке характеризувалося ідеологізацією, засиллям у науці посередностей, людей споживацького ґатунку, авантюристів. Президент Всесоюзної академії сільськогосподарських наук Трохим Лисенко оголосив ген «міфічною частинкою». Підтриманий Й. Сталіним, Т. Лисенко пообіцяв виростити за короткий час надмірну кількість сільськогосподарської продукції за допомогою власної методики виведення нових видів рослин і порід худоби.
Свою позицію Т. Лисенко аргументував не науковими фактами, а ідеологічними штампами, запозиченими з «Короткого курсу історії ВКП(б)». Генетику він проголосив «продажною донькою імперіалізму», а кібернетику — її «рідною сестрою». У результаті переслідувань генетиків, що розпочалися в 1947—1948 рр., репресій зазнали вчені-біологи Д. Третьяков, М. Гришко, І. Шмальгаузен, І. Поляков, Л. Делоне. Це на багато років загальмувало розвиток біологічної науки.
Кабінетна флора. Карикатура на генетиків. Журнал «Крокодил». 30 серпня 1948 р.
Гравюри-плакати, які визначають мету боротьби УПА. Художник Ніл Хасевич
Хата в Богданівці. Художниця Катерина Білокур
У чому, на вашу думку, полягають особливості художнього стилю К. Білокур?
4. РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МИСТЕЦТВА ТА МУЗИКИ. У 1940—1950-ті рр. усупереч несприятливим обставинам було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу.
Особливу популярність у післявоєнні роки здобула творчість Олеся Гончара, автора трилогії «Прапороносці», повісті «Земля гуде». Плідно творили в цей період прозаїки Василь Козаченко, Юрій Яновський, письменник і кінорежисер Олександр Довженко, гуморист Остап Вишня, поети Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Андрій Малишко, Леонід Первомайський. У ці роки М. Рильський створив свої «Ленінградські нариси», В. Сосюра видав збірку поезій «Зелений світ».
В УРСР відновлювали свою діяльність заклади культури й виникали нові. У 1949 р. у Києві було відкрито літературно-художній музей Т. Шевченка. У 1951 р. у столиці республіки з’явився перший в УРСР телевізійний центр, а наступного року розпочав роботу планетарій.
На цей період припадає творчий злет української художниці, майстрині народного декоративного живопису, представниці наївного мистецтва Катерини Білокур. Її твори регулярно демонстрували на виставках у Полтаві, Києві, Москві та інших містах. У 1954 р. на Міжнародній виставці в Парижі картини художниці «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були включені до експозиції радянського мистецтва. Побачивши ці твори, художник Пабло Пікассо сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Український художник Ніл Хасевич як член ОУН та УГВР поєднував свою творчість з активною громадсько-політичною діяльністю в українському національно-визвольному русі. Художник перебував у підпіллі, переховуючись від радянської влади, але його гравюри із зображенням епізодів боротьби УПА потрапляли до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів. У 1952 р. під час бою із загоном радянської державної безпеки, що оточив його криївку, Н. Хасевич загинув. Він мав інвалідність. За рік до загибелі художник писав: «Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем та долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються...».
Автопортрет. Художниця Катерина Білокур
Афіша опери «Богдан Хмельницький». Композитор Костянтин Данькевич
Кадр із фільму «Тарас Шевченко». Режисер Ігор Савченко
В українському живописі післявоєнних років переважала тематика, пов’язана з подіями війни. З’явилося чимало праць на основі особистих вражень і переживань свідків подій та безпосередніх учасників боїв. Серед найвідоміших — картини Д. Безуглого «Форсування Дніпра», Л. Чичкана «Помстимося». Трагізм початку війни відображено в картині Т. Яблонської «Ворог наближається». Умінням витончено передати духовні якості людини й майстерністю виконання вирізнявся портрет актриси театру М. Литвиненко-Вольгемут, створений О. Шовкуненком.
Композитори післявоєнної доби приділяли увагу великим музичним формам. Г. Майборода написав Другу симфонію та сюїту «Король Лір», К. Данькевич — ораторію «Жовтень» і сюїту «Пам’яті Лесі Українки», С. Людкевич — «Прикарпатську симфонію». У цей час з’явилися нові опери К. Данькевича («Богдан Хмельницький»), Г. Майбороди («Милана»), Ю. Мейтуса («Украдене щастя»), С. Людкевича («Довбуш») та інші. У післявоєнній пісенній творчості популярними були пісні П. Майбороди, А. Філіпенка, І. Шамо, А. Штогаренка, П. Козицького, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького та М. Дремлюги.
