Основні організаційні форми підприємств та їх об’єднань
Реферат на тему:
Основні організаційні форми підприємств та їх об’єднань
Організаційні форми підприємств та їх об’єднань відрізняються значним різноманіттям. Тим не менш, багато з них можна звести до трьох найбільш характерних форм, які докладно розглядалися О. Уільямсоном і, які ми у відповідності з його теорією приймемо як базові. До них відносяться унітарна, холдингова та мультидивізіональна форма, інакше, У-, Х-, М-форма. Ці організаційні структури відрізняються, по-перше, технологією обробки інформації, тобто ступенем (де)централізації, і, по-друге, наявністю чи відсутністю захисних механізмів управління.
В У-формі використовується централізована технологія обробки інформації. Для крупних корпорацій та об’єднань ця технологія не найкраща. В Х-формі технологія ліпша, бо вона децентралізована, але захисту від рисків опортунізму в цій структурі не має. В М-формі організації використовується краща (децентралізована) технологія обробки інформації, до того ж вона захищена від ризиків опортуністичної поведінки учасників угоди.
Унітарна форма є традиційним типом організації фірм за функціональною ознакою. Організаційні особливості функціональної фірми загальновідомі: вона має переваги над лінійною формою, але поступається штабній, проектній, матричній, дивізіональній, сітьовій та іншим типам внутрішньофірмової організації бізнесу. Недоліки У-форми пояснюються тим, що притаманні централізованій, розділеній на відділи за функціональною ознакою підприємства можуть стати загрозою за умови зростання обсягів адміністративних задач, які вирішуються менеджерами, до таких розмірів, що вони не будуть в змозі ефективно виконувати свої обов’язки. З економічної точки зору У-форму можна охарактеризувати наступними особливостями: неможливість безпосереднього спостереження і виміру вкладу функціональних підрозділів фірми у колективний прибуток; розміщення ресурсів по функціональних підрозділах в залежності від активності їх керівника; прямий зв’язок між статусом керівника підрозділів та їх розмірами, що призводить до появи у керівників поведінки спрямованої на максимізацію частки сукупних ресурсів, призначених їхнім ресурсам; тенденція до росту фірми за рахунок зростання розмірів підрозділів без урахування фактору ефективності; намір керівника підрозділу отримати різного роду дискреційні інвестиційні проекти, які б оправдали наявність у підрозділах чималої чисельності персоналу. Уільямсон, відмічає зростання унітарної форми в якості основної її мети, вказує на те, що саме існування У-форми є перешкодою для диверсифікованого зростання. Звідси – один шаг до визнання необхідності пошуку організаційних форм, адекватних, передусім, фірмам, що притримуються стратегії диверсифікації. Адекватними формами корпоративної організації є Х-, М-форми, про що освідчать досвід американської та західноєвропейської промисловості.
Холдинг є компанією, яка володіє контрольними пакетами акцій або частками в паях інших компаній з метою контролю і управління їхньою діяльністю. Механізм контрольного пакету акцій дає право голосу, завдяки чому вона отримує можливість проводити єдину політику і здійснювати єдиний контроль над відповідністю інтересів великих об’єднань (конгломератів, трестів, концернів тощо) або прискорювати процеси диверсифікації. Зазвичай розрізняють чисті та змішані холдинги. Від чистих змішані відрізняються тим, що на додачу до контрольного пакету акцій і права управляти іншими компаніями, вони мають можливість займатися комерційною діяльністю або бізнесом, у той час, як чисті – це некомерційні підприємства, у тому сенсі, що у відповідності зі своїм статутом вони не можуть здійснювати торгові чи інші ділові операції за виключенням власно володіння акціями і в силу цього управління підконтрольними підприємствами.
Юридично холдинги можуть бути утворені у будь-якій формі, яку припускає законодавство країни, що реєструє їх. У правовому відношенні холдингові компанії можуть не мати юридичної ознаки як такої і керуються інструкціями статуту організації точно таким же чином, як наприклад, ті чи інші товариства з обмеженою відповідальністю. Найбільш поширені форми існування: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові компанії, державні організації.
