Джерела цивільного процесуального права

Джерела цивільного процесуального права — це нормативно-правові акти різного рівня, в яких містяться норми цивільного процесуального права.

Іншими словами, це цивільне процесуальне законодавство, що становить систему цивільних процесуальних нормативних актів, розташованих залежно від їхньої юридичної сили.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів Конституція є найвищим правовим актом, яким визначене місце судової влади у системі органів державної влади, вимоги до порядку і умов її здійснення, засади організації судової системи і діяльності судів.

Найбільш насиченою процесуальними нормами є ст. 129 Конституції, в якій закріплено основні засади судочинства: законність; рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Статтею 8 Конституції встановлено, що остання має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативного акту з точки зору відповідності його Конституції і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Суди безпосередньо застосовують Конституцію у таких випадках: 1) якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) якщо закон, який був чинним до прийняття чи набрання чинності Конституції, після цього суперечить їй; 3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою або Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції; 4) якщо укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" встановлено положення, відповідно до якого у випадку, коли зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції та не суперечить їй.

Далі в системі цивільного процесуального законодавства йдуть галузеві кодифіковані акти, основним із яких є ЦПК. ЦПК є кодифікованим правовим актом, в якому деталізовано основні положення щодо судоустрою та здійснення цивільного судочинства. У ньому визначено завдання цивільного судочинства, принципи його здійснення, способи захисту, які застосовуються судом, компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, процесуальні строки, учасників цивільного процесу тощо.

Закон України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б одним із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: 1) визначення права, що застосовується; 2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб; 3) підсудність судам України справ з іноземним елементом; 4) виконання судових доручень; 5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Цивільне судочинство здійснюється також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цивільним процесуальним законодавством, застосовуються правила міжнародного договору.

До джерел цивільного процесуального права належать також інші нормативно-правові акти. Так, норми цивільного процесуального права містяться у законах України "Про судоустрій і статус суддів", від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", ЦК України, підзаконних нормативних актах, зокрема указах Президента України і постановах та інших актах Кабінету Міністрів України (наприклад, Декреті Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. № 7-93 "Про державне мито" тощо).

Відповідно до ч. 9 ст. 8 ЦПК забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У випадку неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства суди мають вирішувати спір за допомогою аналогії закону та аналогії права.

Застосування аналогії закону можливе за таких умов: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії цивільного права, тобто є цивільними відносинами; 2) зазначені відносини не врегульовані цивільним законодавством; 3) існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права.

Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад цивільного права, встановлених законодавством. Умовами застосування аналогії права є те, що: 1) відносини сторін перебувають у сфері дії цивільного права; 2) зазначені відносини не врегульовані цивільним правом; 3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом відносини.

Крім того, подолання прогалин можливе за допомогою використання окремих видів судової практики.

Відразу слід зауважити, що значення судової практики залежить від системи приватного права. У англо-американській системі вона належить до форм цивільного права, в інших системах приватного права відіграє допоміжну роль.

Українська традиція приватного права належить до континентальних систем, і тому судовий прецедент офіційно не є джерелом права в Україні. Однак значення судової практики не можна недооцінювати. Хоча формально постанови та роз'яснення пленумів вищих судів покликані лише тлумачити і роз'яснювати значення цивільного законодавства, але фактично вони є формою (джерелом) цивільного процесуального права.

Крім того, термін "судова практика" використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї самої категорії справ. Судова практика, якщо розуміти її як сукупність судових рішень, не є формою (джерелом) права. Кожен суддя, вирішуючи справу, у якій є судова практика, що склалася, водночас не зв'язаний висновками, зробленими іншими судами в подібній категорії справ. Він виносить рішення, ґрунтуючись на своєму внутрішньому переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встановлених судом обставин справи.

Проте судова практика, що складається таким чином, відображає тенденції тлумачення і застосування законодавства і може спричинити непрямий вплив на рішення в кожному окремому випадку.