Банківська система України. Види банківських операцій, класифікація банківських послуг, нетрадиційні банківські послуги
Банківська система України
Банківська система України складається з двох рівнів: перший представлений Національним банком, другий – комерційними банками. В Україні комерційні банки можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного балансу.
Сучасна банківська практика виділяє значну кількість різноманітних ознак, за якими здійснюється класифікація банків. Відповідно до умов розвитку вітчизняної економічної системи українські банки можуть бути класифіковані:
-за формою власності: в Україні банки створюються і функціонують у вигляді державних установ, акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативних банків.
-за територіальним характером діяльності: банки, що здійснюють свою діяльність на окремі території, - регіональні; банки, що виконують операції в багатьох регіонах через мережу філій – республіканські; банки, що активно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном-міжнародні;
-за розміром: виділяють 4 групи банків:
група І – банки, активи яких перевищують 1300 млн. грн.;
група ІІ – банки, активи яких становлять понад 500 млн. грн.;
група ІІІ – банки з активами понад 200 млн. грн.;
група ІV – банки з активами менше 200 млн. грн..
-за наявності мережі філій: банки, що відкрили філії та територіально відокремлені підрозділи; банки без філій;
-за сферою діяльності: банки, що здійснюють різноманітні операції та надають комплексні послуги, - універсальні; банки, що виконують окремі специфічні операції та обслуговують певні галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку, - спеціальні банки.
Добре виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки ( у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частина їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов’язані із залученнями тимчасово вільних коштів у депозитів до запитання.
За Законом України „Про банки і банківську діяльність” банки мають право створювати такі об’єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи. До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи - й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання ,при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно укладеного між ними договору.
Усі банківські об’єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України, підлягають обов’язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об’єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам власників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об’єднання не припиняє діяльності банку – його учасника.
Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції з залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити ( депозитні операції); операції пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів ( розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів ( кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов’язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.
Види банківських операцій.
Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених ( депозитних) та позичених ( не депозитних) ресурсів.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють:
·операції з формування статутного капіталу банку;
·операції з формування резервного фонду банку;
·операції з формування страхових фондів;
·операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прбутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;
·операції пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.
Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обігу в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках ( строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.
У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання ( поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках ( кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:
за категорією вкладника:
·операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
·операції із залучанням тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
·операції із залучанням тимчасово вільних коштів банківських кореспондентів – на кореспондентські та депозитні рахунки;
за строком:
·операції із залучення тимчасово вільних коштів – на рахунки до запитання ( поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;
·операції із залучення тимчасово вільних коштів – на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.
Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливість міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є най оперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.
Пасивні кредитні операції – це операції комерційного банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку ( в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит від одного дня (кредит овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції – Національного банку України , який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.
Пасивні інвестиційні операції – це операції комерційного банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цінних паперів.
Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі ( якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.
Активні операції – це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:
·операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;·розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
·касові операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
·інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери ( акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;
·фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
·валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;
·депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках;
·операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;
·операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.
Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведення операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).
Активні і пасивні операції комерційного банку
Класифікація банківських послуг
Банківські послуги можна підрозділити на специфічні й неспецифічні послуги. Специфічними послугами є всі ті, що випливають дві специфіки діяльності банку як особливого підприємства. До специфічних відносяться три види виконуваних ними операцій:
1) депозитні операції;
2) кредитні операції;
3) розрахунково-касові операції.
Ці типи банківських операцій називаються традиційними банківськими операціями.
Проміжне положення між традиційними і нетрадиційними операціями займають додаткові операції. До їх складу входять валютні операції, операції з цінними паперами, операції з золотом, дорогоцінними металами і злитками.
До складу нетрадиційних банківських послуг входять всі інші послуги. Їх досить багато, у тому числі:
-посередницькі послуги;
-послуги, спрямовані на розвиток підприємства (упровадження на біржу, розміщенні акцій, юридична допомога, інформаційні послуги та інше);
-надання гарантій і поручительств;
-довірчі операції (включаючи консультації і допомогу в кредитуванні власністю з доручення клієнта);
-бухгалтерська допомога підприємствам;
-представлення клієнтських інтересів у судових органах
-послуги з надання сейфів (депозитарні) та інше.
