Акціонерні товариства та акціонерний капітал
Акціонерні товариства та акціонерний капітал
План
1. Сутність, причини виникнення та генезис акціонерних товариств
2. Організаційно-господарські форми акціонерних товариств
3. Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву
Сутність, причини виникнення та генезис акціонерних товариств
Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил.
На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості Його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів.
Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом.
Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група — засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал.
Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела).
Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства.
Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством.
Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос").
Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації.
Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації.
Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом.
Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.) створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII - XVIII ст. були започатковані акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Однак у той час вони не відігравали помітної ролі в національних економіках. Бурхливий розвиток акціонерних товариств почався у XIX ст., а у XX ст. вони стали панівною формою в усіх економічно розвинених країнах світу.
Значне поширення акціонерних товариств зумовлене тим, що концентрація та спеціалізація виробництва розширювали свої масштаби та мережу економічних зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності в різних регіонах світу. Зростання обсягів виробленої продукції потребувало пошуку нових способів та шляхів доправлення вантажів до місць призначення. Застарілі види транспорту замінювались на нові, більш досконалі, створення та використання яких потребувало значних за обсягом капіталовкладень. Нагромадити такий капітал та профінапсувати виконання подібних робіт не завжди міг окремий, навіть економічно могутній підприємець. Сприяло появі акціонерних товариств і бажання підприємців-капі-талістів отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.
З цього випливає, що основна причина виникнення акціонерних товариств полягає у невідповідності між обсягами виробництва, що зростали, та обмеженими розмірами індивідуальних капіталів. Сприяє появі акціонерних товариств і конкурентна боротьба між групами підприємців за отримання вигідних позик у комерційних банків. У цьому ж напрямі точиться боротьба між підприємствами, що функціонують, та власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого прибутку. Циклічний характер суспільного виробництва зумовлює нерівномірність пропозиції позичкового капіталу, а акціонерні товариства дають змогу її зменшити. Все це змушує підприємців-капіталістів засновувати акціонерні товариства, за допомогою яких і мобілізується та використовується тимчасово вільний капітал.
Історично першою і найпростішою формою організації акціонерних товариств є одночасне засновництво. Його суть полягає в тому, що від засновників вимагається зібрати не менше від чверті частини оголошеного капіталу і розмістити його у вигляді вкладу в банку. Це є гарантією засновництва. При цьому зазвичай необхідні грошові кошти вносять самі організатори AT. Після цього корпорація реєструється і може здійснювати випуск акцій, вводити їх у вільний обіг тощо.
При поступовому засновництві акціонерне товариство вважається заснованим, як тільки його організатори отримали свідоцтво про заснування. Відсутність на банківському рахунку коштів не є перепоною для видачі такого свідоцтва. Засновники акціонерного товариства акумулюють необхідні кошти поступово.
У розвитку акціонерних товариств виділяють декілька етапів. Характерною рисою першого з них було те, що в той час у процесі акумуляції коштів в акціонерних товариств не залучали кошти безпосередніх працівників. Такі товариства зазвичай організовувались заможними верствами населення (банкірами, великими землевласниками, промисловцями, представниками великого торгового капіталу).
Глибока економічна криза на початку 30-х років XX ст. змусила переглянути ряд теоретичних положень в економічній науці та підходів до організації господарської діяльності. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували управляти національною економікою за допомогою планування, і в багатьох країнах світу почали ширше використовувати його елементи, чому сприяли наявні акціонерні товариства.
Власники багатьох акціонерних товариств дійшли висновку, що можна отримувати великі прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами їх реалізації. На цьому етапі розвитку акціонерних товариств зросла роль маркетингу, що дало їм змогу отримувати високі прибутки.
Одночасно власники акціонерних товариств не обмежувались використанням лише власних капіталів. Широкого розповсюдження набуває залучення до кола акціонерів працівників цих підприємств та інших верств населення шляхом випуску дрібних акцій. Фермери, майстри, прості робітники ставали власниками акцій.
У США в 1929 р. налічувалось 1 мли. акціонерів, у 1952 р. - 6,5, у 1959 р. - понад 12, у 1980 - майже ЗО, у 1990-до 50 млн. акціонерів1. В інших економічно розвинених країнах кількість акціонерів була значно меншою, але також зростала. В деяких з них цьому сприяла приватизація. У Німеччині це відбувалося, наприклад, при приватизації автомобільних заводів компанії "Фольксваген", котра супроводжувалась випуском акцій, а чинне законодавство звільняло від податків частину доходів осіб найманої праці, якщо на них купувались акції.
Політика розпорошення акцій серед дрібних власників, як досить поширене явище у практиці господарювання країн з ринковою економікою, стала підґрунтям теорії "демократизації капіталу". Свідченням цього П. Самуельсон вважає те, що серед 3,2 млн. акціонерів гігантської корпорації "ІТТ", немає жодного власника, який володів би понад 1% акцій2.
Володіння акціями населенням абсолютизувалось як у західній, так і в радянській економічній літературі, але з протилежними соціально-економічними висновками. Західні економісти вважали, що процес розповсюдження акцій серед широких верств населення породжує згладжування відмінностей між капіталістичними та іншими працівниками, тому що останні, володіючи дрібними акціями, стають капіталістами, співвласниками підприємств.
Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.
Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".
Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гел-брейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.
Отже, теорія "демократизації капіталу" лише частково втілена у практику господарювання країн ринкової економіки і не є свідченням трансформації системи соціально-економічних відносин, що існує в цих країнах, у новий суспільний лад.
