Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі
РЕФЕРАТ
на тему:
“Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі”
ПЛАН
ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ
Сучасний рівень міждержавних економічних зв'язків свідчить про:
1) трансформації двосторонніх МЕО в багатобічні, здійсненні глибокого ступеня міжнародного поділу праці у світовому господарстві;
2) зростанні масштабів і якісній зміні характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами - з чисто комерційної вона багато в чому перетворилася в засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
3) інтенсифікації і глобалізації міграції капіталу;
4) активному обміні науково-технічними знаннями, прискореному розвитку сфери послуг;
5) помітному росту масштабів міграції робочої сили;
6) прискоренні і розширенні процесів інтеграції економік країн і регіонів.
Які фактори роблять істотне, а іноді вирішальне, вплив на сучасні міжнародні економічні відносини?
Незважаючи на багато протиріч нинішньої епохи, її основною рисою усе більше стає не протиборство, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Загальний рух до єдиного, взаємозалежному, взаємозалежному й у кожній своїй частині більш розвитому і соціально-справедливому світу - от основна тенденція світового господарства. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн. Звичайно, це не беспроблемний, поступальний процес, а суперечливий, складний рух.
На цей рух впливають:
1. Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційному) суспільству.
2. Технологічні революції.
3. Загострення енергосировинної і продовольчої проблем.
4. Екологічна проблема.
Особливу значимість (небезпека) представляє розвиток економічного націоналізму, замішаного на масовому, релігійному фанатизмі. Прагнення до економічної переваги не
на основі вільної конкуренції, а на проголошенні переваги однієї раси над іншою (однієї соціально-економічної системи над іншою), однієї релігії над іншою.
У цілому можна констатувати, що сучасні МЕВ характеризуються розвитком процесів їхньої інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин 90-х років ще більше свідчать на користь цього висновку.
2. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това-рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між-народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод-на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід-ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре-су та підвищення рівня життя народу.
У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш-ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко-номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра-хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі,
її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб-ництво з витратами на імпорт.
Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре-зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов-нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре-дит та ін.
Ось уже понад 14 років Україна виступає на світовій арені як незале-жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.
Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то-варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни-ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може по-зитивно впливати на економіку України.
У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).
2. ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різ-номанітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, мар-кетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридич-них), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будів-ництво підприємств, науково-технічне співробітництво, ва-лютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведен-ня на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукці-онів тощо.
Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнарод-ний поділ праці (МПП). У процесі МПП об'єктивно фор-муються загальноукраїнський і регіональні (наприклад, об-ласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують вза-ємопов'язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату України, різні об'єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.
Центральними органами управління зовнішніми зв'язка-ми с Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство зов-нішніх економічних зв'язків України, у низових тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків у системі обласної державної адміністрації.
На основі МПП сформувався профіль міжнародної спе-ціалізації України, зумовлений розмірами її території і чи-сельністю населення, забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами, характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням, рівнем роз-витку продуктивних сил і національного поділу праці, роз-виненістю галузевої структури економіки, географією тран-спортної мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільсь-когосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії (заліз-на і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продук-тів (цукор, рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м'ясо, молоко), хі-мікатів, цементу, програмного забезпечення для ЕОМ.
Характер участі економіки держави в міжнародному поді-лі праці проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з таблиці, найбільшими проду-центами на вивіз є машинобудування і металообробка, чор-на металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, хар-чової та нафтогазової галузей промисловості.
Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі різко переважала група "сировина, матеріали і товари народного споживання" і порівняно не-значною була частка машин та устаткування. Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель експорту, в якому велику роль ві-діграють сировина і матеріали, є відсталою.
Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп'ютерів, бурякозбиральних комбайнів то-що. Перспективною є співпраця з технічно розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобри-танія, Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні галузеві (наприклад, автомобілебу-дівні) і міжгалузеві (наприклад, агропромислові) комплекси з участю українських партнерів.
За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділити на: 1) відносини з краї-нами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн.
Перспективною формою міждержавних зв'язків с еконо-мічна інтеграція суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між су-сідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігів-ською, Бєлгородською, Брянською і Курською.
У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ України, Польщі та Угорщини підписа-ли Декларацію про співробітництво народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були присутні представники Румунії.
До складу асоціації "Карпатський Єврорегіон" увійшли: Закарпатська область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є відкри-тою системою. До нього можуть приєднуватись інші близь-кі території Карпат. Учасниками вже стали також Львів-ська, Івано-Франківська і Чернівецька області України.
Простежуються певні закономірності у територіальній структурі експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища просторова концентра-ція експортного потенціалу припадає на Східний і Прид-ніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рів-нем індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформу-вались три потужні експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції чорних металів і машинобудування.
Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці — прямі зв'язки підприємств, спіль-не підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі еко-номічні зв'язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб'єктів) за моделлю "підприємство—підприємство". Вони включають обмін дета-лями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт продукції за прямими зв'язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт — 286,5 млн інвалют-них крб. Усі регіони включились у цю форму зв'язків. Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв'язками мали Одеська, Донецька, Хар-ківська, Закарпатська, Львівська і Тернопільська області.
Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП). За їх допомогою передбачається розв'язати такі завдання: впровадження у виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоз-датних товарів на експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного споживання і т.д.
Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології, управлінського і маркетин-гового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути еконо-мічно і соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та Іллічівську.
Україна активно включається у міжнародне науково-тех-нічне співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв'язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії, Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською академією наук, французьким уні-верситетом Тулузи. Учасниками міжнародних наукових від-носин є 39 академічних інститутів, університети, інститути.
Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійсню-ється у формі обміну новою технікою і технологією, досві-дом. Зокрема, наші підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм високорозвинених країн світу. Наприк-лад, швейцарська фірма "Інтерпластика" технічно переосна-стила львівське виробничо-торговельне об'єднання "Весна" і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне україн-сько-бельгійське підприємство з участю об'єднання "Весна".
Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний ринок. Донецький концерн "Інтер-комп'ютер" з філіями в Києві, Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в перспек-тиві має намір реалізовувати її у США і Канаді.
Інтеграція України у світові економічні процеси повин-на грунтуватися на міцних міжнародних фінансово-кредит-них зв'язках. Тут велика роль належить банківській систе-мі. Крім Національного банку України, в цій системі важ-ливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк України. Він має дев'ять відділень — у Києві, Хар-кові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств.
Ефективною формою міждержавних зв'язків є інтуризм. Він перетворився у важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Ча-стка інтуризму в експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%.
3. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових досягнень науки та техніки.
Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:
- спільному проведенню науково-дослідних робіт;
- спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і стандартів;
- обміну результатами наукових робіт;
- проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);
- впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм.
В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:
- обмін загальною науково-технічною інформацією;
- укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;
- здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);
- спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;
- кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);
- міжнародні науково-виробничі об’єднання:
- міжнародні науково-дослідні організації;
- міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних досліджень в Дубліні);
- міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у Варшаві);
- міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню – інститут ім. Патона);
Форми міжнародних науково-технічних відносин:
- обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів);
- “ноу-хау” – надання технічного досвіду, новинок і секретів виробництва;
- інжиніринг – надання технологічних знань необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання;
- міжнародні виставки та ярмарки;
- міжнародні зв’язки між науковими установами;
- підготовка та перепідготовка кадрів;
Міжнародна передача технологій – це не просто переміщення науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій діяльності.
Міжнародна передача технологій включає:
- вибір і придбання технології;
- адаптацію і освоєння нової технології;
- розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з врахуванням потреб національної економіки;
Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями:
- зростання швидкими темпами НТП;
- посилення нерівномірності економічного розвитку держав;
- закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є важливим засобом подолання технічної відсталості;
- монополізація НТП крупними фірмами;
- загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому ринку.
Основні канали передачі технологій:
- внутріфірмовий – дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової торгівлі ліцензіями);
- міжфірмовий – по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших угодах з іноземними фірмами;
- зовнішньоторговий – нові технології поставляються разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.
Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові розрахунки між покупцями і продавцями технологій.
Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій (обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і т.д.).
Суб’єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми (ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи – вчені, спеціалісти.
Форми передачі технологій на некомерційній основі:
- інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних, патенти, довідники і т.д;
- конференції, виставки, симпозіуми, семінари;
- навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами;
- міграція вчених і спеціалістів “відплив мозку” з наукових структур;
Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття.
Головні форми комерційної передачі технологій:
- продаж технологій в матеріальній формі – танків, агрегатів, обладнання, технологічних ліній, і т.д;
- іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних товарів, а також лізингом;
- продажа патентів;
- продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності;
- продажа “ноу – хау”;
- спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація;
- інжиніринг.
Весь об’єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або оформляється ліцензійним договором.
ЛІТЕРАТУРА
Авдокушин Н.Н. Международные экономические отношения. - М., 1996.
