Осмислення проблем журналістики в новітній філософії "Чотири твори преси" Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма. Телебачення як повернення людства до епохи усної комунікації
Реферат на тему:
Осмислення проблем журналістики в новітній філософії "Чотири твори преси" Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма.
Телебачення як повернення людства до епохи усної комунікації
У новітній та філософії вагоме місце посідають дослідження про-блем і створення загальних концепцій, пов'язаних з журналістикою. До цієї проблематики виявляють інтерес як професійні філософи, так і жур-налістикознавці. Особливо велику популярність у західному світі здобу-ла праця американських науковців Фреда Сіберта, Теодора Петерсона та Уїлбура Шрамма "Чотири теорії преси", що, з'явившись уперше в 1956 році, витримала відтоді численні перевидання, увійшла до на-вчальних програм університетів і активно використовується для викла-ду теоретичних основ і засад журналістики.
Автори цієї праці посідали помітне місце в американській науці про журналістику. Ф. Сіберт працював деканом коледжу засобів масо-вої інформації Мічиганського державного університету, Т. Петерсон — деканом коледжу журналістики університету штату Іллінойс, У. Шрамм — директором Інституту досліджень масової інформації Стенфордського університету. Таким чином вони представляли найбільші центри з вивчення журналістики в ЗДА, а свою працю прово-дили на кошти Національної ради церков.
У вступному розділі науковці висловили свій головний постулат: "Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Передусім вона відбиває ту систему соціального контролю, за допомогою якої здійснюється врегу-лювання взаємин індивіда і соціальних інститутів. Ми вважаємо, що ро-зуміння цих аспектів суспільства складає основу будь-якого система-тичного розуміння преси".
Чотири концепції преси, на думку науковців склалися історично. Першим її типом була авторитарна модель журналістики, що виникла у XVI-XVII століттях з появою цензури і спробою абсолютистської держа-ви прибрати під свій цілковитий контроль усю систему масової інформації. І хоч видавцями періодичної преси могли бути в цій ситуації не ли-ше державні установи чи державні діячі (відомою є участь самої росій-ської імператриці Катерини II у виданні журналу "Всякая всячина", що виходив за її загальною редакцією в 1769-1770 роках у С.-Петербурзі), але й приватні особи, але сувора регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладалися непосильним тягарем на вільну думку. Вона могла існувати тільки у формі алегорій, іносказань, глибоко захову-ватися в підтекст журналістського твору, тобто легітимно не існувала.
Більш докладно авторитарну журналістику характеризують такі ознаки:
1) сформована в XVI-XVII століттях і ставши першим типом пре-си, ця модель зберігається й донині в багатьох країнах світу;
2) у своєму підґрунті має філософію абсолютної влади монарха або призначеного ним уряду;
3) головна мета журналістики в авторитарній моделі — підтримува-ти й проводити політику уряду, що перебуває при владі, і служити державі;
4) пресу мають право використовувати тільки ті, хто дістав ко-ролівський (царський) патент чи інший аналогічний дозвіл;
5) преса контролюється за допомогою урядових патентів, ліцей зій, а також цензури;
6) заборонена критика в пресі політичного управління і осіб, що перебувають при владі;
7) преса знаходиться в руках держави або приватних осіб;
8) преса розглядається як інструмент здійснення урядової політи-ки, хоча й не обов'язково належить уряду.
У процесі історичного розвитку людства на альтернативних до авторитарної моделі засадах виникає ліберальна журналістика. Засно-вана на ідеалах свободи волі (libertarian) вона являє собою наступний щабель у розвитку масово-інформаційної діяльності. Ліберальна мо-дель народжується в епоху Просвітництва та раннього капіталізму, тоб-то виникає на зламі XVII-XVIII століть. Розвиток капіталізму призво-дить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства, а їх споживачами стають не лише освічені дворяни, але в переважній більшості представники "третього стану". Підтиском боротьби за сво-боду преси падає цензура або її вплив стає неістотним для функціону-вання масової інформації. Але пресі не вдається цілковито позбутися своїх службових функцій через економічну залежність від видавця. Сво-бода виявляється опанованою рівно настільки, наскільки це відповідає інтересам власника газети.
В основу концепції свободи преси, на думку авторів, було покла-
дено три постулата: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури. Для ліберальної журналістики властиві такі ознаки:
1) вона сформувалася в Англії після 1688 року199 і експортована в ЗДА, ліберальна модель впливова й в інших країнах;
2) її філософським підґрунтям є праці Мільтона, Локка, Мілля, теорії раціоналізму і природних прав людини;
3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином допомагати "відкривати правду", зрозуміло ж, з пев-них позицій, і контролювати (check in) дії уряду;
4) пресу може використовувати будь-який громадянин, що має для цього економічні можливості й засоби;
5) преса контролюється самовільним процесом встановлення правди на "вільному ринку ідей", а також судами;
6) заборонені наклепи, непристойності, зрада у військовий час;
7) журналістика перебуває у власності переважно приватних осіб;
8) найважливіша особливість ліберальної журналістики полягає в тому, що преса є інструментом контролю за урядом (checking on gov-ernment) та задоволення інших потреб суспільства.
Ліберальна модель займає центральне місце в сучасному світі. Але автори книжки "Чотири теорії преси" не приховують того, що вона віджила своє, виявила, попри численні переваги, свої недосконалості. Унаслідок дедалі зростаючого монополізму преса переходить під кон-троль могутніх економічних магнатів, а відтак їй усе важче залишатися вільним ринком ідей. Журналістика служить не суспільству, а бізнесу, виступає проти соціальних змін. Перетворення газет на засоби здобу-вання максимальних прибутків спричинилося до погоні за сенсаціями, втягуванням у коло публічного розгляду приватного життя відомих лю-дей, що означає не що інше, як порушення прав людини. Свобода волі обернулася на свою протилежність — уседозволеність. А відтак лібе-ральна модель мусить розглядатися як перейдений етап і поступитися новому типові масово-інформаційної діяльності. Його автори пропону-ють назвати соціальне відповідальною моделлю журналістики.
Соціальне відповідальна журналістика є найдорожчим демокра-тичним надбанням XX століття, склалася у державах з розвиненими традиціями народовладдя й парламентаризму. Вперше її засади були сформульовані в Комісії з питань свободи преси, створеної в 1942 році на пропозицію власника великого американського журнального кон-церну Г. Люса, який виділив на фінансування її досліджень 200 тис. ам. дол. Комісія висунула тезу про відповідальність преси перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулю-вання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути вико-ристана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв'язання конфліктних ситуацій.
Соціально відповідальна журналістика мусить узяти все найкраще від попереднього періоду, але й піти далі по шляху вдосконалення ме-ханізму використання свободи слова. Вона повинна відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати місце для висвіт-лення різних поглядів і точок зору на проблему, вона повинна давати ціл-ковиту картину різних соціальних груп у суспільстві, а також зобов'язана займатися роз'ясненням аудиторії загальнолюдських цінностей.
Найважливіші особливості соціально відповідальної теорії жур-налістики такі:
1) концепція виникла в XX столітті в ЗДА;
2) вона сформувалася на основі праці Комісії з питань свободи пре-си, її члена У.Е. Хокинга, професора філософії Гарвардського університе-ту, на основі практики журналістики і моральних кодексів журналістики;
3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином переводити конфлікти в план дискусії;
4) використовувати її може кожен, у кого є що сказати;
5) контролюється вона думкою суспільства, діями споживачів, професійною етикою;
6) заборонено втручання в приватне життя і життєво важливі суспільні інтереси;
7) преса перебуває в приватних руках, якщо тільки уряд не змуше-ний узяти її у свої руки в інтересах суспільства;
8) засоби інформації беруть на себе зобов'язання з соціальної відповідальності, а якщо вони цього не роблять, то хтось повинен про-стежити за тим, щоб вони це робили.
В останньому пункті автори виразно натякають на ті обставини, за яких можливе й необхідне втручання держави в інформаційну діяльність своїх громадян. У соціально відповідальній моделі жур-налістики засоби масової інформації перетворюються на справжні орга-
ни масової інформації. Преса та електронні ОМІ, завдяки наявності ма-сового реципієнта, звільняється від тиску й впливу засновників і влас-ників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забез-печує себе всім необхідним і функціонує на засадах самоокупності за ра-хунок продажу накладу свого видання. У цьому випадку газета зале-жить не від магната-засновника, а від багатотисячної аудиторії читачів, які утримують її за допомогою передплати чи купівлі в роздріб. Таке видання здобуває найвищу свободу, у ньому журналісти вільно викла-дають факти та висловлюють свої думки й коментарі за умови їх суспільної відповідальності. ОМІ відповідають тільки перед соціумом, суспільством, їх функціонування регламентується законами про масо-во -інформаційну діяльність, у чому й виявляється вплив держави на журналістику. Держава повинна захищати читача від влади монополій і пресових магнатів.
Четверта теорія преси є своєрідним феноменом XX століття. Це радянська комуністична її модель, а по суті тоталітарна журналістика. Вона виникає в дq)жaвax з фашистськими або комуністичними режима-ми. Головна ознака цієї моделі — цілковита відсутність приватних ви-дань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних ор-ганів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за до-помогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних ор-ганів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а та-кож через партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цьо-го навіть і не помишляють про інакомислення, а стають "солдатами слова". Категорія свободи тут розглядається лише як право поширюва-ти партійні погляди.
Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії жур-налістики такі:
1) вона виникла в XX столітті в Росії, стала панівною із захоплен-ням влади більшовиками і була нав'язана ними всім народам, що скла-ли СРСР;
2) філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчен-ня Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній національній культурі та його вчення про пресу як колективного про-пагандиста, агітатора і організатора;
3) основні цілі преси — за допомогою тенденційно дібраних фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;
4) використовувати пресу можуть лише "лояльні й ортодоксальні члени партії";
5) контролюється вона усіма партійними комітетами зверху до-низу, головними редакторами, які не лише є членами партії, але обов'язково й членами її керівних органів;
6) заборонено критику партійного керівництва, висвітлення при-ватних боків його життя, критику партійної програми та інших дирек-тивних документів партії;
7) преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних комітетів установ і організацій;
8) основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мобілізації його на виконання завдань партійної програми.
На сьогодні модель радянської комуністичної журналістики ви-глядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кай-данів, повинна вийти на шлях соціальне відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розви-нутих демократичних державах світу.
Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма "Чотири теорії преси" стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу1180.
Широкого поширення в сучасному західному світі набула теорія масових комунікацій, як популярна філософська концепція, що поклика-на поясниш сучасні інформаційні процеси в суспільстві. Масова ко-мунікація — це процес поширення інформації (в тому числі знань, духов-них цінностей, моральних і правових норм і т.п.) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на численно великі, ро-зосереджені аудиторії. Теорія масових комунікацій як наукова проблема виникла в XX столітті з поширенням електронної журналістики.
Сучасні філософські концепції розвитку суспільства в нових ко-мунікативних умовах, породжених бурхливим розвитком електронних
засобів масової інформації, так чи інакше беруть свій родовід від теорії масових комунікацій Г. М. Маклюена, знання основних положень якої є важливим елементом в освіті сучасного журналіста, тим паче, що в ра-дянській науці його вчення замовчувалося або кривотлумачилося.
Гербетр Маршал Маклюен (1911-1980) — видатній канадський філософ, публіцист. Він працював професором філософії в Торонтсько-му університеті. Всесвітню популярність принесла йому книга "До ро-зуміння засобів масової комунікації: продовження людини"1181, яка вийшла в 1964 році і відразу стала бестселером. Самого автора у відгу-ках на книгу називали "пророком електронної ери", "великим мислите-лем". Ім'я його поставили на Заході в один ряд з іменами М.Коперни-ка, Ч.Дарвіна, З.Фройда, тобто тих науковців, чиї концепції справили враження перевороту в певних галузях знань.
Теорія масових комушкацш Г. М. Маклюена складається з таких головних розділів:
1) розгляду типів поширення інформації як рушійних сил історії;
2) аналізу процесів "технологічного розширення свідомості" за допомогою електронних ОМІ;
3) вивчення телебачення як нового типу відеожурналізму, що відкриває нову епоху майбутніх систем ЗМК.
1. Згідно з поглядами Г.М. Маклюена, рушійними та визначаль-ними силами в історії людства є різного роду й типу засоби масової ко-мунікації. Не народні маси, не конфлікт продуктивних сил і виробничих відносин, не класова боротьба, як твердить теорія марксизму, а спосо-би функціонування інформації в суспільстві визначають характер і сутність тієї чи іншої епохи. Засоби масової комунікації завдяки своїй суспільній унікальності й чисто технічній сутності визначають процеси взаємодії особистості й суспільства, виробляють стереотипи людської поведінки й реакції на довкілля.
Розвиток і зміни в техніці й технології засобів масової комунікації спричинює два грандіозні наслідки:
1) зміну суспільних епох, які відзначаються сталістю, стабіль-ністю саме завдяки пануючому в них способу поширення інформації;
2) еволюцію світоглядних систем людства, формування масової та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Іншими словами, засоби масової комунікації' визначають усю стру-ктуру суспільства, формують економічні відносини, стосунки між різними верствами населення, забезпечують функціонування ідеологічних доктрин, консолідують націю в державу, їхній вплив універсальний і має вагомі наслідки в різноманітних інших сферах приватного та публічного життя.
Г.М. Маклюен не оригінальний у виділенні історичних епох суспільства, їх він нараховує чотири, але виділяє їх на основі домшант, властивих його ціннісній концепції, вважаючи, що сутність суспільної самототожності визначається панівним у ту чи іншу епоху засобом ма-сової комунікації.
Так, системі усної комунікації, дописемної культури відповідає первісне родинно-общинне суспільство. Усний спосіб поширення обме-жує невеликими територіями і соціальними групами функціонування певної інформації. Унаслідок цього одиницею людської спільноти вис-тупає окреме плем'я. Засоби виробництва украй примітивні, новинки, технічні й технологічні знахідки внаслідок локального поширення інформації не стають здобутком широкого загалу, що й обумовлює вкрай низький рівень виробництва й продуктивності праці.
Поява писемності, тобто способу фіксувати інформацію в знаках і текстах, що призвело до можливості, по-перше, передавати її на великі відстані, а по-друге, зберігати її для майбутніх поколінь, спричинює пе-рехід суспільства в нову якість — народжується рабовласницька ера. Новий тип комунікації призводить до появи держав, поширення здобу-вають технічні новинки, вдосконалюються засоби виробництва, з'явля-ються люди розумової праці, поліпшується зброя, що призводить до ви-никнення перших імперій.
Вищий рівень організації суспільства й нова історична епоха по-чинається з винайденням книгодрукування. Книжка дозволяє накопи-чувати й зберігати тривалий час фундаментальну інформацію. Зростає й далі продуктивність праці, збільшується кількість освіченості, інтелігенції, розширюються державні утворення, новий тип комунікації консолідує більші людські спільноти. Настає епоха феодалізму. В епоху народження капіталізму народжуються перші газети, виникає жур-налістика, яка ознаменувала стрибок людства в сфері поширення інформації, відкрилася можливість для спеціалізації великої групи лю-дей для збирання, обробки й поширення інформації. З розряду стихійного явища вона перетворилася на шституційний.
І, нарешті, дальший розвиток суспільства призводить до появи електронних ЗМК. Людство консолідується в одну спільноту, інтен-сивність нарощування знань дозволяє говорити про науково-технічну ре-волюцію, інформація поширюється практично миттєво, проблемою є не отримання, а аналіз і узагальнення її. За Г.М. Маклюеном, починається ера "інформаційного комунізму". Нагадаємо, що слово "комунізм" походить від латинського "communis", яке перекладається як "спільний".
Власне, епоха електронних ЗМК і цікавить найбільше Г.М. Мак-люена, роздуми над її сутністю стали головним чинником створення й усієї його концепції. Він переходить до розгляду її найважливіших ха-рактеристик, соціальних і психологічних наслідків електронних ко-мунікативних процесів.
2. Технічні винаходи виникають з практичної потреби людини підсилити якийсь із своїх органів. Але, збільшуючи силу цього органу, технічний пристрій призводить водночас до його атрофії від бездіяль-ності. Відбувається поступове відмирання, "ампутація" людського орга-ну. Таку ж дію справляють на людину й новітні технічні ЗМК. Але вплив електронних способів поширення інформації комплексний, синтетичний.
Сучасні ЗМК посилюють не окремі органи, а розширюють людські почуття й думки, тобто в цілому свідомість, екстериоризують усю центральну нервову систему. Це призводить до важливих перетво-рень в соціальному й психічному бутті людини. Настає ера "техно-логічного розширення свідомості".
На людину навалюється великий вантаж зовнішньої інформації, яку вона не в силі упорядкувати, "перетравити", зробити внутрішнім надбанням, її сприйняття, психіка, розум виявляються розбалансовани-ми внаслідок активного тиску на неї суперечливої, часто протилежно спрямованої інформації. Потік інформації з електронних ЗМК зростає настільки й стає дедалі агресивнішим, що людина втрачає здатність до вибірковості, до опору інформаційній навалі. Довкілля перетворюється для людини на світ абсурду. Вона остаточно заплутується в мережі інформаційних каналів, а нова інформація лише ускладнює і без того складний навколишній світ.
Наш час Г.М. Маклюен назвав "епохою увімкнутої свідомості". Людина весь час перебуває в полі експансивного тиску на неї ЗМК. Це спрощує для зацікавлених політичних сил процес маніпуляції суспільною свідомістю. Електронні ЗМК дозволяють нав'язати людській спільноті певні ідеологічні стереотипи, кліше, штампи сприй-няття дійсності й реакції на події. Вироблення таких свідоміших кліше й штампів Г.М. Маклюен назвав створенням "архетипів свідомості". Створенням таких "архетипів" і займається маніпулятивна пропаганда. Людина не в силі протистояти тиску на неї загальних, масових духовних стереотипів, що спричинює знищення її особистості.
Теорія масових комунікацій Г.М. Маклюена володіє величезною застерігаючою силою. На його думку, новітня комунікативна ситуація спричинює регрес людства. Алфавіт і друкарський верстат, тобто поява писемності й книги, викликали процеси спеціалізації, виникнення роз-поділу між фізичною й розумовою працею, виробили лінійне часово-просторове бачення світу, що призвело до розгалуження й удосконален-ня логічного мислення. Електронні ЗМК призначені для інтенсифікації спілкування людей, посилення їхньої співучасті в подіях, збільшення ступеня включеності в історію. Електронні ЗМК повертають людство до рівня усної системи комунікації. За допомогою могутньої техніки створюється максимально широке поле (засадничо тотожне людству) функціонування усної інформації. Особистість розчиняється в масовій свідомості. Це дозволяє Г.М. Маклюену твердити: "Якщо історія почи-нається з винайденням писемності, то вона закінчується з винайденням телебачення". Розгляд цього типу електронних ЗМК і складає наступ-ний розділ теорії Г. М. Маклюена.
3. Телебачення відкриває нову епоху в історії людства. Ця епоха буде базуватися на розвиткові нових електронних ЗМК, побудованих на засадах синтетичного впливу на людину, сполучення зорового обра-зу й мовлення. У цьому сутність "Нового журналізму", що започатко-вується зараз. Електронні ЗМК заперечують традиційну друковану журналістику, заміняють людині газету й журнал, а також і книгу. Саме телебачення стало найважливішим поштовхом для виникнення мас-культури, пересічних творів літератури, естради й відеомистецтва, що створюються із свідомою настановою на заповнення ефірного часу без особливих претензій на мистецьку цінність.
"Новий журншіізм" — це відеожурналізм, адже на телеекрані мо-же бути відображене усе, будь-які картини й сфери дійсності. Теле-стилістика — це стилістика рекламного мислення, де головна мета — яскравість форми, привабливість зовнішньої картинки. Телестилісти-ка — це стихія імпровізованого усного мовлення, що не передбачає три-валого виношування думки, інтимного сшлкування сам-на-сам, як у чи-тача з книгою. Телестилістика — це прихована, таємна маніпулятивна пропаганда.
Індивід намагається пристосуватися до нової інформаційної си-туації, але зустрічається з істотними перешкодами. Він живе весь час з увімкнутою свідомістю, оскільки нескінченним є потік інформації з еле-ктронних ЗМК. Це перевантажує нервово-психічні структури людини, вона мусить відмовитися від фіксованої точки зору. В епоху миттєвої зміни новин, безперервного потоку інформації, щохвилинно діючої техніки ЗМК людина втрачає здатність до аналітичної діяльності, уза-гальнюючої роботи мозку. Людина вимикається з навколишньої дійсності, відокремлюється від безпосереднього соціального довкілля і переключається в світ екранної дійсності, вже не тотожний реальному світові, а зітканий з вражень, пропонованих з екрана. Телебачення ни-щить індивідуально-орієнтоване сприйняття дійсності, дискурсивно-логічне мислення й соціальну активність людини, унаслідок чого вона втрачає здатність бути особистістю.
Уже зараз завдяки телебаченню зник простір, втратив акту-альність час, людство перемістилося назад в акустичний простір. Про-поновані з екрану цінності стають спільними для мільйонів глядачів, людство відтак наближається до єдиного соціуму, прямує до тотальної гармонії. Пропонована телебаченням модель свідомості поширюється безмежно на весь світ, породжує колективну, масову свідомість. Людст-ву залишився один крок до "всесвітнього села".
Висновок про рух земного соціуму до "всесвітнього або глобаль-ного села" здійснюється на підставі таких спостережень:
1) відновлює своє панування тіш усної комунікації, підсилений, однак, новітніми технічними досягненнями;
2) відеожурналізм спричинює негайне й безмежне поширення всіх новин;
3) завдяки відеоряду найвідоміші політики, актори, письменники стають всесвітньовідомими; усі всіх знають, як у селі;
4) створюється всесвітня масова культура, доступна мільйонам і розрахована на їхній рівень сприйняття;
5) суспільство набуває характеру безособовості, у ньому відсутні соціальне активні суб'єкти;
6) місто як центр творення цивілізації й культури не скоро-чується, але набуває виразних ознак села.
Паралізуючи свідомість, телебачення призводить до загальної духовної непритомності. Знеособленим суспільством легко управляти за допомогою маніпулятивної пропаганди. Особливо сильному маніпу-лятивному впливові піддаються малописьменні люди й діти. Амери-канський Національний інститут психічного здоров'я провів дослід-ження впливу телебачення на глядачів і встановив такі основні ознаки цього впливу:
1) жорстокість і насильство на телеекранах провокує агресивний вияв цих рис у поведінці дітей і підлітків;
2) паралізуючий вплив справляє на глядачів реклама, яка через зовнішню привабливість і барвистість, а також через багаторазові по-вторювання врізається в пам'ять, витісняє менш свіжі враження і сприй-мається як взірець змістовної й формальної досконалості;
3) у дітей, що багато часу проводять перед телеекраном, атрофу-
ються розумові здібності, вони звикають до способу життя пасивних спостерігачів, мало читають, не вміють аналізувати й викладати поба-чене й прочитане ні усно, ні письмово, у них погана пам'ять, погано розвинуті навички усного мовлення.
Від знеособлення рятуються ті, хто виробив імунітет перед за-гальним утягуванням в телевидовище. Але все менше і менше людей знаходять у собі сили залишатися особистостями, розчиняються безслідно в колективній свідомості.
Реальні наслідки досліджень науковців засвідчили обґрунто-ваність занепокоєння Г.М. Маклюенатим становищем в суспільстві, що виникло від запровадження електронних ЗМК.
У цілому ж теорія масових комунікацій Г.М. Маклюена містить у собі багато цікавих думок і спостережень. Вона смілива й нетрадиційна, викликана новітньою масово-інформаційною ситуацією в світі. Вона ви-разно інформаційноцентрична. її автор прагне всі боки соціальної й приватної дійсності пояснити з погляду тих чи інших способів функціонування в суспільстві інформації. І тут очевидно не можливе її послідовне застосування до всіх випадків життя суспільства. Але праг-нення застерегти людство від небезпечних тенденцій, можливих при надмірному захопленні телебаченням і недооцінці друкованих способів існування інформації, визначають гуманістичну сутність цієї теорії.
А те, що не сам Г.М. Маклюен стурбований можливою дегра-дацією людства внаслідок нівелюючого впливу телебачення на гля-дачів, свідчить і написаний дещо раніше роман Рея Бредбері "451 гра-дус за Фаренгейтом" (1953), який утверджує неперехідну цінність друко-ваного способу передачі інформації як такого, що має свої важливі пе-реваги у порівнянні з електронним. Радимо молодим журналістам по-знайомитися з цим твором.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
ЖОВТА ПРЕСА — бульварно-сенсаційні друковані ОМІ, які під предметом журналістики розуміють події скаидально-пориографічного ха-рактеру й розраховані на невибагливі смаки малоосвіченого, досить примітивного за своїм культурним рівнем, але чисельного кола читачів.
Ознаками жовтої преси є сенсаційні репортажі, скандальна кримінальна хроніка, безсоромне висвітлення таємниць приватного й інтимного життя відомих осіб, значна кількість ілюстративного ма-теріалу, переважно еротичного характеру. У погоні за сенсацією жовта преса не зупиняється перед неправдивими вигадками, наклепами, плітками, перекрученням фактів.
Виникнення явища пов'язане з винайденням коміксів — своєрідної "преси для неписьменних". Іх почав малювати в 1895 році художник Річард Уотколт для нью-йоркської газети "The World", яка була власністю магна-та Джозефа Пулітцера. Зображали перші комікси пригоди ".жовтого ма-люка ", який кривлявся, гримасничав, смішив читача. Інший газетний маг-нат Рандольф Герст-старший перехопив продуктивну ідею і запросив ху-дожника за більшу платню до свого видання "New-Jork Jumal", куди й пе-ремандрував "жовтий малюк".
Виник гучний скандал між Пулітцером і Героїнам, у процесі якого учасники дійшли до публічних образ на адресу один одного. Редактор видан-ня "New-Jork Press " Ервін Уордмен назвав обидві газети, що лаялися через малюка, "жовтою пресою". Так виник термін, що закріпився в жур-налістиці для позначення певного типу видань.
"Преса для неписьменних" — оповідання в картинках з безкінечними продовженнями — була призначена для розглядання, а не читання, містила мінімум слів і максимум усім зрозумілих малюнків. Р. Герст на такого роду виданнях збагатився, а його нащадки заволоділи троном магнатів "жов-тої" журналістики.
Р. Герст навіть сформулював теоретичні засади "жовтої преси ". "Читач цікавиться передусім подіями, які містять елементи його власної примітивної природи. Такими є:
1) Самозбереження;
2) кохання і розмноження;
3) честолюбність.
Матеріали, що містять один з цих елементів, слід оцінювати як гарні. Якщо вони містять два з них, вони кращі, але якщо вони містять vci три елементи, то це першокласний інформаційний матеріал ".
Далі!'. Герст рої 'ясні/а, як слід розуміти виділені ним чинники впли-вовості журналістики.
"Елемент самозбереження міститься у всіх матеріалах, що повідо-мляють про вбивства, самогубства, нещасні випадки, драми, а також про те, як зберегти здоров я, як правильно харчуватися і т. д.
До тем кохання і розмноження слід зараховувати: історії одружен-ня і заміжжя, сексуальні скандали, розлучення, любовний трикутник, ро-мантичні історії про те, як кохання спонукало здійснити що-небудь незви-чайне, драми ревнощів — коротше, усе цікаве у узаєминах статей.
Честолюбність же викликається таємничим у всіх цих історіях. Таємниче примушує замислитися про те, якою буде розв'язка, до того .ж спонукає читача купувати й наступні номери газети, щоб пересвідчитися в правильності свого здогаду. Ми пишемо для всіх читачів. Ми відсуваємо всі повідомлення, які не містять жодного з перерахованих елементів. Ми нехтуєлю або зовсім не помічаємо тих речей, які є лише важливими, але не цікавими"1182.
У сучасній журналістиці практично всіх країн світу жовта преса за всієї своєї примітивності займає досить значне місце, виконуючи розва-жальну функцію. В Україні за радянських часів жовта преса не існувала з огляду на цензурні перешкоди, але сьогодні вона створена й досить швидко розгалужується.
Молодого журналіста слід застерегти: хоч робота в жовтій пресі дає кращі заробітки, але перешкоджає творчій самореалізації й може навіть знівечити й неабиякий талант.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа-ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.
3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук-раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль-турі. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде-ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче-ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.
7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин-формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
Осмислення проблем журналістики в новітній філософії "Чотири твори преси" Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма.
Телебачення як повернення людства до епохи усної комунікації
У новітній та філософії вагоме місце посідають дослідження про-блем і створення загальних концепцій, пов'язаних з журналістикою. До цієї проблематики виявляють інтерес як професійні філософи, так і жур-налістикознавці. Особливо велику популярність у західному світі здобу-ла праця американських науковців Фреда Сіберта, Теодора Петерсона та Уїлбура Шрамма "Чотири теорії преси", що, з'явившись уперше в 1956 році, витримала відтоді численні перевидання, увійшла до на-вчальних програм університетів і активно використовується для викла-ду теоретичних основ і засад журналістики.
Автори цієї праці посідали помітне місце в американській науці про журналістику. Ф. Сіберт працював деканом коледжу засобів масо-вої інформації Мічиганського державного університету, Т. Петерсон — деканом коледжу журналістики університету штату Іллінойс, У. Шрамм — директором Інституту досліджень масової інформації Стенфордського університету. Таким чином вони представляли найбільші центри з вивчення журналістики в ЗДА, а свою працю прово-дили на кошти Національної ради церков.
У вступному розділі науковці висловили свій головний постулат: "Преса завжди приймає форму і забарвлення тієї соціально-політичної структури, у рамках якої вона функціонує. Передусім вона відбиває ту систему соціального контролю, за допомогою якої здійснюється врегу-лювання взаємин індивіда і соціальних інститутів. Ми вважаємо, що ро-зуміння цих аспектів суспільства складає основу будь-якого система-тичного розуміння преси".
Чотири концепції преси, на думку науковців склалися історично. Першим її типом була авторитарна модель журналістики, що виникла у XVI-XVII століттях з появою цензури і спробою абсолютистської держа-ви прибрати під свій цілковитий контроль усю систему масової інформації. І хоч видавцями періодичної преси могли бути в цій ситуації не ли-ше державні установи чи державні діячі (відомою є участь самої росій-ської імператриці Катерини II у виданні журналу "Всякая всячина", що виходив за її загальною редакцією в 1769-1770 роках у С.-Петербурзі), але й приватні особи, але сувора регламентація видавничої діяльності та наявність цензури накладалися непосильним тягарем на вільну думку. Вона могла існувати тільки у формі алегорій, іносказань, глибоко захову-ватися в підтекст журналістського твору, тобто легітимно не існувала.
Більш докладно авторитарну журналістику характеризують такі ознаки:
1) сформована в XVI-XVII століттях і ставши першим типом пре-си, ця модель зберігається й донині в багатьох країнах світу;
2) у своєму підґрунті має філософію абсолютної влади монарха або призначеного ним уряду;
3) головна мета журналістики в авторитарній моделі — підтримува-ти й проводити політику уряду, що перебуває при владі, і служити державі;
4) пресу мають право використовувати тільки ті, хто дістав ко-ролівський (царський) патент чи інший аналогічний дозвіл;
5) преса контролюється за допомогою урядових патентів, ліцей зій, а також цензури;
6) заборонена критика в пресі політичного управління і осіб, що перебувають при владі;
7) преса знаходиться в руках держави або приватних осіб;
8) преса розглядається як інструмент здійснення урядової політи-ки, хоча й не обов'язково належить уряду.
У процесі історичного розвитку людства на альтернативних до авторитарної моделі засадах виникає ліберальна журналістика. Засно-вана на ідеалах свободи волі (libertarian) вона являє собою наступний щабель у розвитку масово-інформаційної діяльності. Ліберальна мо-дель народжується в епоху Просвітництва та раннього капіталізму, тоб-то виникає на зламі XVII-XVIII століть. Розвиток капіталізму призво-дить до того, що газети перетворюються на приватні підприємства, а їх споживачами стають не лише освічені дворяни, але в переважній більшості представники "третього стану". Підтиском боротьби за сво-боду преси падає цензура або її вплив стає неістотним для функціону-вання масової інформації. Але пресі не вдається цілковито позбутися своїх службових функцій через економічну залежність від видавця. Сво-бода виявляється опанованою рівно настільки, наскільки це відповідає інтересам власника газети.
В основу концепції свободи преси, на думку авторів, було покла-
дено три постулата: відділення новин від думок, відкриття журналістам доступу для урядової інформації та відсутність цензури. Для ліберальної журналістики властиві такі ознаки:
1) вона сформувалася в Англії після 1688 року199 і експортована в ЗДА, ліберальна модель впливова й в інших країнах;
2) її філософським підґрунтям є праці Мільтона, Локка, Мілля, теорії раціоналізму і природних прав людини;
3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином допомагати "відкривати правду", зрозуміло ж, з пев-них позицій, і контролювати (check in) дії уряду;
4) пресу може використовувати будь-який громадянин, що має для цього економічні можливості й засоби;
5) преса контролюється самовільним процесом встановлення правди на "вільному ринку ідей", а також судами;
6) заборонені наклепи, непристойності, зрада у військовий час;
7) журналістика перебуває у власності переважно приватних осіб;
8) найважливіша особливість ліберальної журналістики полягає в тому, що преса є інструментом контролю за урядом (checking on gov-ernment) та задоволення інших потреб суспільства.
Ліберальна модель займає центральне місце в сучасному світі. Але автори книжки "Чотири теорії преси" не приховують того, що вона віджила своє, виявила, попри численні переваги, свої недосконалості. Унаслідок дедалі зростаючого монополізму преса переходить під кон-троль могутніх економічних магнатів, а відтак їй усе важче залишатися вільним ринком ідей. Журналістика служить не суспільству, а бізнесу, виступає проти соціальних змін. Перетворення газет на засоби здобу-вання максимальних прибутків спричинилося до погоні за сенсаціями, втягуванням у коло публічного розгляду приватного життя відомих лю-дей, що означає не що інше, як порушення прав людини. Свобода волі обернулася на свою протилежність — уседозволеність. А відтак лібе-ральна модель мусить розглядатися як перейдений етап і поступитися новому типові масово-інформаційної діяльності. Його автори пропону-ють назвати соціальне відповідальною моделлю журналістики.
Соціальне відповідальна журналістика є найдорожчим демокра-тичним надбанням XX століття, склалася у державах з розвиненими традиціями народовладдя й парламентаризму. Вперше її засади були сформульовані в Комісії з питань свободи преси, створеної в 1942 році на пропозицію власника великого американського журнального кон-церну Г. Люса, який виділив на фінансування її досліджень 200 тис. ам. дол. Комісія висунула тезу про відповідальність преси перед суспільством і зробила висновок про необхідність державного регулю-вання такої важливої справи, як журналістика. Вона мусить бути вико-ристана для забезпечення гармонійного розвитку суспільства, зняття напруженості, розв'язання конфліктних ситуацій.
Соціально відповідальна журналістика мусить узяти все найкраще від попереднього періоду, але й піти далі по шляху вдосконалення ме-ханізму використання свободи слова. Вона повинна відділяти новини від редакційних статей, повідомлення від думок, надавати місце для висвіт-лення різних поглядів і точок зору на проблему, вона повинна давати ціл-ковиту картину різних соціальних груп у суспільстві, а також зобов'язана займатися роз'ясненням аудиторії загальнолюдських цінностей.
Найважливіші особливості соціально відповідальної теорії жур-налістики такі:
1) концепція виникла в XX столітті в ЗДА;
2) вона сформувалася на основі праці Комісії з питань свободи пре-си, її члена У.Е. Хокинга, професора філософії Гарвардського університе-ту, на основі практики журналістики і моральних кодексів журналістики;
3) основні цілі преси — інформувати, розважати, продавати, але головним чином переводити конфлікти в план дискусії;
4) використовувати її може кожен, у кого є що сказати;
5) контролюється вона думкою суспільства, діями споживачів, професійною етикою;
6) заборонено втручання в приватне життя і життєво важливі суспільні інтереси;
7) преса перебуває в приватних руках, якщо тільки уряд не змуше-ний узяти її у свої руки в інтересах суспільства;
8) засоби інформації беруть на себе зобов'язання з соціальної відповідальності, а якщо вони цього не роблять, то хтось повинен про-стежити за тим, щоб вони це робили.
В останньому пункті автори виразно натякають на ті обставини, за яких можливе й необхідне втручання держави в інформаційну діяльність своїх громадян. У соціально відповідальній моделі жур-налістики засоби масової інформації перетворюються на справжні орга-
ни масової інформації. Преса та електронні ОМІ, завдяки наявності ма-сового реципієнта, звільняється від тиску й впливу засновників і влас-ників. Власником ОМІ виступає сам редакційний колектив, який забез-печує себе всім необхідним і функціонує на засадах самоокупності за ра-хунок продажу накладу свого видання. У цьому випадку газета зале-жить не від магната-засновника, а від багатотисячної аудиторії читачів, які утримують її за допомогою передплати чи купівлі в роздріб. Таке видання здобуває найвищу свободу, у ньому журналісти вільно викла-дають факти та висловлюють свої думки й коментарі за умови їх суспільної відповідальності. ОМІ відповідають тільки перед соціумом, суспільством, їх функціонування регламентується законами про масо-во -інформаційну діяльність, у чому й виявляється вплив держави на журналістику. Держава повинна захищати читача від влади монополій і пресових магнатів.
Четверта теорія преси є своєрідним феноменом XX століття. Це радянська комуністична її модель, а по суті тоталітарна журналістика. Вона виникає в дq)жaвax з фашистськими або комуністичними режима-ми. Головна ознака цієї моделі — цілковита відсутність приватних ви-дань, усі вони є лише органами партійних комітетів та державних ор-ганів чи установ. Інформаційний потік цілковито контролюється за до-помогою цензури (прихованої цензури), репресивних державних ор-ганів, відповідних структур у партійних комітетах різного рівня, а та-кож через партійність редакторів та рядових журналістів, які в силу цьо-го навіть і не помишляють про інакомислення, а стають "солдатами слова". Категорія свободи тут розглядається лише як право поширюва-ти партійні погляди.
Найважливіші особливості радянської комуністичної теорії жур-налістики такі:
1) вона виникла в XX столітті в Росії, стала панівною із захоплен-ням влади більшовиками і була нав'язана ними всім народам, що скла-ли СРСР;
2) філософським підґрунтям цієї теорії є марксизм, зокрема вчен-ня Владіміра Леніна про дві нації і дві культури в кожній нації і в кожній національній культурі та його вчення про пресу як колективного про-пагандиста, агітатора і організатора;
3) основні цілі преси — за допомогою тенденційно дібраних фактів агітувати за програмні цілі своєї партії, а в публіцистиці здійснювати пряму й наполегливу пропаганду її завдань;
4) використовувати пресу можуть лише "лояльні й ортодоксальні члени партії";
5) контролюється вона усіма партійними комітетами зверху до-низу, головними редакторами, які не лише є членами партії, але обов'язково й членами її керівних органів;
6) заборонено критику партійного керівництва, висвітлення при-ватних боків його життя, критику партійної програми та інших дирек-тивних документів партії;
7) преса перебуває цілковито в руках партії, газети і журнали існують лише як органи певних партійних комітетів, що й декларують у своїх вихідних даних, навіть фахові видання є органами партійних комітетів установ і організацій;
8) основна відмінність від інших концепцій полягає в тому, що преса є інструментом ідеологічної обробки населення, мобілізації його на виконання завдань партійної програми.
На сьогодні модель радянської комуністичної журналістики ви-глядає цілком скомпрометованою. Вона мусить бути відкинутою в усіх своїх компонентах, а українська журналістика, звільнившись від її кай-данів, повинна вийти на шлях соціальне відповідальної журналістики, оскільки це найбільш продуктивна модель, що культивується в розви-нутих демократичних державах світу.
Книжка Ф. Сіберта, Т. Петерсона і У. Шрамма "Чотири теорії преси" стала важливим здобутком теоретичного журналістикознавства, не лише узагальнила наявний досвід історичного розвитку масово-інформаційної діяльності, але й показала перспективу руху до її більш досконалого типу1180.
Широкого поширення в сучасному західному світі набула теорія масових комунікацій, як популярна філософська концепція, що поклика-на поясниш сучасні інформаційні процеси в суспільстві. Масова ко-мунікація — це процес поширення інформації (в тому числі знань, духов-них цінностей, моральних і правових норм і т.п.) за допомогою технічних засобів (преса, радіо, кінематограф, телебачення) на численно великі, ро-зосереджені аудиторії. Теорія масових комунікацій як наукова проблема виникла в XX столітті з поширенням електронної журналістики.
Сучасні філософські концепції розвитку суспільства в нових ко-мунікативних умовах, породжених бурхливим розвитком електронних
засобів масової інформації, так чи інакше беруть свій родовід від теорії масових комунікацій Г. М. Маклюена, знання основних положень якої є важливим елементом в освіті сучасного журналіста, тим паче, що в ра-дянській науці його вчення замовчувалося або кривотлумачилося.
Гербетр Маршал Маклюен (1911-1980) — видатній канадський філософ, публіцист. Він працював професором філософії в Торонтсько-му університеті. Всесвітню популярність принесла йому книга "До ро-зуміння засобів масової комунікації: продовження людини"1181, яка вийшла в 1964 році і відразу стала бестселером. Самого автора у відгу-ках на книгу називали "пророком електронної ери", "великим мислите-лем". Ім'я його поставили на Заході в один ряд з іменами М.Коперни-ка, Ч.Дарвіна, З.Фройда, тобто тих науковців, чиї концепції справили враження перевороту в певних галузях знань.
Теорія масових комушкацш Г. М. Маклюена складається з таких головних розділів:
1) розгляду типів поширення інформації як рушійних сил історії;
2) аналізу процесів "технологічного розширення свідомості" за допомогою електронних ОМІ;
3) вивчення телебачення як нового типу відеожурналізму, що відкриває нову епоху майбутніх систем ЗМК.
1. Згідно з поглядами Г.М. Маклюена, рушійними та визначаль-ними силами в історії людства є різного роду й типу засоби масової ко-мунікації. Не народні маси, не конфлікт продуктивних сил і виробничих відносин, не класова боротьба, як твердить теорія марксизму, а спосо-би функціонування інформації в суспільстві визначають характер і сутність тієї чи іншої епохи. Засоби масової комунікації завдяки своїй суспільній унікальності й чисто технічній сутності визначають процеси взаємодії особистості й суспільства, виробляють стереотипи людської поведінки й реакції на довкілля.
Розвиток і зміни в техніці й технології засобів масової комунікації спричинює два грандіозні наслідки:
1) зміну суспільних епох, які відзначаються сталістю, стабіль-ністю саме завдяки пануючому в них способу поширення інформації;
2) еволюцію світоглядних систем людства, формування масової та індивідуальної свідомості й самосвідомості.
Іншими словами, засоби масової комунікації' визначають усю стру-ктуру суспільства, формують економічні відносини, стосунки між різними верствами населення, забезпечують функціонування ідеологічних доктрин, консолідують націю в державу, їхній вплив універсальний і має вагомі наслідки в різноманітних інших сферах приватного та публічного життя.
Г.М. Маклюен не оригінальний у виділенні історичних епох суспільства, їх він нараховує чотири, але виділяє їх на основі домшант, властивих його ціннісній концепції, вважаючи, що сутність суспільної самототожності визначається панівним у ту чи іншу епоху засобом ма-сової комунікації.
Так, системі усної комунікації, дописемної культури відповідає первісне родинно-общинне суспільство. Усний спосіб поширення обме-жує невеликими територіями і соціальними групами функціонування певної інформації. Унаслідок цього одиницею людської спільноти вис-тупає окреме плем'я. Засоби виробництва украй примітивні, новинки, технічні й технологічні знахідки внаслідок локального поширення інформації не стають здобутком широкого загалу, що й обумовлює вкрай низький рівень виробництва й продуктивності праці.
