КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ (економіка СРСР 1917-1939)
Реферат
З економічної історії
КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ (економіка СРСР 1917-1939)
Пізньої осені 1917 року більшовики поча-ли поділ поміщицьких земель між селянами, що серйозно зміцни-ло їхню соціальну базу. Переділ, зменшення супроводжувалися здирствами, руйнуванням зразкових господарств, актами дійсно-го вандалізму, насильством і зведенням старих рахунків, прово-дився в інтересах найбіднішого селянства. Середній розмір наділу селянина збільшився в 1,5 рази. Правда, впала продуктивність праці і врожайність, що згодом призвели до голоду, від якого померло більше 5 мільйонів чоловік.
У середині 1918 року була націоналізована значна про-мисловість, на початку 1919 — вся інша. Скасовується торгівля, замінена прямим державним розподілом товарів, знову вводить-ся продовольча розверстка, ще більш жорстка, ніж при Тимчасо-вому уряді, формуються продзагони, сутички яких із «заможни-ми» селянами поступово переростають у Цивільну війну, що су-проводжувалася масовим терором з усіх боків, розстрілами за-ручників (особливо цю практику любили більшовики), насильст-вом над мирним населенням, створенням концтаборів, в яких ут-римувалося більш 200 тисяч чоловік. Встановлюється загальна трудова повинність для будівництва оборонних споруджень, ор-ганізовують трудові армії з представників непролетарських про-шарків населення. До кінця 1919 року господарські відносини в сфері виробництва і розподілу натуралізуються.
У 1920 році випускаються замінники грошей — облікові трудові й енергетичні одиниці. Крім того, в обігу знаходилися царські гроші різноманітних років випуску, «керенки» (їх друкував і радянський уряд) чеки, марки, облігації казначейства, бони, іноземна валюта — всього більш 2000 різновидів грошових одиниць. Руйнація грошового обігу на думку революціонерів повинна була сприяти найшвидшій перемозі комунізму.*
Нова економічна політика
До 1921 року Цивільна війна в основному була заверше-Н3) Росія лежала в руїнах, у Поволжі лютував голод і почалося людожерство, а надій на світову революцію практично не зали-шилося. Більшовики були при владі в одній окремо взятій, дуже зруйнованій країні, більше 80% населення якої складали селяни. Промислове виробництво впало в 10 разів в порівнянні з рівнем 1913 року, чисельність кваліфікованих робітників скоротилася вдвічі. Транспорт практично не працював, палива і продовольст-ва не вистачало.
Продовження політики «військового комунізму» у мир-ний час було представлено новими повстаннями селян. Величез-ної армії Тухачевского на превелику силу, при використанні от-руйних газів і масових репресій, вдалося справитися з тамбовсь-ким повстанням Антонова. Та й у середовищі робітників було не-спокійно — повстання робітників і матросів Кронштадта, що ви-ступили з антибільшовицькими гаслами, хоча і було придушено зі «звичайною» жорстокістю, показало нетривкість соціальної бази влади. У цих умовах «фанатикам» у партії більшовиків прийшлося тимчасово відступити перед «господарниками».
У 1921 році безразмірна пророзкладка була замінена фік-сованим продовольчим податком у розмірі 30-40% від врожаю (для найбідніших селян 10-20%). Припускалася приватна торгів-ля — спочатку у вигляді простого товарообміну без використання грошей, потім і грошова. Дозволявся приватний (дрібний) бізнес. Десятки тисяч підприємств були передані приватним осо-бам — іноді їхнім колишнім власникам на термін від 2 до 5 років. почалося активне друкування радянських грошей — совзнаків. явилися кооперативні магазини і ресторани. Для західного бізнесу було надано біля сотні концесій. Трудармія була розпущена, працювала біржа праці. На державних підприємствах почалася впровадження господарського розрахунку, була дозволена оренда землі і найм робітників. Військова реформа, здійснена М. Фрунзе, дозволила різко скоротити чисельність Червоної Армії із 5-7 млн. до приблизно 1,5 мільйонів бійців.
Усе це досить швидко відновило промислове і сільськогосподарське виробництво. Уже в 1922 обсяг промислової продукції зріс на 30%, а в 1926 році перевищив довоєнний рівень. Реальна заробітна плата робітників також відновилася на довоєнному рівні.*
Грошова реформа Сокольникова
Результатом невпинного друкування совзнаков для покрит-тя бюджетного дефіциту, природно, була найжорстокіша інфляція що поступалася хіба що німецькій гіперінфляції. У 1922 р. в обіг бу-ли випущені нові совзнаки, вартістю 10 тисяч старих соврублів але вже в такому 1923 р. ще більш нові совзнаки обмінювалися за курсом 1 до 100 знаків зразка 1922 р. і 1 до 1 000 000 старого.
