Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринкової трансформації
Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринкової трансформації
План
1. Державні та комунальні унітарні підприємства, особливості їх господарської діяльності
2. Господарські товариства, їх економічна сутність та види
3. Кооперативні і орендні підприємства, принципи їх діяльності
Державні та комунальні унітарні підприємства, особливості їх господарської діяльності
Важливою формою підприємництва в умовах ринково? економіки є державні та комунальні унітарні підприємства. Функціонування цих підприємств ґрунтується на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний.
Державне унітарне підприємство - підприємство, що утворюється компетентним державним органом в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу державної влади, до сфери управління якого входить це підприємство. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого воно входить, і є підзвітним цьому органові.
Згідно чинним законодавством України, державні унітарні підприємства можуть діяти як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності усім належним йому майном, яке закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд такого підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до його реєстрації. Мінімальний розмір його статутного фонду встановлюється законом. Водночас слід зазначити, що держава та уповноважений орган, до сфери управління якого входить це підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законодавством.
Характерні особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств полягають у тому, що вони зобов'язані приймати та виконувати доведені до них державні замовлення і завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та вибору контрагентів. Ці підприємства не мають права безоплатно передавати належне їм майно іншим юридичним чи фізичним особам, крім випадків, передбачених законодавством. Віддавати в заставу майно, що належить до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Грошові кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів, підприємство спрямовує на інвестування своєї виробничої діяльності.
Характерною особливістю господарської діяльності державних комерційних підприємств є те, що вони утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. Це насамперед: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цих фондів встановлюються законом.
Слід зазначити, що в українській економіці державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене на корпоратизоване підприємство. Так утворюватиметься ще одна група нових для вітчизняної економіки підприємств - "державне акціонерне товариство", особливості діяльності яких визначаються чинним законодавством.
Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України у галузях національної економіки, де:–
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;–
основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;–
за умовами господарської діяльності неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;–
переважаючим (понад 50%) є виробництво продукції (робіт, послуг), необхідної суспільству, яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним (прибутковим);–
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку зі своїм найменуванням, що має містити слова "казенне підприємство".
У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Уповноважений орган затверджує статут підприємства, призначає його керівника, визначає види продукції (робіт, послуг) та дає дозвіл на її виробництво і реалізацію.
Особливості казенних підприємств полягають в тому, що вони: здійснюють господарську діяльність відповідно до виробничих завдань уповноваженого органу; самостійно організовують виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізують її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому урядом країни; розпоряджатися закріпленим за підприємствами майном, що належить до основних фондів, вони мають право лише за попередньою згодою уповноваженого органу, який здійснює контроль за його використанням та збереженням. Майно казенних підприємств формується за рахунок таких джерел: державного майна, переданого підприємству; коштів, одержаних від реалізації продукції (робіт, послуг); цільових коштів, виділених з державного бюджету; кредитів банків та інших джерел. Порядок розподілу та використання прибутку підприємства визначається його статутом.
Особливість господарської діяльності казенних підприємств полягає і в тому, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у їхньому розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями підприємств.
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно такого підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління. Таке підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника (відповідної територіальної громади) та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно належить.
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств.
Формування ринкової економіки призводить до виникнення різноманітних форм організації сучасних підприємств (суб'єктів господарювання).
Господарські товариства, їх економічна сутність та види
Особливою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Вони являють собою підприємства або інші суб 'єкти господарювання, створені юридичними особами або громадянами шляхом об 'єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Метою їх створення є також вирішення проблеми нестачі грошового капіталу та зменшення ризику втрати особистого майна. Господарські товариства є юридичними особами і можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками товариства, зберігають статус юридичної особи. У більшості країн з ринковою економікою господарські товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за своїми забов'язаннями поділяються на товариства з Обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства та акціонерні товариства. Кожному виду господарських товариств властиві свої характерні особливості підприємницької діяльності. Так, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відлові* дальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору.
В українській економіці сутність і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їхніх учасників та засновників визначає Закон України "Про господарські товариства".
Товариство з обмеженою відповідальністю — господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з господарською діяльністю товариства в межах своїх вкладів. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків від суми своїх вкладів. Максимальна кількість учасників товариства встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі зі спливом цього строку, то воно підлягає ліквідації в судовому порядку.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства.
Вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників, черговість та порядок скликання яких встановлюється статутом товариства і законом.
Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений його статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного із учасників його борги розподіляються між іншими учасниками пропорційно до їхних часток у статутному капіталі товариства.
Повне товариство — господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Це товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується всіма його учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Управління господарською діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх Його учасників. Учасник товариства не має права без згоди інших учасників здійснювати від свого імені та у своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності повного товариства.
Розподіл прибутку та збитків повного товариства здійснюється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або домовленістю учасників.
Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаниями товариства усім своїм майном (повними учасниками), також є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, повязаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в господарській діяльності товариства.
Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується усіма повними учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Кожен з учасників (вкладників) командитного товариства повинен зробити вклад до складеного капіталу. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі в порядку, встановленому засновницьким договором; діяти від імені товариства тільки у разі видачі йому доручення та відповідно до неї; у разі ліквідації товариства вимагати першочергового повернення вкладу; ознайомлюватися з річними звітами та балансами; передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику.
Управління підприємницькою діяльністю командитного товариства здійснюється лише повними учасниками (дійсними членами). Вкладники не мають права брати участі в управлінні та заперечувати проти дій учасників з повною відповідальністю щодо управління діяльністю товариства.
Найбільш розвинутою і поширеною формою господарського товариства є акціонерне товариство, яке створюється шляхом об'єднання грошового капіталу субєктів гоподарювання і самостійно відповідає за забов'язаннями тільки власним капіталом. Більш детально сутність акціонерного товариства та причини його виникнення будуть розглядатися в главі 14.
Кооперативні і орендні підприємства, принципи їх діяльності
Особливою організаційно-економічною формою підприємства є кооперативи.
Кооперативне підприємство - це добровільне об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Вони можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові, садово-городи і тощо). Характерною ознакою кооперативних підприємств є особиста участь кожного учасника у спільній діяльності, використання власного або арендованого майна. В економіці України діють два основні типи кооперативів: виробничі та споживчі.
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні кооперативом та розподілі доходу між його членами відповідно до їх участі у діяльності підприємства.
Виробничі кооперативи (кооперативні підприємства) утворюються громадянами з метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва. Вони можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну та іншу підприємницьку діяльність.
Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають його статут і беруть трудову та майнову участь у діяльності кооперативу. Вони несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативного підприємства і законом. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.
Майно виробничих кооперативів складається з майнових внесків (паїв) їх членів, виготовленої продукції та доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності. Майно кооперативу становить колективну власність його членів і поділяється на пайовий та неподільний фонди. Порядок здійснення пайових внесків членами кооперативу, а також порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом виробничого кооперативу. Одержаний прибуток розподіляється між членами кооперативу в основному відповідно до їхньої трудової участі. Частина доходу, згідно зі статутом, може розподілятися залежно від величини пайового внеску. Ці відносини регулюються статутом кооперативного підприємства.
Споживчі кооперативи - добровільні об'єднання громадян не з метою одержання прибутку, а з метою надання допомоги своїм членам. Це зокрема, споживчі, житлові, гаражні, садово-городні та інші кооперативи. Вони існують за рахунок членських внесків і задовольняють потреби в основному своїх членів.
У кооперативному підприємстві працюють такі керівні органи: правління (голова), ревізійна комісія (ревізор) і загальні збори. У разі, якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як 50 осіб, може бути передбачено спостережну раду кооперативу.
До складу правління виробничого кооперативу входить не менше десяти членів, які вирішують питання господарської діяльності кооперативу. Обирається правління (голова) загальними зборами кооперативу.
Ревізійна комісія (ревізор) і спостережна рада (у складі 3-5 осіб) обираються з-поміж членів кооперативу загальними зборами.
Загальні збори - це вищий орган управління виробничого кооперативу. Вони обирають голову кооперативу, членів правління, ревізійної комісії (ревізора) і спостережної ради, затверджують річний звіт та баланс кооперативу і вносять зміни до його статуту.
Відносини кооперативного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.
