§ 18. ВИБОРЕННЯ КОЗАЦЬКОЮ УКРАЇНОЮ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. 1651 р. — червень 1652 р.

Чому люди, буває, «воліють загинути, ніж поклонитися», як засвідчив М. Потоцький, воюючи проти козаків?

1. Уторгнення польської армії в Брацлавщину на початку 1651 р.

Зборівський договір серпня 1649 р. не задовольняв обидві сторони. Тому, вибравши зручний момент, Річ Посполита його порушила. На світанку 10 лютого 1651 р. коронна армія чисельністю у 20 тис. вояків напала на містечко Красне. Армією нападників керував звільнений з татарського полону гетьман М. Калиновський. У нерівному бою, що тривав безупинно 2 доби, загинув майже весь Брацлавський полк зі своїм командиром Данилом Нечаєм — одним із найталановитіших полководців національно-визвольної війни.

Протягом 28 лютого — 11 березня героїчно оборонялася Вінниця, керована полковником Іваном Богуном. На допомогу Вінниці Б. Хмельницький надіслав Уманський і Полтавський полки, які розбили передові частини поляків і змусили їх відступити. Так похід на Брацлавщину перетворився для М. Калиновського на «прокляту справу», у якій його армія втратила майже половину вояків і всю артилерію.

2. Битва під Берестечком

Вирішальна битва польської та української армій відбулася на Волині 18—30 червня 1651 р. біля м. Берестечка в межиріччі Стиру й Пляшівки. Це була найграндіозніша битва не лише часів національно-визвольної війни, а й усіх європейських воєн XVII—XVIII ст. Українська армія мала 100—110 тис., із них 40—50 тис. досвідчених вояків при 120 гарматах. Іслам-Гірей привів майже 50 тис. татар. Польща зібрала 100—120 тис. шляхтичів і жовнірів (у тому числі 20 тис. німецьких піхотинців) і щонайменше 120 тис. обозних і слуг — загалом 220—240 тис. осіб.

БИТВА під БЕРЕСТЕЧКОМ 18—30 червня 1649 р.

Битва розпочалася 18 червня з окремих сутичок між бойовими підрозділами. 20 червня вона досягла найвищого напруження. На правому фланзі рубалася козацька кіннота, у центрі під прикриттям кількох таборів у 10 рядів возів билася українська піхота. Битва в центрі була такою жорстокою, що польські очевидці бачили тільки вогонь, чули «лише гук... з ручної стрільби і гармат» і не вірили, що звідти хтось повернеться живим. Тим часом козацька кіннота на правому фланзі почала тіснити поляків. Щоб урятувати ситуацію, король із протилежного флангу перекинув туди німецьку піхоту й кілька польських підрозділів.

Долю битви в цей критичний момент могла вирішити стрімка атака татар, які стояли на лівому фланзі українських військ. Але Ян Казимир, як виявилося, нічим не ризикував. За таємною домовленістю, укладеною ще вночі, Іслам-Гірей покинув поле бою.

Історичний факт

Серед істориків існувала думка, що татари відступили під натиском артилерії. Однак, як виявилося, жодного шквального артилерійського обстрілу татарської кінноти не було. Ординці стояли за пагорбом. А з його вершини за битвою спостерігав хан із своїм оточенням. З польської сторони в бік ханської ставки було зроблено лише один постріл, який був для нього сигналом про відступ.

Облога українського табору. Щоб врятувати ситуацію, Б. Хмельницький відвів свій лівий фланг до берега р. Пляшівки, залишив старшим Філона Джеджалія, а сам під покровом дощової ночі кинувся навздогін татарам. Проте хан не повернувся на поле бою. Навпаки, він підступно заарештував гетьмана й відпустив його лише 1—2 липня. Десять діб козаки мужньо боронилися. Їм дуже дошкуляв голод, вичерпувалися останні боєприпаси, почалося дезертирство. Козацька рада вирішила прориватися з оточення. Наказним гетьманом був призначений вінницький полковник Іван Богун. Уночі 30 червня оточені козаки з возів, повстин, наметів, посуду, одягу проклали три переправи через р. Пляшівку та ближні болота.

На жаль, у ході переправи селянські загони зчинили тисняву і галас. На шум ударила польська артилерія, пішли в наступ драгуни. Тоді кілька тисяч козаків на чолі з 80-річним полковником Прокопом Шумейком стали до останньої в їхньому житті оборони. Ціною життя вони дали змогу основним силам козацької армії вирватися з пастки.

Берестецька битва завершилася відступом і втратою 50 тис. воїнів. Це була значна втрата, але не цілковита поразка. Адже завдяки вмілим діям І. Богуна основні бойові сили армії було врятовано, збережено командування, яке не мало намірів підтісувати капітуляцію.

Прапори козацьких полків часу Національно-визвольної війни. Стокгольмський військовий музей. Швеція

Пам’ятник полеглим козакам і селянам-повстанцям під Берестечком. 1991 р.

