Організація судових та правоохоронних органів
План
Правоохоронні органи та їх завдання.
Президія Верховного Суду України.
Контроль і нагляд за діяльністю міліції.
Правоохоронні органи та їх завдання.
Серед багатьох держав-них органів правоохоронні органи мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності. Тому в Законі України „Про держав-ний захист працівників суду та правоохоронних органів” подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:
органи прокуратури;
органи внутрішніх справ;
органи служби безпеки;
митні органи;
органи охорони державного кордону;
органи й установи виконання покарань;
органи державної податкової служби;
органи державної контрольно-ревізійної служби;
органи рибної охорони;
органи державної лісової охорони;
інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохо-ронні функції (ст. 2).
Юрисдикцію правоохоронних органів становлять взаємопо-в'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування злочинів. За законом до правоохо-ронного органу належить такий державний орган, предмет діяль-ності якого законодавчо фіксується як його завдання або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбива-тись. Правоохоронні функції або завдання, як правило, залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) право-порядку. Правопорядок - об'єктивна необхідність розвитку дер-жави і суспільства. Його забезпечення має відбуватися у межах законності. Підтримується правопорядок повсякденним додер-жанням, виконанням, використання та застосуванням норм пра-ва учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника до відповідальності, виходячи лише з міркувань доцільності, містить у собі небезпеку. Для правоохо-ронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення правопорядку технократичними інтересами. Наприклад, дії відпові-дальних посадових осіб під час прокладання транспортних ма-гістралей без додержання норм екологічної безпеки в сучасних умовах може утворювати правопорушення, навіть склад злочину.
Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладається на компетентні державні органи (прокуратура, ор-гани внутрішніх справ, податкова міліція), для яких діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуван-ні на факти невиконання або неналежного виконання вимог пра-вових норм з боку юридичних або фізичних осіб. Мотивація пра-вопорушень, зокрема незнання правових норм тощо, може врахо-вуватися у більш-менш суворому характері реагування, але вона не може визнаватися підставою для невжиття відповідних захо-дів щодо припинення правопорушень. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюється, як правило, правомір-ний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав та обов'язків, інформування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопо-рушення тощо). При цьому неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних орга-нів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо.
Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у ді-ях правоохоронних органів. Йдеться про систему правомірних дій, до яких примушується фізична або юридична особа, що спричинила своїми діями збитки або будь-які інші негативні на-слідки, до їх відшкодування. Для цього передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним орга-ном (або й правоохоронним органом), встановлено порядок від-новлення порушених правовідносин, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за не-правомірні дії правоохоронних органів тощо.
Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворю-ють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення не-правомірно порушеного права органами виконання.
Діяльність правоохоронних органів є багатоплановою. Кожен із зазначених органів відповідає, у межах наділених повнова-жень, за власний внесок у стан та розвиток предмета його діяль-ності.
Отже, правоохоронний орган - це державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є законодавчо ви-значені функції або завдання з охорони права, відновлення по-рушеного права або організації виконання покарання, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопоряд-ку, забезпечення стану законності
Президія Верховного Суду України.
З метою організації ефективнішої діяльності Верховного Суду України в ньому утворюється Президія. Склад Президії визначає Пле-нум Верховного Суду України. За посадою до складу Президії Вер-ховного Суду України входять Голова Верховного Суду України, його заступники, голови судових палат, секретар Пленуму Верхов-ного Суду України. Суддів Верховного Суду України до Президії обирає Пленум Верховного Суду України за поданням Голови Вер-ховного Суду України чи за пропозицією суддів Верховного Суду України таємним голосуванням строком на п'ять років. Обраним вважають суддю за якого подано більшість голосів суддів, які бра-ли участь у засіданні Пленуму. В такому ж порядку суддів достро-ково звільняють від обов'язків члена Президії.
