§ 29. Посилення колоніальної політики Російської імперії. Ліквідація гетьманату

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: охарактеризувати колоніальну політику Російської імперії щодо України; дати оцінку гетьманства І. Скоропадського, Д. Апостола; з’ясувати, як українська правляча верхівка намагалася протистояти політиці російських царів щодо України.

1. Як розгорталися події Північної війни на українських землях? 2. Визначте роль І. Мазепи в історії України. 3. Якими були наслідки Полтавської битви для України?

1. Становище Гетьманщини після Полтавської битви. Наступ на автономні права Гетьманщини.

Перехід І. Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для розгортання терору. Спеціальна слідча комісія, створена за наказом царя, розглядала справи прибічників гетьмана. Сотні українців було репресовано й страчено, а їхнє майно конфісковано.

Одночасно із цим відбувався форсований наступ на українську автономію. Коли новообраний гетьман І. Скоропадський запропонував царю підтвердити в нових Решетилівських статтях традиційні права та вольності, то отримав від Петра І відповідь: «Українці й так мають із ласки царя стільки вольностей, як жоден народ у світі». Так царська влада вперше відмовилася укладати договірні статті.

Поступово звужувалася влада гетьмана. Воєводи отримали право втручатися у внутрішні справи козацької України. Для нагляду за гетьманом був приставлений царський міністр-резидент (від 1710 р. їх уже було двоє). У Глухові — новій гетьманській резиденції — було розміщено два полки російської армії. У 1708—1709 рр. запровадився губернський устрій при збереженні полково-сотенного. Гетьманщина, а з 1719 р. і Слобожанщина входили до Київської губернії, яка поділялася на провінції. Губернатор отримував більше повноважень, ніж гетьман. У 1715 р. царський указ установив новий порядок виборів полкової старшини. На цю посаду почали обирати іноземців, яких поступово ставала більшість. Згодом Петро І сам наказав призначити своїх соратників: П. Толстого ніжинським полковником, а А. Ганського — київським. Цим він порушив виборний принцип формування влади в Гетьманщині. До того ж росіянам стали надаватися великі землеволодіння в Україні, що призвело до утворення великих територій, непідконтрольних гетьману. У 1720 р. Петро І обмежив функції Генерального суду.

Посилилося втручання російського уряду в економічне життя, що фактично призвело до розорення економіки Гетьманщини: українські товари дозволялося вивозити за кордон лише через російські прибалтійські порти й до того ж не українськими купцями. Водночас заборонялося ввозити деякі товари в Гетьманщину із Західної Європи (голки, сукна, полотна, панчохи, цукор, тютюн тощо), а замість них треба було купувати продукцію російських фабрик. Запроваджувалося особливе мито для російської скарбниці. У 1721 р. на території Гетьманщини російський уряд запровадив «мідні гроші, щоб срібні й золоті залишалися в обігу населення Росії та якомога більше зосереджувалися в державній скарбниці».

Усе частіше козаків стали використовувати за межами Гетьманщини: на будівництві каналів, фортець, у військових походах тощо. Крім того, населення Гетьманщини страждало від постоїв російських військ.

Відбувалися утиски і в культурній сфері. Так, із Києво-Могилянської академії за наказом царя було виключено всіх студентів і викладачів із Правобережжя, заборонялося друкувати в Україні будь-які книжки, крім церковних, а в тих, що друкувалися, «щоб ніякої різниці й осібного наріччя не було». Так цар розпочав наступ на українську мову, сприяв насильницькій русифікації та духовному поневоленню українського народу.

2. Гетьманство І. Скоропадського (1708—1722 рр.).

Діяльність І. Скоропадського в цих умовах була дуже обережною. Він усіляко намагався засвідчити свою вірність царю. Це допомогло йому утримати гетьманську владу, але водночас викликало її обмеження. Разом із тим І. Скоропадський намагався захистити українську автономію.

У соціальній політиці І. Скоропадський продовжував політику І. Мазепи. Він роздавав землі старшині й монастирям. За його правління близько 30 % оброблюваних земель було в приватній власності старшини, деякі з них перетворювалися на справжніх земельних магнатів. Сам І. Скоропадський мав понад 100 тис. підданих, у той час як у монастирів було 60 тис. підданих.