У радянській навчальній та науковій літературі теорія "демократизації капіталу" розглядалась як антинаукова концепція, соціальне призначення якої - формування у робітників ілюзії спільності інтересів праці і капіталу, доведення безглуздості боротьби трудящих проти буржуазії, адже ніби відбувається перетворення робітників і службовців у співвласників капіталістичних підприємств. Однак з позицій економічного змісту тенденція до зростання кількості акціонерів створює можливості для інших оцінок та висновків. Розпорошення акцій, залучення до володіння ними широких верств населення дає змогу втягувати у процес обігу капіталу значні тимчасово вільні грошові кошти, що сприяє концентрації та централізації капіталу і дає змогу корпораціям завоювати провідні позиції в економічній структурі суспільства. З іншого боку, володіння акціями збільшує доходи населення, що підвищує структурний платоспроможний попит і стимулює розвиток виробництва навіть в умовах зростання цін.
Отже, поява корпорацій, їх кількісне зростання та якісне вдосконалення зумовлені об'єктивними причинами розвитку продуктивних сил суспільства. Відповідно до цього розвивались та вдосконалювались методи їх утворення та механізм функціонування.
Організаційно-господарські форми акціонерних товариств
Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкритими і закритими. Відкритим є таке акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки та купівлі-продажу на фондовій біржі. Тобто, акції закритого акціонерного товариства належать тільки його засновникам і на вільний ринок не надходять.
Особливості створення та діяльності акціонерних товариств у вітчизняній економіці визначаються Господарським кодексом України та іншими законами.
В умовах ринкової економіки акціонерні товариства є однією з ефективних форм організації підприємств, найменш ризикованою для суб'єктів господарської діяльності. Вони дають змогу найбільш раціонально мобілізувати вільні грошові кошти суб'єктів господарювання, особисті заощадження населення для створення нових, модернізації виробництв, що вже діють на базі досягнень науково-технічного прогресу.
Товариство з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що мас статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, котрі повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства в межах суми своїх коштів. До моменту державної реєстрації акціонерні товариства, його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків від суми своїх внесків. Максимальна кількість учасників товариства встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі після закінчення цього строку, то воно підлягає ліквідації у судовому порядку.
Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір якого визначений його статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного із учасників, його борги розподіляються між іншими учасниками пропорційно до їхніх часток у статутному капіталі товариства.
Повне товариство — господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Це товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується всіма його учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Управління господарською діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх його учасників. Член товариства не має права без згоди інших учасників здійснювати від свого імені та у своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності повного товариства.
Розподіл прибутку та збитків повного товариства здійснюється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному сформованому капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або домовленістю учасників.
Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), також є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик і від збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум здійснених ними вкладів та не беруть участі в господарській діяльності товариства.
Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується усіма повними учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Кожний із вкладників командитного товариства повинен здійснити вклад до акціонерного капіталу. Сукупний розмір вкладів не повинен перевищувати 50% від сформованого капіталу повного товариства. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у вкладеному капіталі в порядку, встановленому засновницьким договором; діяти від імені товариства тільки у разі видачі Йому доручення та відповідно до нього, у разі ліквідації товариства вимагати першочергового повернення вкладу, ознайомлюватися з річними звітами та балансами; передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику.
Управління підприємницькою діяльністю командитного товариства здійснюється лише повними учасниками (дійсними членами). Вкладники не мають права брати участі в управлінні та заперечувати проти дій учасників з повною відповідальністю щодо управління діяльністю товариства.
Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву
Акціонерні товариства як господарські структури функціонують та розвиваються на основі використання певних об'єктів власності. Останні виникають у процесі перетворення грошової форми первинного капіталу на товарну, коли закуповуються засоби виробництва та інші складові, необхідні для підприємницької діяльності. Важлива роль у формуванні акціонерного капіталу належить зовнішнім джерелам його акумуляції, тобто продажу цінних паперів у вигляді акцій та облігацій.
Акції й облігації - це титул власності, що дає право на привласнення додаткової вартості. Збільшення або зменшення маси акцій та облігацій, які постійно переходять з рук у руки, не змінює маси капіталу, втіленого в матеріальних факторах виробництва й обігу. Як матеріально-речові об'єкти, власність акціонерних товариств представлена машинами, обладнанням, устаткуванням, технологіями, ліцензіями, патентами, ноу-хау тощо. З погляду суспільної форми (відносин власності) у процесі діяльності акціонерних товариств виникають відносини між Його засновниками, найманими працівниками, власниками акцій та облігацій, державою, фінансово-кредитними інститутами щодо привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі і т. д.
З позицій відносин власності акціонерний капітал за своїм складом поділяється на власний та запозичений. До першого входять кошти, отримані від випуску і продажу акцій, резервного капіталу, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку та їх використання для розвитку виробництва. Власний капітал акціонерних товариств можна збільшувати шляхом подальшого випуску та продажу акцій. Запозичений капітал формується за рахунок коштів, отриманих від випуску облігацій та банківських кредитів.
Отже, акціонерний капітал являє собою об'єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску цінних паперів з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку.
Завдяки тому, що акціонерні товариства за допомогою випуску цінних паперів акумулюють значний за обсягом капітал і при цьому не повертають його через певний час (як при банківському кредиті), вони відігравали і відіграють значну роль у централізації капіталу. Це було підготовлено попереднім розвитком капіталістичних відносин, безпосередньо тенденцією норми прибутку до зниження та дією інших факторів. В цілому все це сприяло утворенню грошових .капіталів, котрі, з одного боку, не знаходили прибуткового застосування, а з іншого - були недостатніми за своїм обсягом для формування великих підприємств, здатних реалізовувати значні за обсягами проекти та мати ряд конкретних переваг. Перед власниками таких капіталів виникла дилема: віддавати свої грошові кошти в позику під невеликий процент або організовувати власне виробництво, об'єднавши ці гроші в акціонерний капітал.
Утворення і розвиток акціонерних товариств та випуск цінних паперів породжують існування фіктивного капіталу. Останній являє собою сукупність цінних паперів акціонерних товариств.
Він представлений в акціях та облігаціях і дає право їх власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів. Цей капітал перебуває у постійному русі на ринку цінних паперів, де вони продаються і купуються. Назва фіктивного капіталу породжена тим, що він створює ілюзію, ніби цінні папери є справжнім реальним капіталом, котрий приносить дохід, хоча безпосередньо не пов'язаний з індивідуальним відтворенням.
Величина фіктивного капіталу дорівнює сумі ринкових цін акцій, облігацій та інших цінних паперів. Останні є капіталом лише в тому розумінні, що володіння ними дає право їх власникам на привласнення певного доходу. При цьому самі цінні папери не створюють вартості.
Обсяги фіктивного капіталу в капіталістичних країнах у кілька разів перевищують суму капіталу, вкладеного безпосередньо у виробництво, будівництво, транспорт, торгівлю та банківську справу. Це пояснюється тим, що після утворення акціонерного товариства кошти, отримані від первинного випуску цінних паперів, починають функціонувати як реальний капітал. Саме цінні папери, потрапивши на фондовий ринок, можуть продаватися і купуватися десятки разів, переходячи з рук в руки незалежно від виробничого процесу в акціонерному товаристві.
Характерною рисою фіктивного капіталу є те, що він не є відособленою частиною промислового і не виконує притаманних останньому функцій у процесі його руху та самозростання. Фіктивний капітал існує самостійно і має власний напрям свого руху. Якщо промисловий капітал постає у формі грошового, виробничого та товарного, перетворюючись з однієї в іншу форму, то фіктивний капітал завжди існує тільки у вигляді цінних паперів, рух яких здійснюється за формулою: гроші — цінні папери - гроші.
Отже, утворення і розвиток акціонерних товариств призводить до своєрідного роздвоєння акціонерного капіталу: з одного боку, існує реальний капітал, а з іншого - його прояв у вигляді фіктивного капіталу. Якщо перший функціонує у сфері виробництва і обігу, то другий має своє особливе "життя" на фондовій біржі як фіктивний капітал. Причому постійне зростання кількості акціонерних товариств зумовлює швидке зростання фіктивного капіталу.
Особливістю реального капіталу є те, що після проходження всіх фаз кругообігу він повертається до свого власника. Власник акцій не має права на повернення свого грошового капіталу. Для того, щоб Його отримати, він повинен продати на фондовому ринку свої акції, отримавши при цьому більшу або меншу суму грошей, порівняно з тією, яку він витратив при їх купівлі. Але повернений грошовий капітал не є частиною реального капіталу. Останній може ще не завершити свого кругообігу, а власник акцій, продавши їх, вже поверне свої грошові кошти.
Однак слід мати на увазі, що фіктивний капітал виникає та функціонує на основі реального капіталу. Якби його не було, то не було б прибутків у акціонерних товариств, не міг би виникнути та розвиватись фіктивний капітал, який претендує на отримання частки прибутку, але сам його не створює. Для капіталістичних виробничих відносин цей капітал не є чимось випадковим, а постає як закономірний наслідок розвитку позичкового капіталу. Адже за своєю економічною суттю цінні папери, як титул на дохід, являють собою документи, котрі віддзеркалюють рух позичкового капіталу.
Позичковий капітал у більшості випадків використовується підприємцями-капіталістами для організації виробництва, торгівлі або надання послуг і відтворюється у процесі кругообігу, повертаються до свого власника з приростом у вигляді процента. На відміну від цього, фіктивний капітал безпосередньо руху промислового або торгового капіталу не стосується. Якщо при первинному випуску акцій отримані кошти дорівнюють їх вартості та починають рух як реальний капітал, то надалі, потрапивши на фондову біржу та ставши об'єктом купівлі-продажу, вони здійснюють свій рух безвідносно від реального процесу відтворення.
Ця особливість руху фіктивного капіталу притаманна і таким його формам, як векселі, заставні зобов'язання, акції, облігації, та іншим цінним паперам, котрі використовуються у процесі надання позичок.
Розвиток акціонерних товариств та акціонерного капіталу породив дві базові моделі акціонерної власності. Перша з них, англосаксонська, характеризується тим, що в ній 20 - 30% акцій надовго залишаються у володінні небагатьох власників і утворюють їх контрольні пакети. Решта акцій перебувають в обігу, переходячи з рук в руки як об'єкт торгів на фондовому ринку.
Друга модель називається континентальною. їй притаманне те, що у постійних акціонерів перебуває 70 - 80% акцій, а 20 - 30% знаходиться на фондовому ринку і використовується інвесторами для тимчасового вкладення грошових коштів.
