Джерелознавство. Київський літопис. Галицько-Волинський літопис
Реферат на тему:
Джерелознавство. Київський літопис. Галицько-Волинський літопис
Київський літопис — це частина рукописного збірника літописів, відомого як Іпатіївський літопис. Охоплює період з 1118 р. до 1198р. У свою чергу Київський літопис складений (зведений) з кількох окремих зводів.
1. Звод Полікарпа, який закінчується 1171 р. Він написаний з літопису самого Полікарпа та Із записок його сучасника Петра Борисла-вича, доведений до 1168 р. Окрім цього, Полікарп використав фрагменти з літописання Юрія Долгорукого й Андрія Боголюбського. Особливо Полікарп, ігумен Печерського монастиря, прославляє княжіння Ростислава Мстиславовича (1154-1155; 1159-1167). За Рибаковим, Полікарп вів літописання впродовж 1141-1171 pp. Спочатку він був при князеві (ще не називаючись Полікарпом) Святославові Ольговичу постійним супутником його походів. Коли ж постригся у монахи, то й далі з Києва стежив за життям Святослава Ольговича, його дітей І близьких. Святослав Ольгович характеризувався дуже позитивно, а
Його вороги — негативно Дати в літопису точні, детально описується князівське майно, різні руйнування та втрати під час воєн
2. Наступний звод оформлений 1179 р. при дворі київського князя Святослава Всеволодовича. Тут виділяються записи, зроблені літописцем великого князя, І використані деякі матеріали, присвячені володимиро-суздальським справам.
3. Звод 1190р створювався при дворі князя Рюрика Ростиславовича. До нього ввійшов звод 1179 р. і давніші записки літописця Святослава Всеволодовича, а також особисті записки упорядника зводу 1190 р. Петра Бориславича та його помічника Галичанина, що додав зведення про події в Галицькому князівстві. Літописний звод 1190 р. був продовжений хронікою, яку вів Петро Бориславич до 1197 р. З цього року хроніку продовжив ігумен Мойссй Видубецький, котрий в 1198 p., залучивши ще деякі матеріали про сімейство Ростиславичів, створив Київський звод, який дійшов до нас.
Отже, Київський літопис — твір багатьох авторів, написаний неоднаково, з неоднаковими акцентами на події, Інтереси та ін. Б.Рибаков, наприклад, пише, що Полікарп "любить подробиці, точність описів, але надає перевагу опису реальних цінностей, а не ратних подвигів. В його похвалах І ганьбленні багато церковної фразеології і нерідко відчувається наївне згущення тонів, розраховане на наївного читача. Політичної широти в нього нема. Полікарп уміє використовувати діалог, пряму мову, яка дуже оживляє його виклад". Петро Бориславич (звод 1190 р.) називає князів лише на імена, а літописець Святослава Всеволодовича (1171-1179), як правило, подає ім'я І по батькові.
Петро Бориславич називає торків чорні клобуки, а літописець Святослава Всеволодовича — берендеї. Половців Бориславич називає половці, а літописець Святослава Всеволодовича — погані половці.
Наскільки різні стилі "Київського літопису", засвідчують хоча б такі ілюстрації з часу Мстислава Володимировича ИЗО р., лаконічність у перекладі подій: "У сей же рік заслав Мстислав полоцьких князів Із жонами І з дітьми в Греки, бо вони переступили хресне цілування. У тім же році преставився Ярослав Святославович у Муромі". У 1131 р. Мстислав послав своїх синів Всеволода, Ізяслава, Ростислава "на чюдь. І взяли вони їх І наклали на них данину". У цьому ж році "прийшов митрополит Михаїл. У сей же рік потрусилася земля (місяця) липня. У двадцять і четвертий день, о третій годині дня. У тім же році була освячена церква св. Андрія Янчиного монастиря".
"В літо 6640 (1132) ходив Мстислав на Литву із синами своїми (Всеволодом, Ізяславом, Ростиславом), Із Ольговичами, і з Всеволодовом (Давидовичем) городенським, І попалили вони їх Та самі вони (Литва) поховалися, а киян тоді багато побила Литва, бо не встигли вони були з князем, а пізніше йшли услід за ним, окремо
У цей же рік була закладена кам'яна церква святої Богородиці, звана Пирогощею.
