1. Формування Спартанської держави

У XI ст. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут близько 900 р. до н.е. вони заснували поселення Спарта, яке згодом перетворилося на місто-державу. Спарту, яка об’єднала під своєю владою довколишні землі в місцевості Лаконії, ще називали Лаконікою або Лакедемоном. Місцеве населення дорійці перетворили на рабів — ілотів. З виникненням держави ілоти стали її власністю і більше не належали окремим спартанцям. Оскільки ілотів було набагато більше, ніж спартанців, у покорі їх утримували, щороку вбиваючи найсильніших, — це називалося криптіями. Ще однією верствою підкореного населення були періеки — жителі навколишніх земель, які зберегли свободу, але зобов’язувалися платити спартанцям данину.

Лікург

2. Державний устрій Спарти. Закони Лікурга

Руїни Спарти. Фото Томаса Айла

Про державний устрій Спарти ми дізнаємося завдяки законам, які приписують Лікургу. Останній встановив порядок діяльності народних зборів — апели. Участь у таких зборах мали право брати лише громадяни-воїни. На них ухвалювалися закони, вибиралися чиновники, провадили суд. Лікург змінив форму царської влади. На чолі держави стояли два царі-полководці — архагети, яких обирали на рік із двох найбільш могутніх та ворогуючих між собою родів. Це давало гарантії, що жоден з них не стане тираном. Царі мали необмежену владу тільки під час війни. У мирний період усі найважливіші питання вирішувала рада старійшин — герусія. Вона складалася з 30 осіб — геронтів. Вони обговорювали закони й виносили їх на голосування народних зборів.

Спартанський воїн

Лікург заснував колегію (раду) з п’яти ефорів. Головним їхнім завданням було не допускати в Спарті необмеженої влади царів.

Верховним власником усієї землі, згідно із законом, був поліс. Але землі були поділені серед громадян Спарти на 9000 рівних частин — клерів, їх забороняли продавати чи дрібнити між синами.

Щоб зберегти єдність спартанців й унеможливити поділ суспільства на багатих і бідних, Лікург спрямовував свої закони проти ймовірного збагачення окремих громадян. Так, заборонялося під страхом смертної кари користуватися золотом, сріблом, коштовним камінням. Житла й одяг спартанців були надміру простими. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Одна монета, що виготовлялася із заліза, важила кілька десятків кілограмів.

3. Життя спартанського суспільства

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. Зазвичай вони не переслідували відступаючих ворогів, вважаючи нижче своєї гідності вбивати тих, хто втікав. Триста найкращих із них ставали особистою охороною царя — гіппеями. Жителі міста вважали себе непереможними у битвах, і тому місто Спарта не було захищене мурами.

Усі чоловіки поліса становили могутню армію. Громадяни Спарти не мали права займатися торгівлею або ремеслом. Серед спартанців не було ні бідних, ні багатих. Спартанське суспільство поділялося на дві основні верстви: вільних воїнів і залежних землеробів. Перехід із одного стану до іншого був неможливий.

Традицією спартанського суспільства були спільні обіди — сиситії. Це не було просте споживання їжі. За столом збиралося близько 20 чоловіків з одного військового загону, пов’язаних міцною дружбою і ладних померти один за одного. Їх називали сиситами.

Життя спартанців минало у постійних військових вправах. Хлопчики із семи років вчилися мистецтву війни у спеціальних школах. Тут вони разом зростали, виховувалися, потім разом воювали. До 12 років вони не носили ніякого одягу, спали на в’язках соломи чи очерету. З 16 років і до старості вихованці цих шкіл були зобов’язані служити в армії. У 30 років спартанець вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі та одружитися.

Короткі та влучні вислови, які цінувалися спартанцями, прийнято називати лаконічними (від назви «Лаконіка»).