ПРЕСА ДОНБАСУ ВІД ЗАРОДЖЕННЯ ДО 1917 р.
РЕФЕРАТ
НА ТЕМУ:
ПРЕСА ДОНБАСУ ВІД ЗАРОДЖЕННЯ ДО 1917 р.
Територія, яку нині займають Донецька та Луганська області, довгий час належала до Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Тому початком місцевої журналістики слід вважати 1838 рік, коли за рішенням царського уряду в семи губерніях Малоросії почали видаватися офіціозні газети губернських управ. “Екатеринославские губернские ведомости” - одна з них, перший номер її було видано 7 січня 1838 року, останній у 1918 році.У різні періоди вона виходила раз, двічі (з 1868 р.) або тричі (з 1904 р.) на тиждень, а з 1894 по 1900 - навіть щодня. Її зміст становили, крім інформації про діяльність місцевих органів влади, матеріали про сільське господарство й торгівлю, вибори до земських управ, міської думи, культурне життя краю тощо. Другий великий часопис - журнал “Екатеринославские епархиальные ведомости”, що виходив двічі-тричі на місяць, теж був офіційним виданням братства святого Володимира при Катеринославській духовній семінарії. Часопис церковного напрямку мав, втім, і неофіційну частину. Протоколи зїздів духовенства, сучасні події та історія православної церкви складали переважно зміст його номерів.
Власне на теренах українського Донбасу, тобто Донеччини, Луганщини та західного Донбасу (з центром у Павлограді) перші газети були започатковані наприкінці XIX століття. В історії луганської преси важливу роль відіграв Словяносербськ, який певний час був адміністративним центром краю. Саме тут вийшов перший і певний час єдиний україномовний часопис Луганщини “Славяносербський хлібороб” - з листопада 1917 р. по 1918 рік його видавали Слов”яносербські повітова селянська спілка та спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. Лише з 12 номера газета почала виходити рідною мовою, а до того часу виходив російськомовний “Славяносербский хлебороб”, газета, яка перед тим, з 1 липня цього ж року, мала назву “Голос крестьянина”. Ці номери щоденної селянської громадсько-політичної, соціалістичної та кооперативної газети зберігаються в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Товариство “Просвіта” видало у Павлограді один номер україномовного часопису “Степ” - від 1 квітня 1917 року, редактором його був К. М. Зінковський. Події цій надається велике значення саме через малочисельність української преси Донбасу: просвітянський “Степ” згадує навіть А.Животко в своїй “Історії української журналістики” мюнхенського видання.
Історію російськомовних періодичних видань Донбасу, які висвітлювали життя краю, слід розпочати від 15 грудня 1899 року, коли в крупному портовому місті Маріуполі почала видаватися громадська та торгово-промислова газета “Мариупольский справочный листок”, що виходила тричі на тиждень до 1900 року. Всього було випущено 53 номери цієї газети, редактором та видавцем якої був П. Н. Фалькевич. Перші пять її номерів можна знайти в Російській національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі.
Преса Луганщини започатковується у 1903 році, коли почала виходити двічі на тиждень до 1906 року безкоштовна газета “Донецкий листок” - видання “опекунства крестьянских сирот и округа Славяносербского уезда” - її редактором був М. А. Унгер-Штернберг (або Штерберг).
З того ж року, і до 1913 р., також безкоштовно, тричі на місяць виходив “Листок объявлений Славяносербского земства”, з початку 1914 р. - під назвою “Известия Славяносербского земства”, згодом, з 1915 р., під час тимчасової зупинки, - “Луганский листок” (див. нижче). Цікавим явищем в місцевій пресі 1905 - 1906 рр. була щоденна суспільно-літературна газета “Донецкое слово”, яка робила ставку на високу оперативність, друкувала термінові, а в разі потреби і вечірні випуски. Цю назву перебрала з 1 лютого 1906 року інша газета, яку спочатку (до 11-го номера) продовжував рдагувати та видавати А. П. Єленєв, а далі редактором-видавцем став І. В. Сладковський.
“Пік” розвитку луганської преси часів першої російської революції припав на 1906 рік, коли майже одночасно тут виходили:
“Донецкое слово” (з 1 лютого по 16 червня випущено 42 номери), згодом “Донецкие новости” (з червня по серпень - 21 номер, ця гвзета надсилалася передплатникам “Донецкого слова”, видання якої було призупинено. Редактор-видавець А.-Б.Л. Ривлін). Після припинення й цього видання передплатникам “Донецкого слова” продовжувала надходити газета “Донецкая речь” (з серпня по вересень вийшло 29 номерів, до окремих з них випускався додаток. Редактор-видавець Б. Ф. Шульгін,). Всі три - суспільні і політичні газети, присвячені “интересам трудящегося населения”, виходили, за тодішнім територіальним діленням, на “Донецький промисловий район”;
“Донецкая истина” - щотижнева політична, громадська та літературна газета випускалася від листопада 1906 р. по вересень 1907 р., редактор-видавець А.-Б.Л. Ривлін;
“Северный Донец” - громадсько-політичний орган, “посвященный защите интересов труда”, загалом від 30 вересня 1906 року вийшло 36 номерів, редактор-видавець Л. О. Соколов (псевдонім - Л. Долін).