Відмінності між цими моделями акціонерної власності зводяться до впливу фондового ринку на їх функціонування і розвиток. У першій моделі допускається, що із акцій, котрі перебувають в обігу, можна утворити нові контрольні пакети акцій. Отже, в цій моделі акціонерної власності фондова біржа виконує контрольну функцію, за допомогою якої частка кожного відкритого акціонерного товариства ставиться у безпосередню залежність від властивих ринку цінних паперів критеріїв ефективності, найбільш суттєвим серед яких є курс акцій.
Другій моделі притаманна менша рухливість акцій від одного власника до іншого, що створює меншу ймовірність втрати центрального пакету акцій. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що акціонерна форма власності забезпечує власникам акцій в одному випадку вищий фактичний дохід, порівняно зі звичайним процентом, а в інших - тільки надію на нього. Тому вкладення грошового капіталу в акції є більш привабливим порівняно зі звичайною позичкою.
Обидві моделі акціонерної власності відкрили у процесі свого розвитку широкі можливості для переплетіння, зрощування капіталів різних галузей і і сфер національних економік, утворення та зміцнення фінансового капіталу. Одним із сучасних напрямків цього процесу є розвиток довірчих (трастових) операцій банків, страхових товариств, пенсійних та інших фондів, котрі зберігають і управляють за дорученням цінними паперами, що належать різним юридичним та фізичним особам.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
План
1. Сутність, причини виникнення та генезис акціонерних товариств
2. Організаційно-господарські форми акціонерних товариств
3. Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву
Сутність, причини виникнення та генезис акціонерних товариств
Розвиток ринкової економіки супроводжується зміною конкретно-історичних форм капіталу, спричинених розвитком продуктивних сил.
На межі XIX - XX ст. виникла ситуація, коли індивідуальних капіталів, навіть досить потужних, було недостатньо для здійснення таких масштабних проектів, як будівництво залізниць, каналів, освоєння нових регіонів на земній кулі тощо. Не допомагала при їх реалізації можливість використання позичкового капіталу у вигляді банківських кредитів. По-перше, банківський кредит надається окремому підприємцю-капіталісту в розмірах, котрі не перевищують вартості Його власного майна, адже повернення позики необхідно гарантувати. По-друге, такий кредит надається на обмежений термін. Тому для розв'язання суперечностей цього етапу розвитку продуктивних сил виникли акціонерні товариства як своєрідна форма централізації капіталів.
Акціонерні товариства (корпорації) - це підприємства, капітал яких складається з грошових коштів різних вкладників, об'єднаних шляхом продажу цінних паперів. Так виникають підприємства з колективним, асоційованим капіталом.
Організацією акціонерного товариства (AT) займається ініціативна група — засновники, котрі вивчають можливості та умови майбутнього застосування капіталу у певній галузі, його необхідний обсяг і більш-менш реальну норму прибутку на вкладений капітал.
Первинний капітал акціонерного товариства формується як з капіталу засновників (внутрішні джерела), так і шляхом продажу цінних паперів (акцій та облігацій) населенню (зовнішні джерела).
Після формування акціонерного капіталу, який відповідає обсягам, передбаченим у статуті, реєстрації у відповідних органах, скликаються загальні збори акціонерів, на яких обираються: правління товариства, наглядова рада і ревізійна комісія. Процес утворення акціонерних товариств регулюється законодавством кожної країни.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні та фізичні особи, які придбають акції. Воно може бути створено і однією особою або складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.
Для створення акціонерного товариства засновники мають здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію товариства.
Установчим документом акціонерного товариства є його статут (положення). Він має містити відомості про найменування товариства і його місцезнаходження; мету і предмет діяльності; розмір статутного капіталу; умови щодо категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; органи управління контролю, їх склад і компетенцію та порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законодавством.
Вищим органом управління акціонерним товариством є загальні збори акціонерів (не менше одного разу на рік), на яких кожний з учасників має кількість голосів, пропорційну до кількості звичайних акцій ( відповідно до принципу "одна акція - один голос").
Якщо хтось із акціонерів володіє найбільшою (порівняно з іншими) часткою акцій, то це означає, що він є власником контрольного пакету акцій. Контрольний пакет - це така частка капіталу акціонерного товариства, котра забезпечує її власнику більшість голосів на зборах акціонерів і, внаслідок цього, дає йому можливість повного розпорядження майном та контролю за діяльністю корпорації. Теоретично контрольний пакет дорівнює 50% акцій плюс одна. Насправді така умова не завжди обов'язкова. Інколи контрольний пакет акцій може складати 20-25% і менше від їх обсягу. Це пов'язано з тим, що, по-перше, не всі акції дають право голосу його власнику; по-друге, трапляється розпорошення акцій внаслідок значного зростання кількості акціонерів; по-третє, в загальних зборах товариства, як правило, не бере участі значна частина дрібних і середніх власників акцій, а також ті, що мешкає в інших або віддалених населених пунктах та за кордоном. Тому для великих корпорацій величина контрольного пакету акцій складає 3-5%, що дає змогу їх власникам значно розширити сферу свого панування над чужим капіталом за допомогою системи участі. Володіючи контрольним пакетом акціонерного товариства, можна „по ланцюжку" розпоряджатися капіталами всіх залежних одне від одного акціонерних товариств на засадах обмежено? відповідальності і у повній відповідності зі статутом корпорації.
Управління поточними справами AT між зборами акціонерів здійснює рада директорів, котра обирається на загальних зборах. Своєю чергою рада директорів визначає штат керівних та інших працівників товариства, структуру і цілі функціонування корпорації.
