Система безготівкових розрахунків
Тема: Система безготівкових розрахунків
План:
1. З яких елементів складається система безготівкових розрахунків?
2. Які принципи покладено в основу організації безготівкових розрахунків?
3. Які форми безготівкових розрахунків частіше використовуються в ринковій практиці і які перспективи їх подальшого розвитку?
4. Чому розрахунки платіжними дорученнями частіше використовуються.
5. Які переваги і недоліки акредитивної форми безготівкових розрахунків?
6. Чим характерна систем міжбанківських безготівкових розрахунків?
7. Які перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні?
1. З яких елементів складається система безготівкових розрахунків
Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.
Головними елементами системи грошових розрахунків являються суб’єкти, об’єкти розрахунків, місце проведення розрахунків, форми розрахунків, спосіб платежу.
Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.
Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:
розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.
Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах
одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);
міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які
знаходяться на територіях різних держав).
У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
чеками;
акредитивами;
векселями;
платіжними вимогами;
інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійсню-ватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.
Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:
1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.
2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із Кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.
3. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи. надан-ням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.
4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.
2. Які принципи покладено в основу організації безготівкових розрахунків
Принципи організації безготівкових розрахунків:
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із по-точних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і по-слуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.
4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпоряд-женнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішен-ням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.
5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.
7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуго-вування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.
8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.
9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.
3. Які форми безготівкових розрахунків частіше використовуються в ринковій практиці і які перспективи їх подальшого розвитку
Слід зазначити, що порядок організації системи безготівкових розрахунків в господарському обороті України, загальні принципи його організації визначені в Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті (далі - Інструкція), що була затверджена Постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. №135 відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та з метою приведення нормативно-правових актів НБУ щодо порядку здійснення безготівкових розрахунків в установах банків у відповідність до законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та "Про банки і банківську діяльність" . Дана Інструкція запроваджена в дію після відповідно втрати чинності Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої Постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. №204.
Чинна Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:
меморіального ордера;
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення;
платіжної вимоги;
розрахункового чека;
акредитива.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами НБУ.
Платіжне доручення — це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта байку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами .
Платіжне доручення — це документ, що являє собою письмово оформлене розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
Окремим різновидом платіжного доручення є платіжна вимога-доручення. При цій формі в розрахунках беруть участь два суб'єкти:
- постачальник (сировини, товарів, робіт, послуг), що має право на одержання платежу;
- платник (одержувач), що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового (поточного, бюджетного) рахунку.
Отже, платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з верхньої частини (вимога одержувача коштів до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, робіт, послуг) та нижньої частини (доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, що зазначена в рядку "Сума до сплати літерами").
Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами розрахунків. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є:
недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
неможливість розрахунків чеками на велику суму;
складність оформлення чека.
Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі (постачальнику, бенефіціару), безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві.
Банк платника в цьому випадку називають банк-емітент, тобто Акредитиви застосовують при міжміських розрахунках, а також якщо постачальник переводить покупця на цю форму розрахунків, щоб мати гарантію одержання оплати, або в порядку санкцій.
Залежно від того, де акумулюються грошові кошти або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитивів:
покритий - акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.
непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні, про що робиться позначка безпосередньо на бланку акредитива. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.
Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару. При цьому дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.
4. Чому розрахунки платіжними дорученнями частіше використовуються
Платіжне доручення — це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта байку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами.
Платіжне доручення — це документ, що являє собою письмово оформлене розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки; день оформлення платіжного доручення не враховується. При цьому банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності (недостатності) коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.
У межах договірних відносин платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів.
Слід зазначити, що при частковій оплаті розрахункових документів в разі недостатності коштів на рахунках; документальному підтвердженні операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених у касу банку коштів;
перерахуванні банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку; виконанні банком платіжних доручень платника в довільній формі; перерахуванні банком коштів при закритті акредитива застосовується меморіальний ордер.
Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
відносно простий і швидкий документообіг;
прискорення руху коштів; можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.
Позитивні ж якості форми розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень полягають у наступному:
вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;
зміцнює договірні відносини в господарстві;
прискорює оформлення розрахункових документів;
платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
Саме тому платіжні доручення найчастіше використовуються при розрахунках.
5. Які переваги і недоліки акредитивної форми безготівкових розрахунків
Головна завада повсюдному й ефективному викорис-танню акредитивів — це велика кількість невідповіднос-тей між документами, що вимагаються та подаються за ак-редитивом. В операції з акредитивом всі документи мають відповідати його термінам та умовам із здійснення плате-жу (акцепту).
Щоб запобігти цій проблемі, продавець повинен бути впевненим, що акредитив відповідає контракту про купів-лю-продаж. Вирішення потенційних проблем продавець (експортер) повинен розпочинати, одержавши акредитив вперше, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодити-ся з невідповідностями в документах чи зіткнутися із ситу-ацією, коли невідповідності виявлено після відвантажен-ня товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для продавця, підприємство повинно просити покупця відкоригувати акредитив у банку-емітенті. Запит покупця щодо відкоригування акредитива необхідно зробити відповідно до моменту відвантаження товарів.
У разі подання невідповідних документів, підприємство-продавець вдається до таких заходів:
1) робить запит негоціюючому банку чи банку-плат-нику про коригування, повторно подавши документи. Повторне подання документів має відповідати даті за-кінчення акредитива, згідно з вимогами акредитива чи UCP. Таке вирішення проблеми можливе, коли докумен-ти пред'явлено відразу після транспортування і є час для повторного їх подання;
2) робить запит негоціюючому банку чи банку-плат-нику про контакт із банком-емітентом, найкраще за допо-могою телетрансмісійного повідомлення про дозвіл негоціювати (оплатити) чи акцептувати невідповідності;
3) надає інструкцію негоціюючому (оплачуючому) банкові відправити документи до банку-емітента для схва-лення (акцепту за акредитивом);
4) робить запит негоціюючому (оплачуючому) банкові акцептувати тратту під надання фондів чи проти гарантії.
При акредитивній формі розрахунків найчастіше зустрічаються наступні невідповідності в документах, які необхідно подати за акредитивом:—
коносамент містить позначки (не «чистий»);—
дата коносамента пізніша за дату, позначену в акре-дитиві;—
заявлений у коносаменті вантаж не відповідає вка-заному в акредитиві;—
коносамент не відображає товари, що фактично були відвантажені;—
заборонене відвантаження «на палубі»;—
немає підтвердження про оплату фрахту; —
заборонено коносамент чартер-партії;—
в акредитиві не вказано порт завантаження та при-значення;—
заборонено перевантаження;—
вексель та документи представлено після дати їх закінчення;—
опис товарів у рахунку відрізняється від опису в ак-редитиві;—
не вказано маркування та кількості упаковок ванта-жу в усіх документах;—
не вказано вагу вантажу в усіх документах;—
сума рахунка перевищує суму акредитива;—
сума рахунка відрізняється від суми векселя;—
вексель, транспортні чи страхові документи підпи-сано чи передано невповноваженою особою;—
страхові документи не заявлено в акредитиві;—
суму страхового покриття вказано у валюті, що відрізняється від валюти акредитива;—
фактична дата страхування в акредитиві не визна-чена або відрізняється від вказаної у транспортних доку-ментах;—
вантаж не застрахований.
На відміну від передоплати, акредитив надає продавцю надійну гарантію від недоплати.
Переваги акредитивних розрахунків для продавця :
Мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами та умовами акредитива для здійснення оплати за продукцію, яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зро-бити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов'язання щодо цієї опе-рації.
Швидкість та зручність. Оплата банком здійснюється швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера.
Успіх у фінансуванні. Вексель, акцептований банком, може бути дисконтований, якщо в країні існує ринок та-ких фінансових інструментів.
Але розрахунки акредитивами мають і свої недоліки для продавців:
Зниження конкурентоспроможності. Оскільки покупець несе значні витрати і здійснює великий обсяг роботи з па-перами, продавець, який продає товари лише за акредити-вом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів що-до розширення кола покупців.
Переваги акредитивних розрахунків для покупця (імпортера)
Можливість кредитування та фінансування. Угода за векселем з відстроченням не вимагає від покупця оплати за пред’явленням. Покупець також має змогу скористатися акцептним фінансуванням чи іншим видом фінансування, яке надає банк-емітент.
Безпека. Покупець може бути впевнений, що продавцю доведеться дотриматися всіх термінів та умов акреди-тива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих доку-ментів, покупець все-таки залежить від надійності продавця. Отже, покупець може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву.
Недоліки акредитивних розрахунків для покупця (імпортера). Збільшення витрат і зниження зручності. Найчастіше покупець є єдиним, хто несе витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати несе експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформ-лення.
6. Чим характерна систем міжбанківських безготівкових розрахунків
У 1992-1993 роках розрахунки між установами банків України проводилися за допомогою паперових розрахункових документів протягом трьох тижнів, а в деяких випадках - місяць і більше. Наслідок - надмірне відвернення коштів підприємств у розрахунки, зростання неплатежів суб'єктів господарювання.
Розуміючи важливість цієї проблеми, Національний банк України в 1992 році розробив Концепцію електронного грошового обігу в Україні, яка була розглянута банками України і затверджена Правлінням Національного банку України. Першочерговим завданням у ній визначено впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а на другому етапі - системи масових розрахунків населення з використанням пластикових карток.
Уже протягом 1993 року було створено сучасну систему електронних платежів, яка почала діяти в повному обсязі на території України з початку 1994 року. Завдяки її запровадженню зазначені проблеми було вирішено. Термін оборотності коштів скоротився до одного дня. Це дало можливість банкам ефективніше використовувати ресурси, а клієнтам - свої кошти.
Через систему електронних платежів протягом дня "прокручується" 3 - 3.5 мільярда гривень, тобто кожна гривня щоденно робить через платіжну систему 4.5 - 5 оборотів. Завдяки цьому банки не лише швидко надають, але й так само швидко повертають свої гроші, оперативно поповнюючи ресурси.
Нова система дала змогу, крім того, забезпечити чистоту міжбанківського простору. Завдяки їй Національний банк може тримати під контролем будь-яку ситуацію щодо здійснення міжбанківських розрахунків. Нині її учасниками є понад 2400 комерційних банків України та їх установ.
В процесі розвитку банківської системи удосконалюється і система міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські розрахунки є системою здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами у процесі їхньої діяльності. По суті, лише на основі розрахунків між різними банками та їхніми установами можна завершити розрахунки в народному господарстві: між підприємствами, із фінансовими органами, позабюджетними фондами тощо. Певна частина таких розрахунків служить для економічних зв'язків між банківськими установами наприклад, при розміщенні грошових коштів у формі депозитів і кредитів, купівлі та продажу цінних паперів.
Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів Національного банку України (далі СЕП), яка дає змогу здійснювати електронні міжбанківські розрахунки в режимі реального часу. При цьому кошти списуються в день надходження до банку розрахункових документів, якщо вони надійшли в операційний час, і наступного дня - якщо після операційного часу. Необхідно зазначити, що інформація, яка знаходиться в системі електронних платежів, надійно захищена від несанкціонованого втручання.
Крім проведення розрахунків через систему електронних платежів, комерційні банки можуть здійснювати їх через власну внутрішньобанківську платіжну систему (далі - ВПС), тобто програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який здійснює платіжний обіг між установами цього банку або об'єднанням банків та , можливо, іншими банківськими установами поза межами системи електронних платежів.
Для виконання платежів, розрахунків та інших послуг банки встановлюють між собою кореспондентські відносини.
Кореспондентські відносини - договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку.
Кореспондентські відносини можуть бути:
- між комерційними банками (установами) і регiональними управлiннями Національного банку;
- безпосередньо між комерційними банками.
Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням Національного банку на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського (субкореспондентського) рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку (установи) з іншими банками.
Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку- юридичній особі для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.
Субкореспондентський рахунок відкривається установі комерційного банку (філії, відділенню, управлінню тощо), яка не є юридичною особою для здійснення розрахунків на підставі укладеного кореспондентського договору.
Одночасно з відкриттям кореспондентського (субкореспондентського) рахунка, комерційному банку (установі) - учаснику системи електронних платежів відкривається технічний кореспондентський (субкореспондентський) рахунок, через який безпосередньо забезпечується здійснення міжбанківських розрахунків.
Технічний кореспондентський (субкореспондентський) рахунок це інформація в електронній формі, яка відображає зміни стану кореспондентського (субкореспондентського) рахунка банку-учасника системи електронних платежів в результаті виконання електронних міжбанківських розрахунків.
У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди.
Кореспондентські (субкореспондентські) рахунки відкриваються комерційному банку (установі) згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України.
Система електpонних міжбанківських розрахунків національного банку на сьогодні об"єднує понад 2400 банківських установ.
Учасниками системи електронних платежів можуть бути ті комерційні банки та їх установи, які мають кореспондентські (субкореспондентські) рахунки в регіональних управліннях Національного банку, задовольняють технічним і технологічним вимогам роботи в системі електронних платежів.
Система електронних платежів здійснює розрахунки між банками як в національній валюті, так і в мультивалютному режимі, а саме: приймання, передача електронних розрахункових підтверджень про їх отримання, ведення технічних рахунків учасників системи електронних платежів та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.
Електронний розрахунковий документ - банківське повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файлу при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.
Оброблення електронних розрахункових документів відбувається в порядку черговості надходження до системи. Переданий і прийнятий до системи електронний розрахунковий документ не підлягає відміні засобами системи.
Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів в систему електронних платежів є програмний комплекс "Операційний день банку", що являє собою програмне забезпечення, яке обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо).
Всім учасникам для виконання своїх функцій надаються відповідні програмно-технічні комплекси системи електронних платежів, захисту інформації та електронного зв'язку.
7. Які перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні.
Безготівкові розрахунки з часом в Україні будуть набувати все більшого поширення. Особливо великі перспективи у безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карт.
Сьогодні вже неможливо представити сучасну практику банківських операцій, торгових угод і взаємних платежів без розрахунків із застосуванням пластикових карт. "Пластикові гроші", як часто називають у засобах масової інформації ці платіжні засоби, завдяки своїй надійності, універсальності і зручності, завоювали заслужене визнання в усьому світі, одержали широке поширення й обіцяють зайняти лідируючу позицію стосовно наявних платежів уже до 2000 року. Так, на сьогоднішній день, тільки число власників карток Visa складає більш 300 млн. чоловік. Приблизно стільки ж клієнтів нараховує інша найбільша платіжна система, представлена альянсом MasterCard і EuroCard (ЄС/МС). Крім того, існує ще цілий ряд міжнародних платіжних систем, таких як American Express (AmEx), Diners Club (DC), JCB, не говорячи про численних національних, регіональних і локальних (між- і монобанківських) одновалютних систем.
Однак, незважаючи на істотне впровадження в Україні карт міжнародних платіжних систем, вони не стали в повному змісті платіжними, а використовуються в основному для зняття готівки. НБУ вважає, що йому удасться на цьому поприщі домогтися кращих результатів, ніж міжнародним платіжним системам. Пропонується безкоштовно забезпечувати банки готівкою в обсягах, видаваних ними через банкомати, зменшити тарифи за інкасацію паперових грошей у торгових підприємств, уможливити одержання готівки через POS-термінали в магазинах і ін.
Ведуча роль у справі підвищення частки безготівкових розрахунків приділяється Національній системі масових електронних платежів (НСМЕП). З її допомогою планується реалізувати ряд карткових проектів, у першу чергу в сфері оплати комунальних послуг і виплати соціальної допомоги. За станом на сучасний момент система поєднує 17 банків (в основному невеликих), що у цілому володіють 550 терміналами і банкоматами в 52 містах України.
До переваг НСМЕП начальник керування масових електронних платежів можна віднести низьку вартість трансакцій і високу швидкість їхнього виконання. Пілотний проект оплати комунальних послуг за допомогою карт почне реалізовуватися в в Одесі. В планах НСМЕП реалізація спільного проекту з «Укрпоштою»: «Цей проект передбачає здійснення за допомогою карт переказів, а також проведення «Укрпоштою» ряду банківських операцій.
Існують проекти по переводі столичних паркувань на оплату послуг за допомогою карт НСМЕП, а також із введенням у Києві так називаної «соціальної карти» — документа, що одночасно засвідчує особистість і являється платіжним засобом на транспорті. Ефективність подібних проектів очевидна, але дуже дорога. Тому київська влада їх підтримує, але реалізовувати не поспішає. Сьогодні не визначені ні терміни, ні навіть приблизний кошторис витрат на їхню реалізацію.
Однак так чи інакше, але “пластикові” гроші все в більш значній мірі входять в повсякденне життя громадян і господарську діяльність підприємств і організацій, поступово витісняючи готівку з грошового обігу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Абpамова М. А., Александpова Л. С. Финансы, денежное обpащение и кpедит: Учеб. пособие / Ин-т междунаp. пpава и экономики. — М., 1996. — 135с.
Гроші та кредит: Підручник. – За ред Івасіва Б.С.. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.
Лагутін В. Д. Гpоші та гpошовий обіг: Hавч. посібник. — К.: Знання, 1998. — 168с.
Hуpеев Р. М. Деньги, банки и денежно-кpедитная политика: Учеб. пособие. — М.: Финстатинфоpм, 1995. — 128с.
Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках. – К.: Вид. Центр Академія», 2002. – 379 с.
План:
1. З яких елементів складається система безготівкових розрахунків?
2. Які принципи покладено в основу організації безготівкових розрахунків?
3. Які форми безготівкових розрахунків частіше використовуються в ринковій практиці і які перспективи їх подальшого розвитку?
4. Чому розрахунки платіжними дорученнями частіше використовуються.
5. Які переваги і недоліки акредитивної форми безготівкових розрахунків?
6. Чим характерна систем міжбанківських безготівкових розрахунків?
7. Які перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні?
1. З яких елементів складається система безготівкових розрахунків
Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.
Головними елементами системи грошових розрахунків являються суб’єкти, об’єкти розрахунків, місце проведення розрахунків, форми розрахунків, спосіб платежу.
Безготівкові розрахунки поділяються на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.
Безготівкові розрахунки поділяються за об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, на дві групи:
розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи;
розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.
Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.
Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах
одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);
міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які
знаходяться на територіях різних держав).
У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків:
платіжними дорученнями;
платіжними вимогами-дорученнями;
чеками;
акредитивами;
векселями;
платіжними вимогами;
інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійсню-ватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.
Спосіб платежу характеризує порядок списання коштів із рахунків платників.
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:
1. Перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника.
2. Надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із Кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника.
3. Розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи. надан-ням послуг у процесі обміну діяльністю, з перерахуванням на відповідні рахунки учасників заліку лише непокритої суми.
4. Гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.
2. Які принципи покладено в основу організації безготівкових розрахунків
Принципи організації безготівкових розрахунків:
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на поточних та інших рахунках в установах банків.
2. Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із по-точних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.
3. Розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і по-слуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. На практиці застосовується також попередня оплата.
4. Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпоряд-женнями їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішен-ням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів.
5. Доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку.
6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника.
7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуго-вування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків.
8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні між собою договорів.
9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.
Організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожним підприємством грошових коштів за поставлену ним продукцію та надані послуги, чим сприяти прискоренню обігу оборотних коштів у розрахунках.
3. Які форми безготівкових розрахунків частіше використовуються в ринковій практиці і які перспективи їх подальшого розвитку
Слід зазначити, що порядок організації системи безготівкових розрахунків в господарському обороті України, загальні принципи його організації визначені в Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті (далі - Інструкція), що була затверджена Постановою Правління НБУ від 29 березня 2001 р. №135 відповідно до Закону України "Про Національний банк України" та з метою приведення нормативно-правових актів НБУ щодо порядку здійснення безготівкових розрахунків в установах банків у відповідність до законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та "Про банки і банківську діяльність" . Дана Інструкція запроваджена в дію після відповідно втрати чинності Інструкцією №7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої Постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. №204.
Чинна Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі:
меморіального ордера;
платіжного доручення;
платіжної вимоги-доручення;
платіжної вимоги;
розрахункового чека;
акредитива.
Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами НБУ.
Платіжне доручення — це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта байку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами .
Платіжне доручення — це документ, що являє собою письмово оформлене розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
Окремим різновидом платіжного доручення є платіжна вимога-доручення. При цій формі в розрахунках беруть участь два суб'єкти:
- постачальник (сировини, товарів, робіт, послуг), що має право на одержання платежу;
- платник (одержувач), що має право доручити банку здійснити платіж зі свого розрахункового (поточного, бюджетного) рахунку.
Отже, платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з верхньої частини (вимога одержувача коштів до платника сплатити вартість поставленої йому продукції, робіт, послуг) та нижньої частини (доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, що зазначена в рядку "Сума до сплати літерами").
Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами розрахунків. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є:
недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів;
неможливість розрахунків чеками на велику суму;
складність оформлення чека.
Акредитив — це грошове зобов'язання банку за дорученням свого клієнта здійснити третій особі (постачальнику, бенефіціару), безпосередньо або через інший уповноважений банк, платежі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги за умовами, передбаченими в акредитиві.
Банк платника в цьому випадку називають банк-емітент, тобто Акредитиви застосовують при міжміських розрахунках, а також якщо постачальник переводить покупця на цю форму розрахунків, щоб мати гарантію одержання оплати, або в порядку санкцій.
Залежно від того, де акумулюються грошові кошти або чиїми коштами спочатку здійснюється сплата постачальнику, застосовують такі види акредитивів:
покритий - акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку.
непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні, про що робиться позначка безпосередньо на бланку акредитива. У разі відсутності такої позначки акредитив вважається безвідкличним.
Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива бенефіціару. При цьому дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.
4. Чому розрахунки платіжними дорученнями частіше використовуються
Платіжне доручення — це документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта байку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Це найбільш поширена форма розрахунків, що використовується в місцевих і міжміських розрахунках між клієнтами, з бюджетом, органами соціального захисту, позабюджетними структурами.
Платіжне доручення — це документ, що являє собою письмово оформлене розпорядження платника банку, котрий його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів.
Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки; день оформлення платіжного доручення не враховується. При цьому банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності (недостатності) коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.
У межах договірних відносин платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів.
Слід зазначити, що при частковій оплаті розрахункових документів в разі недостатності коштів на рахунках; документальному підтвердженні операцій з перерахування з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб) внесених у касу банку коштів;
перерахуванні банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором постанови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку; виконанні банком платіжних доручень платника в довільній формі; перерахуванні банком коштів при закритті акредитива застосовується меморіальний ордер.
Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
відносно простий і швидкий документообіг;
прискорення руху коштів; можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.
Позитивні ж якості форми розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень полягають у наступному:
вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців;
зміцнює договірні відносини в господарстві;
прискорює оформлення розрахункових документів;
платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
Саме тому платіжні доручення найчастіше використовуються при розрахунках.
5. Які переваги і недоліки акредитивної форми безготівкових розрахунків
Головна завада повсюдному й ефективному викорис-танню акредитивів — це велика кількість невідповіднос-тей між документами, що вимагаються та подаються за ак-редитивом. В операції з акредитивом всі документи мають відповідати його термінам та умовам із здійснення плате-жу (акцепту).
Щоб запобігти цій проблемі, продавець повинен бути впевненим, що акредитив відповідає контракту про купів-лю-продаж. Вирішення потенційних проблем продавець (експортер) повинен розпочинати, одержавши акредитив вперше, оскільки заявник (покупець/імпортер) може не погодити-ся з невідповідностями в документах чи зіткнутися із ситу-ацією, коли невідповідності виявлено після відвантажен-ня товарів. За наявності невідповідностей, неприйнятних для продавця, підприємство повинно просити покупця відкоригувати акредитив у банку-емітенті. Запит покупця щодо відкоригування акредитива необхідно зробити відповідно до моменту відвантаження товарів.
У разі подання невідповідних документів, підприємство-продавець вдається до таких заходів:
1) робить запит негоціюючому банку чи банку-плат-нику про коригування, повторно подавши документи. Повторне подання документів має відповідати даті за-кінчення акредитива, згідно з вимогами акредитива чи UCP. Таке вирішення проблеми можливе, коли докумен-ти пред'явлено відразу після транспортування і є час для повторного їх подання;
2) робить запит негоціюючому банку чи банку-плат-нику про контакт із банком-емітентом, найкраще за допо-могою телетрансмісійного повідомлення про дозвіл негоціювати (оплатити) чи акцептувати невідповідності;
3) надає інструкцію негоціюючому (оплачуючому) банкові відправити документи до банку-емітента для схва-лення (акцепту за акредитивом);
4) робить запит негоціюючому (оплачуючому) банкові акцептувати тратту під надання фондів чи проти гарантії.
При акредитивній формі розрахунків найчастіше зустрічаються наступні невідповідності в документах, які необхідно подати за акредитивом:—
коносамент містить позначки (не «чистий»);—
дата коносамента пізніша за дату, позначену в акре-дитиві;—
заявлений у коносаменті вантаж не відповідає вка-заному в акредитиві;—
коносамент не відображає товари, що фактично були відвантажені;—
заборонене відвантаження «на палубі»;—
немає підтвердження про оплату фрахту; —
заборонено коносамент чартер-партії;—
в акредитиві не вказано порт завантаження та при-значення;—
заборонено перевантаження;—
вексель та документи представлено після дати їх закінчення;—
опис товарів у рахунку відрізняється від опису в ак-редитиві;—
не вказано маркування та кількості упаковок ванта-жу в усіх документах;—
не вказано вагу вантажу в усіх документах;—
сума рахунка перевищує суму акредитива;—
сума рахунка відрізняється від суми векселя;—
вексель, транспортні чи страхові документи підпи-сано чи передано невповноваженою особою;—
страхові документи не заявлено в акредитиві;—
суму страхового покриття вказано у валюті, що відрізняється від валюти акредитива;—
фактична дата страхування в акредитиві не визна-чена або відрізняється від вказаної у транспортних доку-ментах;—
вантаж не застрахований.
На відміну від передоплати, акредитив надає продавцю надійну гарантію від недоплати.
Переваги акредитивних розрахунків для продавця :
Мінімальний ризик несплати. Експортер, погоджуючись з термінами та умовами акредитива для здійснення оплати за продукцію, яку він має намір закупити, звертається до банку-емітента чи до підтверджуючого банку з метою зро-бити оплату. Банк не може відмовитися від оплати, якщо він узяв на себе безвідзивне зобов'язання щодо цієї опе-рації.
Швидкість та зручність. Оплата банком здійснюється швидше і значно надійніше, ніж інкасо від експортера.
Успіх у фінансуванні. Вексель, акцептований банком, може бути дисконтований, якщо в країні існує ринок та-ких фінансових інструментів.
Але розрахунки акредитивами мають і свої недоліки для продавців:
Зниження конкурентоспроможності. Оскільки покупець несе значні витрати і здійснює великий обсяг роботи з па-перами, продавець, який продає товари лише за акредити-вом, може обмежити свій ринок, зазнаючи труднощів що-до розширення кола покупців.
Переваги акредитивних розрахунків для покупця (імпортера)
Можливість кредитування та фінансування. Угода за векселем з відстроченням не вимагає від покупця оплати за пред’явленням. Покупець також має змогу скористатися акцептним фінансуванням чи іншим видом фінансування, яке надає банк-емітент.
Безпека. Покупець може бути впевнений, що продавцю доведеться дотриматися всіх термінів та умов акреди-тива до моменту оплати. Оскільки банк не несе відповідальності за якість та відповідність наданих доку-ментів, покупець все-таки залежить від надійності продавця. Отже, покупець може бути впевненим тільки у відповідності документів акредитиву.
Недоліки акредитивних розрахунків для покупця (імпортера). Збільшення витрат і зниження зручності. Найчастіше покупець є єдиним, хто несе витрати за акредитивом (на відміну від інкасо, де витрати несе експортер). Акредитив коштує дорожче за інкасо й забирає більше часу на оформ-лення.
