Зародження українських військ зв’язку
Реферат на тему:
Зародження українських військ зв’язку
Півтора десятиліття Україна існує, як незалежна держава. З грудня 1991 року наша країна має свої Збройні Сили, складовою частиною яких є війська зв’язку. Проте, всі офіційні видання Головного Управління зв’язку Збройних Сил України та Генерального Штабу історичний шлях військ зв’язку подають чітко за схемою, створеною радянськими військовими істориками. А саме: згадуються способи зв’язку давніх слов’ян та Київської Русі, Московського царства та Російської імперії, а потім – історія військ зв’язку Червоної Армії та Збройних Сил СРСР [3,с.2;7,с.15]. Досягнення військових формувань УНР, Української Держави П. Скоропадського, а тим більше УПА цілковито ігноруються. Жодної згадки про підрозділи зв’язку українських формацій 1917-1922 років немає ні у виданні «Війська зв’язку Збройних Сил України» 2005 року [3], ні в книзі П. Усика та М. Межуєва «Війська зв’язку України: героїчні сторінки історії» [7]. Для прикладу, порівняємо хронологію розвитку військового зв’язку у книзі А. Белова [1] та брошурі [3]. Отже, А. Белов пише, що перші частини зв’язку Червоної Армії формуються у 1918 році. 20 жовтня 1919 р. видано наказ Реввійськради Республіки № 1736/362, який поклав початок централізованому керівництву військовим зв’язком [1,с.4]. Що ми бачимо у виданні Головного Управління ЗіАСУВ про історію національних військ зв’язку? Будь ласка: 1914-1917 рр. – вказана кількість сформованих в російській армії телеграфних рот; 1917 р. – видано «Настанову по службі радіотелеграфу в Червоній Армії»; 1918 р. – засновано Раду воєнного телеграфу Червоної Армії; 20 жовтня 1919 року - створення військ зв’язку Робітничо-Селянської Червоної Армії [7,с.1-3]. Причому, кількість зв’язкових підрозділів російської армії наведена не вірно. Так, Л. Бескровний вказує, що телеграфних рот було: 31 в складі саперних батальйонів, 10 окремих телеграфних та 5 окремих іскрових рот та 10 військових телеграфів [2,с.24], а не 35 окремих телеграфних рот, як написано у брошурі [3,с.2]. Де тут історія власне українських підрозділів зв’язку – невідомо. Таким чином, той, хто зацікавиться історією військового зв’язку, чітко зрозуміє, що Україна нічого схожого до 1991 року не мала, а тим, що має зараз, завдячує лише Радянському Союзу. До того ж, саме Червона Армія першою в світі створила центральний орган керівництва зв’язком (пам’ятаємо, 20 жовтня 1919 року).
Звичайно, стосовно Росії така хронологія є цілком правильною, оскільки імперська армія не мала серед своїх керівних органів спеціального відділу управління зв’язком [2,с.48]. Проте, для України ситуація була зовсім іншою. Маємо на увазі наступне: на середину 1917 р. українська армія не мала органу керівництва військовим зв’язком [6,с.7]. Однак, з вересня 1917 р. в складі військ УНР вже знаходилась окрема телеграфна сотня у м. Києві [4,с.374]. Кожен полк Запорізького Корпусу мав сотню зв’язку. В листопаді 1917 р. Секретаріат військових справ сформував Генеральний Штаб. В його структурі був і відділ зв’язку (начальник відділу – полковник Козьма) [4,с.390]. Враховуючи незначний кількісний склад Генерального Штабу та його структуру, можемо стверджувати, що відділ зв’язку того часу – цілком самостійний підрозділ, аналогічний сучасному Управлінню зв’язку.
У березні 1918 р. новий начальник ГШ полковник Сливінський провів структурну перебудову Штабу. Було створено 2 генерал-квартирмейстерства та окремі відділи, серед яких – відділ зв’язку [6,с.7].
За часів Гетьманату відділ зв’язку Генштабу деякий час був підвідділом 1-го генерал-квартирмейстерства [6,с.8]. Проте, вже на кінець 1918 року цей орган знову став окремим відділом [4,с.395]. У штаті кожного армійського корпусу сформовано по 4 радіотелеграфні сотні; Сіра дивізія у кожному своєму полку (яких було 4) мала 3 чети (взводи) зв’язку (по 1 на кожен курінь), підпорядковані начальникові зв’язку полку [4,с.429].
Документи та експонати Центрального Музею Збройних Сил України (м. Київ) свідчать, що на 1920 рік козаки та старшини підрозділів зв’язку українських військових частин мали свої емблеми (один з атрибутів роду військ), причому окремі для телеграфістів та радіотелеграфістів [5,с.111]. Червона Армія не давала своїм зв’язківцям окремих відзнак до 1922 року.
Отже, в листопаді 1917 року, Генеральний Штаб Армії УНР мав у своєму складі відділ зв’язку, який існував і в період Гетьманату П. Скоропадського, і в добу Директорії УНР. Відділ зв’язку разом з ГШ був інтернований у 1921 році на терени Польщі, де продовжив свою роботу в еміграції.
Тобто, в українському ГШ орган керування зв’язком був створений на цілих 2 роки раніше, ніж аналогічне утворення в Червоній Армії. Чи не повинно це стати стимулом для відчизняних військових та науковців хоч для пристойності внести певні корективи в хронологію розвитку військ зв’язку? Ми вважаємо, що саме час, адже війська зв’язку України мають свої корені не лише в Збройних Силах СРСР.
Література:
Белов А.И. Войска связи. – М.: ДОСААФ, 1983. – 63с.
Бескровный Л.Г. Армия и флот России в начале XXв.: Очерки военно-экономического потенциала. – М.: Наука, 1986. – 240с.
Війська зв’язку Збройних Сил України / Головне Управління зв’язку і АСУВ ГШ ЗС України. – К.:КП МОУ КВКФ, 2005. – 10с.
Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Крипякевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., та ін.; упоряд. Б.З. Якимович. – Вид. 4-те, змін. і доп. – Львів: Світ,1992. – 712с.
Карпов В. Однострої української армії (1917-1920) // Військово – історичний альманах. – 2000. – Ч.1. – С. 110 – 121.
Седак В. Виникнення військових і загальнодержавних спецслужб // Історія України. – 1999. – №9 (березень). – С.7 – 8.
Усик П.А., Межуєв М.М. Війська звязку України : героїчні сторінки історії. – Фастів: Поліфаст,2002. – 288с.
Зародження українських військ зв’язку
Півтора десятиліття Україна існує, як незалежна держава. З грудня 1991 року наша країна має свої Збройні Сили, складовою частиною яких є війська зв’язку. Проте, всі офіційні видання Головного Управління зв’язку Збройних Сил України та Генерального Штабу історичний шлях військ зв’язку подають чітко за схемою, створеною радянськими військовими істориками. А саме: згадуються способи зв’язку давніх слов’ян та Київської Русі, Московського царства та Російської імперії, а потім – історія військ зв’язку Червоної Армії та Збройних Сил СРСР [3,с.2;7,с.15]. Досягнення військових формувань УНР, Української Держави П. Скоропадського, а тим більше УПА цілковито ігноруються. Жодної згадки про підрозділи зв’язку українських формацій 1917-1922 років немає ні у виданні «Війська зв’язку Збройних Сил України» 2005 року [3], ні в книзі П. Усика та М. Межуєва «Війська зв’язку України: героїчні сторінки історії» [7]. Для прикладу, порівняємо хронологію розвитку військового зв’язку у книзі А. Белова [1] та брошурі [3]. Отже, А. Белов пише, що перші частини зв’язку Червоної Армії формуються у 1918 році. 20 жовтня 1919 р. видано наказ Реввійськради Республіки № 1736/362, який поклав початок централізованому керівництву військовим зв’язком [1,с.4]. Що ми бачимо у виданні Головного Управління ЗіАСУВ про історію національних військ зв’язку? Будь ласка: 1914-1917 рр. – вказана кількість сформованих в російській армії телеграфних рот; 1917 р. – видано «Настанову по службі радіотелеграфу в Червоній Армії»; 1918 р. – засновано Раду воєнного телеграфу Червоної Армії; 20 жовтня 1919 року - створення військ зв’язку Робітничо-Селянської Червоної Армії [7,с.1-3]. Причому, кількість зв’язкових підрозділів російської армії наведена не вірно. Так, Л. Бескровний вказує, що телеграфних рот було: 31 в складі саперних батальйонів, 10 окремих телеграфних та 5 окремих іскрових рот та 10 військових телеграфів [2,с.24], а не 35 окремих телеграфних рот, як написано у брошурі [3,с.2]. Де тут історія власне українських підрозділів зв’язку – невідомо. Таким чином, той, хто зацікавиться історією військового зв’язку, чітко зрозуміє, що Україна нічого схожого до 1991 року не мала, а тим, що має зараз, завдячує лише Радянському Союзу. До того ж, саме Червона Армія першою в світі створила центральний орган керівництва зв’язком (пам’ятаємо, 20 жовтня 1919 року).
