Сторони договору фінансового лізингу
Реферат на тему:
Сторони договору фінансового лізингу
Суб'єкти лізингу закріплені в ст.4 закону україни «Про фінансовий лізинг»:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Одним із нових договірних інститутів, який набирає все більшого поширення у вітчизняній договірній практиці, є фінансовий лізинг. На сьогоднішній день основними джерелами правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу є Цивільний кодекс України (далі - ЦК), Господарський кодекс України, Закон України «Про фінансовий лізинг» в редакції від 11 грудня 2003 р. та ряд інших нормативно-правових актів. У цій статті висвітлюються питання суб'єктного складу договору фінансового лізингу
ДВОСТОРОННІЙ ЧИ ТРИСТОРОННІЙ ПРАВОЧИН?
Щоб визначити, чи всі су-б'єкти лізингу є сторонами до-говору фінансового лізингу, не-обхідно з'ясувати до яких правочинів - дво- чи багатосто-ронніх - належить цей договір. Це питання в спеціальній літе-ратурі тривалий час залиша-ється дискусійним.
Одні вчені, серед яких В.В.ВІтрянський. А.А.Іванов, О.Є.Блінков. виходять з того, шо договір фінансового лізин-гу - це двосторонній правочкн між лізингодавцем і лізингоодержувачем, заперечуючи його тристоронній характер.
Інша група авторів робить спроби охарактеризувати до-говір фінансового лізингу як тристоронній правочин.
На думку І.О.Решетник, до-говір фінансового лізингу варто вважити тристоронньою угодою, оскільки, як зазначає автор, мова йде про систему майнових відно-син, що виникають у зв'язку із набуттям лізингодавцем у власність вказаного лізингоодержувачем майна у визначеного продавця, з подальшим надан-ням цього майна у тимчасове во-лодіння і користування за певну плату. Фактично договірний зв'я-зок між лїзингоодержуваче.ч і продавцем базується на особли-вому вираженні волі цих суб'єктів. Особливий характер а волевиявлення полягає в тому, що воля лізингоодержувача і продавця виражена непрямим шляхом. Воля лізингоодержува-ча на виникнення відповідних правовідносин виражена в дого-ворі лізингу, в якому обумовле-но питання не тільки про лізин-гове майно, а й про продавця, який, зазвичай, вказується лізин-гоодержувачем. що свідчить про істотне значення даної умови для лізингоодержувача. Позитивне виявлення волі продавця презюмується самим фактом вступу в договірні відносини злізингодавцем, оскільки останній поперед-жає продавця про те, що майно придбавається спеціально для передачі його на умовах догово-ру лізингу конкретній особі.
Інший російський автор І.Г.Лисименко пише, що договір лізингу (за винятком договору зворотного лізингу) є багатос-тороннім договором, який скла-дається щонайменше з двох по-в'язаних між собою і залежних один від одного договорів. До цієї позиції примикає точка зору А.А.Груздьової, яка зазначає, що договір лізингу є складною юридичною конструкцією, яка складається з двох взаємопов'я-заних договорів: договору купівлі-продажу і договору лізингу як такого.
В українській юридичній літературі спроба обгрунтува-ти тристоронній характер до-говору лізингу була зроблена в роботі Р.П.Бойчука, який дохо-дить висновку про немож-ливість розривання всього ком-плексу правовідносин всіх сторін на самостійні угоди і пропонує визнати договір лізингу цілісною тристорон-ньою угодою.
ДОМОВЛЕНІСТЬ НА ДВОХ
На мій погляд, більш пра-вильною є позиція першої гру-пи авторів, які розглядають до-говір лізингу як двосторонній правочин.
