Міжнародне кооперування виробництва. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
Реферат на тему:
Міжнародне кооперування виробництва. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
План
1. Міжнародне кооперування виробництва
2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
Література
1. Міжнародне кооперування виробництва
Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне та виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні все більш важливим напрямком внутрішньогалузевого поділу праці стає спе-ціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами та комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні 15-20 % усіх деталей машин є оригінальними, а решта 80-85 % - це взаємозамінні деталі чи навіть деталі з однаковими технічними ха-рактеристиками для багатьох типів машин. Відокремлення цих ви-дів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як внутрішньо національної, так і міжнародної промислової кооперації.
Кооперація - необхідна умова налагодження вузькоспеціалізованого виробництва та реалізації великомасштабних проектів, що нерід-ко нездійсненним для однієї країни. В умовах кооперації міжнародна торгівля все більше зводиться до заздалегідь погоджених постачань товарів між суб'єктами кооперування. У цьому випадку торгівля ви-ступає вже не як діяльність, що здійснюється між самостійними під-приємствами і служить для обміну їх надлишків, а як істотна всеохоплююча передумова та момент самого виробництва.
Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх розчленування на галузі, виробництва, під-приємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна ос-нова для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР зму-сила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього в якості най-важливішого елемента науку. Таким чином, головна функція коо-перації праці - служити засобом збільшення вироблених матеріаль-них благ при більш високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових задач, які дуже складно чи неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн. До основних ознак МКВ належать:
1) попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у певній, взаємо узгодженій сфері цієї дія-льності в якості головного методу співробітництва;
наявність в якості безпосередніх суб'єктів виробничого ко-оперування промислових підприємств (фірм) з різних країн;
закріплення в договірному порядку в якості головних об'єктів кооперування готових виробів, компонентів у відповідній технології;
розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої про-грами, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод;
безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи однобічних постачань товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не внаслідок виконання звичайних дого-ворів закупівлі-продажу.
Основними методами, які використовуються при налагоджен-ні коопераційних зв'язків, є: 1) здійснення спільних програм; 2) спеціалізація в договірному порядку; 3) створення спільних під-приємств.
У рамках першого методу - здійснення спільних програм МКВ має прояв у двох основних формах: підрядному кооперуванні та спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш ста-рий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) дору-чає іншій (виконавцю) виконання певної роботи згідно із заздале-гідь узгодженими вимогами до її виконання щодо термінів, обсягів, якості роботи й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: "класичний" підряд з виготовлення продук-ції та підряд з проектування і випуску нового продукту.
Другий метод виробничого кооперування - договірна спеціа-лізація, що полягає в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угоди про спеціалізацію сторони договору прагнуть усунути чи зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угоді про спеціалізацію характер коо-перування, - це наявність у ній положень про тісну співпрацю уча-сників у формі спільного виробництва зазвичай складної продукції, -взаємних і односторонніх субпідрядних постачань, проведення спі-льних досліджень, розробок і т.ін. Створення виробничих спільних підприємств — один з трьох основних методів коопераційної діяльності, що набуває все більш широкого поширення в Україні, так само як і в світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.
Внутрішньо національні та міжнародні кооперовані постачан-ня сягають 50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисло-вості індустріальних країн Заходу. Понад 30 % товарообігу між ци-ми державами припадає на взаємні постачання в порядку коопера-ції. Кооперовані постачання відіграють помітну і все зростаючу роль у експорті ряду країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.
У сучасних умовах зростанню спеціалізації та кооперування сприяють багато факторів, насамперед пов'язані з розвитком НТП. Серед них важливий вплив здійснюють підвищення мінімальних розмірів підприємств, прискорення морального старіння й, отже, оновлюваності асортименту промислових виробів, створення нових видів продукції. Сучасні техніка та виробництво роблять нерента-бельним забезпечення однієї країни всіма видами промислових ви-робів власними силами без МПП. Номенклатура промислової про-дукції, особливо в галузях машинобудування, електроніки та хімії, нині настільки велика, що жодна країна не може забезпечити в себе економічно ефективне масове виробництво цих галузей, спеціаліза-ція країн, яка поглиблюється, у міжнародному обміні стала загаль-ною умовою прискорення промислового та науково-технічного прогресу.
