Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”
Реферат на тему:
Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”
Тіньова економіка, її криміногенний (підпільний) та некриміногенний (неформальний) сектори, [79, 238–256] доходи і бюджет держави, реальний обсяг національного валового продукту (далі – НВП), стан процесів економічного відтворення чи деградація продуктивних сил суспільства і відтворювальних процесів, морально-психологічний клімат у сфері суспільно-економічних відносин, глобалізація економічної злочинності, ухилень від оподаткування, відмивання доходів протиправного походження, рівень організованої злочинності є, безумовно, категоріями взаємозалежними, оскільки, коли обсяги тіньової економіки та тінізація суспільних відносин досягають критично високого рівня – деформація усіх вищезазначених та інших складових економічного процесу, як і деформація морально-психологічного стану в країні, набуває саморегулятивного відтворення [93].
Вище наведений перелік економічних та правових категорій, їх деградаційні тенденції є неповним макрорівневим сегментом суспільних правовідносин, пов’язаних із легальним і криміногенним тіньовим оборотом речей, прав, дій, де формуються фактори виділення з кримінологічної науки її підгалузі “економічна кримінологія”.
Як уже зазначалось і буде показано нижче, тінізація економіки в Україні з певних причин переросла критично-припустимий поріг. Тому проблема протидії процесам розповсюдження тіньових економічних відносин перестала бути лише проблемою мобілізації податкових та інших надходжень у бюджет. Вона виходить за межі суто економічної чи суто правової проблематики. У плані причинного соціально-політичного, економічного, організаційно-правового та технологічного аспектів – це єдина економіко-правова проблема, що переростає у глобальну соціальну проблему, яка зросла до рівня загрози підриву економічних основ держави. Завуальовані (під легітимні) тіньові суспільно-небезпечні фінансово-господарські операції набувають форм прямого продовження криміногенних, але не криміналізованих (не введених у кримінальний закон) економічних відносин, межа між псевдопідприємницькою діяльністю, легалізацією (“відмиванням”), акумуляцією протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю стирається.
Проблема ускладнюється тим, що весь цей деструктивно руйнівний масив криміногенних економічних відносин до кінця не усвідомлюється ініціаторами і виконавцями квазіреформ. Водночас в історично-часовому плані цей негатив виник раптово, на тлі припущених помилок у процесі здійснення соціально-економічних перетворень і стрімко розповсюджується, а відповідна науково виважена правова, організаційно-управлінська, технічна та технологічна інфраструктура детінізації відносин напрацьовується занадто повільно. Чинники, що зумовлюють зазначений стан речей, можна поділити на організаційно-правові або загально-концептуальні та спеціально-правові.
Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” виражаються в необхідності розробки теорії детінізації економіки як спеціальної системи знань, придатної до пізнання специфічних технологій тінізації та проблем детінізації економіки, а також розкриття змісту чинників глибокої кризи:
- правової і правозастосовчої системи країни;
правового регулювання системи управління суспільно-економічними процесами;–
правового режиму функціонування процесів економічного відтворення.
Детальніше причинний комплекс глобалізації тіньових процесів розглянемо нижче, у спеціальній главі, присвяченій цим проблемам. Тут доцільно наголосити, що ефективна протидія кризовим та криміногенним процесам потребує науково обґрунтованого організаційно-правового забезпечення, оскільки проникнення протиправних капіталів у легальні схеми економічного обороту насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, який детермінує значну концентрацію криміногенних чинників та антагоністичних протиріч, які носять відтворювально-прогресуючий, негативний вплив на соціально-економічні процеси. Пізнання останніх потребує їх вивчення через призму економіко-кримінологічної науки, яка дала відповідний теоретико-методологічний інструментарій встановлення впливу криміногенно-корисливих чинників на кризові явища, а також допомагала розпізнавати в них самі криміногенні капіталооборотні процеси.
Наприклад, у результаті кризи організаційно-правового режиму функціонування механізмів економічного відтворення, що почалися наприкінці перебудови, намітились тенденції до зниження показників валового внутрішнього продукту (надалі – ВВП). Особливо високі темпи зниження ВВП в Україні почалися з 1990 року. Для висвітлення тенденцій кризових явищ у вітчизняній економіці доцільно навести деякі статистичні відомості, опубліковані в науковій доповіді Інституту стратегічних досліджень України [59, 35–48].
