|
Слово «ікона» грецького походження. Іконами називають зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, подій Святого Письма, виконані за певними правилами найчастіше на кипарисових дошках. Іконами також є й відповідні розписи на стінах храмів, і мозаїки, і малюнки на сторінках рукописних книг, і різьблення по каменю чи дереву тощо. Правила, за якими творили ікони, називають канонами. Їх суворо дотримувалися, не змінюючи. У цьому одна з основних відмінностей ікони від картини. За княжих часів духовним життям опікувалася християнська церква. Саме при церквах і монастирях виникали школи та бібліотеки, осередки, де переписували книжки, працювали літописці, художники. Отож не дивно, що тогочасні пам’ятки за змістом і призначенням були здебільшого церковними. Повною мірою це стосується й мистецтва живопису. Тоді ще не малювали таких звичних нині картин, як, приміром, краєвид або портрет. Свій хист руські малярі виявляли, створюючи ікони. Виготовлені з недовговічного матеріалу, ікони гинули в пожежах, під час воєн, повеней; губилися під час переїздів, псувалися від зайвої вологи чи занадто яскравого світла. Тож коли 2000 року у Волинському краєзнавчому музеї, що в Луцьку, з’явився новий експонат - Чудотворна ікона Божої Матері 12 ст., подія ця набула значення наукового відкриття. Унікальну пам’ятку називають Холмською іконою, бо її доля пов’язана з давнім містом Холмом, заснованим галицько- волинським князем Данилом Романовичем. Ікона прикрашала місцевий собор Різдва Богородиці. Не один раз образ Богородиці покидав місто, переходив до послідовників різних віросповідань, таємниче зникав і чудом з’являвся знову. Зрозуміло, що до наших днів ікона дійшла дуже пошкодженою, тож потребує відповідальної та копіткої праці реставраторів....
|
