На початку 1991 р. економічна й політична ситуація в СРСР загострилася. Засобом порятунку радянської держави М. Горбачов вважав якнайшвидше підписання нового союзного договору. Стосовно України, де набирали сили патріоти та націонал-комуністи, вирішено було продемонструвати, що в разі її виходу зі складу СРСР вона може втратити Кримський півострів. Водночас союзний центр намагався перешкодити й відновленню кримськотатарської автономії. З цією метою в січні 1991 р., користуючись шовіністичною упередженістю російського населення Криму, партійні консерватори провели на півострові референдум. Вони прагнули створити на історичній батьківщині кримських татар не національну, а територіальну автономію, тобто фактично автономію для росіян, які, маючи 67 % від загальної чисельності, могли б приєднати Крим до РРФСР або на час певного перехідного етапу забезпечити собі статус самостійної республіки. Незалежність — можливість приймати самостійні рішення, що враховують власні потреби, інтереси, бажання, не беручи до уваги зовнішні вказівки та накази. Незалежність для держави — політична самостійність, відсутність підлеглості, суверенітет. Сподівання кримських татар та українців Криму на те, що Верховна Рада УРСР заборонить незаконний референдум, не справдилися. Керівництво УРСР, маючи всі підстави, так і не скористалося законом, який вимагав вирішення питання про статус українських територій загальноукраїнським, але ніяк не обласним референдумом. Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР) закликала кримських татар бойкотувати голосування. Про референдум 20 січня 1991 р. за відновлення Кримської АРСР висловилися понад 93 % учасників голосування, а 12 лютого 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». Представники ОКНР були присутні в сесійній залі парламенту, але слова для виступу їм не надали, хоча йшлося про долю їхньої Батьківщини....
|