За умовами створення, принципами діяльності та управління кооперативні підприємства відрізняються від інших видів підприємств:
а) добровільне членство громадян у кооперативі передбачає особисту трудову участь у його діяльності;
б) демократичний характер управління кооперативним підприємством, що здійснюється на основі самоврядування та гласності;
в) рівноправність членів кооперативу при прийнятті рішень. Член кооперативу, незалежно від його пайового внеску, має один голос;
г) членство у кооперативі припиняється виключенням з його складу за рішенням загальних зборів.
Отже, діяльність кооперативних підприємств сприяє розвитку ринкових засад господарювання, поліпшенню використання економічних ресурсів, зниженню рівня безробіття, забезпеченню матеріальних і духовних потреб населення.
Орендне підприємство - це підприємство, яке створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.
Об'єктом оренди можуть бути:
1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (послуг, робіт);
2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
3) окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Орендарем може бути юридична особа, яка утворена членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.
Орендодавцями щодо державного та комунального майна можуть бути:
1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю;
2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управління майном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є в комунальній власності;
3) державні (комунальні) підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна, а також (з дозволу орендодавців) цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Отже, оренда є формою економічних відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на певному державному підприємстві, в організації, та юридичною особою - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.
Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:
1) об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
2) строк, на який укладається договір оренди;
3) орендна плата з урахуванням її індексації;
4) порядок використання амортизаційних відрахувань;
5) відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (орендодавця і орендаря). Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.
Важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства є орендна плата. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендареві.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його економічних інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. Розмір ЇЇ може бути змінений за погодженням сторін. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Проте залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Питання створення і діяльності орендного підприємства, майнові відносини в Україні регулюються чинним законодавством. Найперспективнішою формою оренди є лізинг.
Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основний капітал.
Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. Певний досвід роботи щодо розвитку лізингу вже нагромаджений і в Україні.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
План
1. Державні та комунальні унітарні підприємства, особливості їх господарської діяльності
2. Господарські товариства, їх економічна сутність та види
3. Кооперативні і орендні підприємства, принципи їх діяльності
Державні та комунальні унітарні підприємства, особливості їх господарської діяльності
Важливою формою підприємництва в умовах ринково? економіки є державні та комунальні унітарні підприємства. Функціонування цих підприємств ґрунтується на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний.
Державне унітарне підприємство - підприємство, що утворюється компетентним державним органом в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Воно не несе відповідальності за зобов'язаннями власника і органу державної влади, до сфери управління якого входить це підприємство. Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого воно входить, і є підзвітним цьому органові.
Згідно чинним законодавством України, державні унітарні підприємства можуть діяти як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності усім належним йому майном, яке закріплюється за ним на праві господарського відання. Статутний фонд такого підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до його реєстрації. Мінімальний розмір його статутного фонду встановлюється законом. Водночас слід зазначити, що держава та уповноважений орган, до сфери управління якого входить це підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених законодавством.
Характерні особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств полягають у тому, що вони зобов'язані приймати та виконувати доведені до них державні замовлення і завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та вибору контрагентів. Ці підприємства не мають права безоплатно передавати належне їм майно іншим юридичним чи фізичним особам, крім випадків, передбачених законодавством. Віддавати в заставу майно, що належить до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Грошові кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів, підприємство спрямовує на інвестування своєї виробничої діяльності.
Характерною особливістю господарської діяльності державних комерційних підприємств є те, що вони утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю. Це насамперед: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства. Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових фондів підприємств, їх граничні розміри, порядок формування і використання цих фондів встановлюються законом.
Слід зазначити, що в українській економіці державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворене на корпоратизоване підприємство. Так утворюватиметься ще одна група нових для вітчизняної економіки підприємств - "державне акціонерне товариство", особливості діяльності яких визначаються чинним законодавством.
Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України у галузях національної економіки, де:–
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;–
основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;–
за умовами господарської діяльності неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;–
переважаючим (понад 50%) є виробництво продукції (робіт, послуг), необхідної суспільству, яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним (прибутковим);–
приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом. Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку зі своїм найменуванням, що має містити слова "казенне підприємство".
У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого воно входить. Уповноважений орган затверджує статут підприємства, призначає його керівника, визначає види продукції (робіт, послуг) та дає дозвіл на її виробництво і реалізацію.
