§ 5. УТВОРЕННЯ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА

1. Становлення козацького стану

Наприкінці 60-х років XVI ст. уряд Речі Посполитої звернувся до планів створення козацьких прикордонних сил. 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август підтвердив прийняття 300 козаків на державну службу.

Прийнятих на державну службу записували до реєстру (списку). Звідси й виникла назва реєстрове козацтво. Відтоді польська влада офіційно визнавала козаками лише тих, хто був занесений до реєстру. Польський король Стефан Баторій в 1576 р., на знак офіційного визнання реєстрового козацького війська, вручив йому дорогоцінні військові клейноди: корогву, бунчук, булаву та печатку з гербом. Отже, польська держава офіційно визнала існування козацтва як суспільного стану — із закріпленими законом спадкоємними правами й обов’язками.

Реєстровики підлягали управлінню своїх командирів, звільнялися з-під влади феодалів, старост і воєвод, міських магістратів. Вони не сплачували податки, мали право власності на землю, могли вільно вести різні промисли й торгувати. За службу отримували грошове утримання з державної скарбниці.

Соціальний і майновий стан реєстрових козаків був дуже різним. Верхівка реєстру — козацька старшина й заможне козацтво — володіла селами, хуторами, різними промислами, водяними млинами й корчмами. Становище рядових реєстровиків було складним. Обов’язок відбувати військову службу власним коштом, виступати в похід із власним конем, зброєю й військовим спорядженням вимагав від реєстрових козаків значних витрат.

Реєстрове козацтво дуже болісно сприймало національно-релігійний тиск. Цими обставинами пояснюється те, що наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. не тільки низове, запорозьке, а й реєстрове козацтво брало участь у національно-визвольному русі.

Для пригнічених українських селян і міщан станові права та вольності козаків-реєстровиків стали тим суспільним ідеалом, до якого вони прагнули, щоб підвищити свій соціальний статус, позбутися залежності від пана чи власника міста, отримати можливості для вільного, захищеного законом гідного життя та господарювання. Тому селяни й міщани завжди підтримували козацькі повстання, самовільно покозачувалися, тобто проголошували себе козаками й перетворювали повстання на козацькі війни.

Реєстрове козацтво — уключені до реєстру, визнані польською владою козаки, які несли прикордонну службу.

Козацькі війни — антиурядові акції козаків і покозаченого населення України наприкінці XVI — на початку XVII ст. з метою розширення прав козацтва та збільшення козацького реєстру.

2. Козацькі війни наприкінці XVI ст.

Заволодіння Польщею майже всією Україною внаслідок Люблінської унії призвело до посилення феодального та національного гноблення. Пани отримали повну владу над селянами. їхні судові вироки не міг скасувати навіть король. Запроваджувалися нові натуральні й грошові повинності. Визиск шляхтичів не мав меж.

У містах від постійних утисків потерпали насамперед українські купці й ремісники. Магдебурзьке право поширювалося лише на католиків. Посади в міському самоврядуванні зосередилися в руках поляків і німців.

Різко погіршилося становище православ’я. Польська держава рішуче відмовляла православній церкві в праві на існування. Наступ католицизму, який українці сприйняли як «зневагу, погорду й знущання на кожному кроці», викликав могутній усенародний опір.

Утворення Запорозької Січі сприяло піднесенню національно-визвольного руху проти національно-релігійного гніту та кріпосницьких порядків. Утікачі поповнювали запорозьке воїнство, поширювали на Січі антипольські й антикатолицькі настрої.

Суспільство нагадувало порохову діжку, для вибуху якої було достатньо єдиної іскри, щоб національно-визвольний рух набув активних збройних форм.

Повстання під проводом Криштофа Косинського. Перше велике козацьке повстання розпочалося в 1591 р. Воно охопило Поділля, Волинь і Київщину. Слідом за козаками й селянами на боротьбу проти магнатів і шляхти піднялося населення багатьох міст. Одночасно виступили також реєстрові козаки.

Очолив повстання Криштоф Косинський, гетьман реєстрового козацтва. Виходець із дрібної шляхти Підляшшя, він проявив мужність і військовий талант у боротьбі з татарами. Король надав воїну маєток за службу, але білоцерківський староста, князь Я. Острозький, не допустив його до володіння землею. Обурений К. Косинський, зібравши загін козаків, виступив проти кривдника. До повсталих приєдналися селяни-втікачі й городяни. Повстанці штурмом захопили замок Острозького й Білу Церкву, здобули гармати, легку зброю, військові припаси, гроші, спалили боргові документи.

Невдовзі вони зайняли Трипілля, Богуслав, Переяслав, Київський замок. Повстання поширилося з Київщини на Брацлавщину. Боротьба повсюдно набувала національно-визвольного характеру.

Наляканий розмахом повстання, польський король оголосив посполите рушення шляхти Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. 23 січня 1593 р. шляхетське ополчення й повстанці зустрілися під містечком П’яткою, що на Волині. Шляхта була добре озброєною, основну її силу становила важка кіннота (заковані в лати гусари), угорська піхота й артилерія.

Невідомий художник. Гетьман Криштоф Косинський. 1592 р.

• Поясніть, чому повстання стало національно-визвольним.