Розвиток українського кінематографа в перші післявоєнні роки підпорядковувався, як і раніше, потребам радянської пропаганди і канонам соціалістичного реалізму. Цінність тогочасних фільмів («Подвиг розвідника», «Тарас Шевченко» тощо) полягала насамперед у майстерній грі акторів М. Романова, А. Бучми, Д. Мілютенка та інших.
Портрет М. Литвиненко-Вольгемут. Художник Олексій Шовкуненко
Назвіть особливості тогочасного портретного живопису за наведеним зображенням.
5. «ЖДАНОВЩИНА» В УКРАЇНІ. ІДЕОЛОГІЧНІ КАМПАНІЇ. Переможне завершення війни сприяло посиленню особистого авторитету Й. Сталіна. Проте реалії післявоєнного життя потребували зміцнення ідеологічного забезпечення сталінського режиму. Народ хотів кращого, заможнішого й вільного життя. Усе частіше проявлялися вільнодумство і національні почуття, виразником яких була в першу чергу інтелігенція. Саме проти неї і спрямовувалося вістря сталінських репресій.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із постанови ЦК КП(б)У «Про журнал "Вітчизна"» (4 жовтня 1946 р.)
ЦК КП(б)У відзначає, що літературно-художній журнал «Вітчизна» — орган Спілки радянських письменників України — ведеться зовсім незадовільно.
Редакція «Вітчизни» (відповідальний редактор Ю. Яновський) не виконала постанови ЦК КП(б)У від 16 жовтня 1945 р., яка зобов'язала редакцію в найкоротший строк усунути серйозні помилки, що були наявні в журналі «Українська література», і рішуче піднести ідейно-художній рівень журналу. Замість цього редакція ще більше поглибила хиби і помилки журналу, надаючи місце на своїх сторінках художнім творам і статтям, у яких проповідується буржуазно-націоналістична ідеологія, міщансько-обивательські погляди на життя, аполітичність і вульгарність.
За останні півроку поряд із вдалими і корисними творами радянської літератури в журналі вміщено ряд шкідливих творів і статей, у яких пропагуються ворожі радянському суспільству ідеї і концепції.
Редакція «Вітчизни» систематично надавала свої сторінки для пропаганди буржуазно-націоналістичної ідеології, у статтях і художніх творах ряду письменників і літературознавців, надрукованих у «Вітчизні», у дусі буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського і Ефремова перекручувалась і спотворювалась історія української літератури, проповідувалася національна обмеженість, ідеалізувалися пережитки старини в побуті та свідомості людей.
У журналі була надрукована націоналістична стаття Л. Коваленка «Поет, новатор і патріот», присвячена творчості І. Котляревського. Повторюючи антинаукові буржуазно-націоналістичні твердження Грушевського і Ефремова, автор статті намагається довести, що головним і вирішальним у розвитку дореволюційної української літератури були не соціальні, а національні фактори. Цим самим автор відкрито протягує найреакційніші буржуазно-націоналістичні погляди і глибоко перекручує як творчість Котляревського, так і загальну картину українського літературного процесу.
У статті І. Пільгука «Кирило-Мефодіївське братство і літературний процес 40—60-х років» всіляко прикрашуються буржуазно-ліберальні й консервативні діячі української літератури (Куліш, Костомаров, Білозерський), Кирило-Мефодіївське братство ставиться на одну дошку з революційно-демократичними організаціями, пропагуються націоналістичні погляди на суть реалізму в дореволюційній літературі.
1. Обговоріть у парах. У чому звинувачували редакцію журналу «Вітчизна»? 2. Про які тенденції політики сталінського керівництва у сфері культури свідчила ця постанова?
Із редакційної статті журналу «Більшовик України» «До кінця ліквідувати буржуазно-націоналістичні перекручення історії України» (серпень 1947 р.)
...Історична наука завжди була одним із потужних засобів у руках більшовицької партії в ідейному вихованні трудящих...
Проте... незважаючи на своє тридцятирічне існування, Інститут історії України не розробив і не видав науково витриманої, марксистсько-ленінської історії України. Праці Інституту... зокрема «Короткий курс історії України» під редакцією Е. Белоусова, К. Гуслистого, М. Петровського, М. Еупруненка, Ф. Яструбова; «Нарис історії України» під редакцією К. Гуслистого, Л. Елавіна, Ф. Яструбова; перший том «Історії України» під редакцією М. Петровського... містять грубі помилки та перекручення буржуазно-націоналістичного характеру.
Працівники Інституту запозичили у буржуазно-націоналістичних істориків Антоновича, Грушевського та інших основні положення, що... привело до відродження... буржуазно-націоналістичних настанов у питаннях історії України...
