Войти
Закрыть

Вплив імперських реформ 60–70-х рр. на розвиток Наддніпрянської України

9 Клас

Наприкінці 50-х рр. Наддніпрянська Україна була найбільш економічно розвинутим регіоном Російської імперії. Проте подальшому економічному розвиткові дедалі більше перешкоджало існування кріпосного права. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва заважало також процесові розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. У другій половині XIX ст. у господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. У великих селянських господарствах використовувалась праця вільнонайманих робітників. Лівобережжя було віддаленим від чорноморських портів, через які збіжжя продавалося за кордон. Тому в південній частині регіону головним джерелом прибутків стало тваринництво, а в північній — тютюнництво й льонарство. Володарі маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавали через чорноморські порти. У цих маєтках працювали кріпаки. Власники маєтків часто відбирали землю у селян, що спричинило появу великої кількості безземельних кріпаків. їх працю власники маєтків використовували на бурякових плантаціях та цукрових заводах, тому що на той час на цукор існував великий попит....
0 Переглянути

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин другої половини ХІХ ст.

9 Клас

  Протягом першої половини XIX ст. Російська імперія вже приєднала до себе значні території на заході і півдні: Грузію і частину Закавказзя, Бессарабію, Фінляндію, центральну Польщу. Після перемоги над військами Наполеони Російська імперія стала «жандармом Європи» — силою, яка прагнула контролювати європейську політику. Владна верхівка імперії прагнула і далі розширювати свій вплив на захід. Для того, щоб досягнути цієї мети, російський імператор планував захопити європейські володіння Османської імперії, здобути контроль над протоками між Чорним та Середземним морями і таким чином здобути відкритий доступ до акваторії Середземного моря. Європейські політики вбачали в цих планах велику небезпеку. Вони готували різноманітні проекти, які б завадили їх виконанню. То ж коли у 1853 р. Російська імперія розпочала чергову війну проти Османської імперії, що отримала назву Кримської, деякі впливові прусські політики стали відверто висловлюватися, що корисною Пруссії буде «тільки така політика, яка приведе до розчленування та ослаблення Росії». їх ідеї полягали у тому, аби відібрати у Російської імперії Фінляндію, землі Балтії, Польщу, Південну Україну та Бессарабію. Ці плани засвідчили розуміння європейськими політиками того, що українські землі не є суто російським краєм. Політики інших європейських країн теж почали цікавитися долею українського народу. У 1869 р. французький політик, близький приятель імператора Наполеона III сенатор К. Делямар вніс до французького сенату петицію стосовно прав українців — «15-мільйонного європейського народу, забутого історією». Наступного разу «українське питання» повернулося до німецької політики в часи, коли «залізний» канцлер Отто фон Бісмарк - творець об’єднаної Німеччини — став домагатися для своєї країни гідного місця в європейській політиці. Він ініціював в одному з німецьких журналів появу статті, де описувалися плани відторгнення від Російської імперії її західних володінь. У ній зверталася увага і на українські землі, де планувалося створити окрему державу — Київське королівство, правителем якої мав стати представник династії Габсбургів....
0 Переглянути

Практичне заняття №3. Повсякденне життя українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

9 Клас

Упродовж тривалого часу під впливом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу. Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до матері-землі, яка була їхньою годувальницею. Притаманні українському менталітетові пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини. Із листа російського державного діяча графа Віктора Кочубея, сина Генерального судді Гетьманщини Василя Кочубея, до малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна «Хоч і народився я хохлом, я більший росіянин, ніж будь-хто інший... Мов становище підносить мене над усякими дріб’язковими міркуваннями. Я розглядаю турботи ваших губерній (Наддніпрянської України. — Авт.) під кутом зору спільних інтересів усього нашого суспільства. Малоросійські погляди мене не обходять». 1. Як автор листа ставиться до своєї Батьківщини та її інтересів? 2. На підставі документа зробіть висновок про те, у чому проявлялася «малоросійська ментальність». Розташування українських земель на межі впливу християнського й мусульманського світів спричинило формування в населення двох основних типів реакції на навколишні реалії. Загроза поневолення і втрата рідної землі штовхала найріщучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців були ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони навчилися жити під владою загарбників, приховуючи свої думки й почуття. Саме звідси бере початок бажання українців пристосуватися до будь-якої влади....
0 Переглянути

