Економічна теорія як наука та навчальна дисципліна
Економічна теорія як наука та навчальна дисципліна
План
1. Предмет курсу "Основи економічної теорії"
2. Методологія економічної теорії: методи пізнання, категорії, закони та моделі
3. Функції економічної теорії
4. Економічна політика держави. Економічна теорія та право
Предмет курсу "Основи економічної теорії"
Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається.
Існує багато визначень економічної науки та її предмета: економіка (IV—III ст. до н.е.) — це економічні погляди на мистецтво ведення домашнього господарства; політична економія (XVII—XX ст.) — наука, що вивчає економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання; економіко (XIX—XX ст.) — наука про ефективне використання обмежених ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини та суспільства. Сучасне розуміння терміна "економічна наука" охоплює визначення таких елементів ЇЇ предмета: господарська діяльність; закономірності розвитку економічних систем; відносини, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; відносини власності та ринку; використання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів і послуг та розподіл їх між членами суспільства з метою задоволення їхніх потреб; механізми розв'язання головних економічних проблем (що, як, для кого, скільки виробляти і здатність економічної системи до реформування) та ін. Визначення цих елементів предмета економічної теорії перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного і відображають різні сторони та проблеми економічного життя.
Предмет економічної теорії залежно від рівня дослідження економічних явищ і масштабу функціонування економіки має складну багатоярусну структуру (рис. 1).
Об'єктом вивчення економічної теорії на рівні мікроекономіки виступає окремий економічний суб'єкт — господарська діяльність людини, сім'ї, фірми, підприємства, яка є конкретною і доступною для сприйняття.
Об'єкт вивчення макроекономіки — національна економіка як єдине ціле. її предмет має комплексний, узагальнений, агрегований характер, потребує глибокого наукового дослідження та державного регулювання.
Економіка має галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси (воєнно-промисловий, агропромисловий, енергетичний та ін.), які становлять мезоекономіку.
Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси також на рівні міжнародної економіки як системи світового господарства, міжнародних економічних відносин та зв'язків, тобто супермакроекономіку.
Усі ці рівні економіки є складовими економічної теорії, перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного та сприяють вивченню її предмета.
Економічну теорію залежно від сфери застосування поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна економічна теорія пізнає та прогнозує об'єктивні економічні явища, формує цілісну систему наукових поглядів, гіпотез та концепцій. Економічна теорія як навчальна дисципліна взагалі має позитивний характер. Вчений-економіст, досліджуючи факти господарського життя, констатує стан економіки, формулює характерні риси, пояснює їх природу та зміст, робить висновки про майбутнє її розвитку.
Нормативна економічна теорія — це наука про раціональну поведінку людей і діяльність економічних інститутів. Вона покликана відповідати на запитання про те, що слід робити, що має бути, як діяти, щоб досягти бажаних кінцевих результатів, що треба мати.
Економічна теорія як теоретична наука і навчальна дисципліна містить позитивні висновки й узагальнення, але практика господарювання, особливо на рівні макроекономіки, потребує конкретних рекомендацій, нормативних вказівок про те, як зменшити дефіцит державного бюджету, рівень інфляції, як подолати кризу та ін.
Обидва ці напрями застосування економічної теорії мають працювати ефективно і сприяти вивченню її предмета та формуванню у людини економічного мислення, ринкової економічної поведінки.
Економічне мислення у людини формується у процесі її діяльності як суб'єкта господарського життя і набуття знань про економічні поняття, явища та закони. Економічне мислення — це процес відображення, відтворення свідомості людей, їх економічних відносин у формі уявлень, понять, теорій або засвоєння людьми набутих суспільством економічних знань, перероблення інформації. Тому економічне мислення є двох типів: буденне та наукове.
Буденне економічне мислення — це мислення людини на рівні її життєвого досвіду, практики виробництва та споживання товарів. Як правило, воно має суб'єктивний, поверховий, однобічний характер і може супроводжуватися низькою результативністю. Таке мислення особливо неприпустиме для керівників макроекономіки.
Наукове економічне мислення — це мислення людини, яка опанувала набуті суспільством і економічною наукою знання та їх реалізацію на професійному рівні з використанням понятійного, категоріального апарату. Людина, яка має наукове мислення, пізнає всі ланки розвитку економіки, об'єктивно оцінює економічну дійсність і свідомо користується системою наукових економічних категорій, концепцій та законів.
Економічне мислення дає можливість суб'єктам економіки більш свідомо реалізовувати свої здібності, ціннісні орієнтири, ефективну економічну поведінку.
Економічна поведінка - це певні вчинки суб'єкта економіки, його діяння стосовно навколишнього середовища, реакція на конкретні цілі, цінності та завдання. Економічна поведінка суб'єктів ринкової економіки має керуватися відкритими економічною наукою принципами обмеженості (рідкісності) ресурсів, необмеженості потреб, альтернативності та свободи економічного вибору.
Розвиток економіки потребує ресурсів (матеріальних, людських, природних, інвестиційних), які мають властивість бути обмеженими, по-перше, природою або територією країни; по-друге, неможливістю їх відтворення; по-третє, зростанням кількості населення, виробництва товарів та послуг, необмеженим збільшенням різноманітності, кількості та рівнів потреб. Обмеженість ресурсів, постійна потреба в них для виробництва матеріальних благ та послуг зумовлюють необхідність вибору шляхів раціонального, результативного використання цих ресурсів, тобто досягнення ефективності. Економічна ефективність як мета діяльності потребує урахування зв'язку між кількістю рідкісних ресурсів, потрібних для виробництва (витрат), і отриманими результатами (випуском). Ефективність економічної діяльності має місце, коли витрати зменшуються або є незмінними при зростанні обсягу випуску потрібних матеріальних благ. Отже, характерною рисою економічної поведінки всіх суб'єктів господарського життя є їх діяльність щодо ефективного використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб.
Обмеженість ресурсів гостро відчувають людина та суспільство, бо економічні потреби постійно зростають. Економічна теорія вивчає потреби, які є рушійним мотивом діяльності людини щодо ліквідації нестатків у чомусь. Поняття потреби означає особливий психологічний стан людини, усвідомлення умов, необхідних для життя. Щоб жити, люди повинні виробляти матеріальні блага, обмінювати їх і задовольняти не тільки свої фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі, відпочинку тощо), а й потреби, обумовлені їх становищем у даному соціальному оточенні (в освіті, культурі, спорті та ін.).
Потреби класифікують на певні види залежно від критеріїв:—
за суб'єктом — індивідуальні, групові, колективні, суспільні;—
за об'єктом — матеріальні, духовні, культурні тощо;—
за сферою діяльності — у труді, відпочинку та ін.;—
за ступенем реалізації: абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін);—
за значущістю — первинні (фізіологічні, потреби у безпеці та захищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).
Економічні потреби — це частина людських потреб, для задоволення яких необхідні виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг. Існування людини тісно пов'язано з задоволенням усіх потреб, але насамперед первинних, матеріальних (у їжі, воді, повітрі тощо). Економіка розвинутих країн створює економічний потенціал, що дає можливість задовольнити потреби вищого рівня (інтелектуальні), які є необмеженими.
Необмеженість економічних потреб означає, що їх неможливо повністю задовольнити, вони мають здатність збільшуватися і відтворюватися. Потреби тісно пов'язані з економічним інтересом, який виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.
Людина (фірма, держава) не може мати все, що забажає, вона має вибирати з існуючих можливостей та приймати рішення про витрати рідкісних ресурсів для задоволення певної потреби. Наприклад, економіка не може збільшити виробництво якогось конкретного блага, якщо не відмовиться від іншого. Тому розвиток економіки пов'язаний з вибором найраціональнішого використання рідкісних ресурсів та задоволення потреб.
Альтернатива — це вибір одного рішення (варіанта) з двох можливих, що виключають один одного. Альтернативний вибір в економіці має супроводжуватись ефективністю виробництва та зростанням рівня задоволення потреб. Наприклад, розвиток економіки можна забезпечити, виробляючи з металу, як обмеженого ресурсу, гармати чи верстати. Якщо виробляти гармати, бракуватиме металу на виробництво верстатів. Тому уряд має зробити правильний альтернативний вибір між цими виробництвами. Оптимальний вибір забезпечить зростання вигоди та зниження витрат.
Альтернативність вибору супроводжується альтернативністю витрат, що пов'язані з втратою виробництва тих товарів, які можна було б виробити з використаних ресурсів.
Методологія економічної теорії: методи пізнання, категорії, закони та моделі
Методологія економічної теорії — це сукупність методів пізнання економічних явищ і процесів, категорій і законів.
Метод — система засобів, заходів, підходів та шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнання категорій, законів та тенденцій господарського життя. Який предмет науки, такий і його метод дослідження: предмет породжує особливості методу, а метод виробляє інструментарій пізнання, за допомогою якого економісти проникають у сутність економічних явищ і процесів, формулюють поняття, відкривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва, формуючи предмет економічної теорії.
Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і виробляє свої засоби вивчення господарського життя.
Які характеристики, засоби і способи притаманні методу економічної теорії?
Метод економічної теорії може мати суб'єктивний чи об'єктивний характер. Суб'єктивний підхід означає, що вчений вивчає економічні явища, робить висновки та оцінює їх з позиції своїх інтересів і переконань. За допомогою такого методу, як правило, економіку досліджують однобічно, висновки та теорії перекручуються. Застосування об'єктивного методу означає, що вчений використовує наукові засоби та підходи, всебічно, неупереджено досліджує економічні явища та процеси. Економісти повинні вивчати господарське життя за допомогою наукового інструментарію.
В економічній теорії широко застосовують системний метод, який передбачає розгляд кожного економічного явища як системи. Цілісність є важливим елементом системного підходу, що потребує досліджувати окремі складові елементи будь-якого явища, вивчення внутрішніх зв'язків між цими елементами та підсистемами, виявлення загальної мети системи. Дослідник має встановити сутність, місце і роль кожного елемента системи, їх взаємозв'язки. Останні бувають: координаційними (визначають узгодженість і місце структурних елементів системи); субординаційними (вказують на супідрядний зв'язок елементів системи); генетичними (вказують на зв'язок елемента з історією розвитку системи). Кожному економічному явищу (товар, гроші, засоби виробництва, ринок та ін.) властиві свої внутрішні, істотні ознаки та системні, інтеграційні особливості, які є результатом взаємодії елементів цього системного явища.
Аналіз — метод наукового пізнання, оснований на поділі цілого на складові частини, елементи, що дає змогу проникнути у сутність цього явища.
Синтез - метод, який полягає в об'єднанні пізнаних внутрішніх взаємопов'язаних між собою елементів явища в єдине ціле.
Індукція — це метод пізнання, що грунтується на формуванні умовиводів від частини до цілого або принципів із фактів. Цей метод передбачає, що вивчення будь-якої проблеми починається з набуття фактів, які потім систематизують та аналізують таким чином, щоб можна було зробити узагальнення, тобто з початкових знань отримати висновок про загальне. Застосування індукції може призвести до неповного висновку, адже цей метод не може чітко обґрунтовувати загальне, бо виходить тільки з частини.
Дедукція — метод дослідження, що грунтується на умовиводах від цілого до його частини. Він дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обгрунтоване припущення про природу, структуру або закономірність розвитку явища, процесу.
Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найістотніших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, випадкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв'язків, дійсної тенденції руху. За допомогою цього методу обґрунтовують економічні категорії і закони, які мають конкретні вияви. Метод абстракції органічно пов'язаний з поняттям конкретного, тобто цілісного об'єкта в єдності його різних сторін, властивостей, рис. Процес пізнання з урахуванням єдності абстрактного і конкретного припускає рух думки від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже вивченого.
В економічній теорії використовують також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає необхідність пізнання економічних явищ з моменту їх виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення. Логічне та історичне доповнюють один одного і дають змогу всебічно досліджувати економічні явища.
Економісти широко використовують якісний і кількісний аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною товару виступає його споживна вартість, а кількісною — вартість. Кількісний підхід дозволяє виявити речовий зміст, при цьому застосовуються засоби математики, статистики. Наприклад, при дослідженні категорії "робоча сила" виявляємо її якісну сторону — здатність до праці, а потім і кількісну — кількість самої робочої сили. Математичний і статистичний методи аналізу дають можливість проникнути у зміст економічних явищ тільки тоді, коли вони тісно пов'язані з якісним підходом.
