У першій половині XVIII ст. українська література збагатилася творами, які отримали узагальнюючу назву козацькі літописи. Козацькими їх називали тому, що вони виникали в козацькому середовищі та оповідали про події козацької доби. За змістом і формою козацькі літописи наближаються до історичних творів, оскільки їх автори, крім власних спостережень, використовували старі літописи, хроніки, щоденники, історичні праці сучасників, доступні офіційні документи, частина з яких не збереглася до нашого часу. Це зумовило особливу цінність козацьких літописів як історичних джерел. їх автори, поєднуючи традиції літописання княжої доби з використанням нових можливостей для збирання історичних джерел, створили унікальні твори, кожен із яких є не лише історичним, але й історіографічним джерелом. Більшість із них присвячена Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст. Зокрема, досить змістовними джерелами про ці події є «Літопис Самовидця», «Літопис Григорія Грабянки», «Літопис Самійла Величка». їх об'єднує спільна ідея утворення та зміцнення козацько-гетьманської державності України. «Літопис Самовидця» — найдавніший із великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 до 1702 р. Автором літопису вважають генерального підскарбія Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.)....
|