Поглиблення спеціалізації та кооперування промислового ви-робництва привело до модифікації видів МПП і співвідношень між ними. Відбувся перехід від міжгалузевого до внутрішньогалузевого поділу праці. Це, у свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки компаній і підприємств, а й галузей і країн. Саме міжнародна спеці-алізація та кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в оста-точному підсумку породжують інші форми міжнародних економіч-них відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а та-кож інтеграційні процеси в різних регіонах.
2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
Необхідність докорінної технічної та технологічної модерні-зації промислового і сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтація на вищі світові стандарти з метою забезпечен-ня конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає макси-мально ефективного використання наявного науково-технічного й економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в області науки, освіти і виробництва.
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан значно піді-рваний тією суспільно-політичною й економічною кризою, що нині переживає Україна. Так, з 21,6 мли чоловік, зайнятих у народному господарстві країни, близько 3 млн - фахівці з вищою освітою, причому більш як половина з них працюють безпосередньо в обла-стях виробничої сфери. До цього варто додати ще 2 млн фахівців із середньою технічною освітою. В країні нараховується 700 тис. тих, хто займається дослідництвом у науково-технічній сфері. У розра-хунку на душу населення за цим показником Україна займає перше місце в Європі.
Проте, якщо за кількісними показниками Україна знаходиться у перших рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науко-во-технічного потенціалу - передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їх матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, врешті-решт, професійний рівень кадрів, їх кваліфікація - вона знач-но відстає. Неадекватність показників економічного та науково-технічного розвитку України і розвинутих країн не може бути неподоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв'язків, хоча певною мірою й є стримуючим цей процес фактором.
Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практи-ка свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно об-ґрунтованими в трьох випадках:
якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхід-ні для виробництва даної продукції;
якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50 %;
якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національ-ні аналоги.
Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Сою-зу, де аналогічний показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна не-дооцінювати, і нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.
Виходячи з реального стану речей, варто зберегти й у майбут-ньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих областях, у яких рівень інтеграції з Росією й іншими державами СНД найви-щий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, елект-ронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелект-ронна промисловість.
Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продук-ції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі про-дукції вищого ступеня переробки є підставою для розрахунку пока-зників народногосподарської ефективності продуктообмінної дія-льності. За оцінками фахівців, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж завезеної, що вимагає внесення пев-них коректив у систему коопераційних зв'язків.
Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися в трьох формах. Перша - на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної, технологічної) зв'язки між підприємствами України й інших держав СНД перетворюються в міжфірмові, зберігши при наявності зацікавленості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період. Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер, і підприємства рі-зних країн являють собою нерозривні ланки технологічного лан-цюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організацій-но-госгюдарські структури на кшталт ТНК, де одне підприємство є головним, а інші - його філіями і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрішньокоргюраційних постачань. Третя - загальні роз-робки, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економі-ки. В числі першочергових акцій у цьому напрямку варто здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній і де-ревообробній сферах, розвідки та видобутку нафти і газу, в енерге-тиці, наукових досліджень, зокрема космічних. Роль України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадра-ми, технологічним устаткуванням.
Що стосується України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке положення зумовлене низкою причин: недооцінкою в минулому цієї форми ді-лового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а та-кож відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств що-до України.
У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель МПП передбачає пошук ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, насамперед загаль-ноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобаль-ному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких факторів: геополітичне положення моста між Західною Європою й Азіатським континентом, наявність дешевої та відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів і рекреаційно-туристичних можливостей, величезного ринку товарів і послуг, за-гального географічного й економічного простору й ін. Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільнотою, необ-хідно перебороти асиметрію в поділі праці між Західною та Схід-ною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейський поділ праці.
Література:
АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. - 1996. — № 7-8. - С. 36.
Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10.
Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Полі-тика і час. - 2000. - № 4. - С. 25.
Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Миро-вая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5. -С. 48-59.
Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 4. - С. 96-100.
Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. - 2000. - № 1. - С. 30.
Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: НАН України, 1998. -416 с.
Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 9. - С. 23.
БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. - М.: Маркетинг, 1998.- 153 с.