Лише в архівних документах збереглася згадка про щоденну газету “Донецкое эхо”, що виходила тут в 1906 році.
Не можна обминути увагою й “орган трудящихся масс”, і одночасно “орган Луганского комитета РСДРП” - “Донецкий колокол” (грудень 1906 р. - січень 1907 р.), що виходив спочатку раз, а потім два і навіть три рази на тиждень. Лише в 1957 році зявилася згадка про нелегальну більшовицьку газету з характерною назвою “Текущий момент”, орган Катеринославської залізничної організації РСДРП. але точно відомо про випуск лише одного номера в березні 1907 р.
Ради робітничих депутатів були на той час нелегальними органами самоврядування мас, захоплених революційним рухом - і перша з відомих власне радянських газет виходила в Юзівці (стара назва Донецька) - “Известия Совета рабочих депутатов Юзовского района”, два непронумерованих випуски якої побачили світ у 1905 році: перший з них видала Рада (він зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського в Києві), а другий - виконком цієї Ради.
Після закінчення революції 1905-1907 рр. кількість газет, особливо приватних, в краї, як і в усій Російській імперії, зменшилася до мінімуму. Показовою є історія політичної, громадської, літературної та економічної щоденної газети “Донецкая жизнь” (перший редактор-видавець Й. С. Житомирський), яка почала виходити в Луганську в жовтні 1909 р., і випускалася до жовтня 1914 р., але в 1911 році з 5 березня по 15 червня не друкувалася через арешт редактора, і в цей час замість неї видавалася газета “Новая Донецкая жизнь”.
Продовжили випуск земські газети. Одна з них - “Луганский листок” (1915 - 1917 рр.), видання Словяносербської земської управи, яке додавало до щоденних номерів ще й “Нічні телеграми “Луганського листка”. Друга - щотижневик “Народная газета Бахмутского земства” - виходила з 1906 по 1917 р., але в цей останній рік, по 16 (за іншими даними по 18) червня 1917 року, мала назву “Трудовой союз”.
З 1911 році помітними виданнями стали щоденні газети “Донецкие вести”, яка, з перервою у 1912 році, виходила до 1915 р., та “Донецкий бассейн” - до 1916 р. “Голос крестьянина” - вже згадувана російськомовна газета, виходила з липня по травень 1913 р. як орган Словяносербських селянської й кооперативної спілок - газета “політична і соціалістична”.
Приблизно в цей же час, на підйомі першої, а за нею другої революційних хвиль, вже у 1917 році, справжніми центрами приватної журналістики стали поруч з Луганськом Бахмут (нині Артемівськ Донецької області) та Маріуполь (за радянських часів Жданов Донецької області). Так, в Маріуполі з 4 травня 1906 р. по 31 грудня 1917 року виходила політична, громадська, економічна та літературна газета “Мариупольская жизнь”, яку редагувала та видавала родина Копкіних. Дуже цікаво і показово, що це щоденне видання мало ще в 1906 - 1910 рр. додатки, а в 1914 - 1916 рр. воно виходило навіть двічі-тричі на день, при цьому додатки мали ту саму назву, але містили підзаголовок: “Телеграммы Петроградского телеграфного агентства и от собственных корреспондентов”.
В грудні 1906 року вийшли 15 номерів газети “Вестник Мариуполя” (редактор-видавець М. І. Коваленко). Щоденною безплатною газетою тут був “Мариупольский листок объявлений” (травень-червень 1908 року, всього 32 номери, редактор-видавець І. Л. Шпарбер). Після тривалої перерви, у жовтні 1915 року почала виходити щоденно і проіснувала до травня 1916 року громадсько-політична і літературна маріупольська газета “Приазовская речь” (перший редактор-видавець Н. Ш. Букштейн, псевдонім - Андреа Спереллі, всього вийшло 108 номерів).
Про непрості умови виходу місцевої преси між революціями. у так званий період реакції, свідчить історія щоденної вечірньої газети “Бахмутський листок”. Її вихід було розпочато 15 квітня 1912 року (редактор-видавець М. Мишнаєвський), але після 13 номера, з 1 травня по 29 вересня, випуск було за розпорядженням місцевої адміністрації тимчасово зупинено, і в цей час передплатникам надсилалася газета “Донецкое слово”, її випуск тривав і в 1913 році, всього було видано 116 номерів, але редактором-видавцем був уже Ю. Ф. Махлевич. У січні-лютому 1913 року В. М. Малашенко спробував випускати нову щоденну газету “Бахмутский курьер”, однак на 14 номері її вихід скінчився. Натомість перша жінка з редакторів-видавців, Олена Олександрівна Кашникова розпочала 16 травня 1913 року випуск щоденної вечірньої газети “Бахмутская копейка”, і це видання проіснувало до серпня 1915 року. З липня 1914 року по квітень 1917 року тут видавалася щоденна приватна газета “Бахмутская жизнь”, всього вийшло 986 її номерів, це рекордна довготривалість. Дуже цікавою була спроба випускати тут у 1912 році власний щотижневий літературно-художній, популярно-науковий та гумористичний журнал “Сфинкс”: протягом серпня та вересня вийшло 4 номери, редактором-видавцем була О. О. Кашникова.
У Павлограді 8 лютого 1909 року почав видаватися щотижневик “Провинциальное слово”, але відомі тільки пять його номерів. Не збереглося жодного номера другої на західному Донбасі газети - “Павлоградський листок”, про яку лише відомо, що виходила вона у 1915 році та її редактором був Штрамберг.
Але загалом значна кількість газет зявилася в Донбасі саме навесні та влітку 1917 року, тобто під час другої російської революції (лютневої). Здебільшого це були видання новостворених органів влади.
За два місяці (березень - квітень 1917 р.) вийшло 4 номери газети “Известия Луганского совета рабочих и солдатских депутатов”, редактор - Г. М. Римський-Корсаков (псевдонім - Г. Ларін). Вийшов один номер газети “Известия Славяносербского уездного общественного комитета” - як приклад газет-одноденок з невизначеною політичною орієнтацією. Як відомо, місцеві ради створювалися, виходячи з реальної розстановки політичних сил у місті чи повіті. Здебільшого це були строкаті у політичному відношенні обєднання громадян революційної епохи. Це позначалося й на орієнтації газет, які вони видавали.
“Известия Бахмутского комитета спасения революции” - видання з такою невизначеною політично назвою вийшло в світ одноразово 16 вересня 1917 року.
“Известия Бюро Советов рабочих и солдатских депутатов Центрального района” (Никитовка), про складні умови її видання свідчить те, що вона чотири рази на 20 номерів від квітня по серпень 1917 року міняла видавця.
“Известия Мариупольского Совета рабочих и солдатских депутатов”, вийшло 50 номерів.
“Известия Совета рабочих депутатов города Павлограда” - початок видання у березні 1917 року, а з 30 квітня мала назву “Известия Павлоградского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов” і виходила по 21 травня.
“Известия Советов рабочих и солдатских депутатов Макеевского горного района”, редактор С. Й. Губергріц видав 53 номери від квітня по 27 червня 1917 року, тобто по час, коли скінчилося “двовладдя” в Петрограді.
“Известия Юзовского Совета рабочих и солдатских депутатов”, з липня 1917 року до припинення видання у 1918 році вийшло 64 номери.
“Народная газета” - орган Єнакієвської Ради робітничих і солдатських депутатів, всього вийшло 120 номерів.
Як цікава ілюстрація життя преси тих часів сприймається випуск у червні 1917 року двох номерів газети “Известия Совета рабочих и крестьянских депутатов станции Гришино” (нині Червоноармійськ Донецької області) або газета “Народная свобода”, щотижнева, а згодом, з номера 4 по 87, щоденна, видавцем якої була “Бахмутская отдельная партия народной свободы”.
У цей період створюються низові газети на Луганщині. Помітнішими були “Известия Лозово-Павловского Совета рабочих и крестьянских депутатов” (нині Брянка) - 225 номерів цього видання вийшли в світ від березня 1917 року до початку 1918-го, та щоденна газета Союзу робітничих та солдатських депутатів району, що виходила в Лисичанську від 5 травня по 31 грудня 1917 року - “Голос рабочего” (редактор Бистрицький). Всі її 173 номери зберігаються в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Редакція інколи випускала навіть власний додаток. Почала видаватися газета в Кадіївці (нині Стаханов) - “Известия Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Кадиевского подрайона”, де з квітня по липень 1917 р. вийшло 10 номерів.
В ці ж місяці почався випуск періодичних видань політичних партій.
Розпочинала власну історію більшовицька преса, якій невдовзі належало залишитися єдиним типом видань на теренах краю, як і всієї радянської України. Слід згадати нелегальну більшовицьку газету, що випускалася в серпні 1916 року гектографічним друком на Вознесенському руднику - “Правда труда”, вона подавалася, однак, як видання “Донецкого коллектива РСДРП” та як “Орган революционного пролетариата Донецкого бассейна”.
14 червня 1917 р. вийшов перший номер газети “Донецкий пролетарий” (пізніше - “Луганская правда”) - щоденної російськомовної газети, органу Луганського комітету РСДРП, виходила до червня 1918 р. За цей час вийшло 218 номерів. Її першим редактором був видатний радянський партійний діяч К. Ворошилов. Меншовики обєднувалися навколо “Зари” - органу Словяносербського повітового та Луганського міського комітетів РСДРП (обєднаних), яка подавала себе читачам як “газета общественная, политическая и литературная”. Було випущено, вірогідно, 98 номерів від 29 серпня 1917 року по початок 1918 року. Подібним виданням був і орган Бахмутського комітету РСДРП (обєднаного) “Голос социал-демократа”, 14 номерів якого побачили світ з червня по листопад 1917 року з перервою у вересні-жовтні.
Соціалісти-революціонери спробували видавати власну газету під традиційною назвою “Земля и воля”. Втім, у світ вийшов як передвиборчий листок всього один номер за 30 червня 1917 року, оголошений як орган муніципальної комісії Луганського комітету есерів та обєднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Видавцем її виступила Катеринославська губернська муніципальна комісія такого дивного поєднання партій. Вийшли 13 номерів есерівської газети в Юзівці - “Клич народа”, видавець - районний комітет партії соціалістів-революціонерів, редактором її був М. В. Котрохов. Цікавою була спроба випустити газету “Еврейский социалист”, два номери якої побачили світ у цьому ж році.
Окремою помітною сторінкою історії преси Луганська було видання кількох дитячих щотижневих ілюстрованих журналів для єврейських дітей. Два з них були російськомовні - “Юный Израиль” (1909 - 1912 рр., на додаток видавали серію “Еврейская детская библиотека”, російсько-єврейський словник “Малютка”) і “Цветник Иудеи” (1912 - 1913 рр.).. Третій - “Квіти” (1907 - 1913 рр.) - видавався єврейською мовою.
Перші зразки позаполітичної преси Луганщини становлять журнал “Известия общества штейгеров”, “горно-технический и профессиональный журнал”, що видавався 6 разів на рік з 1912 по 1916 роки, та “Коммерческое образование”, що виходило у 1915 році. Цікавими є й спроби учнівської молоді Донбасу самотужки випускати власні видання. Так, щомісячний літературний, популярно-науковий та критичний журнал учнів Маріупольської гімназії “Первоцвет” виходив з 1910 по 1914 роки, щомісячний учнівський журнал при Бахмутському Реальному училищі “Проблески” у жовтні-грудні 1916 року, а щотижневий орган Бахмутської організації учнів “Новая школа” - у серпні-вересні 1917 р.
Місцева україномовна преса (обласна, районна, міська, низова) компартійного зразку почала бурхливо розвиватися вже після остаточного встановлення радянської влади на Луганщині.
Ретроспективний аналіз історії преси Донбасу від початків до 1918 року дає підстави для таких висновків:
- за винятком двох видань: “Славяносербський хлібороб” та “Степ” - в регіоні випускалися російськомовні видання;
- незважаючи на те, що адміністративний центр губернії знаходився у Катеринославі, місцева преса розвивалася досить активно: в Луганську виходило загалом 32 часописи, у Юзівці 5, у Бахмуті 14, у Маріуполі 11, у Павлограді 6;
- кількісне співвідношення - 35 приватних часописів проти 24 видань органів державного управління та самоуправління - підтверджує життєздатність за тих умов саме перших, де і видавцем, і редактором була здебільшого одна особа;
- якісне порівняння показує, що найтривалішим було існування або приватних громадських газет загальнодемократичного напрямку, або окремих видань місцевих органів влади, де, напевно, надавали редакціям належну допомогу;
- велика кількість газет-одноденок підтверджує думку про те, що і в ті часи видання часописів було справою доволі ризикованою та вимагало або великих інтелектуальних витрат, або тривалої матеріальної підтримки видавців.
Історія преси Донбасу вимагає подальшого поглибленого вивчення, адже вона містить у собі багато цінного досвіду. Однак продовження цієї справи потребує чималих витрат, адже практично всі екземпляри друкованих видань цього періоду зберігаються за межами України.
НА ТЕМУ:
ПРЕСА ДОНБАСУ ВІД ЗАРОДЖЕННЯ ДО 1917 р.
Територія, яку нині займають Донецька та Луганська області, довгий час належала до Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). Тому початком місцевої журналістики слід вважати 1838 рік, коли за рішенням царського уряду в семи губерніях Малоросії почали видаватися офіціозні газети губернських управ. “Екатеринославские губернские ведомости” - одна з них, перший номер її було видано 7 січня 1838 року, останній у 1918 році.У різні періоди вона виходила раз, двічі (з 1868 р.) або тричі (з 1904 р.) на тиждень, а з 1894 по 1900 - навіть щодня. Її зміст становили, крім інформації про діяльність місцевих органів влади, матеріали про сільське господарство й торгівлю, вибори до земських управ, міської думи, культурне життя краю тощо. Другий великий часопис - журнал “Екатеринославские епархиальные ведомости”, що виходив двічі-тричі на місяць, теж був офіційним виданням братства святого Володимира при Катеринославській духовній семінарії. Часопис церковного напрямку мав, втім, і неофіційну частину. Протоколи зїздів духовенства, сучасні події та історія православної церкви складали переважно зміст його номерів.
Власне на теренах українського Донбасу, тобто Донеччини, Луганщини та західного Донбасу (з центром у Павлограді) перші газети були започатковані наприкінці XIX століття. В історії луганської преси важливу роль відіграв Словяносербськ, який певний час був адміністративним центром краю. Саме тут вийшов перший і певний час єдиний україномовний часопис Луганщини “Славяносербський хлібороб” - з листопада 1917 р. по 1918 рік його видавали Слов”яносербські повітова селянська спілка та спілка кредитних і позиково-ощадних товариств. Лише з 12 номера газета почала виходити рідною мовою, а до того часу виходив російськомовний “Славяносербский хлебороб”, газета, яка перед тим, з 1 липня цього ж року, мала назву “Голос крестьянина”. Ці номери щоденної селянської громадсько-політичної, соціалістичної та кооперативної газети зберігаються в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Товариство “Просвіта” видало у Павлограді один номер україномовного часопису “Степ” - від 1 квітня 1917 року, редактором його був К. М. Зінковський. Події цій надається велике значення саме через малочисельність української преси Донбасу: просвітянський “Степ” згадує навіть А.Животко в своїй “Історії української журналістики” мюнхенського видання.
Історію російськомовних періодичних видань Донбасу, які висвітлювали життя краю, слід розпочати від 15 грудня 1899 року, коли в крупному портовому місті Маріуполі почала видаватися громадська та торгово-промислова газета “Мариупольский справочный листок”, що виходила тричі на тиждень до 1900 року. Всього було випущено 53 номери цієї газети, редактором та видавцем якої був П. Н. Фалькевич. Перші пять її номерів можна знайти в Російській національній бібліотеці у Санкт-Петербурзі.
Преса Луганщини започатковується у 1903 році, коли почала виходити двічі на тиждень до 1906 року безкоштовна газета “Донецкий листок” - видання “опекунства крестьянских сирот и округа Славяносербского уезда” - її редактором був М. А. Унгер-Штернберг (або Штерберг).
З того ж року, і до 1913 р., також безкоштовно, тричі на місяць виходив “Листок объявлений Славяносербского земства”, з початку 1914 р. - під назвою “Известия Славяносербского земства”, згодом, з 1915 р., під час тимчасової зупинки, - “Луганский листок” (див. нижче). Цікавим явищем в місцевій пресі 1905 - 1906 рр. була щоденна суспільно-літературна газета “Донецкое слово”, яка робила ставку на високу оперативність, друкувала термінові, а в разі потреби і вечірні випуски. Цю назву перебрала з 1 лютого 1906 року інша газета, яку спочатку (до 11-го номера) продовжував рдагувати та видавати А. П. Єленєв, а далі редактором-видавцем став І. В. Сладковський.
“Пік” розвитку луганської преси часів першої російської революції припав на 1906 рік, коли майже одночасно тут виходили:
“Донецкое слово” (з 1 лютого по 16 червня випущено 42 номери), згодом “Донецкие новости” (з червня по серпень - 21 номер, ця гвзета надсилалася передплатникам “Донецкого слова”, видання якої було призупинено. Редактор-видавець А.-Б.Л. Ривлін). Після припинення й цього видання передплатникам “Донецкого слова” продовжувала надходити газета “Донецкая речь” (з серпня по вересень вийшло 29 номерів, до окремих з них випускався додаток. Редактор-видавець Б. Ф. Шульгін,). Всі три - суспільні і політичні газети, присвячені “интересам трудящегося населения”, виходили, за тодішнім територіальним діленням, на “Донецький промисловий район”;
“Донецкая истина” - щотижнева політична, громадська та літературна газета випускалася від листопада 1906 р. по вересень 1907 р., редактор-видавець А.-Б.Л. Ривлін;
“Северный Донец” - громадсько-політичний орган, “посвященный защите интересов труда”, загалом від 30 вересня 1906 року вийшло 36 номерів, редактор-видавець Л. О. Соколов (псевдонім - Л. Долін).
Лише в архівних документах збереглася згадка про щоденну газету “Донецкое эхо”, що виходила тут в 1906 році.
Не можна обминути увагою й “орган трудящихся масс”, і одночасно “орган Луганского комитета РСДРП” - “Донецкий колокол” (грудень 1906 р. - січень 1907 р.), що виходив спочатку раз, а потім два і навіть три рази на тиждень. Лише в 1957 році зявилася згадка про нелегальну більшовицьку газету з характерною назвою “Текущий момент”, орган Катеринославської залізничної організації РСДРП. але точно відомо про випуск лише одного номера в березні 1907 р.
Ради робітничих депутатів були на той час нелегальними органами самоврядування мас, захоплених революційним рухом - і перша з відомих власне радянських газет виходила в Юзівці (стара назва Донецька) - “Известия Совета рабочих депутатов Юзовского района”, два непронумерованих випуски якої побачили світ у 1905 році: перший з них видала Рада (він зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім. В. І. Вернадського в Києві), а другий - виконком цієї Ради.
Після закінчення революції 1905-1907 рр. кількість газет, особливо приватних, в краї, як і в усій Російській імперії, зменшилася до мінімуму. Показовою є історія політичної, громадської, літературної та економічної щоденної газети “Донецкая жизнь” (перший редактор-видавець Й. С. Житомирський), яка почала виходити в Луганську в жовтні 1909 р., і випускалася до жовтня 1914 р., але в 1911 році з 5 березня по 15 червня не друкувалася через арешт редактора, і в цей час замість неї видавалася газета “Новая Донецкая жизнь”.
Продовжили випуск земські газети. Одна з них - “Луганский листок” (1915 - 1917 рр.), видання Словяносербської земської управи, яке додавало до щоденних номерів ще й “Нічні телеграми “Луганського листка”. Друга - щотижневик “Народная газета Бахмутского земства” - виходила з 1906 по 1917 р., але в цей останній рік, по 16 (за іншими даними по 18) червня 1917 року, мала назву “Трудовой союз”.
З 1911 році помітними виданнями стали щоденні газети “Донецкие вести”, яка, з перервою у 1912 році, виходила до 1915 р., та “Донецкий бассейн” - до 1916 р. “Голос крестьянина” - вже згадувана російськомовна газета, виходила з липня по травень 1913 р. як орган Словяносербських селянської й кооперативної спілок - газета “політична і соціалістична”.
Приблизно в цей же час, на підйомі першої, а за нею другої революційних хвиль, вже у 1917 році, справжніми центрами приватної журналістики стали поруч з Луганськом Бахмут (нині Артемівськ Донецької області) та Маріуполь (за радянських часів Жданов Донецької області). Так, в Маріуполі з 4 травня 1906 р. по 31 грудня 1917 року виходила політична, громадська, економічна та літературна газета “Мариупольская жизнь”, яку редагувала та видавала родина Копкіних. Дуже цікаво і показово, що це щоденне видання мало ще в 1906 - 1910 рр. додатки, а в 1914 - 1916 рр. воно виходило навіть двічі-тричі на день, при цьому додатки мали ту саму назву, але містили підзаголовок: “Телеграммы Петроградского телеграфного агентства и от собственных корреспондентов”.
В грудні 1906 року вийшли 15 номерів газети “Вестник Мариуполя” (редактор-видавець М. І. Коваленко). Щоденною безплатною газетою тут був “Мариупольский листок объявлений” (травень-червень 1908 року, всього 32 номери, редактор-видавець І. Л. Шпарбер). Після тривалої перерви, у жовтні 1915 року почала виходити щоденно і проіснувала до травня 1916 року громадсько-політична і літературна маріупольська газета “Приазовская речь” (перший редактор-видавець Н. Ш. Букштейн, псевдонім - Андреа Спереллі, всього вийшло 108 номерів).
Про непрості умови виходу місцевої преси між революціями. у так званий період реакції, свідчить історія щоденної вечірньої газети “Бахмутський листок”. Її вихід було розпочато 15 квітня 1912 року (редактор-видавець М. Мишнаєвський), але після 13 номера, з 1 травня по 29 вересня, випуск було за розпорядженням місцевої адміністрації тимчасово зупинено, і в цей час передплатникам надсилалася газета “Донецкое слово”, її випуск тривав і в 1913 році, всього було видано 116 номерів, але редактором-видавцем був уже Ю. Ф. Махлевич. У січні-лютому 1913 року В. М. Малашенко спробував випускати нову щоденну газету “Бахмутский курьер”, однак на 14 номері її вихід скінчився. Натомість перша жінка з редакторів-видавців, Олена Олександрівна Кашникова розпочала 16 травня 1913 року випуск щоденної вечірньої газети “Бахмутская копейка”, і це видання проіснувало до серпня 1915 року. З липня 1914 року по квітень 1917 року тут видавалася щоденна приватна газета “Бахмутская жизнь”, всього вийшло 986 її номерів, це рекордна довготривалість. Дуже цікавою була спроба випускати тут у 1912 році власний щотижневий літературно-художній, популярно-науковий та гумористичний журнал “Сфинкс”: протягом серпня та вересня вийшло 4 номери, редактором-видавцем була О. О. Кашникова.
У Павлограді 8 лютого 1909 року почав видаватися щотижневик “Провинциальное слово”, але відомі тільки пять його номерів. Не збереглося жодного номера другої на західному Донбасі газети - “Павлоградський листок”, про яку лише відомо, що виходила вона у 1915 році та її редактором був Штрамберг.
Але загалом значна кількість газет зявилася в Донбасі саме навесні та влітку 1917 року, тобто під час другої російської революції (лютневої). Здебільшого це були видання новостворених органів влади.
За два місяці (березень - квітень 1917 р.) вийшло 4 номери газети “Известия Луганского совета рабочих и солдатских депутатов”, редактор - Г. М. Римський-Корсаков (псевдонім - Г. Ларін). Вийшов один номер газети “Известия Славяносербского уездного общественного комитета” - як приклад газет-одноденок з невизначеною політичною орієнтацією. Як відомо, місцеві ради створювалися, виходячи з реальної розстановки політичних сил у місті чи повіті. Здебільшого це були строкаті у політичному відношенні обєднання громадян революційної епохи. Це позначалося й на орієнтації газет, які вони видавали.
“Известия Бахмутского комитета спасения революции” - видання з такою невизначеною політично назвою вийшло в світ одноразово 16 вересня 1917 року.
“Известия Бюро Советов рабочих и солдатских депутатов Центрального района” (Никитовка), про складні умови її видання свідчить те, що вона чотири рази на 20 номерів від квітня по серпень 1917 року міняла видавця.
“Известия Мариупольского Совета рабочих и солдатских депутатов”, вийшло 50 номерів.
“Известия Совета рабочих депутатов города Павлограда” - початок видання у березні 1917 року, а з 30 квітня мала назву “Известия Павлоградского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов” і виходила по 21 травня.
“Известия Советов рабочих и солдатских депутатов Макеевского горного района”, редактор С. Й. Губергріц видав 53 номери від квітня по 27 червня 1917 року, тобто по час, коли скінчилося “двовладдя” в Петрограді.
“Известия Юзовского Совета рабочих и солдатских депутатов”, з липня 1917 року до припинення видання у 1918 році вийшло 64 номери.
“Народная газета” - орган Єнакієвської Ради робітничих і солдатських депутатів, всього вийшло 120 номерів.
Як цікава ілюстрація життя преси тих часів сприймається випуск у червні 1917 року двох номерів газети “Известия Совета рабочих и крестьянских депутатов станции Гришино” (нині Червоноармійськ Донецької області) або газета “Народная свобода”, щотижнева, а згодом, з номера 4 по 87, щоденна, видавцем якої була “Бахмутская отдельная партия народной свободы”.
У цей період створюються низові газети на Луганщині. Помітнішими були “Известия Лозово-Павловского Совета рабочих и крестьянских депутатов” (нині Брянка) - 225 номерів цього видання вийшли в світ від березня 1917 року до початку 1918-го, та щоденна газета Союзу робітничих та солдатських депутатів району, що виходила в Лисичанську від 5 травня по 31 грудня 1917 року - “Голос рабочего” (редактор Бистрицький). Всі її 173 номери зберігаються в Російській національній бібліотеці в Санкт-Петербурзі. Редакція інколи випускала навіть власний додаток. Почала видаватися газета в Кадіївці (нині Стаханов) - “Известия Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов Кадиевского подрайона”, де з квітня по липень 1917 р. вийшло 10 номерів.
В ці ж місяці почався випуск періодичних видань політичних партій.