Наприкінці 1922 року в обіг, паралельно із совзнаками, бу-ли введені радянські червінці — золоті банкноти, прирівняні до царської десятирублевої монети. Вони на чверть були забезпечені золотом, а на 3/4 короткостроковими зобов'язаннями і високоліквідними товарами, але на золото не розмінювалися — така була принципова позиція наркомфіна Сокольникова, у кабінеті якого висів транспорант з гаслом — «Емісія — є опіум для народного господарства». Не використовувалися червінці і для покриття бю-джетного дефіциту. З 15 лютого 1924 року друкування совзнаків було припинено і почався поступовий обмін уже випущених на червінці, п'ятірки, трійки, рублі і розмінну монету за курсом 1 рубль за 50000 совзнаків зразка 1923 року, 5 000 000 — зразка 1922 і 50 000 000 000 — більш ранніх випусків, що був до середи-ни 1924 р. завершений. До цього часу бюджетний дефіцит зусил-лями Сокольникова істотно скоротився і був прийнятий декрет, що заборонив емісію паперових грошей для покриття дефіциту.
Після стабілізації національної валюти курс золотого рубля виріс з 2,2 до 0,9 рублів за долар, почалося формування ра-дянської банківсько-кредитної системи.
Крім Держбанку, на який було покладено емісійні й облі-ково-контрольні функції, були організовані Промбанк — для фінансування промисловості, Электробанк — для кредитування електрифікації, Зовніторгбанк — для зовнішньої торгівлі, Це-комбанк (майбутній Житсоцбанк) — для комунальних платежів і житлового будівництва. Сільгоспбанк — для фінансування сільського господарства.
У 1923 році була проведена податкова реформа, за якою основна роль оподатковування була перенесена з прибуткового податку на промислові підприємства, що стали перераховувати 70% від прибутку в бюджет, який протягом декількох таких років був дефіцитним. У січні 1926 року Сокольников під тиском «чер-воних директорів» був усунутий з посади наркомфіна. І емісій відновилася.
Уже в 1926 році грошова маса зросте в 1,5 рази, відно-виться інфляція, загостриться дефіцит. Згодом Сокольников буде репресований як «ворог трудового народу».*
План ГОЕЛРО
Швидке відновлення зруйнованого війнами господарства країни повинно було, на думку більшовиків, базуватися, насампе-ред, на розвитку галузей, що виробляють засоби виробництва — важкої промисловості. А вони, як відомо, дуже знергомісткі. Деся-Іилітній Державний план електрифікації Росії, розглянутий і за-тверджений наприкінці 1920 року, був спрямований на різке збіль-шення видобутку електроенергії в країні. Для здійснення грандіоз-ного плану електрифікації було створено потужні планувальні ре-сурси, що розподіляють органи державного керування економі-кою, повноваження яких згодом будуть розширені. І їм буде підпо-рядкована вся промисловість, а пізніше і сільське господарство.
Паралельно частково вирішувалася проблема зайнятості, збільшувався інвестиційний попит, спочатку з боку учасників програми, а потім — по всьому виробничому ланцюгу.
Одночасно ставилося завдання притягнення населення в міста, що повинні були стати упорядженими центрами «соціаліс-тичної культури». Планувалося збільшити число міст, їхній роз-мір, частку міського населення. Це повинно було призвести до росту робітничого класу, залежного від централізованих поста-гань продовольства, і зміцненню соціальної бази більшовиків.
У 1927 році під керівництвом Ради праці й оборони був розроблений перший (директивний) п'ятирічній план, що став основою програми індустріалізації країни. План передбачав ди-вовижно високі темпи росту промисловості (16-22% річних!). Для його реалізації було необхідно різко збільшити кількість за-водів і чисельність робітників. Тільки за роки першої п'ятирічки їх кількість зросла більш, ніж у два рази. Заводи будувалися в «чистому полі», біля родовищ корисних копалин. Робітники жи-ли в наметах і землянках. Пізніше з'явилися бараки і гуртожитки барачного типу, деякі з яких існують і донині. Робочих рук не ви-стачало, і вже в 1931 році біржа праці була закрита, згодом робіт-никам було заборонено звільнятися за власним бажанням, були введені паспорти і система прописки — закріплення на визна-ченій території, змінювати яку за своїм бажанням, було заборо-нено. Наркомтруд одержав право переводити будь-якого квалі-фікованого робітника в будь-яку точку країни і будь-якої галузі господарства, не враховуючи бажання останнього. Якщо в часи НЭПу на значних промислових підприємствах діяла урівнюваль-на система оплати (заробіток кваліфікованого робітника всього на 10-15% перевищував прибуток чорношкірого), та в епоху пер-ших п'ятирічок матеріальні стимули були істотно посилені. Крім того, була введена система нематеріального заохочення (грамо-ти, пільги, медалі, ордени, почесні звання і посади). До прогульників, що спізнюються, недбайливих робітників почали застосо-вуватися репресії — аж до відправлення в концтабори, що посту-пово перетворюються в значні виробничі одиниці.