Булатов Т. Мировая зкономика. - М., 2001. - 734 с.
Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. - М.: Зльф К-пресе, 1995.-242 с.
Вісник Національного банку України. - № 7. - 2000. - С. 41.
Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение // Еко-номіка України. - 2001. - № 4. - С. 19-22.
Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине // Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм. - 1999. №10-12.-С. 12.
Міжнародне кооперування виробництва. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
План
1. Міжнародне кооперування виробництва
2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
Література
1. Міжнародне кооперування виробництва
Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне та виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні все більш важливим напрямком внутрішньогалузевого поділу праці стає спе-ціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами та комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні 15-20 % усіх деталей машин є оригінальними, а решта 80-85 % - це взаємозамінні деталі чи навіть деталі з однаковими технічними ха-рактеристиками для багатьох типів машин. Відокремлення цих ви-дів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як внутрішньо національної, так і міжнародної промислової кооперації.
Кооперація - необхідна умова налагодження вузькоспеціалізованого виробництва та реалізації великомасштабних проектів, що нерід-ко нездійсненним для однієї країни. В умовах кооперації міжнародна торгівля все більше зводиться до заздалегідь погоджених постачань товарів між суб'єктами кооперування. У цьому випадку торгівля ви-ступає вже не як діяльність, що здійснюється між самостійними під-приємствами і служить для обміну їх надлишків, а як істотна всеохоплююча передумова та момент самого виробництва.
Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх розчленування на галузі, виробництва, під-приємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна ос-нова для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР зму-сила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього в якості най-важливішого елемента науку. Таким чином, головна функція коо-перації праці - служити засобом збільшення вироблених матеріаль-них благ при більш високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових задач, які дуже складно чи неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн. До основних ознак МКВ належать:
1) попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;
координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у певній, взаємо узгодженій сфері цієї дія-льності в якості головного методу співробітництва;
наявність в якості безпосередніх суб'єктів виробничого ко-оперування промислових підприємств (фірм) з різних країн;
закріплення в договірному порядку в якості головних об'єктів кооперування готових виробів, компонентів у відповідній технології;
розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої про-грами, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних угод;
безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи однобічних постачань товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не внаслідок виконання звичайних дого-ворів закупівлі-продажу.
Основними методами, які використовуються при налагоджен-ні коопераційних зв'язків, є: 1) здійснення спільних програм; 2) спеціалізація в договірному порядку; 3) створення спільних під-приємств.
У рамках першого методу - здійснення спільних програм МКВ має прояв у двох основних формах: підрядному кооперуванні та спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш ста-рий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) дору-чає іншій (виконавцю) виконання певної роботи згідно із заздале-гідь узгодженими вимогами до її виконання щодо термінів, обсягів, якості роботи й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: "класичний" підряд з виготовлення продук-ції та підряд з проектування і випуску нового продукту.
Другий метод виробничого кооперування - договірна спеціа-лізація, що полягає в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угоди про спеціалізацію сторони договору прагнуть усунути чи зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угоді про спеціалізацію характер коо-перування, - це наявність у ній положень про тісну співпрацю уча-сників у формі спільного виробництва зазвичай складної продукції, -взаємних і односторонніх субпідрядних постачань, проведення спі-льних досліджень, розробок і т.ін. Створення виробничих спільних підприємств — один з трьох основних методів коопераційної діяльності, що набуває все більш широкого поширення в Україні, так само як і в світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.
Внутрішньо національні та міжнародні кооперовані постачан-ня сягають 50-60 % вартості продукції багатьох галузей промисло-вості індустріальних країн Заходу. Понад 30 % товарообігу між ци-ми державами припадає на взаємні постачання в порядку коопера-ції. Кооперовані постачання відіграють помітну і все зростаючу роль у експорті ряду країн, що розвиваються, в тому числі таких великих, як Індія, Бразилія, Мексика.