У сей же рік народився у Мстислава син І нарекли його Ім'ям Володимир"
Але читаємо той же літопис про період на 20 років пізніше "В літо 1151" Опис подій здійснюється не за роками чи місяцями, а за окремими днями, часто у вільній напівбелетристичній формі Наприклад, про ніч на 6 квітня 1151 йдеться "Володимир бо прийшов до Білгорода, до містка (через Ірпінь) уборзі А Борис (бшгородський князь — CM) у той час пив у Білгороді на сінцях з дружиною своєю І з попами білгородськими Коли б митник не встеріг І моста не підняв, то вони (Бориса) захопили б А то, приїхавши до містка, війська зчинили крик, у труби затрубили, І Борис, це почувши, втік Із Білгорода Білгородці ж побігли назустріч до містка, кланяючись І кажучи "Княже, поїдь' Борис он побіг І тоді вони спішно помостили моста, а Володимир в'їхав у Білгород ".
Відмінними є записи, що робилися при дворі київського князя Святослава Всеволодовича у 1171-1179 рр Тут кожного разу всі події розглядаються крізь призму Божої волі, Божої милості, підступів диявола
Уривок з "літо 1173" "Через підступ много лукавого диявола, що воює проти християн, отож, Андрій князь, сей такий розсудливий в усіх ділах, доблесний сей, І погубив розум свій, І, нездержливістю розпалившись, у гніві такі Й випустив слова похвальби Адже Богові стидна І мерзенна похвальба І погорда, бо це все було од диявола проти нас, який всіває в серце наше похвальбу І погорду Як ото Петро говорить "Гордим Бог противиться, а смиренним дає благодать" Отак І збулося слово, яке мовив апостол Петро"
Зрозуміло, що записи при княжому дворі Святослава Всеволодовича містять більше раціональної Інформації Але весь хід подій час від часу спрямовується то Богом, то дияволом Особливо з огляду божественного зв'язку зображено князя Андрія Юрійовича Вол од и мирського (Боголюбського) У1174р Київський літопис так само, як І Інші, використовував Інше літописання переяславське, суздальське, чернігівське тощо
Під 1187 р у Київському літописі вперше вжито слово Оукраина в такому контексті коли помер переяславський князь Володимир Глібович ("місяця квітня у вісімнадцятий день"), то "покладений був у церкві святого Михайла, І плакали по ньому всі переяславці", бо "був же він князь добрий І сильний у бою І мужністю відзначався, І всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила" ("О нем же Оукраина много постона"). Під 1189 р. у тому ж літописі йдеться про "Україну Галицьку", куди приїхав на княжіння Ростислав Берладничич. Під 1217-1218 pp. у Галицько-Волинському літописі розповідається про те, як князь Данило в поході проти польського князя Лестька "забрав Берестій, і Угровськ, І Верещин, і Столп'є, І Комов, і всю Украшу".
Вже пізніше в польській і російській Історіографії надали літописній назві Оукраина значення окраїни. За польською і російською традицією пішло чимало українських учених, у тому числі й М.Гру-шевський. Проте таке тлумачення нам видається необгрунтованим. Кожного разу зміст літописного тексту стає зрозумілим тільки тоді, коли слову Оукраина надамо значення країни (польською kraj, російською — страна).
Останнім часом в українській Історіографії висловлено припущення, що вже в часи Київської Русі слово Оукраина стосовно Середнього Подніпров'я набуло етнічного значення як власна назва центрального регіону Південної Русі, на зразок Волині, Сівера, Поділля та ш. Назва Україна стосовно згаданого регіону виступала як власна аж до кінця XVIII ст., коли після поділів Польщі почала вживатися і до західних українських земель.