На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господарювання можливо створення моделей та експериментів. Економічна модель — це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об'єктивними властивостями об'єкта і суб'єктивними цілями дослідження. Відомі величини, які дослідник вводить у модель у готовому вигляді, називають екзогенними; величини, що виникають у рамках моделі при вирішенні певного завдання, — ендогенними. Моделі відображають економічне життя, виступають механізмом умовного відтворення і слугують для перетворення його відповідно до цілей дослідження. В економічній теорії моделі використовують за допомогою графіків при вивченні мікро- і макроекономіки.
Економічний експеримент — це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найсприятливіших умовах та подальшого практичного змінювання.
Економічні експерименти дають змогу на практиці перевірити обгрунтованість наукових рекомендацій.
Критерієм правильності теоретичних висновків виступає практика, яка може визначити достовірність або помилковість обгрунтованих дослідником теоретичних понять.
Процес пізнання предмета економічної теорії передбачає розгляд різних законів і категорій.
Економічний закон виявляє загальні, об'єктивні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічними категоріями, явищами та процесами. Як і закони природи, економічні закони мають об'єктивний характер. Але вони виникають, розвиваються і діють лише у процесі економічної діяльності людей, тобто мають історичний характер.
Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні та специфічні, які діють разом і створюють цілісну систему економічних законів. Найзагальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише у кількох економічних системах (закони товарного виробництва). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).
Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (товар, гроші, вартість, прибуток, заробітна плата, витрати). Економічні категорії більш мінливі, ніж економічні закони, тобто з розвитком виробничих відносин, продуктивних сил відбувається процес трансформації кожної категорії та всього категоріального апарату економічної теорії.
Функції економічної теорії
Економічна теорія посідає особливе місце в системі економічних наук. Вона є теоретичною основою галузевих (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціональних (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо) наук, а також наук, що перебувають на межі різних галузей знань (економічна географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).
Економічна теорія як наука виконує низку функцій — пізнавальну, практичну й методологічну, а як навчальна дисципліна — ще й виховну функцію.
Пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, що вона вивчає і пояснює істотні риси, закономірності та зв'язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки.
Крім того, вона опрацьовує науково обгрунтовані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію.
Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.
Реалізація виховної функції економічної теорії грунтується на необхідності формування у кожної людини економічного мислення та економічної поведінки. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і справляє важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права.
Економічна політика держави. Економічна теорія та право
Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.
Економічна політика — це система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.
Економічна політика держави — це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна/ структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.
Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.
Право встановлює загальні правила поведінки суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною політикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економіці.
Законодавство закріплює економіко-правові відносини, надає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.
Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України.
Нерівновага між економікою і правом означає, що юридичні закони випереджають рівень економіки і намагаються регламентувати відсутні на практиці економічні та правові відносини/ що яскраво виявляється в посиленні негативних явищ у суспільстві. Тому в цьому співвідношенні доцільно досягати рівноваги за рахунок ефективного розвитку економіки і права. Це сприятиме формуванню таких правових відносин, які відповідатимуть функціонуючим економічним процесам і сприятимуть зростанню у населення економічного та правового мислення, набуттю людиною нових правил і норм поведінки. При цьому витрати на реалізацію нових юридичних законів мають знижуватися, що сприятиме зростанню ефективності економічної політики.
Список використаної літератури
1. Конституція України. — К., 1996.
2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1.
3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само.
4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само.
5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само.
План
1. Предмет курсу "Основи економічної теорії"
2. Методологія економічної теорії: методи пізнання, категорії, закони та моделі
3. Функції економічної теорії
4. Економічна політика держави. Економічна теорія та право
Предмет курсу "Основи економічної теорії"
Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається.
Існує багато визначень економічної науки та її предмета: економіка (IV—III ст. до н.е.) — це економічні погляди на мистецтво ведення домашнього господарства; політична економія (XVII—XX ст.) — наука, що вивчає економічні відносини, які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання; економіко (XIX—XX ст.) — наука про ефективне використання обмежених ресурсів з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини та суспільства. Сучасне розуміння терміна "економічна наука" охоплює визначення таких елементів ЇЇ предмета: господарська діяльність; закономірності розвитку економічних систем; відносини, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; відносини власності та ринку; використання людьми рідкісних чи обмежених ресурсів для виробництва різних товарів і послуг та розподіл їх між членами суспільства з метою задоволення їхніх потреб; механізми розв'язання головних економічних проблем (що, як, для кого, скільки виробляти і здатність економічної системи до реформування) та ін. Визначення цих елементів предмета економічної теорії перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного і відображають різні сторони та проблеми економічного життя.
