Соя

Господарське значення. За посівними площами і валовими зборами зерна соя (Glycine hispida Maxim.) є головною зерновою бобовою культурою світу. Вирощують її більше 40 країн на загальній площі понад 50 млн га. Таке велике поширення сої пояснюється універсальністю її використання як важливої продовольчої, технічної і кормової культури. Зумовлено це винятково сприятливим поєднанням у насінні органічних і мінеральних речовин.

За хімічним складом насіння сої є унікальним. Воно містить у середньому 39% (33-52%) білків, 20% (14-25 %) напіввисихаючої олії, 24% вуглеводів, 5% зольних елементів (з переважним вмістом калію, фосфору й кальцію), а також потрібні для організму людини і тварин різні ферменти, вітаміни (А, В, С, D, Е) та інші важливі органічні й неорганічні речовини.

Висока цінність сої визначається насамперед великим вмістом повноцінного білка, який за амінокислотним складом наближається до білків тваринного походження і добре засвоюється людиною і тваринами.

Має значення також те, що головний протеїн сої – гліцидин здатний при закисанні згортатися, що дає змогу виготовляти з насіння і бобів велику кількість різноманітних продуктів харчування. Причому медичною наукою встановлено, що в продуктах харчування із сої є антисклеротичні речовини, що особливо важливо для людей старшого і похилого віку.

З насіння сої виготовляють соуси, молоко, сир, котлети, кондитерські вироби, ковбаси, харчове борошно, сурогати кави та ін. В їжу використовують також незрілі боби у вареному й консервованому вигляді.

Соя – важлива технічна культура. Вона займає перше місце у світовому виробництві харчової рослинної олії, яку використовують у їжу і яка є сировиною для виробництва вищих сортів столового маргарину, лецитину. Соєва олія широко використовується також у миловарній та лакофарбовій промисловості. Із білків сої виробляють пластмаси, клей та інші вироби.

Як кормову культуру сою використовують на зелений корм, сінаж, для виробництва трав'яного борошна, на силос (в сумішах з кукурудзою), монокорм. Поживність соєвих кормів досить висока. Наприклад, у 100 кг її зеленої маси міститься 21 корм. од. та 3,5 кг перетравного протеїну; в 100 кг кукурудзяно-соєвого силосу – відповідно 26 і 2,9 кг.

Цінними концентрованими кормами є соєва макуха із вмістом до 47% і шрот, який містить понад 45% білка. За амінокислотним складом

вони не поступаються м'ясному й рибному борошну. Задовільним кормом (для овець, кіз) є полова й солома сої.

Соя збагачує грунт на азот, тому, як і інші бобові культури, є цінним попередником для різних сільськогосподарських культур.

Походження та поширення. Соя – одна з давніх культур. Встановлено, що в країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея, Індія, Японія) вона була відома як землеробська культура за 4 тис. років до н. е. У Європі з'явилася наприкінці XVIII ст.

До другої світової війни 80-90% (8-10 млн т) усього світового виробництва сої припадало на Китай. Ця країна залишалася провідною з виробництва цієї культури до 50-х років, але надалі першість перейшла до США. Так, з 60-х до кінця 90-х років минулого століття світове зростання виробництва олійних значною мірою визначалося розширенням виробництва сої в США. Площі, зайняті соєю в цій країні, поступово збільшувалися на північ і на захід від дельти Міссісіпі ї південно- східних штатів на центральні та середньозахідні рівнини. Така експансія була викликана цілим рядом чинників. В першу чергу це пов'язано з успішною селекційною роботою, в результаті якої були виведені менш теплолюбні й більш стійкі до хвороб, шкідників і посухи сорти. Другим чинником стала поява у 90-х роках стійких до гербіцидів ГМО- сортів сої, які дозволяли істотно зменшити витрати та більш ефективно використовувати вологу. Третій чинник – зміни в політиці держави і здійснення на основі федеральних законів у 1996 році сільськогосподарської та промислової реформи.