Не можна поголитися з дум-кою І.О.Решетник про особли-вий характер волевиявлення лізингоодержувача і продавця на виникнення правовідносин між ними. Вибір лізингоодер-жувачем продавця, обізнаність продавця в тому, то майно призначене для передачі його в лізинг конкретній особі, не може вказувати на їх волевияв-лення - укласти тристоронній правочин. У ч.2 ст.207 ЦК пе-редбачено, що правочин вва-жається таким. що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Продавець не підпи-сує договору фінансового лізин-гу, так само як і лізингоодержувач не підписує договору купівлі-продажу. Тому між лізингодавцем. лізингоодержу-вачем і продавцем укладаються два договори: договір лізингу і договір купівлі-продажу, а не один тристоронній правочин. Спірною є також позиція І.Г.Лисименко та А.А.Груздьо-вої, які вважають, що договір лізингу є багатостороннім і складається з двох договорів: купівлі-продажу і лізингу. По-перше, це не узгоджується із за-гальними уявленнями про правочини і договори. Як правиль-но зазначає В.В. Бітрянський, два самостійні двосторонні право-чини-купівлі-продажу і оренди - навіть при найтіснішому їх взаємозв'язку ніяк не можуть утворити тристоронній правочин, учасниками якого були би суб'єкти зазначених самостійних договорів. По-друге, висновок проте, що договір купівлі-про-дажу і договір фінансового лізингу є окремими договорами, а не єдиним тристороннім правочином, випливає з моменту виникнення зобов'язань сторін. Якщо навіть припустити. що договір лізингу є тристороннім правочином, який в юриднчно-технічному аспекті оформляється двома документами, то звідси мало б випливати, зокрема, що права і обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача виникають аж з моменту підписання: правочину третім учасником продавцем, тобто з моменту ук-ладення договору купівлі-продажу. Але це суперечить змісту до-говору фінансового лізингу, за яким лізингодавець має одним із своїх обов'язків придбання у власність майна у відповідного продавця. Зазначений обов'язок виникає у лізингодавця - на підставі укладення між ним і лізингоодержувачем договору фінансового лізингу. Іншими словами, для укладення догово-ру фінансового лізингу потрібне волевиявлення двох сторін -лізингодавця і лізингоодержува-ча, шо, своєю чергою, вказує на те, шо цей договір є двосто-роннім правочином.
ЗМІШАНИЙ ДОГОВІР - ЯК ОДИН ІЗ ВАРІАНТІВ
Слід зауважити, що і в світовій практиці утвердилася позиія згідно якої відносини фінансового лізингу опосе-редковуються двома договора-ми - договором фінансового лізингу та договором купівлі-продажу. Так, ст.1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р." пе-редбачає укладення угоди про поставку та угоди про лізинг. Аналогічний підхід передба чений Порядком використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнння для агропромислово комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 і грудня 2003 р. №1904. П.5 цього нормативного акту виз-начає, що використання коштів державного бюджету на прндбання техніки для її передачі у користування на умовах фінан-сового лізингу та заходи по опе-раціях фінансового лізингу здійснюється шляхом:
- укладення договорів по-ставки (купівлі-продажу) між лізингодавцем та заводом-виго-товлювачем або постачальни-ком техніки;
-укладення договорів фінан-сового лізингу між лізингодав-цем і лізингоодержувачем.
Отже, сторонами договору фінансового лізингу варто вважати лізингодавця і лізингоодержувача. Продавець (постачальник) є стороною договору купівлі-продажу (поставки). При цьому в силу принципу свободи договору між лізингодавпем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) може бути ук-ладений один тристоронній до-говір. У цьому випадку матиме місце вмішаний договір (ч.2 ст.628 ЦК), у якому поєднані еле-менти договору фінансового лізингу та договору купівлі-про-дажу (поставки). Відповідно до відносин сторін за таким трис-тороннім договором будуть зас-тосовуватися у відповідних час-тннах положення про договори, елементи яких він містить.
ЛІЗИНГОДАВЕЦЬ -ЮРИДИЧНА ОСОБА
Лізингодавцем. відповідно до ст.4 ЗУ «Про фінансовий лізинг» є юридична особа, яка передає право володіння і користуванні предметом лізингу лізингоодержувачу. Тоді як у попередній редакції закону від 16 грудня 1997 р. до кола лізингоодавців були за-раховані всі суб'єкти підприєм-ницької діяльності - юридичні та фізичні особи.
Для визначення кола суб'єктів, які можуть виступа-ти лізингодавцем у договорі фінансового лізингу, варто та-кож враховувати положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р., ст.4 яко-го відносить фінансовий лізинг до фінансових послуг. Відпові-дно до ст.5 зазначеного закону право на здійснення операцій з надання фінансових послуг на-дається фінансовим установам, а також, якщо це прямо перед-бачено законом, фізичним осо-бам - суб'єктам підприємниць-кої діяльності. Далі ця ж стаття закону говорить, що мож-ливість та порядок надання ок-ремих фінансових послуг юри-дичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінан-совими установами, визнача-ються законами та нормативно-правовими актами державних органів, шо здійснюють регулю-вання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх ком-петенції. Виходячи із наведених положень та враховуючи зміст ст.4 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути:
1) Фінансові установи. У ст. 1 Закону України «про фінансові поступі та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реє-стру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ ст.1 вказаного закону зараховує банки, кредитні спілки, ломбар-ди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційнні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним ви-дом діяльності яких є надання фінансових послуг. Поряд з цим, варто мати на увазі, шо спе-ціальне законодавство, яке регулює діяльність з надання окремих видів фінансових послуг часто визначає ті чи інші види такої діяльності як виключні. Тому цю обставину потрібно враховувати при визначенні можливості конкретних видів і фінансових установ виступати і лізингодавцем за договорами фінансового лізингу. Крім того розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України віт 8 липня 2004 р. № 1515 затвердже-но Положення про встановлен-ня обмежень на суміщення діяль-ності фінансових установ з на-дання певних видів фінансових послуг. Враховуючи наведене вище, з-поміж фінансових уста-нов лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути лізингові компанії і банки.