1. Обговоріть у парах. Як стаття характеризувала роль історичної науки в Радянському Союзі? 2. У чому звинувачували вчених-істориків? Чи справедливою була ця критика? Якими, на вашу думку, є основні завдання історичної науки?
«Ждановщина» — радянська культурна доктрина, розроблена секретарем ЦК ВКП(б) Андрієм Ждановим у 1946 р.
Космополітизм — у радянському розумінні: ідеологія, яка проповідує байдуже ставлення до свого народу, своєї батьківщини, відмову від національних традицій і культур, патріотизму, заперечує державний і національний суверенітет; у сучасному розумінні: ідеологія, яка надає першість загальнолюдським цінностям над національними.
«Буржуазний націоналізм» — традиційний термін комуністичного режиму, який використовували щодо національно свідомих представників радянських республік та інших держав.
Післявоєнний період асоціюється з намаганнями радянської пропаганди сполучити комуністичну ідеологію з ідеєю виняткової ролі росіян у світовій історії. На кожний винахід західного вченого радянські пропагандисти знаходили росіянина, який висловив цю ідею раніше, на кожного видатного західного автора був кращий за нього російський автор, а кожному видатному державному діячеві Заходу протиставляли російського зі ще більш видатними досягненнями.
Це нове ідеологічне підґрунтя сталінського режиму мало особливо негативні наслідки для українців. У 1950 р. Й. Сталін висунув тезу, що російська, українська й білоруська нації є результатом розгалуження «єдиної давньоруської народності». Цю «єдину давньоруську народність» стали тлумачити як давньоросійську і в жодному випадку не як давньоукраїнську.
У суспільно-політичному житті тогочасного СРСР виникло явище, яке отримало назву за іменем його офіційного теоретика й організатора Андрія Жданова. Відповідно до уявлень А. Жданова світ поділявся на «імперіалістичний», очолюваний США, та «демократичний», очолюваний СРСР. Усі радянські митці у своїй творчості мали дотримуватися партійної лінії, а відхід від неї переслідувався. Фактично «ждановщина» (1946—1953 рр.) означала посилення втручання сталінського режиму у сферу ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.
У суспільстві було розпочато боротьбу проти «безідейності, безпринциповості, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Заходом», проти «буржуазного націоналізму». За період із 1946 до 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Першими стали постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали "Звезда” і "Ленинград”» (спрямовані проти творчості А. Ахматової та М. Зощенка), «Про кінофільм "Большая жизнь”» тощо.
За встановленим 1946 р. шаблоном ЦК КП(б)У також ухвалив кілька постанов: «Про перекручення і помилки у висвітленні української літератури в "Нарисі історії української літератури”», «Про журнал сатири і гумору "Перець”», «Про журнал "Вітчизна”», «Про репертуар драматичних і інших театрів України» тощо.
Для «зміцнення керівництва» українською партійною організацією до Києва направили Л. Кагановича (М. Хрущов був переміщений на другорядну посаду голови уряду). Л. Каганович розгорнув боротьбу з українським «буржуазним націоналізмом». Фактично саме його зусиллями була підготовлена велика «справа», жертвою якої мав стати цвіт української інтелігенції того часу — А. Малишко, Петро Панч, М. Рильський, Ю. Яновський та інші. Проте ініціатива Л. Кагановича виявилася невчасною, і він був відкликаний до Москви.
На порядку денному у сталінського керівництва стояло питання боротьби з «низькопоклонством» перед Заходом, проти космополітизму. Об’єктом переслідувань знову були обрані літератори, митці, вчені.
Карикатура: так радянська влада зображувала «буржуазних націоналістів». Художник В. Григор'єв. Кінець 1940-х рр.
Що радянська влада намагалася сказати цією карикатурою?
Радянський плакат «Будьте пильними!»
Ця кампанія мала на меті посилити культурно-ідеологічну ізоляцію радянського суспільства від західного світу, протиставити інтелігенцію іншим прошаркам суспільства, розпалити шовіністичні та антисемітські настрої, посилити процес зросійщення, відновити образ «внутрішнього ворога», необхідного тоталітарному режиму.
Сигналом до атаки проти космополітів стала редакційна стаття «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків», що була опублікована в січні 1949 р. в газеті «Правда». Відлунням цієї статті в Україні стало навішування ярликів «безрідних космополітів» на місцевих літературних і театральних критиків.
Боротьба з космополітизмом супроводжувалася масовими репресіями проти єврейської інтелігенції. Матеріали справ, сфабрикованих радянськими спецслужбами, твердили, що вони намагалися здійснити змову в інтересах світового імперіалізму та сіонізму й відокремити від СРСР Крим.