Предмет економічної теорії залежно від рівня дослідження економічних явищ і масштабу функціонування економіки має складну багатоярусну структуру (рис. 1).
Об'єктом вивчення економічної теорії на рівні мікроекономіки виступає окремий економічний суб'єкт — господарська діяльність людини, сім'ї, фірми, підприємства, яка є конкретною і доступною для сприйняття.
Об'єкт вивчення макроекономіки — національна економіка як єдине ціле. її предмет має комплексний, узагальнений, агрегований характер, потребує глибокого наукового дослідження та державного регулювання.
Економіка має галузі народного господарства, проміжні системи та комплекси (воєнно-промисловий, агропромисловий, енергетичний та ін.), які становлять мезоекономіку.
Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси також на рівні міжнародної економіки як системи світового господарства, міжнародних економічних відносин та зв'язків, тобто супермакроекономіку.
Усі ці рівні економіки є складовими економічної теорії, перебувають у взаємозв'язку, доповнюють один одного та сприяють вивченню її предмета.
Економічну теорію залежно від сфери застосування поділяють на позитивну і нормативну. Позитивна економічна теорія пізнає та прогнозує об'єктивні економічні явища, формує цілісну систему наукових поглядів, гіпотез та концепцій. Економічна теорія як навчальна дисципліна взагалі має позитивний характер. Вчений-економіст, досліджуючи факти господарського життя, констатує стан економіки, формулює характерні риси, пояснює їх природу та зміст, робить висновки про майбутнє її розвитку.
Нормативна економічна теорія — це наука про раціональну поведінку людей і діяльність економічних інститутів. Вона покликана відповідати на запитання про те, що слід робити, що має бути, як діяти, щоб досягти бажаних кінцевих результатів, що треба мати.
Економічна теорія як теоретична наука і навчальна дисципліна містить позитивні висновки й узагальнення, але практика господарювання, особливо на рівні макроекономіки, потребує конкретних рекомендацій, нормативних вказівок про те, як зменшити дефіцит державного бюджету, рівень інфляції, як подолати кризу та ін.
Обидва ці напрями застосування економічної теорії мають працювати ефективно і сприяти вивченню її предмета та формуванню у людини економічного мислення, ринкової економічної поведінки.
Економічне мислення у людини формується у процесі її діяльності як суб'єкта господарського життя і набуття знань про економічні поняття, явища та закони. Економічне мислення — це процес відображення, відтворення свідомості людей, їх економічних відносин у формі уявлень, понять, теорій або засвоєння людьми набутих суспільством економічних знань, перероблення інформації. Тому економічне мислення є двох типів: буденне та наукове.
Буденне економічне мислення — це мислення людини на рівні її життєвого досвіду, практики виробництва та споживання товарів. Як правило, воно має суб'єктивний, поверховий, однобічний характер і може супроводжуватися низькою результативністю. Таке мислення особливо неприпустиме для керівників макроекономіки.
Наукове економічне мислення — це мислення людини, яка опанувала набуті суспільством і економічною наукою знання та їх реалізацію на професійному рівні з використанням понятійного, категоріального апарату. Людина, яка має наукове мислення, пізнає всі ланки розвитку економіки, об'єктивно оцінює економічну дійсність і свідомо користується системою наукових економічних категорій, концепцій та законів.
Економічне мислення дає можливість суб'єктам економіки більш свідомо реалізовувати свої здібності, ціннісні орієнтири, ефективну економічну поведінку.
Економічна поведінка - це певні вчинки суб'єкта економіки, його діяння стосовно навколишнього середовища, реакція на конкретні цілі, цінності та завдання. Економічна поведінка суб'єктів ринкової економіки має керуватися відкритими економічною наукою принципами обмеженості (рідкісності) ресурсів, необмеженості потреб, альтернативності та свободи економічного вибору.
