Відомо, що внаслідок тривалої боротьби за владу над півднем Правобережжя як поміж українськими козацькими лідерами, так і між великими державами Річчю Посполитою, Московією та Османською імперією ця частина українських земель зазнала цілковитого спустошення. Польський уряд в останній третині XVII ст. заохочував колонізацію краю, дозволяючи відновлювати на цих землях козацький лад. До відновлення козацтва Річ Посполиту спонукало продовження боротьби з османами за володіння цим краєм. Лише в 1699 р. з укладенням Карловицького миру Річ Посполита завершила процес відновлення своєї влади на Правобережжі. За цих умов потреба у козацтві відпала і польський уряд вирішив розпустити козацькі полки. Тож у червні 1699 р. на сеймі було ухвалено постанову про ліквідацію козацьких полків.

Однак виконати рішення одразу не вдалося. Початок Північної війни знову призвів до потреби у козацтві для Речі Посполитої. До цих обставин додався спротив правобережних козаків, що виявився у повстанні під проводом С. Палія 1702-1704 рр. На заваді ліквідації козацтва стали також походи І. Мазепи й П. Орлика. Проте невдовзі в поляків з’явилася нагода позбутися козацтва — у 1712-1714 рр. Османська імперія, Річ Посполита й Московія вдалися до чергового розподілу українських земель. Вони домовилися, що Правобережна Україна віддається Польщі, а населення, у тому числі все козацтво мало переселитися до Гетьманщини. Новий примусовий згін населення Правобережжя було здійснено в 1712-1713 рр. за допомогою російської армії. Тоді ж польський сейм знову прийняв рішення про ліквідацію козацтва і, як наслідок, наприкінці 1713 р. правобережне козацтво перестало існувати.

Діємо: практичні завдання