Буглай В. Б., Ливенцов Н.Н. Международные экономические отношения. Учебное пособие. - М., 1996.
Булатов А.С. Экономика. – М., 1999.
Войнаренко М.П. Проблеми реформування економіки України. – К., 1999.
Волощин В.В., Філоненко А.М., Березовенко С.Н. Довідник економіста-міжнородника – К., 1990.
Герчикова І.Н. Маркетинг і міжнародна комерційна справа- М.,1990.
Дадалко В.А. Мировая экономика. – Минск, 2001.
Долгов С.І., Васильєв В.В., Гончаров С.П. Основи зовнішньоекономічних знань: Словник- довідник. М., І990.
Киреев И.П. Мировая экономика. Ч – 1. М.: 1997.
Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической деятельностью. Учебное пособие. 1996.
Спиридонов И.А. Мировая экономика. М.: 1998.
Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини. К.: 1994.
на тему:
“Особливості розвитку міжнародних економічних відносин на сучасному етапі”
ПЛАН
ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ
РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
ЕКОНОМІЧНІ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ
РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. ХАРАКТЕР І ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН НА РУБЕЖІ XXI СТОЛІТТЯ
Сучасний рівень міждержавних економічних зв'язків свідчить про:
1) трансформації двосторонніх МЕО в багатобічні, здійсненні глибокого ступеня міжнародного поділу праці у світовому господарстві;
2) зростанні масштабів і якісній зміні характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами - з чисто комерційної вона багато в чому перетворилася в засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;
3) інтенсифікації і глобалізації міграції капіталу;
4) активному обміні науково-технічними знаннями, прискореному розвитку сфери послуг;
5) помітному росту масштабів міграції робочої сили;
6) прискоренні і розширенні процесів інтеграції економік країн і регіонів.
Які фактори роблять істотне, а іноді вирішальне, вплив на сучасні міжнародні економічні відносини?
Незважаючи на багато протиріч нинішньої епохи, її основною рисою усе більше стає не протиборство, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Загальний рух до єдиного, взаємозалежному, взаємозалежному й у кожній своїй частині більш розвитому і соціально-справедливому світу - от основна тенденція світового господарства. На підставі цього можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і відносин. Відбувається нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн. Звичайно, це не беспроблемний, поступальний процес, а суперечливий, складний рух.
На цей рух впливають:
1. Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального (інформаційному) суспільству.
2. Технологічні революції.
3. Загострення енергосировинної і продовольчої проблем.
4. Екологічна проблема.
Особливу значимість (небезпека) представляє розвиток економічного націоналізму, замішаного на масовому, релігійному фанатизмі. Прагнення до економічної переваги не
на основі вільної конкуренції, а на проголошенні переваги однієї раси над іншою (однієї соціально-економічної системи над іншою), однієї релігії над іншою.
У цілому можна констатувати, що сучасні МЕВ характеризуються розвитком процесів їхньої інтенсифікації, глобалізації, інтеграції. Особливості розвитку міжнародних економічних відносин 90-х років ще більше свідчать на користь цього висновку.
2. РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін това-рами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм між-народних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнарод-на міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхід-ність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.
Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зов-нішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогре-су та підвищення рівня життя народу.
У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовніш-ньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й еко-номічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розра-хунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі,
її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на вироб-ництво з витратами на імпорт.
Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в ре-зультаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зов-нішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кре-дит та ін.
Ось уже понад 14 років Україна виступає на світовій арені як незале-жна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.
Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям то-варовиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зни-ження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може по-зитивно впливати на економіку України.
У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).
2. ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різ-номанітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, мар-кетингових, експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридич-них), міжнародне спільне підприємництво, сумісне будів-ництво підприємств, науково-технічне співробітництво, ва-лютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведен-ня на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукці-онів тощо.
Сутністю зовнішньоекономічної діяльності є міжнарод-ний поділ праці (МПП). У процесі МПП об'єктивно фор-муються загальноукраїнський і регіональні (наприклад, об-ласні) зовнішньоекономічні комплекси, що об'єднують вза-ємопов'язані підприємства-експортери та імпортери (ядро комплексу), торгово-промислову палату України, різні об'єднання та асоціації, банки, які займаються операціями, пов'язаними з міжнародною діяльністю.
Центральними органами управління зовнішніми зв'язка-ми с Верховна Рада України, Кабінет міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство зов-нішніх економічних зв'язків України, у низових тсриторі-ально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних депутатів, управління міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків у системі обласної державної адміністрації.