Гетьман І. Скоропадський

Указ Петра І про заснування Малоросійської колегії

У січні 1721 р. І. Скоропадський, незважаючи на погане самопочуття, рушив до Москви, щоб остаточно визначити статус Гетьманщини у складі Російської імперії. Поштовхом до подорожі став указ царя про виведення генеральної канцелярії з-під управління гетьмана.

Проте візит не дав бажаного результату та не припинив подальшого обмеження прав і вольностей. Натомість І. Скоропадський отримав указ про утворення Малоросійської колегії (29 квітня 1722 р.). Цар пояснював її виникнення тим, що до нього доходили скарги від народу про хабарі й здирства, відбирання в козаків земель, лісів, млинів, примусовий їх перехід у підданство, безлад у Генеральній військовій канцелярії.

Ця новина приголомшила І. Скоропадського й остаточно підірвала його здоров’я. Повернувшись до Глухова, він передав «правління діл» П. Полуботку. 3 липня 1722 р. гетьман помер.

3. Перша Малоросійська колегія (1722—1727 рр.). Наказний гетьман П. Полуботок.

Після смерті гетьмана І. Скоропадського всю владу в Гетьманщині перебрала на себе Малоросійська колегія у складі шести російських офіцерів. Фактично її діяльність відігравала роль дестабілізуючого чинника, що поглиблював прірву між українською знаттю й народом і руйнував українську державність. Колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим почала прибирати до рук усе гетьманське правління. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана, а доручив наказному гетьману Павлу Полуботку (1722—1723 рр.) слухатись колегію.

Чернігівський полковник П. Полуботок був людиною енергійною, палким прибічником української автономії. Не дарма цар говорив про Полуботка, що він «небезпечніший за Мазепу». Він не змирився з претензіями президента Малоросійської колегії С. Вельямінова не тільки на контроль за владою, а й на саму політичну владу. П. Полуботок згуртував навколо себе старшинську опозицію, розпочав судову реформу, розгорнув боротьбу з хабарництвом. Він звертався зі скаргами в Сенат (верховний розпорядчий орган Російської імперії) на порушення Малоросійською колегією українських законів і традицій, наполягав дозволити провести вибори нового гетьмана.

Цар Петро І у П. Полуботка у в'язниці.

Художник В. Волков Спираючись на картину В. Волкова, спробуйте скласти розповідь про останню розмову між російським царем Петром І і наказним гетьманом П. Полуботком.

У серпні 1723 р. представники старшинської опозиції в козацькому таборі на річці Коломак склали так звані Коломацькі чолобитні (звернення) на ім’я царя, у яких вимагали скасувати запроваджені Малоросійською колегією податки й дати дозвіл на обрання гетьмана. Коли ці чолобитні отримав Петро І, то наказав ув’язнити П. Полуботка разом із 15 опозиційними українськими старшинами в Петропавлівській фортеці. Там 18 грудня 1724 р. наказний гетьман П. Полуботок помер.

4. Гетьманство Д. Апостола (1727—1734 рр.).

Після смерті Петра І уряд Росії змінив політику щодо козацької України. Загроза нової війни з Туреччиною та зростання невдоволення діяльністю Малоросійської колегії спричинили її скасування в 1727 р. і деяке пом’якшення російської політики щодо України. Було дозволено провести вибори гетьмана. Ним став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана визначалася «Рішительними пунктами» — відповіддю на «Статейні пункти», надані Апостолом царю. На відміну від попередніх «Статей», вони були оформлені не як договір між державами, а як односторонній акт царського пожалування. Основні положення «Рішительних пунктів» 1728 р.: було дозволено обирати гетьмана, але лише за згодою царя; Гетьманщина з підпорядкування Сенату поверталася під юрисдикцію Міністерства закордонних справ;

• зменшення кількості російських військових, що розміщувалися на території України;

• гетьман не мав права без дозволу царя страчувати старшину й проводити зовнішню політику;

• уведення російських представників до складу Генерального суду;

• генеральну старшину й полковників із двох-трьох кандидатів на посаду мав затверджувати цар, а не гетьман;

• скасовувалися податки, запроваджені Малоросійською колегією;

• відновлювався Генеральний військовий скарб, але підконтрольний російському уряду.