Поява писемності, тобто способу фіксувати інформацію в знаках і текстах, що призвело до можливості, по-перше, передавати її на великі відстані, а по-друге, зберігати її для майбутніх поколінь, спричинює пе-рехід суспільства в нову якість — народжується рабовласницька ера. Новий тип комунікації призводить до появи держав, поширення здобу-вають технічні новинки, вдосконалюються засоби виробництва, з'явля-ються люди розумової праці, поліпшується зброя, що призводить до ви-никнення перших імперій.
Вищий рівень організації суспільства й нова історична епоха по-чинається з винайденням книгодрукування. Книжка дозволяє накопи-чувати й зберігати тривалий час фундаментальну інформацію. Зростає й далі продуктивність праці, збільшується кількість освіченості, інтелігенції, розширюються державні утворення, новий тип комунікації консолідує більші людські спільноти. Настає епоха феодалізму. В епоху народження капіталізму народжуються перші газети, виникає жур-налістика, яка ознаменувала стрибок людства в сфері поширення інформації, відкрилася можливість для спеціалізації великої групи лю-дей для збирання, обробки й поширення інформації. З розряду стихійного явища вона перетворилася на шституційний.
І, нарешті, дальший розвиток суспільства призводить до появи електронних ЗМК. Людство консолідується в одну спільноту, інтен-сивність нарощування знань дозволяє говорити про науково-технічну ре-волюцію, інформація поширюється практично миттєво, проблемою є не отримання, а аналіз і узагальнення її. За Г.М. Маклюеном, починається ера "інформаційного комунізму". Нагадаємо, що слово "комунізм" походить від латинського "communis", яке перекладається як "спільний".
Власне, епоха електронних ЗМК і цікавить найбільше Г.М. Мак-люена, роздуми над її сутністю стали головним чинником створення й усієї його концепції. Він переходить до розгляду її найважливіших ха-рактеристик, соціальних і психологічних наслідків електронних ко-мунікативних процесів.
2. Технічні винаходи виникають з практичної потреби людини підсилити якийсь із своїх органів. Але, збільшуючи силу цього органу, технічний пристрій призводить водночас до його атрофії від бездіяль-ності. Відбувається поступове відмирання, "ампутація" людського орга-ну. Таку ж дію справляють на людину й новітні технічні ЗМК. Але вплив електронних способів поширення інформації комплексний, синтетичний.
Сучасні ЗМК посилюють не окремі органи, а розширюють людські почуття й думки, тобто в цілому свідомість, екстериоризують усю центральну нервову систему. Це призводить до важливих перетво-рень в соціальному й психічному бутті людини. Настає ера "техно-логічного розширення свідомості".
На людину навалюється великий вантаж зовнішньої інформації, яку вона не в силі упорядкувати, "перетравити", зробити внутрішнім надбанням, її сприйняття, психіка, розум виявляються розбалансовани-ми внаслідок активного тиску на неї суперечливої, часто протилежно спрямованої інформації. Потік інформації з електронних ЗМК зростає настільки й стає дедалі агресивнішим, що людина втрачає здатність до вибірковості, до опору інформаційній навалі. Довкілля перетворюється для людини на світ абсурду. Вона остаточно заплутується в мережі інформаційних каналів, а нова інформація лише ускладнює і без того складний навколишній світ.
Наш час Г.М. Маклюен назвав "епохою увімкнутої свідомості". Людина весь час перебуває в полі експансивного тиску на неї ЗМК. Це спрощує для зацікавлених політичних сил процес маніпуляції суспільною свідомістю. Електронні ЗМК дозволяють нав'язати людській спільноті певні ідеологічні стереотипи, кліше, штампи сприй-няття дійсності й реакції на події. Вироблення таких свідоміших кліше й штампів Г.М. Маклюен назвав створенням "архетипів свідомості". Створенням таких "архетипів" і займається маніпулятивна пропаганда. Людина не в силі протистояти тиску на неї загальних, масових духовних стереотипів, що спричинює знищення її особистості.
Теорія масових комунікацій Г.М. Маклюена володіє величезною застерігаючою силою. На його думку, новітня комунікативна ситуація спричинює регрес людства. Алфавіт і друкарський верстат, тобто поява писемності й книги, викликали процеси спеціалізації, виникнення роз-поділу між фізичною й розумовою працею, виробили лінійне часово-просторове бачення світу, що призвело до розгалуження й удосконален-ня логічного мислення. Електронні ЗМК призначені для інтенсифікації спілкування людей, посилення їхньої співучасті в подіях, збільшення ступеня включеності в історію. Електронні ЗМК повертають людство до рівня усної системи комунікації. За допомогою могутньої техніки створюється максимально широке поле (засадничо тотожне людству) функціонування усної інформації. Особистість розчиняється в масовій свідомості. Це дозволяє Г.М. Маклюену твердити: "Якщо історія почи-нається з винайденням писемності, то вона закінчується з винайденням телебачення". Розгляд цього типу електронних ЗМК і складає наступ-ний розділ теорії Г. М. Маклюена.
3. Телебачення відкриває нову епоху в історії людства. Ця епоха буде базуватися на розвиткові нових електронних ЗМК, побудованих на засадах синтетичного впливу на людину, сполучення зорового обра-зу й мовлення. У цьому сутність "Нового журналізму", що започатко-вується зараз. Електронні ЗМК заперечують традиційну друковану журналістику, заміняють людині газету й журнал, а також і книгу. Саме телебачення стало найважливішим поштовхом для виникнення мас-культури, пересічних творів літератури, естради й відеомистецтва, що створюються із свідомою настановою на заповнення ефірного часу без особливих претензій на мистецьку цінність.
"Новий журншіізм" — це відеожурналізм, адже на телеекрані мо-же бути відображене усе, будь-які картини й сфери дійсності. Теле-стилістика — це стилістика рекламного мислення, де головна мета — яскравість форми, привабливість зовнішньої картинки. Телестилісти-ка — це стихія імпровізованого усного мовлення, що не передбачає три-валого виношування думки, інтимного сшлкування сам-на-сам, як у чи-тача з книгою. Телестилістика — це прихована, таємна маніпулятивна пропаганда.
Індивід намагається пристосуватися до нової інформаційної си-туації, але зустрічається з істотними перешкодами. Він живе весь час з увімкнутою свідомістю, оскільки нескінченним є потік інформації з еле-ктронних ЗМК. Це перевантажує нервово-психічні структури людини, вона мусить відмовитися від фіксованої точки зору. В епоху миттєвої зміни новин, безперервного потоку інформації, щохвилинно діючої техніки ЗМК людина втрачає здатність до аналітичної діяльності, уза-гальнюючої роботи мозку. Людина вимикається з навколишньої дійсності, відокремлюється від безпосереднього соціального довкілля і переключається в світ екранної дійсності, вже не тотожний реальному світові, а зітканий з вражень, пропонованих з екрана. Телебачення ни-щить індивідуально-орієнтоване сприйняття дійсності, дискурсивно-логічне мислення й соціальну активність людини, унаслідок чого вона втрачає здатність бути особистістю.
Уже зараз завдяки телебаченню зник простір, втратив акту-альність час, людство перемістилося назад в акустичний простір. Про-поновані з екрану цінності стають спільними для мільйонів глядачів, людство відтак наближається до єдиного соціуму, прямує до тотальної гармонії. Пропонована телебаченням модель свідомості поширюється безмежно на весь світ, породжує колективну, масову свідомість. Людст-ву залишився один крок до "всесвітнього села".