У сучасних умовах зростанню спеціалізації та кооперування сприяють багато факторів, насамперед пов'язані з розвитком НТП. Серед них важливий вплив здійснюють підвищення мінімальних розмірів підприємств, прискорення морального старіння й, отже, оновлюваності асортименту промислових виробів, створення нових видів продукції. Сучасні техніка та виробництво роблять нерента-бельним забезпечення однієї країни всіма видами промислових ви-робів власними силами без МПП. Номенклатура промислової про-дукції, особливо в галузях машинобудування, електроніки та хімії, нині настільки велика, що жодна країна не може забезпечити в себе економічно ефективне масове виробництво цих галузей, спеціаліза-ція країн, яка поглиблюється, у міжнародному обміні стала загаль-ною умовою прискорення промислового та науково-технічного прогресу.
Поглиблення спеціалізації та кооперування промислового ви-робництва привело до модифікації видів МПП і співвідношень між ними. Відбувся перехід від міжгалузевого до внутрішньогалузевого поділу праці. Це, у свою чергу підсилює спеціалізацію не тільки компаній і підприємств, а й галузей і країн. Саме міжнародна спеці-алізація та кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в оста-точному підсумку породжують інші форми міжнародних економіч-них відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а та-кож інтеграційні процеси в різних регіонах.
2. Участь України в міжнародній виробничій кооперації
Необхідність докорінної технічної та технологічної модерні-зації промислового і сільськогосподарського виробництва України, його переорієнтація на вищі світові стандарти з метою забезпечен-ня конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає макси-мально ефективного використання наявного науково-технічного й економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в області науки, освіти і виробництва.
Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, хоча їх сучасний стан значно піді-рваний тією суспільно-політичною й економічною кризою, що нині переживає Україна. Так, з 21,6 мли чоловік, зайнятих у народному господарстві країни, близько 3 млн - фахівці з вищою освітою, причому більш як половина з них працюють безпосередньо в обла-стях виробничої сфери. До цього варто додати ще 2 млн фахівців із середньою технічною освітою. В країні нараховується 700 тис. тих, хто займається дослідництвом у науково-технічній сфері. У розра-хунку на душу населення за цим показником Україна займає перше місце в Європі.
Проте, якщо за кількісними показниками Україна знаходиться у перших рядах цивілізованих країн, то за іншими складовими науко-во-технічного потенціалу - передові позиції у світовій науці, рівень фінансування наукових досліджень і їх матеріально-технічна база, організація системи впровадження результатів науки у виробництво і, врешті-решт, професійний рівень кадрів, їх кваліфікація - вона знач-но відстає. Неадекватність показників економічного та науково-технічного розвитку України і розвинутих країн не може бути неподоланною перешкодою на шляху налагодження коопераційних зв'язків, хоча певною мірою й є стримуючим цей процес фактором.
Важливу роль у забезпеченні життєво необхідних потреб України відіграє виробнича кооперація з іншими державами, яка в останні роки набула в світі стрімкої динаміки. Міжнародна практи-ка свідчить, що коопераційні угоди є доцільними й економічно об-ґрунтованими в трьох випадках:
якщо в країні відсутні сировина чи інші матеріали, необхід-ні для виробництва даної продукції;
якщо в структурі готової продукції частина закордонних постачань перевищує 50 %;
якщо за технічними й експлуатаційними якостями вироби, що ввозяться по коопераційних постачаннях, кращі, ніж національ-ні аналоги.
Базою економічної співдружності колишніх республік Союзу й їх економічної інтеграції виступав поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві окремих видів продукції, якою вони обмінювалися. При цьому за каналами міжреспубліканського обороту реалізувалося понад 20 % валового національного продукту. Ця цифра є навіть трохи вищою, ніж у країнах Європейського Сою-зу, де аналогічний показник дорівнює 18 %. Цей факт не можна не-дооцінювати, і нині країни колишнього Союзу мають певною мірою єдиний економічний простір та інтегровану економіку.
Виходячи з реального стану речей, варто зберегти й у майбут-ньому розвивати міжфірмові коопераційні зв'язки в тих областях, у яких рівень інтеграції з Росією й іншими державами СНД найви-щий. Це - машинобудування (енергетичне, хімічне, важке, елект-ронне), авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічна і мікроелект-ронна промисловість.
Облік технологічних зв'язків і витрат на виробництво продук-ції на вивіз і відповідно економія проміжних виробів при ввозі про-дукції вищого ступеня переробки є підставою для розрахунку пока-зників народногосподарської ефективності продуктообмінної дія-льності. За оцінками фахівців, економічні параметри вивезеної з України продукції гірші, ніж завезеної, що вимагає внесення пев-них коректив у систему коопераційних зв'язків.