В період з 1964 по 2010 рік виробництво сої у світі зросло приблизно в 9 разів – з 29 до 257 млн т. Головним виробником сої є США, Аргентина, Бразилія, Китай, Індія, Парагвай і Канада. Слід зазначити, що на США, Аргентину, Бразилію і Китай доводиться 87% світового виробництва сої. В Росії також відмічено збільшення посівів них площ і валових зборів сої. Так, з 2009 по 2010 рік воно зросло на 20%, що пов'язано з поступовим розвитком тваринництва, де соєвий шрот та макуха є важливими елементами корму. В Білорусі в останні роки відмічається поступове збільшення посівних площ під соєю в Гомельській області – на 3-5 тис. га, в Брестській – 3-5 тис. га, в південній частині Мінської – 2,5 тис. га,

Гродненській – 1,5 тис. га і Могильовській області – 1 тис. га.

В Україні всього за декілька років ринок сої зробив щонайпотужніший стрибок: за останні 4 сезони посівні площі під соєю збільшилися в 2 рази (з 558, 5 тис. га в 2008 р. до 1,13 млн га в 2012 р.), а виробництво сої збільшилося майже в 3 рази. При цьому переробка не встигає за збільшенням виробництва обсягів виробництва сої в Україні. Світовий ринок підштовхує українських аграріїв до нарощування виробництва соєвих бобів: важливим стимулом до розширення посівних площ під соєю є експорт. Якщо в 2008/2009 маркетинговому році Україна експортувала близько 277,4 тис. т сої, то в 2010/2011 м.р. – вже 989,5 тис. т. Завдяки розширенню посівних і збиральних площ та використанню сучасних технологій вирощування сої стабільно зростає врожайність зерна сої. За даними аналітиків, середня врожайність сої в Україні у 2011 р. склала 20,5 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Ботанічний рід сої Glycine об'єднує більш як 40 видів, з яких половина росте в країнах тропічної Африки. Виробниче значення і поширення має вид сої культурної G. hispida L., у якого є б підвидів. В Україні поширений слов'янський підвид – ssp. Slovonica Kov. Ef Pinz.

Культурна соя – це однорічна самозапильна трав'яниста рослина з гіллястим стеблом заввишки до 1 м і більше (рис. 2.1.23).

Соя – теплолюбна культура. Насіння її починає проростати при температурі ґрунту 8-10°С, а дружні сходи з'являються при 15-18°С.

Висока вибагливість сої до тепла спостерігається упродовж усього періоду вегетації, особливо під час цвітіння і наливання зерна. Сприятливою середньодобовою температурою для росту й розвитку сої протягом вегетації є 18-22°С, а при цвітінні-наливанні насіння 22- 25°С. Проте в молодому віці соя відносно непогано витримує низькі температури. Сходи її практично не пошкоджуються заморозками мінус 2-3°С, а іноді (при низькій відносній вологості повітря) навіть витримують зниження температури до мінус 5°С.

Вимоги до вологи у сої у різні періоди росту неоднакові. Наприклад, при проростанні насіння, яке поглинає не менше 130-160% води від власної маси, погрібний значний запас вологи в грунті – близько 30 мм в шарі 0-20 см. На початку вегетації, коли соя в основному вкорінюється, а темпи росту її вегетативної маси сповільнені, рослини до цвітіння добре витримують посуху.

З посиленням росту вегетативної маси потреби сої у волозі збільшуються, досягаючи максимуму під час цвітіння і розвитку плодів. Через нестачу вологи в цей час обпадає частина квіток, молодих пагонів.

Рис. 2.1.23. Соя: а – вегетуюча рослина: б – рослина з дозріваючими плодами; в – боби; г – насіння

Транспіраційний коефіцієнт сої у середньому становить 520. Тому високий урожай вона дає при вологості грунту 75-80% НВ, добре витримуючи повітряну посуху. Загальне споживання води посівами сої коливається залежно від місця та умов вирощування в межах 3000- 5500 м3/га, а коефіцієнт водоспоживання – 150-300 м3 на 1 ц зерна.

Найкращі ґрунти для сої – достатньо родючі, багаті на органічну речовину і кальцій, з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (pH 6,5-7) та добре аеровані, з щільністю 1,1-1,25 г/см3. Кислі, засолені, схильні до заболочення ґрунти без відповідного їх поліпшення непридатні для вирощування сої. Не витримує вона тривалого затоплення (більше трьох діб).

