Види журналістських текстів та особливості їх редагування
Види журналістських текстів та особливості їх редагування
1. Види текстів за способом викладу в них матеріалу. Особ-ливості їх редагування. У літературі з теорії редагування є різні на-зви цього поняття: види текстів (А.Абрамович і Е.Лазаревич, К.Накоря-кова), групи текстів (М.Сікорський), типи викладу (побудови) тексту
поділено їх на 4 види (А.Абрамович і Е.Лазаревич), на 3 види (А.Міль-чин, К.Накорякова, М.Сікорський). Причому ці типи не завжди збігають-ся. Наприклад, А.Абрамович і Е.Лазаревич виокремлюють описовий, розповідний тексти, текст-роздум, текст-визначення. Опис, розповідь і роздум виокремлює також М.Сікорський, але зазначає, що в ці види тексту входить і визначення (в різні види). К.Накорякова включає ви-значення в роздум, а А.Мільчин пише про розповідний, описовий і по-яснювальний типи викладу.
1. Розповідь. В основі розповіді-розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього текс-ту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'яза-ний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь - найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють ос-новні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розпові-ді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ята-ючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усуну-ти непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'-язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповід-ний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтона-цію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою
й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епіч-ний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають че-рез жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта-ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний -для образного висвіт-лення подій. У публіцистиці поєднуються эбо чергуються обиізя спо-соби розповіді1.
2. Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими нази-ваються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через пере-лічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що ха-рактеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташу-вання тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Грсюд виключити вигуїіНі частини, кб пов'язані з основною . мою, а також деталі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е.Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синте-тичні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характе-ристики об'єкта до характеристики його окремих частин. Об'єкт спочат-ку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтетичному описовому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини складаються, синтезуються в ціле2. К.М.Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Дина-мічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбуваються з об'єктом, з предметом опису,
1 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.69; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.-М.: Высш. шк., 1980.-С.216-217; НакоряковаК.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47-56; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. -С. 137-138.
2 Див.: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. -М.: Книга, 1972.-С.72-73.
надає описові активного характеру своїм ставленням до нього1. В опи-сах завжди яскраво виявляється авторська індивідуальність. Мистецт-во опису - це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в художній літера-турі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіваніша. Опис дуже насичений риторичними фігурами; читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні характеристики, образне узагальнення по-баченого звертання до історії, анафооу. риторичне запитання. У син-таксичній структурі переважають строфи номінативного типу, енергійні-ші, иім і і, в >ік^іх присудки вйрзж&кі Дієсловами .
3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми -це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлю-вань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що об-ґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргумен-тів, виключати аргументи, ще «к члосухлося гези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту най-складніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметом тур-боти якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і йо-го доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів-роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка
1 Див.: Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.63-64.
2 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.71-73; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980.-С.216-217; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 63-67; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С.137.
рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення)1.
4. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як відо-мо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних ознак предметів або явищ. Основна мета визначення - з'ясувати зміст відповідного поняття, виявити суть певного об'єкта. Принцип перелічування ознак, здавалося б, споріднює визначення й опис як види текстів, але мета їх і характер перелічуваних ознак у них різні. У визначення ми включає-мо не звичайні ознаки, хай навіть яскраві й г?"» що запам'ятовуються, як це робили під час побудови описів. У визначення ми включаємо ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду. Та-кі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок досліджен-ня й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні враження й відчуття спостерігача, то завдання визначень - з'ясувати зміст поняття в узагальненій формі, і праця редактора над ними спира-ється насамперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на відмінності від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття. Визна-чення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні риси предмета й відмінності від подібних до нього. Воно не може місти-ти ЗаМКНуТОГО КОЛа. ТОбТО ПОВТООвННЯ В тому пг>цатті_ ЯКЄ ОИЗНЗ^С'С..
і в тому, за допомогою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке визна-чається, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме через невідоме. Переважна більшість визначень, з якими має справу редактор у ЗМІ, - це визначення т. зв. аналітичні, або реєстраційні. Вони спрямовані на якомога повніше й точніше виявлення змісту, зна-чення того чи іншого терміна. Від аналітичних визначень істотно відріз-няються синтетичні. їх завданням є не стільки виявлення змісту відпо-відних понять за допомогою аналізу останніх, скільки внесення додат-кових елементів у значення вживаних термінів, а іноді й уведення принципово нових одиниць наукової чи технічної лексики. Визначення
1 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.76-78; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.216-218; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 72-79; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.-С. 138.
в журналістському тексті може бути відверто поданим і прихованим (кон-текстуальним)1.
Наприкінці зауважимо, що найчастіше в журналістському тексті по-єднуються декілька типів викладу матеріалу й лише зрідка цілий текст побудовано на основі одного типу викладу.
2. Різновиди журналістських текстів за їх жанрово- та струк-турно-стилістичними особливостями. Поділ журналістських тек-стів за їх жанрово-стилістичними та структурно-стилістичними ознака-ми ґрунтується насамперед на праці A.iivi.Васильєвої2 та на деяких власних дослідженнях автора цієї книги3. ......
1. Офіційно-інформативний різновид журналістського тексту. Специфіку офіційно-інформативного тексту визначають завдання гра-нично стислого, об'єктивного, правдивого, точного відтворення факто-логічної інформації, насамперед подієвої, відповідно до офіційного етикету. Офіційно-інформативне мовлення відзначається беземоційні-стю, безсуб'єктивністю, безобразністю, безекспресизністю й семантич-ною одноплановістю на всіх мовних рівнях. У побудові мовлення зага-лом панує особлива стандартна структура подієзо-фактологічної фра-зи, яку можна подати повно й неповно, цілком чи розчленовано, але в будь-якому разі виявляється її специфічність. Цю структуру можуть ускладнювати додаткові уточнювальні поширювачі, в ролі яких активно використовують звороти, що конкретизують зміст, відокремлені й невід-окремлені, а також підрядні означальні та з'ясувальні речення. Вико-ристовують також повне й вибіркове цитування, за якого можливими є вкраплення елементів інших різновидів текстів. Значна поширеність речення багато в чому пов'язана з оперуванням багаточленними (зви-чайно номінативно-означальними) словосполученнями, які передають логіко-фактологічні поняття. Багатокомпонентність фрази певною мі-рою врівноважується стандартністю її структури й розташування час-
1 Див. докладніше: Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.218-222; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.80-81; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Прак-тикум по литературному редактированию.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.-С.138-139.