Виробничо-технічна кооперація може здійснюватися в трьох формах. Перша - на ґрунті вже існуючої спеціалізації (потоварної, подетальної, технологічної) зв'язки між підприємствами України й інших держав СНД перетворюються в міжфірмові, зберігши при наявності зацікавленості сторін взаємні зобов'язання, оформивши їх контрактами на відповідний період. Друга - в тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер, і підприємства рі-зних країн являють собою нерозривні ланки технологічного лан-цюжка, необхідно трансформувати їх у трансдержавні організацій-но-госгюдарські структури на кшталт ТНК, де одне підприємство є головним, а інші - його філіями і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрішньокоргюраційних постачань. Третя - загальні роз-робки, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економі-ки. В числі першочергових акцій у цьому напрямку варто здійснити заходи щодо розробки разом з Росією проектів у лісотехнічній і де-ревообробній сферах, розвідки та видобутку нафти і газу, в енерге-тиці, наукових досліджень, зокрема космічних. Роль України в цих проектах може бути представлена фінансовими ресурсами, кадра-ми, технологічним устаткуванням.
Що стосується України в коопераційному співробітництві із західними країнами, то його масштаби незначні. Таке положення зумовлене низкою причин: недооцінкою в минулому цієї форми ді-лового спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних і валютно-фінансових аспектів співробітництва, а та-кож відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств що-до України.
У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної Європи в нову модель МПП передбачає пошук ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, насамперед загаль-ноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у глобаль-ному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких факторів: геополітичне положення моста між Західною Європою й Азіатським континентом, наявність дешевої та відносно освіченої робочої сили, сільськогосподарських ресурсів і рекреаційно-туристичних можливостей, величезного ринку товарів і послуг, за-гального географічного й економічного простору й ін. Для того щоб налагодити цивілізовані стабільні та взаємовигідні зв'язки між штучно роздвоєною в минулому європейською спільнотою, необ-хідно перебороти асиметрію в поділі праці між Західною та Схід-ною Європою, що підвело б однорідний матеріальний фундамент під загальноєвропейський поділ праці.
Література:
АлешинД. Роль зкспорта вооружений во внешней торговле // Зкспорт обмч-ньіх вооружений. - 1996. — № 7-8. - С. 36.
Акинцев С. Мировой рынок вооружений // Зарубежное военное обозрение. -1997.-№ 7.-С. 10.
Андрийчук В.Г. Для інтеграції в систему світогосподарських відносин // Полі-тика і час. - 2000. - № 4. - С. 25.
Антипина О. Диалектика стоимости в постиндустриальном обществе // Миро-вая зкономика и международньїе отношєния. - 1998. -№ 5. -С. 48-59.
Арзумапян Г, Гончаренко С. Зкономическое сотрудничество в Черноморском регионе и интеграция инновационньїх технологий // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 4. - С. 96-100.
Бепдерский Е. Реалии мирохозяйственньїх процессов и место в них Украинм // Зкономика Украинм. - 2000. - № 1. - С. 30.
Білорус ОТ. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. - К.: НАН України, 1998. -416 с.
Болотин Б. Мировая зкономика за 100 лет: статистика // Мировая зкономика и международньїе отношєния. - 2001. - № 9. - С. 23.
БуглайВ.Б., ЛженцевН.Н. Международньїе зкономические отношєния. - М.: Маркетинг, 1998.- 153 с.
Булатов Т. Мировая зкономика. - М., 2001. - 734 с.
Бункипа М.К., Семенов В.А. Макрозкономика: Учебное пособие. - М.: Зльф К-пресе, 1995.-242 с.
Вісник Національного банку України. - № 7. - 2000. - С. 41.
Гнибиденко Н. Проблеми трудовой миграции в Украине и их решение // Еко-номіка України. - 2001. - № 4. - С. 19-22.
Григорьевич Н. Трудовме ресурси и их использование в Украине // Информа-ционньїй бюллетень Государственного Комитета статистики Украинм. - 1999. №10-12.-С. 12.
