Войти
Закрыть

Узагальнення до розділу V. Західноукраїнські землі в міжвоєнний період

10 Клас

Західні українці були єдині, кому після розпаду Австро-Угорщини не було надано право на національне самовизначення, аж до створення власної держави, а поділено між європейськими державами. Міжвоєнні Польська, Угорська, Румунська держави, за винятком Чехословаччини, проводили стосовно українців жорстку асиміляційну політику, викликаючи цим природно історичний спротив українців. Водночас усі названі держави проводили щодо Західної України більш чи менш жорстку колоніальну економічну політику. Силами власної культурної та духовної, політичної еліти українство зберігало власну етнокультурну й національну ідентичність....
0 Переглянути

Становище українських земель у складі Румунії та Чехословаччини

10 Клас

Скориставшись розпадом Австро-Угорщини та військовими поразками ЗУНР та УНР, Румунія в березні 1918 р. анексувала Бессарабію, уключаючи Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти, заселені переважно українцями, у листопаді 1918 р. — Північну Буковину з центром у Чернівцях і частину Мараморощини (Сигетщини). На цих територіях проживало 1,3 млн українців, які часто використовували назву, збережену з часів Русі-України — русини. Протягом 22-річного перебування під владою Румунії українці зазнали жорсткої денаціоналізації, румунізації, ізоляції від решти світу, були позбавлені будь-якої автономії. У Північній Буковині окупаційна влада зберігала надзвичайний стан протягом 1919-1928 рр. З 18-ї до 6 год було заборонено з’являтися на вулицях. Цензура охоплювала навіть приватне листування. Поширення українських ідей, випуск листівок і газет без дозволу каралися смертю або довічною каторгою. Усіх запідозрених у зневазі до румунської держави позбавляли виборчого права. Як наслідок, усього 10 % виборців могли скористатися виборчим правом. Наприкінці 1920-х років тиск на українців послабився, але в 1937 р. знову посилився. У Буковині було запроваджено надзвичайний воєнний стан. За невикористання румунської мови влада звільняла з роботи, віддавала до військового трибуналу. Чимало українців було позбавлено громадянства. Це позбавляло права володіти землею, навіть якщо вона була отримана в спадок від батьків, брати участь у виборах, працювати в державних установах. Після встановлення в 1938 р. диктатури військових будь-яке громадське, політичне й культурне життя українців завмерло....
0 Переглянути

Українські землі в складі Польщі. Українська еміграція

10 Клас

Унаслідок збройних інтервенцій, анексій, несправедливих рішень Паризької мирної конференції (1919-1920) і Ризького договору (1921) Західну Україну було поділено між кількома державами-загарбницями. Польщі припало найбільше — 125,7 тис. кв. км українських етнічних територій: Галичина, Західна Волинь, частина Полісся, Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина (їхня площа дорівнювала 1/3 від території тодішньої Польщі). На 1931 р. тут проживало 8,9 млн осіб, з них: 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків та 1,1 млн інших етносів. Ще після поразки ЗУНР у польсько-українській війні територію Східної Галичини було окуповано польськими військами. Однак, згідно з нормами міжнародного права, ця територія не вважалася частиною Польщі й перебувала під протекторатом Антанти. Тому уряд ЗУНР в еміграції робив усе можливе, щоб дипломатичним шляхом відновити її незалежність. Проте 14 березня 1923 р. Рада послів країн Антанти в Парижі, щоб зміцнити «санітарний кордон» проти російських більшовиків, погодилася на приєднання українських територій до Польщі, підтвердивши право Східної Галичини на автономію. Однак польський уряд ліквідував навіть прояви автономії австрійських часів та утворив чотири адміністративно-територіальні одиниці — Львівське, Тернопільське, Станіславівське та Волинське воєводства під назвою Східна Малопольща, або Східні креси. Східні креси (польськ. Kresy Wschodnie, від kres — кордон, край, кінець) — польська назва західноукраїнських, а також західнобілоруських і литовських територій, що відійшли Польщі за Ризьким мирним договором 1921 р....
0 Переглянути

Практичне заняття 4. «Пропагандистський ідеал радянської людини та її повсякденне життя»

10 Клас

Проводячи соціальні експерименти над народами СРСР, російські більшовики нав’язували масовій свідомості стереотип «радянської людини» як частини «єдиного радянського народу». Узагальнений образ радянської людини — це налаштованість на «трудовий подвиг», зосередженість на перевиконанні виробничих завдань. Ця людина мала бути «радянським аскетом», нехтувати принадами приватного життя, бути матеріально невибагливою, з радістю йти на жертви заради перемоги світової революції, готувати себе морально та фізично до боротьби з ворогами радянського ладу. Чеснотою вважалася й класова пильність, націленість на викриття «ворогів радянської влади» (людей з тверезими, фаховими поглядами). «Ідеальна радянська людина» мала бути беззастережно відданою ленінсько-сталінським ідеалам, наскрізь пройнятою так званим «історичним оптимізмом», простіше кажучи, бездумно вірити обіцянкам і ненауковим прогнозам партійних вождів щодо «щасливого комуністичного майбутнього». За умов, коли старше покоління залякали статтею кримінального кодексу про «контрреволюційну й антирадянську агітацію та пропаганду», молодь виявилася жертвою радянського ідеологічного впливу, який здійснювався через газети, радіо, кінематограф, театр....
0 Переглянути