2 Див: Васильева А.Н. Газетно-публицистический стиль речи.-М.: Русский язык, 1982. -С.5-190.
3 Див: Капелюшний А.О. Структурні типи (конструктивні схеми) текстів телевізійних анонсів у газеті //Телевізійна й радіожурналістика (Історія, теорія, практика: погляд у май-бутнє). -Вип. 2.-Львів: ЛДУ, 1999.- С.266-275; Капелюшний А.О. Інформативні різновиди сучасного газетно-журнального тексту // Вісник Львів, ун-ту, сер. журн. - Вип. 21. - Львів:
тин, а також замінюванням деяких частин короткими умовними форму-лами. Загальна номінативно-конкретизувальна спрямованість мовлен-ня визначає активність предикативних сполучень із напівслужбовими дієсловами, віддієслівних і близьких до них іменників, узгоджених і неузгоджених означень логічного й фактологічного плану, широке вико-ристання логічних прикладок та власних назв.
2. Інформативно-діловий різновид журналістського тексту є пев-ним синтезом елементів офіційно-інформативного різновиду журна-лістського тексту та осЬіиійно-ділового тексту, також представленого в ЗМІ, але самостійного щодо них. Як і для офіційно-інформативного
ційність, безобразність, безекспресивність, семантична одноплано-вість на всіх мовних рівнях, номінативний характер мовлення, поєднан-ня ускладненості й стандартизованості синтаксису, активність багато-членних номінативних словосполучень поняттєвого характеру. Водно-час синтаксис інформативно-ділового мовлення позначений порівняно більшою ускладненістю, активністю ділової й почасти спеціальної тер-мінології, великим обсягом перелічених рядів, відносною активністю синтаксичних конструкцій, які передають причиново-наслідкові зв'язки. На відміну від власне офіційно-ділового мовлення, інформативно-ді-ппро up викорі^сто^-'є сЬорм "т°п<зн'ні!-іього nbnojHCv"тя "інсімнітивя ооз-порядження", замінюючи їх теперішнім і минулим констатувальним, як активним, так і пасивним, вживаючи, зокрема, дієприкметник.
3. Неофіційно-інформативний різновид журналістського тексту має дуже широкий діапазон засобів. В основі його лежить власна екс-пресія факту. В цьому тексті активно виявляється розповідна манера викладу, якій властиві такі риси: загальна спрощеність синтаксису, розчленовування складних речень, лінійний зв'язок речень у часовій послідовності, активність особових форм дієслова, переважне вико-ристання дієслів і дієслівно-іменних сполучень конкретних значень. Для цього різновиду характерна редукція подієвих ланок і описових деталей, що також спрощує синтаксис і підвищує динамічну експресію тексту. Крім лінійно-розповідної, дуже активна ситуативно-розповідна структура тексту. Для останньої характерний складніший, багатовимір-ний зв'язок речень (хоча він часто не експлікований) і внутрішньої структури речення, активність форм теперішнього часу в різних функ-ціональних аспектах і різні варіанти взаємодії форм теперішнього й минулого, які подають інформативний матеріал у часовій рельєфності. Власне аналітичні елементи тут звичайно перебувають в експресивній
рамці, і їх уплетено в розповідно-описові. Це породжує характерну відносно ускладнену синтаксичну структуру, в якій конкретно-образні й емоційно-експресивні елементи здебільшого передують аналітич-ним. Причиново-наслідкові зв'язки при цьому встановлюють експліко-вано й неекспліковано, а також за допомогою напіврозповідної форми. Широко використовують стилістичні засоби комізму й різні способи експресивної стилізації. Особливо актуальна стилістична манера неви-мушеного літературно-ввічливого ("інтелігентного", "світського") роз-мовного мовлення яка поєднує помірковзно^книжний синтаксис ;з ак-тивністю розмовних інтонацій, розмовні граматичні структури з ней-і ральною та книжною лексикою, визнає нечасте використання розмов-ної лексики й фразеології, уникає грубої просторічної лексики, в міру вживає книжну фразеологію, зокрема в комічній трансформації.
4. Інформативно-експресивний різновид журналістського тексту базується на фактах, які здебільшого не мають яскравої незвичності, глобального суспільного значення, але є актуальними для ЗМІ. А отже, для масової аудиторії ця фактологічна інформація має послаблену актуальність і тому вимагає стилістичних засобів привернення уваги й зацікавлювання читача. Це обумовлює активність засобів мовленнє-вої експресії. Система засобів експресії в межах цього тексту має пе-j..'C3Ј)Ki іс пооьрхс-^/у структуру, розрйховзнй па г>с: uniu-ii-i прямий уплив, діє відверто, не приховуючи своєї другорядної ролі. Інформативно-експресивний текст-сфера найбільш активного виникнення стандарт-них експресем і водночас народження нових, які також швидко "старі-ють", перетворюються на стандартні. Тому в інформативно-експресив-ному тексті існує певний дефіцит внутрішніх ресурсів експресії. Тут діє закон нестійкої, динамічної рівноваги стандартних і свіжих експре-сем. Експресивні засоби інформативно-експресивного тексту досить різноманітні для того, щоб чинити опір наступові штампів. До таких засобів належать експресивний заголовок, експресивний порядок слів, конкретно-образні деталі, неглибока експресивна метафора, актив-ність емоційно-оцінних засобів, експресивних перифразів, а також тенденція до використання "народних" слів (либонь, буцімто, сливе тощо), відносна активність експресивних синонімічних та напівсиноні-мічних рядів, узагалі активність посилювальних експресаторів, експре-сивних синтаксичних конструкцій на тлі інформативно-аналітичного синтаксису.
5. Інформативно-аналітичний різновид журналістського тексту поєднує в собі риси офіційно-інформативного та інформативно-ділово-
го різновидів з рисами наукового тексту в особливому синтезі, функціо-нально спрямованому на читача-нефахівця, який аналізує закономір-ності сучасного суспільного життя в його специфічних сферах. Інфор-мативно-аналітичному текстові властиві аналітичне переорієнтування фактологічного й конкретизація узагальненого аналітичного матеріалу; неповнота й часткова "розмитість" аргументації, а також активність аналітичних значень у "неаналітичних" одиниць мовлення; функціо-нальна двоплановість науково-поняттєвих і ділових номінацій ("загаль-
ристовують елементи образної конкретизації, але вони суворо обмеже-ні порівняно з експресивними текстами. Принцип почергових включань елементів, які полегшують сприйняття тексту й емоційно впливають на читача, застосовується за загального панування аналітичного прин-ципу в побудові мовлення.
6. Репоршажний різновид журналістського тексту. Для репортаж-ного різновиду тексту характерним є принцип поєднання конкретної образності з фактологічною достовірністю, активності авторського суб'-єктивного чинника з об'єктивністю, документальністю, зображуваль-ності з виявлянням відвертої авторської аналітичної думки. Активність функції конкретно-образного зображення виявляється і в доборі слів та інших одиниць мовлення, і в їх синтаксичній організації, у розташу-ванні словосполучень, і в їх цілеспрямованій взаємодії на різних рівнях. З виявлянням авторського "я" пов'язані особливості "теперіш-нього репортажного", описово-розповідна актуалізація форм минулого часу, семантична конкретизація мовлення в цілому і в окремих елемен-тах, особливі принципи композиційного розташування й поєднання мовленнєвих шарів різної стилістичної належності: опису, розповіді й роздуму; власне авторської й невласне прямої мови, експлікованого та внутрішнього мовлення; монологу й діалогу, книжного й розмовного мовлення тощо. Репортажеві притаманні свої стилістичні ритми й при-йоми стилізації, а функціонування мовлення в ньому тісно пов'язане з внутрішнім розвитком змісту, з композицією цілого. У репортажному тексті системно виявляється принцип поєднання деталізованого й ре-дукованого викладу, специфічна побудова кожного з цих типів пов'яза-на з добором слів і форм, з їх функціонуванням, із синтаксичною органі-зацією та інтонаційним оформленням. Для редукованого мовного ви-кладу характерні змістові й синтаксичні еліпсиси, випущення, розчле-новування й розчленовані приєднання, численність змістово наповне-них пауз, багатство емоційної інтонації, використання деяких інших
розмовних елементів. У репортажному тексті нема абсолютних забо-рон щодо вживання яскраво маркованих периферійних мовних засобів, однак є досить суворі обмеження щодо питомої ваги таких елементів.
7. Газетно-науковий різновид журналістського тексту. У газетно-науковому тексті активними є спеціальні терміни, які, проте, розрахова-ні на найширше коло читачів і тому вжиті в спрощеному значенні. Тут відбувається й так званий процес метафоризації деметафоризованого терміна. Активно використовують засоби мовної експресії, пов'язані
\Z ?2ЕД2ННЯМ*! ПОПуПЯр . - . ' ІСуКОЗИХ ДССЯГНЭНЬ ¦* ¦ ЄЖ2Х ГЗЗЄТНС
наукового різновиду виокремлюють основний тип газетно-наукового тексту, для якого характерна провідна лінія власне наукового твору та нечасті експресивні включання елементів інших стилів, а також додаткові різновиди: "спеціалізований", "експресивний", "публіцистич-ний", "літературно-розмовний".
8. Експресивно-публіцистичний різновид журналістського тексту може використовувати найрізноманітніші стилістичні засоби, але доби-рає й організовує їх якісно по-новому, специфічно, відповідно до свого особливого завдання - відвертого, аналітично обґрунтованого та емо-ційно насиченого, експресивно посиленого утвердження суспільно важливої ідеї. Єдність аналітичного, об'єктивного та емоційного, суб'єк-тивного характеризує *л композицію цілого тексту, і стилістичний ритм частин, і переходи між ланками змістової структури, й окреме вислов-лювання, при цьому відчутним є примат аналітичних засад, самороз-витку думки. Як засоби експресії в експресивно-публіцистичному тексті використовують полемічний та ін. різновиди експресивного запитання, іронічне цитування, експресивне перебільшення, повтори й паралеліз-ми, зіставно-протиставну кореляцію, експресивні метафори, емоційно-оцінну лексику, уточнювально-посилювальні "нанизування", образні фразеологізми й крилаті слова, емоційно-експресивні синтаксичні кон-струкції, ритміко-інтонаційну організацію та багато ін. стилістичних за-собів. Експресивні засоби книжно-писемного мовлення, зокрема роз-горнуті й метафоричні перифрази, використання слів в узагальнюваль-но-збірній функції, ритмізовані багаточленні фрази тощо, часто набува-ють патетичного звучання, виправданого за умови утвердження ідей і принципів великої суспільної ваги. Експресивні засоби розмовного мов-лення спрямовані насамперед на встановлення контакту з читачем, на "наближення" до нього, на досягнення єдності бачення, а також на передавання полемічно загостреної негативної оцінності. Синтезу сти-лістичних засобів досягають завдяки єдності відображувальної свідо-
мості автора. Духовне обличчя автора-громадянина стає основним об'єднувальним образним чинником твору, злившись із цілісністю зміс-тово-аналітичних засад.
9. Узагальнювально-директивний різновид газетного тексту по-в'язаний з узагальненим відображенням дійсності в констатувальному, проблемно-аналітичному, перспективно-оцінному й директивно-пропа-гандистському планах. Відповідно тут активно виявляють себе катего-рії збірності й множинності на рівні як слова, так і словосполучення та п^ирмня пг'д'іягя льнювально-дирек'гявного тексту характерні актив-ність однорідних структур і специфічне поєднання функцій супідряд-ності й підрядності в ряді однорідних членів, а також багзтоступєнєБІ однорідні структури. Ускладнення речення відбувається переважно через ці побудови за простої каркасної структури. Особливу роль віді-грає абзац як надфразна єдність, що здебільшого є наслідком розчле-новування потенційно однієї ускладненої фрази. Всередині абзацу панують зв'язки супідрядності й підрядності, причому останні здебіль-шого структурно не експлікуються, хоча випадки експлікації можливі. Для узагальнювально-директивного тексту характерний монументаль-ний тон, оцінне забарвлення часто набуває більш чи менш сильного патетичного звучання. Чимало засобів інтелектуально- й емоційно-
иЦігіНоі Ьлчл ірсчук і а еКСіїрЄСіі Г:ОС/»1Г С, >' Я і*гЗЄ ГЛСДЗГ5ЬНу СПрЯ№?С53Н!СТЬ
Крім прямого виявляння вольових засад у модальних та імперативних формах, є чимало засобів напівпрямого й непрямого передавання директивних настанов. В узагальнювально-директивному тексті актив-но діє принцип повторюваності в різних варіантах як змісту, так і засобів його передавання. Емоційно-експресивні й модально-директивні еле-менти базуються на узагальненій фактології та на аналізі й діють на загальному тлі збірно-констатувального аналітичного мовлення.
10. Урочисто-декларативний різновид газетного тексту є пря-мим чи опосередкованим декларуванням принципів і побажань. Гасла й привітання мають тут характер побажання та декларативного утвер-дження принципів. У цьому тексті є дуже активною своєрідна категорія побажального волевиявлення. В одних випадках її експліковано пере-дають за допомогою лексичних засобів і через гасла та побажальні форми, особливо в завершальних частинах тексту. В інших випадках -більш опосередковано, дипломатично. Для урочисто-декларативного тексту характерна активність мовних засобів опосередкованого, напів-прихованого виявляння побажальних і причиново-наслідкових значень та взаємодії цих значень. Урочисто-декларативний текст має багато
спільних рис із узагальнювально-директивним різновидом газетного тексту.
11. Нарисовий різновид журналістського тексту є синтезом еле-ментів експресивно-публіцистичного та репортажного різновидів тексту на порівняно вищому якісному рівні. Нарисовому текстові властиві особлива концентрація й розмаїтість функціонально єдиноспрямова-них стилістичних засобів, витонченість і складність стилістичного ма-люнку. Тут більшою мірою виявляється індивідуальність авторської манери підвищуються вимоги до ооганічності стилістичної єдності цілого за стилістичної розмаїтості частин. Особливо важливого значен-ня HavjySciiOTb fviSviCT6pHiCTb СТИЛІСТИЧНОГО СМІ іТЄСу' cSpGCHCfO V, ГЇОҐІЧІEG-
го, розмовного й книжного; майстерність глибокого й тактовного, прав-дивого й переконливого для читача розкриття внутрішнього світу неви-гаданого героя; поєднання літературно-образної стилізації з власне газетним мовленням; нечасті, але стилістично дуже цінні інкрустації справжніх художніх деталей, які відзначаються надзвичайною місткіс-тю змісту, що не вичерпується поняттєвим аспектом значення, великою мірою підтекстного.
12. Фейлетонний (сатиричний) різновид журналістського тексту. Специфіку фейлетонного тексту створює комічний спосіб реалізації
-_,.!_ ... ,.j. .%.. _~.i, _.-._ i-i. ,*_* і (...-----,_.........., ,------i-j«.yii..an;.f------ -. .......
ню стилістичну цілісність фейлетону, побудованого на контрастах, на суперечностях, забезпечує сатиричний задум, "хід" і пов'язані з ними прийоми комічної стилізації. Комічна стилізація базується на навмисно-му порушенні стандартних мовностилістичних норм за допомогою різ-них прийомів і деталей, які виявляють одночасне існування в змісті мовлення "двох логік" -логіки здорового глузду й "логіки" сатиричних персонажів. Сатиричний персонаж у змістовому плані спрощений, ко-мічно загострений, і його мовлення є мовною маскою, яку іронічно зриває автор. Авторський текст здебільшого є складною стилістичною структурою, в якій власне авторська літературна мовна манера пере-плітається з відбитими елементами мовних манер персонажів. Автор-ській манері притаманна переоцінювальна іронічна інтонація. У фейле-тоні комічно функціонально переорієнтовуються стилістичні стандар-ти, штампи. Мовні контрасти виникають через зіткнення загальновжи-ваного значення мовної одиниці та її найближчого контекстуального значення. Активно використовують автори фейлетонних текстів прийо-ми комічної реалізації (підмінювання компонентів, структурні транс-формації, контамінації та ін.) стійких образних метафор, фразеологіз-
1. Види текстів за способом викладу в них матеріалу. Особ-ливості їх редагування. У літературі з теорії редагування є різні на-зви цього поняття: види текстів (А.Абрамович і Е.Лазаревич, К.Накоря-кова), групи текстів (М.Сікорський), типи викладу (побудови) тексту
поділено їх на 4 види (А.Абрамович і Е.Лазаревич), на 3 види (А.Міль-чин, К.Накорякова, М.Сікорський). Причому ці типи не завжди збігають-ся. Наприклад, А.Абрамович і Е.Лазаревич виокремлюють описовий, розповідний тексти, текст-роздум, текст-визначення. Опис, розповідь і роздум виокремлює також М.Сікорський, але зазначає, що в ці види тексту входить і визначення (в різні види). К.Накорякова включає ви-значення в роздум, а А.Мільчин пише про розповідний, описовий і по-яснювальний типи викладу.
1. Розповідь. В основі розповіді-розміщення матеріалу переважно в хронологічній послідовності. Проте не завжди. Під час редагування цього виду тексту варто із самого початку встановити основний принцип викладу матеріалу, який обрав автор. Найчастіше - хронологічний, проте може бути й тематичний, географічний чи ін. Звичайно, не можна вимагати, щоб цього принципу було додержано впродовж усього текс-ту. Однак пам'ятати про принцип, що визначає побудову невеликого фрагмента тексту, й дотримуватися цього принципу автор зобов'яза-ний. Якщо такої чіткості нема, ми маємо справу з невпорядкованим нагромадженням матеріалу, зрозуміти й проаналізувати який часом нелегко. Розповідь - найпоширеніший, найприродніший і, на перший погляд, найпростіший спосіб викладу. У розповіді виокремлюють ос-новні (вузлові) події, з'ясовують їх взаємозв'язок. Прикладами розпові-ді є біографічні твори чи тексти, в яких ідеться про подорож. Редагуючи розповідний текст, треба перевірити співмірність його частин, пам'ята-ючи, що важливість події не завжди визначається її тривалістю, усуну-ти непослідовність викладу, а також скоротити подробиці, які не є обов'-язковими для розкриття теми. Крім інформації про самі події, розповід-ний текст має дати читачеві уявлення про те, як відбувалася їх зміна: швидко чи повільно, поступово чи раптово; як відбувався перехід від одного стану до іншого. Розповідь повинна мати свій ритм, свою інтона-цію. І що точніше й продуманіше побудовано розповідь, то простішою
й природнішою вона виглядає. Є два основні способи розповіді - епіч-ний і сценічний. У першому автор оповідає про події, які відбулися, про наслідки якихось дій. У другому - події викладають не описово, не узагальнено, а наочно, зміст того, що відбувається, передають че-рез жест, рух дійових осіб, увагу читача (слухача, глядача) приверта-ють до подробиць, до частковостей. Епічний спосіб розповіді більш характерний для наукового викладу, сценічний -для образного висвіт-лення подій. У публіцистиці поєднуються эбо чергуються обиізя спо-соби розповіді1.
2. Опис. Усі дослідники наголошують на тому, що описовими нази-ваються тексти, в яких предмети (явища, події) зображують через пере-лічування ознак (властивостей, рис), характерних для них у певний момент. На початку або в кінці опису дають уявлення про предмет у цілому. Редагуючи описовий текст, корисно виокремити частину, в якій дано загальну характеристику явища, і т. зв. "елементи опису", що ха-рактеризують окремі частини цього явища. Звичайно елементи опису наводять за певною системою: за важливістю, послідовністю розташу-вання тощо. Редагуючи описові тексти, треба домагатися того, щоб ознаки, які повідомляють у них, створювали уявлення про предмет у цілому. Грсюд виключити вигуїіНі частини, кб пов'язані з основною . мою, а також деталі, які захаращують виклад. Є різні класифікації описових текстів. А.Е.Мільчин поділяє ці тексти на аналітичні й синте-тичні. В аналітичному описовому тексті опис іде від загальної характе-ристики об'єкта до характеристики його окремих частин. Об'єкт спочат-ку подають у загальному вигляді, а потім аналітично розчленовують на частини. У синтетичному описовому тексті загальну характеристику об'єкта подають після змалювання його окремих частин. Отже, тут частини складаються, синтезуються в ціле2. К.М.Накорякова наводить іншу класифікацію. Вона поділяє описи на статичні й динамічні. Дина-мічними можуть бути описи не тільки предмета в русі, але й предмета нерухомого. Активним у цьому випадку є спостерігач, який привертає нашу увагу до змін, що відбуваються з об'єктом, з предметом опису,
1 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972.-С.69; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования.-М.: Высш. шк., 1980.-С.216-217; НакоряковаК.М. Редактирование материалов массовой информации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47-56; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. -С. 137-138.
2 Див.: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. -М.: Книга, 1972.-С.72-73.
надає описові активного характеру своїм ставленням до нього1. В опи-сах завжди яскраво виявляється авторська індивідуальність. Мистецт-во опису - це мистецтво деталі. Якщо в описах наукових деталь має бути точною, наперед обумовленою, доцільною, то в художній літера-турі деталь часто тим цінніша, чим вона несподіваніша. Опис дуже насичений риторичними фігурами; читач знайде в ньому порівняння, протиставлення, негативні характеристики, образне узагальнення по-баченого звертання до історії, анафооу. риторичне запитання. У син-таксичній структурі переважають строфи номінативного типу, енергійні-ші, иім і і, в >ік^іх присудки вйрзж&кі Дієсловами .
3. Роздум - це вид тексту, в якому досліджують предмети і явища, виявляють їх внутрішні ознаки, доводять певні положення. Роздуми -це умовиводи, що спираються на конкретні факти. Роздуми виникають унаслідок процесу мислення, коли з одного або декількох висловлю-вань виводиться інше висловлювання. У роздумах розрізняють тезу (положення, істинність якого доводять), аргументи (судження, що об-ґрунтовують правильність тези) і демонстрацію (спосіб доведення, тобто послідовність аргументів і зв'язок між ними та тезою). Редагуючи роздум, треба досягати того, щоб теза була відокремлена від аргумен-тів, виключати аргументи, ще «к члосухлося гези, ретельно перевіряти істинність аргументації. Завдання ускладнюється тим, що редактор має справу не з доказами, так би мовити, в чистому вигляді, де всі їх частини лежать на поверхні, а з такими структурами, в яких докази часом відокремлені від тези багатьма абзацами. Цей вид тексту най-складніший і тому вимагає особливої уваги редактора, предметом тур-боти якого має бути не тільки логічна правильність роздуму, але і йо-го доступність для читача. Насамперед редактор має з'ясувати те, чи справді роздум, який запропонував автор, необхідний. Серед текстів-роздумів виокремлюють два різновиди: дедуктивні (в них рух думки відбувається від загального положення до його обґрунтування або до його демонстрації конкретними фактами) та індуктивні (в них думка
1 Див.: Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой информации.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.63-64.
2 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.71-73; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980.-С.216-217; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 63-67; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974. - С.137.
рухається від одиничних, часткових фактів до загального висновку, загального положення)1.
4. Визначення (дефініція). Операція логічного визначення, як відо-мо, ґрунтується на перелічуванні основних, істотних ознак предметів або явищ. Основна мета визначення - з'ясувати зміст відповідного поняття, виявити суть певного об'єкта. Принцип перелічування ознак, здавалося б, споріднює визначення й опис як види текстів, але мета їх і характер перелічуваних ознак у них різні. У визначення ми включає-мо не звичайні ознаки, хай навіть яскраві й г?"» що запам'ятовуються, як це робили під час побудови описів. У визначення ми включаємо ознаки істотні, характерні для всіх предметів і явищ певного ряду. Та-кі ознаки можна виявити й сформулювати тільки внаслідок досліджен-ня й узагальнення. Якщо завдання описів - передати безпосередні враження й відчуття спостерігача, то завдання визначень - з'ясувати зміст поняття в узагальненій формі, і праця редактора над ними спира-ється насамперед на знання логіки. Звичайно визначення вказує на зв'язок предмета (явища) із суміжними щодо нього й на відмінності від них, тобто називає родові й видові ознаки певного поняття. Визна-чення має бути лаконічним, ясним, точним і встановлювати істотні риси предмета й відмінності від подібних до нього. Воно не може місти-ти ЗаМКНуТОГО КОЛа. ТОбТО ПОВТООвННЯ В тому пг>цатті_ ЯКЄ ОИЗНЗ^С'С..
і в тому, за допомогою якого визначаємо. Обсяг того поняття, яке визна-чається, має дорівнювати обсягові того, яке визначає. Визначення не повинне бути заперечним (винятком є явища, відсутність у яких певної властивості є їх істотною ознакою). Будувати логічне визначення за допомогою образних засобів не можна. Не можна визначати невідоме через невідоме. Переважна більшість визначень, з якими має справу редактор у ЗМІ, - це визначення т. зв. аналітичні, або реєстраційні. Вони спрямовані на якомога повніше й точніше виявлення змісту, зна-чення того чи іншого терміна. Від аналітичних визначень істотно відріз-няються синтетичні. їх завданням є не стільки виявлення змісту відпо-відних понять за допомогою аналізу останніх, скільки внесення додат-кових елементів у значення вживаних термінів, а іноді й уведення принципово нових одиниць наукової чи технічної лексики. Визначення
1 Див. докладніше: Мильчин А.Э. Методика и техника редактирования текста. - М.: Книга, 1972. - С.76-78; Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.216-218; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.47, 72-79; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Практикум по литературному редактированию. -М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.-С. 138.
в журналістському тексті може бути відверто поданим і прихованим (кон-текстуальним)1.
Наприкінці зауважимо, що найчастіше в журналістському тексті по-єднуються декілька типів викладу матеріалу й лише зрідка цілий текст побудовано на основі одного типу викладу.
2. Різновиди журналістських текстів за їх жанрово- та струк-турно-стилістичними особливостями. Поділ журналістських тек-стів за їх жанрово-стилістичними та структурно-стилістичними ознака-ми ґрунтується насамперед на праці A.iivi.Васильєвої2 та на деяких власних дослідженнях автора цієї книги3. ......
1. Офіційно-інформативний різновид журналістського тексту. Специфіку офіційно-інформативного тексту визначають завдання гра-нично стислого, об'єктивного, правдивого, точного відтворення факто-логічної інформації, насамперед подієвої, відповідно до офіційного етикету. Офіційно-інформативне мовлення відзначається беземоційні-стю, безсуб'єктивністю, безобразністю, безекспресизністю й семантич-ною одноплановістю на всіх мовних рівнях. У побудові мовлення зага-лом панує особлива стандартна структура подієзо-фактологічної фра-зи, яку можна подати повно й неповно, цілком чи розчленовано, але в будь-якому разі виявляється її специфічність. Цю структуру можуть ускладнювати додаткові уточнювальні поширювачі, в ролі яких активно використовують звороти, що конкретизують зміст, відокремлені й невід-окремлені, а також підрядні означальні та з'ясувальні речення. Вико-ристовують також повне й вибіркове цитування, за якого можливими є вкраплення елементів інших різновидів текстів. Значна поширеність речення багато в чому пов'язана з оперуванням багаточленними (зви-чайно номінативно-означальними) словосполученнями, які передають логіко-фактологічні поняття. Багатокомпонентність фрази певною мі-рою врівноважується стандартністю її структури й розташування час-
1 Див. докладніше: Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. - М.: Высш. шк., 1980. - С.218-222; Накорякова К.М. Редактирование материалов массовой инфор-мации. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. - С.80-81; Абрамович А.В., Лазаревич Э.А. Прак-тикум по литературному редактированию.-М.: Изд-во Моск. ун-та, 1974.-С.138-139.
2 Див: Васильева А.Н. Газетно-публицистический стиль речи.-М.: Русский язык, 1982. -С.5-190.
3 Див: Капелюшний А.О. Структурні типи (конструктивні схеми) текстів телевізійних анонсів у газеті //Телевізійна й радіожурналістика (Історія, теорія, практика: погляд у май-бутнє). -Вип. 2.-Львів: ЛДУ, 1999.- С.266-275; Капелюшний А.О. Інформативні різновиди сучасного газетно-журнального тексту // Вісник Львів, ун-ту, сер. журн. - Вип. 21. - Львів:
тин, а також замінюванням деяких частин короткими умовними форму-лами. Загальна номінативно-конкретизувальна спрямованість мовлен-ня визначає активність предикативних сполучень із напівслужбовими дієсловами, віддієслівних і близьких до них іменників, узгоджених і неузгоджених означень логічного й фактологічного плану, широке вико-ристання логічних прикладок та власних назв.
2. Інформативно-діловий різновид журналістського тексту є пев-ним синтезом елементів офіційно-інформативного різновиду журна-лістського тексту та осЬіиійно-ділового тексту, також представленого в ЗМІ, але самостійного щодо них. Як і для офіційно-інформативного
ційність, безобразність, безекспресивність, семантична одноплано-вість на всіх мовних рівнях, номінативний характер мовлення, поєднан-ня ускладненості й стандартизованості синтаксису, активність багато-членних номінативних словосполучень поняттєвого характеру. Водно-час синтаксис інформативно-ділового мовлення позначений порівняно більшою ускладненістю, активністю ділової й почасти спеціальної тер-мінології, великим обсягом перелічених рядів, відносною активністю синтаксичних конструкцій, які передають причиново-наслідкові зв'язки. На відміну від власне офіційно-ділового мовлення, інформативно-ді-ппро up викорі^сто^-'є сЬорм "т°п<зн'ні!-іього nbnojHCv"тя "інсімнітивя ооз-порядження", замінюючи їх теперішнім і минулим констатувальним, як активним, так і пасивним, вживаючи, зокрема, дієприкметник.
3. Неофіційно-інформативний різновид журналістського тексту має дуже широкий діапазон засобів. В основі його лежить власна екс-пресія факту. В цьому тексті активно виявляється розповідна манера викладу, якій властиві такі риси: загальна спрощеність синтаксису, розчленовування складних речень, лінійний зв'язок речень у часовій послідовності, активність особових форм дієслова, переважне вико-ристання дієслів і дієслівно-іменних сполучень конкретних значень. Для цього різновиду характерна редукція подієвих ланок і описових деталей, що також спрощує синтаксис і підвищує динамічну експресію тексту. Крім лінійно-розповідної, дуже активна ситуативно-розповідна структура тексту. Для останньої характерний складніший, багатовимір-ний зв'язок речень (хоча він часто не експлікований) і внутрішньої структури речення, активність форм теперішнього часу в різних функ-ціональних аспектах і різні варіанти взаємодії форм теперішнього й минулого, які подають інформативний матеріал у часовій рельєфності. Власне аналітичні елементи тут звичайно перебувають в експресивній
рамці, і їх уплетено в розповідно-описові. Це породжує характерну відносно ускладнену синтаксичну структуру, в якій конкретно-образні й емоційно-експресивні елементи здебільшого передують аналітич-ним. Причиново-наслідкові зв'язки при цьому встановлюють експліко-вано й неекспліковано, а також за допомогою напіврозповідної форми. Широко використовують стилістичні засоби комізму й різні способи експресивної стилізації. Особливо актуальна стилістична манера неви-мушеного літературно-ввічливого ("інтелігентного", "світського") роз-мовного мовлення яка поєднує помірковзно^книжний синтаксис ;з ак-тивністю розмовних інтонацій, розмовні граматичні структури з ней-і ральною та книжною лексикою, визнає нечасте використання розмов-ної лексики й фразеології, уникає грубої просторічної лексики, в міру вживає книжну фразеологію, зокрема в комічній трансформації.
4. Інформативно-експресивний різновид журналістського тексту базується на фактах, які здебільшого не мають яскравої незвичності, глобального суспільного значення, але є актуальними для ЗМІ. А отже, для масової аудиторії ця фактологічна інформація має послаблену актуальність і тому вимагає стилістичних засобів привернення уваги й зацікавлювання читача. Це обумовлює активність засобів мовленнє-вої експресії. Система засобів експресії в межах цього тексту має пе-j..'C3Ј)Ki іс пооьрхс-^/у структуру, розрйховзнй па г>с: uniu-ii-i прямий уплив, діє відверто, не приховуючи своєї другорядної ролі. Інформативно-експресивний текст-сфера найбільш активного виникнення стандарт-них експресем і водночас народження нових, які також швидко "старі-ють", перетворюються на стандартні. Тому в інформативно-експресив-ному тексті існує певний дефіцит внутрішніх ресурсів експресії. Тут діє закон нестійкої, динамічної рівноваги стандартних і свіжих експре-сем. Експресивні засоби інформативно-експресивного тексту досить різноманітні для того, щоб чинити опір наступові штампів. До таких засобів належать експресивний заголовок, експресивний порядок слів, конкретно-образні деталі, неглибока експресивна метафора, актив-ність емоційно-оцінних засобів, експресивних перифразів, а також тенденція до використання "народних" слів (либонь, буцімто, сливе тощо), відносна активність експресивних синонімічних та напівсиноні-мічних рядів, узагалі активність посилювальних експресаторів, експре-сивних синтаксичних конструкцій на тлі інформативно-аналітичного синтаксису.
5. Інформативно-аналітичний різновид журналістського тексту поєднує в собі риси офіційно-інформативного та інформативно-ділово-
го різновидів з рисами наукового тексту в особливому синтезі, функціо-нально спрямованому на читача-нефахівця, який аналізує закономір-ності сучасного суспільного життя в його специфічних сферах. Інфор-мативно-аналітичному текстові властиві аналітичне переорієнтування фактологічного й конкретизація узагальненого аналітичного матеріалу; неповнота й часткова "розмитість" аргументації, а також активність аналітичних значень у "неаналітичних" одиниць мовлення; функціо-нальна двоплановість науково-поняттєвих і ділових номінацій ("загаль-
ристовують елементи образної конкретизації, але вони суворо обмеже-ні порівняно з експресивними текстами. Принцип почергових включань елементів, які полегшують сприйняття тексту й емоційно впливають на читача, застосовується за загального панування аналітичного прин-ципу в побудові мовлення.
6. Репоршажний різновид журналістського тексту. Для репортаж-ного різновиду тексту характерним є принцип поєднання конкретної образності з фактологічною достовірністю, активності авторського суб'-єктивного чинника з об'єктивністю, документальністю, зображуваль-ності з виявлянням відвертої авторської аналітичної думки. Активність функції конкретно-образного зображення виявляється і в доборі слів та інших одиниць мовлення, і в їх синтаксичній організації, у розташу-ванні словосполучень, і в їх цілеспрямованій взаємодії на різних рівнях. З виявлянням авторського "я" пов'язані особливості "теперіш-нього репортажного", описово-розповідна актуалізація форм минулого часу, семантична конкретизація мовлення в цілому і в окремих елемен-тах, особливі принципи композиційного розташування й поєднання мовленнєвих шарів різної стилістичної належності: опису, розповіді й роздуму; власне авторської й невласне прямої мови, експлікованого та внутрішнього мовлення; монологу й діалогу, книжного й розмовного мовлення тощо. Репортажеві притаманні свої стилістичні ритми й при-йоми стилізації, а функціонування мовлення в ньому тісно пов'язане з внутрішнім розвитком змісту, з композицією цілого. У репортажному тексті системно виявляється принцип поєднання деталізованого й ре-дукованого викладу, специфічна побудова кожного з цих типів пов'яза-на з добором слів і форм, з їх функціонуванням, із синтаксичною органі-зацією та інтонаційним оформленням. Для редукованого мовного ви-кладу характерні змістові й синтаксичні еліпсиси, випущення, розчле-новування й розчленовані приєднання, численність змістово наповне-них пауз, багатство емоційної інтонації, використання деяких інших
розмовних елементів. У репортажному тексті нема абсолютних забо-рон щодо вживання яскраво маркованих периферійних мовних засобів, однак є досить суворі обмеження щодо питомої ваги таких елементів.
7. Газетно-науковий різновид журналістського тексту. У газетно-науковому тексті активними є спеціальні терміни, які, проте, розрахова-ні на найширше коло читачів і тому вжиті в спрощеному значенні. Тут відбувається й так званий процес метафоризації деметафоризованого терміна. Активно використовують засоби мовної експресії, пов'язані
\Z ?2ЕД2ННЯМ*! ПОПуПЯр . - . ' ІСуКОЗИХ ДССЯГНЭНЬ ¦* ¦ ЄЖ2Х ГЗЗЄТНС
наукового різновиду виокремлюють основний тип газетно-наукового тексту, для якого характерна провідна лінія власне наукового твору та нечасті експресивні включання елементів інших стилів, а також додаткові різновиди: "спеціалізований", "експресивний", "публіцистич-ний", "літературно-розмовний".
8. Експресивно-публіцистичний різновид журналістського тексту може використовувати найрізноманітніші стилістичні засоби, але доби-рає й організовує їх якісно по-новому, специфічно, відповідно до свого особливого завдання - відвертого, аналітично обґрунтованого та емо-ційно насиченого, експресивно посиленого утвердження суспільно важливої ідеї. Єдність аналітичного, об'єктивного та емоційного, суб'єк-тивного характеризує *л композицію цілого тексту, і стилістичний ритм частин, і переходи між ланками змістової структури, й окреме вислов-лювання, при цьому відчутним є примат аналітичних засад, самороз-витку думки. Як засоби експресії в експресивно-публіцистичному тексті використовують полемічний та ін. різновиди експресивного запитання, іронічне цитування, експресивне перебільшення, повтори й паралеліз-ми, зіставно-протиставну кореляцію, експресивні метафори, емоційно-оцінну лексику, уточнювально-посилювальні "нанизування", образні фразеологізми й крилаті слова, емоційно-експресивні синтаксичні кон-струкції, ритміко-інтонаційну організацію та багато ін. стилістичних за-собів. Експресивні засоби книжно-писемного мовлення, зокрема роз-горнуті й метафоричні перифрази, використання слів в узагальнюваль-но-збірній функції, ритмізовані багаточленні фрази тощо, часто набува-ють патетичного звучання, виправданого за умови утвердження ідей і принципів великої суспільної ваги. Експресивні засоби розмовного мов-лення спрямовані насамперед на встановлення контакту з читачем, на "наближення" до нього, на досягнення єдності бачення, а також на передавання полемічно загостреної негативної оцінності. Синтезу сти-лістичних засобів досягають завдяки єдності відображувальної свідо-
мості автора. Духовне обличчя автора-громадянина стає основним об'єднувальним образним чинником твору, злившись із цілісністю зміс-тово-аналітичних засад.
9. Узагальнювально-директивний різновид газетного тексту по-в'язаний з узагальненим відображенням дійсності в констатувальному, проблемно-аналітичному, перспективно-оцінному й директивно-пропа-гандистському планах. Відповідно тут активно виявляють себе катего-рії збірності й множинності на рівні як слова, так і словосполучення та п^ирмня пг'д'іягя льнювально-дирек'гявного тексту характерні актив-ність однорідних структур і специфічне поєднання функцій супідряд-ності й підрядності в ряді однорідних членів, а також багзтоступєнєБІ однорідні структури. Ускладнення речення відбувається переважно через ці побудови за простої каркасної структури. Особливу роль віді-грає абзац як надфразна єдність, що здебільшого є наслідком розчле-новування потенційно однієї ускладненої фрази. Всередині абзацу панують зв'язки супідрядності й підрядності, причому останні здебіль-шого структурно не експлікуються, хоча випадки експлікації можливі. Для узагальнювально-директивного тексту характерний монументаль-ний тон, оцінне забарвлення часто набуває більш чи менш сильного патетичного звучання. Чимало засобів інтелектуально- й емоційно-
иЦігіНоі Ьлчл ірсчук і а еКСіїрЄСіі Г:ОС/»1Г С, >' Я і*гЗЄ ГЛСДЗГ5ЬНу СПрЯ№?С53Н!СТЬ
Крім прямого виявляння вольових засад у модальних та імперативних формах, є чимало засобів напівпрямого й непрямого передавання директивних настанов. В узагальнювально-директивному тексті актив-но діє принцип повторюваності в різних варіантах як змісту, так і засобів його передавання. Емоційно-експресивні й модально-директивні еле-менти базуються на узагальненій фактології та на аналізі й діють на загальному тлі збірно-констатувального аналітичного мовлення.
10. Урочисто-декларативний різновид газетного тексту є пря-мим чи опосередкованим декларуванням принципів і побажань. Гасла й привітання мають тут характер побажання та декларативного утвер-дження принципів. У цьому тексті є дуже активною своєрідна категорія побажального волевиявлення. В одних випадках її експліковано пере-дають за допомогою лексичних засобів і через гасла та побажальні форми, особливо в завершальних частинах тексту. В інших випадках -більш опосередковано, дипломатично. Для урочисто-декларативного тексту характерна активність мовних засобів опосередкованого, напів-прихованого виявляння побажальних і причиново-наслідкових значень та взаємодії цих значень. Урочисто-декларативний текст має багато
спільних рис із узагальнювально-директивним різновидом газетного тексту.
11. Нарисовий різновид журналістського тексту є синтезом еле-ментів експресивно-публіцистичного та репортажного різновидів тексту на порівняно вищому якісному рівні. Нарисовому текстові властиві особлива концентрація й розмаїтість функціонально єдиноспрямова-них стилістичних засобів, витонченість і складність стилістичного ма-люнку. Тут більшою мірою виявляється індивідуальність авторської манери підвищуються вимоги до ооганічності стилістичної єдності цілого за стилістичної розмаїтості частин. Особливо важливого значен-ня HavjySciiOTb fviSviCT6pHiCTb СТИЛІСТИЧНОГО СМІ іТЄСу' cSpGCHCfO V, ГЇОҐІЧІEG-
го, розмовного й книжного; майстерність глибокого й тактовного, прав-дивого й переконливого для читача розкриття внутрішнього світу неви-гаданого героя; поєднання літературно-образної стилізації з власне газетним мовленням; нечасті, але стилістично дуже цінні інкрустації справжніх художніх деталей, які відзначаються надзвичайною місткіс-тю змісту, що не вичерпується поняттєвим аспектом значення, великою мірою підтекстного.
12. Фейлетонний (сатиричний) різновид журналістського тексту. Специфіку фейлетонного тексту створює комічний спосіб реалізації
-_,.!_ ... ,.j. .%.. _~.i, _.-._ i-i. ,*_* і (...-----,_.........., ,------i-j«.yii..an;.f------ -. .......
ню стилістичну цілісність фейлетону, побудованого на контрастах, на суперечностях, забезпечує сатиричний задум, "хід" і пов'язані з ними прийоми комічної стилізації. Комічна стилізація базується на навмисно-му порушенні стандартних мовностилістичних норм за допомогою різ-них прийомів і деталей, які виявляють одночасне існування в змісті мовлення "двох логік" -логіки здорового глузду й "логіки" сатиричних персонажів. Сатиричний персонаж у змістовому плані спрощений, ко-мічно загострений, і його мовлення є мовною маскою, яку іронічно зриває автор. Авторський текст здебільшого є складною стилістичною структурою, в якій власне авторська літературна мовна манера пере-плітається з відбитими елементами мовних манер персонажів. Автор-ській манері притаманна переоцінювальна іронічна інтонація. У фейле-тоні комічно функціонально переорієнтовуються стилістичні стандар-ти, штампи. Мовні контрасти виникають через зіткнення загальновжи-ваного значення мовної одиниці та її найближчого контекстуального значення. Активно використовують автори фейлетонних текстів прийо-ми комічної реалізації (підмінювання компонентів, структурні транс-формації, контамінації та ін.) стійких образних метафор, фразеологіз-