6. Чим характерна систем міжбанківських безготівкових розрахунків
У 1992-1993 роках розрахунки між установами банків України проводилися за допомогою паперових розрахункових документів протягом трьох тижнів, а в деяких випадках - місяць і більше. Наслідок - надмірне відвернення коштів підприємств у розрахунки, зростання неплатежів суб'єктів господарювання.
Розуміючи важливість цієї проблеми, Національний банк України в 1992 році розробив Концепцію електронного грошового обігу в Україні, яка була розглянута банками України і затверджена Правлінням Національного банку України. Першочерговим завданням у ній визначено впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, а на другому етапі - системи масових розрахунків населення з використанням пластикових карток.
Уже протягом 1993 року було створено сучасну систему електронних платежів, яка почала діяти в повному обсязі на території України з початку 1994 року. Завдяки її запровадженню зазначені проблеми було вирішено. Термін оборотності коштів скоротився до одного дня. Це дало можливість банкам ефективніше використовувати ресурси, а клієнтам - свої кошти.
Через систему електронних платежів протягом дня "прокручується" 3 - 3.5 мільярда гривень, тобто кожна гривня щоденно робить через платіжну систему 4.5 - 5 оборотів. Завдяки цьому банки не лише швидко надають, але й так само швидко повертають свої гроші, оперативно поповнюючи ресурси.
Нова система дала змогу, крім того, забезпечити чистоту міжбанківського простору. Завдяки їй Національний банк може тримати під контролем будь-яку ситуацію щодо здійснення міжбанківських розрахунків. Нині її учасниками є понад 2400 комерційних банків України та їх установ.
В процесі розвитку банківської системи удосконалюється і система міжбанківських розрахунків.
Міжбанківські розрахунки є системою здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами у процесі їхньої діяльності. По суті, лише на основі розрахунків між різними банками та їхніми установами можна завершити розрахунки в народному господарстві: між підприємствами, із фінансовими органами, позабюджетними фондами тощо. Певна частина таких розрахунків служить для економічних зв'язків між банківськими установами наприклад, при розміщенні грошових коштів у формі депозитів і кредитів, купівлі та продажу цінних паперів.
Міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися через систему електронних платежів Національного банку України (далі СЕП), яка дає змогу здійснювати електронні міжбанківські розрахунки в режимі реального часу. При цьому кошти списуються в день надходження до банку розрахункових документів, якщо вони надійшли в операційний час, і наступного дня - якщо після операційного часу. Необхідно зазначити, що інформація, яка знаходиться в системі електронних платежів, надійно захищена від несанкціонованого втручання.
Крім проведення розрахунків через систему електронних платежів, комерційні банки можуть здійснювати їх через власну внутрішньобанківську платіжну систему (далі - ВПС), тобто програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який здійснює платіжний обіг між установами цього банку або об'єднанням банків та , можливо, іншими банківськими установами поза межами системи електронних платежів.
Для виконання платежів, розрахунків та інших послуг банки встановлюють між собою кореспондентські відносини.
Кореспондентські відносини - договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку.
Кореспондентські відносини можуть бути:
- між комерційними банками (установами) і регiональними управлiннями Національного банку;
- безпосередньо між комерційними банками.
Кореспондентські відносини встановлюються комерційним банком (установою) з регіональним управлінням Національного банку на підставі укладеного між ними договору про відкриття кореспондентського (субкореспондентського) рахунку для проведення міжбанківських розрахунків комерційного банку (установи) з іншими банками.
Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку- юридичній особі для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.
Субкореспондентський рахунок відкривається установі комерційного банку (філії, відділенню, управлінню тощо), яка не є юридичною особою для здійснення розрахунків на підставі укладеного кореспондентського договору.
Одночасно з відкриттям кореспондентського (субкореспондентського) рахунка, комерційному банку (установі) - учаснику системи електронних платежів відкривається технічний кореспондентський (субкореспондентський) рахунок, через який безпосередньо забезпечується здійснення міжбанківських розрахунків.
Технічний кореспондентський (субкореспондентський) рахунок це інформація в електронній формі, яка відображає зміни стану кореспондентського (субкореспондентського) рахунка банку-учасника системи електронних платежів в результаті виконання електронних міжбанківських розрахунків.
У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди.
Кореспондентські (субкореспондентські) рахунки відкриваються комерційному банку (установі) згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України.
Система електpонних міжбанківських розрахунків національного банку на сьогодні об"єднує понад 2400 банківських установ.
Учасниками системи електронних платежів можуть бути ті комерційні банки та їх установи, які мають кореспондентські (субкореспондентські) рахунки в регіональних управліннях Національного банку, задовольняють технічним і технологічним вимогам роботи в системі електронних платежів.