Темпи економічного росту в період першої п'ятирічки вражають — вони складають, за різноманітними оцінками, від 8 до 15% річних, а по вугіллю, чавуну, нафті, залізній руді валові показники подвоїлися!
Але запланованих позахмарних висот досягти, звичайно, не вдалося, і на голови тих, хто хоч на те був незгодний із прове-деною політикою («лінією партії»), звалилися перші масові ре-пресії. Директорів підприємств, що не справилися з виконанням плану, відправили під суд. Число розстріляних поки вимірювало-ся сотнями, а відправлених у концтабори для «перевиховання» — десятками тисяч. Але це був лише початок побудови великої Імперії страху. У 1933 році число розстріляних вимірювалося вже тисячами, а відправлених у табори — сотнями тисяч.
Страх перед репресіями породив систему приписок — за-вищення валових звітних показників стосовно реального. Невід-повідність показників призводило, з одного боку, до завищення норм «природних» втрат продукції: бій, брухт, усушка, утрушу-вання і т.п., а з іншого боку — до посилення пошуків «шкідни-ків», що псують і знищують продукцію, що, у свою чергу, веде до розкручування нової хвилі репресій.
Радянському Союзу вдалося в короткий термін здійснити модернізацію промисловості по мілітаристському шляху.
XV з'їзд партії прийняв курс на колективізацію сільського господарства вже в 1927 році. Спочатку її здійснювали на доб-ровільній основі. Але до кінця 1929 року було об'єднано всього 3,4 млн. селянських подвір'їв, або менше 15% від їхньої загальної кількості. Тоді в грудні 1929 року Сталін оголосив про політику «ліквідації куркульства як класу».
Такий 1930 рік був оголошений «роком Великого перело-му». Уже до кінця лютого 1930 р. було насильно об'єднано 14 млн. селянських господарств — 60%.
До середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. куркульських господарства, а їхнє майно вартістю 115 млн. руб. передано в неподільні фонди колгоспів, що склало більше 34% усієї вартості колгоспного майна. Норма розкуркулювання скла-дала 5-7% від загальної кількості селянських подвір'їв. Проти се-лян, що чинили опір, було спрямовано ряди Червоної Армії. Біля мільйона селянських сімей були заслані в сибірські табори.
Для проведення колективізації з міст у села направили 25 ти-сяч робітників-комуністів, яким були дані великі повноваження.*
Існувало чотири форми об'єднання: створення комун з повним усуспільненням матеріальних умов виробництва і побу-ту; товариства зі спільного опрацювання землі (ТОЗ);*
сільськогосподарські артілі з узагальненням основних матеріальних ресурсів і зберіганням особистого підсобного гос-подарства (колгоспи);*
державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи). Основною формою стали колгоспи. Перед вступом у них селяни знищували робочу худобу, птицю. Посівна 1930 року ви-явилася під загрозою повного зриву. Диктатурі пришилося тим-часово відступити. У газеті «Правда» була опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», у котрій «критикувалися перегини» і вирішувався вихід з колгоспів тих, кого змусили ввійти туди насильно. У Центрально-Черноземних областях від-соток колективізованих господарств швидко знизився з 82% до 18% (!). Невдача лобового наскоку на селянство змусила партію перейти до політики перманентного терору проти селянства, проведеного руками його найбіднішої частини. До 1936 року знову було колективізовано більш 90% селянських господарств. Введення в 1933 році системи обов'язкової решти про-дукції остаточно позбавило колгоспи кооперативного початку і перетворило їх у державні підприємства.
Монопольний закупник зерна «Заготзерно» купував пше-ницю по 80 коп. за центнер, а продавав по 10,4 руб., з яких 8,9 руб. вилучалися в держбюджет у якості податку з обороту, за рахунок чого і відбувалося фінансування індустріалізації.
Майже чверть століття — з 1929 по 1953 рік — закупівель-ні ціни на основну сільськогосподарську продукцію залишалися незмінними.
З 1929 р. створюються машинно-тракторні станції (МТС), що брали приблизно 20% врожаю з тих господарств, чиї поля оп-рацьовували, а також здійснювали політичний контроль під ке-рівництвом ГПУ, яке виявляло різного роду «шкідників». Тільки в 1933 р. були заарештовані за обвинуваченням у шкідництві 33% усіх колгоспних комірників і 25% бухгалтерів.