Отже, володіння власністю, управління і розпорядження нею в AT розділені, що створює можливості для різноманітних маніпуляцій з акціонерним капіталом.
Першими акціонерними товариствами були англійська Ост-Індійська компанія (1600 р.) та голландська Ост-Індійська компанія (1602 р.) створені для ведення колоніальної торгівлі. У XVII - XVIII ст. були започатковані акціонерні товариства у Франції, Німеччині, Данії та інших країнах. Однак у той час вони не відігравали помітної ролі в національних економіках. Бурхливий розвиток акціонерних товариств почався у XIX ст., а у XX ст. вони стали панівною формою в усіх економічно розвинених країнах світу.
Значне поширення акціонерних товариств зумовлене тим, що концентрація та спеціалізація виробництва розширювали свої масштаби та мережу економічних зв'язків між суб'єктами підприємницької діяльності в різних регіонах світу. Зростання обсягів виробленої продукції потребувало пошуку нових способів та шляхів доправлення вантажів до місць призначення. Застарілі види транспорту замінювались на нові, більш досконалі, створення та використання яких потребувало значних за обсягом капіталовкладень. Нагромадити такий капітал та профінапсувати виконання подібних робіт не завжди міг окремий, навіть економічно могутній підприємець. Сприяло появі акціонерних товариств і бажання підприємців-капі-талістів отримувати щоразу більший прибуток на вкладений капітал.
З цього випливає, що основна причина виникнення акціонерних товариств полягає у невідповідності між обсягами виробництва, що зростали, та обмеженими розмірами індивідуальних капіталів. Сприяє появі акціонерних товариств і конкурентна боротьба між групами підприємців за отримання вигідних позик у комерційних банків. У цьому ж напрямі точиться боротьба між підприємствами, що функціонують, та власниками позичкового капіталу за розподіл отриманого прибутку. Циклічний характер суспільного виробництва зумовлює нерівномірність пропозиції позичкового капіталу, а акціонерні товариства дають змогу її зменшити. Все це змушує підприємців-капіталістів засновувати акціонерні товариства, за допомогою яких і мобілізується та використовується тимчасово вільний капітал.
Історично першою і найпростішою формою організації акціонерних товариств є одночасне засновництво. Його суть полягає в тому, що від засновників вимагається зібрати не менше від чверті частини оголошеного капіталу і розмістити його у вигляді вкладу в банку. Це є гарантією засновництва. При цьому зазвичай необхідні грошові кошти вносять самі організатори AT. Після цього корпорація реєструється і може здійснювати випуск акцій, вводити їх у вільний обіг тощо.
При поступовому засновництві акціонерне товариство вважається заснованим, як тільки його організатори отримали свідоцтво про заснування. Відсутність на банківському рахунку коштів не є перепоною для видачі такого свідоцтва. Засновники акціонерного товариства акумулюють необхідні кошти поступово.
У розвитку акціонерних товариств виділяють декілька етапів. Характерною рисою першого з них було те, що в той час у процесі акумуляції коштів в акціонерних товариств не залучали кошти безпосередніх працівників. Такі товариства зазвичай організовувались заможними верствами населення (банкірами, великими землевласниками, промисловцями, представниками великого торгового капіталу).
Глибока економічна криза на початку 30-х років XX ст. змусила переглянути ряд теоретичних положень в економічній науці та підходів до організації господарської діяльності. Зокрема, виникли теорії, котрі рекомендували управляти національною економікою за допомогою планування, і в багатьох країнах світу почали ширше використовувати його елементи, чому сприяли наявні акціонерні товариства.
Власники багатьох акціонерних товариств дійшли висновку, що можна отримувати великі прибутки, якщо вміло поєднувати обсяги та асортимент продукції з цінами їх реалізації. На цьому етапі розвитку акціонерних товариств зросла роль маркетингу, що дало їм змогу отримувати високі прибутки.
Одночасно власники акціонерних товариств не обмежувались використанням лише власних капіталів. Широкого розповсюдження набуває залучення до кола акціонерів працівників цих підприємств та інших верств населення шляхом випуску дрібних акцій. Фермери, майстри, прості робітники ставали власниками акцій.
У США в 1929 р. налічувалось 1 мли. акціонерів, у 1952 р. - 6,5, у 1959 р. - понад 12, у 1980 - майже ЗО, у 1990-до 50 млн. акціонерів1. В інших економічно розвинених країнах кількість акціонерів була значно меншою, але також зростала. В деяких з них цьому сприяла приватизація. У Німеччині це відбувалося, наприклад, при приватизації автомобільних заводів компанії "Фольксваген", котра супроводжувалась випуском акцій, а чинне законодавство звільняло від податків частину доходів осіб найманої праці, якщо на них купувались акції.
Політика розпорошення акцій серед дрібних власників, як досить поширене явище у практиці господарювання країн з ринковою економікою, стала підґрунтям теорії "демократизації капіталу". Свідченням цього П. Самуельсон вважає те, що серед 3,2 млн. акціонерів гігантської корпорації "ІТТ", немає жодного власника, який володів би понад 1% акцій2.
Володіння акціями населенням абсолютизувалось як у західній, так і в радянській економічній літературі, але з протилежними соціально-економічними висновками. Західні економісти вважали, що процес розповсюдження акцій серед широких верств населення породжує згладжування відмінностей між капіталістичними та іншими працівниками, тому що останні, володіючи дрібними акціями, стають капіталістами, співвласниками підприємств.