Особливе місце з точки зору здійснення операцій фінансово-го лізингу належить лізинговим компаніям.
Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005р. №96, лізингова компанія-юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (пердметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесену згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу. Варто зазначити, що таке визначення є не зовсім точним, оскільки під нього підпадатиме будь-який лізингодавець, і не лише лізингова компанія. Водночас, за законодавством України. лізнгодавцями мо-жуть бути не лише лізингові компанії. Тому лізингова компанія - це фінансова усіанова, виключним чи основним видом діяльності якої є здійснення операцій фінансового лізингу
Відповідно до ст.7 Закону України «Про фінансові послу-ги та державне регулювання ринків фінансових послуг в Ук-раїні» юридична особа набува-тиме статусу фінансової установи, зокрема - лізингової ком-панії, з моменту внесення запи-су про неї до державного реєст-ру фінансових установ. Доку-ментом, який засвідчує факт на-буття юридичною особою ста-тусу фінансової установи та внесення інформації про неї до реєстру, є свідоцтво про реєст-рацію фінансової установи. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. №41 затверд-жене Положення про Держав-ний реєстр фінансових установ. Важлива роль у створенні лізингових компаній належить державі. Так, в Україні діє Національна акціонерна компанія «Украгролізннг», яка є правона-ступником лізингової компанії «Украгромашінвест», створеної відповідно до постанови Кабіне-ту Міністрів України від 16 жов-тня 1997 р. №1144. Відповідно до п.1 Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнан-ня для агропромислового комп-лексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, лізингодавцями за договорами фінансово-го лізингу, спрямованими на за-безпечення суб'єктів підприєм-ницької діяльності агропромис-лового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням за раху-нок коштів державного бюджету є НАК «Украгролізннг», її дочірні підприємства та філії від імені цієї компанії. Також поста-новою Кабінету Міністрів Украї-ни від 8 червня 1998 р. №840 з метою забезпечення залізнично-го транспорту рухомим складом та підтримки вітчизняних підприємств транспортного ма-шинобудування прийнято рішен-ня про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг» у формі відкритого акціонерного товариства.
Значну роль у лізинговій діяльності традиційно відіграють банки. Згідно із ст.2 Закону Ук-раїни «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукуп-ності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізич-них і юридичних осіб та розмі-щення від свого імені зазначених коштів на власних умовах та на власний ризик, відкриття і веден-ня банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Серед операцій, які може здійснювати банк ч.2 ст.47 зазначеного закону пе-редбачає, зокрема, лізинг.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняєть-ся діяльність у сфері матеріаль-ного виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних мо-нет) і страхування, крім виконан-ня функцій страхового посеред-ника. Наведене законодавче по-ложення не можна трактувати як таке, що забороняє банкам на-бувати у власність майно з мсетою його подальшої передачі в лізинг. При цьому слід виходити із розмежування таких видів діяльності, як торгівля і придбан-ня майна для його передачі в ко-ристування за договором фінансового лізингу. Якщо суб'єкт торговельної діяльності спочат-ку купує певні товари і потім їх продає іншим суб'єктам, то лізингодавець придбаває майно і передає його в користування лізингоодержувачу. Тобто у на-званих випадках мають місце різні за своєю природою відно-сини. Закон України «Про банки і банківську діяльність» забороняє банкам займатися торгівлею (ст.48) і прямо передбачає право здійснювати лізингові операції (ст.47). Тому банки вправі набу-вати у власність майно для подальшої його передачі в корнстування за договором фінансо-вого лізингу.
Стосовно участі банків у відносинах фінансового лізингу варто враховувати положення ст.48 Закону України «Про бан-ки і банківську діяльність», відпо-відно до якої банк може мати у власності нерухоме майно загаль-ною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це об-меження не поширюється на: І) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій: 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реа-лізації прав заставодержателя відповідно до умов договору за-стави: 3) майно набуте з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом од-ного року з моменту набуття права власності на нього. Наведлена норма творює певні обме-ження у здійсненні банками опе-рацій фінансового лізингу сто-совно об'єктів нерухомого майна, оскільки останнє протягом строку лізингу є власністю банку як лізингодавця.
2) Інші юридичні особи, які не мають статусу фінансових ус-танов. Виходячи із сутності фінансового лізингу та врихову-ючи зміст Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.6 якого зазначає що фінансові послуги надаються субєктам підприємницької діяльності на підставі договору, лізингодавцем може виступати лише юридична особа суб'єкт підприємницької діяльності. З-поміж юридичних осіб приватно-го права це можуть бути, зокре-ма, підприємницькі тонариства (ст.84 ЦК). серед юридичних осіб публічного права - державні ко-мерційні підприємства (ст.74 ГК), комунальні комерційні підприє-мства (ст.78 ГК).
Водночас, потрібно врахову-вати, шо розпорядженням Дер-жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг і Украї-ни від 22січня 2004р. №21 зат-верджено Положення про надан-ня послуг з фінансового лізингу юридичними особами-суб’єктами господарювання, які та своїм правовим статусом не є фінансо-вими установами. Згідно із п.2.1 вказаного Положення юридична особа має можливість надавати послугу фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, виз-наченому установчими (заснов-ницькими) документами, перед-бачене здійснення діяльності з на-дання послуг фінансового лізингу, а також за наявності:
1) внутрішніх правил з налан-ня послуги з фінансового лізин-гу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;
2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання.супроводження та виконання відповідних дого-ворів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослут. Порядок одержання такої довідки визначений у розділі 3 Положення;
4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі почини.
Загалом, законодавство Ук-раїни не передбачає для юридич-них осіб, які здійснюють лізинго-ву діяльність, особливих вимог, шо стосуються, зокрема. їх організаційно-правової форми, форми власності, мінімального розміру статутного капіталу (фонду), мінімальної кількості учасників (засновників) тощо. Також в Україні не передбачено ліцензування лізингової діяль-ності. Так. ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.де вміщено пе-релік видів господарськоїдіяль-ності, які підлягають ліцензуван-ню, не передбачає лізингової діяльності. Обов'язковість ліцен-зування фінансового лізингу не знаходить закріплення і в ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг».
Другою стороною у договорі фінансового лізингу є лізингоодержувач. Лізннгоодержувачем визнається фізична чи юридична особа, яка отримує право волод-іння та користування предметом лізингу від лізннголавия. На відміну від попередньої редакції закону у новій його редакції мож-ливість бути лізингоодержувачем не ставиться у залежність від на-явності в юридичної чи фізичної особи статусу суб'єкта підприє-мницької діяльності. Тобто лізингоодержувачами за Законом України «Про фінансовий лізинг» може бути досить широ-ке коло учасників цивільних пра-вовідносин - юридичні особи, в т.ч. непідприємницькі товари-ства, установи, бюджетні устано-ви, а також фізичні особи, неза-лежно від того, чи зареєстровані вони як суб'єкти підприємниць-кої діяльності. Зокрема, така но-вела відкриває можливості для розвитку поширеного за кордо-ном фінансового лізингу авто-мобілів за участю лізингоодержувачів - фізичних осіб, які не є підприємцями. На відносини фінансового лізингу за участю лізингоодержувача-фізичної осо-би, що укладає договір фінансо-вого лізингу для задоволення особистих побутових потреб, поширюватиметься дія Закон України «Про захист прав спо-живачів» у його редакції від 15 грудня 1993 р.;та інших норми тивно-правових актів у сфері за-хисту прав споживачів. З іншого боку, зазначена новела робить можливим виступати у ролі лізингоодержувачів юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, чого не допускала попередня редакція закону. Тому, наприклад, держиний ВНЗ, що належить до бюджетннх установ, може укласти договір фінансового лізингу, за яким одержати в користування комп'ютери тощо.
Підсумовуючи сказане вище, можна визначній такі осноані тенденції законодавчого визначення сторін договору фінансового лізингу:
по-перше, обмеження кола потенційних лізингодавців лише юридичними особами. Причому
віднесення фінансового лізингу до фінансових послуг і поширення на ці відносини законодавства в сфері регулювання регулювання фінансових послуг обумовлює те, що, в ос-новному, лізингодавцями на сьогоднішній день стають фінансові установи - лізингові компанії і банки. Що стосуєтьсяюри нічних осіб, які засвоїм правовим стату-сом не є фінансовими установами, то можливість здійснення ними операцій фінансової о лізин-гу обмежена низкою умов публічно-правового характеру, що закріплені законодавством у сфері регулювання ринків фінансових послуг;
по-друге, розширення кола можливих лізингоодержувачів, якими можуть бути юридичні чи фізичні особи, незалежно від на-явності в них статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто фінансовий лізинг пере-стає розглядатися як договірний інститут, сфера застосування якого обмежена лише відноси-нами підприємництва.
Сторони договору фінансового лізингу
Суб'єкти лізингу закріплені в ст.4 закону україни «Про фінансовий лізинг»:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Одним із нових договірних інститутів, який набирає все більшого поширення у вітчизняній договірній практиці, є фінансовий лізинг. На сьогоднішній день основними джерелами правового регулювання відносин за договором фінансового лізингу є Цивільний кодекс України (далі - ЦК), Господарський кодекс України, Закон України «Про фінансовий лізинг» в редакції від 11 грудня 2003 р. та ряд інших нормативно-правових актів. У цій статті висвітлюються питання суб'єктного складу договору фінансового лізингу
ДВОСТОРОННІЙ ЧИ ТРИСТОРОННІЙ ПРАВОЧИН?
Щоб визначити, чи всі су-б'єкти лізингу є сторонами до-говору фінансового лізингу, не-обхідно з'ясувати до яких правочинів - дво- чи багатосто-ронніх - належить цей договір. Це питання в спеціальній літе-ратурі тривалий час залиша-ється дискусійним.
Одні вчені, серед яких В.В.ВІтрянський. А.А.Іванов, О.Є.Блінков. виходять з того, шо договір фінансового лізин-гу - це двосторонній правочкн між лізингодавцем і лізингоодержувачем, заперечуючи його тристоронній характер.
Інша група авторів робить спроби охарактеризувати до-говір фінансового лізингу як тристоронній правочин.
На думку І.О.Решетник, до-говір фінансового лізингу варто вважити тристоронньою угодою, оскільки, як зазначає автор, мова йде про систему майнових відно-син, що виникають у зв'язку із набуттям лізингодавцем у власність вказаного лізингоодержувачем майна у визначеного продавця, з подальшим надан-ням цього майна у тимчасове во-лодіння і користування за певну плату. Фактично договірний зв'я-зок між лїзингоодержуваче.ч і продавцем базується на особли-вому вираженні волі цих суб'єктів. Особливий характер а волевиявлення полягає в тому, що воля лізингоодержувача і продавця виражена непрямим шляхом. Воля лізингоодержува-ча на виникнення відповідних правовідносин виражена в дого-ворі лізингу, в якому обумовле-но питання не тільки про лізин-гове майно, а й про продавця, який, зазвичай, вказується лізин-гоодержувачем. що свідчить про істотне значення даної умови для лізингоодержувача. Позитивне виявлення волі продавця презюмується самим фактом вступу в договірні відносини злізингодавцем, оскільки останній поперед-жає продавця про те, що майно придбавається спеціально для передачі його на умовах догово-ру лізингу конкретній особі.
Інший російський автор І.Г.Лисименко пише, що договір лізингу (за винятком договору зворотного лізингу) є багатос-тороннім договором, який скла-дається щонайменше з двох по-в'язаних між собою і залежних один від одного договорів. До цієї позиції примикає точка зору А.А.Груздьової, яка зазначає, що договір лізингу є складною юридичною конструкцією, яка складається з двох взаємопов'я-заних договорів: договору купівлі-продажу і договору лізингу як такого.
В українській юридичній літературі спроба обгрунтува-ти тристоронній характер до-говору лізингу була зроблена в роботі Р.П.Бойчука, який дохо-дить висновку про немож-ливість розривання всього ком-плексу правовідносин всіх сторін на самостійні угоди і пропонує визнати договір лізингу цілісною тристорон-ньою угодою.
ДОМОВЛЕНІСТЬ НА ДВОХ
На мій погляд, більш пра-вильною є позиція першої гру-пи авторів, які розглядають до-говір лізингу як двосторонній правочин.
Не можна поголитися з дум-кою І.О.Решетник про особли-вий характер волевиявлення лізингоодержувача і продавця на виникнення правовідносин між ними. Вибір лізингоодер-жувачем продавця, обізнаність продавця в тому, то майно призначене для передачі його в лізинг конкретній особі, не може вказувати на їх волевияв-лення - укласти тристоронній правочин. У ч.2 ст.207 ЦК пе-редбачено, що правочин вва-жається таким. що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Продавець не підпи-сує договору фінансового лізин-гу, так само як і лізингоодержувач не підписує договору купівлі-продажу. Тому між лізингодавцем. лізингоодержу-вачем і продавцем укладаються два договори: договір лізингу і договір купівлі-продажу, а не один тристоронній правочин. Спірною є також позиція І.Г.Лисименко та А.А.Груздьо-вої, які вважають, що договір лізингу є багатостороннім і складається з двох договорів: купівлі-продажу і лізингу. По-перше, це не узгоджується із за-гальними уявленнями про правочини і договори. Як правиль-но зазначає В.В. Бітрянський, два самостійні двосторонні право-чини-купівлі-продажу і оренди - навіть при найтіснішому їх взаємозв'язку ніяк не можуть утворити тристоронній правочин, учасниками якого були би суб'єкти зазначених самостійних договорів. По-друге, висновок проте, що договір купівлі-про-дажу і договір фінансового лізингу є окремими договорами, а не єдиним тристороннім правочином, випливає з моменту виникнення зобов'язань сторін. Якщо навіть припустити. що договір лізингу є тристороннім правочином, який в юриднчно-технічному аспекті оформляється двома документами, то звідси мало б випливати, зокрема, що права і обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача виникають аж з моменту підписання: правочину третім учасником продавцем, тобто з моменту ук-ладення договору купівлі-продажу. Але це суперечить змісту до-говору фінансового лізингу, за яким лізингодавець має одним із своїх обов'язків придбання у власність майна у відповідного продавця. Зазначений обов'язок виникає у лізингодавця - на підставі укладення між ним і лізингоодержувачем договору фінансового лізингу. Іншими словами, для укладення догово-ру фінансового лізингу потрібне волевиявлення двох сторін -лізингодавця і лізингоодержува-ча, шо, своєю чергою, вказує на те, шо цей договір є двосто-роннім правочином.