Законом України „Про судоустрій України” (ст. 54) визначено повноваження Президії Верховного Суду України, а саме:
розглядає питання організації діяльності Верховного Суду і
України, судових палат і апарату Верховного Суду України;
затверджує персональний склад судових палат; заслуховує
інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх
діяльність;
розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;
розглядає питання фінансування та організаційного забезпе-чення діяльності Верховного Суду України й виробляє пропозиції
щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного
бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду
України;
розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апа-рату Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;
затверджує положення про преміювання суддів і працівників
апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної допо-моги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які зай-мають адміністративні посади;
заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів
і вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;
розглядає матеріали вивчення стану організації здійснення судо-чинства судами загальної юрисдикції;
виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних
судах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;
вирішує питання щодо заснування друкованих видань Вер-ховного Суду України та заслуховує звіти про роботу редакційних
колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховного
Суду України положення про Науково-консультативну раду при
Верховному Суді України та її персональний склад;
10) вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України пи-тання відповідно до його Регламенту;
11) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Засідання Президії Верховного Суду України проводять не рідше одного разу на два місяці. Вони є повноважними за наявності двох третин її членів.
За потреби можуть провадити спільні засідання Президії Вер-ховного Суду України та Ради суддів України, а також Державної судової адміністрації України. В 2004 року на спільному засіданні Президії Верховного Суду України, Ради суддів України та Державної судової адміністрації України розглянуто питання про стан здійснення судочинства в Україні в 2004 р. і завдання на 2005 р. та про підсумки роботи Державної судової адміністрації в 2004 р. і пріоритетні напрями організаційного забезпечення діяль-ності судів у поточному році. Із зазначених питань було прийнято дві постанови, що сприятиме підвищенню рівня правосуддя.
Президія приймає постанови більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. Постанови підписує Голова Верховного Суду України або його заступник, який головував на засіданні.
Контроль і нагляд за діяльністю міліції.
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спря-мований на забезпечення встановленого порядку, виявлення і розкриття злочинів, розгляду заяв та повідомлень про них, за-конності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. „Розслідування злочи-нів - це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які „зовнішні” види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями проку-рора”.
Предметом правозахисної діяльності прокуратури при цьому є перш за все інтереси суспільства, держави, їх охорона від зло-чинних посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину громадян, за-безпечення об'єктивного розгляду їх заяв і скарг, вжиття заходів для відшкодування їм матеріальних та моральних збитків. Сут-ність правоохоронної діяльності прокуратури виявляється у про-тидії виникненню та розвитку протиправних вчинків у першу чергу з боку державних органів та їх посадових осіб, які мають спеціальні, визначені законом повноваження з обмеження кон-ституційних прав громадян, нейтралізації та ліквідації порушень, правової оцінки вчиненого та притягнення винних до відпові-дальності.
Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльні-стю поширюється на оперативні підрозділи органів внутрішніх справ - кримінальну та спеціальну мі-ліцію, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочин-ністю, оперативно-розшукові підрозділи державної автомобільної інспекції.
Повноваження прокурора, встановлені кримінально-проце-суальним законодавством та іншими нормативними актами, по-ширюються на слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції, що об'єднані процесуальним поняттям „органи попереднього розслідування”. Так, у ст. 227 КПК України передбачені такі повноваження:
перевірка кримінальних справ, матеріалів та інших відомостей про вчинені злочини; скасування незаконних та необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які проводять дізнання; дача письмових вказівок про розслідування злочинів; безпосередня участь у провадженні окремих слідчих дій або розслідування у повному обсязі будь-якої справи;
санкціонування проведення окремих слідчих дій; продовження строку розслідування та погодження утримання під вар-тою як запобіжного заходу;*
повернення кримінальних справ органам попереднього
слідства з вказівками щодо провадження додаткового розсліду-вання; вилучення справи від органу дізнання і передача її слідчо-му; усунення особи, яка проводить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо во-ни допустили порушення закону при розслідуванні справи; порушення кримінальної справи або відмова порушити її; закриття або зупинення провадження у кримінальних справах; затвер-дження обвинувального висновку; направлення справи до суду.
