Роль іноземних інвестицій в економіці України

 
  • Версія друку Весь реферат без реклами та завантаження шаблону:)
    •
     
    Курсова робота
    По курсу: Політична економія
    На тему: Роль іноземних інвестицій
    в економіці України


    План роботи:
    Вступ. | Стор. 3
    Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності. | Стор. 4
    Поняття, сутність та класифікація інвестицій. | Стор. 4
    Економічний зміст, мета та завдання економічної діяльності. | Стор. 7
    Форми руху капіталу та інвестицій. | Стор. 9
    Інвестиційна стратегія та перспективна спрямованість інвестиційної діяльності. | Стор. 11
    Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному етапі. | Стор. 13
    Інвестиційна політика та капітальне будівництво на сучасному етапі. | Стор. 13
    Інвестиційне забезпечення структурної перебудови матеріального виробництва. | Стор. 15
    Міжнародний рух капіталів та інвестицій. | Стор. 18
    Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій. | Стор. 18
    Приоритетні сфери, зони та об`єкти іноземного інвестування в Україні. | Стор. 20
    Фактори, що перешкоджають притоку капіталу та іноземних інвестицій в економіку України. | Стор. 24
    Інвестиційний ринок України та його учасники. | Стор. 28
    Зарубіжні інвестиційні інститути. | Стор. 29
    Сучасна ситуація на ринку України. | Стор. 33
    Висновки. | Стор. 39
    Використана література | Стор. 40


    Вступ
    Проблема інвестування зараз дуже гостро стоїть у більшості країн світу. Україна також серед них. І це не тому, що в неї маленький промисловий потенціал або ж нема кваліфікованих кадрів. Тож чому? І чому взагалі інвестування настільки важливо, що уряд України встановив податкові пільги для іноземних інвесторів.
    Чи є інвестування корисним чи, навпаки, шкідливим явищем та чому?
    Інвестиційний клімат в Україні зараз бажає кращого, проте має тенденцію до зростання кількості інвестицій. Найбільш привабливими для інвестування є Києвська та Дніпропетровська області по підсумкам 2001 року. Перше місце у рейтингу серед областей займає саме Дніпропетровська область, друге – Харківська, третє – Донецька. Далі йдуть Запорізька та Одеська області. До п`ятірки ж інвестиційно-непривабливих регіонів у минулому році увійшли Чернівецька, Чернігівська, Рівненська, Тернопільська та Житомирська області.
    Аналіз темпів росту економіки у регіонах показав, що по динаміці економічного розвитку були лідерами Івано-Франківська, Кіровоградська, Дніпропетровська та Чернівецька області.
    Більш ніж 40% респондентів, опитаних фахівцями Інституту реформ, очикують у 2002 році поліпшення інвестиційного клімату України, останні експерти мають більш песимістичний настрій. По даним Інституту, прямі іноземні інвестиції в Україну по стану на 01.04.2002 досягли $4,53 млрд. або $93 у розрахунку на душу населення. Найбільші інвестиції за роки незалежності України були здійснені нерезидентами із США (16% загального об`єму), Кіпру (10,7%), Великобританії (9,4%), Нідерландів (8,5%), Російської Федерації (7,0%), та Віргінських островів (6,1%).
    За перший квартал 2002 року чистий приріст капіталу склав $115,8 млн, що на 14,3% більше ніж у відповідному періоді 2001 року.
    Одночасно нерезиденти вилучили капітал об`ємом $116,9 млн., або майже половину усього об`єму торічних вилучень (у тому році було репатрійовано $267,4 млн.).
    Що саме призвело до цього та що таке є інвестиції, яке визначення має цей термін? Спробуємо знайти відповідь на ці питання.


    2. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності.
    ПОНЯТТЯ СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
    ІНВЕСТИЦІЙ
    Економічна діяльність окремих гос-подарюючих суб'єктів та країни в ціло-му значною мірою характеризується об-сягом здійснюваних інвестицій.
    Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" ста-ли вживатись у нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, на-приклад, поняття "інвестиції" ототожню-ється з капітальними вкладеннями, "інвес-тиційна діяльність" - з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та еко-номічним змістом не однозначні.
    Термін "інвестиції" походить від ла-тинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладен-ня капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.
    За фінансовим визначенням, ІН-ВЕСТИЦІЇ — це всі види активів (кош-тів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та техніч-не переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни обо-ротного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебіль-шого залежать від руху видатків на основний капітал.
    Інвестиції в об'єкти підприємниць-кої діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та плану-вання інвестиції класифікуються за різ-ними ознаками.
    За об'єктами вкладень виділяють-ся реальні та фінансові інвестиції.
    Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розу-міють вкладення коштів у реальні ак-тиви – як матеріальні, так і немате-ріальні (іноді вкладення коштів у нема-теріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризу-ються як інноваційні інвестиції).
    Під ФІНАНСОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фі-нансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
    За характером участі в інвесту-ванні виділяються прямі та непрямі інвес-тиції.
    Під ПРЯМИМИ інвестиціями розумі-ється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.
    Під НЕПРЯМИМИ інвестиціями ро-зуміється інвестування, опосередко-ване іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
    За періодом інвестування розріз-няють короткострокові та довгострокові інвестиції.
    Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвес-тиціями розуміють звичайно вкла-дення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткостро-кові депозитні внески, купівля корот-кострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).
    Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвести-ціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
    У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталі-зуються таким чином:
    до 2 років;
    від 2 до 3 років;
    від 3 до 5 років;
    понад 5 років.
    За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціо-нерні), державні, іноземні та спільні.
    За регіональною ознакою виді-ляють інвестиції всередині країни та за кордоном.
    Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
    Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкла-дення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
    Під інвестиціями звичайно розумі-ються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соці-альні програми, в охорону навколишньо-го середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, які вкладаються в об'єкти підприєм-ницької та інших видів діяльності, у ре-зультаті якої формується прибуток (до-ход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюва-тись і з метою регулювання розвитку економіки.
    Основними цінностями інвестицій є:
    рухоме та нерухоме майно (будівлі, спо-руди, обладнання та інші матеріальні цін-ності);
    кошти, цільові банківські внески, кре-дити, акції та інші цінні папери;
    майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
    право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші май-нові права.
    За обсягом та значущістю капіталь-ні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвести-цій.
    Головними етапами інвестування є:
    перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спря-мування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвесту-вання);
    перетворення вкладених коштів у при-ріст капітальної вартості, що характери-зує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;
    приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кін-цева мета інвестиційної діяльності.
    Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємо-зв'язок: прибуток - ресурси, тобто про-цес нагромадження повторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес на-громадження грошових ресурсів, не вхо-дячи в інвестиційну діяльність, є його необхідною передумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігу інвестицій на підприємстві. Ін-вестиційний цикл (період) містить один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від мо-менту акумуляції коштів до моменту їх відшкодування. Держава стимулює інвес-тиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково-амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування при-бутку або пільгових норм амортизації).


    ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
    Інвестиційна діяльність являє со-бою сукупність практичних дій юридич-них осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяль-ність.
    Серед них слід насамперед відзна-чити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвести-цій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
    Законодавство визначає, що всі су-б'єкти інвестиційної діяльності незалеж-но від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвести-цій; залучають для їх реалізації на дого-вірній основі будь-яких учасників інвес-тиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
    Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
    новоутворюванні та ті, що реконструю-ються, основні фонди, а також обігові кош-ти в усіх галузях народного господар-ства;
    цінні папери (акції, облігації та ін,);
    цільові грошові внески;
    науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
    Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іно-земні інвестори мають право здійсню-вати інвестування на території України шляхом:
    пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створен-ні підприємств;
    створення підприємств, цілком належ-них іноземним інвесторам, а також фі-ліалів підприємств іноземних юридич-них осіб;
    придбання підприємств, будівель, спо-руд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за за-конодавством України може належати іноземним інвесторам;
    придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
    надання позик, кредитів, майна та май-нових прав.
    Суб'єктами інвестиційної діяльності є:
    інвестори (замовники);
    виконавці робіт (підрядники);
    користувачі об'єктів інвестиційної ді-яльності;
    постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної про-дукції;
    юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
    громадяни України;
    іноземні юридичні та фізичні особи, дер-жави та міжнародні організації.
    Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійс-нюється практична реалізація інвестицій.
    До складу інвестиційної сфери включа-ються:
    сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зай-нятих у сфері індивідуального та коо-перативного житлового будівництва та ін-ших суб'єктів інвестиційної діяльності);
    екологічна сфера;
    інноваційна сфера;
    сфера обігу фінансового капіталу (гро-шового, позикового та фінансових зо-бов'язань у різних формах);
    сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
    Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснен-ня спільного інвестування. Інвестори ма-ють право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників ін-вестиційного процесу.
    Інвестиційна діяльність є найважли-вішою складовою частиною підприєм-ницької діяльності компанії (фірми), під-приємства.
    Основною метою інвестиційної ді-яльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвес-тиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.
    У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших зав-дань розвитку економіки:
    Визначення шляхів прискорення реа-лізації інвестиційних програм та проек-тів. Вирішальна роль у реалізації інвести-цій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комп-лекс дозволяє забезпечувати стійкі тем-пи зростання народного господарства, за-проваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
    Забезпечення високих темпів еконо-мічного розвитку компанії (фірми), підпри-ємства. Стратегія розвитку будь-якої ком-панії (фірми) та будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає по-стійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підпри-ємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифі-кації цієї діяльності. Це економічне зро-стання забезпечується насамперед за ра-хунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегіч-ні цілі компанії (фірми), підприємства.
    Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що ха-рактеризує результати не тільки інвес-тиційної, але й усієї підприємницької ді-яльності компанії (фірми), підприємства.
    Забезпечення мінімізації інвестицій-них ризиків. Сучасне ринкове середови-ще немислиме без ризику. За певних не-сприятливих умов ці ризики можуть ви-кликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці об-ставини зумовлюють необхідність пошу-ку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів,
    Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми), під-приємства у процесі здійснення інвести-ційної діяльності.
    Усі перелічені завдання інвестицій-ної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.


    ФОРМИ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ІНВЕСТИЦІЙ
    За об'єктами інвестиційної діяльнос-ті інвестиції поділяються на два основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал.
    Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організа-цію виробничого процесу, тобто створен-ня (придбання, будівництво і т. ін.) ви-робничих потужностей та найом робочої сили.
    Фінансове інвестування, на від-міну від реального, не передбачає обо-в'язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх експлуа-тацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере участі в управлінні дійсними, реальними актива-ми, покладаючись у цьому на фахівцїв-менеджерів.
    Існує також поняття "споживчі ін-вестиції". У деяких зарубіжних еконо-мічних джерелах цей термін застосову-ється для позначення вкладень спожива-чів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті, даний об'єкт вкла-день споживачів не відповідає поняттю інвестицій, оскільки не передбачає одер-жання прибутку та зростання капіталу. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.).
    Відмінності між двома основними видами інвестицій — реальними та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.
    У загальному випадку інвести-ційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання прибутку. Отримання достат-нього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідне з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення дже-рел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та роз-поділ дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Мето-ди вирішення вказаних завдань і визнача-ють усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльнос-ті) кожної конкретної фірми.
    В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення Інвестицій, що пос-тійно повторюються: приріст нагромад-жень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромад-ження).
    Постійне відтворення даного лан-цюжка перетворень являє собою круго-обіг інвестицій. Проте в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових ін-вестицій існують особливості.
    Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Круго-обіг фінансових інвестицій виявляє зво-ротний вплив на кругообіг реальних ін-вестицій. У кінцевому підсумку це при-водить до злиття, неподільності потоків виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локаль-них та національних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестицій показано у схематичному вигляді на мал. 1.1.


    Сфера обміну - ринок Сфера виробництва
    Мал. 1.1. Схема кругообігу виробничих інвестицій
    Як видно з малюнка, виділяються та-кі основні етапи руху інвестицій або ін-вестиційного процесу: по-перше, реаліза-ція інвестиційного попиту (нагромаджен-ня), тобто процесу створення виробни-чих потужностей; по-друге, процес ви-робництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання прибутку; по-четверте, розподіл прибут-ку, формування інвестиційного попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвести-цій представляє собою їх кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна ді-яльність відбувається як у сфері виробни-цтва, так і у сфері обігу (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність яв-ляє собою створення нових інвестицій-них товарів, що мають матеріально-речо-ву форму. Зазначена інвестиційна ді-яльність входить до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення для влас-них виробничих цілей. Якщо ж нові ін-вестиційні товари виробляються для ін-ших економічних суб'єктів, то це різно-вид основної діяльності фірми.




    ІНВЕСТИЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
    Інвестиційна діяльність будь-якої фірми (підприємства) являє собою трива-лий процес і тому повинна здійснюватись з урахуванням певної перспективної спрямованості. Формування напрямків цієї діяльності, системи її довгострокових цілей та вибір найефективніших шляхів їх досягнення з урахуванням перспекти-ви являє собою процес розробки ін-вестиційної стратегії.
    Розробка інвестиційної стратегії під-приємства (фірми) знаходить свою по-дальшу конкретизацію в процесі розроб-ки тактики управління шляхом форму-вання інвестиційного портфеля фірми. На відміну від інвестиційної стратегії формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським про-цесом, здійснюваним у межах стратегіч-них рішень та поточних фінансових мож-ливостей підприємства (фірми). У свою чергу процес тактичного управління ін-вестиційною діяльністю знаходить своє найбільш детальне завершення в опера-тивному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм та проектів. Та-ким чином, розробка інвестиційної стра-тегії є тільки першим етапом процесу управління інвестиційною діяльністю підприємства (фірми).
    Розробка інвестиційної стратегії під-приємства (фірми), хоча в основному й орієнтована на довгострокові цілі (на пер-спективу 3-5 років), містить також окре-мі середньострокові (1-2 роки) та корот-кострокові (до 1 року) елементи, які зрештою ведуть до вироблення конкрет-них управлінських рішень при формуван-ні інвестиційного портфеля та реалізації інвестиційних програм і проектів.
    Інвестиційна стратегія є одним з го-ловних факторів забезпечення ефективного розвитку підприємства (фірми) згід-но з обраною ним загальною економіч-ною стратегією.
    Методологія процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми), розроблена доктором економічних наук, професором І. А. Бланком, наво-диться на мал. 1.2.
    Початковим етапом розробки ін-вестиційної стратегії підприємства (фір-ми) є визначення загального періоду її формування. Цей період залежить від ряду умов.
    Головною умовою визначення пе-ріоду формування інвестиційної стратегії є передбачуваність розвитку економіки в цілому та інвестиційного ринку, зокре-ма. В умовах теперішнього нестабільного (та - на окремих напрямках - не передбачуваного) розвитку економіки країни цей період не може бути надто тривалим та в середньому не може виходити за рамки 3-5 років (для порівняння слід відзначи-ти, що інвестиційна стратегія найбільших компаній країн з розвиненою ринковою економікою розробляється на період 10-15 років).
    Однією з умов визначення періоду формування інвестиційної стратегії фір-ми є її галузева приналежність. Результа-ти обстеження окремих компаній США показують, що найбільший період (понад 10 років) характерний для розробки ін-вестиційної стратегії так званими інституційними інвесторами (інвестиційними фондами, інвестиційними компаніями і т. ін.); менший період (5-10 років) харак-терний для компаній та фірм, що здійс-нюють свою діяльність у сфері виробни-цтва засобів виробництва та у видобув-них галузях промисловості; ще більш ко-роткий період (3-5 років) характерний для компаній та фірм, що здійснюють свою діяльність у сфері виробництва спо-живчих товарів, роздрібної торгівлі та по-слуг населенню. Очевидно, і в наших умовах таку галузеву диференціацію се-реднього періоду формування інвестицій-ної стратегії слід вважати доцільною.
    Мал. 1.2. Основні етапи процесу формування інвестиційної стратегії підприємства (фірми)
    Однією з важливих умов визначен-ня періоду формування інвестиційної стратегії є також розмір підприємства (фірми). Інвестиційна діяльність великих компаній звичайно прогнозується на більш тривалий період.
    Формування стратегічних цілей ін-вестиційної діяльності повинно виходити передусім із системи цілей загальної стратегії економічного розвитку. Ці цілі можуть бути сформовані у вигляді забез-печення приросту капіталу; зростання рівня прибутковості інвестицій та суми доходу від інвестиційної діяльності; змін пропорцій у формах реального та фінансового інвестування; змін технологічної та відтворювальної структури капіталь-них вкладень; змін галузевої та регіональ-ної спрямованості інвестиційних програм і т. ін.
    Основними критеріями оцінки розробленої інвестиційної стратегії фірми (підприємства) є:
    узгодженість інвестиційної стратегії фірми із загальною стратегією її еконо-мічного розвитку;
    внутрішня збалансованість інвестицій-ної стратегії;
    узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем;
    можливість реалізації інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурс-ного потенціалу;
    прийнятність рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;
    результативність інвестиційної стратегії.
    Одним з найефективніших шляхів реалізації стратегічних цілей інвести-ційної діяльності є розробка стратегічної спрямованості інвестиційної діяльності, яка базується на системі цілей цієї діяль-ності. У процесі розробки послідовно ви-значаються: співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспек-тивного періоду; галузева та регіональна спрямованість інвестиційної діяльності.
    Проблеми інвестування відтворення основних фондів на сучасному етапі
    ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
    Розвиток економічного потенціалу та суспільний розвиток у кожній країні, підвищення життєвого рівня населення, поліпшення якості продукції в основно-му залежать від активності інвестиційної політики.
    Інвестиційна політика в кожен пе-ріод розвитку суспільства визначається співвідношенням довгострокових вкла-день капіталу в різні галузі економіки та у виробничу сферу всередині країни та за кордоном. Загалом інвестуються промисловість, транспорт, сільське госпо-дарство, житлове будівництво, наука, сис-тема підготовки кадрів та інші сфери життєдіяльності суспільства.
    Капітальні вкладення являють со-бою складну економічну категорію вартісних та матеріально-речових факторів, перетворюваних у системі капітального будівництва в основні фонди, що безпосередньо впливають на темпи та характер розвитку сус-пільного виробництва. Вони висту-пають як матеріалізована форма тех-нічного прогресу, найважливіший фак-тор інтенсифікації, підвищення темпів та ефективності розвитку суспільного виробництва.
    Вплив капітальних вкладень на сус-пільне виробництво виражається у досяг-ненні високого рівня продуктивності сус-пільної праці, неухильному рості націо-нального прибутку та підвищенні життє-вого рівня населення.
    Обсяги та пропорції розподілу капі-тальних вкладень за зазначеними напрям-ками в кожній країні зумовлені в основ-ному рівнем ЇЇ економічного розвитку, У країнах, де накопичено досить потужний виробничий потенціал та створено не-обхідні резервні потужності, існує мож-ливість спрямовувати більшу частку ін-вестицій у невиробниче будівництво. І, навпаки, у країнах, що інтенсивно розви-вають промислове виробництво, більша частина капітальних вкладень використо-вується у сфері виробничого будівництва.
    Відповідно до досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, у різних краї-нах істотно відрізняється частка валового продукту, що спрямовується у капітальне будівництво. Так, у колишньому СРСР на капітальне будівництво використовува-лось до 10% національного доходу та валового суспільного продукту, в Україні та країнах колишнього РЕВ - 8~12%, у США - 4,2, ФРГ - 7,3, у Франції - 6,8, в Японії - 7,8 валового внутрішнього продукту. Співвідношення інвестицій у виробничому та невиробничому будів-ництві значною мірою характеризується часткою вкладень у житлове будівництво.
    Галузева структура капітальних вкладень в Україні у динаміці розвитку характеризується даними, наведеними у табл. 2.1.
    2.1. Галузева структура капітальних вкладень в Україні,
    %, до підсумку
    Як видно з наведених у табл. 2.1. даних, пріоритетним напрямком інвести-цій в Україні на розглянутих етапах роз-витку народного господарства були ка-пітальні вкладення у розвиток промисло-вості, при ігноруванні соціально-еконо-мічних потреб населення.
    Підлягає реалізації комплексна про-грама перебудови в капітальному будів-ництві проектно-кошторисної справи на базі широкого використання систем ав-томатизованого проектування, зміцнення матеріально-технічної бази та науково-інформаційних служб проектних органі-зацій. До початку 2000 року рівень авто-матизації проектування повинен був досягти не менше 50%.
    Найважливішим напрямком у ін-вестиційній політиці стає здійснення еко-логічних заходів. Щорічні капітальні вкладення в охорону навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів явно недостатні. Від інвестиційної політики залежить і ре-сурсомісткість матеріального виробни-цтва.
    На жаль, у наш час інвестиційна по-літика не відображає поки що у належ-ній мірі капітальних заходів з охорони навколишнього середовища. Окрім поси-лення охорони сільськогосподарських угідь, лісових та водних ресурсів, потрібні великі кошти на очисні споруди для захисту водного та повітряного басейнів. Абсолютно ясно, що нарощування капі-тальних вкладень в екологічні заходи повинно у перспективі зростати.
    У кінцевому підсумку у сфері еконо-міки України будуть встановлені такі пропорції інвестицій у галузевому, відтворювальному, технологічному та інших аспектах, які забезпечать високий рівень продуктивності суспільної праці, неухиль-не зростання національного прибутку та найбільш повне задоволення матеріаль-них потреб суспільства.


    ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ МАТЕРІАЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
    Глибокі структурні перетворення вимагають відповідних нагромаджень, створити які в короткі строки багато підприємств не в змозі, а бюджетні кош-ти кожен раз виявляються надто обмеже-ними. Тож, недостатність інвестицій цілком імовірно буде відчуватися про-тягом усього перехідного періоду до рин-кових відносин. Питома вага капітальних вкладень у валовому внутрішньому про-дукті України зменшилася з 22,7% у 1990р. до 15,1% у 1995р. Така динамі-ка об'єктивно впливає на тривалість періоду відродження нормально функціонуючої економіки навіть після початку пожвавлення інвестиційної активності.
    Проте тільки внутрішнє нагромад-ження та певна частка залучених інозем-них інвестицій можуть стати джерелом коштів для структурних змін у матері-альному виробництві, що забезпечать ста-білізацію та зростання його обсягів.
    Здійснення структурних перетво-рень тісно пов'язане з приватизацією державної власності, розвитком підпри-ємництва та посиленням на цій основі мотивації праці та ділової активності.
    Формування ринкової економіки в Україні неможливе без розвитку підпри-ємництва, що являє собою багатосторон-ню економічну діяльність підприємств, фірм, окремих громадян та груп, спрямо-вану на отримання прибутку (доходу).
    Аналіз зарубіжного досвіду гово-рить про те, що в умовах ринку само-управління на рівні господарчих суб'єк-тів стосовно підприємницької діяльності є необхідною умовою розвитку економі-ки підприємства або фірми. Цього можна досягти шляхом розробки інвестиційних проектів та програм.
    Інвестиційний проект визначає ме-ту, якої фірма прагне, стратегію підпри-ємницької діяльності в поєднанні зі стро-ками досягнення мети. Цей проект як реалістична оцінка фірми та її можливос-тей має бути керівництвом у діяльності, інструментом оцінки ефективності управління фірмою, підприємством.
    Для підприємства найбільш харак-терні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов'язаних або залежних один від одного, то, плану-ючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперерв-ним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних проектів не-від'ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату. У світовій практиці плани реалізації інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвести-ційний проект являє собою комплексний план розвитку підприємства та слугує головним обґрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється голов-ним чином з метою отримання макси-мального прибутку.
    Мета укладання інвестиційного про-екту полягає, насамперед, утому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнай-повнішу картину становища підприєм-ства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обґрунтування про-екту створює у майбутніх інвесторів впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає до-вір'я до керівництва підприємства.
    Інвестиційний проект - це документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі й просторі та узгодже-них з ресурсами заходів і дій, спрямо-ваних на розвиток економіки підпри-ємства. Розробка інвестиційних про-ектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвести-ційний проект - це форма планування та реалізації інвестицій, він є складо-вою частиною інвестиційної діяльнос-ті.
    В інвестиційному проекті розгляда-ються науково-технічні, технологічні, ор-ганізаційні, соціальні, фінансові та інші аспекти підприємницької діяльності. Ін-вестиційний проект повинен пе-редусім дати відповіді на такі пи-тання:
    яких фінансових витрат вимагає реалі-зація цього проекту;
    яка його ефективність (рентабельність);
    у який строк окупляться витрати.
    Інвестиційний проект є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, здат-них фінансувати проект. Одночасно -це основа для оцінки перспективи роз-витку та для управління новим бізнесом.
    Ретельно розроблений інвестиційний проект повинен містити також відпові-ді на цілий ряд інших різноманітних питань:
    чи піддається підприємницька ідея (про-ект) практичній реалізації;
    яку організаційну підготовку слід про-вести для створення цього бізнесу;
    яким чином залучити інвестиції;
    що в даному бізнесі є привабливим для потенційних інвесторів;
    чи має даний бізнес перевагу над конку-рентами;
    якими є ці переваги для підприємця, а якими - для інвесторів;
    чи буде ефективним виробництво та реалізація продукції (послуг);
    чи достатній ринок збуту для цієї про-дукції;
    як буде організовано ресурсне забезпе-чення бізнесу;
    чи відповідає кваліфікація працівників та керівників фірми завданням задума-ного бізнесу.
    Таким чином, інвестиційний проект допомагає реально оцінити ідею, внести її в документацію, усвідомити її, визначи-ти її ефективність та "вузькі" місця і на-решті керувати процесом реалізації ін-вестиційного проекту.
    У практиці індустріальне розвине-них країн уся багатоманітність проектів класифікується за різними типами та ознаками.
    Залежно від масштабу та вар-тості проекти поділяються на ве-ликі, середні та дрібні. Великі проек-ти мають стратегічний характер, являють собою принципово нові об'єкти вартістю більше 2 млн. доларів. Середні проекти мають вартість від 300 тис. доларів до 2 млн. доларів. До них можна віднести міжрегіональні, регіональні проекти, а та-кож окремі проекти, розроблювані на рів-ні корпорацій, компаній. Дрібні проекти звичайно мають вартість менше 300 тис. доларів.
    За тривалістю реалізації про-екти поділяються на короткостро-кові, середньострокові та довго-строкові. Строк реалізації короткостро-кових проектів не перевищує 1 року, середньострокових - 1—2 років. Довгостро-кові проекти реалізуються протягом 3-5 років.
    За видами проекти поділяються на:
    1) проекти із затвердженими фондами (затвердженим фінансуванням), що пере-бувають на тій або іншій стадії будівни-цтва, але не закінчені;
    2) проекти з несхвальним фінансуван-ням, які, у свою чергу, поділяються на:
    а) ті, що залежать від самих корпо-рацій (рішення про інвестування прийма-ється керівництвом корпорації);
    б) ті, що залежать від споживача (фінансування відкривається тільки в то-му випадку, якщо корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).


    Залежно від класу проекту ви-діляють - мегопроекти, мульти-проекти та монопроекти.


    Мегопроекти - це цільові програми, що містять множину взаємопов'язаних про-ектів, об'єднаних загальною метою, ви-діленими ресурсами та обмежених часом їх виконання. Такі програми можуть бу-ти міжнародними, національними, міжга-лузевими, галузевими. Як правило, програ-ми формуються, підтримуються та коорди-нуються на верхніх рівнях управління: державному, республіканському (Крим), обласному, муніципальному та ін.
    Мультипроекти - це проекти, здійсню-вані в організаціях та підприємствах (фірмах). Вони пов'язані з визначеною концепцією та напрямком стратегічного розвитку організацій і підприємств (фірм) на перетворення їх у прибуткові, фінансово стійкі, ефективно функціоную-чі фірми та компанії.
    Монопроекти - це різні інвестиційні, інноваційні та інші проекти, що мають визначену мету та обмеження у фінан-сах, ресурсах, часі, якості та потребують створення єдиної проектної команди. За-лежно від змісту виділяють технічні, ор-ганізаційні, економічні, соціальні, змішані проекти.


    Таблиця 2.2. Класифікація інвестиційних проектів за нормою прибутку
    №
    л. /п. |
    Тип капітальних вкладень |
    Мінімальна
    (порогова) норма
    прибутку, %
    1 |
    Вимушені капітальні вкладення, здійснювані з метою підвищення
    надійності виробництва та техніки безпеки, спрямовані на
    виконання вимог щодо збереження нав-колишнього середовища
    згідно з новими законодав-чими актами у цій сфері та враховуючі
    інші елементи державного регулювання |
    Вимоги до норми
    прибутку відсутні
    2 |
    Вкладення з метою збереження позицій на ринку
    (підтримання сталого рівня виробництва) |
    6
    3 |
    Вкладення в оновлення основних виробничих фондів
    (підтримання безперервної діяльності) |
    12
    4 |
    Вкладення з метою економії поточних витрат
    (скорочення витрат) |
    15
    5 |
    Вкладення з метою збільшення доходів
    (розширення діяльності, збільшення виробничої потужності) |
    20
    6 |
    Ризикові капітальні вкладення (нове будівництво,
    впровадження нових технологій) |
    25-30
    Ця класифікація є складовим еле-ментом управління інвестиційним проце-сом корпорації. Важливу роль в інвес-тиційній політиці відіграє і часовий роз-поділ прибутку, коли залежно від фінан-сового становища корпорації у різні пе-ріоди керівництво задає різні норми при-бутку. У цих цілях розробляються дов-гострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадже-ного у сприятливі періоди, в менш спри-ятливих умовах (для компенсації капі-тальних вкладень з низьким прибутком).
    Норма прибутку від інвестицій різ-них класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпо-рації до вигідних об'єктів протягом різ-них періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня ме-жа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний об-сяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюєть-ся на досить тривалий період (5-10 ро-ків) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.
    Мінімальна норма прибутку, вказа-на у таблиці 2.2., розраховується виходя-чи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому кредиту і т. ін., оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернати-вою інвестиційних проектів виробничо-го характеру.
    Необхідно зазначити, що мінімаль-на норма прибутку зростає зі збільшен-ням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для вен-чурних (ризикових) проектів (25% і більше).
    Окрім наведених елементів, еконо-мічний механізм повинен, по можливості, враховувати також екологічні та соціаль-ні вимоги й одночасно передбачати сис-тему субсидій, цільових дотацій, штраф-них санкцій, покликаних відігравати сти-мулюючу або стримуючу роль для тих чи інших видів інвестицій.


    Міжнародний рух капіталів та інвестицій
    Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій
    Міжнародний рух капіталів – це розміщення та функціонування капіталу за кордоном, передусім з метою цього самозростання, хоч і не тільки для цього. У цьому значенні слово “капітал” вживається у множині, щоб підкреслити, що рух капіталу між сторонами не однобічний і що в цьому русі бере участь капітал найрізноманітніших форм та видів.
    Класификация форм міжнародного руху капіталів відображає різні боки цього процесу. Капітали вивозяться, ввозяться та функціонують за кордоном:
    У формі приватного та державного капіталів, залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями та компаніями.
    У грошовій та товарній формах. Вивозом капіталу можуть бути машини та обладнання, патенти та “ноу-хау”, якщо вони вивозяться за кордон як вклад у статутний капітал фірми, що там утворюється чи купується. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити.
    У короткостроковій та довгостроковій формах.
    У позиковій та підприємницькій формах. Капітал у позиковій формі приносить його власникові доход переважно у вигляді відсотка по вкладах, позиках та кредитах. Капітал у підприємницькій формі приносить доход переважно у вигляді прибутку.
    Обсяг функціонуючого за кордоном капіталу величезний. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій до 1993 р. становив 2,0 трлн. дол.
    Постсоціалістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються, навіть такі великі, як Росія, Китай, Індія, Україна, є другорядними учасниками міжнародного руху капіталів. Ввезення капіталу помітно росте тільки у найбільш динамічних (Сінгапур, Таїланд, Китай, Турція) та найбільш перспективних з них (Росія, Туркменистан, Узбекистан, Україна).
    Центр ООН по транснаціональних корпораціях виділяє чотири найбільш типові у світі випадки прямих капіталовкладень, пов`язаних з організацією виробництва товарів та послуг у зарубіжній країні:
    Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення деяких товарів та послуг у зарубіжну країну неможливе або ускладнене через різні обмеження або через властивості цих товарів і особливо послуг (де часто єдиний спосіб продати послугу покупцеві – це надати послугу на місці).
    Торгівля з іншою країну ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим, ефективнішим способом обслуговування цього зарубіжного ринку, наприклад, через економію на транспортних витратах.
    Країна прикладення підприємницького капіталу виявляється найдешевшим місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи й ринки країни походження інвестицій.
    Замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого експорту виробництво налагоджується за кордоном передусім з тієї причини, що для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливі післяпродажне ослуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку. У цьому випадку мати власне виробництво в зарубіжній країні виявляється більш вигідно, ніж організувати там чисто збутову фірму, і, тим паче, ніж збувати продукцію через посередників.
    В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що невелика й реалізація товарів і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно вплинути на економіку України вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх фіктивності та прибуткової діяльності. У цілому ж іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.


     




    ПРІОРИТЕТНІ СФЕРИ, ЗОНИ ТА ОБ'ЄКТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ
     
    Іноземний капітал сьогодні особли-во необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соці-альне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів хар-чування, товарів широкого попиту та по-слуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного спо-живання або сировини для їх виробни-цтва.
    У реконструкції та модерніза-ції за участю іноземного капіталу має потребу практично все агро-промислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кін-цевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забез-печити більш глибоку та комплексну пе-реробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої про-дукції та підвищення її споживчих якос-тей. Через технологічну відсталість у аг-ропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько по-ловини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціональ-но використовується й вирощена зернова продукція.
    Зниження втрат сільськогосподарсь-кої сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іно-земного капіталу можна в короткі стро-ки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно не-великих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швид-ку окупність початкових затрат при неви-сокому ступені ризику для іноземних ін-весторів. Бажана участь іноземного капі-талу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну ба-зу, в тому числі з використанням потуж-ного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підля-гають конверсії.
    У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру по-требу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть вели-чезне навантаження не тільки щодо енер-гопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експор-ту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:
    активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комп-лексу заходів щодо введення в експлуа-тацію великого масиву сьогодні недію-чих вугільних шахт Донецького, Придні-провського та Львівсько-Волинського ба-сейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобу-того вугілля;
    різке зниження питомих видатків пали-ва та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;
    комплексна модернізація діючих і ство-рення нових виробничих фондів і проце-сів на базі сучасної техніки та прогресив-них технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки ви-робництва, а також докорінне поліпшен-ня умов праці;
    зниження негативного впливу металур-гійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі засто-сування екологічно чистих технологіч-них процесів у виробництві, транспор-туванні та сферах споживання енергоре-сурсів.
    Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію вій-ськового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, осво-єння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного спо-живання, машин та обладнання для агро-промислового комплексу та легкої про-мисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового об-ладнання, приладів медичного та еколо-гічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, вироб-ництва засобів та систем зв'язку.
    Пріоритетними зонами для інозем-них інвестицій в Україні є:
    Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільсь-ка, Волинська області), де ефективним мо-же бути створення виробництва з вико-ристанням місцевих природних ресур-сів - сірки, калійної та кухонної солі, ву-гілля, нафти та газу, а також розвиток ме-режі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.
    Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпро-петровська області), де необхідно здійс-нити реконструкцію та технічне переоб-ладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих техноло-гій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв серед-нього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.
    Південний регіон (Одеська, Миколаїв-ська, Херсонська області), де найбільш ви-гідним є проведення реконструкції та тех-нічного переоснащення портового госпо-дарства, розвиток виробництва обладнан-ня для харчової та консервної промисло-вості, розширення мережі оздоровчих ку-рортно-туристичних комплексів.
    Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній елек-тростанції, у яких, поряд із запроваджен-ням унікальних наукових досліджень, не-обхідно впровадити найновітніші техно-логії та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціально-го відродження територій.
    Одночасно з пріоритетними сфера-ми та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об'єктів належать:
    підприємства атомного машинобудуван-ня;
    підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підпри-ємства;
    об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республі-канського значення;
    підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;
    підприємства та об'єкти електроенерге-тики, гідростанції, теплоелектростанції;
    об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;
    автомобільні дороги загального кори-стування;
    метрополітени;
    магістральні лінії електропередачі;
    нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;
    соледобуванні підприємства та багато інших.
    До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфра-структури, включаючи транспорт, тех-нічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повно-цінного ринку та широкий розвиток між-народної інвестиційної діяльності. Розви-ток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюєть-ся сприятлива матеріальна основа для по-дальшої ділової активності іноземного ка-піталу. Акцент на коротких строках окуп-ності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування про-диктований відомими причинами. Сьогод-ні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максималь-но сприяти найшвидшому виходу еко-номіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнарод-ної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зо-нами та об'єктами для пріоритетного за-лучення іноземного капіталу все більшо-го значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, ре-гіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на сві-тових ринках. При цьому далеко не ос-танню роль для багатьох держав, особли-во тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.

    Особливу роль в активізації інвес-тиційної діяльності повинно мати страху-вання інвестицій від некомерційних ризи-ків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатосто-роннього агентства по гарантіях інвести-ціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Ук-раїну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення української гривні в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довго-строкові позики.
    Для забезпечення доступу інозем-них інвесторів до інформації про стано-вище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інфор-маційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфра-структури.
    Залишається невирішеною пробле-ма забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно інозем-них інвестицій законодавство. Тексти за-конів та інструкцій недосяжні для озна-йомлення. Практично немає єдиного під-ходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які зако-ни зберігають чинність, а які були ану-льовані. Щоб дати зарубіжним інвесто-рам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, по-трібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інфор-мацію кількома мовами.
    В Україні інвестиції можуть здійсню-ватись шляхом:
    створення підприємств з пайовою учас-тю іноземного капіталу (спільних підпри-ємств);
    створення підприємств, цілком належ-них іноземним інвесторам, їх філіалів;
    придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комп-лексів, будівель, споруд, паїв участі в під-приємствах, акцій, облігацій та інших цін-них паперів;
    придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а та-кож інших майнових прав;
    надання позик, кредитів, майна та май-нових прав і т. ін.
    Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних орга-нів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.
    Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіта-лу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залу-чати.
    Україна дуже зацікавлена у прито-ці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну ін-теграцію національної економіки у світо-ву завдяки виробничій та науково-тех-нічній кооперації, слугують джерелом ка-піталовкладень, причому у формі сучас-них засобів виробництва, залучають віт-чизняних підприємців до передового гос-подарчого досвіду.
    На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у дер-жавній монополії) без шкоди для націо-нальних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією націо-нальних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбан-ня у власність землі), у виробничу інфра-структуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК.
    Зарубіжний капітал у формі підпри-ємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської про-дукції, виробництво будівельних матеріа-лів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного спожи-вання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових техно-логій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльнос-ті, які ми називаємо "екологозберігаючими".
    Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Во-ни забезпечують притік фінансових ре-сурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів надр. Проте сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично немає.
    По даним державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку , сьогодні в Україні функціонують 35,5 тис. суб`єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999р. загальний об`єм емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997р.- 9,87 млрд. грн. Та в 1998р. – 12,24 млрд. грн. Проте із загального об`єму випуску акцій лише 21% складає частку реально залучених коштів, інші 79% - емісія прі проведенні корпоратизації, акціюванні державних підприємств та зростанні статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні задачи процесу зміни власності – надходження інвестицій на підприємства та формування реального ефективного власника. Саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підвищення рівня зацікавленості інвесторів в українських підприємствах шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та закордонних ринках цінних паперів.
    Відповідно до досвіду залучення інвестицій, для значного покращення положення, внутрішніх засобів в нас недостатньо і тому основні надії покладають на закордонних капіталовкладників. Проте іноземний інвестор погоджується вкладувати кошти тільки на визначених умовах, які вітчизняні емітенти не в змозі повністю забезпечити. Головною ціллю цих умов є перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), тобто складання звітності “язиком”, який розуміє іноземний партнер. Незадовго ДКЦПФР введе нові національні стандарти бухгалтерської звітності, що стане важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного клімату. Зокрема, з лютого 1998р. в Україні працює проект ФІНУК 9701, який фінансується програмою Європейського Союзу ТАСIS. Його основними завданнями є розробка пілотних проектів фінансової звітності вітчизняних підприємств на основі МСБО, а також аналіз перспектив залучення іноземних інвестицій в українську економіку.