Відповідно до цих класифікацій й у залежності від суб’єктів одержання послуги надаються як юридичним, так і фізичним особам.
Оскільки банки акумулюють (збирають) вільні кошти і їх перерозподіляють, направляють на поворотній основі господарським організаціям, які мають у цьому потребу, банківські послуги можуть здійснюватися у формі як пасивних, так і активних операцій. За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси (наприклад, за рахунок депозитів, продажу сертифікатів, кредитів, отриманих в інших банків та інше) Здійснюючи активні операції, банки розміщають залучені та власні ресурси на нестатки різних господарських організацій та населення.
У залежності від плати за надання банківські послуги підрозділяють на платні й безкоштовні послуги. Це не означає, що якийсь тип послуг є цілком платним або безкоштовним. Справа банку визначити, за який різновид, наприклад, розрахункових операцій, необхідно стягувати плату з клієнтів, а за який - плату не встановлювати. За рядом понять окремі операції в складі розрахункових, кредитних та депозитних можуть здійснюватися безкоштовно.
У залежності від зв’язку з рухом матеріального продукту банківські послуги підрозділяються на два види:
1) послуги, зв’язані з його рухом;
2) чисті послуги.
Оскільки банки своїми грошовими операціями обслуговують головним чином рух матеріального продукту, їхня основна частина, безперечно, відноситься до першого виду послуг. Сприяючи просуванню товарів, ці послуги банку (такі як, наприклад, послуги підприємствам транспорту, зв’язку, торгівлі) створюють нову додаткову вартість. Чисті послуги надаються організаціям, зайнятим безпосередньо матеріальним виробництвом, а також окремим громадянам для задоволення їхніх потреб.
Нетрадиційні банківські послуги
Крім депозитних, кредитних, розрахункових та інших поширених банківських операцій комерційні банки можуть використовувати і нетрадиційні послуги, що дає змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяг прибутку і диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу. В Україні такі послуги надають лише деякі комерційні банки і в дуже незначних обсягах.Лізинг-здача в оренду на тривалий строк предметів дострокового користування. Його можна розглядати як різновид дострокового кредиту, який надається в натуральній формі та погашається яклієнтом в розстрочку. ЯЯк, првило на протязі строку дії договору про лізиг орендар сплачує оренлолавцю повни вартість зятого в оренду майна. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк придбаває певне майно (устаткування, транспортні засоби) і бере на себе практично всі зобов*язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесеня страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначається, поряд з іншими умовами розмір орендної плати і періодичність внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.
Залежно від рівня окупності об’єкта лізингу розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачі права користування об’єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору.
Фінансовий лізинг - це договір, у результаті укладання якого лізингоодержувач отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за 60% строку його корисної служби, або право власності на який переходить до лізингоодержувача.
Існує два специфічні напрями використання лізингу банками. По-перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. По-друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку. Банк зі своєю дочірньою лізинговою компанією здійснюють послідовне взаємне фінансування з атакою схемою: банк кредитує лізингову компанію на купівлю необхідного устаткування, а потім лізингова компанія передає банку устаткування на умовах фінансового лізингу. Ефективність такої угоди залежить від співвідношення між розміром додаткового доходу, який отримує банк від своєчасної модернізації своєї техніки(обладнання), і суми процентного доходу, котрої банк не отримає через відтягнення частини своїх фінансових ресурсів на фінансування такої угоди.
Факторинг – це придбання права вимоги на використання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів. Факторинг є цілим комплексом фінансових послуг, які комерційні банки надають переважно малим і середнім фірмам-клієнтам в обмін на поступку щодо дебіторської заборгованості.
Головна функція факторингу в сучасних умовах полягає у зменшенні неплатежів, прискорення товарообігу й створенні стабільної системи фінансового забезпечення виробничої сфери. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки.
Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж це поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційного банку є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економіки, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують бони підвищувати плату за здійснення факторингових операцій. З метою мінімізації ризику комерційні банки лімітують кредитну заборгованість постачальників, страхують окремі угоди.
Форфейтинг – це придбання у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі, на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейиер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик.
Трастові послуги - послуги, що засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-довіритель-передає майно у розпорядження іншої особи - довірительного власника для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара. Трастові послуги – це вид діяльності комерційних банків із управління майном, що передається банку за домовленістю з клієнтом або за рішенням суду.
Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення використання зобов’язань, що застосовується між будь-якими суб’єктами правовідносин.За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за використання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору поруки.
У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Тобто він відповідає за основний борг сплату процентів а неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.
Комерційні банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Інформаційні послуги банків – це діяльність, пов’язана з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.
До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають комерційні банки, можна віднести:
-інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;
-надання копій грошово-розрахункових документів;
-допомоги у розшуку перерахованих сум;
-надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;
-доведення інформації про курси іноземних валют, коригування цінних паперів та їх дохідність;
-сприяння в підборі партнерів ( покупців та постачальників), засновників, учасників обмінних операцій.
Довірчі (Трастові) операції банків – операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довіреної особи. Банк бере на себе зобов’язання управління довіреним йому майном і фондовими цінностями з прибутком для власників, за що отримує певну плату.
Банківська система України складається з двох рівнів: перший представлений Національним банком, другий – комерційними банками. В Україні комерційні банки можуть створюватися у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного балансу.
Сучасна банківська практика виділяє значну кількість різноманітних ознак, за якими здійснюється класифікація банків. Відповідно до умов розвитку вітчизняної економічної системи українські банки можуть бути класифіковані:
-за формою власності: в Україні банки створюються і функціонують у вигляді державних установ, акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативних банків.
-за територіальним характером діяльності: банки, що здійснюють свою діяльність на окремі території, - регіональні; банки, що виконують операції в багатьох регіонах через мережу філій – республіканські; банки, що активно працюють на світових ринках і мають філії та представництва за кордоном-міжнародні;
-за розміром: виділяють 4 групи банків:
група І – банки, активи яких перевищують 1300 млн. грн.;
група ІІ – банки, активи яких становлять понад 500 млн. грн.;
група ІІІ – банки з активами понад 200 млн. грн.;
група ІV – банки з активами менше 200 млн. грн..
-за наявності мережі філій: банки, що відкрили філії та територіально відокремлені підрозділи; банки без філій;
-за сферою діяльності: банки, що здійснюють різноманітні операції та надають комплексні послуги, - універсальні; банки, що виконують окремі специфічні операції та обслуговують певні галузі економіки, функціонуючи в означеному сегменті ринку, - спеціальні банки.
Добре виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки ( у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частина їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов’язані із залученнями тимчасово вільних коштів у депозитів до запитання.
За Законом України „Про банки і банківську діяльність” банки мають право створювати такі об’єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи. До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи - й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання ,при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно укладеного між ними договору.
Усі банківські об’єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України, підлягають обов’язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об’єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам власників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об’єднання не припиняє діяльності банку – його учасника.
Усі комерційні банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують операції з залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити ( депозитні операції); операції пов’язані із розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів ( розрахункові та касові операції) й операції з кредитного обслуговування клієнтів ( кредитні операції). Звичайно, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов’язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст.47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями комерційних банків.
Види банківських операцій.
Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених ( депозитних) та позичених ( не депозитних) ресурсів.
Операції з формування власних ресурсів охоплюють:
·операції з формування статутного капіталу банку;
·операції з формування резервного фонду банку;
·операції з формування страхових фондів;
·операції з формування інших фондів банку спеціального призначення, які створюються за рахунок прбутку банку і використовуються відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою комерційного банку;
·операції пов’язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.
Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення й обігу в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків, які зберігаються на різноманітних рахунках ( строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.
У банківській практиці України передбачена можливість вибору банку для постійного обслуговування і для проведення окремих депозитних операцій на вигідних умовах в інших банках. З цією метою банки відкривають рахунки до запитання ( поточні, бюджетні) та на строк (депозитні). Наявність залишку грошових коштів на цих рахунках дає можливість банку, що обслуговує власників рахунків, використовувати ці залишки як ресурси для здійснення активних операцій з метою отримання доходу. Пасивні депозитні операції створюють можливість користування тимчасово вільними грошовими коштами інших банків, які зберігаються на кореспондентських рахунках ( кошти до запитання) та строкових депозитах (кошти на строк).
Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:
за категорією вкладника:
·операції із залучення тимчасово вільних коштів юридичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
·операції із залучанням тимчасово вільних коштів фізичних осіб - на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;
·операції із залучанням тимчасово вільних коштів банківських кореспондентів – на кореспондентські та депозитні рахунки;
за строком:
·операції із залучення тимчасово вільних коштів – на рахунки до запитання ( поточні, бюджетні, кореспондентські) з метою подальшого використання для поточних розрахунків;
·операції із залучення тимчасово вільних коштів – на строкові депозитні рахунки для зберігання протягом обумовленого договором періоду.
Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливість міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані у такий спосіб ресурси являють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є най оперативнішою щодо залучення. Позичені ресурси комерційного банку мобілізуються через здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.
Пасивні кредитні операції – це операції комерційного банку, пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку ( в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит від одного дня (кредит овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції – Національного банку України , який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.
Пасивні інвестиційні операції – це операції комерційного банку, пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цінних паперів.
Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі ( якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.
Активні операції – це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:
·операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;·розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
·касові операції, пов’язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
·інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери ( акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;
·фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;
·валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;
·депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити НБУ та в інших комерційних банках;
·операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;
·операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.
Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведення операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).
Активні і пасивні операції комерційного банку
Класифікація банківських послуг
Банківські послуги можна підрозділити на специфічні й неспецифічні послуги. Специфічними послугами є всі ті, що випливають дві специфіки діяльності банку як особливого підприємства. До специфічних відносяться три види виконуваних ними операцій:
1) депозитні операції;
2) кредитні операції;
3) розрахунково-касові операції.
Ці типи банківських операцій називаються традиційними банківськими операціями.
Проміжне положення між традиційними і нетрадиційними операціями займають додаткові операції. До їх складу входять валютні операції, операції з цінними паперами, операції з золотом, дорогоцінними металами і злитками.
До складу нетрадиційних банківських послуг входять всі інші послуги. Їх досить багато, у тому числі:
-посередницькі послуги;
-послуги, спрямовані на розвиток підприємства (упровадження на біржу, розміщенні акцій, юридична допомога, інформаційні послуги та інше);
-надання гарантій і поручительств;
-довірчі операції (включаючи консультації і допомогу в кредитуванні власністю з доручення клієнта);
-бухгалтерська допомога підприємствам;
-представлення клієнтських інтересів у судових органах
-послуги з надання сейфів (депозитарні) та інше.
Відповідно до цих класифікацій й у залежності від суб’єктів одержання послуги надаються як юридичним, так і фізичним особам.
Оскільки банки акумулюють (збирають) вільні кошти і їх перерозподіляють, направляють на поворотній основі господарським організаціям, які мають у цьому потребу, банківські послуги можуть здійснюватися у формі як пасивних, так і активних операцій. За допомогою пасивних операцій банки формують свої ресурси (наприклад, за рахунок депозитів, продажу сертифікатів, кредитів, отриманих в інших банків та інше) Здійснюючи активні операції, банки розміщають залучені та власні ресурси на нестатки різних господарських організацій та населення.
У залежності від плати за надання банківські послуги підрозділяють на платні й безкоштовні послуги. Це не означає, що якийсь тип послуг є цілком платним або безкоштовним. Справа банку визначити, за який різновид, наприклад, розрахункових операцій, необхідно стягувати плату з клієнтів, а за який - плату не встановлювати. За рядом понять окремі операції в складі розрахункових, кредитних та депозитних можуть здійснюватися безкоштовно.
У залежності від зв’язку з рухом матеріального продукту банківські послуги підрозділяються на два види:
1) послуги, зв’язані з його рухом;
2) чисті послуги.
Оскільки банки своїми грошовими операціями обслуговують головним чином рух матеріального продукту, їхня основна частина, безперечно, відноситься до першого виду послуг. Сприяючи просуванню товарів, ці послуги банку (такі як, наприклад, послуги підприємствам транспорту, зв’язку, торгівлі) створюють нову додаткову вартість. Чисті послуги надаються організаціям, зайнятим безпосередньо матеріальним виробництвом, а також окремим громадянам для задоволення їхніх потреб.