Так, у 1991 р., порівняно з попереднім роком ВВП скоротився на 8,7 %, у 1992 р. на 9,9 %, у 1993 р. на 14,2 %, у 1994 р. на 22,9 %, у 1995 р. на 12,2 % і у 1996 р. на 10 %. Навіть механічне складання цих показників показує, що загальне зниження ВВП за ці роки складає 69,2 %. Але якщо врахувати кумулятивний ефект зниження ВВП, що зростає з року в рік, то такого катастрофічного спаду не спостерігалося навіть за часів великої депресії у США (1929–1933 рр.) [59, 35–48].
Особливу загрозу економічній безпеці України становить стрімка деградація промислового і науково-технічного потенціалу. За останні п’ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях – значно більше.
У 1996 р., порівняно з 1995 р., майже в усіх галузях і регіонах України понад три чверті підприємств скоротили випуск промислової продукції. А кожне третє підприємство – більш як наполовину.
Значний спад виробництва відбувся на підприємствах, що виробляють будівельні матеріали (на 26,6 %).
Продовжувалось руйнування машинобудівного комплексу країни, де у 1996 р., порівняно з 1995 р., виробництво 103 із 121 основних видів продукції скоротилося. Протягом 1996 р. не випущено жодного магістрального електровоза, випуск вантажних автомобілів зменшився на 69,6 %, легкових автомобілів – на 88,2 %, автобусів і тролейбусів – відповідно на 52,2 % і 59,4 %, а основних видів сільськогосподарської техніки – від 23,3 до 97,1 відсотка.
На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під іноземні кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив’язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування.
Відбувся значний спад випуску продукції в галузях наукомісткого виробництва. Відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинених галузей сприяє завоюванню вітчизняного внутрішнього ринку іноземними конкурентами і негативно впливає на стан економічної безпеки країни.
Слід відзначити, що у 1996 р. валова продукція сільського господарства, порівняно з 1995 р., зменшилася на 9,0 %. Це значно більше середньорічного темпу зниження виробництва сільськогосподарської продукції, який за 1991–1995рр. становив 5,4 відсотка. Врожайність зернових культур становить 19,6 центнера з гектара. Зібраний у 1996 р. врожай зернових є навіть менший, ніж врожай України у передвоєнний 1940 рік. Значна частина сільськогосподарської техніки агропромислового комплексу відпрацювала амортизаційні строки і потребує списання.
Продовжується занепад тваринництва, де обсяги продукції останнім часом скоротилися більш ніж на 40 %.
Підґрунтям для знищення вітчизняного сільського господарства є відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1991 р. по 1996 р. оптові ціни на промислову продукцію сільського господарства зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію – у 60. Тому навіть надані в останні роки податкові пільги сільському господарству не в змозі вирішити його проблеми з-за диспаритета цін між промисловою та сільгосппродукцією.
Протягом 1996 р. набула загрозливих масштабів криза платежів. Загальна сума прострочених платежів підприємств і організацій за 1996 рік зросла в 1,8 раза і на 1 січня 1997 р. становила 20,51 млрд. грн. За останні роки невпинно зростає кількість збиткових підприємств та організацій. Якщо у 1995 році збитковим було кожне п’яте підприємство, то у 1996 р. – кожне третє. У промисловості працювало збитково 29 % працюючих підприємств (збитки становлять понад 1,7 млрд. грн.). Прибуток підприємств і організацій за 1996 р. зменшився на 25 відсотків.
Прискорювались темпи зростання готівки поза банківським оборотом. За 1996 р. вона зросла на 1418 млн. грн., або на 54 %, що призвело до зростання її частки в загальному обсязі грошової маси з 37,8 % на початку року до 43,1 % у кінці року, а готівки в національній валюті – з 49 % до 52,9 %. Тобто нині більше половини всіх коштів лише у національній валюті існує в готівковій формі та понад 60 її відсотків обертається поза банківським обігом. За останні 6 років рівень монетизації валового внутрішнього продукту зменшився в п’ять разів. Це пригнічує купівельну спроможність основної частини населення, розвиток економіки, згортає грошові відносини, погіршує ділову активність та економічну ситуацію в країні.
У 1996 р. спостерігався процес подальшого зменшення питомої ваги надання довгострокових кредитів комерційними банками. За станом на 1 січня 1997 року вона становила 10,9 % загальної суми проти 12 % на початку 1996 р.
Як і в попередні роки, товарна структура експорту формувалася за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (30 %), продукції хімічної промисловості (12 %), харчової промисловості (10 %), мінеральних продуктів (9 %). Таким чином, існуюча структура експорту негативно впливає на структурну перебудову економіки, поглиблює її технологічне відставання, сприяє деіндустріалізації країни та перетворенню її на сировинний придаток розвинених держав.
Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 1 січня 1997 року державний зовнішній борг України становив 8,839 млрд. дол. США (зокрема, міжнародним фінансовим організаціям – 3,3 млрд. дол. США; Росії, Туркменістану – 4,2 млрд. дол. США). Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу у 1996 році становили 1,11 млрд. дол. США. Водночас у 1997 р. ці витрати збільшилися на 280,2 млн. дол. США. У 1999 році зовнішній борг України зріс до 11 млрд. грн., сума на його обслуговування склала понад третини національного бюджету. У 2000 році зовнішній борг складав понад 13 млрд. доларів США [21].
Значні розміри складає заборгованість (186,1 млн. дол. США на 01.01.96) перед державним бюджетом підприємств, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду.
Усі наведені деградаційно-руйнівні процеси у сфері економіки вийшли далеко за межі суто економічних проблем.
Якщо всі наведені вище економічні, управлінські, нормотворчі, цивільно-, кримінально-, адміністративно-правові “прорахунки” піддати серйозній економіко-кримінологічній експертизі, то ми побачимо, що в основі руйнації того чи іншого напряму фінансово-господарської діяльності, тієї чи іншої галузі народного господарства лежить не тільки некомпетентність фахівців або їх ситуаційно-кон’юнктурні ініціативи, а й корупційні та інші корисливі тіньові інтереси, які набули характеру саморегулятивного відтворення. При проведенні об’єктивної економіко-кримінологічної експертизи цих процесів можна також встановити моделі таких закладок довготермінових чинників економічної небезпеки України, як: “взаємозалежність” (збільшення складності психометричних економічних зв’язків між країнами, що призводять до неминучих змін у формуванні принципів державної політики), “економічна дискримінація”, “економічне засилля”, “економічний диктат” та такі чинники екосестейту (економічної безпеки держави), як демографічна небезпека, екологічна небезпека, ресурсна, енергетична, цінова, фінансово-грошова, боргова, соціальна, медична та кримінальна види небезпек. Усі ці фактори небезпеки в Україні є наявними та в контексті екосестейту мають, безсумнівно, невипадковий, загальною мірою криміногенно-детерміністичний характер [64, 14 – 21].
Таким чином, розпізнати в загальній масі політичних, економічних, морально-психологічних, загальноправових, організаційно-управлінських причин тінізації відносин корисливі та інші криміногенно-тіньові аспекти як каталізатори виникнення розглянутих та інших факторів економічної небезпеки, розробити і впровадити в життя заходи щодо виявлення корисливих, корупційних діянь як детермінанти виникнення різних складових економічної небезпеки держави, локалізувати ці криміногенні за своєю природою чинники можна саме через економіко-кримінологічну трансформацію цих специфічних проблем. Виділення підгалузі економічної кримінології з кримінологічної науки буде сприяти розробці проблем інтерналізації економічних, організаційно-правових і кримінологічних знань у цілях детінізації економіки.
Література:
Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М., 1977. – С. 102 – 103 .
Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.
Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.
Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, – 2000. – С. 15.
Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.
Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. – С. 8.
Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973. – С. 68 – 76.
Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. – 311 с.
Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності (Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.
Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників // Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.
Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2; Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1. – С. 38.
Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С. 68.
Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.
Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання // Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М. Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16; Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист. вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия. Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54; Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.: Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120 – 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62 – 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО: Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86 – 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. // Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра» по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика / Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. – 159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.
Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С. 127.
Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.
Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.
Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24
Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2000. – С. 34
Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія”
Тіньова економіка, її криміногенний (підпільний) та некриміногенний (неформальний) сектори, [79, 238–256] доходи і бюджет держави, реальний обсяг національного валового продукту (далі – НВП), стан процесів економічного відтворення чи деградація продуктивних сил суспільства і відтворювальних процесів, морально-психологічний клімат у сфері суспільно-економічних відносин, глобалізація економічної злочинності, ухилень від оподаткування, відмивання доходів протиправного походження, рівень організованої злочинності є, безумовно, категоріями взаємозалежними, оскільки, коли обсяги тіньової економіки та тінізація суспільних відносин досягають критично високого рівня – деформація усіх вищезазначених та інших складових економічного процесу, як і деформація морально-психологічного стану в країні, набуває саморегулятивного відтворення [93].
Вище наведений перелік економічних та правових категорій, їх деградаційні тенденції є неповним макрорівневим сегментом суспільних правовідносин, пов’язаних із легальним і криміногенним тіньовим оборотом речей, прав, дій, де формуються фактори виділення з кримінологічної науки її підгалузі “економічна кримінологія”.
Як уже зазначалось і буде показано нижче, тінізація економіки в Україні з певних причин переросла критично-припустимий поріг. Тому проблема протидії процесам розповсюдження тіньових економічних відносин перестала бути лише проблемою мобілізації податкових та інших надходжень у бюджет. Вона виходить за межі суто економічної чи суто правової проблематики. У плані причинного соціально-політичного, економічного, організаційно-правового та технологічного аспектів – це єдина економіко-правова проблема, що переростає у глобальну соціальну проблему, яка зросла до рівня загрози підриву економічних основ держави. Завуальовані (під легітимні) тіньові суспільно-небезпечні фінансово-господарські операції набувають форм прямого продовження криміногенних, але не криміналізованих (не введених у кримінальний закон) економічних відносин, межа між псевдопідприємницькою діяльністю, легалізацією (“відмиванням”), акумуляцією протиправних капіталів та законною фінансово-господарською діяльністю стирається.
Проблема ускладнюється тим, що весь цей деструктивно руйнівний масив криміногенних економічних відносин до кінця не усвідомлюється ініціаторами і виконавцями квазіреформ. Водночас в історично-часовому плані цей негатив виник раптово, на тлі припущених помилок у процесі здійснення соціально-економічних перетворень і стрімко розповсюджується, а відповідна науково виважена правова, організаційно-управлінська, технічна та технологічна інфраструктура детінізації відносин напрацьовується занадто повільно. Чинники, що зумовлюють зазначений стан речей, можна поділити на організаційно-правові або загально-концептуальні та спеціально-правові.
Організаційно-правові чинники виділення з кримінологічної науки підгалузі “економічна кримінологія” виражаються в необхідності розробки теорії детінізації економіки як спеціальної системи знань, придатної до пізнання специфічних технологій тінізації та проблем детінізації економіки, а також розкриття змісту чинників глибокої кризи:
- правової і правозастосовчої системи країни;
правового регулювання системи управління суспільно-економічними процесами;–
правового режиму функціонування процесів економічного відтворення.
Детальніше причинний комплекс глобалізації тіньових процесів розглянемо нижче, у спеціальній главі, присвяченій цим проблемам. Тут доцільно наголосити, що ефективна протидія кризовим та криміногенним процесам потребує науково обґрунтованого організаційно-правового забезпечення, оскільки проникнення протиправних капіталів у легальні схеми економічного обороту насичують різні сфери суспільно-економічних відносин потужним криміногенним потенціалом, який детермінує значну концентрацію криміногенних чинників та антагоністичних протиріч, які носять відтворювально-прогресуючий, негативний вплив на соціально-економічні процеси. Пізнання останніх потребує їх вивчення через призму економіко-кримінологічної науки, яка дала відповідний теоретико-методологічний інструментарій встановлення впливу криміногенно-корисливих чинників на кризові явища, а також допомагала розпізнавати в них самі криміногенні капіталооборотні процеси.
Наприклад, у результаті кризи організаційно-правового режиму функціонування механізмів економічного відтворення, що почалися наприкінці перебудови, намітились тенденції до зниження показників валового внутрішнього продукту (надалі – ВВП). Особливо високі темпи зниження ВВП в Україні почалися з 1990 року. Для висвітлення тенденцій кризових явищ у вітчизняній економіці доцільно навести деякі статистичні відомості, опубліковані в науковій доповіді Інституту стратегічних досліджень України [59, 35–48].