Історичний факт

Один із козацьких загонів чисельністю до 300 бійців прикривав відступ на одному з островів. Коли коронний гетьман М. Потоцький запропонував їм життя та винагороду, козаки у відповідь мовчки висипали з гаманців у воду всі свої гроші й продовжили битву. Останній із живих ускочив у човен і, оточений звідусіль жовнірами, на очах у польського війська й командування «подав приклад нехлопської мужності», як написав польський свідок. Поранений 14 разів, козак кілька годин відстрілювався й оборонявся косою. Він відмовився від дарованого королем життя й помер як справжній воїн.

3. Іван Богун

Своїм порятунком українська козацька армія багато в чому завдячує Івану Теодоровичу Богуну (Федоренку, Федоровичу). Biн походив з українського шляхетського роду. З початку 30-х років XVII ст. брав участь у боротьбі запорозьких козаків проти турецьких і татарських нападників, у національно-визвольному повстанні 1637—1638 рр. Став видатним українським військовим і державним діячем. У 1650 р. І. Богуна обрали полковником подільським, згодом кальницьким (вінницьким) і паволоцьким. Він брав участь у всіх великих битвах Національно-визвольної війни. У різні роки талановито керував успішною обороною Вінниці, Монастирища, Умані, удало діяв під Брацлавом, Охматовом, Жванцем. Непохитно стояв на позиціях української державності й відмовився присягнути як королеві, так і цареві.

А. Орльонов. Іван Богун. 2010 р.

4. Білоцерківський мирний договір

Наприкінці липня литовське військо Я. Радзивілла зайняло Київ. У ці трагічні місяці для України Б. Хмельницький виявив надзвичайну витримку й енергію. Звільнившись із татарського полону, гетьман негайно зайнявся відродженням боєздатної армії. До початку вересня в районі Білої Церкви він зосередив 60-тисячне військо. Протягом 3—5 вересня об'єднане польсько-литовське військо розпочало облогу й штурм Білої Церкви та незчулося, як саме потрапило в оточення. Україну від Дністра до Дніпра охопила нова хвиля аптипольських повстань.

Історичний факт

Свідчення очевидця з польського боку: «Ворог не хоче пустити нас за Білу Церкву й сильно зміцнює свій табір... Тепер ми оточені ворогом звідусіль — спереду, з боків і позаду. Селяни руйнують за нами мости й переправи, погрожуючи: "Якщо б ви й хотіли втекти, то не втечете''».

Потребуючи перемир'я, обидві сторони погодилися на перемовини.

18 вересня 1651 р. був укладений Білоцерківський мирний договір. Територія, контрольована гетьманом та українською адміністрацією, обмежувалася кордонами одного Київського воєводства. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб. До Брацлавського та Чернігівського воєводств мали повернутися польські магнати, шляхетські війська й урядовці.

Українське суспільство було настільки обурене договором, що проти Б. Хмельницького вибухнули повстання селян і міщан, проти нього виступила й Запорозька Січ. Проявляли незадоволення козаки та старшини.

5. Батозька битва

Тому з ранньої весни 1652 р. гетьман розпочав підготовку до нових битв з Польщею. До боротьби готувалася й Польща. Коронний польний гетьман М. Калиновський, зібравши під свою команду 35-тисячнс військо (з них 20 тис. жовнірів: 8 тис. піхотинців та 12 тис. важких кіннотників-гусарів), розташувався біля гори Батіг на Брацлавщині. Табір міг легко вмістити 100 тис. вояків і стати серйозною загрозою для Гетьманщини.

Не дочікуючись, коли це станеться Б. Хмельницький вирішив завдати удару на випередження. Підготувавши в суворій таємниці приблизно 12—15 тис. козаків і заручившись підтримкою татарської орди чисельністю 15—20 тис. степовиків, Б. Хмельницький вирушив у похід.

Щоб наблизитися до польського табору непомітно, гетьман використав привід з одруженням свого сина. Ще 1650 р. Василь Лупул — молдовський господар — пообіцяв видати заміж свою дочку Розанду за Тимоша Хмельницького. Однак після Берестечка володар Молдови відмовився викопувати свої зобов'язання. І тепер гетьман звернувся до М. Калиновського, щоб той пропустив Т. Хмельницького з невеликим загоном до Молдови «для сватання». Хмельницький передбачав, що коронний гетьман спробує знищити загін. Тому й сам непомітно рухався позаду сина на відстані нетривалого переходу.

БИТВА під БАТОГОМ 22—23 травня 1652 р.

22 травня передові частини Тимоша Хмельницького й татар підійшли до табору. Хоча ці загони не демонстрували ніяких бойових намірів і йшли похідним маршем повз табір, коронний польний гетьман кинув проти них кінноту. Жовніри зуміли відкинути козаків на півмилі від польського табору. Тоді на допомогу українським передовим загонам прибули нові сили. Вони включилися у бій, а потім усі разом зімітували відступ і заманили поляків у заздалегідь підготовану засідку. Зі значними втратами тепер довелося відступати полякам. До вечора польський табір був цілком оточений.

