Структурні кризи в економіці
Структурні кризи в економіці
План
1. Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.
2. Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
3. Література
Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.
Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.
Структурні кризи — кризові явища тривалого нециклічного характеру, що виявляються у занепаді окремих галузей і комплексних (групи) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.
Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найбільш кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудування, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Такі кризи поширюються на галузі оброблювальної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973— 1975 рр., що супроводжувалася різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулось знецінення основного капіталу. Так, під час кризи 1980—1982 рр. у промисловості США використовувалося майже 65 % виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості — менше ЗО %. Аналогічно в країнах Заходу використовувались виробничі потужності чорної металургії у 1974—1975 рр., що було зумовлено значним скороченням попиту з боку деяких галузей, які споживають метал, і заміною його на пластмаси та інші менш ресурсозберігаючі матеріали.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Ці довготермінові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, змінюють співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним регулюванням та всередині кожного з цих типів регулювання.
Якщо структурні кризи охоплюють кілька країн одночасно, необхідне впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р., що призвело до тривалої енергетичної кризи у багатьох розвинутих країнах і примусило їх посилити координацію дій. Водночас кожна з них розробила власний комплекс заходів щодо подолання кризи. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. У цих галузях було демонтовано до 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови шляхом надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямих бюджетних асигнувань, використання політики протекціонізму та ін. У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови певних галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, оплачувала вимушені відпустки працівникам, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза у розвинутих країнах закінчилася лише в середині 80-х років.
Подолання структурних криз ускладнює процес поглиблення економічної кризи та необхідність збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20 % капіталовкладень спрямовується на охорону довкілля.
Структурна перебудова економіки у розвинутих країнах супроводжувалася переходом до енергозберігаючих, матеріалозберігаючих та працезберігаючих технологій. Так, у США матеріаломісткість виробництва в нових галузях у 80-ті роки була на 27 % нижчою, ніж у традиційних. Така перебудова прискорила перехід до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво.
Формою вияву структурних криз е регіональні кризи — тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами е території Західної Віргінії, Пенсільванії, де здійснювалось видобування вугілля.
Незважаючи на окремі спроби їх подолання, структурні кризи у народному господарстві України тривають. Зниження виробництва ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких інших), що виробляють наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, кінцеву продукцію (забезпечують приріст ВВП і національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості), які до того ж завдають значної шкоди довкіллю, призвели до дефіциту електроенергії для побутових потреб (у 1995—1997 рр.) та інших негативних наслідків. Так, частка найбільш екологічно шкідливих праце-, енерго- та капіталомістких базових галузей з 1991 по 2000 рік зросла на 25,6 % (майже 59 %), частка машинобудування та металообробки в загальному обсязі промисловості знизилась у 7 разів. Деякі позитивні зрушення відбулись лише у наступні роки.
Негативну роль у проведенні таких структурних реформ відіграло надання численних податкових пільг у гірничо-видобувній та металургійній галузях. Чорні метали е головною частиною експорту. Незважаючи на це, отримані за них валютні кошти недостатньо вкладалися в оновлення основного капіталу цієї галузі, тому істотно збільшилась зношеність використовуваного устаткування, збільшилась енергоємність та ін. Основними негативними наслідками опосередкованого фінансування цієї галузі є: посилення структурних криз, а отже, посилення сировинної орієнтації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни, погіршення антиринкового іміджу держави внаслідок продажу такої продукції за демпінговими пінами та ін.
Після проведення структурної реформи у вугільній промисловості, зокрема, закриття кількох десятків вугільних шахт і відсутності раціональної політики щодо перекваліфікації звільнених шахтарів, їх працевлаштування та надійного соціального захисту, багато районів Донецької і Луганської областей перетворились в депресивні.
Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед прийняти обґрунтовану програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й вжити комплекс заходів для їх динамічного розвитку, здійснити інвентаризацію старих галузей (щодо доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.
Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
З урахуванням тривалості циклічних коливань в економічній літературі розрізняють чотири їх типи:
1) довготривалі економічні цикли (48—55 років);
2) середні економічні цикли (7—11 років), тобто цикли Жугляра;
3) малі економічні цикли (8—4 роки), тобто цикли Кітчіна;
4) цикли Кузнеца (15—20 років).
Уперше спробував їх дослідити В.-С. Джевонс. Довготривалі і середні цикли вивчали М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар, проте першим обґрунтував теорію довготермінових циклічних коливань (довгих хвиль) російський вчений М. Кондратьєв. Його висновки базувалися на вивченні динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти за більш ніж столітній період.