Гетьман Д. Апостол

Спираючись на обмеження дій російських представників в Україні певними юридичними нормами, Д. Апостол активно взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, провів низку заходів щодо впорядкування старшинського землеволодіння, уперше вжив дії щодо вироблення тогочасного бюджету Гетьманщини, налагодив українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі Київ, реорганізував судову систему, домігся дозволу на повернення запорожців із володінь кримських татар в Олешках та заснування ними в 1734 р. Нової Січі на річці Підпільній (Підпільненська Січ).

Позитивне значення для боротьби з хабарництвом і впорядкування землеволодінь мало здійснене гетьманом Генеральне слідство про маєтності, яке в 1729—1730 рр. провело ревізію маєтків і з’ясувало законність володіння ними. За сприяння Д. Апостола Кодифікаційна комісія в Глухові в 1728 р. розпочала створювати звід законів «Права, за якими судиться малоросійський народ», що мав юридично закріпити автономний статус і привілеї Гетьманщини у складі Російської імперії. Звід було завершено вже після смерті гетьмана, але російський Сенат категорично відмовився його затвердити.

5. Політика «Правління гетьманського уряду». Спроба ліквідації автономного устрою Слобожанщини.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750 рр.). «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини й трьох російських урядовців. У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці повинні були всіляко применшувати значення гетьманської влади й підривати довіру до неї, сприяти зближенню старшини з російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову повернули до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування збирання податків; завершено складання зводу українського законодавства.

Портрет імператриці Анни Іоанівни. 1730 р. Художник Л. Каравак

Для таємного контролю над суспільством в Російській імперії була створена «Таємна канцелярія». Достатньо було вигукнути гасло «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як його вже вважали державним злочинцем і віддавали до рук ката. Так, за підозрою в державній зраді в повному складі був заарештований Київський магістрат.

Роки «Правління гетьманського уряду» проходили в умовах чергової російсько-турецької війни (1734—1739 рр.), тягар якої ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції (вилучення майна) позбавляли населення найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії.

Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, які мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на займанщину, а також жителям заборонялося залишати межі Слобожанщини. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.

Висновки. Заходи російського уряду протягом 1708—1722 рр. свідчили про підготовку до широкомасштабного наступу на українську державність. Проте зовнішні обставини змусили пригальмувати процес ліквідації козацької держави, і владу гетьмана було відновлено на короткий період (1727—1734 рр.). У 30-ті рр. XVIII ст. відбувся наступ на автономні права, який призвів до скасування більшості атрибутів автономії.

Загальний напрямок російської політики щодо України залишався незмінним: перетворити її на звичайну провінцію Російської імперії. Українська козацька еліта докладала зусиль для збереження давніх автономних прав. Проте у своїх діях вона уникала радикальних заходів і не спиралася на народну підтримку.

Запитання та завдання

1. Яких обмежень зазнала влада гетьмана за часів І. Скоропадського? 2. Як російський цар Петро І використовував ресурси України для досягнення своєї мети? 3. Яким був зміст Решетилівських статей? Чи мали вони офіційний характер? 4. Хто такий П. Полуботок? Які заходи здійснювала козацька старшина для відновлення державних прав України? Якими були результати діяльності старшинської опозиції? 5. Що відбувалося в Україні під час діяльності «Правління гетьманського уряду»?

6. Чим характерне правління гетьмана І. Скоропадського? 7. Які основні політичні ідеї було закладено в Коломацьких чолобитних? 8. Що являла собою Малоросійська колегія? Яким чином її діяльність руйнувала традиційну систему управління в Україні? 9. Чим відзначилося правління гетьмана Д. Апостола? 10. Якими були наслідки «Правління гетьманського уряду» для України?

11. Підготуйте розповідь про наказного гетьмана П. Полуботка. 12. Складіть у зошиті порівняльну таблицю «Гетьманування І. Скоропадського та Д. Апостола».

13. Які чинники впливали на часті зміни політики царської влади щодо України?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно