Радіоекологічна ситуація в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС
Реферат на тему:
Радіоекологічна ситуація в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС
Аварія, що сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 p., істотно вплинула на усталений радіаційний фон багатьох країн Європи. Найбільшого радіаційного забруднення зазнали Україна, Білорусія і Росія. У перші дні й місяці після аварії радіаційна ситуація значною мірою визначалася такими короткоживучими радіоактивними елементами (ізотопами), як ксенон, йод, телур і молібден. Упродовж ще кількох років у довкіллі реєстрували рутеній, церій, ніобій і барій.
Спектр елементів поділу ядерного палива в активній зоні реактора наведено в табл. 2.
Нині радіоекологічна ситуація на радіоактивне забруднених територіях визначається переважно цезієм-13 7, стронцієм-90, ізотопами плутонію та америцієм-241 (останні два характерні для зони відчуження).
Для загального розуміння характеру забруднення території України існують відповідні карти, а розподіл територій за рівнями вмісту радіонуклідів цезію-137 і стронцію-90 у грунті подано в табл. З, 4, 5.
Нагадаємо, що в доаварійний період рівень радіоактивного забруднення на Землі окрім природного фону охоплював також забруднення, зумовлене ядерними випробуваннями. На території України рівень забруднення становить: плутонію — 10-60 Бк/м2, стронцію-90 — 0,37-1,55 кБк/м2, цезію-137 — 1,85-4,5 кБк/м2.
Згідно з чинним законодавством забруднені території поділяються на зони (табл. 5).
Проживання на радіоактивне забруднених територіях потребує дотримання населенням певних радіаційно-гігієнічних норм щодо виконання сільськогосподарських робіт і ведення домашнього господарства, споживання продукції власного виробництва, дарів лісу, м'яса диких звірів і риби. З цією метою для органів виконавчої влади, керівників сільськогосподарських колективів і населення були підготовлені відповідні методичні рекомендації, дотримання яких запобігатиме перевищенню встановлених меж.
Загалом за роки, що минули після аварії, загальна радіаційна обстановка істотно поліпшилася, насамперед за рахунок радіоактивного розпаду радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення у ґрунтовий покрив, вжиття контрзаходів тощо. Нині потужність експозиційної дози (ПЕД) порівняно з червнем 1986 р. на непорушених земельних ділянках знизилась у 100 разів, а на територіях, де здійснювалися дезакти-ваційні заходи, — у 1000 разів і більше. Після розпаду короткоживу-чих гамма-випромінюючих радіонуклідів швидкість зміни потужності дози істотно знизилась. Нині ПЕД формується практично повністю гамма-випромінюванням, яке виникає внаслідок розпаду цезію-137. Загалом по Україні ПЕД дорівнює 6-24 мкР/год, що наближається до природного рівня або неістотно перевищує його.
Найбільшого опромінення зазнає сільське населення, проте і для нього основною у структурі загальної дози є доза внутрішнього опромінення (до 80 %), яку формують радіонукліди, що надходять в організм людини здебільшого з продуктами харчування. В основному це продукти тваринництва: молоко і молочні продукти, м'ясо і м'ясопродукти, які забезпечують 80-90 % дози внутрішнього опромінення (у разі дотримання санітарно-гігієнічних норм). Зауважимо, що споживання дарів лісу — грибів, ягід, дичини може істотно змінити структуру дозоформування і спричинитися до підвищення сумарних доз опромінення.
2.7. Концепція стійкого розвитку
Спостерігаючи за життям людей, аналізуючи взаємозв'язки довкілля і здоров'я людини, порівнюючи бажання людини з її можливостями, звернімо увагу на певні суперечності. Людина прагне щодалі вищого рівня комфорту і зручності у повсякденному житті. Разом з тим забезпечення комфорту провокує збільшення техногенного тиску на осередки природного середовища, які збереглися на Землі у незміне-ному вигляді.
Час покаже, чого людина досягне раніше: виснаження природних ресурсів або катастрофічного рівня впливу на довкілля, після якого процеси самовідновлення стануть неможливими. Обов'язок людини розумної (Homo sapiens) — уникнути фатального випадку або принаймні віддалити його. І саме тому свого часу відбулася зустріч у Ріо-де-Жанейро, де обговорювалися нагальні проблеми сьогодення і було окреслено напрямки виживання цивілізації на Землі.
Стійкий розвиток означає гармонізацію продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб у сіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між: його потенціалом і вимогами людства.
Основою стійкого розвитку є паритетність відносин у тріаді "людина — господарство — природа". Стійкий розвиток узагальнює процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.
Україна може забезпечити перехід до стійкого розвитку тільки в разі ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства з метою розбудови і процвітання держави.
Основна мета стійкого розвитку — економічний розвиток, охорона навколишнього середовища, соціальна справедливість, ефективне використання природних ресурсів, стабілізація чисельності населення, забезпечення високого рівня освіти, активна співпраця з країнами світу та міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, сприяння розвитку безпечного майбутнього.
У центрі стійкого розвитку перебуває людина, яка має конституційне право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою.
Реалізація Концепції стійкого розвитку забезпечується за допомогою цілеспрямованої політики, яка охоплює державний, регіональний і місцеві рівні розв'язання відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.
Задекларовані завдання стійкого розвитку є складовими багатьох інших законодавчих і нормативно-правових документів, державних і місцевих програм. Цілком природно постає запитання: чому такі зрозумілі для всіх і вкрай потрібні для розвитку цивілізації заходи не виконуються? Основна причина, на наш погляд, полягає у відсутності розуміння проблеми з боку кожної людини, у низькому рівні екологічного виховання. Більшість людей не відчувають щоденно, як вичерпуються природні ресурси, як забруднюється довкілля, як погіршується стан таких звичних складових їх життя, як повітря, вода, продукти харчування. Люди адаптуються до повсякденних проблем і лише аномальна ситуація змушує їх замислитись над буттям.
Перехід до принципів стійкого розвитку відбудеться тоді, коли його необхідність усвідомить кожна людина.
Список літератури:
Кириллов В Ф , Книжников В А , Коренков И П. Радиационная гигиена. — М.. Медицина, 1988.
Корсак К В, Плахоттк О В Основи екологи. — 2-ге вид. — К.. МАУП, 2000.
Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.
Малишко М.І. Основи екологічного права України. — К.. МАУП, 1998.
Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). — К., 1998.
Окружающая среда (споры о будущем) / А. М. Рябчиков, И. И. Альт-шулер, С. П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.
Основы сельскохозяйственной радиологии / Б. С. Пристер, Н. А. Лощилов, О. Ф. Немец, В. А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.
Пістун І П Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.
Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. — К., 2000.
Рамад Ф Прикладная экология. Воздействие человека на биосферу. — Л.. Гидрометеоиздат, 1981.
Рудъко Г І, Кошіль М Б, Бондаренко М Д Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.
Смит Р Л Наш дом — планета Земля. — М.. Мысль, 1982.
Солтовсъкий О І Основи соціальної екологи. — К.. МАУП, 1997.
Ткачук В Г, Хапко В Е Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП, 1999.
Хижняк М І, Нагарна А М Здоров'я людини та екологія. — К.. Здоров'я, 1995.
Радіоекологічна ситуація в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС
Аварія, що сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 p., істотно вплинула на усталений радіаційний фон багатьох країн Європи. Найбільшого радіаційного забруднення зазнали Україна, Білорусія і Росія. У перші дні й місяці після аварії радіаційна ситуація значною мірою визначалася такими короткоживучими радіоактивними елементами (ізотопами), як ксенон, йод, телур і молібден. Упродовж ще кількох років у довкіллі реєстрували рутеній, церій, ніобій і барій.
Спектр елементів поділу ядерного палива в активній зоні реактора наведено в табл. 2.
Нині радіоекологічна ситуація на радіоактивне забруднених територіях визначається переважно цезієм-13 7, стронцієм-90, ізотопами плутонію та америцієм-241 (останні два характерні для зони відчуження).
Для загального розуміння характеру забруднення території України існують відповідні карти, а розподіл територій за рівнями вмісту радіонуклідів цезію-137 і стронцію-90 у грунті подано в табл. З, 4, 5.
Нагадаємо, що в доаварійний період рівень радіоактивного забруднення на Землі окрім природного фону охоплював також забруднення, зумовлене ядерними випробуваннями. На території України рівень забруднення становить: плутонію — 10-60 Бк/м2, стронцію-90 — 0,37-1,55 кБк/м2, цезію-137 — 1,85-4,5 кБк/м2.
Згідно з чинним законодавством забруднені території поділяються на зони (табл. 5).
Проживання на радіоактивне забруднених територіях потребує дотримання населенням певних радіаційно-гігієнічних норм щодо виконання сільськогосподарських робіт і ведення домашнього господарства, споживання продукції власного виробництва, дарів лісу, м'яса диких звірів і риби. З цією метою для органів виконавчої влади, керівників сільськогосподарських колективів і населення були підготовлені відповідні методичні рекомендації, дотримання яких запобігатиме перевищенню встановлених меж.
Загалом за роки, що минули після аварії, загальна радіаційна обстановка істотно поліпшилася, насамперед за рахунок радіоактивного розпаду радіонуклідів, їх фіксації та заглиблення у ґрунтовий покрив, вжиття контрзаходів тощо. Нині потужність експозиційної дози (ПЕД) порівняно з червнем 1986 р. на непорушених земельних ділянках знизилась у 100 разів, а на територіях, де здійснювалися дезакти-ваційні заходи, — у 1000 разів і більше. Після розпаду короткоживу-чих гамма-випромінюючих радіонуклідів швидкість зміни потужності дози істотно знизилась. Нині ПЕД формується практично повністю гамма-випромінюванням, яке виникає внаслідок розпаду цезію-137. Загалом по Україні ПЕД дорівнює 6-24 мкР/год, що наближається до природного рівня або неістотно перевищує його.
Найбільшого опромінення зазнає сільське населення, проте і для нього основною у структурі загальної дози є доза внутрішнього опромінення (до 80 %), яку формують радіонукліди, що надходять в організм людини здебільшого з продуктами харчування. В основному це продукти тваринництва: молоко і молочні продукти, м'ясо і м'ясопродукти, які забезпечують 80-90 % дози внутрішнього опромінення (у разі дотримання санітарно-гігієнічних норм). Зауважимо, що споживання дарів лісу — грибів, ягід, дичини може істотно змінити структуру дозоформування і спричинитися до підвищення сумарних доз опромінення.
2.7. Концепція стійкого розвитку
Спостерігаючи за життям людей, аналізуючи взаємозв'язки довкілля і здоров'я людини, порівнюючи бажання людини з її можливостями, звернімо увагу на певні суперечності. Людина прагне щодалі вищого рівня комфорту і зручності у повсякденному житті. Разом з тим забезпечення комфорту провокує збільшення техногенного тиску на осередки природного середовища, які збереглися на Землі у незміне-ному вигляді.
Час покаже, чого людина досягне раніше: виснаження природних ресурсів або катастрофічного рівня впливу на довкілля, після якого процеси самовідновлення стануть неможливими. Обов'язок людини розумної (Homo sapiens) — уникнути фатального випадку або принаймні віддалити його. І саме тому свого часу відбулася зустріч у Ріо-де-Жанейро, де обговорювалися нагальні проблеми сьогодення і було окреслено напрямки виживання цивілізації на Землі.
Стійкий розвиток означає гармонізацію продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб у сіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між: його потенціалом і вимогами людства.
Основою стійкого розвитку є паритетність відносин у тріаді "людина — господарство — природа". Стійкий розвиток узагальнює процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище і гармонізацію розвитку людини і природи.
Україна може забезпечити перехід до стійкого розвитку тільки в разі ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства з метою розбудови і процвітання держави.
Основна мета стійкого розвитку — економічний розвиток, охорона навколишнього середовища, соціальна справедливість, ефективне використання природних ресурсів, стабілізація чисельності населення, забезпечення високого рівня освіти, активна співпраця з країнами світу та міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, сприяння розвитку безпечного майбутнього.
У центрі стійкого розвитку перебуває людина, яка має конституційне право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою.
Реалізація Концепції стійкого розвитку забезпечується за допомогою цілеспрямованої політики, яка охоплює державний, регіональний і місцеві рівні розв'язання відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.
Задекларовані завдання стійкого розвитку є складовими багатьох інших законодавчих і нормативно-правових документів, державних і місцевих програм. Цілком природно постає запитання: чому такі зрозумілі для всіх і вкрай потрібні для розвитку цивілізації заходи не виконуються? Основна причина, на наш погляд, полягає у відсутності розуміння проблеми з боку кожної людини, у низькому рівні екологічного виховання. Більшість людей не відчувають щоденно, як вичерпуються природні ресурси, як забруднюється довкілля, як погіршується стан таких звичних складових їх життя, як повітря, вода, продукти харчування. Люди адаптуються до повсякденних проблем і лише аномальна ситуація змушує їх замислитись над буттям.
Перехід до принципів стійкого розвитку відбудеться тоді, коли його необхідність усвідомить кожна людина.
Список літератури:
Кириллов В Ф , Книжников В А , Коренков И П. Радиационная гигиена. — М.. Медицина, 1988.
Корсак К В, Плахоттк О В Основи екологи. — 2-ге вид. — К.. МАУП, 2000.
Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. — К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.
Малишко М.І. Основи екологічного права України. — К.. МАУП, 1998.
Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). — К., 1998.
Окружающая среда (споры о будущем) / А. М. Рябчиков, И. И. Альт-шулер, С. П. Горшков и др. — М.. Мысль, 1983.
Основы сельскохозяйственной радиологии / Б. С. Пристер, Н. А. Лощилов, О. Ф. Немец, В. А. Поярков. — К.. Урожай, 1991.
Пістун І П Безпека життєдіяльності. — Суми. Університет, книга, 1999.
Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. — К., 2000.
Рамад Ф Прикладная экология. Воздействие человека на биосферу. — Л.. Гидрометеоиздат, 1981.
Рудъко Г І, Кошіль М Б, Бондаренко М Д Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. — К., 1997.
Смит Р Л Наш дом — планета Земля. — М.. Мысль, 1982.
Солтовсъкий О І Основи соціальної екологи. — К.. МАУП, 1997.
Ткачук В Г, Хапко В Е Медико-социальные основы здоровья. — К.. МАУП, 1999.
Хижняк М І, Нагарна А М Здоров'я людини та екологія. — К.. Здоров'я, 1995.