Система електронних платежів здійснює розрахунки між банками як в національній валюті, так і в мультивалютному режимі, а саме: приймання, передача електронних розрахункових підтверджень про їх отримання, ведення технічних рахунків учасників системи електронних платежів та надання інформації про стан міжбанківських розрахунків.
Електронний розрахунковий документ - банківське повідомлення визначеного формату, яке містить встановлені реквізити і несе інформацію про перерахування коштів, приймає вигляд файлу при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.
Оброблення електронних розрахункових документів відбувається в порядку черговості надходження до системи. Переданий і прийнятий до системи електронний розрахунковий документ не підлягає відміні засобами системи.
Єдиним джерелом надходження електронних розрахункових документів в систему електронних платежів є програмний комплекс "Операційний день банку", що являє собою програмне забезпечення, яке обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо).
Всім учасникам для виконання своїх функцій надаються відповідні програмно-технічні комплекси системи електронних платежів, захисту інформації та електронного зв'язку.
7. Які перспективи розвитку безготівкових розрахунків в Україні.
Безготівкові розрахунки з часом в Україні будуть набувати все більшого поширення. Особливо великі перспективи у безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карт.
Сьогодні вже неможливо представити сучасну практику банківських операцій, торгових угод і взаємних платежів без розрахунків із застосуванням пластикових карт. "Пластикові гроші", як часто називають у засобах масової інформації ці платіжні засоби, завдяки своїй надійності, універсальності і зручності, завоювали заслужене визнання в усьому світі, одержали широке поширення й обіцяють зайняти лідируючу позицію стосовно наявних платежів уже до 2000 року. Так, на сьогоднішній день, тільки число власників карток Visa складає більш 300 млн. чоловік. Приблизно стільки ж клієнтів нараховує інша найбільша платіжна система, представлена альянсом MasterCard і EuroCard (ЄС/МС). Крім того, існує ще цілий ряд міжнародних платіжних систем, таких як American Express (AmEx), Diners Club (DC), JCB, не говорячи про численних національних, регіональних і локальних (між- і монобанківських) одновалютних систем.
Однак, незважаючи на істотне впровадження в Україні карт міжнародних платіжних систем, вони не стали в повному змісті платіжними, а використовуються в основному для зняття готівки. НБУ вважає, що йому удасться на цьому поприщі домогтися кращих результатів, ніж міжнародним платіжним системам. Пропонується безкоштовно забезпечувати банки готівкою в обсягах, видаваних ними через банкомати, зменшити тарифи за інкасацію паперових грошей у торгових підприємств, уможливити одержання готівки через POS-термінали в магазинах і ін.
Ведуча роль у справі підвищення частки безготівкових розрахунків приділяється Національній системі масових електронних платежів (НСМЕП). З її допомогою планується реалізувати ряд карткових проектів, у першу чергу в сфері оплати комунальних послуг і виплати соціальної допомоги. За станом на сучасний момент система поєднує 17 банків (в основному невеликих), що у цілому володіють 550 терміналами і банкоматами в 52 містах України.
До переваг НСМЕП начальник керування масових електронних платежів можна віднести низьку вартість трансакцій і високу швидкість їхнього виконання. Пілотний проект оплати комунальних послуг за допомогою карт почне реалізовуватися в в Одесі. В планах НСМЕП реалізація спільного проекту з «Укрпоштою»: «Цей проект передбачає здійснення за допомогою карт переказів, а також проведення «Укрпоштою» ряду банківських операцій.
Існують проекти по переводі столичних паркувань на оплату послуг за допомогою карт НСМЕП, а також із введенням у Києві так називаної «соціальної карти» — документа, що одночасно засвідчує особистість і являється платіжним засобом на транспорті. Ефективність подібних проектів очевидна, але дуже дорога. Тому київська влада їх підтримує, але реалізовувати не поспішає. Сьогодні не визначені ні терміни, ні навіть приблизний кошторис витрат на їхню реалізацію.
Однак так чи інакше, але “пластикові” гроші все в більш значній мірі входять в повсякденне життя громадян і господарську діяльність підприємств і організацій, поступово витісняючи готівку з грошового обігу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Абpамова М. А., Александpова Л. С. Финансы, денежное обpащение и кpедит: Учеб. пособие / Ин-т междунаp. пpава и экономики. — М., 1996. — 135с.
Гроші та кредит: Підручник. – За ред Івасіва Б.С.. – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. – 510 с.
Лагутін В. Д. Гpоші та гpошовий обіг: Hавч. посібник. — К.: Знання, 1998. — 168с.
Hуpеев Р. М. Деньги, банки и денежно-кpедитная политика: Учеб. пособие. — М.: Финстатинфоpм, 1995. — 128с.
Руденко Л.В. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках. – К.: Вид. Центр Академія», 2002. – 379 с.