Особливості казенних підприємств полягають в тому, що вони: здійснюють господарську діяльність відповідно до виробничих завдань уповноваженого органу; самостійно організовують виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізують її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому урядом країни; розпоряджатися закріпленим за підприємствами майном, що належить до основних фондів, вони мають право лише за попередньою згодою уповноваженого органу, який здійснює контроль за його використанням та збереженням. Майно казенних підприємств формується за рахунок таких джерел: державного майна, переданого підприємству; коштів, одержаних від реалізації продукції (робіт, послуг); цільових коштів, виділених з державного бюджету; кредитів банків та інших джерел. Порядок розподілу та використання прибутку підприємства визначається його статутом.
Особливість господарської діяльності казенних підприємств полягає і в тому, що вони відповідають за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у їхньому розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями підприємств.
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно такого підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління. Таке підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника (відповідної територіальної громади) та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно належить.
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств.
Формування ринкової економіки призводить до виникнення різноманітних форм організації сучасних підприємств (суб'єктів господарювання).
Господарські товариства, їх економічна сутність та види
Особливою формою підприємницької діяльності є господарські товариства. Вони являють собою підприємства або інші суб 'єкти господарювання, створені юридичними особами або громадянами шляхом об 'єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Метою їх створення є також вирішення проблеми нестачі грошового капіталу та зменшення ризику втрати особистого майна. Господарські товариства є юридичними особами і можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність. Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками товариства, зберігають статус юридичної особи. У більшості країн з ринковою економікою господарські товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за своїми забов'язаннями поділяються на товариства з Обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства та акціонерні товариства. Кожному виду господарських товариств властиві свої характерні особливості підприємницької діяльності. Так, акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відлові* дальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, повне і командитне товариство - установчого договору.
В українській економіці сутність і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їхніх учасників та засновників визначає Закон України "Про господарські товариства".
Товариство з обмеженою відповідальністю — господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з господарською діяльністю товариства в межах своїх вкладів. До моменту державної реєстрації товариства його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків від суми своїх вкладів. Максимальна кількість учасників товариства встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі зі спливом цього строку, то воно підлягає ліквідації в судовому порядку.
Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який зберігається в органі, що здійснив державну реєстрацію товариства.
Вищим органом управління товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників, черговість та порядок скликання яких встановлюється статутом товариства і законом.
Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений його статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного із учасників його борги розподіляються між іншими учасниками пропорційно до їхних часток у статутному капіталі товариства.
Повне товариство — господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Це товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується всіма його учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Управління господарською діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх Його учасників. Учасник товариства не має права без згоди інших учасників здійснювати від свого імені та у своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності повного товариства.
Розподіл прибутку та збитків повного товариства здійснюється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або домовленістю учасників.
Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаниями товариства усім своїм майном (повними учасниками), також є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, повязаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в господарській діяльності товариства.
Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується усіма повними учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Кожен з учасників (вкладників) командитного товариства повинен зробити вклад до складеного капіталу. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі в порядку, встановленому засновницьким договором; діяти від імені товариства тільки у разі видачі йому доручення та відповідно до неї; у разі ліквідації товариства вимагати першочергового повернення вкладу; ознайомлюватися з річними звітами та балансами; передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику.
Управління підприємницькою діяльністю командитного товариства здійснюється лише повними учасниками (дійсними членами). Вкладники не мають права брати участі в управлінні та заперечувати проти дій учасників з повною відповідальністю щодо управління діяльністю товариства.
Найбільш розвинутою і поширеною формою господарського товариства є акціонерне товариство, яке створюється шляхом об'єднання грошового капіталу субєктів гоподарювання і самостійно відповідає за забов'язаннями тільки власним капіталом. Більш детально сутність акціонерного товариства та причини його виникнення будуть розглядатися в главі 14.
Кооперативні і орендні підприємства, принципи їх діяльності
Особливою організаційно-економічною формою підприємства є кооперативи.
Кооперативне підприємство - це добровільне об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Вони можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові, садово-городи і тощо). Характерною ознакою кооперативних підприємств є особиста участь кожного учасника у спільній діяльності, використання власного або арендованого майна. В економіці України діють два основні типи кооперативів: виробничі та споживчі.
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні кооперативом та розподілі доходу між його членами відповідно до їх участі у діяльності підприємства.