Значення прокурорського нагляду на цьому комплексному напрямі правоохоронної діяльності важко переоцінити. Як відо-мо, при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства неминуче зачіпаються, а часто й істотно обмежуються права і законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією України та іншими законами (право на свободу, недоторканність житла і т. ін.).
При виконанні професійного обов'язку з додержання поряд-ку розгляду заяв і повідомлень про злочини прокурор повинен стежити за тим, щоб всі заяви та повідомлення були зареєстро-вані і, щодо них своєчасно було прийнято одне з таких рішень: порушено кримінальну справу; відмовлено в порушенні кримі-нальної справи; заяву направлено на розгляд за належністю.
Порядок попереднього розслідування злочинів детально ре-гламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є од-нією з гарантій забезпечення прав учасників кримінального про-цесу (підозрюваних, обвинуваченого, потерпілого, свідків), невід-воротності відповідальності за вчинений злочин. Генеральний прокурор України вимагає зосередити зусилля на підвищенні рівня прокурорського нагляду для того, щоб ефективно впливати на результативність і якість дізнання та слідства, сприяти роз-криттю злочинів, захисту особи, її конституційних прав, а також інтересів держави і суспільства від злочинних посягань при неухильному додержанні органами Слідства та дізнання вимог закону
Практичне завдання:
1. Апеляційне, касаційне подання прокурора
Апеляційному суду
Сумської області
АПЕЛЯЦІЯ
на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2005 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно Бондаренка Петра Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України
Постановою суду від 21.08.2005 суддя Зарічного районного суду м.Суми Васильєва В.О. відмовила у задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно Бондаренка П.В. по кримінальній справі за звинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України, мотивуючи це тим, що він має постійне місце проживання, працює, навчається на заочному відділенні в СНАУ, має на утриманні сина 1996 року народження та утримує доньку дружини від першого шлюбу Мирославу, 1994 року народження, раніше не засуджувався, частково відшкодував заподіяні збитки, та застосовано запобіжний захід у вигляді застава у сумі 1700 грн.
Вважаю, що ця постанова є незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав. Згідно ст. 154-1 КПК України розмір застави з урахуванням обставин справи встановлюється органом, який застосував запобіжний захід, і не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчинені тяжкого злочину - однієї тисячі неоподатковуваних мінімуму доходів громадян, тобто 17000 тис. грн. Санкцією статті 296 ч.4 КК України передбачено позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, тобто даний злочин є тяжким і розмір застави необхідно було встановити не менше 17000 тис. грн.
В порушення вищевказаних норм, суддя Васильєва В.О. в постанові від 21.08.05р. обрала обвинуваченому запобіжний захід у вигляді застави 1700 грн.
Крім того, вважаю, що обвинуваченому Бондаренку П.В. необхідно обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту з наступних підстав: даний злочин є тяжким, знаходячись на свободі обвинувачений може перешкоджати встановленню істини по справі і негативно вплинути на потерпілих, санкція статті передбачає позбавлення волі на строк більше 3 років, та може скоїти інші злочини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 148, 150, 155, 348 КПК України, -
ПРОШУ:
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2005 року про відмову в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно Бондаренка Петра Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України скасувати як незаконну.
Заступник прокурора Зарічного району м. Суми
юрист 1-го класу В.Д. Петренко
До судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
Прокуратура Сумської області
Відносно засудженого Мальованого
Руслана Сергійовича, 22.05.1987 року народження
на ухвалу апеляційного суду Сумської області від 21.09.2005 р. та вирок Зарічного райсуду м. Суми від 15.07.2005 року
КАСАЦІЙНЕ ПОДАННЯ
Вироком місцевого суду Зарічного району м. Суми від 15 липня 2005 року засуджений Мальований Руслан Сергійович, 22.05.1987 року народження, був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 п. 3, 296 ч. 4; 296 ч. 4; 304 КК України та засуджений відповідно за ст.27 п. 3 ст. 296 ч. 4 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, за ст. 296 ч. 4 КК України на 5 років позбавлення волі, за ст. 304 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому остаточно було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років.