    ФАКТОРИ, ШО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ПРИТОКУ КАПІТАЛУ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ
    Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності , про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали повинні видаватися згідно американського та британського стандартам бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі, написаною грамотно та з якісним перекладом.
    Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів. Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.
    Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми. Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами.
    Потенційно Україна може бути од-нією з провідних країн прикладення пря-мих та портфельних іноземних інвести-цій. Цьому сприяє її величезний внутріш-ній ринок, порівняно кваліфікована й вод-ночас дешева робоча сила, значний нау-ково-технічний потенціал, великі природ-ні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сфе-ру приватного національного та іноземно-го капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробни-чої та соціальної інфраструктури, недо-статнє інформаційне забезпечення. Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуа-цію. Особливого значення для посилен-ня інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. За-кон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім перед-бачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інте-ресах.
    Проте механізми реалізації право-вих гарантій поки що недостатньо відпра-цьовані. До того ж відсутні достатні судо-ві засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулю-вання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстан-ція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надаєть-ся приєднанню України до багатосторон-ньої конвенції по врегулюванню інвести-ційних спорів між державою та фізич-ними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звер-нення іноземних інвесторів до юрисдик-ції Міжнародного центру по врегулюван-ню інвестиційних спорів.
    Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків.
    Так все таки, що ж має на увазі український законодавець під терміном “інвестиція”? В ст.1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 г. № 1560-XII визначено, що інвестиціями є усі види майнових та немайнових цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.
    Такими цінностями можуть виступати:
    Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;
    Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
    Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
    Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду, що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані (ноу-хау);
    Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;
    Інші цінності;
    Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє поширювати його.
    Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому сенсі це – поліпшення умов праці та побуту людей.
    Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці, поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні виробничих шумів і т. і.
    У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.
    Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96 р.
    № 93/96-ВР. У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного інвестування, тобто уточнюється перелік, який був приведен у ст.1 Закону України “Про іноземні інвестиції”. У часному випадку, іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:
    Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;
    Валюти України – при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;
    Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;
    Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертуємій валюті;
    Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;
    Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;
    Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;
    Об`єктом нарікань став Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від22.05.97 г. № 283/ 97-ВР. Виказуючи свій погляд щодо використання окремих його положень, Державна податкова адміністрація України видала лист від 30.06.98 р. № 7818/10/22-0417 (“Бізнес”, № 41). Податкова адміністрація стоїть на тому, що заборгованість у іноземній валюті по внескам до статутного фонду підприємства із іноземними інвестиціями підлягає перерахунку. При цьому результат цього перерахунку повинен включатися або до валових доходів, або до валових витрат такого підприємства. Динаміка курсу української валюти не дозволяє навіть і думати про витрат. Отож, навіть не здійснюючи якої-небудь господарчої діяльності, СП мають платити до бюджету податок на прибуток. Проте бажаючих сплачувати такі податки багато не набереться. Доволі зрозумілим у такий ситуації виглядає бажання деяких податкових “оптимізаторів” знайти спосіб звільнення від оподаткування. А якщо такого способу нема, то хоча б зробити його ілюзію, не забуваючи покритикувати фіскальну політику податкових органів.
    Ще однією податковою фантазією можна назвати віднесення курсової різниці від погашаємої заборгованості по внескам до статутного фонду СП до емісійного доходу. Поглянемо до п.1.27 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким дано слідуюче визначення емісійного доходу: “Емісійний доход – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первісної емісії (випуску) особистих акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав)”.
    Ніякого перевищення від емісії корпоративних прав над їх номіналом не сталося. Який об`єм валютних коштів повинні були внести, такий і внесли. А курс перерахування вказан у статутних документах та в інформації про емісію (якщо вона є).
    Не варто говорити про яку-небудь оригінальність України. Все, що треба зробити інвесторам, - це своєчасно внести свою частку статутного фонду. А якщо вони бажають мінімізувати податкові ризики, то зробити це необхідно у тому кварталі, коли пройшла реєстрація підприємства. При цьому за несвоєчасне виконання своїх обов`язків до інвестора можуть бути залучені фінансові санкції, що передбачено Законом України “Про господарчі громади” (ст.33, 52). Та і зберігати валюту на своєму рахунку довго не варто. Погодьтеся, потрібно бути “справжнім” економістом, щоб тримати гроші мертвим вантажем цілий квартал, а під кінець ще податок на прибуток заплатити.
    Вже деякий час у засобах масової інформації з`являються свідоцтва про указ президента, що готується, яким перетбачається виключати курсову різницю із об`экта оподаткування. Як з`ясувалося, ініціатива належить банківським закладам. Зрозуміти їх неважко: частка активів (а вона не маленька), що виражена у іноземній валюті, постійно перераховується, тим самим збільшує базу оподаткування. При цьому банки підтримує сама податкова адміністрація (виключне явище). Остання з`явилася набагато розумнішою, ніж того бажали. Проаналізувавши дебіторсько-кредиторську заборгованість у рамках національної економіки, податкова адміністрація легко виявила, що кредиторська заборгованість, виражена у валюті, на ступінь перевищую дебіторську. Це означає, що у минулому податковому періоді платники податків віднесли до складу валових витрат міліардні суми. А це реально недоотримані до бюджету кошти.
    Не слід забувати і про можливу відміну валютного коридору, і про “заплановану” емісію, що призведе до падіння курсу гривні, а значить, і до росту втрат по курсових різницях до катастрофічних розмірів. Невинесення їх до валових витрат рівнозначно загибелі підприємства.
    Серйозні питання викликає стиму-лювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаю-чи іноземний капітал, не можна допус-кати дискримінації стосовно національ-них інвесторів. Не слід надавати підпри-ємствам з іноземними інвестиціями по-даткові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іно-земного капіталу, але приводить до ви-никнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.
    Притоку іноземного підприємниць-кого капіталу в Україну заважають і при-чини здебільшого суб'єктивні. Це - процві-таюче в Україні піратство в галузі інте-лектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'яз-ком, офісами, готелями, візами і т. ін.
    Ці об'єктивні та суб'єктивні причи-ни впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.


    ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК УКРАЇНИ ТА ЙОГО УЧАСНИКИ
    Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з розвитком інституційної структури інвестиційного ринку. На даний момент склад учасників інвес-тиційного ринку України можна уза-гальнено окреслити так:
    Українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються інвестиційні про-екти. Вони вкладають свої фінансові кош-ти в основні фонди.
    Інвестори - банки та інші фінансові організації - українські та зарубіжні, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між його учасниками.
    Зарубіжні компанії, що надають техно-логії та обладнання, свої збутові мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та перепідготовки пер-соналу.
    Проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних та бу-дівельно-монтажних робіт.
    Адміністрація -державна, регіональна, галузева, місцева, що створює певні умови для учасників інвестиційного процесу.
    Інвестори - фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні інвестори (ін-вестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії і т.ін.), що мають вільні кошти.
    Посередники - юридичні особи, діяль-ність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному (фондово-му) ринку емітентів та інвесторів.
    Держава, яка шляхом прийняття зако-нодавчих актів та відповідних державних органів визначає умови правового регу-лювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасни-ків.
    Учасники фондового ринку, які на до-бровільних засадах можуть об'єднувати-ся в організації, що саморегулюються та набувають статусу саморегульованих в умовах державної реєстрації.
    Організації, що саморегулюються, само-стійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення міні-мальних стандартів поведінки та етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє створенню таких організацій - учасників фондового рин-ку.
    Кожен з перелічених учасників ін-вестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби (природно-географічні, людські, виробничі, інтелек-туальні, організаційно-управлінські мож-ливості, фінансові ресурси). Використан-ня цих можливостей вимагає розуміння їх ролі в інвестиційному процесі.
    Відсутність у багатьох українських керівників елементарних знань про укра-їнські та міжнародні організації, що здійс-нюють інвестиційну співпрацю з україн-ськими підприємствами, про порядок "дос-тупу" до їх кредитних ліній та вимог, що пред'являються ними, є однією з причин того, що в умовах гострої нестачі інвес-тиційних ресурсів навіть виділені цими організаціями кредити використовуються далеко не повно.


    ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ
    Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновни-ками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова ком-панія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.
    На сьогодні ряд міжнародних орга-нізацій надають допомогу становленню ринкових структур у нашій країні, здій-снюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед них - установи ООН, Європейського Союзу, групи Все-світнього банку, Європейський банк ре-конструкції та розвитку, Міжнародний ва-лютний фонд (МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенцій-ними партнерами певні вимоги до оформ-лення передінвестиційної документації, про які українська сторона повинна мати уявлення.
    Всесвітній банк - міжурядова ус-танова, котра сприяє економічному роз-витку країн-членів.
    Основними структурними підрозді-лами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк реконст-рукції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього бан-ку входять Міжнародна фінансова корпо-рація (МФК) та Міжнародне інвести-ційне гарантійне агентство (МІГА).
    Пріоритетними напрямками інвес-тиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарст-ва, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарст-ва, водопостачання, зв'язку.
    Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання техніч-ної допомоги, що фінансується Всесвіт-нім банком.
    Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає дві категорії послуг:
    а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;
    б) адміністративно-організаційна до-помога, включаючи оцінку визначеної по-літики та аналіз організаційної структу-ри, сприяння в керівництві, технічну під-готовку.
    Важливим елементом технічної до-помоги Всесвітнього банку є техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затверд-женням проектів, що фінансуються з кош-тів МБРР та МАР.
    Міжнародний банк рекон-струкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно з Міжнародним ва-лютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбу-лась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 152 країни. Згідно з його Ста-тутом основним завданням МБРР є сти-мулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).
    Позики надаються тільки на вироб-ничі цілі після ретельного аналізу можли-востей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (на-дання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Від-соткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одер-жання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.
    Міжнародна асоціація розвит-ку (МАР) була створена у 1960 р. для вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР. Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяж-ливих для економік країн, що розвива-ються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів без-процентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річ-ним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.
    Міжнародна фінансова корпо-рація (МФК) - міжнародна фінансова установа, що входить до структури Все-світнього Банку, але юридичне та фінан-сове незалежна від нього. Корпорація бу-ла створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в еконо-міці. Зараз вона являє собою фінансо-вий інститут з внесками 147 країн. Ок-рім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнарод-ний банківський капітал.
    Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.
    На даний момент МФК - найбіль-ший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.
    Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвесту-вати із власних коштів, - 70 млн. дола-рів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.
    Найменший розмір кредиту, що на-дається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.
    Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізуєть-ся, сприятливо вплине на економічне ста-новище країни, а не тільки фірми, що одер-жує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугу-вати доказом високої якості майбутніх виробів.
    При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допо-могу.
    Фірми, що кредитуються, зобов'яза-ні подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.
    Європейський банк реконст-рукції та розвитку (ЄБРР) є міжна-родним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське еконо-мічне співтовариство (ЄЕС) та Європей-ський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.
    Банк має два оперативні департа-менти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів при-ватних та тих, що приватизуються, під-приємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.
    Пріоритетними напрямками діяль-ності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реаліза-ції проектів, пов'язаних з розвитком де-мократичних інститутів та ринково орі-єнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Ру-мунії, СНД та Югославії.
    Не менше 60% коштів, що надають-ся Банком цим країнам, адресується під-приємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації держав-них підприємств. Значна увага приділя-ється Банком вирішенню екологічних проблем.
    Спектр послуг, що надаються Бан-ком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для ко-мерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кре-дитах та зобов'язань по страховій діяль-ності. Обсяг коштів, що надаються Бан-ком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартос-ті.
    Банк надає прямі позики або інвес-тиції на суму не менше 5 млн. екю; пере-ведення таких сум банк може здійснюва-ти через фінансових посередників. Ви-плати по них розраховуються на базі рин-кової вартості кредитних ресурсів. Зви-чайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.
    При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядо-вих гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.
    В окремих випадках Банк може за-пропонувати фінансові консультації, нав-чання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультан-тами та фінансовими радниками, які пра-цюють у країнах Центральної та Східної Європи.
    Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:
    розвиток приватного сектора;
    практичну приватизацію державних підприємств;
    підтримку прямих іноземних інвестицій;
    створення та зміцнення фінансових ін-ститутів;
    реконструкцію індустріального сектора;
    створення сучасної інфраструктури при-ватного сектора та ринкової економіки;
    сприяння малим та середнім за розміра-ми підприємствам;
    вирішення питань екології.
    Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з проханням про фінансуван-ня повинні відповідати таким ви-могам:
    містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;
    фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для його фінансування;
    сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;
    предмет і цілі інвестування повинні від-повідати пріоритетам банку, описаним вище.
    Основними критеріями, що викори-стовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наяв-ність у претендентів сильних парт-нерів (спонсорів) та добре обгрун-тованого бізнес-плану. Останній по-винен містити опис основних харак-теристик проекту:
    продукції чи послуг з оцінкою їх перс-пектив на ринку;
    базових зобов'язань спонсорів проекту;
    технології;
    оцінку строків окупності інвестицій;
    дані про фінансовий стан підприємства та ін.
    Зараз Європейським банком рекон-струкції та розвитку в Україні фінансу-ються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодо-овочевого ринку в Києві, а також виді-лені кошти на підтримку малих та серед-ніх приватних підприємств.
    ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по собі повинно привабити капіталовкладників.
    Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.
    Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.
    Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них – “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.


    Сучасна ситуація на ринку України.


    Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи. Поки що, в порівнянні з минулим роком, ці темпи упали в три рази — українська промисловість почала видихатися. Західні експерти вважають, що для нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд. протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік.
    Скільки в нас вклали:
    За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна — Чехія за цей час одержала більш $20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну — біля $0,5 млрд.
    По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу.
    За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли —$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.
    Хто вкладає:
    По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.
    У російській експансії немає нічого дивного — на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій навроди МВФ чи Світового банку.
    Портфельних інвестицій в Україні практично немає — за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.
    Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.
    Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші — так, по дріб'язку.
    В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги.
    Куди вкладають:
    Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.
    На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів істотної ролі (виключення — приватизація американцями і словаками деяких обленерго). По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди результатів торгів. По-друге, через закритість самого процесу. Більшість західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв “з нуля” чи викуп акцій у фінансових посередників.
    У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед, стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ, а “ЛУКойл” — Одеський. Дуже цікавиться об'єктами газотранспортної й енергетичної системи РАО “ЄЕС Росії”. Росіяни навіть купили торік що уже дихав на ладан Львівський автобусний завод.
    Частина російських капіталістів прикуповують “українське” для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси “знайти” грошика на російському ринку.
    Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному західних, котрі просто “моніторят” ринок на майбутнє. Для західних корпорацій нічого не коштує “кинути” в Україну пари мільйонів доларів, щоб “застовпити” місце. Поки ці компанії здебільшого займаються імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди, гербіциди і т.д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України стали “дочки” іноземних “сільгоспмонстрів” — Cargill і Toepfer. Останнім часом у цих компаній з'являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але і до виробництва, наприклад, зернових.
    Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги. Занадто великі ризики...
    До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного інвестора. Українські підприємства, що бажають “продатися” частково, іноземців мало цікавлять.
    Як приваблюємо і чому не йдуть...
    Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для іноземних інвесторів — податковими і митними пільгами. Політика “пряника” скінчилася жалюгідно — пільги в СП відібрали раніш покладеного терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.
    Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого — в них і так серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори.
    Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, — повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки, відсутність захисту прав інвесторів.
    Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор рівні у своїх правах, і нічого “особливого” іноземцям уже не пропонують. Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи векселі просто “жартування” із позаплановими перевірками.
    Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами інвесторів не заманити — потрібно змінювати принципи керування економікою. Правда, з'ясовуючи причини наших “негараздів”, чиновники усе більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів.
    Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою, звідси — відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів до українського ринку.
    Незадоволені іноземці і “закритістю” деяких галузей української економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки, коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не “пущати”.
    Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського менеджменту — здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.
    Чи потрібні іноземні інвестиції...
    Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, “який кує” основний валютний виторг, по самих скромних підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає.
    Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна “недоодержить” валюти від експортерів. А для експортоориєнтованої української економіки це смерті подібно.
    Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи в Україні, але уже сьогодні ясно — вітчизняна економіка втрачає конкурентноздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок.
    У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що конкурентноздатність українських заводів тимчасова і доступних фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва.
    Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект — упровадження західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва.
    Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва товарів “групи ризику” (шкідливих для здоров'я людей). Не випадково експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад, екологи вже кілька років б'ють тривогу через збільшення шкідливих речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать іноземним інвесторам.
    Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах, що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості.
    До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998 році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного “шторму”.
    Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але “зазивати” іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.
    Які перспективи:
    Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому — чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні...
    Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже “забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато.
    Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною.
    В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків — приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для іноземців проект — приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для бізнесу малоцікаві.
    Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і приплив інвестицій за традицією заморозиться.
    Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже визнані США і Європою країнами з ринковою економікою.
    Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все , “пролетить”, незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”.
    Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два роки можуть істотно знизитися, а заодне зменшиться і приплив валюти в країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку макропоказників і “верстці” бюджету.
    Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за все , найближчим часом не допоможе.
    Що заважає іноземцям:
    У 1999 році німецька консультативна група спеціально для українського уряду провела опитування 20 іноземних компаній, що працюють в Україні. Ціль — визначити найбільше істотні перешкоди для інвестування в Україну. Інвестори назвали наступні фактори (розташовані починаючи з більш важливих), що заважають їм працювати:
    нестабільність правового режиму;
    невиконання урядом своїх обіцянок;
    сильний державний контроль над економікою;
    відсутність підтримки з боку влади;
    корупція;
    занадто довгі процедури одержання необхідних дозволів.
    У 1999 році ЄБРР запропонував керівникам трьох тисяч підприємств Центральної і Східної Європи і СНД оцінити інвестиційний клімат у своїх країнах. З 20 країн, що ввійшли в дослідження, Україна була на передостанньому місці (перед Молдавією) по забезпеченню безпеки власності та захисту прав інвестора.
    У 2000 році Український міжнародний центр політичних досліджень запропонував 65 найбільшим іноземним компаніям, що мають в Україні свої представництва, визначити головні перешкоди для інвестування в нашу економіку. Опитані компанії направили в Україну більш $2,0 млрд. прямих іноземних інвестицій.
    На думку представників цих компаній, в Україні основними перешкодами для залучення іноземних інвестицій стали (починаючи з більш важливих) наступні:
    нестабільність і величезний обсяг державного регулювання;
    невизначеність економічного середовища;
    корупція;
    сильний податковий тиск;
    труднощі у визначенні чітких умов одержання права власності;
    занижені можливі рівні прибутку;
    труднощі в переговорах з урядовими структурами;
    нестабільність політичного середовища;
    обмеженість матеріальної інфраструктури.
    У 2002 році Адміністрація Президента України, Американська торговельна палата, компанія “Ернст енд Янг“, Бюро делегата німецької економіки, Європейська бізнес-асоціація провели анкетне опитування 122 найбільших іноземних інвесторів щодо інвестиційного клімату в Україні.
    На думку іноземців, основними перешкодами на шляху поліпшення інвестиційної діяльності в Україні є:
    бюрократизм і корупція в місцевих і центральних органах влади;
    повільне просування податкової реформи і посилення податкового тиску.
    Складні податкові процедури і проблеми зі своєчасним поверненням ПДВ;
    складні і незрозумілі ліцензійні, сертифікаційні і митні процедури;
    відсутність застави землі і простих процедур викупу землі;
    недостатня прозорість процесу приватизації;
    недостатній захист прав інтелектуальної власності;
    відсутність незалежної судової влади.


    Висновки
    Що повинен зробити український уряд, щоб до нас прийшов іноземний інвестор:
    Створити систему реєстрації бізнесу у вигляді одно етапного процесу;
    Зменшити кількість контролюючих органів;
    Ліквідувати незаплановані перевірки усіма контролюючими органами. Незаплановані перевірки повинні провадитися лише по рішенню суду;
    Припинити практику ліквідування підприємств державними органами, якщо вона не створює прямої загрози безпеці, здоров`ю людей чи навколишньому середовищу;
    Зняти обмеження на придбавання та лізинг комерційної нерухомості, землі та житла;
    Ліквідувати привілейований доступ до землі, державних кредитів та контактів;
    Модернізувати Митний кодекс та інші торговельні закони, щоб вони відповідали світовим стандартам;
    Не дозволяти усім органам державного регулювання залишати собі частину штрафів, які вони збирають;
    Фінансувати із бюджету у потрібному об`ємі роботу суддів, увести обов`язкове підвищення кваліфікації судових службовців;
    Прийняти Цивільний кодекс;
    Прийняти Податковий кодекс;
    Покращити механізм виконання судових рішень;
    Прийняти Закон „Про акціонерні товариства”;
    Провести адміністративну реформу;
    Прийняти Закон „Про Фонд державного майна”;
    Лібералізувати валютні операції, у тому числі відмінити усі обмеження, що стосуються використання іноземної валюти, отриманої від зовнішньоторговельних операцій;



    Використана література:
    Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.
    Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. – К.: МП “ІТЕМ” ЛТД “Юнайтед Лондон трейд Лімітед” (Москва - Лондон), 1995.
    Газєєв М. К. Та інш. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЕМНГ, 1993.
    “Иностранное инвестирование в Украине”. – Бізнес №47 від 19.11.2001
    “Чего хочет инвестор”. – Директор №12 від 04.08.1999
    “Ну где они, эти толстые инвесторы?”. – Бізнес №4 від 25.01.1999
    “Искусство привлекательности”. – Бізнес№37 від 09.09.2002
    “Киев, Днепр... Далее - хуже”. – Бізнес№29 від 15.07.2002Vchys: ГДЗ, Решебники , Ответы, Реферати, Твори, ПрезентаціїГДЗ, Решебники и Ответы
     
     
     
     
     

    Реклама

     
    Біографії з української літератури
    Твори на тему...
    Твір-мініатюра
    Твір-оповідання
    Твір-роздум
    Твір-опис
     

    Підручники з біології

     

    Підручники з географії

     

    Підручники з Всесвітньої історії

     

    Підручники з Історії України

     

    Підручники з Української літератури

     

    Підручники з Хімії

     

    Реферати

     

    Твори з зарубіжної літератури

     

    Твори з української літератури

     

    Твори з української мови