Звичайно, стосовно Росії така хронологія є цілком правильною, оскільки імперська армія не мала серед своїх керівних органів спеціального відділу управління зв’язком [2,с.48]. Проте, для України ситуація була зовсім іншою. Маємо на увазі наступне: на середину 1917 р. українська армія не мала органу керівництва військовим зв’язком [6,с.7]. Однак, з вересня 1917 р. в складі військ УНР вже знаходилась окрема телеграфна сотня у м. Києві [4,с.374]. Кожен полк Запорізького Корпусу мав сотню зв’язку. В листопаді 1917 р. Секретаріат військових справ сформував Генеральний Штаб. В його структурі був і відділ зв’язку (начальник відділу – полковник Козьма) [4,с.390]. Враховуючи незначний кількісний склад Генерального Штабу та його структуру, можемо стверджувати, що відділ зв’язку того часу – цілком самостійний підрозділ, аналогічний сучасному Управлінню зв’язку.
У березні 1918 р. новий начальник ГШ полковник Сливінський провів структурну перебудову Штабу. Було створено 2 генерал-квартирмейстерства та окремі відділи, серед яких – відділ зв’язку [6,с.7].
За часів Гетьманату відділ зв’язку Генштабу деякий час був підвідділом 1-го генерал-квартирмейстерства [6,с.8]. Проте, вже на кінець 1918 року цей орган знову став окремим відділом [4,с.395]. У штаті кожного армійського корпусу сформовано по 4 радіотелеграфні сотні; Сіра дивізія у кожному своєму полку (яких було 4) мала 3 чети (взводи) зв’язку (по 1 на кожен курінь), підпорядковані начальникові зв’язку полку [4,с.429].
Документи та експонати Центрального Музею Збройних Сил України (м. Київ) свідчать, що на 1920 рік козаки та старшини підрозділів зв’язку українських військових частин мали свої емблеми (один з атрибутів роду військ), причому окремі для телеграфістів та радіотелеграфістів [5,с.111]. Червона Армія не давала своїм зв’язківцям окремих відзнак до 1922 року.
Отже, в листопаді 1917 року, Генеральний Штаб Армії УНР мав у своєму складі відділ зв’язку, який існував і в період Гетьманату П. Скоропадського, і в добу Директорії УНР. Відділ зв’язку разом з ГШ був інтернований у 1921 році на терени Польщі, де продовжив свою роботу в еміграції.
Тобто, в українському ГШ орган керування зв’язком був створений на цілих 2 роки раніше, ніж аналогічне утворення в Червоній Армії. Чи не повинно це стати стимулом для відчизняних військових та науковців хоч для пристойності внести певні корективи в хронологію розвитку військ зв’язку? Ми вважаємо, що саме час, адже війська зв’язку України мають свої корені не лише в Збройних Силах СРСР.
Література:
Белов А.И. Войска связи. – М.: ДОСААФ, 1983. – 63с.
Бескровный Л.Г. Армия и флот России в начале XXв.: Очерки военно-экономического потенциала. – М.: Наука, 1986. – 240с.
Війська зв’язку Збройних Сил України / Головне Управління зв’язку і АСУВ ГШ ЗС України. – К.:КП МОУ КВКФ, 2005. – 10с.
Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.) / Крипякевич І., Гнатевич Б., Стефанів З., та ін.; упоряд. Б.З. Якимович. – Вид. 4-те, змін. і доп. – Львів: Світ,1992. – 712с.
Карпов В. Однострої української армії (1917-1920) // Військово – історичний альманах. – 2000. – Ч.1. – С. 110 – 121.
Седак В. Виникнення військових і загальнодержавних спецслужб // Історія України. – 1999. – №9 (березень). – С.7 – 8.
Усик П.А., Межуєв М.М. Війська звязку України : героїчні сторінки історії. – Фастів: Поліфаст,2002. – 288с.