Основою довготривалих циклічних коливань е процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається значний прогрес у технології, якому передують великі відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею підвищення (в другій хвилі виділяють висхідну і нисхідну фази) було винайдення механічної прядки "Дженні" Д. Храгривса (1765), ватер-машини Т. Хайса для прядіння (1767), парової машини Д. Уайта (1769) та ін.
Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810—1817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва . Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр.
На основі проведених досліджень М. Кондратьєв з'ясував такі чотири закономірності:
1) упродовж 20—25 років до початку хвилі підвищення великих циклів починається пожвавлення у сфері технічних винаходів і відкриттів, а відтак упродовж не більше 5 років — їх широке впровадження (період піднесення). Під час перелому у великих циклах відбуваються якісні зміни в організації виробництва, грошовому обігу та деяких інших ланках національної економіки, а також у сфері міжнародних економічних відносин;
2) під час хвиль підвищення великих циклів, як правило, посилюються соціальні потрясіння і перевороти в суспільстві;
3) хвилі пониження великих циклів супроводжуються тривалою депресією в аграрному секторі економіки;
4) хвиля підвищення великого циклу сприяє зменшенню тривалості періодів депресій в середніх циклах і водночас посилює інтенсивність їх піднесення; в умовах хвилі зниження періоди депресії збільшуються, а інтенсивність піднесення знижується.
На основі теорії довгих хвиль М. Кондратьєва російські вчені (С. Меншиков та ін.) виділили такі цикли: цикл, який продовжувався з 1890 по 1945 рік (третій), хвиля піднесення: з 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр., хвиля пониження: з 1914—1920 рр. до 1939—1946 рр.; цикл, який продовжувався з 1939 по 1985 рік (четвертий), хвиля піднесення: з 1939—1945 рр. до 1967—1973 рр., хвиля пониження: з 1967—1973 рр. до 1982—1985 рр. Наступний цикл розпочався з хвилі підвищення в 1982—1985.
Проте при цьому не враховано, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, оснований на машинній праці. Очевидно, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування і розвитку; поступового занепаду і створення передумов для виникнення нового загального технологічного циклу, що розпочався із середини 50-х років (часу розгортання НТР) і ґрунтується на автоматизованій праці. Виокремлення таких трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу — кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного господарства.
Якщо вважати появу та розвиток таких довготривалих циклів (довгих хвиль) закономірністю економічного розвитку, то з урахуванням загального технологічного циклу економічна система України перебуває на етапі першого такого циклу, а розвинуті країни завершують перший етап другого технологічного циклу. Після промислової революції розпочинається етап індустріалізації економіки. Якщо у розвинутих країнах промислова революція закінчилася приблизно у 20-ті роки XIX ст., то в Україні парові заводи в цукровій промисловості з'являються лише напередодні реформи 1861 р., прядильні машини в цей час були переважно ручними, доменне виробництво, мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи започатковані лише наприкінці XVIII ст., а процес індустріалізації розпочався приблизно на півстоліття пізніше.
Матеріальною основою середніх економічних циклів тривалістю. 7— 11 років є масове оновлення основного капіталу, а малих (4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення житла і виробничих споруд. Найважливішу роль відіграють середні (або базисні) цикли.
Разом з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елементу двох підсистем технологічного способу виробництва — продуктивних сил і техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці) та ін. .Більш того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникають нові елементи: поява форм і методів організації виробництва (наприкінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (закінчилось з розгортанням НТР) та інформації (розпочалося в середині 70-х років і триває по сьогодні). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона спричиняє якісні зрушення в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та господарському механізмі. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, приходить колективна капіталістична власність, властива періоду другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі посилюється роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною (акціонерні компанії) і утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період першої хвилі) приходять монополістична планомірність, поєднаний з ринковими важелями саморегулювання (переважно в межах немонополістичного сектору економіки) механізм недосконалої конкуренції. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання.
Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва. Наслідком її є формування якісно нового типу капіталістичної власності — інтегрованої капіталістичної власності, виникнення такого елементу господарського механізму, як наднаціональне регулювання макроекономічних пропорцій в межах регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас модифікуються попередні менш розвинуті типи і форми економічної власності та елементи господарського механізму.
З огляду на це Україні необхідно насамперед завершити попередній загальний технологічний цикл (замінити технологічний спосіб виробництва, заснований переважно на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці), а в окремих галузях виробництва поступово перейти до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці.
Література
1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.
2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.
4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.
5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.
6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.
7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.
8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.
9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.
10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.
11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.
12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.
13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.
14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.
План
1. Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.
2. Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
3. Література
Структурні кризи та структурна перебудова в економіці.
Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (нерівномірний розвиток окремих галузей, нерівномірний характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціально-економічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду тощо. Ініціює структурні кризи зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін.
Структурні кризи — кризові явища тривалого нециклічного характеру, що виявляються у занепаді окремих галузей і комплексних (групи) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.
Структурні кризи у розвинутих країнах розпочались у 70-ті роки XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найбільш кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудування, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Такі кризи поширюються на галузі оброблювальної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973— 1975 рр., що супроводжувалася різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулось знецінення основного капіталу. Так, під час кризи 1980—1982 рр. у промисловості США використовувалося майже 65 % виробничих потужностей, а у сталеливарній промисловості — менше ЗО %. Аналогічно в країнах Заходу використовувались виробничі потужності чорної металургії у 1974—1975 рр., що було зумовлено значним скороченням попиту з боку деяких галузей, які споживають метал, і заміною його на пластмаси та інші менш ресурсозберігаючі матеріали.
Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням кваліфікації і посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил, між складовими технологічного способу виробництва. Ці довготермінові порушення, в свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих типів і форм економічної власності та між ними, змінюють співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки, монополістичною планомірністю і державним регулюванням та всередині кожного з цих типів регулювання.
Якщо структурні кризи охоплюють кілька країн одночасно, необхідне впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Зокрема, енергетична криза початку 70-х років змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази лише протягом 1993 р., що призвело до тривалої енергетичної кризи у багатьох розвинутих країнах і примусило їх посилити координацію дій. Водночас кожна з них розробила власний комплекс заходів щодо подолання кризи. Так, в Японії у 1978 р. було прийнято соціальний надзвичайний закон терміном на 5 років щодо розвитку 14 галузей, яких торкнулася структурна криза. У цих галузях було демонтовано до 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови шляхом надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямих бюджетних асигнувань, використання політики протекціонізму та ін. У 1983 р. в Японії було прийнято новий варіант закону терміном на 5 років, який передбачав комплекс заходів щодо структурної перебудови певних галузей. У ФРН для подолання структурної кризи у вугільній промисловості держава стимулювала процес концентрації, надавала премії за закриття шахт, оплачувала вимушені відпустки працівникам, гарантувала пільгові кредити, здійснювала перепідготовку кадрів, розробляла програми створення нових робочих місць та ін. Енергетична криза у розвинутих країнах закінчилася лише в середині 80-х років.
Подолання структурних криз ускладнює процес поглиблення економічної кризи та необхідність збільшення витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20 % капіталовкладень спрямовується на охорону довкілля.
Структурна перебудова економіки у розвинутих країнах супроводжувалася переходом до енергозберігаючих, матеріалозберігаючих та працезберігаючих технологій. Так, у США матеріаломісткість виробництва в нових галузях у 80-ті роки була на 27 % нижчою, ніж у традиційних. Така перебудова прискорила перехід до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво.
Формою вияву структурних криз е регіональні кризи — тривале відставання у розвитку окремих територій, їх низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери та ін. У США, наприклад, такими регіонами е території Західної Віргінії, Пенсільванії, де здійснювалось видобування вугілля.
Незважаючи на окремі спроби їх подолання, структурні кризи у народному господарстві України тривають. Зниження виробництва ключових галузей (машинобудування, легкої, електронної та деяких інших), що виробляють наукомістку і технологомістку продукцію, товари народного споживання, кінцеву продукцію (забезпечують приріст ВВП і національного доходу) і розвиток найбільш енерго- і матеріаломістких сировинних та напівсировинних галузей (чорної металургії, хімічної, паливної промисловості), які до того ж завдають значної шкоди довкіллю, призвели до дефіциту електроенергії для побутових потреб (у 1995—1997 рр.) та інших негативних наслідків. Так, частка найбільш екологічно шкідливих праце-, енерго- та капіталомістких базових галузей з 1991 по 2000 рік зросла на 25,6 % (майже 59 %), частка машинобудування та металообробки в загальному обсязі промисловості знизилась у 7 разів. Деякі позитивні зрушення відбулись лише у наступні роки.
Негативну роль у проведенні таких структурних реформ відіграло надання численних податкових пільг у гірничо-видобувній та металургійній галузях. Чорні метали е головною частиною експорту. Незважаючи на це, отримані за них валютні кошти недостатньо вкладалися в оновлення основного капіталу цієї галузі, тому істотно збільшилась зношеність використовуваного устаткування, збільшилась енергоємність та ін. Основними негативними наслідками опосередкованого фінансування цієї галузі є: посилення структурних криз, а отже, посилення сировинної орієнтації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни, погіршення антиринкового іміджу держави внаслідок продажу такої продукції за демпінговими пінами та ін.
Після проведення структурної реформи у вугільній промисловості, зокрема, закриття кількох десятків вугільних шахт і відсутності раціональної політики щодо перекваліфікації звільнених шахтарів, їх працевлаштування та надійного соціального захисту, багато районів Донецької і Луганської областей перетворились в депресивні.
Для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед прийняти обґрунтовану програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й вжити комплекс заходів для їх динамічного розвитку, здійснити інвентаризацію старих галузей (щодо доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства та ін.
Теорія довгих хвиль М. Кондратьєва.
З урахуванням тривалості циклічних коливань в економічній літературі розрізняють чотири їх типи:
1) довготривалі економічні цикли (48—55 років);
2) середні економічні цикли (7—11 років), тобто цикли Жугляра;
3) малі економічні цикли (8—4 роки), тобто цикли Кітчіна;
4) цикли Кузнеца (15—20 років).
Уперше спробував їх дослідити В.-С. Джевонс. Довготривалі і середні цикли вивчали М. Туган-Барановський, А. Афтальон, М. Ленуар, проте першим обґрунтував теорію довготермінових циклічних коливань (довгих хвиль) російський вчений М. Кондратьєв. Його висновки базувалися на вивченні динаміки товарних цін, виробництва вугілля, свинцю, чавуну, споживання мінерального палива, зміни величини номінальної заробітної плати, ренти за більш ніж столітній період.
Основою довготривалих циклічних коливань е процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки. Зокрема, перед початком і на початку довгої хвилі відбувається значний прогрес у технології, якому передують великі відкриття. В Англії такими відкриттями перед хвилею підвищення (в другій хвилі виділяють висхідну і нисхідну фази) було винайдення механічної прядки "Дженні" Д. Храгривса (1765), ватер-машини Т. Хайса для прядіння (1767), парової машини Д. Уайта (1769) та ін.
Досліджувана М. Кондратьєвим хвиля підвищення (кінець 80-х років XVII ст. до 1810—1817 рр.) збігається з періодом промислової революції кінця XVIII — першої половини XIX ст. У XIX ст. коливання в межах першого великого економічного циклу були пов'язані з обсягом залізничного будівництва . Так, в Англії перша залізниця з'явилась у 1825 р., а з 1840 по 1850 рік протяжність залізниць зросла з 1,4 до 10,6 тис. км, внаслідок чого прискорився розвиток металургійної, металообробної промисловості. Наприкінці XIX ст. центром економічних коливань стає оброблювальна промисловість. Цей період збігається з хвилею підвищення третього циклу, який розпочався з 1891— 1896 рр. і тривав до 1914—1920 рр.
На основі проведених досліджень М. Кондратьєв з'ясував такі чотири закономірності:
1) упродовж 20—25 років до початку хвилі підвищення великих циклів починається пожвавлення у сфері технічних винаходів і відкриттів, а відтак упродовж не більше 5 років — їх широке впровадження (період піднесення). Під час перелому у великих циклах відбуваються якісні зміни в організації виробництва, грошовому обігу та деяких інших ланках національної економіки, а також у сфері міжнародних економічних відносин;
2) під час хвиль підвищення великих циклів, як правило, посилюються соціальні потрясіння і перевороти в суспільстві;
3) хвилі пониження великих циклів супроводжуються тривалою депресією в аграрному секторі економіки;
4) хвиля підвищення великого циклу сприяє зменшенню тривалості періодів депресій в середніх циклах і водночас посилює інтенсивність їх піднесення; в умовах хвилі зниження періоди депресії збільшуються, а інтенсивність піднесення знижується.
На основі теорії довгих хвиль М. Кондратьєва російські вчені (С. Меншиков та ін.) виділили такі цикли: цикл, який продовжувався з 1890 по 1945 рік (третій), хвиля піднесення: з 1890—1896 рр. до 1914—1920 рр., хвиля пониження: з 1914—1920 рр. до 1939—1946 рр.; цикл, який продовжувався з 1939 по 1985 рік (четвертий), хвиля піднесення: з 1939—1945 рр. до 1967—1973 рр., хвиля пониження: з 1967—1973 рр. до 1982—1985 рр. Наступний цикл розпочався з хвилі підвищення в 1982—1985.