Виробничі кооперативи (кооперативні підприємства) утворюються громадянами з метою здійснення господарської діяльності на засадах підприємництва. Вони можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну та іншу підприємницьку діяльність.
Членами виробничого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку, визнають його статут і беруть трудову та майнову участь у діяльності кооперативу. Вони несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених статутом кооперативного підприємства і законом. Кількість членів кооперативу не може бути меншою, ніж три особи.
Майно виробничих кооперативів складається з майнових внесків (паїв) їх членів, виготовленої продукції та доходів, одержаних від її реалізації та іншої діяльності. Майно кооперативу становить колективну власність його членів і поділяється на пайовий та неподільний фонди. Порядок здійснення пайових внесків членами кооперативу, а також порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом виробничого кооперативу. Одержаний прибуток розподіляється між членами кооперативу в основному відповідно до їхньої трудової участі. Частина доходу, згідно зі статутом, може розподілятися залежно від величини пайового внеску. Ці відносини регулюються статутом кооперативного підприємства.
Споживчі кооперативи - добровільні об'єднання громадян не з метою одержання прибутку, а з метою надання допомоги своїм членам. Це зокрема, споживчі, житлові, гаражні, садово-городні та інші кооперативи. Вони існують за рахунок членських внесків і задовольняють потреби в основному своїх членів.
У кооперативному підприємстві працюють такі керівні органи: правління (голова), ревізійна комісія (ревізор) і загальні збори. У разі, якщо кількість членів виробничого кооперативу становить більш як 50 осіб, може бути передбачено спостережну раду кооперативу.
До складу правління виробничого кооперативу входить не менше десяти членів, які вирішують питання господарської діяльності кооперативу. Обирається правління (голова) загальними зборами кооперативу.
Ревізійна комісія (ревізор) і спостережна рада (у складі 3-5 осіб) обираються з-поміж членів кооперативу загальними зборами.
Загальні збори - це вищий орган управління виробничого кооперативу. Вони обирають голову кооперативу, членів правління, ревізійної комісії (ревізора) і спостережної ради, затверджують річний звіт та баланс кооперативу і вносять зміни до його статуту.
Відносини кооперативного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів.
За умовами створення, принципами діяльності та управління кооперативні підприємства відрізняються від інших видів підприємств:
а) добровільне членство громадян у кооперативі передбачає особисту трудову участь у його діяльності;
б) демократичний характер управління кооперативним підприємством, що здійснюється на основі самоврядування та гласності;
в) рівноправність членів кооперативу при прийнятті рішень. Член кооперативу, незалежно від його пайового внеску, має один голос;
г) членство у кооперативі припиняється виключенням з його складу за рішенням загальних зборів.
Отже, діяльність кооперативних підприємств сприяє розвитку ринкових засад господарювання, поліпшенню використання економічних ресурсів, зниженню рівня безробіття, забезпеченню матеріальних і духовних потреб населення.
Орендне підприємство - це підприємство, яке створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності.
Об'єктом оренди можуть бути:
1) державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (послуг, робіт);
2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
3) окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Орендарем може бути юридична особа, яка утворена членами трудового колективу підприємства чи його структурного підрозділу, майновий комплекс якого є об'єктом оренди.
Орендодавцями щодо державного та комунального майна можуть бути:
1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю;
2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управління майном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є в комунальній власності;
3) державні (комунальні) підприємства щодо окремого індивідуально визначеного майна, а також (з дозволу орендодавців) цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Отже, оренда є формою економічних відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на певному державному підприємстві, в організації, та юридичною особою - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Об'єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.
Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:
1) об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);
2) строк, на який укладається договір оренди;
3) орендна плата з урахуванням її індексації;
4) порядок використання амортизаційних відрахувань;
5) відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (орендодавця і орендаря). Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки.
Важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства є орендна плата. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендареві.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. У цьому полягає суть його економічних інтересів. Тому величина орендної плати непостійна. Розмір ЇЇ може бути змінений за погодженням сторін. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Проте залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Питання створення і діяльності орендного підприємства, майнові відносини в Україні регулюються чинним законодавством. Найперспективнішою формою оренди є лізинг.
Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів: фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основний капітал.
Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає значних одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики. Певний досвід роботи щодо розвитку лізингу вже нагромаджений і в Україні.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