Розпочинала власну історію більшовицька преса, якій невдовзі належало залишитися єдиним типом видань на теренах краю, як і всієї радянської України. Слід згадати нелегальну більшовицьку газету, що випускалася в серпні 1916 року гектографічним друком на Вознесенському руднику - “Правда труда”, вона подавалася, однак, як видання “Донецкого коллектива РСДРП” та як “Орган революционного пролетариата Донецкого бассейна”.
14 червня 1917 р. вийшов перший номер газети “Донецкий пролетарий” (пізніше - “Луганская правда”) - щоденної російськомовної газети, органу Луганського комітету РСДРП, виходила до червня 1918 р. За цей час вийшло 218 номерів. Її першим редактором був видатний радянський партійний діяч К. Ворошилов. Меншовики обєднувалися навколо “Зари” - органу Словяносербського повітового та Луганського міського комітетів РСДРП (обєднаних), яка подавала себе читачам як “газета общественная, политическая и литературная”. Було випущено, вірогідно, 98 номерів від 29 серпня 1917 року по початок 1918 року. Подібним виданням був і орган Бахмутського комітету РСДРП (обєднаного) “Голос социал-демократа”, 14 номерів якого побачили світ з червня по листопад 1917 року з перервою у вересні-жовтні.
Соціалісти-революціонери спробували видавати власну газету під традиційною назвою “Земля и воля”. Втім, у світ вийшов як передвиборчий листок всього один номер за 30 червня 1917 року, оголошений як орган муніципальної комісії Луганського комітету есерів та обєднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Видавцем її виступила Катеринославська губернська муніципальна комісія такого дивного поєднання партій. Вийшли 13 номерів есерівської газети в Юзівці - “Клич народа”, видавець - районний комітет партії соціалістів-революціонерів, редактором її був М. В. Котрохов. Цікавою була спроба випустити газету “Еврейский социалист”, два номери якої побачили світ у цьому ж році.
Окремою помітною сторінкою історії преси Луганська було видання кількох дитячих щотижневих ілюстрованих журналів для єврейських дітей. Два з них були російськомовні - “Юный Израиль” (1909 - 1912 рр., на додаток видавали серію “Еврейская детская библиотека”, російсько-єврейський словник “Малютка”) і “Цветник Иудеи” (1912 - 1913 рр.).. Третій - “Квіти” (1907 - 1913 рр.) - видавався єврейською мовою.
Перші зразки позаполітичної преси Луганщини становлять журнал “Известия общества штейгеров”, “горно-технический и профессиональный журнал”, що видавався 6 разів на рік з 1912 по 1916 роки, та “Коммерческое образование”, що виходило у 1915 році. Цікавими є й спроби учнівської молоді Донбасу самотужки випускати власні видання. Так, щомісячний літературний, популярно-науковий та критичний журнал учнів Маріупольської гімназії “Первоцвет” виходив з 1910 по 1914 роки, щомісячний учнівський журнал при Бахмутському Реальному училищі “Проблески” у жовтні-грудні 1916 року, а щотижневий орган Бахмутської організації учнів “Новая школа” - у серпні-вересні 1917 р.
Місцева україномовна преса (обласна, районна, міська, низова) компартійного зразку почала бурхливо розвиватися вже після остаточного встановлення радянської влади на Луганщині.
Ретроспективний аналіз історії преси Донбасу від початків до 1918 року дає підстави для таких висновків:
- за винятком двох видань: “Славяносербський хлібороб” та “Степ” - в регіоні випускалися російськомовні видання;
- незважаючи на те, що адміністративний центр губернії знаходився у Катеринославі, місцева преса розвивалася досить активно: в Луганську виходило загалом 32 часописи, у Юзівці 5, у Бахмуті 14, у Маріуполі 11, у Павлограді 6;
- кількісне співвідношення - 35 приватних часописів проти 24 видань органів державного управління та самоуправління - підтверджує життєздатність за тих умов саме перших, де і видавцем, і редактором була здебільшого одна особа;
- якісне порівняння показує, що найтривалішим було існування або приватних громадських газет загальнодемократичного напрямку, або окремих видань місцевих органів влади, де, напевно, надавали редакціям належну допомогу;
- велика кількість газет-одноденок підтверджує думку про те, що і в ті часи видання часописів було справою доволі ризикованою та вимагало або великих інтелектуальних витрат, або тривалої матеріальної підтримки видавців.
Історія преси Донбасу вимагає подальшого поглибленого вивчення, адже вона містить у собі багато цінного досвіду. Однак продовження цієї справи потребує чималих витрат, адже практично всі екземпляри друкованих видань цього періоду зберігаються за межами України.