Розвиток економіки потребує ресурсів (матеріальних, людських, природних, інвестиційних), які мають властивість бути обмеженими, по-перше, природою або територією країни; по-друге, неможливістю їх відтворення; по-третє, зростанням кількості населення, виробництва товарів та послуг, необмеженим збільшенням різноманітності, кількості та рівнів потреб. Обмеженість ресурсів, постійна потреба в них для виробництва матеріальних благ та послуг зумовлюють необхідність вибору шляхів раціонального, результативного використання цих ресурсів, тобто досягнення ефективності. Економічна ефективність як мета діяльності потребує урахування зв'язку між кількістю рідкісних ресурсів, потрібних для виробництва (витрат), і отриманими результатами (випуском). Ефективність економічної діяльності має місце, коли витрати зменшуються або є незмінними при зростанні обсягу випуску потрібних матеріальних благ. Отже, характерною рисою економічної поведінки всіх суб'єктів господарського життя є їх діяльність щодо ефективного використання рідкісних ресурсів для задоволення потреб.
Обмеженість ресурсів гостро відчувають людина та суспільство, бо економічні потреби постійно зростають. Економічна теорія вивчає потреби, які є рушійним мотивом діяльності людини щодо ліквідації нестатків у чомусь. Поняття потреби означає особливий психологічний стан людини, усвідомлення умов, необхідних для життя. Щоб жити, люди повинні виробляти матеріальні блага, обмінювати їх і задовольняти не тільки свої фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі, відпочинку тощо), а й потреби, обумовлені їх становищем у даному соціальному оточенні (в освіті, культурі, спорті та ін.).
Потреби класифікують на певні види залежно від критеріїв:—
за суб'єктом — індивідуальні, групові, колективні, суспільні;—
за об'єктом — матеріальні, духовні, культурні тощо;—
за сферою діяльності — у труді, відпочинку та ін.;—
за ступенем реалізації: абсолютні (зумовлені сучасним рівнем розвитку світової економіки), дійсні (які відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін);—
за значущістю — первинні (фізіологічні, потреби у безпеці та захищеності) і вторинні (інтелектуальні, соціальні).
Економічні потреби — це частина людських потреб, для задоволення яких необхідні виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг. Існування людини тісно пов'язано з задоволенням усіх потреб, але насамперед первинних, матеріальних (у їжі, воді, повітрі тощо). Економіка розвинутих країн створює економічний потенціал, що дає можливість задовольнити потреби вищого рівня (інтелектуальні), які є необмеженими.
Необмеженість економічних потреб означає, що їх неможливо повністю задовольнити, вони мають здатність збільшуватися і відтворюватися. Потреби тісно пов'язані з економічним інтересом, який виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета. Економічні інтереси виявляються у цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб.
Людина (фірма, держава) не може мати все, що забажає, вона має вибирати з існуючих можливостей та приймати рішення про витрати рідкісних ресурсів для задоволення певної потреби. Наприклад, економіка не може збільшити виробництво якогось конкретного блага, якщо не відмовиться від іншого. Тому розвиток економіки пов'язаний з вибором найраціональнішого використання рідкісних ресурсів та задоволення потреб.
Альтернатива — це вибір одного рішення (варіанта) з двох можливих, що виключають один одного. Альтернативний вибір в економіці має супроводжуватись ефективністю виробництва та зростанням рівня задоволення потреб. Наприклад, розвиток економіки можна забезпечити, виробляючи з металу, як обмеженого ресурсу, гармати чи верстати. Якщо виробляти гармати, бракуватиме металу на виробництво верстатів. Тому уряд має зробити правильний альтернативний вибір між цими виробництвами. Оптимальний вибір забезпечить зростання вигоди та зниження витрат.
Альтернативність вибору супроводжується альтернативністю витрат, що пов'язані з втратою виробництва тих товарів, які можна було б виробити з використаних ресурсів.
Методологія економічної теорії: методи пізнання, категорії, закони та моделі
Методологія економічної теорії — це сукупність методів пізнання економічних явищ і процесів, категорій і законів.
Метод — система засобів, заходів, підходів та шляхів, за допомогою яких здійснюється пізнання категорій, законів та тенденцій господарського життя. Який предмет науки, такий і його метод дослідження: предмет породжує особливості методу, а метод виробляє інструментарій пізнання, за допомогою якого економісти проникають у сутність економічних явищ і процесів, формулюють поняття, відкривають нові закони, особливості розвитку суспільного виробництва, формуючи предмет економічної теорії.