Теорія "демократизації капіталу" є складовою частиною концепції "народного" капіталізму - системи поглядів західних вчених, де обґрунтовується процес трансформації капіталістичного способу виробництва у новий суспільний устрій.
Теорія "демократизації капіталу" базується на формальному ототожненні кожного власника акції зі співвласником корпорації. Справжнє перетворення власника акцій на співвласника корпорації можливе лише за умови зосередження в руках акціонера відповідної кількості акцій. На початку нинішнього століття мінімальною є така їх кількість, яка дає змогу привласнити не менше 7-10% щорічних доходів. Тому частковими співвласниками акціонерних товариств є лише незначна частина найманих висококваліфікованих працівників. Решта, а це переважна більшість акціонерів, за висловом американського економіста й історика Ф. Ландберга, є "нуль, ніщо".
Прихильники теорії "демократизації капіталу" також стверджують, що тепер в корпораціях панує повна демократія, адже власники акцій мають можливість здійснювати ефективний контроль за діями власників контрольного пакету акцій. Соціально-економічна оцінка цього явища Дж. Гел-брейтом зводиться до того, що права переважної більшості акціонерів ігноруються як неіснуючі, вони практично усунуті від управління корпораціями. До того ж, основна частка акцій (контрольний пакет) перебуває у розпорядженні великого капіталу. На початку 90-х років у США один акціонер припадав на кожних сім громадян цієї країни, у ФРН та Японії - кожний дванадцятий, у Франції — кожний чотирнадцятий громадянин.
Отже, теорія "демократизації капіталу" лише частково втілена у практику господарювання країн ринкової економіки і не є свідченням трансформації системи соціально-економічних відносин, що існує в цих країнах, у новий суспільний лад.
У радянській навчальній та науковій літературі теорія "демократизації капіталу" розглядалась як антинаукова концепція, соціальне призначення якої - формування у робітників ілюзії спільності інтересів праці і капіталу, доведення безглуздості боротьби трудящих проти буржуазії, адже ніби відбувається перетворення робітників і службовців у співвласників капіталістичних підприємств. Однак з позицій економічного змісту тенденція до зростання кількості акціонерів створює можливості для інших оцінок та висновків. Розпорошення акцій, залучення до володіння ними широких верств населення дає змогу втягувати у процес обігу капіталу значні тимчасово вільні грошові кошти, що сприяє концентрації та централізації капіталу і дає змогу корпораціям завоювати провідні позиції в економічній структурі суспільства. З іншого боку, володіння акціями збільшує доходи населення, що підвищує структурний платоспроможний попит і стимулює розвиток виробництва навіть в умовах зростання цін.
Отже, поява корпорацій, їх кількісне зростання та якісне вдосконалення зумовлені об'єктивними причинами розвитку продуктивних сил суспільства. Відповідно до цього розвивались та вдосконалювались методи їх утворення та механізм функціонування.
Організаційно-господарські форми акціонерних товариств
Акціонерні товариства можуть бути двох видів: відкритими і закритими. Відкритим є таке акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Закритим є акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки та купівлі-продажу на фондовій біржі. Тобто, акції закритого акціонерного товариства належать тільки його засновникам і на вільний ринок не надходять.
Особливості створення та діяльності акціонерних товариств у вітчизняній економіці визначаються Господарським кодексом України та іншими законами.
В умовах ринкової економіки акціонерні товариства є однією з ефективних форм організації підприємств, найменш ризикованою для суб'єктів господарської діяльності. Вони дають змогу найбільш раціонально мобілізувати вільні грошові кошти суб'єктів господарювання, особисті заощадження населення для створення нових, модернізації виробництв, що вже діють на базі досягнень науково-технічного прогресу.
Товариство з обмеженою відповідальністю - господарське товариство, що мас статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається статутом, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, котрі повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних із господарською діяльністю товариства в межах суми своїх коштів. До моменту державної реєстрації акціонерні товариства, його учасники повинні сплатити не менше ніж 50 відсотків від суми своїх внесків. Максимальна кількість учасників товариства встановлюється законом. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає перетворенню на акціонерне товариство протягом одного року, а якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі після закінчення цього строку, то воно підлягає ліквідації у судовому порядку.
Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір якого визначений його статутом. Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного із учасників, його борги розподіляються між іншими учасниками пропорційно до їхніх часток у статутному капіталі товариства.
Повне товариство — господарське товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном. Це товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується всіма його учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва. Управління господарською діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх його учасників. Член товариства не має права без згоди інших учасників здійснювати від свого імені та у своїх інтересах угоди, однорідні з цілями діяльності повного товариства.
Розподіл прибутку та збитків повного товариства здійснюється між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному сформованому капіталі, якщо інше не передбачене засновницьким договором або домовленістю учасників.
Командитне товариство - товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), також є один або декілька учасників (вкладників), які несуть ризик і від збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум здійснених ними вкладів та не беруть участі в господарській діяльності товариства.
Командитне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, що підписується усіма повними учасниками, якими можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.
Кожний із вкладників командитного товариства повинен здійснити вклад до акціонерного капіталу. Сукупний розмір вкладів не повинен перевищувати 50% від сформованого капіталу повного товариства. Вкладник має право одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у вкладеному капіталі в порядку, встановленому засновницьким договором; діяти від імені товариства тільки у разі видачі Йому доручення та відповідно до нього, у разі ліквідації товариства вимагати першочергового повернення вкладу, ознайомлюватися з річними звітами та балансами; передавати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику.