ЗМІШАНИЙ ДОГОВІР - ЯК ОДИН ІЗ ВАРІАНТІВ
Слід зауважити, що і в світовій практиці утвердилася позиія згідно якої відносини фінансового лізингу опосе-редковуються двома договора-ми - договором фінансового лізингу та договором купівлі-продажу. Так, ст.1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р." пе-редбачає укладення угоди про поставку та угоди про лізинг. Аналогічний підхід передба чений Порядком використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнння для агропромислово комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 і грудня 2003 р. №1904. П.5 цього нормативного акту виз-начає, що використання коштів державного бюджету на прндбання техніки для її передачі у користування на умовах фінан-сового лізингу та заходи по опе-раціях фінансового лізингу здійснюється шляхом:
- укладення договорів по-ставки (купівлі-продажу) між лізингодавцем та заводом-виго-товлювачем або постачальни-ком техніки;
-укладення договорів фінан-сового лізингу між лізингодав-цем і лізингоодержувачем.
Отже, сторонами договору фінансового лізингу варто вважати лізингодавця і лізингоодержувача. Продавець (постачальник) є стороною договору купівлі-продажу (поставки). При цьому в силу принципу свободи договору між лізингодавпем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) може бути ук-ладений один тристоронній до-говір. У цьому випадку матиме місце вмішаний договір (ч.2 ст.628 ЦК), у якому поєднані еле-менти договору фінансового лізингу та договору купівлі-про-дажу (поставки). Відповідно до відносин сторін за таким трис-тороннім договором будуть зас-тосовуватися у відповідних час-тннах положення про договори, елементи яких він містить.
ЛІЗИНГОДАВЕЦЬ -ЮРИДИЧНА ОСОБА
Лізингодавцем. відповідно до ст.4 ЗУ «Про фінансовий лізинг» є юридична особа, яка передає право володіння і користуванні предметом лізингу лізингоодержувачу. Тоді як у попередній редакції закону від 16 грудня 1997 р. до кола лізингоодавців були за-раховані всі суб'єкти підприєм-ницької діяльності - юридичні та фізичні особи.
Для визначення кола суб'єктів, які можуть виступа-ти лізингодавцем у договорі фінансового лізингу, варто та-кож враховувати положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р., ст.4 яко-го відносить фінансовий лізинг до фінансових послуг. Відпові-дно до ст.5 зазначеного закону право на здійснення операцій з надання фінансових послуг на-дається фінансовим установам, а також, якщо це прямо перед-бачено законом, фізичним осо-бам - суб'єктам підприємниць-кої діяльності. Далі ця ж стаття закону говорить, що мож-ливість та порядок надання ок-ремих фінансових послуг юри-дичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінан-совими установами, визнача-ються законами та нормативно-правовими актами державних органів, шо здійснюють регулю-вання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх ком-петенції. Виходячи із наведених положень та враховуючи зміст ст.4 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути:
1) Фінансові установи. У ст. 1 Закону України «про фінансові поступі та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи кілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реє-стру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ ст.1 вказаного закону зараховує банки, кредитні спілки, ломбар-ди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційнні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним ви-дом діяльності яких є надання фінансових послуг. Поряд з цим, варто мати на увазі, шо спе-ціальне законодавство, яке регулює діяльність з надання окремих видів фінансових послуг часто визначає ті чи інші види такої діяльності як виключні. Тому цю обставину потрібно враховувати при визначенні можливості конкретних видів і фінансових установ виступати і лізингодавцем за договорами фінансового лізингу. Крім того розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України віт 8 липня 2004 р. № 1515 затвердже-но Положення про встановлен-ня обмежень на суміщення діяль-ності фінансових установ з на-дання певних видів фінансових послуг. Враховуючи наведене вище, з-поміж фінансових уста-нов лізингодавцями у договорах фінансового лізингу можуть бути лізингові компанії і банки.