Соя – рослина короткого дня. Тривалість вегетаційного періоду залежно від сорту й району вирощування коливається від 90-100 до 150-170 днів. В Україні районовані сорти дозрівають за 115-140 днів.

У розвитку сої виділяють три періоди: перший (І-П етапи органогенезу) – формування вегетативних органів (коренів, стебел, листя); другий (II1-VIII етапи) – утворення генеративних органів і третій (ІХХІІ етапи)–дозрівання плодів і насіння.

Сорти. Кожна грунтово-кліматична зона України має свої районовані сорти сої. Вирощування яких в своєму регіоні призводить до реалізації генетичного потенціалу продуктивності. У зоні Степу найбільша тривалість безморозного періоду – понад 230 днів, сума активних температур повітря вище 10°С – 2600-3300°С. Ці агрокліматичні показники дають можливість вирощувати сорти всіх груп стиглості.

Науково-рекомендована група стиглості для господарств зони Степу:

• – ультраранні та ранньостиглі –15-20%;
• – середньоранні – 40%;
• – середньостиглі 40-45%.

В умовах зрошення південного Степу ультраранні та ранньостиглі бажано висівати в післяукісних та післяжнивних посівах.

В Україні районовано багато сортів сої, зокрема: Антрацит, Антошка, Богеміанс, Вежа, Галі, Естафета, Ірина, Кент та ін.

Згідно наукових досліджень та аналізу виробничого досвіду визнано, що кращими сортами сої для зони Степу є:

• – сорти Інституту зрошуваного землеробства НААН України (Діона, Юг-30, Фаетон, Оріана, Золотиста, Оксана, Феміда, Аполон, Юг-40, Витязь-50, Деймос, Даная);
• – сорти Селекційно-генетичного інституту НААН України (Аркадія одеська, Донька, Одеська 150А, Ельдорадо, Мельпомена, Ятрань, Васильківська, Данко, Сяйво);
• – сорти Інституту олійних культур НААН України (Спринт, Сонячна, Маша);
• – сорти Кіровоградського інституту АПВ НААН України (Знахідка, Ювілейна, Медея, Валюта, Ізумрудна).

Технологія вирощування. За наявності в господарства високоврожайних сортів, достатньої кількості мінеральних добрив, ефективних гербіцидів, сільськогосподарських машин сою вирощують за інтенсивною технологією.

Попередники. Висівають сою після найбільш придатних попередників – озимих і ярих колосових культур, кукурудзи, овочевих, картоплі. Кращим попередником для сої в бурякосійних районах достатнього зволоження є також цукрові буряки. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними хворобами і шкідниками та на полях, засмічених осотом, бо гербіцид трефлан, рекомендований як найефективніший на посівах сої, не знищує цей бур'ян.

Основний обробіток грунту. після стерньових попередників та кукурудзи складається з лущення та зяблевої оранки плугами з передплужниками. На полях, засмічених однорічними бур'янами, обмежуються одним неглибоким лущенням дисковим лущильником ДДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 6-8 см; на забур'янених осотом ділянкам перше лущення проводять також дисковими лущильниками на глибину 6-8 см, друге – полицевими лущильниками ППЛ-10-25 або культиваторами-плоскорізами КПШ-5, КПЕ-3,8 та іншими на глибину 12-14 см, а за два тижні до зяблевої оранки при відростанні розеток осоту вносять амінну сіль 2,4Д; на запирієних площах здійснюють подвійне дискування на глибину 10-12 см; двічі дискують площу на таку саму глибину після збирання кукурудзи, для чого використовують важкі дискові борони БЦТ-3, БЦТ-7.

Зяблеву оранку на чорноземних грунтах, особливо при висіванні сої після кукурудзи, проводять плугами ПЛН-5-35 та іншими на глибину 28-30 см, на дерново-підзолистих грунтах з мілким орним шаром – на його глибину. Після овочевих культур, картоплі, цукрових буряків орють мілкіше – на 22-25 см і здебільшого без попереднього лущення.

Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з грунту 7,5- 10 кг азоту, 3-4,5 кг калію, 1,7-2,5 кг фосфору, тому добре реагує на органічні та мінеральні добрива в легкодоступній формі. Під зяблеву оранку рекомендується вносити гній або компости та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.), крім каштанових грунтів Степу, де норми калію зменшують до 30-45 кг/га, та солонцюватих, на яких калій не вносять. Азотні добрива застосовують під передпосівну культивацію (30-45 кг/га), у рядки (по 10-12 Кг/га) вносять молібденізований суперфосфат. Посіви також підживлюють (20-25 кг/га NP) під час обробітку міжрядь.

Весняний обробіток грунту полягає в ранньому боронуванні, вирівнюванні волокушами (ВВ-2,5), вирівнювачами (ВП-8, ВПН-5,6), боронами (БП-8), застосуванні гербіцидів і передпосівній культивації. Передпосівну культивацію з боронуванням проводять на глиби-ну 5-7 см. З використовуваних при вирощуванні сої грунтових гербіцидів найпоширеніший трефлан, який вносять під передпосівну культивацію.

Сівба. Висівають кондиційним насінням, протруєним ТМТД або іншими рекомендованими препаратами з додаванням 5-10 л води на 1 т насіння. Безпосередньо перед сівбою насіння обробляють азотфіксуючими препаратами. Застосування препаратів бульбочкових бактерій в симбіозі з якими рослини бобових культур знаходять здатність засвоювати і використовувати для свого живлення атмосферний азот є обов'язковим елементом в сучасних технологіях вирощування сої (рис. 2.1.24).

Рис. 2.1.24. Зображення бульбочкових бактерій (А) та структурна схема симбіотичних зв'язків бульбочкових бактерій з рослинами сої (Б)

Використання препаратів з такими властивостями дозволяє відмовитися від внесення синтетичних мінеральних азотних добрив, сприяють істотному збільшенню вмісту білка в насінні сої, покращують екологічний стан та родючість Грунту внаслідок активації біологічних процесів та підвищують органічну частину ґрунтів.

Сіють сою у добре прогрітий грунт (12-14°С) широкорядним способом з міжряддям 45-60 см або звичайним рядковим способом (на землях 2-ї технологічної групи).

Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу й Полісся становить 550-650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450-500; у Степу 300-450 тис.; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600-700, середньостиглих 500-600, пізньостиглих 400-500 тис./га. Вагова норма висіву 35-100 кг/га. Насіння загортають на глибину 4-5 см, на важких грунтах 3-4 см, при недостатній вологості грунту 5-6 см. Для сівби використовують бурякові сівалки (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) в агрегаті з котками.

Догляд і збирання. За якісного обробітку грунту і позитивної дії внесених гербіцидів догляд за соєю практично обмежується одним міжрядним розпушуванням на глибину 5-6 см. На площах без застосування грунтових гербіцидів проводять 2 досходових і 1-2 післясходових боронування середніми або легкими боронами упоперек посіву та обробіток міжрядь. Глибина першого міжрядного розпушування 5-6 см, другого і третього 6-8 см.

В умовах зрошення сою в період вегетації 2-4 рази поливають: перший раз – у фазі бутонізації, другий – при формуванні бобів, наступні – під час наливання зерна, витрачаючи щоразу 500-700 м3/га води.

На посівах пізньостиглих сортів сої, а в дощові роки – середньостиглих проводять десикацію, коли побуріє більшість бобів у нижніх і середніх ярусах: посіви обприскують хлоратом магнію в дозі 20-30 кг/га за препаратом. Це прискорює достигання сої. Збирають її у повній стиглості зерна переобладнаними на низький зріз (5-6 см) зерновими комбайнами ("Нива", "Колос" та ін.). Зібране насіння очищають, при потребі підсушують і зберігають за вологості 12-14%.

Сою вирощують на зелений корм як у чистому вигляді, так і в сумішах з іншими культурами, часто з кукурудзою, висіваючи їх при зрошенні в один рядок; на суходолі – почергово за схемою: один рядок кукурудзи – один рядок сої або два рядки кукурудзи – один-два рядки сої. Збирають зелену масу під час цвітіння рослин, на силос т- у молочно-восковій (восковій) стиглості кукурудзи.