Управління підприємницькою діяльністю командитного товариства здійснюється лише повними учасниками (дійсними членами). Вкладники не мають права брати участі в управлінні та заперечувати проти дій учасників з повною відповідальністю щодо управління діяльністю товариства.
Соціально-економічна характеристика акціонерного капіталу і форми його прояву
Акціонерні товариства як господарські структури функціонують та розвиваються на основі використання певних об'єктів власності. Останні виникають у процесі перетворення грошової форми первинного капіталу на товарну, коли закуповуються засоби виробництва та інші складові, необхідні для підприємницької діяльності. Важлива роль у формуванні акціонерного капіталу належить зовнішнім джерелам його акумуляції, тобто продажу цінних паперів у вигляді акцій та облігацій.
Акції й облігації - це титул власності, що дає право на привласнення додаткової вартості. Збільшення або зменшення маси акцій та облігацій, які постійно переходять з рук у руки, не змінює маси капіталу, втіленого в матеріальних факторах виробництва й обігу. Як матеріально-речові об'єкти, власність акціонерних товариств представлена машинами, обладнанням, устаткуванням, технологіями, ліцензіями, патентами, ноу-хау тощо. З погляду суспільної форми (відносин власності) у процесі діяльності акціонерних товариств виникають відносини між Його засновниками, найманими працівниками, власниками акцій та облігацій, державою, фінансово-кредитними інститутами щодо привласнення частини додаткового продукту у формі засновницького прибутку, дивіденду, сплати податків державі і т. д.
З позицій відносин власності акціонерний капітал за своїм складом поділяється на власний та запозичений. До першого входять кошти, отримані від випуску і продажу акцій, резервного капіталу, утвореного за рахунок відрахувань від прибутку та їх використання для розвитку виробництва. Власний капітал акціонерних товариств можна збільшувати шляхом подальшого випуску та продажу акцій. Запозичений капітал формується за рахунок коштів, отриманих від випуску облігацій та банківських кредитів.
Отже, акціонерний капітал являє собою об'єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску цінних паперів з метою ведення підприємницької діяльності та отримання прибутку.
Завдяки тому, що акціонерні товариства за допомогою випуску цінних паперів акумулюють значний за обсягом капітал і при цьому не повертають його через певний час (як при банківському кредиті), вони відігравали і відіграють значну роль у централізації капіталу. Це було підготовлено попереднім розвитком капіталістичних відносин, безпосередньо тенденцією норми прибутку до зниження та дією інших факторів. В цілому все це сприяло утворенню грошових .капіталів, котрі, з одного боку, не знаходили прибуткового застосування, а з іншого - були недостатніми за своїм обсягом для формування великих підприємств, здатних реалізовувати значні за обсягами проекти та мати ряд конкретних переваг. Перед власниками таких капіталів виникла дилема: віддавати свої грошові кошти в позику під невеликий процент або організовувати власне виробництво, об'єднавши ці гроші в акціонерний капітал.
Утворення і розвиток акціонерних товариств та випуск цінних паперів породжують існування фіктивного капіталу. Останній являє собою сукупність цінних паперів акціонерних товариств.
Він представлений в акціях та облігаціях і дає право їх власникам отримувати дохід у вигляді дивідендів. Цей капітал перебуває у постійному русі на ринку цінних паперів, де вони продаються і купуються. Назва фіктивного капіталу породжена тим, що він створює ілюзію, ніби цінні папери є справжнім реальним капіталом, котрий приносить дохід, хоча безпосередньо не пов'язаний з індивідуальним відтворенням.
Величина фіктивного капіталу дорівнює сумі ринкових цін акцій, облігацій та інших цінних паперів. Останні є капіталом лише в тому розумінні, що володіння ними дає право їх власникам на привласнення певного доходу. При цьому самі цінні папери не створюють вартості.
Обсяги фіктивного капіталу в капіталістичних країнах у кілька разів перевищують суму капіталу, вкладеного безпосередньо у виробництво, будівництво, транспорт, торгівлю та банківську справу. Це пояснюється тим, що після утворення акціонерного товариства кошти, отримані від первинного випуску цінних паперів, починають функціонувати як реальний капітал. Саме цінні папери, потрапивши на фондовий ринок, можуть продаватися і купуватися десятки разів, переходячи з рук в руки незалежно від виробничого процесу в акціонерному товаристві.
Характерною рисою фіктивного капіталу є те, що він не є відособленою частиною промислового і не виконує притаманних останньому функцій у процесі його руху та самозростання. Фіктивний капітал існує самостійно і має власний напрям свого руху. Якщо промисловий капітал постає у формі грошового, виробничого та товарного, перетворюючись з однієї в іншу форму, то фіктивний капітал завжди існує тільки у вигляді цінних паперів, рух яких здійснюється за формулою: гроші — цінні папери - гроші.
Отже, утворення і розвиток акціонерних товариств призводить до своєрідного роздвоєння акціонерного капіталу: з одного боку, існує реальний капітал, а з іншого - його прояв у вигляді фіктивного капіталу. Якщо перший функціонує у сфері виробництва і обігу, то другий має своє особливе "життя" на фондовій біржі як фіктивний капітал. Причому постійне зростання кількості акціонерних товариств зумовлює швидке зростання фіктивного капіталу.
Особливістю реального капіталу є те, що після проходження всіх фаз кругообігу він повертається до свого власника. Власник акцій не має права на повернення свого грошового капіталу. Для того, щоб Його отримати, він повинен продати на фондовому ринку свої акції, отримавши при цьому більшу або меншу суму грошей, порівняно з тією, яку він витратив при їх купівлі. Але повернений грошовий капітал не є частиною реального капіталу. Останній може ще не завершити свого кругообігу, а власник акцій, продавши їх, вже поверне свої грошові кошти.