Культура України. Розвиток театру, музики, образотворчого мистецтва та архітектури

9 Клас

Театральне мистецтво здавна користувалося популярністю на українських землях. У першій половині XIX ст. у Наддніпрянщині в поміщицьких маєтках за тогочасною модою з’являється чимало театрів, де грали актори-кріпаки. Серед найвідоміших були кріпацькі театри в селі Кибинці на Полтавщині в маєтку Д. Трощинського та в селі Качанівка на Чернігівщині в поміщика Г. Тарнавського. Кріпацький театр став одним із етапів формування професійного театру. Наступним етапом його становлення був аматорський театр. Гуртки акторів-аматорів існували в гімназіях та вищих навчальних закладах. Відомі аматорські трупи працювали в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчуці та інших містах. Український професійний театр зародився у середовищі аматорських театральних колективів. У 1791 р. в Харкові було створено спеціальне приміщення, обладнане для проведення постійних театральних вистав. У ньому двічі на тиждень відбувалися вистави. Згодом сформувалася постійна трупа акторів, яка взяла театр на власне утримання. Відтоді професійні актори Харківського театру за свою гру стали отримувати платню. У 1818 р. в Полтаві з ініціативи малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна також заснували професійний театр на основі аматорського театру, який існував тут уже три роки. Саме для Полтавського театру І. Котляревський написав перші українські п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Одночасно зі становленням професійного театру з’являються нові українські актори. На думку більшості сучасників, найкращими з них були Михайло Щепкін (1788-1863) та Карпо Соленик (1811-1851). У 1803 р. будинки для проведення постійних театральних вистав збудували в Києві та Одесі....
0 Переглянути

Культура України. Розвиток освіти, науки та літератури

9 Клас

Основним змістом процесів, що відбувалися в цей період, було становлення модерної української культури. Цей процес співвідносився з українським національним відродженням. Значний вплив на розвиток культури мало перебування України під владою Австрійської та Російської імперій. Негативний вплив на її розвиток мали відсутність власної державності, національне гноблення, імперські кордони, що роз’єднували єдину етнічну українську територію. У Наддніпрянщині національно-культурна політика Російської імперії стосовно українців поєднувала заходи їхньої русифікації та культурної асиміляції, які здійснювалися жорсткими адміністративними засобами. Наддніпрянська Україна під російською владою перетворювалася на одну з пересічних провінцій імперії. Унаслідок цього чимало талановитих українців через неможливість реалізувати себе на Батьківщині вимушені були шукати кращих можливостей в імперських столицях. Тому багато досягнень тогочасних українських культурних діячів зараховували до російської культури. У дуже важких умовах розвивалася культура на західноукраїнських землях, підпорядкованих австрійським Габсбургам, де українці потерпали від онімечування, яке поєднувалося з полонізацією у Східній Галичині, мадяризацією на Закарпатті та румунізацією у Північній Буковині. Денаціоналізації та асиміляції галицьких і закарпатських українців чинила опір греко-католицька церква. Оскільки у складі Австрійської імперії за західноукраїнськими землями зберігалося другорядне становище щодо інших провінцій, то русинські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей прояву своїх здібностей за межами рідного краю. Однак загальна ситуація в регіоні внаслідок здійснення реформ Марії-Терезії та Йосифа II була дещо сприятливішою для розвитку культури, ніж та, що існувала у Наддніпрянщині....
0 Переглянути

Практичне заняття №2. Альманах «Русалка Дністровая». Галицько-руська матиця

9 Клас

У передмові, яку написав М. Шашкевич, чітко простежується заклик до відродження української літератури в Галичині. Йому сумно від усвідомлення занедбаності рідної культури, яка гине «в густій студеній мраці», в умовах національного поневолення українців. Шашкевич вбачав у національному відродженні життєдайний порятунок для української нації, її право на самостійне духовне, культурне, політичне й державне життя. Шашкевич розумів, що своєю активністю, організаційною та творчою діяльністю сприяє падінню старого світу. Передмова є свідченням того, що Шашкевич у своєму баченні стоїть на романтичних позиціях: він нагадує сучасникам, що «мали і ми наших півців і наших учителів», що українське письменство було живим і має свою історію, а теперішній розквіт письменства слов’янських народів дає можливість і українцям усвідомити свою самобутність як одного зі слов’янських суверенних народів. Спираючись на це, автор передмови закликає творити нову українську словесність. «Зволила добра доля появитися і у нас збірками народних наших пісень й іншими хорошими і ціловажними ділами» (він перелічує «Енеїду» І. Котляревського, байки Є. Гребінки, повісті Г. Квітки-Основ’яненка, поезії П. Гулака-Артемовського тощо). Таким чином М. Шашкевич українську культуру розглядає у єдиному просторовому полі України, що засвідчує розуміння ним історичної нероздільності українського народу, який перебував тоді під владою Австрійської та Російської імперій....
0 Переглянути

Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849 рр. в Австрійській імперії

9 Клас

  У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими почали діяти поляки. Вони вимагали надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, розраховуючи, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Сподіваючись залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. 13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини, яких ті проігнорували, 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду, поява якої фактично заперечувала претензії поляків виступати від усього населення Галичини. Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху у Східній Галичині.    ...
0 Переглянути

Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

9 Клас

Наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст. на західноукраїнських землях, як і у Наддніпрянщині, розпочалося українське національне відродження. Цей процес започаткований на Закарпатті, а в перші десятиліття XIX ст. поширився у Східній Галичині. В обох регіонах він був пов’язаний із просвітницькою діяльністю місцевого греко-католицького духівництва. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося у другій половині XIX ст. Діячів національного відродження на західноукраїнських землях прийнято називати будителями. Будителі (чеськ. buditele, словац. buditelia, словен. buditelj, болг. будители, буквально — «ті, хто пробуджують», «пробудильники») — діячі національного відродження слов’янських народів, національно свідома інтелігенція у болгарських, чеських, словацьких, словенських і західноукраїнських землях. На Закарпатті наприкінці XVIII ст. центром русинського національного відродження стала Мукачівська греко-католицька єпархія. Такої ролі вона набула за часів діяльності єпископа Андрія Бачинського (1772-1809 рр.). Тривала боротьба єпископа за збереження народної культури, сприяння освіті карпатських русинів мала позитивні наслідки. Наприкінці XVIII ст. у стінах Мукачівської семінарії Йоаникій Базилович (1742-1821) написав «Короткий нарис фундації Федора Коріятовича» — першу працю з історії Закарпаття. її автор одним із перших заявив про існування закарпатських русинів як частини східних слов’ян І показав, що вони мають власних учених, культурно-освітніх діячів, які впродовж століть закладали основи національної культури. За це І. Базиловича справедливо називали першим «будителем» на Закарпатті....
0 Переглянути

Західноукраїнські землі в складі Австрійської імперії

9 Клас

Кількість населення західноукраїнських земель наприкінці XVIII ст. становила 2,5 мли, а на початок XX ст. зросла до 6,4 млн осіб. Українське населення західноукраїнських земель австрійська влада в офіційних документах називала «рутенами», а вони самі себе — русинами. Впродовж XIX ст. серед галицьких і буковинських русинів набуло поширення нове національне ім’я — українці. Однак у Закарпатті українське населення і досі використовує як самоназву — русини. У релігійній площині, сповідуючи християнство, українці Буковини, як і Наддніпрянщини, були православними, а Галичини й Закарпаття — греко-католиками. Наприкінці XVIII ст. Із 2,2 млн населення Східної Галичини українці становили приблизно 71 %, поляки — 22 %, євреї — 6%. Однак поляки, хоча й були меншістю, посідали панівне становище у краї. Українців серед великих землевласників і міських верхів майже не було. Переважну більшість українців становило селянство і греко-католицьке духівництво. Саме останнє й було єдиним представником освічених верств серед галицьких русинів, виразником їхніх інтересів. Населення заселених українцями комітатів Закарпаття наприкінці XVIII ст. налічувало близько 250 тис. осіб, із яких 40 % — русини-українці. Найчисленнішими національними меншинами були угорці та євреї. Більшість закарпатських русинів становили селяни, закріпачені угорськими землевласниками. Русинська знать за тривалі часи іноземного панування перейшла в католицьку віру й змадяризувалася. Вірність традиціям свого народу зберігало греко-католицьке духівництво....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 276 277 278 279 280 281 282 283 284 ... 370
Назад

Навігація