Метод економічної теорії використовує досягнення багатьох наук (формальної логіки, філософії, статистики, історії, математики) і виробляє свої засоби вивчення господарського життя.
Які характеристики, засоби і способи притаманні методу економічної теорії?
Метод економічної теорії може мати суб'єктивний чи об'єктивний характер. Суб'єктивний підхід означає, що вчений вивчає економічні явища, робить висновки та оцінює їх з позиції своїх інтересів і переконань. За допомогою такого методу, як правило, економіку досліджують однобічно, висновки та теорії перекручуються. Застосування об'єктивного методу означає, що вчений використовує наукові засоби та підходи, всебічно, неупереджено досліджує економічні явища та процеси. Економісти повинні вивчати господарське життя за допомогою наукового інструментарію.
В економічній теорії широко застосовують системний метод, який передбачає розгляд кожного економічного явища як системи. Цілісність є важливим елементом системного підходу, що потребує досліджувати окремі складові елементи будь-якого явища, вивчення внутрішніх зв'язків між цими елементами та підсистемами, виявлення загальної мети системи. Дослідник має встановити сутність, місце і роль кожного елемента системи, їх взаємозв'язки. Останні бувають: координаційними (визначають узгодженість і місце структурних елементів системи); субординаційними (вказують на супідрядний зв'язок елементів системи); генетичними (вказують на зв'язок елемента з історією розвитку системи). Кожному економічному явищу (товар, гроші, засоби виробництва, ринок та ін.) властиві свої внутрішні, істотні ознаки та системні, інтеграційні особливості, які є результатом взаємодії елементів цього системного явища.
Аналіз — метод наукового пізнання, оснований на поділі цілого на складові частини, елементи, що дає змогу проникнути у сутність цього явища.
Синтез - метод, який полягає в об'єднанні пізнаних внутрішніх взаємопов'язаних між собою елементів явища в єдине ціле.
Індукція — це метод пізнання, що грунтується на формуванні умовиводів від частини до цілого або принципів із фактів. Цей метод передбачає, що вивчення будь-якої проблеми починається з набуття фактів, які потім систематизують та аналізують таким чином, щоб можна було зробити узагальнення, тобто з початкових знань отримати висновок про загальне. Застосування індукції може призвести до неповного висновку, адже цей метод не може чітко обґрунтовувати загальне, бо виходить тільки з частини.
Дедукція — метод дослідження, що грунтується на умовиводах від цілого до його частини. Він дає можливість висунути гіпотезу, тобто науково обгрунтоване припущення про природу, структуру або закономірність розвитку явища, процесу.
Метод наукової абстракції полягає у виокремленні найістотніших характеристик процесу, виключенні з вивчення всього другорядного, випадкового для розкриття його внутрішніх, сталих зв'язків, дійсної тенденції руху. За допомогою цього методу обґрунтовують економічні категорії і закони, які мають конкретні вияви. Метод абстракції органічно пов'язаний з поняттям конкретного, тобто цілісного об'єкта в єдності його різних сторін, властивостей, рис. Процес пізнання з урахуванням єдності абстрактного і конкретного припускає рух думки від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, але вже вивченого.
В економічній теорії використовують також метод поєднання логічного та історичного підходів, який передбачає необхідність пізнання економічних явищ з моменту їх виникнення, у процесі розвитку і зникнення, відкриття якісно нових форм виявлення. Логічне та історичне доповнюють один одного і дають змогу всебічно досліджувати економічні явища.
Економісти широко використовують якісний і кількісний аналізи. Якісний підхід застосовується переважно при характеристиці сутності економічних категорій та законів. Наприклад, якісною стороною товару виступає його споживна вартість, а кількісною — вартість. Кількісний підхід дозволяє виявити речовий зміст, при цьому застосовуються засоби математики, статистики. Наприклад, при дослідженні категорії "робоча сила" виявляємо її якісну сторону — здатність до праці, а потім і кількісну — кількість самої робочої сили. Математичний і статистичний методи аналізу дають можливість проникнути у зміст економічних явищ тільки тоді, коли вони тісно пов'язані з якісним підходом.
