Войти
Закрыть

Українські землі у складі Польщі, Литви та інших держав на початку XVI ст.

8 Клас

Як ви пам’ятаєте з курсу історії України 7 класу, 1349 р. за землі Галичини розгорілася справжня війна. Польський король Казимир ІІІ за підтримки племінника, угорського короля Людовика, захопив Галичину й частину Волині й приєднав їх до Польської держави. Казимир ІІІ не мав спадкоємця, тому після його смерті польську корону, а разом із нею і загарбані українські землі отримав угорський король Людовик. З 1372 р. Галичиною управляв його родич, сілезький князь Владислав Опольський, який називав себе «господарем Руської землі, вічним дідичем і самодержавцем». У 1387 р. молодий польський король Ягайло, зять Людовика Угорського, вигнав угорців із Галичини і приєднав ці землі до Польщі. У першій половині XV ст. унаслідок міжкнязівських війн за українські землі Ягайлові вдалося приєднати до Корони Польської Західне Поділля та Західну Волинь (Белзька земля). У Королівстві Польському найбільшими адміністративно-територіальними одиницями були воєводства. Приєднавши Галичину, Західне Поділля й частину Волині до Польщі, король Ягайло у 1434 р. перетворив Галицьке князівство на Руське воєводство з центром у Львові. На Західному Поділлі постало Подільське воєводство з центром у Кам’янці, а згодом Белзьке з центром у Белзі. Заміна традиційного адміністративно-територіального поділу сприяла поширенню польського й німецького права на українські терени. Польська знать (шляхта) почала проникати на українські землі та активно долучатися до місцевого апарату влади. Упродовж XV - початку XVI ст. українські знатні роди поступово зникали на цих землях: одні згасали фізично, інші встановили родинні зв’язки з місцевим шляхетством неукраїнського походження, втрачаючи свою ідентичність....
0 Переглянути

Узагальнення до курсу. Історія України в контексті епохи раннього нового часу

8 Клас

Історію України ранньомодерної доби зазвичай пов’язують із козацтвом, проте не слід обмежуватися лише його вивченням. Хоча ми звикли називати це явище суто українським, але схожі за внутрішнім устроєм, господарською та військовою організацією утворення існували й в інших європейських країнах. Згодом кожна з подібних суспільних груп розвивалася власним шляхом, однак саме українському козацтву вдалося досягти настільки високого рівня розвитку й вибудувати українську державність. На середину XVII ст. козацтво перетворилося на суспільний прошарок, інтересам якого було підпорядковано політику Гетьманщини. У середині XVII ст. унаслідок Національно-визвольної війни виникло нове державне утворення - Гетьманщина. Подальші події показали, що зберегти самостійність української козацької держави - не менш складне завдання, аніж вибороти її. Поява Війська Запорозького порушувала баланс сил у тогочасній Європі, що встановився після Тридцятилітньої війни підписанням Вестфальського миру (1648). Українське козацтво звитяжно воювало в цій війні на боці католицької Речі Посполитої, та це не змінило ставлення до православних усередині самої Польщі. Укладений мир вирішував проблему взаємин католицьких і протестантських країн у Центральній Європі, натомість у Східній Європі тривала боротьба за існування православ’я....
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Українські землі в 20–90-х роках ХVІIІ ст.

8 Клас

«Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорозька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє і самої назви запорозьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь». В. «...Наказуємо оголосити по всій Малій Росії, щоб посполитий народ (селяни), переходячи з одного володіння в інше, не забирав нажитого ним на землях володільців (власники) майна й цим не завдавав збитків зазначеним володільцям. Так само й володільці, приймаючи до себе посполитих, із чужих володінь не приймали б майна, нажитого в іншому володінні, а хто буде в цьому викритий, матиме право той володілець, від якого посполитий перейшов із нажитим майном до іншого володільця і там його прийнято без письмового дозволу, шукати від того володільця слушного вдоволення та винагороди...» Г. «Головний цих розбійників начальник Максим Залізняк... Народився він в польському містечку Медведівка, із мужиків, де і жив, а потім пішов у Запорозьку Січ, був там козаком років із п’ятнадцять, а із Січі Запорозької прийшов у Мотронинський монастир, який знаходиться у Польщі, на послушання. Нинішнього року у квітні місяці... разом із 70 людьми-втікачами запорозькими козаками для викорінення у Польщі конфедератів поляків... пішов із цього монастиря на містечко Жаботин, під яким розгромили конфедератів п’ятдесят чоловік... а потім пішли далі... до містечка Умані...»...
0 Переглянути

Розвиток культури на українських землях у XVIII ст.