Культура України в міжвоєнний період

10 Клас

Компартійно-радянський режим, тримаючись на підкоренні народів за допомогою державного терору, постійно шукав узаконення своєї влади у свідомості людей. Лише тоді вони б сприйняли цю владу як свою. Для цього комуністи спробували свою ідеологію зробити основою народного світогляду. Засобами цілеспрямованого прищеплення народові комуністичної ідеології стали пропаганда, школа та її основа — культура. Так культура потрапила в центр уваги компартійно-радянського керівництва. Адже лише культура могла створити ті яскраві образи, за допомогою яких можна було відчути й осягнути світ, знайти точки дотику між людьми та верствами різних світоглядів, щоб побачити в них не ворогів, а людей, зрозуміти й відчути їхню правду. Розвиток національної культури став перешкодою задумам комуністів, адже неминуче вів би до національно-державних проявів і перетворення радянських республік на незалежні держави. Історичне джерело Цю закономірність розумів і Сталін, застерігаючи 1926 р. тодішнього секретаря КП(б)У Л. Кагановича, що українізація може привести до відчуження української культури «від Москви», що вона розпочне «боротьбу проти російської культури та її найвищого досягнення — ленінізму». Щоб позбавити національні культури державотворчого потенціалу, компартійно-державне керівництво повело зі своїм найнебезпечнішим ворогом «буржуазним націоналізмом» нещадну боротьбу, назвавши її «культурною революцією». Її метою було виховання «нової» людини, відданої більшовицькому режимові, пройнятої комуністичним світоглядом з його цінностями: диктатури пролетаріату, інтернаціоналізму, ненависті до класових ворогів тощо....
0 Переглянути

Порушення прав людини в умовах тоталітарного режиму

10 Клас

Окупація радянською Росією новостворених національних держав і націоналізація приватної власності призвели до знищення перших паростків громадянського суспільства — суспільства незалежних господарів-власників: селян, дрібних і середніх підприємців у місті. Не чекаючи від влади якогось забезпечення, вони самостійно турбувалися про свої родини. Від держави потребували лише сприятливих умов для господарювання та правового захисту. Проте якраз громадянське суспільство й було головним ворогом комуністів. Адже економічно незалежні господарі завжди могли стати критиками, а то й противниками їхньої несприятливої чи згубної політики. Політика «воєнного комунізму» та націоналізація були спрямовані на знищення громадянського суспільства й одночасно на створення основ для тоталітарного режиму, зловісним уособленням якого став Й. Сталін. Поставивши під свій контроль усі прояви суспільного життя, сама партія в умовах багаторічної збройної боротьби все більше зазнавала централізації. Партійна влада зосередилася в політичному бюро (політбюро) ЦК РКП(б) - у руках групки «революційних вождів», що турбувалися не суспільним благом, а утвердженням своєї диктатури й утопічними справами «світової революції»....
0 Переглянути

Сталінський терор проти українського села. Голодомор

10 Клас

Комуністи розглядали селянство як контрреволюційну силу, яка після знищення буржуазії залишалася головною перешкодою для побудови соціалізму-комунізму. На думку комуністичних ідеологів, контрреволюційність селянства була зумовлена двома причинами. По-перше, воно як приватний власник землі було дрібного буржуазією, а отже, лютим ворогом радянської влади. По-друге, селянство визначалося як соціальна база українського націоналізму. Так, газета «Комуніст» у розпал колективізації писала: «Спеціальне завдання колективізації в Україні полягає в тому, щоб ... знищити соціальну базу українського націоналізму — індивідуальне селянське господарство». Тому на «соціалістичне перетворення села» більшовики дивилися як на обов’язкову «другу революцію», а проводячи її, вжахнули світ своєю жорстокістю. Саме за допомогою цієї другої «соціалістичної революції» комуністи вирішили викачати кошти із селянства для проведення форсованої індустріалізації. Початкові плани комуністів передбачали протягом першої п’ятирічки колективізувати 20 % селянських господарств у РСФРР та 30 % в УСРР. Це були дуже високі цифри, адже до початку сталінської колективізації до колгоспів вступили добровільно всі: 8 % охочих до колективізації та решта селян, неохочих до напруженої праці. Однак Сталін наказав провести «суцільну колективізацію». В Україні вона мала завершитися восени 1931 р. чи навесні 1932 р. Намагаючись догодити вождеві, тодішній керівник українських комуністів С. Косіор підписав лист-директиву, наказавши колективізувати степові райони України вже під час весняної посівної кампанії 1930 р., а всю Україну — до осені 1930 р....
0 Переглянути

Радянська «модернізація» економіки України

10 Клас

Російсько-більшовицькі лідери завжди зображали свою діяльність як месіанство, як перші кроки на шляху до перемоги комуністичного ладу на всій планеті. Отримавши облизня в серпні 1920 р. під Варшавою та Замостим, вони усвідомили, що їхні претензії на світову гегемонію мають опиратися на потужний воєнний потенціал. Щоб його створити, вирішено було використати всі можливості керованої економіки. Саме керованої ними особисто, а не законами ринку, які враховують соціально-економічні потреби суспільних верств, груп, зрештою, інтереси окремої людини. Проголосивши в 1925 р. курс на індустріалізацію, сталінське керівництво постало перед проблемою джерел її фінансування. Попередній досвід більшовиків підказував, що кошти можна взяти лише шляхом державної експлуатації селянства. Така система експлуатації вже діяла під назвою «державні хлібозаготівлі». Паралельно діяла система визиску селян під назвою «ножиці цін». Здійснивши націоналізацію промислових підприємств, радянська держава стала головним виробником промислових товарів для села. Це надавало їй можливість установлювати ціни, набагато вищі, ніж їх формував ринок в умовах непу. З іншого боку, держава була головним покупцем продукції, виробленої селянами, і встановлювала максимально низькі закупівельні ціни, за якими селяни ще погоджувалися продавати хліб державі....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 300 301 302 303 304 305 306 307 308 ... 370
Назад

Навігація