Київський літопис — дуже цінне історичне джерело з історії Києва т^ центральних І східних українських земель. Його припинення 1198р. дуже звузило джерельну базу до вивчення історії після 1198 р. З цього приводу М.Грушевський зауважував: "Бідність відомостей про По-дніпров'є, що дає себе відчувати уже зараз, скоро уривається Київська літопись, доходить до крайности в другій половині XIII ст. Часто минають десятолітя за десятолітями, не приносячи для цілої землі ніякої, навіть найелементарнійшої відомості; витворяються страшенні прогалини, трохи не в цілі століття завбільшки, прогалини, котрих не годні ми часом ніяк заповнити, мов би то в яких початках історичного життя..."
Галицько-Волинський літопис
З 1205 до 1292 р. у центрі Іпатського "Руського літописця" перебувають події, що відбувалися в Галичині та на Волині. Очевидно, в ньому були описані й рашші події, але текст про це в протографі — Хлєбниковському списку — втрачений. Відомостей про події 1199-1204 pp. нема, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславовича 19 червня 1205 р.
За Л.Махновцем, над Галицьке-Волинським літописним зводом працювало щонайменше п'ять авторів-укладачів (чи редакторів). Перший довів розповідь до 1234 р. включно, другий писав про 1235-1265 pp. (у 1269). У 1286р. працював третій укладач. Закінчив виклад 1285 р. Четвертий писав у 1289 І довів літопис до 1289 p., але Грунтовно переробив також матеріали від 1261 p., п'ятий працював над літописом на початку XIV ст,, написав сам всього кілька сторінок і 1292 р. закінчив остаточну редакцію літопису.
Перший і другий укладачі належали до оточення Данила Романовича І діяли в Холмі Із середовища Володимира Васильковича були третій І четвертий укладачі, можливо, духовні особи з Перемишля І Любомля. П'ятий, допускають, міг бути жителем Пінська.
Більша половина літопису стосується подій у Галицькій землі аж до 1260 р. Через це в науці ця частина ще називається Галицьким літописом. У центрі розповіді — яскрава постать Данила Романовича. Є окремі сюжети з життя інших руських земель. Саме тут змальовано трагічну картину оборони Києва в грудні 1240 р.
31261р. йде друга — Волинська частина літопису. В центрі — Волинська земля І волинські князі. На відміну від ''Повісті минулих літ", від певних частин Київського літопису у Галицько-Волинському літопису значно менше зв'язку з релігійними повчаннями, притчами тощо. Галицько-Волинський літопис — виразно світський твір.
Північноруське літописання та його зв'язок з літописанням південноруським
Найбільшими осередками обласного північноруського літописання були Суздаль, Новгород, Псков, Володимир, від початку XV ст. Москва та Інші міста. Увага літописців північноруських зосереджена на регіональних Інтересах Новгорода, Пскова, Володимира на Клязьмі, Суздаля та Інших князівств. Як уже зазначалося, у Новгородському 1 літописі вміщено текст, аналогічний тексту "Повісті минулих літ" до 1093 p., але з певною своєю редакцією, що дає важливий матеріал для відповідних зіставлень і порівнянь при виясненні хронології подій, а особливо формування літописних зводів ранішого періоду. Зроблені припущення, що для написання Київського зводу 1093 р. використовувався Новгородський звод 1050 р.
Новгородський літопис вирізняється діловою мовою.
В московському літописанні, початок якого датується XV ст., дуже
рано почала обґрунтовуватися Ідея так званого третього Риму, суть якої полягала в тому, що після падіння Константинополя 1453 р. місія столиці християнського світу перейшла до Москви.
У північносхідному літописанні, хоч увага його зосереджена більше на місцевих подіях, є певна історична Інформація з історії України, якої нема в Інших джерелах.
Отже, зробимо такі висновки:—
давньоруські літописи — найбагатше фактологічне джерело з Історії України періоду до 1290 p.;—
давньоруське літописання є саме по собі відображенням високого рівня культури давньої Русі. Такого масштабного історичного твору, як "Повість минулих літ", до XII ст. не знала жодна слов'янська країна;—
українське літописознавство розвинуте недостатньо. Це особливо помітно на тлі російського літописознавства (А.Шахматов, М.Сухом-лінов, К.Бєстужев-Рюмш, М.Присьолков, Д.ЛІхачов, М.Тихомиров, А.Насонов І багато Інших), що не раз робить антиукраїнські конструкції необ'єктивними, подає спадщину давньоруського літописання як надбання лише російської історії та культури. Давні українські літописи чекають на молодих талановитих українських дослідників.
Використані джерела і праці
Галицько-Волинським літопис Львів, 1994. С. 3-168.
Історія України в документах І матеріалах. Київська Русь І феодальні князівства XII-XIII ст. К., 1939. С. 5-НЗ
Лаврентьевская летопись //Полное собрание русских летописей. М., 1962. Т 1. Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. К., 1989 Про закон І благодэть //Київ, старовина. 1992. № 1. С. 138-144. Радзивиловская летопись //Полное собрание русских летописей Л , 1989. Т 38.
Генсьорський А. Га лиць ко-Волинський літопис (процес складання, редакції, редактори) К., 1958.
Гру шевський Михайло. Найдавніша Київська літопись //Історія Украіни-Руси. У 12 т. К, 1991. Т 1.С. 579-601.
Грушевський М. Хронольопя подій Галицько-Волинської літописи //ЗНТШ. Львів, 1901 Т. 41. С. 1-72
Запаско Я П Пам'ятки книжкового мистецтва Українська рукописна книга Львів, 1995.
Махновець Леонід Від перекладача //Літопис Руський за Іпатським списком. К , 1989. С V-XIV
Муравьева Л Л Летописание Северо-Восточной Руси конца XIII -начало XV в. М, 1983
Приселков МД История русского летописания XI-XV вв М , 1940
Тихомиров МН Источниковедение истории СССР. М., 1962 Вып. 1 С 31-68
Тоточко П Літописи Київської Русі К., 1994.
Франчук В Ю Киевская летопись. К , 1986
Шахматов А А Додаток Хлєбнжовський, Погодшський І Краківський списки //The old Rus' Kievan and Gahcmn-Volhyman chronicles Староруські київські І галицько-волинські літописи. Harvard, 1990 VolumVUI. L ХХ-ХІХ-ХXII.
Джерелознавство. Київський літопис. Галицько-Волинський літопис
Київський літопис — це частина рукописного збірника літописів, відомого як Іпатіївський літопис. Охоплює період з 1118 р. до 1198р. У свою чергу Київський літопис складений (зведений) з кількох окремих зводів.
1. Звод Полікарпа, який закінчується 1171 р. Він написаний з літопису самого Полікарпа та Із записок його сучасника Петра Борисла-вича, доведений до 1168 р. Окрім цього, Полікарп використав фрагменти з літописання Юрія Долгорукого й Андрія Боголюбського. Особливо Полікарп, ігумен Печерського монастиря, прославляє княжіння Ростислава Мстиславовича (1154-1155; 1159-1167). За Рибаковим, Полікарп вів літописання впродовж 1141-1171 pp. Спочатку він був при князеві (ще не називаючись Полікарпом) Святославові Ольговичу постійним супутником його походів. Коли ж постригся у монахи, то й далі з Києва стежив за життям Святослава Ольговича, його дітей І близьких. Святослав Ольгович характеризувався дуже позитивно, а
Його вороги — негативно Дати в літопису точні, детально описується князівське майно, різні руйнування та втрати під час воєн
2. Наступний звод оформлений 1179 р. при дворі київського князя Святослава Всеволодовича. Тут виділяються записи, зроблені літописцем великого князя, І використані деякі матеріали, присвячені володимиро-суздальським справам.
3. Звод 1190р створювався при дворі князя Рюрика Ростиславовича. До нього ввійшов звод 1179 р. і давніші записки літописця Святослава Всеволодовича, а також особисті записки упорядника зводу 1190 р. Петра Бориславича та його помічника Галичанина, що додав зведення про події в Галицькому князівстві. Літописний звод 1190 р. був продовжений хронікою, яку вів Петро Бориславич до 1197 р. З цього року хроніку продовжив ігумен Мойссй Видубецький, котрий в 1198 p., залучивши ще деякі матеріали про сімейство Ростиславичів, створив Київський звод, який дійшов до нас.
Отже, Київський літопис — твір багатьох авторів, написаний неоднаково, з неоднаковими акцентами на події, Інтереси та ін. Б.Рибаков, наприклад, пише, що Полікарп "любить подробиці, точність описів, але надає перевагу опису реальних цінностей, а не ратних подвигів. В його похвалах І ганьбленні багато церковної фразеології і нерідко відчувається наївне згущення тонів, розраховане на наївного читача. Політичної широти в нього нема. Полікарп уміє використовувати діалог, пряму мову, яка дуже оживляє його виклад". Петро Бориславич (звод 1190 р.) називає князів лише на імена, а літописець Святослава Всеволодовича (1171-1179), як правило, подає ім'я І по батькові.
Петро Бориславич називає торків чорні клобуки, а літописець Святослава Всеволодовича — берендеї. Половців Бориславич називає половці, а літописець Святослава Всеволодовича — погані половці.
Наскільки різні стилі "Київського літопису", засвідчують хоча б такі ілюстрації з часу Мстислава Володимировича ИЗО р., лаконічність у перекладі подій: "У сей же рік заслав Мстислав полоцьких князів Із жонами І з дітьми в Греки, бо вони переступили хресне цілування. У тім же році преставився Ярослав Святославович у Муромі". У 1131 р. Мстислав послав своїх синів Всеволода, Ізяслава, Ростислава "на чюдь. І взяли вони їх І наклали на них данину". У цьому ж році "прийшов митрополит Михаїл. У сей же рік потрусилася земля (місяця) липня. У двадцять і четвертий день, о третій годині дня. У тім же році була освячена церква св. Андрія Янчиного монастиря".
"В літо 6640 (1132) ходив Мстислав на Литву із синами своїми (Всеволодом, Ізяславом, Ростиславом), Із Ольговичами, і з Всеволодовом (Давидовичем) городенським, І попалили вони їх Та самі вони (Литва) поховалися, а киян тоді багато побила Литва, бо не встигли вони були з князем, а пізніше йшли услід за ним, окремо
У цей же рік була закладена кам'яна церква святої Богородиці, звана Пирогощею.
У сей же рік народився у Мстислава син І нарекли його Ім'ям Володимир"
Але читаємо той же літопис про період на 20 років пізніше "В літо 1151" Опис подій здійснюється не за роками чи місяцями, а за окремими днями, часто у вільній напівбелетристичній формі Наприклад, про ніч на 6 квітня 1151 йдеться "Володимир бо прийшов до Білгорода, до містка (через Ірпінь) уборзі А Борис (бшгородський князь — CM) у той час пив у Білгороді на сінцях з дружиною своєю І з попами білгородськими Коли б митник не встеріг І моста не підняв, то вони (Бориса) захопили б А то, приїхавши до містка, війська зчинили крик, у труби затрубили, І Борис, це почувши, втік Із Білгорода Білгородці ж побігли назустріч до містка, кланяючись І кажучи "Княже, поїдь' Борис он побіг І тоді вони спішно помостили моста, а Володимир в'їхав у Білгород ".
Відмінними є записи, що робилися при дворі київського князя Святослава Всеволодовича у 1171-1179 рр Тут кожного разу всі події розглядаються крізь призму Божої волі, Божої милості, підступів диявола
Уривок з "літо 1173" "Через підступ много лукавого диявола, що воює проти християн, отож, Андрій князь, сей такий розсудливий в усіх ділах, доблесний сей, І погубив розум свій, І, нездержливістю розпалившись, у гніві такі Й випустив слова похвальби Адже Богові стидна І мерзенна похвальба І погорда, бо це все було од диявола проти нас, який всіває в серце наше похвальбу І погорду Як ото Петро говорить "Гордим Бог противиться, а смиренним дає благодать" Отак І збулося слово, яке мовив апостол Петро"
Зрозуміло, що записи при княжому дворі Святослава Всеволодовича містять більше раціональної Інформації Але весь хід подій час від часу спрямовується то Богом, то дияволом Особливо з огляду божественного зв'язку зображено князя Андрія Юрійовича Вол од и мирського (Боголюбського) У1174р Київський літопис так само, як І Інші, використовував Інше літописання переяславське, суздальське, чернігівське тощо
Під 1187 р у Київському літописі вперше вжито слово Оукраина в такому контексті коли помер переяславський князь Володимир Глібович ("місяця квітня у вісімнадцятий день"), то "покладений був у церкві святого Михайла, І плакали по ньому всі переяславці", бо "був же він князь добрий І сильний у бою І мужністю відзначався, І всякими доброчесностями (був) сповнений. За ним же Україна багато потужила" ("О нем же Оукраина много постона"). Під 1189 р. у тому ж літописі йдеться про "Україну Галицьку", куди приїхав на княжіння Ростислав Берладничич. Під 1217-1218 pp. у Галицько-Волинському літописі розповідається про те, як князь Данило в поході проти польського князя Лестька "забрав Берестій, і Угровськ, І Верещин, і Столп'є, І Комов, і всю Украшу".
Вже пізніше в польській і російській Історіографії надали літописній назві Оукраина значення окраїни. За польською і російською традицією пішло чимало українських учених, у тому числі й М.Гру-шевський. Проте таке тлумачення нам видається необгрунтованим. Кожного разу зміст літописного тексту стає зрозумілим тільки тоді, коли слову Оукраина надамо значення країни (польською kraj, російською — страна).
Останнім часом в українській Історіографії висловлено припущення, що вже в часи Київської Русі слово Оукраина стосовно Середнього Подніпров'я набуло етнічного значення як власна назва центрального регіону Південної Русі, на зразок Волині, Сівера, Поділля та ш. Назва Україна стосовно згаданого регіону виступала як власна аж до кінця XVIII ст., коли після поділів Польщі почала вживатися і до західних українських земель.
Київський літопис — дуже цінне історичне джерело з історії Києва т^ центральних І східних українських земель. Його припинення 1198р. дуже звузило джерельну базу до вивчення історії після 1198 р. З цього приводу М.Грушевський зауважував: "Бідність відомостей про По-дніпров'є, що дає себе відчувати уже зараз, скоро уривається Київська літопись, доходить до крайности в другій половині XIII ст. Часто минають десятолітя за десятолітями, не приносячи для цілої землі ніякої, навіть найелементарнійшої відомості; витворяються страшенні прогалини, трохи не в цілі століття завбільшки, прогалини, котрих не годні ми часом ніяк заповнити, мов би то в яких початках історичного життя..."
Галицько-Волинський літопис
З 1205 до 1292 р. у центрі Іпатського "Руського літописця" перебувають події, що відбувалися в Галичині та на Волині. Очевидно, в ньому були описані й рашші події, але текст про це в протографі — Хлєбниковському списку — втрачений. Відомостей про події 1199-1204 pp. нема, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстиславовича 19 червня 1205 р.
За Л.Махновцем, над Галицьке-Волинським літописним зводом працювало щонайменше п'ять авторів-укладачів (чи редакторів). Перший довів розповідь до 1234 р. включно, другий писав про 1235-1265 pp. (у 1269). У 1286р. працював третій укладач. Закінчив виклад 1285 р. Четвертий писав у 1289 І довів літопис до 1289 p., але Грунтовно переробив також матеріали від 1261 p., п'ятий працював над літописом на початку XIV ст,, написав сам всього кілька сторінок і 1292 р. закінчив остаточну редакцію літопису.
Перший і другий укладачі належали до оточення Данила Романовича І діяли в Холмі Із середовища Володимира Васильковича були третій І четвертий укладачі, можливо, духовні особи з Перемишля І Любомля. П'ятий, допускають, міг бути жителем Пінська.
Більша половина літопису стосується подій у Галицькій землі аж до 1260 р. Через це в науці ця частина ще називається Галицьким літописом. У центрі розповіді — яскрава постать Данила Романовича. Є окремі сюжети з життя інших руських земель. Саме тут змальовано трагічну картину оборони Києва в грудні 1240 р.
31261р. йде друга — Волинська частина літопису. В центрі — Волинська земля І волинські князі. На відміну від ''Повісті минулих літ", від певних частин Київського літопису у Галицько-Волинському літопису значно менше зв'язку з релігійними повчаннями, притчами тощо. Галицько-Волинський літопис — виразно світський твір.
Північноруське літописання та його зв'язок з літописанням південноруським
Найбільшими осередками обласного північноруського літописання були Суздаль, Новгород, Псков, Володимир, від початку XV ст. Москва та Інші міста. Увага літописців північноруських зосереджена на регіональних Інтересах Новгорода, Пскова, Володимира на Клязьмі, Суздаля та Інших князівств. Як уже зазначалося, у Новгородському 1 літописі вміщено текст, аналогічний тексту "Повісті минулих літ" до 1093 p., але з певною своєю редакцією, що дає важливий матеріал для відповідних зіставлень і порівнянь при виясненні хронології подій, а особливо формування літописних зводів ранішого періоду. Зроблені припущення, що для написання Київського зводу 1093 р. використовувався Новгородський звод 1050 р.
Новгородський літопис вирізняється діловою мовою.
В московському літописанні, початок якого датується XV ст., дуже
рано почала обґрунтовуватися Ідея так званого третього Риму, суть якої полягала в тому, що після падіння Константинополя 1453 р. місія столиці християнського світу перейшла до Москви.
У північносхідному літописанні, хоч увага його зосереджена більше на місцевих подіях, є певна історична Інформація з історії України, якої нема в Інших джерелах.
Отже, зробимо такі висновки:—
давньоруські літописи — найбагатше фактологічне джерело з Історії України періоду до 1290 p.;—
давньоруське літописання є саме по собі відображенням високого рівня культури давньої Русі. Такого масштабного історичного твору, як "Повість минулих літ", до XII ст. не знала жодна слов'янська країна;—
українське літописознавство розвинуте недостатньо. Це особливо помітно на тлі російського літописознавства (А.Шахматов, М.Сухом-лінов, К.Бєстужев-Рюмш, М.Присьолков, Д.ЛІхачов, М.Тихомиров, А.Насонов І багато Інших), що не раз робить антиукраїнські конструкції необ'єктивними, подає спадщину давньоруського літописання як надбання лише російської історії та культури. Давні українські літописи чекають на молодих талановитих українських дослідників.
Використані джерела і праці
Галицько-Волинським літопис Львів, 1994. С. 3-168.
Історія України в документах І матеріалах. Київська Русь І феодальні князівства XII-XIII ст. К., 1939. С. 5-НЗ
Лаврентьевская летопись //Полное собрание русских летописей. М., 1962. Т 1. Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. К., 1989 Про закон І благодэть //Київ, старовина. 1992. № 1. С. 138-144. Радзивиловская летопись //Полное собрание русских летописей Л , 1989. Т 38.
Генсьорський А. Га лиць ко-Волинський літопис (процес складання, редакції, редактори) К., 1958.
Гру шевський Михайло. Найдавніша Київська літопись //Історія Украіни-Руси. У 12 т. К, 1991. Т 1.С. 579-601.
Грушевський М. Хронольопя подій Галицько-Волинської літописи //ЗНТШ. Львів, 1901 Т. 41. С. 1-72
Запаско Я П Пам'ятки книжкового мистецтва Українська рукописна книга Львів, 1995.
Махновець Леонід Від перекладача //Літопис Руський за Іпатським списком. К , 1989. С V-XIV
Муравьева Л Л Летописание Северо-Восточной Руси конца XIII -начало XV в. М, 1983
Приселков МД История русского летописания XI-XV вв М , 1940
Тихомиров МН Источниковедение истории СССР. М., 1962 Вып. 1 С 31-68
Тоточко П Літописи Київської Русі К., 1994.
Франчук В Ю Киевская летопись. К , 1986
Шахматов А А Додаток Хлєбнжовський, Погодшський І Краківський списки //The old Rus' Kievan and Gahcmn-Volhyman chronicles Староруські київські І галицько-волинські літописи. Harvard, 1990 VolumVUI. L ХХ-ХІХ-ХXII.