Особливе місце з точки зору здійснення операцій фінансово-го лізингу належить лізинговим компаніям.
Відповідно до Класифікації інституційних секторів економіки України, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 18 квітня 2005р. №96, лізингова компанія-юридична особа, яка передає право володіння і користування неспоживною річчю (пердметом лізингу), визначеною індивідуальними ознаками та віднесену згідно з законодавством до основних фондів, фізичній або юридичній особі (лізингоодержувачу) відповідно до договору лізингу. Варто зазначити, що таке визначення є не зовсім точним, оскільки під нього підпадатиме будь-який лізингодавець, і не лише лізингова компанія. Водночас, за законодавством України. лізнгодавцями мо-жуть бути не лише лізингові компанії. Тому лізингова компанія - це фінансова усіанова, виключним чи основним видом діяльності якої є здійснення операцій фінансового лізингу
Відповідно до ст.7 Закону України «Про фінансові послу-ги та державне регулювання ринків фінансових послуг в Ук-раїні» юридична особа набува-тиме статусу фінансової установи, зокрема - лізингової ком-панії, з моменту внесення запи-су про неї до державного реєст-ру фінансових установ. Доку-ментом, який засвідчує факт на-буття юридичною особою ста-тусу фінансової установи та внесення інформації про неї до реєстру, є свідоцтво про реєст-рацію фінансової установи. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. №41 затверд-жене Положення про Держав-ний реєстр фінансових установ. Важлива роль у створенні лізингових компаній належить державі. Так, в Україні діє Національна акціонерна компанія «Украгролізннг», яка є правона-ступником лізингової компанії «Украгромашінвест», створеної відповідно до постанови Кабіне-ту Міністрів України від 16 жов-тня 1997 р. №1144. Відповідно до п.1 Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на придбання вітчизняної техніки і обладнан-ня для агропромислового комп-лексу на умовах фінансового лізингу та заходи по операціях фінансового лізингу, лізингодавцями за договорами фінансово-го лізингу, спрямованими на за-безпечення суб'єктів підприєм-ницької діяльності агропромис-лового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням за раху-нок коштів державного бюджету є НАК «Украгролізннг», її дочірні підприємства та філії від імені цієї компанії. Також поста-новою Кабінету Міністрів Украї-ни від 8 червня 1998 р. №840 з метою забезпечення залізнично-го транспорту рухомим складом та підтримки вітчизняних підприємств транспортного ма-шинобудування прийнято рішен-ня про утворення лізингової компанії «Укртранслізинг» у формі відкритого акціонерного товариства.
Значну роль у лізинговій діяльності традиційно відіграють банки. Згідно із ст.2 Закону Ук-раїни «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукуп-ності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізич-них і юридичних осіб та розмі-щення від свого імені зазначених коштів на власних умовах та на власний ризик, відкриття і веден-ня банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Серед операцій, які може здійснювати банк ч.2 ст.47 зазначеного закону пе-редбачає, зокрема, лізинг.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам забороняєть-ся діяльність у сфері матеріаль-ного виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних мо-нет) і страхування, крім виконан-ня функцій страхового посеред-ника. Наведене законодавче по-ложення не можна трактувати як таке, що забороняє банкам на-бувати у власність майно з мсетою його подальшої передачі в лізинг. При цьому слід виходити із розмежування таких видів діяльності, як торгівля і придбан-ня майна для його передачі в ко-ристування за договором фінансового лізингу. Якщо суб'єкт торговельної діяльності спочат-ку купує певні товари і потім їх продає іншим суб'єктам, то лізингодавець придбаває майно і передає його в користування лізингоодержувачу. Тобто у на-званих випадках мають місце різні за своєю природою відно-сини. Закон України «Про банки і банківську діяльність» забороняє банкам займатися торгівлею (ст.48) і прямо передбачає право здійснювати лізингові операції (ст.47). Тому банки вправі набу-вати у власність майно для подальшої його передачі в корнстування за договором фінансо-вого лізингу.
Стосовно участі банків у відносинах фінансового лізингу варто враховувати положення ст.48 Закону України «Про бан-ки і банківську діяльність», відпо-відно до якої банк може мати у власності нерухоме майно загаль-ною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це об-меження не поширюється на: І) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій: 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реа-лізації прав заставодержателя відповідно до умов договору за-стави: 3) майно набуте з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом од-ного року з моменту набуття права власності на нього. Наведлена норма творює певні обме-ження у здійсненні банками опе-рацій фінансового лізингу сто-совно об'єктів нерухомого майна, оскільки останнє протягом строку лізингу є власністю банку як лізингодавця.