Цілі утворення холдингів зазвичай такі: консолідація різних підприємств по відношенню до податків; створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств під егідою холдингу; проникнення через посередництво холдингів у виробництво та збут різних товарів; проведення єдиної політики та здійснення єдиного контролю над дотриманням загальних інтересів великих корпорацій; прискорення процесів диверсифікації; у випадку проміжних холдингів у структурі ТНК цілями створення є: мінімізація податку на дивіденди, акумулювання прибутків іноземних філій, мінімізація впливу валютного контролю на прибуток ТНК; централізація участі в капіталі інших компаній. Переваги та недоліки холдингів визначаються тим, що вони протиставляють конкуренції ефективну альтернативу – об’єднання та консолідацію. У той же час, це багато в чому визначає недоліки холдингу. Тому на практиці найкращі шанси у тих компаній, які знаходять золоту середину і використовують плюси консолідації за одночасної нейтралізації мінусів, джерелом яких є відсутність в середні холдингів конкуренції.
Велику увагу М-структурі приділяв О.Уільямсон, який бачив у ній і не без причин найбільш істотну організаційну інновацію ХХ століття. Багато в чому, саме завдяки його зусиллям, переваги М-форми стали достоїнством широкого наукового загалу, хоча поява М-форми відноситься до початку 20-х років ХХ століття, але інтерес до неї проявився – як в науковому, так і в практичному плані – лише в 60-х роках 20 ст. За часом це співпадає з проявом інтересу до трансакційної концепції, закладеної в працях Р.Коуза ще у 30-х роках. І це не випадково. Головними засновниками М-структури вважаються П.С.Дюпон та Ф.П. Слоун, а фірми-піонери – Дюпон та Дженерал Моторс. Основою для звернення до організаційної інновації в обох випадках стала нездатність організації в умовах строгої структури боротися з невдачами у бізнесі. Однак вихідні позиції у обох компаній дещо відрізнялися. Але обидві прийшли до М-форми, яка мала на увазі створення напівавтономних виробничих підрозділів (як правило, за статусом „центрів прибутку”), сформованих в залежності від типу продуктів, торгової марки або за географічною ознакою. По суті, наявність багатьох центрів прибутку є необхідною умовою ефективного функціонування (на принципах самоокупності та з оцінкою результатів діяльності за показником прибутку від використання виділених ним центральною компанією ресурсів) М-форми. В рамках визначеної центром стратегії дивізіони вільні діяти на власний розсуд. До основних причин успіху М-форми Чандлер відносить звільнення управляючих, відповідальних за долю всієї компанії, від більш рутинної операційної діяльності, надання їм часу, інформації і навіть психологічних умов для зайняття довгостроковим плануванням і оцінкою результатів функціонування фірми. Практична реалізація М-форми організаційної побудови може залежати від багатьох факторів: рівня і специфіки корпоративної культури, стратегічних цілей підприємства чи об’єднання та їх місії, виду корпоративної системи (банківська чи промислова ділова група, стратегічний альянс, концерн, консорціум, франчайзинг) та інше.
Інші організаційні форми (структури) є в тій чи іншій мірі модифікаціями базових структур. Так, У-форма може поєднувати в собі елементи лінійної, штабної, функціональної форм. Подальший її розвиток в матричну або проектну форми наближає її до М-форми. Багаточисельні також конкретні прояви Х-форми. З новіших форм необхідно відмітити розвиваючюся в теорії форму мережної індустріальної організації (МІО). Деякі властивості притаманні для мереж: об’єктивний характер переходу до мережної організації бізнесу в індустріально розвинутих країнах; орієнтація на послаблення ролі акціонерних зв’язків між групуючимися підприємствами; розширення в рамках теорії МІО аргументації використання в економіці відносин, які займають проміжне положення між чисто ринковими та внутрішньофірмовими зв’язками; посилення ролі інноваційного та інформаційного початків в економічному розвитку.
Для набуття тенденції переходу від ділових груп до мережного типу інтеграції універсального звучання до сих пір не набуло серйозних основ. Ґрунтуючись на особливостях різних форм інтеграції, а також специфіці базових організаційних форм, можна зробити висновки про той чи інший вид об’єднання.