Представників єврейства масово звільняли з освітніх й наукових установ, забороняли друкувати свої твори, заарештовували. Часто звинувачення були відверто сфальсифікованими. Так, поета Леоніда Первомайського звинуватили в сіонізмі за фронтовий вірш, у якому йшлося про Синай, а це, мовляв, у Палестині. Насправді ж у творі згадувався румунський Синай, повз який проходили війська Червоної армії в роки війни.
Апогеєм боротьби з космополітизмом стали вбивство відомого громадського і політичного діяча, лідера радянського єврейства Соломона Мікоелса та розгром Єврейського антифашистського комітету, більшість членів якого становили вихідці з України.
Кампанія боротьби з космополітизмом мала негативні наслідки для розвитку культури: у літературі й театрі по суті зникло поняття мистецької школи; поглибилася ізоляція від надбань західної культури; театральна та літературна критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання митців у межах офіційної ідеології; було обмежено свободу творчості.
Із початку 1950-х рр. насувалася нова хвиля звинувачень проти української інтелігенції. Цькуванню були піддані не лише українські письменники, а й композитори (В. Лятошинський, К. Данькевич) і науковці. Особливо жорсткій критиці було піддано В. Сосюру через вірш «Любіть Україну» (1944 р.), який оголосили «ідейно порочним твором».
«Ждановщина» призвела до гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва у країні, породила негативні явища в середовищі радянської інтелігенції. Сталінський режим остаточно протиставив себе народу, ліквідував патріотичне піднесення років війни, придушив паростки відродження української культури.
Крім того, «ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, конфронтаційність зовнішньої політики СРСР.
Емблема Української вільної академії наук
Діаспора — об'єднання людей однієї національності, які проживають за межами країни свого походження, за межами своєї історичної батьківщини. Під східною українською діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу, під західною — поселення українців у Європі, Америці, Австралії.
6. КУЛЬТУРНІ ЗДОБУТКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ. Українська діаспора в цей час також зробила вагомий внесок у розвиток української культури. Наприкінці 1945 р. в західнонімецькому місті Аугсбург виникла Українська вільна академія наук. Своєю головною метою вона вважала об’єднання інтелектуальних сил української діаспори. Із 1949 р. академія працювала в Канаді, а з 1950 р. — у США. У 1947 р. у Мюнхені (Німеччина) відновило діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Через два роки товариство розпочало видання багатотомної «Енциклопедії українознавства». В Україні її перевидали лише після здобуття незалежності. Енциклопедія є одним із важливих джерел інформації з українознавства.
Одним із найкращих літературних творів тогочасної української діаспори став роман І. Багряного «Сад Гетсиманський». У ньому автор, який багато років провів у таборах ГУТАБу, змалював трагізм беззахисної людини й знущання з неї влади в СРСР. В Україні роман був надрукований в 1990 р. Через рік І. Багряному було посмертно присвоєно Державну премію ім. Т. Шевченка.
ВИСНОВКИ
- Розвиток культури в післявоєнні роки мав суперечливий характер: з одного боку, спостерігалося творче піднесення митців та вчених, з іншого — сталінська система намагалася загнати творчий процес у жорсткі ідеологічні межі.
- «Ждановщина» завдала величезного удару по розвитку української культури.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Назвіть дату запровадження обов'язкової семирічної освіти. 2. Якою була кількість українських шкіл у республіці в 1954 р.? 3. Хто в післявоєнний період очолював Академію наук УРСР? 4. Який винахід здійснив київський вчений С. Лебедев? 5. Що таке космополітизм? 6. Через який вірш зазнав жорсткої критики в період «ждановщини» В. Сосюра?
7. Якими були історичні умови розвитку культури УРСР у післявоєнний період? 8. Визначте особливості розвитку освіти в республіці. 9. Укажіть здобутки і втрати тогочасної української науки, літератури і мистецтва. 10. Охарактеризуйте вплив «ждановщини» на розвиток української літератури і мистецтва. 11. Яким був внесок діаспори в розвиток тогочасної української культури?
12. Складіть таблицю «Культура в перші післявоєнні роки».
13. Обговоріть у малих групах. Якими були суперечності розвитку культури України в післявоєнний період? Обґрунтуйте свою точку зору.
14. Підготуйте повідомлення про діячів української культури (за вибором): О. Палладій, С. Лебедев, В. Філатов, О. Богомолець, К. Білокур, Н. Хасевич, Т. Яблонська.
Коментарі (0)