Висновок про рух земного соціуму до "всесвітнього або глобаль-ного села" здійснюється на підставі таких спостережень:
1) відновлює своє панування тіш усної комунікації, підсилений, однак, новітніми технічними досягненнями;
2) відеожурналізм спричинює негайне й безмежне поширення всіх новин;
3) завдяки відеоряду найвідоміші політики, актори, письменники стають всесвітньовідомими; усі всіх знають, як у селі;
4) створюється всесвітня масова культура, доступна мільйонам і розрахована на їхній рівень сприйняття;
5) суспільство набуває характеру безособовості, у ньому відсутні соціальне активні суб'єкти;
6) місто як центр творення цивілізації й культури не скоро-чується, але набуває виразних ознак села.
Паралізуючи свідомість, телебачення призводить до загальної духовної непритомності. Знеособленим суспільством легко управляти за допомогою маніпулятивної пропаганди. Особливо сильному маніпу-лятивному впливові піддаються малописьменні люди й діти. Амери-канський Національний інститут психічного здоров'я провів дослід-ження впливу телебачення на глядачів і встановив такі основні ознаки цього впливу:
1) жорстокість і насильство на телеекранах провокує агресивний вияв цих рис у поведінці дітей і підлітків;
2) паралізуючий вплив справляє на глядачів реклама, яка через зовнішню привабливість і барвистість, а також через багаторазові по-вторювання врізається в пам'ять, витісняє менш свіжі враження і сприй-мається як взірець змістовної й формальної досконалості;
3) у дітей, що багато часу проводять перед телеекраном, атрофу-
ються розумові здібності, вони звикають до способу життя пасивних спостерігачів, мало читають, не вміють аналізувати й викладати поба-чене й прочитане ні усно, ні письмово, у них погана пам'ять, погано розвинуті навички усного мовлення.
Від знеособлення рятуються ті, хто виробив імунітет перед за-гальним утягуванням в телевидовище. Але все менше і менше людей знаходять у собі сили залишатися особистостями, розчиняються безслідно в колективній свідомості.
Реальні наслідки досліджень науковців засвідчили обґрунто-ваність занепокоєння Г.М. Маклюенатим становищем в суспільстві, що виникло від запровадження електронних ЗМК.
У цілому ж теорія масових комунікацій Г.М. Маклюена містить у собі багато цікавих думок і спостережень. Вона смілива й нетрадиційна, викликана новітньою масово-інформаційною ситуацією в світі. Вона ви-разно інформаційноцентрична. її автор прагне всі боки соціальної й приватної дійсності пояснити з погляду тих чи інших способів функціонування в суспільстві інформації. І тут очевидно не можливе її послідовне застосування до всіх випадків життя суспільства. Але праг-нення застерегти людство від небезпечних тенденцій, можливих при надмірному захопленні телебаченням і недооцінці друкованих способів існування інформації, визначають гуманістичну сутність цієї теорії.
А те, що не сам Г.М. Маклюен стурбований можливою дегра-дацією людства внаслідок нівелюючого впливу телебачення на гля-дачів, свідчить і написаний дещо раніше роман Рея Бредбері "451 гра-дус за Фаренгейтом" (1953), який утверджує неперехідну цінність друко-ваного способу передачі інформації як такого, що має свої важливі пе-реваги у порівнянні з електронним. Радимо молодим журналістам по-знайомитися з цим твором.
СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА
ЖОВТА ПРЕСА — бульварно-сенсаційні друковані ОМІ, які під предметом журналістики розуміють події скаидально-пориографічного ха-рактеру й розраховані на невибагливі смаки малоосвіченого, досить примітивного за своїм культурним рівнем, але чисельного кола читачів.
Ознаками жовтої преси є сенсаційні репортажі, скандальна кримінальна хроніка, безсоромне висвітлення таємниць приватного й інтимного життя відомих осіб, значна кількість ілюстративного ма-теріалу, переважно еротичного характеру. У погоні за сенсацією жовта преса не зупиняється перед неправдивими вигадками, наклепами, плітками, перекрученням фактів.
Виникнення явища пов'язане з винайденням коміксів — своєрідної "преси для неписьменних". Іх почав малювати в 1895 році художник Річард Уотколт для нью-йоркської газети "The World", яка була власністю магна-та Джозефа Пулітцера. Зображали перші комікси пригоди ".жовтого ма-люка ", який кривлявся, гримасничав, смішив читача. Інший газетний маг-нат Рандольф Герст-старший перехопив продуктивну ідею і запросив ху-дожника за більшу платню до свого видання "New-Jork Jumal", куди й пе-ремандрував "жовтий малюк".
Виник гучний скандал між Пулітцером і Героїнам, у процесі якого учасники дійшли до публічних образ на адресу один одного. Редактор видан-ня "New-Jork Press " Ервін Уордмен назвав обидві газети, що лаялися через малюка, "жовтою пресою". Так виник термін, що закріпився в жур-налістиці для позначення певного типу видань.
"Преса для неписьменних" — оповідання в картинках з безкінечними продовженнями — була призначена для розглядання, а не читання, містила мінімум слів і максимум усім зрозумілих малюнків. Р. Герст на такого роду виданнях збагатився, а його нащадки заволоділи троном магнатів "жов-тої" журналістики.
Р. Герст навіть сформулював теоретичні засади "жовтої преси ". "Читач цікавиться передусім подіями, які містять елементи його власної примітивної природи. Такими є:
1) Самозбереження;
2) кохання і розмноження;
3) честолюбність.
Матеріали, що містять один з цих елементів, слід оцінювати як гарні. Якщо вони містять два з них, вони кращі, але якщо вони містять vci три елементи, то це першокласний інформаційний матеріал ".
Далі!'. Герст рої 'ясні/а, як слід розуміти виділені ним чинники впли-вовості журналістики.
"Елемент самозбереження міститься у всіх матеріалах, що повідо-мляють про вбивства, самогубства, нещасні випадки, драми, а також про те, як зберегти здоров я, як правильно харчуватися і т. д.
До тем кохання і розмноження слід зараховувати: історії одружен-ня і заміжжя, сексуальні скандали, розлучення, любовний трикутник, ро-мантичні історії про те, як кохання спонукало здійснити що-небудь незви-чайне, драми ревнощів — коротше, усе цікаве у узаєминах статей.
Честолюбність же викликається таємничим у всіх цих історіях. Таємниче примушує замислитися про те, якою буде розв'язка, до того .ж спонукає читача купувати й наступні номери газети, щоб пересвідчитися в правильності свого здогаду. Ми пишемо для всіх читачів. Ми відсуваємо всі повідомлення, які не містять жодного з перерахованих елементів. Ми нехтуєлю або зовсім не помічаємо тих речей, які є лише важливими, але не цікавими"1182.
У сучасній журналістиці практично всіх країн світу жовта преса за всієї своєї примітивності займає досить значне місце, виконуючи розва-жальну функцію. В Україні за радянських часів жовта преса не існувала з огляду на цензурні перешкоди, але сьогодні вона створена й досить швидко розгалужується.
Молодого журналіста слід застерегти: хоч робота в жовтій пресі дає кращі заробітки, але перешкоджає творчій самореалізації й може навіть знівечити й неабиякий талант.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.
2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа-ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.
3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук-раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль-турі. — К., 1998. — С. 5-67.
4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде-ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.
5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.
6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче-ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. —67 с.
7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин-формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.
8. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.
9. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