Так, у 1991 р., порівняно з попереднім роком ВВП скоротився на 8,7 %, у 1992 р. на 9,9 %, у 1993 р. на 14,2 %, у 1994 р. на 22,9 %, у 1995 р. на 12,2 % і у 1996 р. на 10 %. Навіть механічне складання цих показників показує, що загальне зниження ВВП за ці роки складає 69,2 %. Але якщо врахувати кумулятивний ефект зниження ВВП, що зростає з року в рік, то такого катастрофічного спаду не спостерігалося навіть за часів великої депресії у США (1929–1933 рр.) [59, 35–48].
Особливу загрозу економічній безпеці України становить стрімка деградація промислового і науково-технічного потенціалу. За останні п’ять років виробництво в цілому скоротилося більше ніж у два рази, а в окремих галузях – значно більше.
У 1996 р., порівняно з 1995 р., майже в усіх галузях і регіонах України понад три чверті підприємств скоротили випуск промислової продукції. А кожне третє підприємство – більш як наполовину.
Значний спад виробництва відбувся на підприємствах, що виробляють будівельні матеріали (на 26,6 %).
Продовжувалось руйнування машинобудівного комплексу країни, де у 1996 р., порівняно з 1995 р., виробництво 103 із 121 основних видів продукції скоротилося. Протягом 1996 р. не випущено жодного магістрального електровоза, випуск вантажних автомобілів зменшився на 69,6 %, легкових автомобілів – на 88,2 %, автобусів і тролейбусів – відповідно на 52,2 % і 59,4 %, а основних видів сільськогосподарської техніки – від 23,3 до 97,1 відсотка.
На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під іноземні кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив’язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування.
Відбувся значний спад випуску продукції в галузях наукомісткого виробництва. Відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинених галузей сприяє завоюванню вітчизняного внутрішнього ринку іноземними конкурентами і негативно впливає на стан економічної безпеки країни.
Слід відзначити, що у 1996 р. валова продукція сільського господарства, порівняно з 1995 р., зменшилася на 9,0 %. Це значно більше середньорічного темпу зниження виробництва сільськогосподарської продукції, який за 1991–1995рр. становив 5,4 відсотка. Врожайність зернових культур становить 19,6 центнера з гектара. Зібраний у 1996 р. врожай зернових є навіть менший, ніж врожай України у передвоєнний 1940 рік. Значна частина сільськогосподарської техніки агропромислового комплексу відпрацювала амортизаційні строки і потребує списання.
Продовжується занепад тваринництва, де обсяги продукції останнім часом скоротилися більш ніж на 40 %.
Підґрунтям для знищення вітчизняного сільського господарства є відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1991 р. по 1996 р. оптові ціни на промислову продукцію сільського господарства зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію – у 60. Тому навіть надані в останні роки податкові пільги сільському господарству не в змозі вирішити його проблеми з-за диспаритета цін між промисловою та сільгосппродукцією.
Протягом 1996 р. набула загрозливих масштабів криза платежів. Загальна сума прострочених платежів підприємств і організацій за 1996 рік зросла в 1,8 раза і на 1 січня 1997 р. становила 20,51 млрд. грн. За останні роки невпинно зростає кількість збиткових підприємств та організацій. Якщо у 1995 році збитковим було кожне п’яте підприємство, то у 1996 р. – кожне третє. У промисловості працювало збитково 29 % працюючих підприємств (збитки становлять понад 1,7 млрд. грн.). Прибуток підприємств і організацій за 1996 р. зменшився на 25 відсотків.
Прискорювались темпи зростання готівки поза банківським оборотом. За 1996 р. вона зросла на 1418 млн. грн., або на 54 %, що призвело до зростання її частки в загальному обсязі грошової маси з 37,8 % на початку року до 43,1 % у кінці року, а готівки в національній валюті – з 49 % до 52,9 %. Тобто нині більше половини всіх коштів лише у національній валюті існує в готівковій формі та понад 60 її відсотків обертається поза банківським обігом. За останні 6 років рівень монетизації валового внутрішнього продукту зменшився в п’ять разів. Це пригнічує купівельну спроможність основної частини населення, розвиток економіки, згортає грошові відносини, погіршує ділову активність та економічну ситуацію в країні.
У 1996 р. спостерігався процес подальшого зменшення питомої ваги надання довгострокових кредитів комерційними банками. За станом на 1 січня 1997 року вона становила 10,9 % загальної суми проти 12 % на початку 1996 р.
Як і в попередні роки, товарна структура експорту формувалася за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (30 %), продукції хімічної промисловості (12 %), харчової промисловості (10 %), мінеральних продуктів (9 %). Таким чином, існуюча структура експорту негативно впливає на структурну перебудову економіки, поглиблює її технологічне відставання, сприяє деіндустріалізації країни та перетворенню її на сировинний придаток розвинених держав.
Посилення боргової залежності України ставить під загрозу її економічну безпеку. На 1 січня 1997 року державний зовнішній борг України становив 8,839 млрд. дол. США (зокрема, міжнародним фінансовим організаціям – 3,3 млрд. дол. США; Росії, Туркменістану – 4,2 млрд. дол. США). Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу у 1996 році становили 1,11 млрд. дол. США. Водночас у 1997 р. ці витрати збільшилися на 280,2 млн. дол. США. У 1999 році зовнішній борг України зріс до 11 млрд. грн., сума на його обслуговування склала понад третини національного бюджету. У 2000 році зовнішній борг складав понад 13 млрд. доларів США [21].
Значні розміри складає заборгованість (186,1 млн. дол. США на 01.01.96) перед державним бюджетом підприємств, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду.
Усі наведені деградаційно-руйнівні процеси у сфері економіки вийшли далеко за межі суто економічних проблем.
Якщо всі наведені вище економічні, управлінські, нормотворчі, цивільно-, кримінально-, адміністративно-правові “прорахунки” піддати серйозній економіко-кримінологічній експертизі, то ми побачимо, що в основі руйнації того чи іншого напряму фінансово-господарської діяльності, тієї чи іншої галузі народного господарства лежить не тільки некомпетентність фахівців або їх ситуаційно-кон’юнктурні ініціативи, а й корупційні та інші корисливі тіньові інтереси, які набули характеру саморегулятивного відтворення. При проведенні об’єктивної економіко-кримінологічної експертизи цих процесів можна також встановити моделі таких закладок довготермінових чинників економічної небезпеки України, як: “взаємозалежність” (збільшення складності психометричних економічних зв’язків між країнами, що призводять до неминучих змін у формуванні принципів державної політики), “економічна дискримінація”, “економічне засилля”, “економічний диктат” та такі чинники екосестейту (економічної безпеки держави), як демографічна небезпека, екологічна небезпека, ресурсна, енергетична, цінова, фінансово-грошова, боргова, соціальна, медична та кримінальна види небезпек. Усі ці фактори небезпеки в Україні є наявними та в контексті екосестейту мають, безсумнівно, невипадковий, загальною мірою криміногенно-детерміністичний характер [64, 14 – 21].
Таким чином, розпізнати в загальній масі політичних, економічних, морально-психологічних, загальноправових, організаційно-управлінських причин тінізації відносин корисливі та інші криміногенно-тіньові аспекти як каталізатори виникнення розглянутих та інших факторів економічної небезпеки, розробити і впровадити в життя заходи щодо виявлення корисливих, корупційних діянь як детермінанти виникнення різних складових економічної небезпеки держави, локалізувати ці криміногенні за своєю природою чинники можна саме через економіко-кримінологічну трансформацію цих специфічних проблем. Виділення підгалузі економічної кримінології з кримінологічної науки буде сприяти розробці проблем інтерналізації економічних, організаційно-правових і кримінологічних знань у цілях детінізації економіки.
Література:
Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М., 1977. – С. 102 – 103 .
Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.
Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.
Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, – 2000. – С. 15.
Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.
Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. – С. 8.
Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М., 1973. – С. 68 – 76.
Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. – 311 с.
Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності (Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.
Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників // Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.
Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2; Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1. – С. 38.
Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С. 68.
Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.
Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання // Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М. Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16; Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист. вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия. Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54; Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.: Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120 – 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62 – 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО: Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86 – 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. // Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра» по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика / Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. – 159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.
Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С. 127.
Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.
Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.
Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24
Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2000. – С. 34