На сучасному етапі розвитку економічної науки і практики господарювання можливо створення моделей та експериментів. Економічна модель — це абстрактна теоретична конструкція, формалізований опис економічного явища, структура якого визначається об'єктивними властивостями об'єкта і суб'єктивними цілями дослідження. Відомі величини, які дослідник вводить у модель у готовому вигляді, називають екзогенними; величини, що виникають у рамках моделі при вирішенні певного завдання, — ендогенними. Моделі відображають економічне життя, виступають механізмом умовного відтворення і слугують для перетворення його відповідно до цілей дослідження. В економічній теорії моделі використовують за допомогою графіків при вивченні мікро- і макроекономіки.
Економічний експеримент — це штучне відтворення економічного явища або процесу з метою вивчення їх у найсприятливіших умовах та подальшого практичного змінювання.
Економічні експерименти дають змогу на практиці перевірити обгрунтованість наукових рекомендацій.
Критерієм правильності теоретичних висновків виступає практика, яка може визначити достовірність або помилковість обгрунтованих дослідником теоретичних понять.
Процес пізнання предмета економічної теорії передбачає розгляд різних законів і категорій.
Економічний закон виявляє загальні, об'єктивні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв'язки між економічними категоріями, явищами та процесами. Як і закони природи, економічні закони мають об'єктивний характер. Але вони виникають, розвиваються і діють лише у процесі економічної діяльності людей, тобто мають історичний характер.
Розрізняють економічні закони найзагальніші, загальні та специфічні, які діють разом і створюють цілісну систему економічних законів. Найзагальніші економічні закони діють у всіх економічних системах (закон економії часу, підвищення потреб); загальні закони — лише у кількох економічних системах (закони товарного виробництва). Специфічні закони є характерними для певної економічної системи та окремої її сфери (закони додаткової вартості, монопольного прибутку).
Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови або сторони економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (товар, гроші, вартість, прибуток, заробітна плата, витрати). Економічні категорії більш мінливі, ніж економічні закони, тобто з розвитком виробничих відносин, продуктивних сил відбувається процес трансформації кожної категорії та всього категоріального апарату економічної теорії.
Функції економічної теорії
Економічна теорія посідає особливе місце в системі економічних наук. Вона є теоретичною основою галузевих (економіка транспорту, промисловості, сільського господарства та ін.), функціональних (економіка фінансів, статистика, економіка праці тощо) наук, а також наук, що перебувають на межі різних галузей знань (економічна географія, менеджмент, демографія, маркетинг та ін.).
Економічна теорія як наука виконує низку функцій — пізнавальну, практичну й методологічну, а як навчальна дисципліна — ще й виховну функцію.
Пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, що вона вивчає і пояснює істотні риси, закономірності та зв'язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки.
Крім того, вона опрацьовує науково обгрунтовані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію.
Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.
Реалізація виховної функції економічної теорії грунтується на необхідності формування у кожної людини економічного мислення та економічної поведінки. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і справляє важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права.
Економічна політика держави. Економічна теорія та право
Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.
Економічна політика — це система економічних заходів держави, які мають розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвиткові країни, підтримувати соціальну справедливість у суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.
Економічна політика держави — це взаємопов'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових: соціальна/ структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.
Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.
Право встановлює загальні правила поведінки суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить правові норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною політикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економіці.
Законодавство закріплює економіко-правові відносини, надає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.
Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України.
Нерівновага між економікою і правом означає, що юридичні закони випереджають рівень економіки і намагаються регламентувати відсутні на практиці економічні та правові відносини/ що яскраво виявляється в посиленні негативних явищ у суспільстві. Тому в цьому співвідношенні доцільно досягати рівноваги за рахунок ефективного розвитку економіки і права. Це сприятиме формуванню таких правових відносин, які відповідатимуть функціонуючим економічним процесам і сприятимуть зростанню у населення економічного та правового мислення, набуттю людиною нових правил і норм поведінки. При цьому витрати на реалізацію нових юридичних законів мають знижуватися, що сприятиме зростанню ефективності економічної політики.
Список використаної літератури
1. Конституція України. — К., 1996.
2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1.
3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само.
4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само.
5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само.