8 Клас

Наприкінці XVIII ст. в Російській імперії було здійснено загальнодержавну реформу освіти. На Лівобережній та Слобідській Україні впроваджували нові типи шкіл - головні й малі народні училища. Чотирирічні головні народні училища, що їх відкрили в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському, Харкові, Катеринославі, мали навчати дворянських дітей. У повітових містах було створено дворічні малі училища. Унаслідок реформ освіта в Україні набула станового характеру. Школи царський уряд використовував як потужний засіб впливу на українське населення, адже навчання в них провадилося тільки російською мовою. Головним осередком освіти, науки й мистецтва залишалася Києво-Могилянська академія. Проте у другій половині XVIII ст. її було перетворено на становий духовний навчальний заклад, а 1817 р. взагалі закрито. Київська академія мала вирішальне значення для становлення і розвитку української науки, культури й літературного процесу в XVII-XVIII ст. У ній сформувався один із центрів філософської думки слов’янського світу. В академії навчалися літописці С. Величко, Г. Грабянка, історики М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники І. Мигура, Г. Левицький, Л. Тарасевич, композитори М. Березовський, А. Ведель, архітектор І. Григорович-Барський. Її вихованцями були гетьмани України. Академія сприяла становленню української літературної мови, тут склалася поетична школа. Професори академії написали десятки курсів поетики, у яких розробили теорію українського поетичного мистецтва. У Київській академії виник і розвивався український театр. Для нього писали драми, діалоги й інтермедії....
0 Переглянути

Правобережна Україна та західноукраїнські землі у другій половині XVIII ст.

8 Клас

Війни, що без упину точилися протягом другої половини XVII ст., спустошили Правобережжя. Проте королівська влада не бажала втрачати родючі землі, сподіваючись завдяки їм відродити колишню велич держави. Польський уряд усіляко заохочував переселенців, звільняючи їх на певний час від податків і панщини. Утім терміни пільг швидко збігали. Основою господарського життя знову ставала фільварково-панщинна система з примусовою працею та кріпацтвом. Рішення сеймів 1717 й 1733 рр. позбавили православних права брати участь у сеймових комісіях і трибуналах, ухвалили закриття всіх православних церков. Православні єпархії силоміць перетворювали на уніатські. У 60-х роках XVIII ст. у Київському й Подільському воєводствах залишалося всього 20 православних парафій. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського населення складалися в господарствах, які безпосередні власники передавали в оренду третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів. Становище ускладнювалося й тим, що після ліквідації козацтва в краї не було сили, здатної очолити боротьбу українців за поновлення прав і вольностей. У таких умовах на Правобережжі, а частково й Лівобережжі, набула розмаху гайдамаччина, центром якої стало степове Запорожжя....
0 Переглянути

Ліквідація козацького устрою в Україні. Підкорення Кримського ханства. Колонізація Півдня України

8 Клас

Поразка українсько-шведського війська під час Полтавської битви в червні 1709 р. мала тяжкі наслідки для січового товариства. Зруйнування Чортомлицької Січі, розправа з прибічниками І. Мазепи були лиховісним застереженням: у рідному краї на запорожців чатувала небезпека. Підтвердженням цього був царський маніфест, який зобов’язував усіх запорозьких козаків, які не склали добровільно зброю і не зреклися своїх козацьких прав, затримувати, ув’язнювати та страчувати. Тож вони були змушені податися на землі, порубіжні з володіннями кримського хана Девлет Гірея ІІ - васала турецького султана. У верхній течії р. Кам’янки, правої притоки Дніпра, було засновано Кам’янську Січ. У 1711 р. війська П. Бутурліна та І. Скоропадського рушили на Січ, а запорожці відійшли на південь, до урочища Олешки (нині м. Олешки Херсонської обл.) - на території, підвладні кримському хану. Так постала Олешківська Січ. Кримське ханство та Османська імперія були зацікавлені в тому, аби запорозьке козацтво не воювало з ними, а було союзником. Тому хан зустрів звістку про переселення запорожців на підвладні йому землі спеціальним ярликом до січового товариства. Запорожцям як людям лицарського стану було надано різноманітні пільги, дозволено володіти землею, їх було звільнено від сплати податків. Кам’янська та Олешківська Січі відрізнялися від попередніх. Особливістю було те, що вони розташовувались у малозахищених природою місцях, серед пісків. З огляду на нетривалий час існування запорожці не встигли спорудити там належних укріплень. Життя запорожців на землях Кримського ханства ставало дедалі тяжчим. Козаків утягували в усобиці різні політичні угруповання. Хани вимагали від запорожців участі в походах на Північний Кавказ. Та найбільше дошкуляли утиски православної віри. Зрештою, це спричинило посилення поміж запорожцями проросійських настроїв. Давалася взнаки й активна дипломатична діяльність царського уряду, який напередодні нової російсько-турецької війни прагнув залучити запорожців на свій бік. 1728 р. козаки залишили Олешківську Січ, повернувшись на місце Кам’янської. Урешті, у квітні 1734 р. понад 30 тис. запорожців на чолі з отаманом Іваном Білицьким повернулися на Запорожжя й за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ. Вона стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро поряд із Чортомликом. Ось чому цю Січ називають іще Підпільненською....
0 Переглянути

Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVIII ст.