Основні організаційні форми підприємств та їх об’єднань
Організаційні форми підприємств та їх об’єднань відрізняються значним різноманіттям. Тим не менш, багато з них можна звести до трьох найбільш характерних форм, які докладно розглядалися О. Уільямсоном і, які ми у відповідності з його теорією приймемо як базові. До них відносяться унітарна, холдингова та мультидивізіональна форма, інакше, У-, Х-, М-форма. Ці організаційні структури відрізняються, по-перше, технологією обробки інформації, тобто ступенем (де)централізації, і, по-друге, наявністю чи відсутністю захисних механізмів управління.
В У-формі використовується централізована технологія обробки інформації. Для крупних корпорацій та об’єднань ця технологія не найкраща. В Х-формі технологія ліпша, бо вона децентралізована, але захисту від рисків опортунізму в цій структурі не має. В М-формі організації використовується краща (децентралізована) технологія обробки інформації, до того ж вона захищена від ризиків опортуністичної поведінки учасників угоди.
Унітарна форма є традиційним типом організації фірм за функціональною ознакою. Організаційні особливості функціональної фірми загальновідомі: вона має переваги над лінійною формою, але поступається штабній, проектній, матричній, дивізіональній, сітьовій та іншим типам внутрішньофірмової організації бізнесу. Недоліки У-форми пояснюються тим, що притаманні централізованій, розділеній на відділи за функціональною ознакою підприємства можуть стати загрозою за умови зростання обсягів адміністративних задач, які вирішуються менеджерами, до таких розмірів, що вони не будуть в змозі ефективно виконувати свої обов’язки. З економічної точки зору У-форму можна охарактеризувати наступними особливостями: неможливість безпосереднього спостереження і виміру вкладу функціональних підрозділів фірми у колективний прибуток; розміщення ресурсів по функціональних підрозділах в залежності від активності їх керівника; прямий зв’язок між статусом керівника підрозділів та їх розмірами, що призводить до появи у керівників поведінки спрямованої на максимізацію частки сукупних ресурсів, призначених їхнім ресурсам; тенденція до росту фірми за рахунок зростання розмірів підрозділів без урахування фактору ефективності; намір керівника підрозділу отримати різного роду дискреційні інвестиційні проекти, які б оправдали наявність у підрозділах чималої чисельності персоналу. Уільямсон, відмічає зростання унітарної форми в якості основної її мети, вказує на те, що саме існування У-форми є перешкодою для диверсифікованого зростання. Звідси – один шаг до визнання необхідності пошуку організаційних форм, адекватних, передусім, фірмам, що притримуються стратегії диверсифікації. Адекватними формами корпоративної організації є Х-, М-форми, про що освідчать досвід американської та західноєвропейської промисловості.
Холдинг є компанією, яка володіє контрольними пакетами акцій або частками в паях інших компаній з метою контролю і управління їхньою діяльністю. Механізм контрольного пакету акцій дає право голосу, завдяки чому вона отримує можливість проводити єдину політику і здійснювати єдиний контроль над відповідністю інтересів великих об’єднань (конгломератів, трестів, концернів тощо) або прискорювати процеси диверсифікації. Зазвичай розрізняють чисті та змішані холдинги. Від чистих змішані відрізняються тим, що на додачу до контрольного пакету акцій і права управляти іншими компаніями, вони мають можливість займатися комерційною діяльністю або бізнесом, у той час, як чисті – це некомерційні підприємства, у тому сенсі, що у відповідності зі своїм статутом вони не можуть здійснювати торгові чи інші ділові операції за виключенням власно володіння акціями і в силу цього управління підконтрольними підприємствами.
Юридично холдинги можуть бути утворені у будь-якій формі, яку припускає законодавство країни, що реєструє їх. У правовому відношенні холдингові компанії можуть не мати юридичної ознаки як такої і керуються інструкціями статуту організації точно таким же чином, як наприклад, ті чи інші товариства з обмеженою відповідальністю. Найбільш поширені форми існування: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові компанії, державні організації.
Цілі утворення холдингів зазвичай такі: консолідація різних підприємств по відношенню до податків; створення додаткових виробничих потужностей в результаті злиття підприємств під егідою холдингу; проникнення через посередництво холдингів у виробництво та збут різних товарів; проведення єдиної політики та здійснення єдиного контролю над дотриманням загальних інтересів великих корпорацій; прискорення процесів диверсифікації; у випадку проміжних холдингів у структурі ТНК цілями створення є: мінімізація податку на дивіденди, акумулювання прибутків іноземних філій, мінімізація впливу валютного контролю на прибуток ТНК; централізація участі в капіталі інших компаній. Переваги та недоліки холдингів визначаються тим, що вони протиставляють конкуренції ефективну альтернативу – об’єднання та консолідацію. У той же час, це багато в чому визначає недоліки холдингу. Тому на практиці найкращі шанси у тих компаній, які знаходять золоту середину і використовують плюси консолідації за одночасної нейтралізації мінусів, джерелом яких є відсутність в середні холдингів конкуренції.
Велику увагу М-структурі приділяв О.Уільямсон, який бачив у ній і не без причин найбільш істотну організаційну інновацію ХХ століття. Багато в чому, саме завдяки його зусиллям, переваги М-форми стали достоїнством широкого наукового загалу, хоча поява М-форми відноситься до початку 20-х років ХХ століття, але інтерес до неї проявився – як в науковому, так і в практичному плані – лише в 60-х роках 20 ст. За часом це співпадає з проявом інтересу до трансакційної концепції, закладеної в працях Р.Коуза ще у 30-х роках. І це не випадково. Головними засновниками М-структури вважаються П.С.Дюпон та Ф.П. Слоун, а фірми-піонери – Дюпон та Дженерал Моторс. Основою для звернення до організаційної інновації в обох випадках стала нездатність організації в умовах строгої структури боротися з невдачами у бізнесі. Однак вихідні позиції у обох компаній дещо відрізнялися. Але обидві прийшли до М-форми, яка мала на увазі створення напівавтономних виробничих підрозділів (як правило, за статусом „центрів прибутку”), сформованих в залежності від типу продуктів, торгової марки або за географічною ознакою. По суті, наявність багатьох центрів прибутку є необхідною умовою ефективного функціонування (на принципах самоокупності та з оцінкою результатів діяльності за показником прибутку від використання виділених ним центральною компанією ресурсів) М-форми. В рамках визначеної центром стратегії дивізіони вільні діяти на власний розсуд. До основних причин успіху М-форми Чандлер відносить звільнення управляючих, відповідальних за долю всієї компанії, від більш рутинної операційної діяльності, надання їм часу, інформації і навіть психологічних умов для зайняття довгостроковим плануванням і оцінкою результатів функціонування фірми. Практична реалізація М-форми організаційної побудови може залежати від багатьох факторів: рівня і специфіки корпоративної культури, стратегічних цілей підприємства чи об’єднання та їх місії, виду корпоративної системи (банківська чи промислова ділова група, стратегічний альянс, концерн, консорціум, франчайзинг) та інше.
Інші організаційні форми (структури) є в тій чи іншій мірі модифікаціями базових структур. Так, У-форма може поєднувати в собі елементи лінійної, штабної, функціональної форм. Подальший її розвиток в матричну або проектну форми наближає її до М-форми. Багаточисельні також конкретні прояви Х-форми. З новіших форм необхідно відмітити розвиваючюся в теорії форму мережної індустріальної організації (МІО). Деякі властивості притаманні для мереж: об’єктивний характер переходу до мережної організації бізнесу в індустріально розвинутих країнах; орієнтація на послаблення ролі акціонерних зв’язків між групуючимися підприємствами; розширення в рамках теорії МІО аргументації використання в економіці відносин, які займають проміжне положення між чисто ринковими та внутрішньофірмовими зв’язками; посилення ролі інноваційного та інформаційного початків в економічному розвитку.
Для набуття тенденції переходу від ділових груп до мережного типу інтеграції універсального звучання до сих пір не набуло серйозних основ. Ґрунтуючись на особливостях різних форм інтеграції, а також специфіці базових організаційних форм, можна зробити висновки про той чи інший вид об’єднання.