Нетрадиційні банківські послуги
Крім депозитних, кредитних, розрахункових та інших поширених банківських операцій комерційні банки можуть використовувати і нетрадиційні послуги, що дає змогу розширити клієнтуру, збільшити обсяг прибутку і диверсифікувати ризики. Нетрадиційні банківські послуги широко використовуються у розвинутих країнах світу. В Україні такі послуги надають лише деякі комерційні банки і в дуже незначних обсягах.Лізинг-здача в оренду на тривалий строк предметів дострокового користування. Його можна розглядати як різновид дострокового кредиту, який надається в натуральній формі та погашається яклієнтом в розстрочку. ЯЯк, првило на протязі строку дії договору про лізиг орендар сплачує оренлолавцю повни вартість зятого в оренду майна. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк придбаває певне майно (устаткування, транспортні засоби) і бере на себе практично всі зобов*язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесеня страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначається, поряд з іншими умовами розмір орендної плати і періодичність внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.
Залежно від рівня окупності об’єкта лізингу розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг передбачає передання лізингоодержувачі права користування об’єктом лізингу, який належить лізингодавцю, на строк, що не перевищує строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням об’єкта лізингу його власнику після закінчення строку дії лізингового договору.
Фінансовий лізинг - це договір, у результаті укладання якого лізингоодержувач отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за 60% строку його корисної служби, або право власності на який переходить до лізингоодержувача.
Існує два специфічні напрями використання лізингу банками. По-перше, це застосування лізингу для реструктуризації проблемних кредитів і прискорення реалізації заставленого майна. По-друге, лізинг застосовують для фінансування власних потреб у новому банківському обладнанні. Маючи дефіцит власних коштів, банки знайшли у застосуванні лізингової схеми ефективний спосіб прискорення свого технічного розвитку. Банк зі своєю дочірньою лізинговою компанією здійснюють послідовне взаємне фінансування з атакою схемою: банк кредитує лізингову компанію на купівлю необхідного устаткування, а потім лізингова компанія передає банку устаткування на умовах фінансового лізингу. Ефективність такої угоди залежить від співвідношення між розміром додаткового доходу, який отримує банк від своєчасної модернізації своєї техніки(обладнання), і суми процентного доходу, котрої банк не отримає через відтягнення частини своїх фінансових ресурсів на фінансування такої угоди.
Факторинг – це придбання права вимоги на використання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги із взяттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів. Факторинг є цілим комплексом фінансових послуг, які комерційні банки надають переважно малим і середнім фірмам-клієнтам в обмін на поступку щодо дебіторської заборгованості.
Головна функція факторингу в сучасних умовах полягає у зменшенні неплатежів, прискорення товарообігу й створенні стабільної системи фінансового забезпечення виробничої сфери. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість у наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки.
Здійснення факторингу для комерційних банків дає можливість розширити сферу їх діяльності залучити нових клієнтів, збільшити і диверсифікувати джерела доходів. До того ж це поліпшення фінансової звітності клієнта. Основним недоліком факторингу для комерційного банку є висока ризикованість цієї операції в умовах нестабільності економіки, кризи неплатежів через недостатню і недосконалу законодавчу базу в цій сфері. Усі ці фактори змушують бони підвищувати плату за здійснення факторингових операцій. З метою мінімізації ризику комерційні банки лімітують кредитну заборгованість постачальників, страхують окремі угоди.
Форфейтинг – це придбання у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі, на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейиер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик.
Трастові послуги - послуги, що засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа-довіритель-передає майно у розпорядження іншої особи - довірительного власника для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара. Трастові послуги – це вид діяльності комерційних банків із управління майном, що передається банку за домовленістю з клієнтом або за рішенням суду.
Гарантії та поручительства – це спосіб забезпечення використання зобов’язань, що застосовується між будь-якими суб’єктами правовідносин.За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за використання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути укладений у письмовій формі, недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору поруки.
У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Тобто він відповідає за основний борг сплату процентів а неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.
Комерційні банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.
Інформаційні послуги банків – це діяльність, пов’язана з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.
До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що надають комерційні банки, можна віднести:
-інформування про чинне законодавство зарубіжних країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;
-надання копій грошово-розрахункових документів;
-допомоги у розшуку перерахованих сум;
-надання інформації про прийняття НБУ та іншими органами рішень, які впливають на господарську діяльність клієнта;
-доведення інформації про курси іноземних валют, коригування цінних паперів та їх дохідність;
-сприяння в підборі партнерів ( покупців та постачальників), засновників, учасників обмінних операцій.
Довірчі (Трастові) операції банків – операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довіреної особи. Банк бере на себе зобов’язання управління довіреним йому майном і фондовими цінностями з прибутком для власників, за що отримує певну плату.
