Товарне виробництво. Гроші
Товарне виробництво. Гроші
План
1. Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми
2. Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості
3. Виникнення, суть і функції грошей
4. Еволюція грошей. Товарні, металеві, паперові та банківські гроші
5. Грошова система. Конвертованість грошей
6. Грошовий обіг та його закони. Грошова реформа в Україні
Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми
Першою формою господарства, яка існувала протягом віків, було натуральне виробництво. Продукти праці в ньому призначалися для задоволення потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка і технологія, загальна патріархальність виробництва.
В усіх докапіталістичних формаціях виробництво в основному було натуральним. Господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків носило натуральний характер. У цих господарствах існував замкнутий рух продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця забезпечувала себе всіма необхідними продуктами.
На зміну натуральній формі господарства поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд із натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя — епоху зародження та розвитку капіталізму.
Розвиток суспільного поділу праці приводить до того, що обмін стає все частішим і натуральні господарства поступово перетворюються В товарні. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу на ринку, бо господарства спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції. Вони виробляють її значно більше, ніж потрібно для задоволення власних потреб і в той же час не виробляють достатньо іншого продукту. Тому потрібен обмін.
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного виробництва за якої продукти виробляються для обміну. Виробники тут спеціалізуються на виготовленні певної продукції, що зумовлює необхідність обміну у формі купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Перетворення натурального виробництва в товарне зумовлене розвитком поділу праці. Але поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Отже, причинами виникнення товарного виробництва були: 1) поділ праці, 2) приватна власність на засоби виробництва, 3) економічна відокремленість товаровиробників.
Розрізняють просте й розвинуте або капіталістичне товарне виробництво (рис. 1.10). Просте товарне виробництво базується на особистій праці власника засобів виробництва. Воно дрібне за своїми розмірами. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Прагнення простого товаровиробника виробляти більше продукції для продажу на ринку прискорювало процес розшарування виробників, що призводило до збагачення одних і зубожіння інших. І ніякі сили не могли зупинити цей закономірний процес.
Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.
Рис. 1.10. Спільні риси і відмінності товарного виробництва
Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу — насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок — ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.
Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила е товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.
Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте — у розвинуте або капіталістичне виробництво.
Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка — це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.
Сучасне товарне виробництво характеризується:
1) поглибленням суспільного поділу праці, розвитком колективного виробництва і колективних форм власності;
2) розширенням форм економічних зв'язків (контракти, замовлення, кооперація праці);
3) державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;
4) посиленням взаємозалежності товаровиробників;
б) значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.
Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості
Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар — це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів — це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.
Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.
Споживна вартість — це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість — це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.
В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу — зарплати, прибутку і ренти.
Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва — жива праця, тобто праця робітників.
На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів — праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, а земля — ренту.
В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.
У кінці XIX — на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту і пропозиції. А. Маршал виходив із того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва.
У 80-х роках XX ст. набули поширення теорії постіндустріального й інформаційного суспільства, де важливу роль у виробництві відіграє інформація та комп'ютеризація. Це свідчить про появу нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його фізичною силою, як у минулому. У зв'язку з цим з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим джерелом вартості є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.
Сучасні західні економісти поділяють точку зору, згідно з якою в основі вартості лежить не один, а декілька виробничих факторів — праця, капітал, природний фактор (земля), підприємницькі здібності та інформація. На підставі цього вважається, що всі ці фактори створюють відповідні доходи: заробітну плату, прибуток, ренту, підприємницький дохід.
Заперечуючи К. Марксові, його опоненти посилаються на різноманітність і практичну непорівнюваність різних видів праці (фізичної, розумової, кваліфікованої, некваліфікованої, праці в різних галузях виробництва) та на реальну можливість виробництва створювати товари без участі у виробничому процесі живої праці (автоматизоване виробництво), на необхідність враховувати управлінську працю та організаторську діяльність.
Проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а на поєднанні підходів. При визначенні вартості потрібно враховувати і затрати праці (робочого часу), і результати (кількість і якість споживних вартостей).
Обмін товарів на ринку — це процес, у якому відбувається порівнювання і трудових затрат, і суспільної корисності товарів. Якщо ми хочемо з'ясувати суть феномена (явища), що лежить в основі вартості товару, то треба враховувати і затрати, і суспільну потребу в ньому (споживну вартість). Обидва підходи, розглянуті в органічній єдності, доповнюють один одного.
Трудова теорія вартості заперечується ще й тим, що на практиці ціни не просто відхиляються від вартості, а й формуються не навколо вартості, а під впливом попиту і пропозиції. Отже, положення К. Маркса про єдине джерело вартості суперечить практиці.
За способом споживання або використання споживні вартості (товари) поділяються на два основні види: споживчі товари і товари виробничого призначення. До споживчих товарів відносяться продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення).
Товари виробничого призначення — це речі, які задовольняють людські потреби опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або надання послуг, тобто це засоби виробництва.
Товаром стають і послуги. Послуга — це споживна вартість живої праці. її своєрідність як товару полягає в тому, що вона не набуває речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речей. Отже, його послуга {переміщення вантажів, людей) — це корисний ефект живої праці. Особливістю послуги є те, що ЇЇ не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства. Вона може бути спожита тільки в момент її виробництва (надання).
Споживну вартість або корисність має будь-який продукт. І можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби людей. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того хто її купує.
Виникнення, суть і функції грошей
На стадії виникнення товарного виробництва обмін був рідкісним і випадковим. Досить рідко общини обмінювали свої вироби на інші. Але з розвитком поділу праці, підвищенням її ефективності кількість продукції збільшувалась і обмін ставав частішим, а згодом і регулярним. Він набував характеру ділових господарських стосунків. І коли в обмін стали систематично надходити у великих кількостях продукти праці, виникли певні труднощі, бо потреби обох учасників цього процесу збігалися рідко.
Такі труднощі обумовили стихійне виділення одного товару, на який обмінювались інші товари. У науці він отримав назву загального еквівалента, У різних країнах таким еквівалентом були різні товари: слонова кістка, шкіра, худоба, сіль та інші — переважно ті, які можна було швидше обміняти на інший товар.
Але коли обмін ставав масовим, такий еквівалент не вирішував проблеми. Бо товари, які служили засобом обміну, повинні були весь час перебувати в обігу і обслуговувати акти купівлі-продажу. Вони швидко зношувались і втрачали свою вартість. Крім цього, могли бути інші труднощі. Кожен регіон міг мати свій еквівалент. Розвиток обміну призводить до того, що роль загального еквівалента поступово закріплюється за металами — бронзою, залізом, а потім за сріблом і золотом. Так з'являється грошова форма вираження вартості. Вона відрізняється від попередньої тим, що роль загального еквівалента міцно закріплюється за одним товаром — золотом, яке стає справжніми грішми. Воно було для цього найбільш придатне — досить тверде, тугоплавке, кислототривке,, легко ділиться на частини, трудомістке і тому має високу вартість.
Отже, гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Вони виконують роль посередника у зв'язках між товаровиробниками і спрощують мінові операції.
Із появою грошей з'являється ціна. Вона визначає суму грошей, яку необхідно заплатити за товар. У різні часи в економічній літературі з'являлися різні теорії походження грошей. Одні вважали, що гроші — це результат угоди, домовленості між людьми. Другі доводили, що гроші впроваджуються державою як інструмент для вимірювання цін товарів. На думку третіх, золото і срібло є грішми за своєю природою. Насправді гроші не є результатом суб'єктивних дій людей чи державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку обміну.
Історично першою формою був натуральний обмін. Він і тепер може мати місце в період економічної нестабільності. Але він має свої недоліки:
1) виникають складнощі в знаходженні партнера з відповідними потребами. Наприклад, працівникові взуттєвої фабрики видали зарплату взуттям. Йому необхідно обміняти її на інші продукти. Звичайно, що знайти партнера, якому потрібне саме таке взуття і який має потрібні продавцеві товари, важко. І ця справа ускладнюється зі збільшенням предметів обміну;
2) збільшується тривалість обміну. Це пов'язано з тим, що в умовах натурального обміну потрібно більше часу на пошук партнера для обміну. Треба знайти суб'єкта з необхідним товаром і бажанням;
3) уповільнюється розвиток виробництва і розширення господарських структур. Якщо товар реалізується повільно, то це стримує розвиток виробництва. При натуральному обміні стають довшими всі фази виробничого циклу — пошук ресурсів, виробництво і збут. Унаслідок цього стає повільнішим оборот капіталу;
4) збільшуються затрати на реалізацію і зберігання товару.
Обмін товарів на гроші дає можливість подолати ці недоліки.
Грошовий обмін — це така форма обміну, коли люди спочатку обмінюють свої товари на гроші, а потім за гроші купують інші товари. Гроші тут виступають у формі посередника, проміжної ланки обмінних операцій. Товар обмінюється через посередника — гроші. Здається, що обмінні операції ускладнюються. Однак тут зробити обмін удвоє простіше, ніж поміняти товар на товар.
Гроші, завдяки їх високій ліквідності, полегшують обмін і прискорюють його. Вони є важливим фактором економічного прогресу. Наше життя сьогодні важко уявити без грошей.
Гроші виконують певні функції:
1. Засобу обігу товарів. Продукти праці в розвинутому товарному виробництві обмінюються через посередника. Ним є гроші. Це спрощує обмін, прискорює його. Гроші можна використовувати для будь-яких купівель.
2. Міри цінності (вартості) товару. Гроші виступають як загальноприйнята одиниця обліку цінності різних товарів. Вони є вигідним і єдиним мірилом цінності. За допомогою грошей встановлюється ціна товару, порівнюються їх цінності, вимірюється багатство.
3. Засобу збереження цінності або нагромадження. Власник товару, продавши його, одержує гроші. Через певний час за одержані гроші (за відсутності інфляції) він зможе купити відповідну кількість інших товарів.
4. Засобу платежу. У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками, гроші, виступаючи засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу. Маючи таку функцію, вони обслуговують широку сферу розрахунків, включаючи оплату праці, сплату податків, виплату трансфертних платежів і так далі.
5. Світових грошей. У цій функції вони виступають на світовому ринку. У минулому функцію світових грошей виконувало золото. Зараз воно є звичайним товаром, а функцію світових грошей виконує американський долар.
Еволюція грошей. Товарні, металеві, паперові та банківські гроші
Гроші — це загальновизнаний засіб обміну товарів і оплати різних платежів. Вони полегшують обмін, роблять його ефективним. Роль грошей може виконувати товар, який визнається всіма продавцями і покупцями як засіб обміну. У ролі грошей у процесі розвитку обміну використовувалось багато товарів. Ми вже відзначали, що на ранніх стадіях розвитку товарного виробництва існував простий товарний обмін товару на товар. На зміну товарному обміну прийшла епоха товарних грошей, у ролі яких використовувались хутро, слонова кістка, худоба, зерно та інші речі (рис. 1.11).
На зміну товарним грошам прийшли металеві гроші, спочатку в зливках, а потім у монетах. їх поява сприяла розвиткові
обміну. Вважають, що вперше монети з'явились у Китаї і на Близькому Сході у VIII—VI ст. до н.е. у формі золотих і срібних кружечків.
Рис. 1.11. Еволюція грошей
На території У країни-Pyci візантійські монети були в обігу в VI ст. Л в кінці X ст. Київська Русь почала карбувати власні монети. Гроші з коштовних металів — золота, срібла — мали значні переваги в порівнянні з іншими грішми. Вони добре зберігалися, мали привабливий вигляд, були компактними і вигідними. Але перебуваючи в обігу тривалий час, золоті і срібні монети поступово стиралися, втрачали частину своєї вартості і перетворювались у титул вартості. Крім того, з розвитком обміну стало не вистачати золота для карбування монет. На цій основі у XVIII ст. в Європі починають поширюватися паперові гроші. У Китаї вони з'явилися ще у VIII ст.
Спочатку паперові гроші обмінювались на золоті. Але періодично цей обмін припинявся. На грошових знаках указувалась їх золота основа, тобто та кількість золота, яку вони заміщують. Паперовим грошам був гарантований обмін на золото на першу ж вимогу. Однак під час Першої світової війни обмін паперових грошей на золото було припинено майже в усіх країнах. Остаточно його припинено для приватних осіб у 1929—33 pp. А у сфері міжнародних відносин він зберігався до початку 70-х років XX ст. Така грошова система називалася золото-стандартною.
У 1978 р. вступила в дію Ямайська угода Міжнародного валютного фонду, яка скасувала офіційний золотий вміст долара і золото стало самостійним товаром, тобто відбулася демонетизація золота.
У сучасній економіці поряд із готівкою — паперовими грішми і розмінною монетою — використовуються так звані банківські гроші. Це безготівкові гроші, якими володіють підприємства. Вони записуються на спеціальних рахунках підприємств у комерційних банках. Банки допомагають підприємствам здійснювати взаємні розрахунки, оплачувати товари і послуги. Оплата товару здійснюється шляхом зменшення суми на рахунку одного підприємства і збільшення на рахунку іншого. Безготівкові розрахунки становлять 75—95% у загальній сумі грошового обігу.
Рис. 1.12. Види кредитних грошей
Технологія банківських розрахунків, їх форми постійно змінюються. Тут активно використовуються досягнення НТП. Сьогодні не тільки в країнах з високо розвинутою економікою, а й у нас широко розповсюджені електронні гроші, які мають вигляд магнітних карток і дають змогу здійснювати широке коло платежів як безпосередньо в магазинах, установах, банках, так і не виходячи з дому, через комп'ютерну мережу.
Комерційні банки надають кредити і приймають вклади. Унаслідок надання кредитів кількість грошей в обігу збільшується, а при поверненні кредитів — зменшується, причому без участі готівки, бо кредити можуть надаватися іншими засобами.
Грошові засоби, які не мають внутрішньої товарної вартості, називаються кредитними грішми (рис. 1.12). Кредитні гроші — це узагальнююче поняття. Вони включають різні види грошових засобів — чеки, векселі, банкноти, кредитні картки та електронні гроші. Готівкові гроші — це розмінна монета, паперові гроші і банкноти.
Серед значної частини населення досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто забезпечуються золотом. Насправді в основі сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар. Грошова маса в розвинутих країнах формується сьогодні на основі кредиту. Це означає, що банки відкриваючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим випускають у грошовий обіг додаткову кількість загальних купівельних засобів, збільшуючи грошову масу. Сучасні гроші поділяють на готівкові і безготівкові (рис. 1.13).
Рис. 1.13. Сучасні гроші
Процес демонетизації золота розпочався ще після Першої світової війни. Але офіційно золотий вміст національних валют було скасовано Ямайською валютною угодою 1975 p., яка вступила в дію в 1978 р. Тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю, виходячи з оцінки "споживчого кошика" відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях, і попиту на гроші. Наприклад, нехай ціна "споживчого кошика" у США становить 100 дол., а в Україні — 550 грн. Отже, курс долара до гривні буде дорівнювати
На валютний курс впливає також попит на гроші. Зростання попиту на гроші приводить до зростання їх цінності. Курси валют щоденно встановлюються Національним банком і публікуються в засобах масової інформації.
Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. За допомогою валютного курсу: 1) долається національна обмеженість грошової одиниці; 2) зіставляються продуктивність праці, витрати виробництва, заробітна плата, темпи економічного зростання валового національного продукту і національного доходу; 3) зіставляються національні ціни і національні умови виробництва; 4) через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні зв'язки.
Грошова система. Конвертованість грошей
Гроші в умовах ринкової економіки опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу товарів та послуг. Вони перебувають у безперервному обігу. Грошовий обіг — це рух грошей, який опосередковує реалізацію товарів і послуг.
Рух грошей відбувається в межах грошової системи. Грошова система —- це форма організації грошового обігу, яка формується в процесі історичного розвитку і закріплюється відповідними законами. Вона включає:
1) масштаб цін національної грошової одиниці (грошова одиниця та розмінна монета — гривня і копійки);
2) певний порядок карбування національних монет;
3) порядок емісії державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);
4) організацію і регламентацію безготівкового обороту (депозити, інші безготівкові розрахунки);
5) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів, казначейство, центральний емісійний банк).
Історія знає два основні типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну (рис. 1.14).
За біметалевої системи роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за двома благородними металами — золотом і сріблом. Біметалізм у Західній Європі існував з XVI до початку XIX ст.
За монометалевої системи роль загального еквівалента була закріплена за золотом.
Рис. 1.14. Основні типи грошових систем
Для золотого монометалізму характерні:
1) вільний обіг золотих грошей;
2) виконання золотом усіх функцій грошей;
3) вільне карбування золотих монет;
4) вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю;
5) вільний рух золота між країнами.
Обіг грошей не можна обмежити лише внутрішнім ринком. Кожна держава має економічні відносини з багатьма країнами. Тому потрібен обмін грошової одиниці однієї країни на грошові одиниці інших країн. Здатність грошової одиниці однієї країни обмінюватись у певних пропорціях на грошові одиниці інших країн називається конвертованістю валюти. В умовах золотого стандарту цієї проблеми не існувало. Валюти вільно обмінювались на золото, а золото вільно вивозилося за межі країни.
Розрізняють зовнішню і внутрішню конвертованість. Зовнішня конвертованість означає здатність національної грошової одиниці вільно обертатися за межами національної території й обмінюватись на інші валюти. За внутрішньої конверте в аності грошова одиниця вільно обертається лише всередині країни.
Основна маса угод у ринковій економіці здійснюється через банківські рахунки. Через них розраховуються між собою підприємства й організації за індивідуальні покупки, якщо оплата здійснюється за допомогою чекових книжок, кредитних карток або електронних грошей.
Грошовий обіг та його закони. Грошова реформа в Україні
Грошовий обіг повинен регулюватися. Його регулювання здійснюється на основі законів грошового обігу. Рівновага товарної і грошової маси залежить від таких факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці та кількості взаємнопогашуваних платежів. Усі ці фактори залежать від стану й рівня виробництва та використання суспільного поділу праці. Закономірності тут такі:
1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більше продається товарів; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціни товарів. В умовах золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для реалізації товарів підтримується автоматично. Це означає, що при зменшенні товарної маси частина грошей виходить з обігу й осідає як скарб. І навпаки, зі збільшенням товарів у сфері обігу гроші повертаються в необхідній кількості й продовжують обслуговувати обіг товарів.
В умовах розвинутого товарного виробництва кількість грошей, необхідних для обігу, залежить:
1)від суми цін товарів — Сц;
2) від суми цін, на яку товари продано в кредит — К;
3) від суми платежів, строк яким настав — П;
4) від суми платежів, що взаємно погашаються (бартерних угод) — ВП;
5) від числа оборотів однойменної грошової одиниці — О. Вона визначається за формулою:
Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нашій країні повинен Національний банк. Якщо рівновага порушується, то за допомогою відповідних фінансово-економічних заходів необхідно відповідні показники коригувати — збільшити виробництво товарів чи зменшити імпорт, відрегулювати швидкість обороту грошей, зменшити грошову масу, або, нарешті, підвищити чи знизити ціни. Звичайно найкращий спосіб підтримування збалансованості — швидке збільшення обсягу якісних товарів, але це не завжди можливо.
Унаслідок порушення рівноваги між кількістю товарів та грошовою масою гроші знецінюються. Знецінення грошей називається інфляцією* Вона проявляється в зростанні цін. Для стабілізації грошової системи проводяться девальвація, ревалоризация (ревальвація) і нуліфікація.
Девальвація — це офіційне зниження курсу грошей відносно іноземної валюти. Ревальвація — це підвищення курсу грошової одиниці щодо іноземної валюти. Нуліфікація — це офіційне визнання державою повного знецінення грошових знаків і заміна їх новими.
Після проголошення незалежності в Україні постала потреба запровадження власної грошової одиниці — гривні. Ця назва бере свій початок із часів Київської Русі. Гривня як грошова одиниця використовувалась також в Українській Народній Республіці. У 1996 р. вона закріплена Конституцією України як національна валюта.
У 1991 р. у грошовий обіг України було введено тимчасову грошову одиницю — купоно-карбованець. Він швидко знецінювався. Причиною цього були помилкові дії уряду України. Не було вжито заходів для скорочення дефіциту державного бюджету, переходу в розрахунках з країнами СНД на світові ціни і для виходу з "рублевого простору". Пасивне наслідування економічних дій уряду Росії зумовило небачене підвищення цін і бурхливий сплеск інфляції.
25 серпня 1996 р. указом Президента України було проголошено проведення грошової реформи. Головними завданнями її були:
1) заміна тимчасової грошової одиниці — українського карбованця національною валютою — гривнею;
2) зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу купо-но-карбованця на гривню;
3) створення стабільної грошової системи, яка має бути важливим чинником економічного та соціального розвитку.
Грошову реформу було проведено з 2 по 16 вересня 1996 р. на цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальними зручностями для населення за встановленим курсом (одна гривня обмінювалася на 100 тисяч карбованців). Було перераховано в гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств та організацій, а також вклади громадян.
У період проведення грошової реформи в обігу перебували карбованці і гривні протягом 15 днів. Після 16 вересня 1996 р. обіг купоно-карбованця було припинено. Єдиним законним засобом платежу стала гривня.
План
1. Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми
2. Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості
3. Виникнення, суть і функції грошей
4. Еволюція грошей. Товарні, металеві, паперові та банківські гроші
5. Грошова система. Конвертованість грошей
6. Грошовий обіг та його закони. Грошова реформа в Україні
Товарне виробництво. Умови виникнення, розвиток і форми
Першою формою господарства, яка існувала протягом віків, було натуральне виробництво. Продукти праці в ньому призначалися для задоволення потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Для натурального господарства характерні нерозвинутість суспільного поділу праці, замкнутість, відсутність зовнішніх зв'язків, примітивна техніка і технологія, загальна патріархальність виробництва.
В усіх докапіталістичних формаціях виробництво в основному було натуральним. Господарство первісних общин і патріархальних селянських сімей, латифундій у рабовласницьких державах і середньовічних феодальних маєтків носило натуральний характер. У цих господарствах існував замкнутий рух продукту, який, як правило, не виходив за їх межі. Кожна господарська одиниця забезпечувала себе всіма необхідними продуктами.
На зміну натуральній формі господарства поступово приходить товарна форма виробництва, яка тривалий час існує поряд із натуральною, проникаючи в неї і розкладаючи її. Остаточний розклад натурального виробництва як основної форми господарювання відбувається в епоху пізнього середньовіччя — епоху зародження та розвитку капіталізму.
Розвиток суспільного поділу праці приводить до того, що обмін стає все частішим і натуральні господарства поступово перетворюються В товарні. Продукт праці в товарному господарстві призначається не для власного споживання, а для продажу на ринку, бо господарства спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції. Вони виробляють її значно більше, ніж потрібно для задоволення власних потреб і в той же час не виробляють достатньо іншого продукту. Тому потрібен обмін.
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного виробництва за якої продукти виробляються для обміну. Виробники тут спеціалізуються на виготовленні певної продукції, що зумовлює необхідність обміну у формі купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.
Перетворення натурального виробництва в товарне зумовлене розвитком поділу праці. Але поділ праці лише тоді стає основою формування товарного виробництва й обміну продуктів через ринок, коли відбувається відокремлення виробників як самостійних власників засобів виробництва. Отже, причинами виникнення товарного виробництва були: 1) поділ праці, 2) приватна власність на засоби виробництва, 3) економічна відокремленість товаровиробників.
Розрізняють просте й розвинуте або капіталістичне товарне виробництво (рис. 1.10). Просте товарне виробництво базується на особистій праці власника засобів виробництва. Воно дрібне за своїми розмірами. У формі товару тут виступають лише речові фактори виробництва та готовий продукт. Прагнення простого товаровиробника виробляти більше продукції для продажу на ринку прискорювало процес розшарування виробників, що призводило до збагачення одних і зубожіння інших. І ніякі сили не могли зупинити цей закономірний процес.
Водночас відбуваються істотні модифікації в самих товарних відносинах. З одного боку, з'являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого — люди, позбавлені їх, які перетворюються в найманих робітників.
Рис. 1.10. Спільні риси і відмінності товарного виробництва
Таким чином, просте товарне виробництво стало ґрунтом для виникнення капіталістичного господарства і капіталістичних відносин. Цьому процесу значно сприяло й так зване первісне нагромадження капіталу — насильницьке відокремлення виробників від засобів виробництва, а також розвиток купецького та лихварського капіталів. Наслідком цього є те, що виробники позбавляються не тільки засобів виробництва а й предметів споживання і перетворюються в найманих робітників. Це означає, що поряд з ринком засобів виробництва і засобів споживання виникає новий ринок — ринок праці. Така форма господарства, за якої товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама робоча сила людини, називається капіталістичним товарним виробництвом.
Оскільки за капіталізму всі або майже всі продукти праці виготовляються як товари і робоча сила е товаром, товарне виробництво набуває загального характеру і стають необхідними постійні економічні зв'язки між людьми щодо обміну товарами.
Таким чином у процесі розвитку суспільного поділу праці натуральне виробництво поступово перетворюється в просте товарне виробництво, а просте — у розвинуте або капіталістичне виробництво.
Воно е основою ринкової економіки. Ринкова економіка — це геніальне досягнення людства, якому нема альтернативи в оглядовій перспективі. Життя показало, що економіка, яка відкидала необхідність розвитку товарного виробництва та ринкових відносин, відкидала й досягнення світової цивілізації, чим прирекла себе на саморуйнування і розпад.
Сучасне товарне виробництво характеризується:
1) поглибленням суспільного поділу праці, розвитком колективного виробництва і колективних форм власності;
2) розширенням форм економічних зв'язків (контракти, замовлення, кооперація праці);
3) державним регулюванням виробництва. Держава регулює грошову систему, фінанси і кредитні відносини;
4) посиленням взаємозалежності товаровиробників;
б) значним розширенням державного виробництва товарів і послуг.
Товар і його властивості. Величина вартості товару. Теорії вартості
Однією з основних категорій ринкового господарства є товар. Товар — це будь-який об'єкт, призначений не для власного споживання, а для продажу. Форму товару можуть приймати будь-які об'єкти. Але більшість товарів — це продукти праці. Тому багатьма економістами товар визначається як продукт праці, виготовлений для обміну на ринку.
Згідно з трудовою теорією вартості в товарі виділяють дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.
Споживна вартість — це здатність товару задовольняти якусь потребу людини, бути корисним. Мінова вартість — це специфічна властивість, характерна тільки для товарної форми продукту. Вона полягає в здатності товару в певних пропорціях обмінюватися на інший товар. Кожен товар може обмінюватись на безліч інших у певних кількісних пропорціях. Кількісні пропорції, на основі яких товари обмінюються, свідчать про те, що в них е щось спільне, на основі чого вони прирівнюються й обмінюються. Спільним для обмінюваних товарів є вартість. Вартість — це втілена в товарі абстрактна суспільна праця. Мінова вартість є формою вираження вартості товару, яку саму по собі без порівнювання з іншими товарами виявити не можна. Вартість товару проявляється тільки в обміні.
В економічній літературі нема єдиного тлумачення вартості товару. У період становлення й розвитку капіталізму класики англійської політичної економії В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо створили трудову теорію вартості. Вони вважали, що в основі ціни товару лежить вартість, яка визначається затратами праці. Але А. Сміт вважав, що джерелом вартості в простому товарному виробництві є праця, а в капіталістичному він розглядав вартість як суму трьох видів доходу — зарплати, прибутку і ренти.
Трудову теорію вартості розробляв і К. Маркс. Згідно з теорією К. Маркса джерелом вартості є тільки один з факторів виробництва — жива праця, тобто праця робітників.
На противагу марксистській теорії, представниками прагматичного напряму політичної економії висувались інші теорії. Так, у першій половині XIX ст. французькі економісти Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа створили теорію трьох факторів виробництва. Вони вважали, що вартість створюється у виробництві як результат взаємодії трьох основних факторів — праці, капіталу і землі. Це означає, що джерелами вартості є праця, капітал і земля. Усі вони беруть участь у створенні вартості, частка якої для кожного з них визначається ринком. Кожен із цих факторів створює відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, а земля — ренту.
В останній третині XIX ст. набула поширення теорія граничної корисності. її створили представники австрійської школи У. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Д. Кларк та інші. На їхню думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності блага. Вони розглядали її як суб'єктивну категорію, як оцінку важливості блага з боку людини.
У кінці XIX — на початку XX ст. англійський економіст А. Маршал створив неокласичну теорію вартості. Відкинувши принцип єдиного джерела вартості, він поєднав теорію витрат виробництва з теоріями граничної корисності та попиту і пропозиції. А. Маршал виходив із того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції, та пов'язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції — з вирішальним впливом витрат виробництва.
У 80-х роках XX ст. набули поширення теорії постіндустріального й інформаційного суспільства, де важливу роль у виробництві відіграє інформація та комп'ютеризація. Це свідчить про появу нового основного джерела вартості, яке пов'язане насамперед з інтелектуальним потенціалом, знаннями працівника, а не з його фізичною силою, як у минулому. У зв'язку з цим з'явилася принципово нова концепція вартості — інформаційна, згідно з якою домінуючим джерелом вартості є переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.
Сучасні західні економісти поділяють точку зору, згідно з якою в основі вартості лежить не один, а декілька виробничих факторів — праця, капітал, природний фактор (земля), підприємницькі здібності та інформація. На підставі цього вважається, що всі ці фактори створюють відповідні доходи: заробітну плату, прибуток, ренту, підприємницький дохід.
Заперечуючи К. Марксові, його опоненти посилаються на різноманітність і практичну непорівнюваність різних видів праці (фізичної, розумової, кваліфікованої, некваліфікованої, праці в різних галузях виробництва) та на реальну можливість виробництва створювати товари без участі у виробничому процесі живої праці (автоматизоване виробництво), на необхідність враховувати управлінську працю та організаторську діяльність.
Проблема вартості повинна вирішуватися не на протиставленні, а на поєднанні підходів. При визначенні вартості потрібно враховувати і затрати праці (робочого часу), і результати (кількість і якість споживних вартостей).
Обмін товарів на ринку — це процес, у якому відбувається порівнювання і трудових затрат, і суспільної корисності товарів. Якщо ми хочемо з'ясувати суть феномена (явища), що лежить в основі вартості товару, то треба враховувати і затрати, і суспільну потребу в ньому (споживну вартість). Обидва підходи, розглянуті в органічній єдності, доповнюють один одного.
Трудова теорія вартості заперечується ще й тим, що на практиці ціни не просто відхиляються від вартості, а й формуються не навколо вартості, а під впливом попиту і пропозиції. Отже, положення К. Маркса про єдине джерело вартості суперечить практиці.
За способом споживання або використання споживні вартості (товари) поділяються на два основні види: споживчі товари і товари виробничого призначення. До споживчих товарів відносяться продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, одяг, взуття, товари культурно-побутового призначення).
Товари виробничого призначення — це речі, які задовольняють людські потреби опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або надання послуг, тобто це засоби виробництва.
Товаром стають і послуги. Послуга — це споживна вартість живої праці. її своєрідність як товару полягає в тому, що вона не набуває речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речей. Отже, його послуга {переміщення вантажів, людей) — це корисний ефект живої праці. Особливістю послуги є те, що ЇЇ не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства. Вона може бути спожита тільки в момент її виробництва (надання).
Споживну вартість або корисність має будь-який продукт. І можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби людей. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того хто її купує.
Виникнення, суть і функції грошей
На стадії виникнення товарного виробництва обмін був рідкісним і випадковим. Досить рідко общини обмінювали свої вироби на інші. Але з розвитком поділу праці, підвищенням її ефективності кількість продукції збільшувалась і обмін ставав частішим, а згодом і регулярним. Він набував характеру ділових господарських стосунків. І коли в обмін стали систематично надходити у великих кількостях продукти праці, виникли певні труднощі, бо потреби обох учасників цього процесу збігалися рідко.
Такі труднощі обумовили стихійне виділення одного товару, на який обмінювались інші товари. У науці він отримав назву загального еквівалента, У різних країнах таким еквівалентом були різні товари: слонова кістка, шкіра, худоба, сіль та інші — переважно ті, які можна було швидше обміняти на інший товар.
Але коли обмін ставав масовим, такий еквівалент не вирішував проблеми. Бо товари, які служили засобом обміну, повинні були весь час перебувати в обігу і обслуговувати акти купівлі-продажу. Вони швидко зношувались і втрачали свою вартість. Крім цього, могли бути інші труднощі. Кожен регіон міг мати свій еквівалент. Розвиток обміну призводить до того, що роль загального еквівалента поступово закріплюється за металами — бронзою, залізом, а потім за сріблом і золотом. Так з'являється грошова форма вираження вартості. Вона відрізняється від попередньої тим, що роль загального еквівалента міцно закріплюється за одним товаром — золотом, яке стає справжніми грішми. Воно було для цього найбільш придатне — досить тверде, тугоплавке, кислототривке,, легко ділиться на частини, трудомістке і тому має високу вартість.
Отже, гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Вони виконують роль посередника у зв'язках між товаровиробниками і спрощують мінові операції.
Із появою грошей з'являється ціна. Вона визначає суму грошей, яку необхідно заплатити за товар. У різні часи в економічній літературі з'являлися різні теорії походження грошей. Одні вважали, що гроші — це результат угоди, домовленості між людьми. Другі доводили, що гроші впроваджуються державою як інструмент для вимірювання цін товарів. На думку третіх, золото і срібло є грішми за своєю природою. Насправді гроші не є результатом суб'єктивних дій людей чи державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку обміну.
Історично першою формою був натуральний обмін. Він і тепер може мати місце в період економічної нестабільності. Але він має свої недоліки:
1) виникають складнощі в знаходженні партнера з відповідними потребами. Наприклад, працівникові взуттєвої фабрики видали зарплату взуттям. Йому необхідно обміняти її на інші продукти. Звичайно, що знайти партнера, якому потрібне саме таке взуття і який має потрібні продавцеві товари, важко. І ця справа ускладнюється зі збільшенням предметів обміну;
2) збільшується тривалість обміну. Це пов'язано з тим, що в умовах натурального обміну потрібно більше часу на пошук партнера для обміну. Треба знайти суб'єкта з необхідним товаром і бажанням;
3) уповільнюється розвиток виробництва і розширення господарських структур. Якщо товар реалізується повільно, то це стримує розвиток виробництва. При натуральному обміні стають довшими всі фази виробничого циклу — пошук ресурсів, виробництво і збут. Унаслідок цього стає повільнішим оборот капіталу;
4) збільшуються затрати на реалізацію і зберігання товару.
Обмін товарів на гроші дає можливість подолати ці недоліки.
Грошовий обмін — це така форма обміну, коли люди спочатку обмінюють свої товари на гроші, а потім за гроші купують інші товари. Гроші тут виступають у формі посередника, проміжної ланки обмінних операцій. Товар обмінюється через посередника — гроші. Здається, що обмінні операції ускладнюються. Однак тут зробити обмін удвоє простіше, ніж поміняти товар на товар.
Гроші, завдяки їх високій ліквідності, полегшують обмін і прискорюють його. Вони є важливим фактором економічного прогресу. Наше життя сьогодні важко уявити без грошей.
Гроші виконують певні функції:
1. Засобу обігу товарів. Продукти праці в розвинутому товарному виробництві обмінюються через посередника. Ним є гроші. Це спрощує обмін, прискорює його. Гроші можна використовувати для будь-яких купівель.
2. Міри цінності (вартості) товару. Гроші виступають як загальноприйнята одиниця обліку цінності різних товарів. Вони є вигідним і єдиним мірилом цінності. За допомогою грошей встановлюється ціна товару, порівнюються їх цінності, вимірюється багатство.
3. Засобу збереження цінності або нагромадження. Власник товару, продавши його, одержує гроші. Через певний час за одержані гроші (за відсутності інфляції) він зможе купити відповідну кількість інших товарів.
4. Засобу платежу. У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками, гроші, виступаючи засобом сплати боргового зобов'язання, виконують функцію засобу платежу. Маючи таку функцію, вони обслуговують широку сферу розрахунків, включаючи оплату праці, сплату податків, виплату трансфертних платежів і так далі.
5. Світових грошей. У цій функції вони виступають на світовому ринку. У минулому функцію світових грошей виконувало золото. Зараз воно є звичайним товаром, а функцію світових грошей виконує американський долар.
Еволюція грошей. Товарні, металеві, паперові та банківські гроші
Гроші — це загальновизнаний засіб обміну товарів і оплати різних платежів. Вони полегшують обмін, роблять його ефективним. Роль грошей може виконувати товар, який визнається всіма продавцями і покупцями як засіб обміну. У ролі грошей у процесі розвитку обміну використовувалось багато товарів. Ми вже відзначали, що на ранніх стадіях розвитку товарного виробництва існував простий товарний обмін товару на товар. На зміну товарному обміну прийшла епоха товарних грошей, у ролі яких використовувались хутро, слонова кістка, худоба, зерно та інші речі (рис. 1.11).
На зміну товарним грошам прийшли металеві гроші, спочатку в зливках, а потім у монетах. їх поява сприяла розвиткові
обміну. Вважають, що вперше монети з'явились у Китаї і на Близькому Сході у VIII—VI ст. до н.е. у формі золотих і срібних кружечків.
Рис. 1.11. Еволюція грошей
На території У країни-Pyci візантійські монети були в обігу в VI ст. Л в кінці X ст. Київська Русь почала карбувати власні монети. Гроші з коштовних металів — золота, срібла — мали значні переваги в порівнянні з іншими грішми. Вони добре зберігалися, мали привабливий вигляд, були компактними і вигідними. Але перебуваючи в обігу тривалий час, золоті і срібні монети поступово стиралися, втрачали частину своєї вартості і перетворювались у титул вартості. Крім того, з розвитком обміну стало не вистачати золота для карбування монет. На цій основі у XVIII ст. в Європі починають поширюватися паперові гроші. У Китаї вони з'явилися ще у VIII ст.
Спочатку паперові гроші обмінювались на золоті. Але періодично цей обмін припинявся. На грошових знаках указувалась їх золота основа, тобто та кількість золота, яку вони заміщують. Паперовим грошам був гарантований обмін на золото на першу ж вимогу. Однак під час Першої світової війни обмін паперових грошей на золото було припинено майже в усіх країнах. Остаточно його припинено для приватних осіб у 1929—33 pp. А у сфері міжнародних відносин він зберігався до початку 70-х років XX ст. Така грошова система називалася золото-стандартною.
У 1978 р. вступила в дію Ямайська угода Міжнародного валютного фонду, яка скасувала офіційний золотий вміст долара і золото стало самостійним товаром, тобто відбулася демонетизація золота.
У сучасній економіці поряд із готівкою — паперовими грішми і розмінною монетою — використовуються так звані банківські гроші. Це безготівкові гроші, якими володіють підприємства. Вони записуються на спеціальних рахунках підприємств у комерційних банках. Банки допомагають підприємствам здійснювати взаємні розрахунки, оплачувати товари і послуги. Оплата товару здійснюється шляхом зменшення суми на рахунку одного підприємства і збільшення на рахунку іншого. Безготівкові розрахунки становлять 75—95% у загальній сумі грошового обігу.
Рис. 1.12. Види кредитних грошей
Технологія банківських розрахунків, їх форми постійно змінюються. Тут активно використовуються досягнення НТП. Сьогодні не тільки в країнах з високо розвинутою економікою, а й у нас широко розповсюджені електронні гроші, які мають вигляд магнітних карток і дають змогу здійснювати широке коло платежів як безпосередньо в магазинах, установах, банках, так і не виходячи з дому, через комп'ютерну мережу.
Комерційні банки надають кредити і приймають вклади. Унаслідок надання кредитів кількість грошей в обігу збільшується, а при поверненні кредитів — зменшується, причому без участі готівки, бо кредити можуть надаватися іншими засобами.
Грошові засоби, які не мають внутрішньої товарної вартості, називаються кредитними грішми (рис. 1.12). Кредитні гроші — це узагальнююче поняття. Вони включають різні види грошових засобів — чеки, векселі, банкноти, кредитні картки та електронні гроші. Готівкові гроші — це розмінна монета, паперові гроші і банкноти.
Серед значної частини населення досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто забезпечуються золотом. Насправді в основі сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар. Грошова маса в розвинутих країнах формується сьогодні на основі кредиту. Це означає, що банки відкриваючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим випускають у грошовий обіг додаткову кількість загальних купівельних засобів, збільшуючи грошову масу. Сучасні гроші поділяють на готівкові і безготівкові (рис. 1.13).
Рис. 1.13. Сучасні гроші
Процес демонетизації золота розпочався ще після Першої світової війни. Але офіційно золотий вміст національних валют було скасовано Ямайською валютною угодою 1975 p., яка вступила в дію в 1978 р. Тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю, виходячи з оцінки "споживчого кошика" відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях, і попиту на гроші. Наприклад, нехай ціна "споживчого кошика" у США становить 100 дол., а в Україні — 550 грн. Отже, курс долара до гривні буде дорівнювати
На валютний курс впливає також попит на гроші. Зростання попиту на гроші приводить до зростання їх цінності. Курси валют щоденно встановлюються Національним банком і публікуються в засобах масової інформації.
Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. За допомогою валютного курсу: 1) долається національна обмеженість грошової одиниці; 2) зіставляються продуктивність праці, витрати виробництва, заробітна плата, темпи економічного зростання валового національного продукту і національного доходу; 3) зіставляються національні ціни і національні умови виробництва; 4) через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні зв'язки.
Грошова система. Конвертованість грошей
Гроші в умовах ринкової економіки опосередковують усі економічні відносини людей з приводу купівлі-продажу товарів та послуг. Вони перебувають у безперервному обігу. Грошовий обіг — це рух грошей, який опосередковує реалізацію товарів і послуг.
Рух грошей відбувається в межах грошової системи. Грошова система —- це форма організації грошового обігу, яка формується в процесі історичного розвитку і закріплюється відповідними законами. Вона включає:
1) масштаб цін національної грошової одиниці (грошова одиниця та розмінна монета — гривня і копійки);
2) певний порядок карбування національних монет;
3) порядок емісії державних грошових знаків і порядок їх обігу (забезпечення, випуск, вилучення);
4) організацію і регламентацію безготівкового обороту (депозити, інші безготівкові розрахунки);
5) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів, казначейство, центральний емісійний банк).
Історія знає два основні типи грошових систем: металеву і паперово-кредитну (рис. 1.14).
За біметалевої системи роль загального еквівалента законодавчо закріплюється за двома благородними металами — золотом і сріблом. Біметалізм у Західній Європі існував з XVI до початку XIX ст.
За монометалевої системи роль загального еквівалента була закріплена за золотом.
Рис. 1.14. Основні типи грошових систем
Для золотого монометалізму характерні:
1) вільний обіг золотих грошей;
2) виконання золотом усіх функцій грошей;
3) вільне карбування золотих монет;
4) вільний обмін знаків вартості (паперових грошей і банкнот) на золоті монети за їхньою номінальною вартістю;
5) вільний рух золота між країнами.
Обіг грошей не можна обмежити лише внутрішнім ринком. Кожна держава має економічні відносини з багатьма країнами. Тому потрібен обмін грошової одиниці однієї країни на грошові одиниці інших країн. Здатність грошової одиниці однієї країни обмінюватись у певних пропорціях на грошові одиниці інших країн називається конвертованістю валюти. В умовах золотого стандарту цієї проблеми не існувало. Валюти вільно обмінювались на золото, а золото вільно вивозилося за межі країни.
Розрізняють зовнішню і внутрішню конвертованість. Зовнішня конвертованість означає здатність національної грошової одиниці вільно обертатися за межами національної території й обмінюватись на інші валюти. За внутрішньої конверте в аності грошова одиниця вільно обертається лише всередині країни.
Основна маса угод у ринковій економіці здійснюється через банківські рахунки. Через них розраховуються між собою підприємства й організації за індивідуальні покупки, якщо оплата здійснюється за допомогою чекових книжок, кредитних карток або електронних грошей.
Грошовий обіг та його закони. Грошова реформа в Україні
Грошовий обіг повинен регулюватися. Його регулювання здійснюється на основі законів грошового обігу. Рівновага товарної і грошової маси залежить від таких факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці та кількості взаємнопогашуваних платежів. Усі ці фактори залежать від стану й рівня виробництва та використання суспільного поділу праці. Закономірності тут такі:
1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більше продається товарів; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціни товарів. В умовах золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для реалізації товарів підтримується автоматично. Це означає, що при зменшенні товарної маси частина грошей виходить з обігу й осідає як скарб. І навпаки, зі збільшенням товарів у сфері обігу гроші повертаються в необхідній кількості й продовжують обслуговувати обіг товарів.
В умовах розвинутого товарного виробництва кількість грошей, необхідних для обігу, залежить:
1)від суми цін товарів — Сц;
2) від суми цін, на яку товари продано в кредит — К;
3) від суми платежів, строк яким настав — П;
4) від суми платежів, що взаємно погашаються (бартерних угод) — ВП;
5) від числа оборотів однойменної грошової одиниці — О. Вона визначається за формулою:
Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нашій країні повинен Національний банк. Якщо рівновага порушується, то за допомогою відповідних фінансово-економічних заходів необхідно відповідні показники коригувати — збільшити виробництво товарів чи зменшити імпорт, відрегулювати швидкість обороту грошей, зменшити грошову масу, або, нарешті, підвищити чи знизити ціни. Звичайно найкращий спосіб підтримування збалансованості — швидке збільшення обсягу якісних товарів, але це не завжди можливо.
Унаслідок порушення рівноваги між кількістю товарів та грошовою масою гроші знецінюються. Знецінення грошей називається інфляцією* Вона проявляється в зростанні цін. Для стабілізації грошової системи проводяться девальвація, ревалоризация (ревальвація) і нуліфікація.
Девальвація — це офіційне зниження курсу грошей відносно іноземної валюти. Ревальвація — це підвищення курсу грошової одиниці щодо іноземної валюти. Нуліфікація — це офіційне визнання державою повного знецінення грошових знаків і заміна їх новими.
Після проголошення незалежності в Україні постала потреба запровадження власної грошової одиниці — гривні. Ця назва бере свій початок із часів Київської Русі. Гривня як грошова одиниця використовувалась також в Українській Народній Республіці. У 1996 р. вона закріплена Конституцією України як національна валюта.
У 1991 р. у грошовий обіг України було введено тимчасову грошову одиницю — купоно-карбованець. Він швидко знецінювався. Причиною цього були помилкові дії уряду України. Не було вжито заходів для скорочення дефіциту державного бюджету, переходу в розрахунках з країнами СНД на світові ціни і для виходу з "рублевого простору". Пасивне наслідування економічних дій уряду Росії зумовило небачене підвищення цін і бурхливий сплеск інфляції.
25 серпня 1996 р. указом Президента України було проголошено проведення грошової реформи. Головними завданнями її були:
1) заміна тимчасової грошової одиниці — українського карбованця національною валютою — гривнею;
2) зміна масштабу цін відповідно до обмінного курсу купо-но-карбованця на гривню;
3) створення стабільної грошової системи, яка має бути важливим чинником економічного та соціального розвитку.
Грошову реформу було проведено з 2 по 16 вересня 1996 р. на цивілізованих неконфіскаційних засадах з оптимальними зручностями для населення за встановленим курсом (одна гривня обмінювалася на 100 тисяч карбованців). Було перераховано в гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств та організацій, а також вклади громадян.
У період проведення грошової реформи в обігу перебували карбованці і гривні протягом 15 днів. Після 16 вересня 1996 р. обіг купоно-карбованця було припинено. Єдиним законним засобом платежу стала гривня.