У результаті проведених заходів валовий збір зерна зни-зився в 1928-34 р. майже на 8%, при тому що обсяг державних за-готівель виріс у 3 рази. Середня врожайність зернових у 1932 р. склала 5,7 центнера з гектара — проти 8,2 центнера в 1913 р.
За 1929-34 р. загинуло майже 150 млн. голів худоби, а його цінність (вартість у порівняльних реальних цінах) набагато переви-щує цінність вибудованих у цей час величезних заводів і фабрик, ефективність виробництва на яких була дуже низькою ще в той час.
Страшний голод 1932-35 р. за своїми масштабами перевер-шив навіть голод 1921-22 р. Хоча дані про народжуваність і смерт-ність населення після 1932 р. перестали публікуватися, співставляючи різноманітні джерела, можна з упевненістю сказати, що країна втратила від колективізації і голоду більш 15 млн. чоловік.
Проте основна частина продовольства, за винятком зер-нових, цукрового буряка і соняшнику, як і колись, надходила від одноосібних господарств і присадибних ділянок. Хоча на їхню частку припадало лише 13% посівних площ і ніякої техніки, у них провадилося 65% загального обсягу картоплі, 48% овочів, основ-на маса фруктів і ягід; утримувалося 57% значної рогатої худоби, Що давало 72% всього м'яса в країні, 77% молока і 94% яєць.
З введенням у 1932 році паспортної системи колгоспники, Що не одержали паспортів, були примусово прикріплені до землі, працювали, як на панщині, одержуючи при цьому вкрай невели-ку плату, вирахувану по трудоднях. І щодо 1939 р. у 5-7% госпо-дарствах люди не одержували взагалі нічого.
Без дозволу партійних бонз районного масштабу колгос-пники не мали права покидати своє село. Так через всього 70 років після Маніфесту Олександра II, кріпосне право в Російській (Радянській) імперії було відновлено в самій архаїчній формі — перерозподілу живої праці.*
Табірна економіка*
До кінця тридцятих років зусиллями Сталіна і Комуністичної партії в СРСР була побудована економіка, помітними рисами якої є: опора на природні виробничі сили, ек-стенсивна експлуатація природних ресурсів і простої живої праці;*
централізація і концентрація економічної влади, керування за допомогою адміністративних директив;*
домінування колективних видів власності — так званої «загальнонародної, державної», а по суті — загальної власності партдержноменклатури, спаєної в особливий соціаль-ний прошарок;*
позаекономічні засоби примусу до праці на основі позбавлення всіх членів товариства цивільних прав, включаючи права на життя, із застосуванням перманентного терору і хвиле-подібних масових репресій стосовно всіх суспільних груп, вклю-чаючи номенклатуру;*
автократичне напівнатуральне господарство із найвищим розвитком галузей військово-промислової групи, що повинне забезпечити силові ресурси при захопленні й утриманні життєвого простору.
Перераховані вище відмітні риси характеризують вже до-бре знайому нам «азіатську» систему або «азіатський» засіб ви-робництва.
Не дивно, що частка заключених у складі робочої сили досягала 25% і практично збігалася з долею державних рабів у Шумері третьої династії Ура. Частка продукту, виробленого «соціалістичними рабами», досягала 33% промислового вироб-ництва і 50% будівництва.
Після того, як маніакально-садистичне вище керівництво органів безпеки було знищено і до влади прийшли «прагматики» на чолі з Берією, табори перестали бути просто центрами зни-щення «ворогів народу», а були значними виробничими одини-цями. Репресії почали здійснюватися за фаховою ознакою. Сад-жали тих спеціалістів, у яких табірне господарство відчувало не-достачу. Були навіть спеціальні «посадкові» рознарядки. Ство-рювалися цілі наукові інститути за колючим дротом — «шарашки»! умови життя в яких були дещо гірші, ніж на свободі. І неви-падково система колективної відповідальності і кругової поруки, що охоплювала родичів до третього коліна, а також друзів і то-варишів по службі, була відновлена саме в цей період.
Не надзвичайні, а дуже високі темпи економічного росту, що демонструвалися цією системою протягом перших 20 років її існування. Ці темпи в буквальному значенні оплачені потом і кров'ю, страхом і втратою людської гідності, руйнацією моралі і психіки десятків мільйонів чоловік.
Розрахунки показують, що лише перші 20 років радянсь-кої влади обійшлися Росії більш, ніж у 25 мільйонів загублених життів, а всьому Радянському Союзу — більш, ніж у 40 мільйо-нів. Така ціна «Великого експерименту». А попереду — війна, у якій буде 26 мільйонів чоловік вбито і майже 20 мільйонів — «не народжено».
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
М.К.Черкашена. Економічна історія. Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2003 р.
Під ред. Б.Д.Плановика. Економічна історія України і світу. Київ “ВІКАР” 2001 р.
З економічної історії
КОМУНІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ (економіка СРСР 1917-1939)
Пізньої осені 1917 року більшовики поча-ли поділ поміщицьких земель між селянами, що серйозно зміцни-ло їхню соціальну базу. Переділ, зменшення супроводжувалися здирствами, руйнуванням зразкових господарств, актами дійсно-го вандалізму, насильством і зведенням старих рахунків, прово-дився в інтересах найбіднішого селянства. Середній розмір наділу селянина збільшився в 1,5 рази. Правда, впала продуктивність праці і врожайність, що згодом призвели до голоду, від якого померло більше 5 мільйонів чоловік.
У середині 1918 року була націоналізована значна про-мисловість, на початку 1919 — вся інша. Скасовується торгівля, замінена прямим державним розподілом товарів, знову вводить-ся продовольча розверстка, ще більш жорстка, ніж при Тимчасо-вому уряді, формуються продзагони, сутички яких із «заможни-ми» селянами поступово переростають у Цивільну війну, що су-проводжувалася масовим терором з усіх боків, розстрілами за-ручників (особливо цю практику любили більшовики), насильст-вом над мирним населенням, створенням концтаборів, в яких ут-римувалося більш 200 тисяч чоловік. Встановлюється загальна трудова повинність для будівництва оборонних споруджень, ор-ганізовують трудові армії з представників непролетарських про-шарків населення. До кінця 1919 року господарські відносини в сфері виробництва і розподілу натуралізуються.
У 1920 році випускаються замінники грошей — облікові трудові й енергетичні одиниці. Крім того, в обігу знаходилися царські гроші різноманітних років випуску, «керенки» (їх друкував і радянський уряд) чеки, марки, облігації казначейства, бони, іноземна валюта — всього більш 2000 різновидів грошових одиниць. Руйнація грошового обігу на думку революціонерів повинна була сприяти найшвидшій перемозі комунізму.*
Нова економічна політика
До 1921 року Цивільна війна в основному була заверше-Н3) Росія лежала в руїнах, у Поволжі лютував голод і почалося людожерство, а надій на світову революцію практично не зали-шилося. Більшовики були при владі в одній окремо взятій, дуже зруйнованій країні, більше 80% населення якої складали селяни. Промислове виробництво впало в 10 разів в порівнянні з рівнем 1913 року, чисельність кваліфікованих робітників скоротилася вдвічі. Транспорт практично не працював, палива і продовольст-ва не вистачало.
Продовження політики «військового комунізму» у мир-ний час було представлено новими повстаннями селян. Величез-ної армії Тухачевского на превелику силу, при використанні от-руйних газів і масових репресій, вдалося справитися з тамбовсь-ким повстанням Антонова. Та й у середовищі робітників було не-спокійно — повстання робітників і матросів Кронштадта, що ви-ступили з антибільшовицькими гаслами, хоча і було придушено зі «звичайною» жорстокістю, показало нетривкість соціальної бази влади. У цих умовах «фанатикам» у партії більшовиків прийшлося тимчасово відступити перед «господарниками».
У 1921 році безразмірна пророзкладка була замінена фік-сованим продовольчим податком у розмірі 30-40% від врожаю (для найбідніших селян 10-20%). Припускалася приватна торгів-ля — спочатку у вигляді простого товарообміну без використання грошей, потім і грошова. Дозволявся приватний (дрібний) бізнес. Десятки тисяч підприємств були передані приватним осо-бам — іноді їхнім колишнім власникам на термін від 2 до 5 років. почалося активне друкування радянських грошей — совзнаків. явилися кооперативні магазини і ресторани. Для західного бізнесу було надано біля сотні концесій. Трудармія була розпущена, працювала біржа праці. На державних підприємствах почалася впровадження господарського розрахунку, була дозволена оренда землі і найм робітників. Військова реформа, здійснена М. Фрунзе, дозволила різко скоротити чисельність Червоної Армії із 5-7 млн. до приблизно 1,5 мільйонів бійців.
Усе це досить швидко відновило промислове і сільськогосподарське виробництво. Уже в 1922 обсяг промислової продукції зріс на 30%, а в 1926 році перевищив довоєнний рівень. Реальна заробітна плата робітників також відновилася на довоєнному рівні.*
Грошова реформа Сокольникова
Результатом невпинного друкування совзнаков для покрит-тя бюджетного дефіциту, природно, була найжорстокіша інфляція що поступалася хіба що німецькій гіперінфляції. У 1922 р. в обіг бу-ли випущені нові совзнаки, вартістю 10 тисяч старих соврублів але вже в такому 1923 р. ще більш нові совзнаки обмінювалися за курсом 1 до 100 знаків зразка 1922 р. і 1 до 1 000 000 старого.
Наприкінці 1922 року в обіг, паралельно із совзнаками, бу-ли введені радянські червінці — золоті банкноти, прирівняні до царської десятирублевої монети. Вони на чверть були забезпечені золотом, а на 3/4 короткостроковими зобов'язаннями і високоліквідними товарами, але на золото не розмінювалися — така була принципова позиція наркомфіна Сокольникова, у кабінеті якого висів транспорант з гаслом — «Емісія — є опіум для народного господарства». Не використовувалися червінці і для покриття бю-джетного дефіциту. З 15 лютого 1924 року друкування совзнаків було припинено і почався поступовий обмін уже випущених на червінці, п'ятірки, трійки, рублі і розмінну монету за курсом 1 рубль за 50000 совзнаків зразка 1923 року, 5 000 000 — зразка 1922 і 50 000 000 000 — більш ранніх випусків, що був до середи-ни 1924 р. завершений. До цього часу бюджетний дефіцит зусил-лями Сокольникова істотно скоротився і був прийнятий декрет, що заборонив емісію паперових грошей для покриття дефіциту.
Після стабілізації національної валюти курс золотого рубля виріс з 2,2 до 0,9 рублів за долар, почалося формування ра-дянської банківсько-кредитної системи.
Крім Держбанку, на який було покладено емісійні й облі-ково-контрольні функції, були організовані Промбанк — для фінансування промисловості, Электробанк — для кредитування електрифікації, Зовніторгбанк — для зовнішньої торгівлі, Це-комбанк (майбутній Житсоцбанк) — для комунальних платежів і житлового будівництва. Сільгоспбанк — для фінансування сільського господарства.
У 1923 році була проведена податкова реформа, за якою основна роль оподатковування була перенесена з прибуткового податку на промислові підприємства, що стали перераховувати 70% від прибутку в бюджет, який протягом декількох таких років був дефіцитним. У січні 1926 року Сокольников під тиском «чер-воних директорів» був усунутий з посади наркомфіна. І емісій відновилася.
Уже в 1926 році грошова маса зросте в 1,5 рази, відно-виться інфляція, загостриться дефіцит. Згодом Сокольников буде репресований як «ворог трудового народу».*
План ГОЕЛРО
Швидке відновлення зруйнованого війнами господарства країни повинно було, на думку більшовиків, базуватися, насампе-ред, на розвитку галузей, що виробляють засоби виробництва — важкої промисловості. А вони, як відомо, дуже знергомісткі. Деся-Іилітній Державний план електрифікації Росії, розглянутий і за-тверджений наприкінці 1920 року, був спрямований на різке збіль-шення видобутку електроенергії в країні. Для здійснення грандіоз-ного плану електрифікації було створено потужні планувальні ре-сурси, що розподіляють органи державного керування економі-кою, повноваження яких згодом будуть розширені. І їм буде підпо-рядкована вся промисловість, а пізніше і сільське господарство.
Паралельно частково вирішувалася проблема зайнятості, збільшувався інвестиційний попит, спочатку з боку учасників програми, а потім — по всьому виробничому ланцюгу.
Одночасно ставилося завдання притягнення населення в міста, що повинні були стати упорядженими центрами «соціаліс-тичної культури». Планувалося збільшити число міст, їхній роз-мір, частку міського населення. Це повинно було призвести до росту робітничого класу, залежного від централізованих поста-гань продовольства, і зміцненню соціальної бази більшовиків.
У 1927 році під керівництвом Ради праці й оборони був розроблений перший (директивний) п'ятирічній план, що став основою програми індустріалізації країни. План передбачав ди-вовижно високі темпи росту промисловості (16-22% річних!). Для його реалізації було необхідно різко збільшити кількість за-водів і чисельність робітників. Тільки за роки першої п'ятирічки їх кількість зросла більш, ніж у два рази. Заводи будувалися в «чистому полі», біля родовищ корисних копалин. Робітники жи-ли в наметах і землянках. Пізніше з'явилися бараки і гуртожитки барачного типу, деякі з яких існують і донині. Робочих рук не ви-стачало, і вже в 1931 році біржа праці була закрита, згодом робіт-никам було заборонено звільнятися за власним бажанням, були введені паспорти і система прописки — закріплення на визна-ченій території, змінювати яку за своїм бажанням, було заборо-нено. Наркомтруд одержав право переводити будь-якого квалі-фікованого робітника в будь-яку точку країни і будь-якої галузі господарства, не враховуючи бажання останнього. Якщо в часи НЭПу на значних промислових підприємствах діяла урівнюваль-на система оплати (заробіток кваліфікованого робітника всього на 10-15% перевищував прибуток чорношкірого), та в епоху пер-ших п'ятирічок матеріальні стимули були істотно посилені. Крім того, була введена система нематеріального заохочення (грамо-ти, пільги, медалі, ордени, почесні звання і посади). До прогульників, що спізнюються, недбайливих робітників почали застосо-вуватися репресії — аж до відправлення в концтабори, що посту-пово перетворюються в значні виробничі одиниці.
Темпи економічного росту в період першої п'ятирічки вражають — вони складають, за різноманітними оцінками, від 8 до 15% річних, а по вугіллю, чавуну, нафті, залізній руді валові показники подвоїлися!
Але запланованих позахмарних висот досягти, звичайно, не вдалося, і на голови тих, хто хоч на те був незгодний із прове-деною політикою («лінією партії»), звалилися перші масові ре-пресії. Директорів підприємств, що не справилися з виконанням плану, відправили під суд. Число розстріляних поки вимірювало-ся сотнями, а відправлених у концтабори для «перевиховання» — десятками тисяч. Але це був лише початок побудови великої Імперії страху. У 1933 році число розстріляних вимірювалося вже тисячами, а відправлених у табори — сотнями тисяч.
Страх перед репресіями породив систему приписок — за-вищення валових звітних показників стосовно реального. Невід-повідність показників призводило, з одного боку, до завищення норм «природних» втрат продукції: бій, брухт, усушка, утрушу-вання і т.п., а з іншого боку — до посилення пошуків «шкідни-ків», що псують і знищують продукцію, що, у свою чергу, веде до розкручування нової хвилі репресій.
Радянському Союзу вдалося в короткий термін здійснити модернізацію промисловості по мілітаристському шляху.
XV з'їзд партії прийняв курс на колективізацію сільського господарства вже в 1927 році. Спочатку її здійснювали на доб-ровільній основі. Але до кінця 1929 року було об'єднано всього 3,4 млн. селянських подвір'їв, або менше 15% від їхньої загальної кількості. Тоді в грудні 1929 року Сталін оголосив про політику «ліквідації куркульства як класу».
Такий 1930 рік був оголошений «роком Великого перело-му». Уже до кінця лютого 1930 р. було насильно об'єднано 14 млн. селянських господарств — 60%.
До середини 1930 року було розкуркулено понад 320 тис. куркульських господарства, а їхнє майно вартістю 115 млн. руб. передано в неподільні фонди колгоспів, що склало більше 34% усієї вартості колгоспного майна. Норма розкуркулювання скла-дала 5-7% від загальної кількості селянських подвір'їв. Проти се-лян, що чинили опір, було спрямовано ряди Червоної Армії. Біля мільйона селянських сімей були заслані в сибірські табори.
Для проведення колективізації з міст у села направили 25 ти-сяч робітників-комуністів, яким були дані великі повноваження.*
Існувало чотири форми об'єднання: створення комун з повним усуспільненням матеріальних умов виробництва і побу-ту; товариства зі спільного опрацювання землі (ТОЗ);*
сільськогосподарські артілі з узагальненням основних матеріальних ресурсів і зберіганням особистого підсобного гос-подарства (колгоспи);*
державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи). Основною формою стали колгоспи. Перед вступом у них селяни знищували робочу худобу, птицю. Посівна 1930 року ви-явилася під загрозою повного зриву. Диктатурі пришилося тим-часово відступити. У газеті «Правда» була опублікована стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів», у котрій «критикувалися перегини» і вирішувався вихід з колгоспів тих, кого змусили ввійти туди насильно. У Центрально-Черноземних областях від-соток колективізованих господарств швидко знизився з 82% до 18% (!). Невдача лобового наскоку на селянство змусила партію перейти до політики перманентного терору проти селянства, проведеного руками його найбіднішої частини. До 1936 року знову було колективізовано більш 90% селянських господарств. Введення в 1933 році системи обов'язкової решти про-дукції остаточно позбавило колгоспи кооперативного початку і перетворило їх у державні підприємства.
Монопольний закупник зерна «Заготзерно» купував пше-ницю по 80 коп. за центнер, а продавав по 10,4 руб., з яких 8,9 руб. вилучалися в держбюджет у якості податку з обороту, за рахунок чого і відбувалося фінансування індустріалізації.
Майже чверть століття — з 1929 по 1953 рік — закупівель-ні ціни на основну сільськогосподарську продукцію залишалися незмінними.
З 1929 р. створюються машинно-тракторні станції (МТС), що брали приблизно 20% врожаю з тих господарств, чиї поля оп-рацьовували, а також здійснювали політичний контроль під ке-рівництвом ГПУ, яке виявляло різного роду «шкідників». Тільки в 1933 р. були заарештовані за обвинуваченням у шкідництві 33% усіх колгоспних комірників і 25% бухгалтерів.
У результаті проведених заходів валовий збір зерна зни-зився в 1928-34 р. майже на 8%, при тому що обсяг державних за-готівель виріс у 3 рази. Середня врожайність зернових у 1932 р. склала 5,7 центнера з гектара — проти 8,2 центнера в 1913 р.
За 1929-34 р. загинуло майже 150 млн. голів худоби, а його цінність (вартість у порівняльних реальних цінах) набагато переви-щує цінність вибудованих у цей час величезних заводів і фабрик, ефективність виробництва на яких була дуже низькою ще в той час.
Страшний голод 1932-35 р. за своїми масштабами перевер-шив навіть голод 1921-22 р. Хоча дані про народжуваність і смерт-ність населення після 1932 р. перестали публікуватися, співставляючи різноманітні джерела, можна з упевненістю сказати, що країна втратила від колективізації і голоду більш 15 млн. чоловік.
Проте основна частина продовольства, за винятком зер-нових, цукрового буряка і соняшнику, як і колись, надходила від одноосібних господарств і присадибних ділянок. Хоча на їхню частку припадало лише 13% посівних площ і ніякої техніки, у них провадилося 65% загального обсягу картоплі, 48% овочів, основ-на маса фруктів і ягід; утримувалося 57% значної рогатої худоби, Що давало 72% всього м'яса в країні, 77% молока і 94% яєць.
З введенням у 1932 році паспортної системи колгоспники, Що не одержали паспортів, були примусово прикріплені до землі, працювали, як на панщині, одержуючи при цьому вкрай невели-ку плату, вирахувану по трудоднях. І щодо 1939 р. у 5-7% госпо-дарствах люди не одержували взагалі нічого.
Без дозволу партійних бонз районного масштабу колгос-пники не мали права покидати своє село. Так через всього 70 років після Маніфесту Олександра II, кріпосне право в Російській (Радянській) імперії було відновлено в самій архаїчній формі — перерозподілу живої праці.*
Табірна економіка*
До кінця тридцятих років зусиллями Сталіна і Комуністичної партії в СРСР була побудована економіка, помітними рисами якої є: опора на природні виробничі сили, ек-стенсивна експлуатація природних ресурсів і простої живої праці;*
централізація і концентрація економічної влади, керування за допомогою адміністративних директив;*
домінування колективних видів власності — так званої «загальнонародної, державної», а по суті — загальної власності партдержноменклатури, спаєної в особливий соціаль-ний прошарок;*
позаекономічні засоби примусу до праці на основі позбавлення всіх членів товариства цивільних прав, включаючи права на життя, із застосуванням перманентного терору і хвиле-подібних масових репресій стосовно всіх суспільних груп, вклю-чаючи номенклатуру;*
автократичне напівнатуральне господарство із найвищим розвитком галузей військово-промислової групи, що повинне забезпечити силові ресурси при захопленні й утриманні життєвого простору.
Перераховані вище відмітні риси характеризують вже до-бре знайому нам «азіатську» систему або «азіатський» засіб ви-робництва.
Не дивно, що частка заключених у складі робочої сили досягала 25% і практично збігалася з долею державних рабів у Шумері третьої династії Ура. Частка продукту, виробленого «соціалістичними рабами», досягала 33% промислового вироб-ництва і 50% будівництва.
Після того, як маніакально-садистичне вище керівництво органів безпеки було знищено і до влади прийшли «прагматики» на чолі з Берією, табори перестали бути просто центрами зни-щення «ворогів народу», а були значними виробничими одини-цями. Репресії почали здійснюватися за фаховою ознакою. Сад-жали тих спеціалістів, у яких табірне господарство відчувало не-достачу. Були навіть спеціальні «посадкові» рознарядки. Ство-рювалися цілі наукові інститути за колючим дротом — «шарашки»! умови життя в яких були дещо гірші, ніж на свободі. І неви-падково система колективної відповідальності і кругової поруки, що охоплювала родичів до третього коліна, а також друзів і то-варишів по службі, була відновлена саме в цей період.
Не надзвичайні, а дуже високі темпи економічного росту, що демонструвалися цією системою протягом перших 20 років її існування. Ці темпи в буквальному значенні оплачені потом і кров'ю, страхом і втратою людської гідності, руйнацією моралі і психіки десятків мільйонів чоловік.
Розрахунки показують, що лише перші 20 років радянсь-кої влади обійшлися Росії більш, ніж у 25 мільйонів загублених життів, а всьому Радянському Союзу — більш, ніж у 40 мільйо-нів. Така ціна «Великого експерименту». А попереду — війна, у якій буде 26 мільйонів чоловік вбито і майже 20 мільйонів — «не народжено».
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
М.К.Черкашена. Економічна історія. Навчальний посібник. Київ: ЦУЛ, 2003 р.
Під ред. Б.Д.Плановика. Економічна історія України і світу. Київ “ВІКАР” 2001 р.