2) Інші юридичні особи, які не мають статусу фінансових ус-танов. Виходячи із сутності фінансового лізингу та врихову-ючи зміст Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.6 якого зазначає що фінансові послуги надаються субєктам підприємницької діяльності на підставі договору, лізингодавцем може виступати лише юридична особа суб'єкт підприємницької діяльності. З-поміж юридичних осіб приватно-го права це можуть бути, зокре-ма, підприємницькі тонариства (ст.84 ЦК). серед юридичних осіб публічного права - державні ко-мерційні підприємства (ст.74 ГК), комунальні комерційні підприє-мства (ст.78 ГК).
Водночас, потрібно врахову-вати, шо розпорядженням Дер-жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг і Украї-ни від 22січня 2004р. №21 зат-верджено Положення про надан-ня послуг з фінансового лізингу юридичними особами-суб’єктами господарювання, які та своїм правовим статусом не є фінансо-вими установами. Згідно із п.2.1 вказаного Положення юридична особа має можливість надавати послугу фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, виз-наченому установчими (заснов-ницькими) документами, перед-бачене здійснення діяльності з на-дання послуг фінансового лізингу, а також за наявності:
1) внутрішніх правил з налан-ня послуги з фінансового лізин-гу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;
2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання.супроводження та виконання відповідних дого-ворів), які мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямами, та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;
3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослут. Порядок одержання такої довідки визначений у розділі 3 Положення;
4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі почини.
Загалом, законодавство Ук-раїни не передбачає для юридич-них осіб, які здійснюють лізинго-ву діяльність, особливих вимог, шо стосуються, зокрема. їх організаційно-правової форми, форми власності, мінімального розміру статутного капіталу (фонду), мінімальної кількості учасників (засновників) тощо. Також в Україні не передбачено ліцензування лізингової діяль-ності. Так. ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р.де вміщено пе-релік видів господарськоїдіяль-ності, які підлягають ліцензуван-ню, не передбачає лізингової діяльності. Обов'язковість ліцен-зування фінансового лізингу не знаходить закріплення і в ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулюван-ня ринків фінансових послуг».
Другою стороною у договорі фінансового лізингу є лізингоодержувач. Лізннгоодержувачем визнається фізична чи юридична особа, яка отримує право волод-іння та користування предметом лізингу від лізннголавия. На відміну від попередньої редакції закону у новій його редакції мож-ливість бути лізингоодержувачем не ставиться у залежність від на-явності в юридичної чи фізичної особи статусу суб'єкта підприє-мницької діяльності. Тобто лізингоодержувачами за Законом України «Про фінансовий лізинг» може бути досить широ-ке коло учасників цивільних пра-вовідносин - юридичні особи, в т.ч. непідприємницькі товари-ства, установи, бюджетні устано-ви, а також фізичні особи, неза-лежно від того, чи зареєстровані вони як суб'єкти підприємниць-кої діяльності. Зокрема, така но-вела відкриває можливості для розвитку поширеного за кордо-ном фінансового лізингу авто-мобілів за участю лізингоодержувачів - фізичних осіб, які не є підприємцями. На відносини фінансового лізингу за участю лізингоодержувача-фізичної осо-би, що укладає договір фінансо-вого лізингу для задоволення особистих побутових потреб, поширюватиметься дія Закон України «Про захист прав спо-живачів» у його редакції від 15 грудня 1993 р.;та інших норми тивно-правових актів у сфері за-хисту прав споживачів. З іншого боку, зазначена новела робить можливим виступати у ролі лізингоодержувачів юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, чого не допускала попередня редакція закону. Тому, наприклад, держиний ВНЗ, що належить до бюджетннх установ, може укласти договір фінансового лізингу, за яким одержати в користування комп'ютери тощо.
Підсумовуючи сказане вище, можна визначній такі осноані тенденції законодавчого визначення сторін договору фінансового лізингу:
по-перше, обмеження кола потенційних лізингодавців лише юридичними особами. Причому
віднесення фінансового лізингу до фінансових послуг і поширення на ці відносини законодавства в сфері регулювання регулювання фінансових послуг обумовлює те, що, в ос-новному, лізингодавцями на сьогоднішній день стають фінансові установи - лізингові компанії і банки. Що стосуєтьсяюри нічних осіб, які засвоїм правовим стату-сом не є фінансовими установами, то можливість здійснення ними операцій фінансової о лізин-гу обмежена низкою умов публічно-правового характеру, що закріплені законодавством у сфері регулювання ринків фінансових послуг;
по-друге, розширення кола можливих лізингоодержувачів, якими можуть бути юридичні чи фізичні особи, незалежно від на-явності в них статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто фінансовий лізинг пере-стає розглядатися як договірний інститут, сфера застосування якого обмежена лише відноси-нами підприємництва.