Проте при цьому не враховано, що впродовж трьох довготривалих циклічних коливань існував технологічний спосіб виробництва, оснований на машинній праці. Очевидно, всі три хвилі доцільно об'єднати в один загальний технологічний цикл тривалістю понад 160 років. Його матеріальною основою є три етапи розвитку технологічного способу виробництва: становлення і формування; функціонування і розвитку; поступового занепаду і створення передумов для виникнення нового загального технологічного циклу, що розпочався із середини 50-х років (часу розгортання НТР) і ґрунтується на автоматизованій праці. Виокремлення таких трьох етапів єдиного технологічного циклу відповідає вимогам закону заперечення заперечення, логіці розвитку економічних явищ і процесів відповідно до тріади таких понять діалектики, як теза, антитеза і синтез. Якщо в межах окремих етапів відбуваються якісні зміни базисних поколінь техніки і технології, транспортних засобів тощо, то протягом загального технологічного циклу — кардинальні зміни речових факторів виробництва всіх галузей народного господарства.
Якщо вважати появу та розвиток таких довготривалих циклів (довгих хвиль) закономірністю економічного розвитку, то з урахуванням загального технологічного циклу економічна система України перебуває на етапі першого такого циклу, а розвинуті країни завершують перший етап другого технологічного циклу. Після промислової революції розпочинається етап індустріалізації економіки. Якщо у розвинутих країнах промислова революція закінчилася приблизно у 20-ті роки XIX ст., то в Україні парові заводи в цукровій промисловості з'являються лише напередодні реформи 1861 р., прядильні машини в цей час були переважно ручними, доменне виробництво, мідярні, чавуноливарні та машинобудівні заводи започатковані лише наприкінці XVIII ст., а процес індустріалізації розпочався приблизно на півстоліття пізніше.
Матеріальною основою середніх економічних циклів тривалістю. 7— 11 років є масове оновлення основного капіталу, а малих (4 роки) — масове оновлення товарів тривалого користування. Основою циклів Кузнєца є масове оновлення житла і виробничих споруд. Найважливішу роль відіграють середні (або базисні) цикли.
Разом з кардинальними змінами техніки, технології, транспортних засобів, великих споруд тощо в межах загального технологічного циклу відбуваються аналогічні зміни кожного структурного елементу двох підсистем технологічного способу виробництва — продуктивних сил і техніко-економічних відносин (насамперед суспільного поділу праці) та ін. .Більш того, протягом трьох етапів загального технологічного циклу в межах технологічного способу виробництва виникають нові елементи: поява форм і методів організації виробництва (наприкінці XIX — на початку XX ст.), перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (закінчилось з розгортанням НТР) та інформації (розпочалося в середині 70-х років і триває по сьогодні). Це означає, що в межах технологічного способу виробництва відбулася революція, яка охопила систему продуктивних сил, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. Вона спричиняє якісні зрушення в інших елементах економічної системи — відносинах економічної власності та господарському механізмі. Так, на зміну індивідуальній (приватній) капіталістичній власності, яка панувала в межах першої довгої хвилі, приходить колективна капіталістична власність, властива періоду другої хвилі (у формі акціонерних компаній відкритого і закритого типів). На третьому етапі посилюється роль державної капіталістичної власності, відбувається її поєднання з монополістичною (акціонерні компанії) і утворення державно-корпоративної (державно-монополістичної) власності. У системі господарського механізму на зміну механізму вільної конкуренції (період першої хвилі) приходять монополістична планомірність, поєднаний з ринковими важелями саморегулювання (переважно в межах немонополістичного сектору економіки) механізм недосконалої конкуренції. На третьому етапі загального технологічного циклу центральною ланкою господарського механізму стає державне регулювання економіки, яке поєднується з монополістичною планомірністю і ринковими важелями саморегулювання.
Новий загальний технологічний цикл розпочинається з революції в межах технологічного способу виробництва. Наслідком її є формування якісно нового типу капіталістичної власності — інтегрованої капіталістичної власності, виникнення такого елементу господарського механізму, як наднаціональне регулювання макроекономічних пропорцій в межах регіональних економічних організацій (зокрема, в ЄС). Водночас модифікуються попередні менш розвинуті типи і форми економічної власності та елементи господарського механізму.
З огляду на це Україні необхідно насамперед завершити попередній загальний технологічний цикл (замінити технологічний спосіб виробництва, заснований переважно на ручній праці, на технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці), а в окремих галузях виробництва поступово перейти до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці.
Література
1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.
2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.
4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.
5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.
6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.
7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.
8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.
9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.
10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.
11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.
12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.
13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.
14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.