На основі МПП сформувався профіль міжнародної спе-ціалізації України, зумовлений розмірами її території і чи-сельністю населення, забезпеченістю корисними копалинами і енергетичними ресурсами, характером грунтово-кліматичних умов, скономіко-географічним положенням, рівнем роз-витку продуктивних сил і національного поділу праці, роз-виненістю галузевої структури економіки, географією тран-спортної мережі. В системі МПП Україна спеціалізується на виробництві машин (промислове устаткування, магістральні тепловози, трактори, екскаватори, судна, автомобілі, сільсь-когосподарські машини, верстати, прилади, турбіни, літаки, обчислювальна техніка, продукції чорної металургії (заліз-на і марганцева руда, прокат), вугілля, харчових продук-тів (цукор, рослинна олія, мука, макаронні вироби, сіль, кондитерські вироби, овочеві консерви, м'ясо, молоко), хі-мікатів, цементу, програмного забезпечення для ЕОМ.
Характер участі економіки держави в міжнародному поді-лі праці проявляється в товарно-галузсвій структурі вивозу і ввозу. Як видно з таблиці, найбільшими проду-центами на вивіз є машинобудування і металообробка, чор-на металургія, харчова і хімічна та нафтохімічна галузі промисловості. У ввозі домінують продукти машинобудівної та металообробної, легкої, хімічної та нафтохімічної, хар-чової та нафтогазової галузей промисловості.
Частину вивозу становить експорт за межі колишнього СРСР. У його складі різко переважала група "сировина, матеріали і товари народного споживання" і порівняно не-значною була частка машин та устаткування. Правда, серед товарів першої групи були й вироби високої наукомісткої технології (наприклад, кольорові телевізори). І все ж нинішня модель експорту, в якому велику роль ві-діграють сировина і матеріали, є відсталою.
Ефективною формою зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, особливо при спільному виготовленні деталей і вузлів для телевізорів, комп'ютерів, бурякозбиральних комбайнів то-що. Перспективною є співпраця з технічно розвиненими країнами (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобри-танія, Італія, Канада та ін.). На цій базі закономірно формуються міжнародні галузеві (наприклад, автомобілебу-дівні) і міжгалузеві (наприклад, агропромислові) комплекси з участю українських партнерів.
За географічною ознакою теперішні зовнішньоекономічні зв'язки України доцільно поділити на: 1) відносини з краї-нами СНД і рештою держав, що входили до складу колишнього СРСР, і 2) відносини з іншими зарубіжними державами, серед яких виділяється підгрупа економічно найрозвиненіших країн.
Перспективною формою міждержавних зв'язків с еконо-мічна інтеграція суміжних прикордонних територій. У травні 1992 р. у Сумах підписано міжобласну угоду про дружбу, економічне та культурне співробітництво між су-сідніми областями України і Росії — Сумською, Чернігів-ською, Бєлгородською, Брянською і Курською.
У Дебрецені (Угорщина) 14 лютого 1993 р. міністри закордонних справ України, Польщі та Угорщини підписа-ли Декларацію про співробітництво народів Карпатського Єврорегіону, в якій офіційно проголошено створення інтер-регіональної асоціації. В урочистому засіданні взяв участь і представник уряду Словаччини, яка стала асоційованим членом міжрегіонального формування. У ролі спостерігачів на зустрічі були присутні представники Румунії.
До складу асоціації "Карпатський Єврорегіон" увійшли: Закарпатська область України, Кросненське і Перемиське воєводства Польщі, окреси Бардейов, Свіднік, Гуменне, Вранов, Міхаловце, Требішов Східно-Словацького краю Словаччини, деякі райони Угорщини. Єврорегіон є відкри-тою системою. До нього можуть приєднуватись інші близь-кі території Карпат. Учасниками вже стали також Львів-ська, Івано-Франківська і Чернівецька області України.
Простежуються певні закономірності у територіальній структурі експортного виробництва України. Як видно з цих таблиць, найвища просторова концентра-ція експортного потенціалу припадає на Східний і Прид-ніпровський економічні райони. Це зумовлено високим рів-нем індустріального розвитку даних регіонів. Тут сформу-вались три потужні експортні бази: Донецька вуглеекспортна, Криворізька залізорудноекспортна і Донецько-Придніпровська за експортом продукції чорних металів і машинобудування.
Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці — прямі зв'язки підприємств, спіль-не підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі еко-номічні зв'язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб'єктів) за моделлю "підприємство—підприємство". Вони включають обмін дета-лями і вузлами, новими технологіями, досвідом праці, спільну науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу, і У 1990 р. експорт продукції за прямими зв'язками досяг 361,1 млн інвалютних крб., імпорт — 286,5 млн інвалют-них крб. Усі регіони включились у цю форму зв'язків. Але найбільший обсяг експортно-імпортних операцій за прямими зв'язками мали Одеська, Донецька, Хар-ківська, Закарпатська, Львівська і Тернопільська області.
Набувають популярності в Україні міжнародні спільні підприємства (СП). За їх допомогою передбачається розв'язати такі завдання: впровадження у виробництво найпрогрссивнішої техніки і технології, передових методів управління в ринкових умовах, виробництво конкурентоз-датних товарів на експорт, збагачення внутрішнього ринку якісними предметами народного споживання і т.д.
Перспективним є створення в Україні спеціальних (їх ще називають вільними чи особливими) економічних зон. Така зона — це певна господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології, управлінського і маркетин-гового досвіду. Певна річ, така зона повинна бути еконо-мічно і соціальне високоефективною, забезпечувати випуск конкурентоздатної продукції (послуг) на рівні сучасних світових стандартів як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Покладено початок організації зон у Закарпатській, Донецькій і Чернівецькій областях, Одесі та Іллічівську.
Україна активно включається у міжнародне науково-тех-нічне співробітництво. Академія наук України встановила прямі зв'язки з науковими закладами Австрії, Італії, Франції, . Румунії, Чехії, Словаччини, Китаю, Індії, Південної Кореї. Активні контакти підтримуються з Лондонським Королівським товариством. Баварською академією наук, французьким уні-верситетом Тулузи. Учасниками міжнародних наукових від-носин є 39 академічних інститутів, університети, інститути.
Технічне співробітництво України з зарубіжжям здійсню-ється у формі обміну новою технікою і технологією, досві-дом. Зокрема, наші підприємства технічно модернізуються за участю відомих фірм високорозвинених країн світу. Наприк-лад, швейцарська фірма "Інтерпластика" технічно переосна-стила львівське виробничо-торговельне об'єднання "Весна" і нині верхній жіночий одяг зі Львова користується попитом на європейському ринку. Цьому сприяє і спільне україн-сько-бельгійське підприємство з участю об'єднання "Весна".
Є приклади успішного виходу України на міжнародний науково-технічний ринок. Донецький концерн "Інтер-комп'ютер" з філіями в Києві, Дніпропетровську і Ялті збуває свою продукцію на німецькому ринку, а в перспек-тиві має намір реалізовувати її у США і Канаді.
Інтеграція України у світові економічні процеси повин-на грунтуватися на міцних міжнародних фінансово-кредит-них зв'язках. Тут велика роль належить банківській систе-мі. Крім Національного банку України, в цій системі важ-ливе місце посідає спеціалізований Експортно-імпортний банк України. Він має дев'ять відділень — у Києві, Хар-кові, Донецьку, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Ужгороді, Ізмаїлі, Ялті. У банк надходить податок від усіх валютних доходів українських підприємств.
Ефективною формою міждержавних зв'язків є інтуризм. Він перетворився у важливу галузь господарства світу, приносячи щорічно до 200 млрд доларів прибутку (у цінах 1990 р.). В Іспанії, наприклад, міжнародний туризм дає до 17 млрд доларів прибутку, або 30% від її експорту. Ча-стка інтуризму в експорті Італії становить 11%, Данії та Австрії — по 8%.
3. РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ВІДНОСИНИ
Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, пов’язані з розвитком і використанням світових досягнень науки та техніки.
Міжнародні науково-технічні відносини відображають зв’язки по:
- спільному проведенню науково-дослідних робіт;
- спільній розробці і використанню науково-технічних нормативів і стандартів;
- обміну результатами наукових робіт;
- проведенню спільних досліджень (НД, ДКР);
- впровадженню та використанню спільних науково-технічних програм.