Досвідчені польські генерали, підозрюючи небезпеку, пропонували польному гетьману залишити у таборі артилерію та піхоту, а самому на чолі кінноти пробиватися до Кам’янця за допомогою. Проте гонор М. Калиновського взяв гору і він наказав готуватися до битви з менш чисельним противником.

Наступного дня, 23 травня, несподівано для поляків з'явився Б. Хмельницький і вирівняв сили сторін. Він одразу помітив головну помилку Потоцького — спробу нечисельними силами обороняти великий укріплений табір. Така оборона не могла бути надійною. Тому наш гетьман наказав атакувати табір одночасно з усіх боків.

Незважаючи на сильний вогонь артилерії, козаки відчайдушно кинулися на ворожі укріплення. Наснаги їм додавало прагнення відомстити за Берестечко. Після першої години бою поляки усвідомили, що не зможуть утримати позицій. Запанікували славетні польські гусари. Кіннота почала відступати до Південного Бугу, сподіваючись там вирватися з табору. Калиновський спробував зупинити утікачів, проте ніхто не зважав ні на нього, ні на його оголену шаблю. Тоді польний гетьман наказав німецькій піхоті відкрити вогонь по втікачах. За допомогою такого крайнього засобу Калиновський зумів повернути важку кінноту на поле бою.

Тим часом у таборі загорілися запаси соломи та сіна. Вогонь перекинувся на намети. Розпочалася страшна пожежа. Козаки й татари посилили натиск і прорвалися всередину табору. Калиновський відступив до редутів німецьких піхотинців. Застосувавши артилерію, козаки оволоділи й цією позицією.

До вечора польська армія припинила своє існування. Загинули М. Калиновський, його син і багато офіцерів штабу польської армії. На полі битви під г. Батіг полягла половина всіх гусарів Речі Посполитої. Польська корона втратила й усю піхоту: убитими або полоненими. Польські історики визнали, що такої нищівної поразки не зазнавала жодна польська армія протягом XVI—XVIII ст.

Перемога під Батогом стала відплатою за берестецьку трагедію. Знавці військового мистецтва порівнюють її з переможною битвою карфагенського полководця Ганнібала над римською армією під Каннами.

Богдан Хмельницький знову відновив кордон по річках Дністер і Случ. Українська козацька держава здобула незалежність. Гетьман після битви під Батогом уперше поставив підпис як незалежний володар: «Божою Милістю гетьман Війська Запорозького». Тепер його мстою була соборність України.

6. Молдовські походи

Після Батозької перемоги українські війська вступили до Молдови й спонукали В. Лупула до укладення військово-політичного союзу з Україною, а в серпні відбулося весілля Тимоша й Розанди. Щоб відірвати Молдову від цього союзу, навесні 1653 р. волоський господар і трансільванський князь, опираючись на підтримку Польщі, заволоділи Яссами й усунули В. Лупула від влади. Той звернувся за допомогою до Б. Хмельницького. Українські війська, очолені Т. Хмельницьким, повернули престол законному господареві. Скориставшись присутністю козацьких полків, молдовський господар спокусив недосвідченого гетьманича пропозицією заволодіти Волощиною. Тиміш Хмельницький, попри опір досвідчених старшин, погодився. Проте похід виявився невдалим.

У липні волоські й семиградські війська повторно скинули В. Лупула з престолу, і знову йому на допомогу вирушив Тиміш. Biн прорвав кільце облога навколо Сучави й з'єднався з вірними Лупулові військами. Однак 2 вересня Тиміш був смертельно поранений ядром. Козаки протрималися ще місяць і здали фортецю переможцям на умовах вільного повернення в Україну при зброї, гарматах і з тілом свого командира.

Так амбіції гетьманича позбавили Україну можливості зав’язати союзницькі відносини з Волощиною і Трансільванією. Більше того, до членів антиукраїнської коаліції на чолі з Польщею змушена була приєднатися й Молдова.

Разом із тим двомісячна оборона Сучави засвідчила залізну стійкість козацтва. Тому всі три нові союзники Польщі в подальшому так і не наважилися на участь у бойових діях проти України.

Завдання та запитання

1. Опишіть хід Берестецької битви. Чи доречно розглядати її як повну поразку української армії?

2. Поясніть, чому після Берестечка польська армія так і не спромоглася розгромити молоду українську державу.

3. Викладіть основні умови Білоцерківського мирного договору.

4. Розкрийте роль сподвижників Б. Хмельницького, Д Нечая та І. Богуна у подіях 1651 р.

5. Використовуючи схему (с. 124), опишіть підготовку та хід Батозької битви.

6. Розкрийте історичне державотворче значення перемоги під Батогом для Української козацької держави.

7. З'ясуйте причини невдач молдовських походів Т Хмельницького 1653 р.

8. Оцініть військово-політичні наслідки цих походів для української держави.

9. Доведіть, що військова звитяга, залізна стійкість армії, навіть за умови дипломатичних програшів політиків, можуть стримати ворожу сторону від нападу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно