Войти
Закрыть

Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні

9 Клас

Особливості суспільно-політичного життя Наддніпрянської України на початку XX ст. На початку XX ст. на землях Російської імперії була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити політичний розвиток. У суспільно-політичному житті Наддніпрянської України цього періоду існувало кілька основних напрямків: російський, єврейський, український і польський. У російському напрямку консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, — за перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Власних політичних партій російські консерватори й ліберали до 1905 р. не мали. Російські радикали, що поділяли ідеали соціалізму й закликали до повалення самодержавства в Росії, діяли в краї досить активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), утвореної в 1898 р. Із 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату. Наприкінці 1901 — на початку 1902 р. в результаті об’єднання народницьких гуртків і груп утворилася Російська партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вони виступали за повалення самодержавства шляхом революції, здійсненої «працюючим народом». Ідею встановлення диктатури пролетаріату есери відкидали. Вимоги запровадження загального виборчого права, республіки, демократичних свобод, робітничого законодавства та соціалізації землі забезпечували есерам досить значну підтримку в Наддніпрянщині....

Соціально-економічний розвиток українських земель

9 Клас

Розвиток промисловості. Початок XX ст. для українських земель був пов’язаний з економічною кризою 1900—1903 рр. У Наддніпрянській Україні від неї особливо постраждали найрозвиненіші галузі промисловості — кам’яновугільна та металургійна. Більшість гірничорудних і металургійних підприємств скоротили виробництво, а деякі взагалі припинили існування. Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Унаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % всіх промислових робітників, у той час як у США — 33 %. П’ять металургійних заводів українського півдня становили 25 % загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського і Бобринського — 60 % цукру-рафінаду. Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них значної частини засобів виробництва, робочої сили та продукції. Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворенню монополій у металургійній, кам’яновугільній та залізорудній галузях. Через відсутність конкуренції монополісти вдавалися до завищення цін на свою продукцію й отримували надприбутки навіть у кризові роки....

Радикальний рух у Галичині. Особливості суспільно-політичного життя в Буковині та Закарпатті в другій половині XIX ст.

9 Клас

Радикальна течія в українському русі Галичини. Вихід українського руху (як москвофілів, так і народовців) на широку політичну арену був наслідком розгортання в Європі політичних рухів, поширення модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. Новий імпульс українському руху в Галичині дала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш освіченою та обізнаною в європейських політичних теоріях. Цьому сприяла, зокрема, діяльність М. Драгоманова, який закликав молодь підвищувати свій інтелектуальний рівень, знайомитись із кращими надбаннями культури й науки. На його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. Так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна. Перші прибічники М. Драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «Січ». Наприкінці 70-х рр. XIX ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: «Академічний гурток» (перебував під впливом старорусинів) і народовський «Дружній лихвар». Згодом коло їхніх прихильників розширювалося. Найбільш здібними послідовниками поглядів М. Драгоманова стали Іван Франко та Михайло Павлик. Свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. Із 1876 р. М. Павлик та І. Франко редагували журнал «Друг». Вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. Свої перші критичні статті діячі спрямували проти старорусинів. Згодом вони зачепили й народовців, висміюючи їх за невисоку якість літературної продукції та консерватизм. Проте основний удар припав на духовенство, яке радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства. Таку гостру критику неоднозначно сприйняли як провідники українського руху, так і загалом західноукраїнське суспільство....

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях у 60—80-ті рр. XIX ст.

9 Клас

Конституційні реформи 60-х рр. XIX ст. в Австрійській імперії. Революція 1848—1849 рр. спричинила зміни, які завершилися перетворенням Австрійської імперії на конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка не привела до відродження «старих порядків», а стала формою перегрупування політичних сил в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та інші), що перебували в опозиції до імперського центру. Процес розпаду прискорили поразки Австрійської імперії на міжнародній арені. Спочатку Австрія програла війну Франції та П’ємонту в 1859 р. й не змогла перешкодити процесу об’єднання Італії, а 1866 р. зазнала поразки від Пруссії. Ці поразки мали далекосяжні наслідки. Перемоги невеликого королівства П’ємонт, що боролося за об’єднання всіх італійських земель у єдину державу, стали прикладом для народів, розділених між різними імперіями. Австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити конституцію. Утворився двопалатний законодавчий орган — Державна рада. У 1861 р. австрійські володіння визначалися як автономні краї з власними представницькими органами — сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями....

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

9 Клас

Населення та умови життя на західноукраїнських землях у другій половині XIX ст. Протягом другої половини XIX ст. кількість населення західноукраїнських земель зросла. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., тут проживало відповідно 2,6 і 3,8 млн українців. Проте питома вага українців серед населення західноукраїнських земель зменшилася. Причинами цього були: збільшення української трудової еміграції до Америки, переселення на ці землі поляків, угорців, німців, євреїв та інших народів. Зростання кількості населення все більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. Усе відчутніше поставала проблема аграрного перенаселення. У Галичині густота населення в сільській місцевості за цей час збільшилася із 32 до 102 осіб на 1 км2. На кінець XIX ст. 95 % населення працювало на землі, а близько 1 % — на промислових підприємствах. Західноукраїнська інтелігенція, у тому числі місцеве духовенство, була нечисленною. Так, у Східній Галичині вона складала близько 0,5 % від загальної кількості українського населення. Для порівняння: поляки становили 22 % жителів Східної Галичини, а польська інтелігенція — понад 3 %....

Практичне заняття. Культурницький етап національного відродження на українських землях у складі Російської імперії: суспільні виклики

9 Клас

Складіть перелік подій, що відбувалися в Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст., які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір. Назвіть імена видатних історичних діячів Наддніпрянщини цього періоду. У чому ви вбачаєте їхній внесок в історію України? Поясніть внесок понять і термінів: українське питання, Східна (Кримська) війна, модернізація, реформа, громада (община), цензура, монополія, синдикат, соціальна структура, земства, індустріалізація, пролетаріат, інтелігенція, громадівський рух, хлопомани, українофільство. Виконайте завдання за історичною картою: 1) прослідкуйте, як змінювалася географія розміщення основних промислових центрів Наддніпрянщини; 2) визначте регіони, що мали відмінності в проведенні аграрних перетворень за селянською реформою 1861 р.; 3) складіть опис процесів модернізації в різних регіонах Наддніпрянщини; 4) покажіть регіони Російської імперії, куди відбувалося переселення селян із Наддніпрянської України; 5) покажіть населені пункти, пов’язані з українським національним рухом у Наддніпрянщині цієї доби та поясніть їхню роль у ньому; 6) покажіть населені пункти і території, пов’язані з розгортанням селянських, робітничих і соціал-демократичних рухів....

Національне відродження кримських татар. Соціал-демократичний та земський рухи

9 Клас

Розгортання національного відродження кримських татар. І. Гаспринський. Процес становлення кримськотатарського національно-визвольного руху розпочався у 80-х рр. XIX ст. Його основні ідеї сформувалися в Туреччині й пов’язані з виникненням руху молодотурків, які боролися проти султанської монархії в країні та всього того, що перешкоджало розвитку турецького народу. У Стамбулі — тогочасному центрі освіти — татарська інтелігенція під впливом молодотурків стала розвивати свій рух. Молодотурки відіграли помітну роль у подальшому розгортанні кримськотатарської національно-визвольної боротьби. Вони вважали за необхідне відмовитися від традиційного для татарського суспільства клерикалізму, боротися за підняття рівня освіченості народу, за зміни у традиційній соціальній структурі й статусі жінок. В економічній сфері вони виступали за визволення селянської праці від будь-якого гноблення. Клерикалізм — політичний напрямок, прибічники якого виступають за панування церкви й духовенства в суспільно-політичному та духовному житті країни. У національному питанні молоді татарські націоналісти були прибічниками захисту національної самосвідомості свого народу й кримськотатарської самостійності. Найбільш яскравим представником молодотатарських ідей у цей період став Ісмаїл Гаспринський (1851—1914). Його погляди, хоча й були досить утопічними, знаходили підтримку у кримськотатарському середовищі. Самого І. Гаспринського татари поважали як захисника скривджених і прибічника рівноправ’я татар....

Український національний рух наприкінці 60-х — у 90-х рр. XIX ст.

9 Клас

Громадівський рух наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі напівлегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськими діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші. Завдання кожного громадівця полягало в конкретних справах за його фахом: історія, мовознавство, література тощо. Крім Києва, громади відновили свою діяльність у Чернігові, Полтаві, Харкові, Єлисаветграді, Одесі. їхню діяльність координувала київська «Українська громада». У 1873 р. вона виступила зі своєю політичною програмою, основною тезою якої були вимоги до оформлення федеративного ладу Росії і надання Україні широкої автономії. У своїх переконаннях значна частина громадівців дотримувалася досить радикальних поглядів, особливо діячі одеської громади (Л. Смоленський, П. Климович, М. Боровський, А. Крижанівський, І. Луценко). Межі напівлегальної роботи значно стримували розвиток громадівського руху. Його провідники постійно прагнули знайти законну основу, яка відкрила б простір для широкої літературної, етнографічної, видавничої та іншої діяльності. Вагомим кроком у цьому напрямку стала участь громадівців у відкритті в 1871 р. та роботі Колегії Павла Галагана. Завдяки викладацькій діяльності членів київської «Української громади» вона перетворилася на кращий навчальний заклад Києва. Іншим кроком до розгортання діяльності громадівців стало створення в січні 1873 р. Історичного товариства Нестора-літописця. Проте найбільш плідну діяльність громадівці розгорнули завдяки появі Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства, яке стало центром українознавчих досліджень, та придбанню ними газети «Київський телеграф» — легальної трибуни, яка відкривала нові можливості для українознавчої діяльності....

Український національний рух наприкінці 50-х — у 60-х рр. XIX ст.

9 Клас

Основні завдання українського руху в другій половині XIX ст. Друга половина XIX ст. як у Європі, так і в Україні характеризувалася організаційним оформленням і виробленням ідейних засад визвольних рухів, що виникли в першій половині XIX ст. Кожен європейський визвольний рух розв’язував завдання у трьох основних напрямках: національному, загальнодемократичному та соціальному. У першому напрямку головним є боротьба за національну свободу, у другому — за демократичний устрій суспільства, права й свободи людини, у третьому — за соціальну справедливість. Діячі й напрямки, що зводять розв’язання всіх проблем до здобуття національної незалежності, отримали назву націоналістів. Для послідовного демократа (тоді їх називали лібералами) усі питання розв’язуються з вирішенням проблем прав і свобод людини. Діячів, що обстоювали принципи соціальної справедливості, називали соціалістами, а напрямок — соціалістичним. Термін «соціаліст» у той період не належав до певного соціально-політичного вчення, яких було багато (марксисти, прудоністи, фабіанці та інші), а розумівся широко — як відстоювання соціальної справедливості щодо бідних, знедолених, вихідців із простого народу. Усі ці напрямки та течії об’єднувало прагнення покращити життя, змінити існуючий лад на справедливий. Боротьба за розв’язання цього завдання змушувала їх знаходити спільну мову. Перед українським рухом стояла проблема виробити збалансовану в трьох площинах політичну платформу, що була б прийнятною для всіх верств суспільства. Необхідно було також відновити роботу другої — культурницької, або літературної, стадії українського руху, зупиненої внаслідок переслідування владою членів Кирило-Мефодіївського братства, і рухатись далі, до наступної — політичної стадії. Крім того, слід було віднайти й організаційні форми руху. Над розв’язанням цих завдань і працювали діячі українського руху протягом другої половини XIX ст....

Навігація