Однак слід мати на увазі, що фіктивний капітал виникає та функціонує на основі реального капіталу. Якби його не було, то не було б прибутків у акціонерних товариств, не міг би виникнути та розвиватись фіктивний капітал, який претендує на отримання частки прибутку, але сам його не створює. Для капіталістичних виробничих відносин цей капітал не є чимось випадковим, а постає як закономірний наслідок розвитку позичкового капіталу. Адже за своєю економічною суттю цінні папери, як титул на дохід, являють собою документи, котрі віддзеркалюють рух позичкового капіталу.
Позичковий капітал у більшості випадків використовується підприємцями-капіталістами для організації виробництва, торгівлі або надання послуг і відтворюється у процесі кругообігу, повертаються до свого власника з приростом у вигляді процента. На відміну від цього, фіктивний капітал безпосередньо руху промислового або торгового капіталу не стосується. Якщо при первинному випуску акцій отримані кошти дорівнюють їх вартості та починають рух як реальний капітал, то надалі, потрапивши на фондову біржу та ставши об'єктом купівлі-продажу, вони здійснюють свій рух безвідносно від реального процесу відтворення.
Ця особливість руху фіктивного капіталу притаманна і таким його формам, як векселі, заставні зобов'язання, акції, облігації, та іншим цінним паперам, котрі використовуються у процесі надання позичок.
Розвиток акціонерних товариств та акціонерного капіталу породив дві базові моделі акціонерної власності. Перша з них, англосаксонська, характеризується тим, що в ній 20 - 30% акцій надовго залишаються у володінні небагатьох власників і утворюють їх контрольні пакети. Решта акцій перебувають в обігу, переходячи з рук в руки як об'єкт торгів на фондовому ринку.
Друга модель називається континентальною. їй притаманне те, що у постійних акціонерів перебуває 70 - 80% акцій, а 20 - 30% знаходиться на фондовому ринку і використовується інвесторами для тимчасового вкладення грошових коштів.
Відмінності між цими моделями акціонерної власності зводяться до впливу фондового ринку на їх функціонування і розвиток. У першій моделі допускається, що із акцій, котрі перебувають в обігу, можна утворити нові контрольні пакети акцій. Отже, в цій моделі акціонерної власності фондова біржа виконує контрольну функцію, за допомогою якої частка кожного відкритого акціонерного товариства ставиться у безпосередню залежність від властивих ринку цінних паперів критеріїв ефективності, найбільш суттєвим серед яких є курс акцій.
Другій моделі притаманна менша рухливість акцій від одного власника до іншого, що створює меншу ймовірність втрати центрального пакету акцій. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що акціонерна форма власності забезпечує власникам акцій в одному випадку вищий фактичний дохід, порівняно зі звичайним процентом, а в інших - тільки надію на нього. Тому вкладення грошового капіталу в акції є більш привабливим порівняно зі звичайною позичкою.
Обидві моделі акціонерної власності відкрили у процесі свого розвитку широкі можливості для переплетіння, зрощування капіталів різних галузей і і сфер національних економік, утворення та зміцнення фінансового капіталу. Одним із сучасних напрямків цього процесу є розвиток довірчих (трастових) операцій банків, страхових товариств, пенсійних та інших фондів, котрі зберігають і управляють за дорученням цінними паперами, що належать різним юридичним та фізичним особам.
Література
Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.
Барр Р. Политическая экономия: В 2-х т. / Пер. с франц. - М.: "Международные отношеня", 1994.
Башнянин Г. /., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000.
Беляев О. О., БебелоА. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. Білорус О. Г. Економічна система глобалізму. - К.: КНЕУ, 2003. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва: Підручник. - К.: Вища шк., 2003.
Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. - М.: Мысль, 1991. Бугулов В. М. Ціноутворення в умовах ринку: Навч. посібник. - К., 1998. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики. Расчет согласия. Границы свободы. - М., 1997. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості: Навч. посібник. - К.: КНЕУ,
2003.
Васильченко В. С. Ринок праці та зайнятість (навчальний посібник). - К., 1996. Валовой Д. В. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. - М.: ИНФРА-М, 1997.
Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. - К.: Наук, думка, 1992. Гальчинський А. С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2001. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкін Ю. І. Основи економічної теорії:
Підручник. - К.: Вища школа, 1995. Глобалізація і безпека розвитку / Кер. авт. кол. О. Г. Білорус. - К.: КНЕУ, 2001. Гош А. П. Політична економія капіталізму і післясоціалістичного перехідного суспільства: Підручник. - К., 1999.
Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелеологія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр "Академія*', 2005. Доповіді з окремих питань соціального та економічного становища України. - К.:
Держкомстат України, 2006. Єрохін С. А. Структурна трансформація національної економіки (теоретико-методологічннй аспект) / Наукова монографія. - К.: Світ Знань, 2002. Єщенко П. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.: Вища шк., 2005. Економічна активність населення України 2005 / Стат. збірник. Держкомстат
України. - К., 2006.
Економічна енциклопедія: У 3-х т. / За ред. С. В. Мочерного. - К.: Академія, 2000. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2004. Заблоцький Б. Р Перехідна економіка: Посібник. - К.: Академія, 2004. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. - К.: Виша шк.;