8 Клас

Кирило Розумовський (близько 1728-1803) - останній гетьман України (1750-1764), граф Російської імперії, президент Петербурзької академії наук. Народився в с. Лемеші (нині село в Чернігівській обл.) в козацькій сім’ї Розумів. 1742 р. переїхав до царського двору, де перебував під опікою старшого брата Олексія. У 16-річному віці отримав титул графа і згодом вирушив в освітню подорож до Німеччини, Франції та Італії. У лютому 1750 р. на козацькій раді в Глухові 20-річний К. Розумовський був обраний гетьманом України. Намагався бути самостійним у питаннях внутрішньої політики. У 1794 р. назавжди переїхав в Україну, у свій маєток Батурин. Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в листопаді 1741 р. унаслідок палацового перевороту в Росії дочка Петра І, Єлизавета, посіла імператорський трон. Улюбленцем імператриці був українець Олексій Розумовський. При дворі Єлизавети усталилася мода на все українське: було там чимало українських співаків і бандуристів, на бенкетах подавали українські страви тощо. Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася до неї з проханням дозволити вибори гетьмана. У 1746 р. Єлизавета оголосила про намір відновити в Україні гетьманську форму правління. Економічно-стратегічний потенціал України прагнули використати в майбутніх війнах проти Туреччини та Пруссії. Кандидатом на гетьманство цілком прогнозовано імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого фаворита - Кирила Розумовського. Вибори було призначено на 22 лютого 1750 р. Церемонія, що відбувалася в Глухові, не мала нічого спільного з традиційними козацькими виборами, хоч обставлена була урочисто, навіть помпезно. Лише в середині липня наступного року новообраний гетьман прибув до Глухова....
0 Переглянути

Гетьманщина в 20–40-х роках XVIII ст.

8 Клас

Іван Скоропадський (близько 1646-1722) - гетьман Лівобережної України (1708-1722). Народився в м. Умані. Обіймав посади чернігівського полкового писаря, генерального бунчужного та осавула, стародубського полковника. Брав участь у боротьбі проти турецьких і татарських військ під час Московсько-турецької війни 1676-1681 рр. і Кримських походів 1687 і 1689 рр. Після переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII обраний гетьманом на старшинській раді в Глухові 1708 р. Не раз звертався до московського царя Петра I із проханням про поліпшення становища українського народу. Для контролю за діяльністю гетьманського правління цар призначив свого резидента. І. Скоропадський був найбільшим землевласником у Гетьманщині. Гетьманування I. Скоропадського, за традицією, мало розпочатися з підписання статей. Але Петро I відмовився зробити це, пояснивши таке рішення воєнними обставинами. Після Полтавської битви, 17 липня 1709 р., І. Скоропадський, перебуваючи з козацьким військом у таборі під Решетилівкою, звернувся до царя з 14 пунктами статей. У них він просив підтвердити права й вольності Гетьманщини та вирішити чимало важливих державних справ. У відповідь Петро І 1709 р. надіслав іменний указ, що аж ніяк не нагадував міждержавні договірні статті. Права і вольності підтверджувалися в тому вигляді, який відповідав інтересам Московії. Згодом було обіцяно надати й статті....
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Козацька Україна наприкінці 50-х років XVII - на початку XVIII ст.

8 Клас

«Я йшов, щоб звільнити з облоги пана Гуляницького, неспішно, чекаючи на хана, і тільки-но той прибув, ми поквапилися і дня 29 червня, в день св. Петра й Павла, ставши біля Соснівської переправи, застали там п’ятнадцять тисяч москви, котра боронила одну переправу. Друга частина [москви] стояла напоготові. Її [наші] драгуни відбили від переправи, а потім [наша] кіннота переправилася і затримала їх герцями. Орда ж, примчавши з тилу, так їх змішала, що, майже не ставши до ладу, вони почали втікати, а ми на їхніх плечах гнали їх півтори милі... і мало хто з них утік до [московських] таборів, як ствердили взяті нами язики». Б. «Ось недавно вчинили договір з поляками на нашу згубу; розірвали надвоє і обидва монархи умовились між собою, що будуть нас викоріняти... Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас вирішили, які міста залишити під собою, в які уступити, а тим часом ці міста дісталися вам не вашою силою, а Божою поміччю й нашою кров’ю та відвагою. Часто від ваших московських людей можна почути таку думку: вільно, мовляв, королеві, яку хоче мати віру у своїй державі, вільно йому благочестиві церкви обертати в уніатські або костьоли. Але хай так не буде! Не допустив нас Господь у таку неволю. Знає король, що предки наші, як рівні з рівними, як вільні з вільними, в одне тіло з’єдналися з поляками під єдиним государем, добровільно обраним і заприсяженим. А того ярма ані ми, ані батьки наші носити не звикли»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 181 182 183 184 185 186 187 188 189 ... 370
Назад

Навігація