В організаційно-виробничому аспекті міжнародні науково-технічні відносини можна класифікувати на:
- обмін загальною науково-технічною інформацією;
- укладання та реалізацію контрактних угод щодо проведення НД ДКР;
- здійснення міжнародних науково-технічних програм по спеціальних проблемах (біотехнологія, генна інженерія і т.д.);
- спеціалізація в галузі науково-технічних робіт;
- кооперування в галузі науково-технічних робіт (об’єднання зусиль партнерів з метою спеціального розв’язання науково-технічних задач);
- міжнародні науково-виробничі об’єднання:
- міжнародні науково-дослідні організації;
- міжнародні науково-дослідні інститути (МАГАТЕ інститут ядерних досліджень в Дубліні);
- міжнародні науково-технічні лабораторії (лабораторія сильних полів у Варшаві);
- міжнародні науково-технічні центри (центр по електрозварюванню – інститут ім. Патона);
Форми міжнародних науково-технічних відносин:
- обмін ліцензіями, патентами (ринок ліцензій патентів);
- “ноу-хау” – надання технічного досвіду, новинок і секретів виробництва;
- інжиніринг – надання технологічних знань необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин та обладнання;
- міжнародні виставки та ярмарки;
- міжнародні зв’язки між науковими установами;
- підготовка та перепідготовка кадрів;
Міжнародна передача технологій – це не просто переміщення науково-технічних знань, а й обов’язковість їх використання у будь-якій діяльності.
Міжнародна передача технологій включає:
- вибір і придбання технології;
- адаптацію і освоєння нової технології;
- розвиток місцевих можливостей по вдосконаленню технології з врахуванням потреб національної економіки;
Причини швидкого розвитку міжнародного обміну технологіями:
- зростання швидкими темпами НТП;
- посилення нерівномірності економічного розвитку держав;
- закупівля передових іноземних технологій для країн, що розвиваються є важливим засобом подолання технічної відсталості;
- монополізація НТП крупними фірмами;
- загострення конкурентної боротьби між товаровиробниками на світовому ринку.
Основні канали передачі технологій:
- внутріфірмовий – дочірні підприємства ТНК (припадає 2/3 світової торгівлі ліцензіями);
- міжфірмовий – по ліцензійних, коопераційних, управлінських, та інших угодах з іноземними фірмами;
- зовнішньоторговий – нові технології поставляються разом з експортними поставками машин, обладнання та іншої промислової продукції.
Головні форми передачі технологій відбуваються як на комерційній так і на некомерційній основі, в залежності від того чи ведуться грошові розрахунки між покупцями і продавцями технологій.
Технології є результати інтелектуальної діяльності в уречевленій (обладнання, агрегати, інструменти, технологічні лінії і т.д.) і не уречевленій формі (різного роду технічна документація, знання, досвід і т.д.).
Суб’єктами світового ринку технологій є: держава, університети, фірми (ТНК), науково-дослідні центри, фізичні особи – вчені, спеціалісти.
Форми передачі технологій на некомерційній основі:
- інформаційні масиви спеціальної літератури, комп’ютерні банки даних, патенти, довідники і т.д;
- конференції, виставки, симпозіуми, семінари;
- навчання, стажування, практика студентів, вчених, спеціалістів, які здійснюються на паритетних основах університетами, фірмами;
- міграція вчених і спеціалістів “відплив мозку” з наукових структур;
Головний потік передачі технологій в некомерційній формі припадає на непатентносопроможну інформацію НД ДКР, ділові ігри, наукові відкриття.
Головні форми комерційної передачі технологій:
- продаж технологій в матеріальній формі – танків, агрегатів, обладнання, технологічних ліній, і т.д;
- іноземні інвестиції, якщо вони супроводжуються притоком інвестиційних товарів, а також лізингом;
- продажа патентів;
- продажа ліцензій, на всі види запатентованої власності;
- продажа “ноу – хау”;
- спільне проведення НД ДКР, науково-виробнича кооперація;
- інжиніринг.
Весь об’єм передачі технологій у комерційній формі супроводжується, або оформляється ліцензійним договором.
ЛІТЕРАТУРА
Авдокушин Н.Н. Международные экономические отношения. - М., 1996.
Буглай В. Б., Ливенцов Н.Н. Международные экономические отношения. Учебное пособие. - М., 1996.
Булатов А.С. Экономика. – М., 1999.
Войнаренко М.П. Проблеми реформування економіки України. – К., 1999.
Волощин В.В., Філоненко А.М., Березовенко С.Н. Довідник економіста-міжнородника – К., 1990.
Герчикова І.Н. Маркетинг і міжнародна комерційна справа- М.,1990.
Дадалко В.А. Мировая экономика. – Минск, 2001.
Долгов С.І., Васильєв В.В., Гончаров С.П. Основи зовнішньоекономічних знань: Словник- довідник. М., І990.
Киреев И.П. Мировая экономика. Ч – 1. М.: 1997.
Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической деятельностью. Учебное пособие. 1996.
Спиридонов И.А. Мировая экономика. М.: 1998.
Філіпенко А.С. Міжнародні економічні відносини. К.: 1994.