• Що завадило повстанцям продовжити боротьбу?

КОЗАЦЬКЕ ПОВСТАННЯ ПІД ПРОВОДОМ К. КОСИНСЬКОГО (1591-1593)

Люті морози завадили повстанцям отаборитися. Проте вони героїчно відбивали атаки кіннотників. У тижневій кривавій битві загинуло понад 2 тис. повстанців. Великих втрат зазнала й польська шляхта. Унаслідок перемовин була підписана мирна угода.

Козаки взяли на себе зобов’язання повного «послушенства королю» та обіцяли відступити за пороги.

Проте вже в травні 1593 р. двотисячний загін на чолі з К. Косинським знову виступив із Запорожжя й оточив Черкаський замок старости О. Вишневецького. Становище обложених було дуже скрутним. Козаки обстрілювали місто із суші й Дніпра. Поява запорожців біля Черкас підняла на боротьбу й селян. Однак О. Вишневецький вдався до підступу. Він запросив гетьмана до себе на перемовини й наказав убити. Козаки змушені були зняти облогу й відступили на Січ.

Повстання під проводом Северина (Семерія) Наливайка. У 1594 р. козацько-селянське повстання очолив Северин Наливайко, уродженець міста Гусятина (нині Тернопільської обл.), учасник походів на турків і татар, прекрасний гармаш, найманець війська магната Острозького.

До організації повстання його підштовхнула сімейна біда й образа. За наказом брацлавського старости в С. Наливайка відібрали землю, а батька закатували. Северин залишив службу й створив озброєний загін. На допомогу йому прийшли запорожці та реєстровці гетьмана Г. Лободи. У жовтні 1594 р. повстання охопило всю Брацлавщину, Київщину та Волинь. Козацько-селянське військо, чисельністю 12 тис. чоловік, здобуло Гусятин, Бар, Канів, Луцьк та інші міста, поширилося й на Білорусь.

Боротьба під проводом С. Наливайка значно відрізнялася від попередніх повстань не тільки масштабами, а й підтримкою суспільства. Сучасники зазначали: «Злучилося з ними (повстанцями. — Авт.) ... багато шляхти зубожілої чи вигнаної, або на кару смерті скараної, або помсти спраглої. Маса хлопства збіглася до них».

Польський король знову оголосив посполите рушення. Перед значно більшою силою шляхетського війська козацькі загони відступали на Схід. Під Лубнами в травні 1596 р. польська кіннота відрізала повстанцям шлях до відступу. В урочищі Солониця оточені приготувалися до оборони: обставили свій табір возами в чотири ряди, насипали вал, викопали рів, на висотах поставили гармати. Повсталі успішно відбивали штурми, уночі робили сміливі вилазки, завдаючи втрат противнику. Тривала облога почала даватися взнаки. Становище обох сторін дедалі важчало. Не вистачало їжі, фуражу та води.

Поляки запропонували перемовини й пообіцяли повсталим прощення. Табір повстанців розколовся. Козаки схопили й стратили гетьмана Г. Лободу за спроби порозуміння з ворогом. У відповідь його прихильники захопили пораненого С. Наливайка й видали шляхті.

Проте це не врятувало повстанців.

Шляхтичі не дотримали лицарського слова й стратили більшість учасників повстання. У вересні 1596 р. король Сигізмунд III видав універсал, за яким козаки-нереєстровці оголошувалися поза законом. Северина Наливайка та ще шістьох керівників після жорстоких тортур було страчено у Варшаві.

Б. Карабулін. Взяття Луцького замку С. Наливайком. Фрагмент. 1968 р.

• Що спричинило масову підтримку повстання С. Наливайка серед українців і білорусів?

Наслідки козацьких воєн 1591-1596 рр. Хоча козацькі війни 1591-1596 рр. зазнали поразки, вони засвідчили про можливість успішних спільних дій козаків, селян, міщан і дрібної шляхти в боротьбі з поневолювачами. У жорстоких битвах зростала національна свідомість українського народу, гартувалася його воля, набувався досвід збройної боротьби.

Козацька Україна відступила, але не скорилася. Героїчні постаті К. Косинського та С. Наливайка навічно залишилися в народній пам’яті.

Завдання та запитання

1. Дайте загальну характеристику козацьким війнам наприкінці XVI ст., визначивши причини, які спонукали українців застосовувати збройні форми національно-визвольного руху.

2. В атласах і на контурних мапах позначте основні райони козацьких повстань 1591-1596 рр. Прослідкуйте за мапою просування козацьких і польських сил.

3. Визначте різницю між поняттями «низовий козак» і «реєстровий козак».

4. Укажіть обставини, які спонукали Річ Посполиту запровадити реєстрове козацтво.

5. З’ясуйте, що могло приваблювати українців у становищі реєстрового козацтва; з чим у польській політиці не могли змиритися реєстрові козаки, незважаючи на те, що отримували платню від польського уряду.

6. Чим ви поясните, що К. Косинський і С. Наливайко — представники заможного реєстрового козацтва — очолювали козацькі війни?

7. Поміркуйте над причинами поразок козацько-селянських повстань наприкінці XVI ст.

8. Що нового додали повстання до національно-визвольного руху українського народу? Чи не даремними були жертви повстанців?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно