Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники
Система національних рахунків та її основні макроекономічні показники
План
1. Валовий внутрішній продукт
2. Валовий національний продукт
3. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні
4. Національне багатство: зміст та структура
Потреби аналізу економічних явищ і процесів, результатів господарювання в межах національної економіки держави, регулювання її розвитку породжують необхідність у розробці і використанні системи надійних макроекономічних показників. Економічною теорією та господарською практикою використовуються різноманітні форми і способи вимірювання результатів господарювання. Наявність такого різноманіття зумовлене різними теоретичними підходами до характеристики суспільного відтворення, неоднаковою методикою статичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.
В колишньому СРСР для оцінки результатів господарювання у межах всієї економіки використовувалась система балансу народного господарства (БНГ), яка була впроваджена у 20-х роках XX ст. Вона мала ряд істотних обмежень при аналізі процесів суспільного відтворення:–
недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;–
наявність подвійного рахунка (включення проміжного продукту до суспільного продукту);–
неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо. У зв'язку з цим статистичні органи країн СНД здійснюють перехід до нової системи національних рахунків (СИР), ухвалених у 1993 р. Статистичною комісією ООН.
Ця система с статичною моделлю ринкової економіки. Вона являє собою сукупність методів (способів), за допомогою якіа розраховується система взаємопов'язаних макроекономічних показників. Перевагами цієї системи с те, що її використання дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Окрім того, вона дає змогу визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу "наявні ресурси - використані ресурси", врахувати всі види діяльності суб'єктів господарювання.
пов'язаних із виробництвом матеріальних і нематеріальних послуг, представити найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; дослідити три види взаємопов'язаних операцій - товарно-виробничих, споживчо-розподільних, дохідно-фінансових.
СНР розроблена на основі концепції господарського кругообігу, яка базується на таких принципах:
1) продуктивною є будь-яка праця, а тому до сукупного суспільного продукту зараховуються як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;
2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов'язані сторони єдиного процесу відтворення;
3) органічне поєднання обліку взаємопов'язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільних та дохідно-фінансових операцій;
4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.
СНР зумовлює використання принципу подвійного запису, яким передбачено, що кожна операція має платника та одержувача, що показано в реальному (ресурсному) і фінансовому аспектах. Головна мета застосування системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного суспільного продукту. Вона створює можливості для зіставлення економічних показників різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. Отже, СНР - це узгоджена система збирання та обліку основних потоків статичної інформації на рівні макроскономічних показників. Нею нині користується понад 100 країн-членів ООН.
Використання СНР полегшує можливості зіставлення економічних показників розвитку різних країн з метою усунення труднощів і перепон, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях. Ці переваги СНР свідчать про необхідність переходу до неї постсоціалістичних країн. Щодо України, то це відкриває нові можливості для аналізу фактичного становища нашої економіки. Вони полягають у тому, що її використання дає змогу здійснювати зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Впровадження СНР в Україні потребує значного часу. Це пов'язано не тільки з необхідністю узагальнення статичної інформації (рахівництва), а й з формуванням реальних (економічно дієвих) ринкових структур у вітчизняній економіці.
До основних показників СНР для національної економіки належать валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.
Валовий внутрішній продукт
Одним із найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП. Він визначається як розрахована у ринкових цінах валова вартість усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни і з використанням лише належних їй факторів виробництва. До загальних рис, які розкривають суть ВВП, зараховують те, що він є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності у цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу (виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг); охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць (підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг); особистих підсобних господарств населення (окремих осіб, зайнятих бізнесом); є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.
ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методів.
Перший метод - за доходами, що передбачає підсумування доходів приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво й імпорт.
Другий метод - за витратами: передбачає підсумування витрат на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупівлі (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.
Третій - це метод доданої вартості. Його називають виробничим методом, коли підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг усіх сфер економіки. Йдеться про факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами.
Під доданою вартістю мають на увазі вартість, яка створена у процесі виробництва на певному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги). Йдеться про заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо. При цьому вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і у створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включаються. Тобто, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) без поточних витрат, але з включенням у неї відрахувань на амортизацію. Останнє пов'язане з тим, що основний капітал (основні фонди) підприємства частково задіяні у створенні вартості виготовленої продукції.
Отже, ВВП можна розрахувати в декількох варіантах:–
як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб'єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);–
як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;–
як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.
У кожному з варіантів йдеться про одну й ту саму суму. В практиці розрахунків ВВП результати, як правило, дещо відрізняються, що зумовлено особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за допомогою трьох методів та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Такий підхід дає змогу розглянути ВВП ніби з різних сторін і отримати ціліснішу картину соціально-економічного функціонування та розвитку економіки. Слід мати на увазі і те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.
Показник ВВП створює можливості для того, щоб у грошовому вираженні визначити обсяг виробництва у країні. Насправді ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, адже при його розрахунках не завжди охоплюються всі види економічної діяльності в суспільстві. Йдеться про так звану тіньову економіку - неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей та послуг. Мова йде про приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами й соціальними групами. Вони охоплюють усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.
Тіньова економіка містить такі складові:–
кримінальну (у вигляді розкрадання), підпільну, що приховується від усіх форм контролю з боку держави, економічну діяльність (наркобізнес, азартні ігри, проституція); загально кримінальні форми позаекономічного розподілу доходів (пограбування, розбій, рекет, крадіжки особистого майна);–
фіктивну економіку, тобто підприємців, які називають недостовірні відомості про свою діяльність, що відображається у системі обліку та звітності як реальні (приписки);–
неформальну економіку як систему неформальних взаємодій економічних суб'єктів, що базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;–
нелегалізовану економіку - приховування від контролю тих видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, які або заборонені законом, або нормативно не зареєстровані в установленому порядку.
В сучасних умовах до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися контрабандне вивезення й ввезення товарів та валюти за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредиту комерційними банками за солідну винагороду та ін. За оцінками фахівців, за 90-ті роки з України було вивезено від 20 до 40 млрд. дол., легалізованих потім здебільшого в офшорних зонах.
Про значні масштаби тіньової економіки в Україні свідчить те, що, за експертними оцінками, в ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р.
за межами банківської системи перебувало 52% грошової маси в національній валюті1. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.
Проблемним для органів державного управління є те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо в умовах перехідної економіки, їх нерідко важко відокремити один від одного. Для подолання тіньової економіки держава має сформувати таке правове поле господарської діяльності, яке максимально обмежувало б можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності, та створити ефективну систему контролю за дотриманням господарського законодавства.
Значний вплив на визначення обсягів ВВП має рівень цін. їх зростання пов'язане з інфляцією, яка властива тією чи іншою мірою всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.
Номінальним є ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах. Розрахований таким чином обсяг ВВП не дає уявлення про зміни фізичного обсягу товарів і послуг та про його зростання в умовах інфляції. Для виявлення динаміки ВВП його обсяг визначають у незмінних цінах базового року кожні 10-15 років. Для цього обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номінальним ВВП називається дефлятором. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:
Валовий національний продукт
Близьким за змістом до ВВП є показник валового національного продукту (ВНП). Він, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території країни, але й за її межами. ВНП розраховується шляхом додавання до його вартості різниці між факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами у певній країні. Іншими словами, якщо до ВВП додати доходи громадян певної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП.
Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП - це вартість продукції, яка є власністю громадян певної країни, де б вони не перебували і не діяли. За основу обчислення обсягів ВВП та ВНП взято положення про те, що вироблені та реалізовані кінцеві суспільні продукти однакові, тому що внаслідок купівлі і продажу продуктів одні групи підприємців отримують доходи від продажу продуктів, а інші несуть витрати на їх придбання. При цьому якщо для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна, то в економічно розвинених країнах ВНП, як правило, більший від ВВП. Практичне значення обчислення обсягів ВВП і ВНП полягає не тільки в тому, що це полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але Й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз їх соціально-економічного розвитку.
У системі національних рахунків використовуються також інші взаємопов'язані макроекономічні показники, які розраховуються на основі ВВП або ВНП.
Так, для ліквідації повторного рахунку вводиться показник чистого національного продукту (ЧНП), який охоплює доходи тих власників, які мають у своєму розпорядженні такі складові виробництва, як капітал, землю, працю, підприємницькі здібності. ЧНП обчислюється шляхом віднімання від обсягу створеного ВНП тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже,
ЧНП=ВНП-А.
Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні
Важливим макроекономічним показником у системі національних рахунків є національний дохід (НД). Для власників економічних ресурсів НД є мірилом їхніх доходів від участі у суспільному відтворенні за поточний період.
НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Він свідчить про ступінь участі кожної категорії власників у суспільному відтворенні, їх вклад у нього. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і є величиною, зменшеною на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).
Національний дохід - важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД - це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор.
Загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинених країнах понад половина працівників зайняті працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується саме від їх надання. В Україні вирішальну роль у створенні національного доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.
Для розуміння ролі і місця національного доходу у суспільному відтворенні велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.
Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які впливають на зростання національного доходу, поділяють на два види: екстенсивні та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого - якісне використання факторів, що існують.
Зміст розподілу національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу національного доходу формуються, з одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого - первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, - це основні доходи.
Первинні доходи - це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.
Вторинні доходи - це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.
Основними формами вторинних доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл
НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.
Результатом перерозподілу національного доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого складає його використання. Останнє здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання — в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Обсяги національного доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з величиною створеного Національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.
Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу.
НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід - це зароблений дохід.
Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.
Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення зазначені показники СНР розраховують не лише в сукупності, але й в розрахунку на душу населення. Це дає змогу більш реально визначити рівень соціально-економічного розвитку країни, стан добробуту її громадян, наявність тих чи інших проблем у цій сфері виробничих відносин.
Національне багатство: зміст та структура
Серед категорій, які характеризують процеси суспільного відтворення, національному багатству притаманне те, що з одного боку воно безпосередньо пов'язане з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно зростає за рахунок вказаного доходу в тому разі, коли він відтворюється на розширеній основі. З іншого боку, від його обсягів та якісного складу значною мірою залежать масштаби розширеного відтворення, рівень добробуту народу. Обсяги національного багатства є свідченням економічної потужності країни.
Національне багатство - сукупність матеріальних і духовних благ у грошовій формі, нагромаджених за всю історію функціонування національної економіки. В економічній науці існують два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.
В основу першого покладено концепцію балансу народного господарства, відповідно до якої національне багатство постає як сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період розвитку.
Відповідно до концепції національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх суб'єктів господарювання, тобто в нього входять, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (без фінансових зобов'язань).
У широкому розумінні слова до національного багатства слід включати те, чим в тій чи іншій формі володіє нація. При такому розумінні змісту цієї категорії до його складу зараховують не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак при цьому досить складно підрахувати його обсяг через ряд об'єктивних причин. Тому показник національного багатства у практиці аналізу використовується у вузькому розумінні його змісту. Для цього до його складу зараховують усе те, що так чи інакше опосередковане працею людей і може бути відтворене. У зв'язку з цим національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальній: і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у певній країні протягом її історичного розвитку.
До складу національного багатства входять:–
основні виробничі і невиробничі фонди;–
обігові виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;–
природні ресурси, які включені до народногосподарського обігу або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього найближчим часом.
Однак такий підхід до трактування складу національного багатства потребує доповнення. Він грунтується на уявленнях представників класичної школи, породжених реальними потребами виробництва індустріальної епохи в умовах постіндустріальної стадії людської цивілізації, до якої вона переходить. Ця стадія характеризується інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.
З позицій економічної науки інформація являє собою не просто набір даних, а матеріал, який служить основою для прийняття рішень. Поява сучасних інформаційних технологій дає змогу дійти висновку про те, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, почала відігравати значну роль у суспільному відтворенні. Вона стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше, ніж у 4 рази (до 1200 млрд. дол.) і становив понад 13% національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинених країнах.
Отже, система національних рахунків забезпечує суспільство певним набором засобів вимірювання результатів суспільного відтворення, тенденцій його функціонування і розвитку, стану економіки в цілому. Наявність такої інформації відіграє значну роль у формуванні уявлень та розумінні процесів розширеного відтворення з метою ефективного управління ними.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
План
1. Валовий внутрішній продукт
2. Валовий національний продукт
3. Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні
4. Національне багатство: зміст та структура
Потреби аналізу економічних явищ і процесів, результатів господарювання в межах національної економіки держави, регулювання її розвитку породжують необхідність у розробці і використанні системи надійних макроекономічних показників. Економічною теорією та господарською практикою використовуються різноманітні форми і способи вимірювання результатів господарювання. Наявність такого різноманіття зумовлене різними теоретичними підходами до характеристики суспільного відтворення, неоднаковою методикою статичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.
В колишньому СРСР для оцінки результатів господарювання у межах всієї економіки використовувалась система балансу народного господарства (БНГ), яка була впроваджена у 20-х роках XX ст. Вона мала ряд істотних обмежень при аналізі процесів суспільного відтворення:–
недооцінка ролі та особливостей нематеріальної сфери в суспільному відтворенні;–
наявність подвійного рахунка (включення проміжного продукту до суспільного продукту);–
неврахування впливу на відтворювальні процеси таких видів діяльності, як фінансово-кредитна, рух доходів тощо. У зв'язку з цим статистичні органи країн СНД здійснюють перехід до нової системи національних рахунків (СИР), ухвалених у 1993 р. Статистичною комісією ООН.
Ця система с статичною моделлю ринкової економіки. Вона являє собою сукупність методів (способів), за допомогою якіа розраховується система взаємопов'язаних макроекономічних показників. Перевагами цієї системи с те, що її використання дає змогу побачити і простежити рух суспільного продукту в усіх фазах його відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Окрім того, вона дає змогу визначити загальну економічну рівновагу на рівні балансу "наявні ресурси - використані ресурси", врахувати всі види діяльності суб'єктів господарювання.
пов'язаних із виробництвом матеріальних і нематеріальних послуг, представити найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; дослідити три види взаємопов'язаних операцій - товарно-виробничих, споживчо-розподільних, дохідно-фінансових.
СНР розроблена на основі концепції господарського кругообігу, яка базується на таких принципах:
1) продуктивною є будь-яка праця, а тому до сукупного суспільного продукту зараховуються як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;
2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов'язані сторони єдиного процесу відтворення;
3) органічне поєднання обліку взаємопов'язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільних та дохідно-фінансових операцій;
4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.
СНР зумовлює використання принципу подвійного запису, яким передбачено, що кожна операція має платника та одержувача, що показано в реальному (ресурсному) і фінансовому аспектах. Головна мета застосування системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного суспільного продукту. Вона створює можливості для зіставлення економічних показників різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. Отже, СНР - це узгоджена система збирання та обліку основних потоків статичної інформації на рівні макроскономічних показників. Нею нині користується понад 100 країн-членів ООН.
Використання СНР полегшує можливості зіставлення економічних показників розвитку різних країн з метою усунення труднощів і перепон, пов'язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях. Ці переваги СНР свідчать про необхідність переходу до неї постсоціалістичних країн. Щодо України, то це відкриває нові можливості для аналізу фактичного становища нашої економіки. Вони полягають у тому, що її використання дає змогу здійснювати зіставлення основних макроекономічних національних показників з міжнародними. Впровадження СНР в Україні потребує значного часу. Це пов'язано не тільки з необхідністю узагальнення статичної інформації (рахівництва), а й з формуванням реальних (економічно дієвих) ринкових структур у вітчизняній економіці.
До основних показників СНР для національної економіки належать валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.
Валовий внутрішній продукт
Одним із найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП. Він визначається як розрахована у ринкових цінах валова вартість усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території країни і з використанням лише належних їй факторів виробництва. До загальних рис, які розкривають суть ВВП, зараховують те, що він є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності у цілому в національній економіці; характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу (виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг); охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць (підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг); особистих підсобних господарств населення (окремих осіб, зайнятих бізнесом); є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір.
ВВП можна рахувати за допомогою використання трьох методів.
Перший метод - за доходами, що передбачає підсумування доходів приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво й імпорт.
Другий метод - за витратами: передбачає підсумування витрат на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупівлі (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.
Третій - це метод доданої вартості. Його називають виробничим методом, коли підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг усіх сфер економіки. Йдеться про факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами.
Під доданою вартістю мають на увазі вартість, яка створена у процесі виробництва на певному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги). Йдеться про заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо. При цьому вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і у створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включаються. Тобто, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) без поточних витрат, але з включенням у неї відрахувань на амортизацію. Останнє пов'язане з тим, що основний капітал (основні фонди) підприємства частково задіяні у створенні вартості виготовленої продукції.
Отже, ВВП можна розрахувати в декількох варіантах:–
як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб'єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави);–
як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту;–
як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки.
У кожному з варіантів йдеться про одну й ту саму суму. В практиці розрахунків ВВП результати, як правило, дещо відрізняються, що зумовлено особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за допомогою трьох методів та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Такий підхід дає змогу розглянути ВВП ніби з різних сторін і отримати ціліснішу картину соціально-економічного функціонування та розвитку економіки. Слід мати на увазі і те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.
Показник ВВП створює можливості для того, щоб у грошовому вираженні визначити обсяг виробництва у країні. Насправді ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, адже при його розрахунках не завжди охоплюються всі види економічної діяльності в суспільстві. Йдеться про так звану тіньову економіку - неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей та послуг. Мова йде про приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин (отже, і самі ці відносини) між окремими громадянами й соціальними групами. Вони охоплюють усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності.
Тіньова економіка містить такі складові:–
кримінальну (у вигляді розкрадання), підпільну, що приховується від усіх форм контролю з боку держави, економічну діяльність (наркобізнес, азартні ігри, проституція); загально кримінальні форми позаекономічного розподілу доходів (пограбування, розбій, рекет, крадіжки особистого майна);–
фіктивну економіку, тобто підприємців, які називають недостовірні відомості про свою діяльність, що відображається у системі обліку та звітності як реальні (приписки);–
неформальну економіку як систему неформальних взаємодій економічних суб'єктів, що базуються на особистісних відносинах і замінюють офіційно встановлений порядок організації та реалізації економічних зв'язків;–
нелегалізовану економіку - приховування від контролю тих видів індивідуальної чи кооперативної діяльності, які або заборонені законом, або нормативно не зареєстровані в установленому порядку.
В сучасних умовах до таких видів діяльності, зокрема в Україні, додалися контрабандне вивезення й ввезення товарів та валюти за кордон з метою наживи, незаконні валютні операції, надання кредиту комерційними банками за солідну винагороду та ін. За оцінками фахівців, за 90-ті роки з України було вивезено від 20 до 40 млрд. дол., легалізованих потім здебільшого в офшорних зонах.
Про значні масштаби тіньової економіки в Україні свідчить те, що, за експертними оцінками, в ній створюється близько половини ВВП. При цьому, за даними Національного банку України, на початок 2001 р.
за межами банківської системи перебувало 52% грошової маси в національній валюті1. Ці кошти широко використовуються для розрахунків у тіньовому секторі економіки, перетворившись на постійний інструмент незаконних валютних операцій.
Проблемним для органів державного управління є те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо в умовах перехідної економіки, їх нерідко важко відокремити один від одного. Для подолання тіньової економіки держава має сформувати таке правове поле господарської діяльності, яке максимально обмежувало б можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності, та створити ефективну систему контролю за дотриманням господарського законодавства.
Значний вплив на визначення обсягів ВВП має рівень цін. їх зростання пов'язане з інфляцією, яка властива тією чи іншою мірою всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.
Номінальним є ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах. Розрахований таким чином обсяг ВВП не дає уявлення про зміни фізичного обсягу товарів і послуг та про його зростання в умовах інфляції. Для виявлення динаміки ВВП його обсяг визначають у незмінних цінах базового року кожні 10-15 років. Для цього обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номінальним ВВП називається дефлятором. Він усуває всі цінові (інфляційні) викривлення величини ВВП і розраховується за формулою:
Валовий національний продукт
Близьким за змістом до ВВП є показник валового національного продукту (ВНП). Він, на відміну від ВВП, виражає сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, які створені не лише на території країни, але й за її межами. ВНП розраховується шляхом додавання до його вартості різниці між факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами у певній країні. Іншими словами, якщо до ВВП додати доходи громадян певної країни за кордоном і вирахувати доходи іноземців, які працюють у цій країні, то отримаємо показник ВНП.
Загальним критерієм відмінностей між цими показниками виступає те, що ВНП - це вартість продукції, яка є власністю громадян певної країни, де б вони не перебували і не діяли. За основу обчислення обсягів ВВП та ВНП взято положення про те, що вироблені та реалізовані кінцеві суспільні продукти однакові, тому що внаслідок купівлі і продажу продуктів одні групи підприємців отримують доходи від продажу продуктів, а інші несуть витрати на їх придбання. При цьому якщо для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна, то в економічно розвинених країнах ВНП, як правило, більший від ВВП. Практичне значення обчислення обсягів ВВП і ВНП полягає не тільки в тому, що це полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але Й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз їх соціально-економічного розвитку.
У системі національних рахунків використовуються також інші взаємопов'язані макроекономічні показники, які розраховуються на основі ВВП або ВНП.
Так, для ліквідації повторного рахунку вводиться показник чистого національного продукту (ЧНП), який охоплює доходи тих власників, які мають у своєму розпорядженні такі складові виробництва, як капітал, землю, працю, підприємницькі здібності. ЧНП обчислюється шляхом віднімання від обсягу створеного ВНП тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені у процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже,
ЧНП=ВНП-А.
Національний дохід і його роль у суспільному відтворенні
Важливим макроекономічним показником у системі національних рахунків є національний дохід (НД). Для власників економічних ресурсів НД є мірилом їхніх доходів від участі у суспільному відтворенні за поточний період.
НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Він свідчить про ступінь участі кожної категорії власників у суспільному відтворенні, їх вклад у нього. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і є величиною, зменшеною на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).
Національний дохід - важливий показник результативності суспільного відтворення. Він є заробленим доходом, бо не містить в собі ні непрямих податків, ні субсидій, і є показником чистого приросту продуктів, послуг за рік, стану добробуту нації. Тому виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До цього часу у вітчизняній економічній літературі була поширена думка, що НД - це новостворена вартість, яка існує тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Таке розуміння змісту національного доходу має досить обмежений характер, тому що не бере до уваги внеску працівників сфери нематеріального виробництва та зростання його обсягів і ролі в суспільному відтворенні. Обмеження виробничої діяльності суспільства тільки продукцією матеріального виробництва в минулому пояснювалося тим, що матеріальне виробництво було слаборозвиненим, багато видів послуг нематеріального характеру суттєво не впливали на суспільне відтворення та на людину як його основний фактор.
Загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинених країнах понад половина працівників зайняті працею у сфері послуг, і велика частина доходів отримується саме від їх надання. В Україні вирішальну роль у створенні національного доходу належить матеріальному виробництву, головним напрямом розвитку якого є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу суспільного відтворення.
Для розуміння ролі і місця національного доходу у суспільному відтворенні велике значення має знання процесів його виробництва, розподілу, перерозподілу, кінцевого споживання.
Виробництво національного доходу здійснюється у галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Його розміри можуть зростати за рахунок збільшення кількості зайнятих та підвищення продуктивності їх праці. Фактори, які впливають на зростання національного доходу, поділяють на два види: екстенсивні та інтенсивні. До першого належить збільшення ресурсів, а до другого - якісне використання факторів, що існують.
Зміст розподілу національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва. Це проявляється у процесі отримання заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. Внаслідок розділу та перерозподілу національного доходу формуються, з одного боку, основні і похідні доходи, а з іншого - первинні та вторинні. Доходи працівників, підприємств, землевласників, тобто ті доходи, на які розпадається новостворена вартість безпосередньо при її виробництві, - це основні доходи.
Первинні доходи - це результат первинного розподілу національного доходу. Вони утворюють елементи ціни товару.
Вторинні доходи - це ті, які отримують члени суспільства внаслідок перерозподілу первинних доходів. Так само, як і похідні доходи, вони являють собою вирахування з основних доходів.
Основними формами вторинних доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу відбувається через офіційні та неофіційні канали. Офіційний перерозподіл
НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД породжений існуванням тіньової економіки.
Результатом перерозподілу національного доходу є сформовані кінцеві доходи. Це кінцевий етап руху НД, зміст якого складає його використання. Останнє здійснюється з метою споживання і нагромадження. На цій стадії НД розпадається на фонд нагромадження і фонд споживання. Функціональне призначення фонду нагромадження полягає у забезпеченні розширення масштабів суспільного відтворення, а фонду споживання — в особистому споживанні працівників виробничої і невиробничої сфери. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД. Обсяги національного доходу, використаного на споживання та нагромадження, не співпадають з величиною створеного Національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат. Використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. В такому разі можливі два варіанти: якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід перевищуватиме створений, і навпаки. Однак це ще не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів та послуг, ніж вивозити.
Значну роль у збільшенні обсягів національного доходу та розширенні масштабів суспільного відтворення відіграє оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Воно формується залежно від конкретних умов і завдань соціально-економічного розвитку країни на тому чи іншому історичному відрізку часу.
НД є основою для формування особистих доходів (ОД). У масштабах суспільства їх визначають шляхом віднімання від суми національного доходу обсягів внесків (податків) на соціальне страхування, податків на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств) і додавання трансферних платежів, до складу яких включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, виплати допомоги по безробіттю, різноманітні виплати малозабезпеченим і непрацездатним тощо. Внаслідок цього отримуємо суму так званого особистого доходу. Слід мати на увазі, що особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід - це зароблений дохід.
Нарешті, при відніманні від суми особистого доходу всіх індивідуальних податків одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств. Він є кінцевим показником системи національного рахівництва і використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.
Для більш конкретної та об'єктивної оцінки соціальної й економічної ситуації в країні, визначення добробуту її населення зазначені показники СНР розраховують не лише в сукупності, але й в розрахунку на душу населення. Це дає змогу більш реально визначити рівень соціально-економічного розвитку країни, стан добробуту її громадян, наявність тих чи інших проблем у цій сфері виробничих відносин.
Національне багатство: зміст та структура
Серед категорій, які характеризують процеси суспільного відтворення, національному багатству притаманне те, що з одного боку воно безпосередньо пов'язане з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно зростає за рахунок вказаного доходу в тому разі, коли він відтворюється на розширеній основі. З іншого боку, від його обсягів та якісного складу значною мірою залежать масштаби розширеного відтворення, рівень добробуту народу. Обсяги національного багатства є свідченням економічної потужності країни.
Національне багатство - сукупність матеріальних і духовних благ у грошовій формі, нагромаджених за всю історію функціонування національної економіки. В економічній науці існують два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.
В основу першого покладено концепцію балансу народного господарства, відповідно до якої національне багатство постає як сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період розвитку.
Відповідно до концепції національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх суб'єктів господарювання, тобто в нього входять, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (без фінансових зобов'язань).
У широкому розумінні слова до національного багатства слід включати те, чим в тій чи іншій формі володіє нація. При такому розумінні змісту цієї категорії до його складу зараховують не лише матеріальні блага, а й усі природні ресурси, твори мистецтва тощо. Однак при цьому досить складно підрахувати його обсяг через ряд об'єктивних причин. Тому показник національного багатства у практиці аналізу використовується у вузькому розумінні його змісту. Для цього до його складу зараховують усе те, що так чи інакше опосередковане працею людей і може бути відтворене. У зв'язку з цим національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальній: і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у певній країні протягом її історичного розвитку.
До складу національного багатства входять:–
основні виробничі і невиробничі фонди;–
обігові виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;–
природні ресурси, які включені до народногосподарського обігу або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього найближчим часом.
Однак такий підхід до трактування складу національного багатства потребує доповнення. Він грунтується на уявленнях представників класичної школи, породжених реальними потребами виробництва індустріальної епохи в умовах постіндустріальної стадії людської цивілізації, до якої вона переходить. Ця стадія характеризується інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.
З позицій економічної науки інформація являє собою не просто набір даних, а матеріал, який служить основою для прийняття рішень. Поява сучасних інформаційних технологій дає змогу дійти висновку про те, що економічна, в тому числі ділова інформація та особливо науково-технічна, почала відігравати значну роль у суспільному відтворенні. Вона стає не лише вирішальним фактором суспільного і господарського розвитку, але й одним з важливих елементів національного багатства. Так, світовий обсяг виробництва інформаційних технологій збільшився з середини 80-х до середини 90-х років більше, ніж у 4 рази (до 1200 млрд. дол.) і становив понад 13% національного багатства, яке вироблялось у промислово розвинених країнах.
Отже, система національних рахунків забезпечує суспільство певним набором засобів вимірювання результатів суспільного відтворення, тенденцій його функціонування і розвитку, стану економіки в цілому. Наявність такої інформації відіграє значну роль у формуванні уявлень та розумінні процесів розширеного відтворення з метою ефективного управління ними.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