Крім того останній за цивільними позовами зобов’язаний відшкодувати моральну шкоду, завдану потерпілому Сліпаку А.С. в сумі 4 тисячі гривень, матеріальну шкоду, завдану потерпілому Кривомазу Д.Є., в сумі 130 гривень солідарно з іншими засудженими, кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого Кривомаза Д. Є. в сумі 148 гривень 48 копійок солідарно з іншими засудженими.
Вважаючи, що даний вирок потребував зміни на підставах неправильного застосування кримінального закону, а саме, неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, неповноти та однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновку суду, викладеного у вироку, фактичним обставинам справи, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, засуджений звернувся до апеляційного суду Сумської області з апеляцією про виправдання його за п. 3 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України, але ухвалою апеляційного суду від 21.09.2005 року йому в цьому було відмовлено і вирок місцевого суду був залишений без змін.
Так, Мальований Р.С. в своїй апеляції зазначав, що в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону спочатку слідчим на стадії досудового слідства (пред’явлення засудженому звинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК України та ч. 4 ст. 296 КК України, тобто двічі за один і той же злочин), а потім і суддею в судовому засіданні (винесення вироку, згідно якого засуджений за скоєння одного й того ж злочину двічі – за ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі та за ч.4 ст.296 КК – на 5 років позбавлення волі) була грубо порушена ст.61 Конституції України (“Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”) та ч. 3 ст. 2 КК України (“ Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу”).
Проти задоволення апеляції засудженого виступав і представник прокуратури.
Однак вважаю, що в даному випадку, засудженому Мальованому Р.С. дійсно органи досудового слідства окремо інкримінували організацію вчинення злочину, керування його підготовкою та вчиненням (ч.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК), та безпосередню участь в скоєнні цього ж злочину (ч.4 ст.296 КК - мається на увазі організацію хуліганства з застосуванням предметів, спеціально пристосованих та заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень та прийняття безпосередньої і активної участі в цих же хуліганських діях).
На мій погляд за вказаних вище обставин дії організатора злочину дістали вияв також і в його співвиконавстві, тобто в даному випадку одна і та ж особа за незначний проміжок часу поєднала в собі два різних, але охоплюваних єдиним умислом, види співучасників, тому такі дії повинні кваліфікуватися без посилання на ст. 27 КК України. Дії і організатора, і співвиконавця повністю охоплюються диспозицією ч. 4 ст. 296 КК України. Таким чином засудження МальованогоР.С. окремо за організаторські дії та безпосередню участь у скоєнні злочину в якості співвиконавця є безпідставним, неправильним і незаконним.
Керуючись ст.ст.383, 384, 385, 386, 387, 398 КПК України, -
ПРОШУ:
Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 21 жовтня 2005 року, а відповідно і вирок Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2005 року стосовно Мальованого Руслана Сергійовича змінити, виправдавши його за п.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК України.
Додаток : копії касаційного подання
Прокурор Сумської області О. Волонтерець
2. Відкликання конституційного звернення.
До Конституційного Суду України
Генерального прокурора України
С.Піскуна
м. Київ
про відкликання конституційного подання
Заява
20.07.2005 року я, як суб’єкт права на конституційне подання, звернувся до Конституційного Суду України з письмовим клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України.
Однак в подальшому з’ясувалось, що офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України вже було дано рішеннями Конституційного суду України від 25 листопада 1997 року за № 6-ЗП (006 р 710-97) та від 25 грудня 1997 року № 9-ЗП (009 р 710-97).
За таких обставин вважаю, що наступне тлумачення цієї статті є недоцільним.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44 Закону України „Про Конституційний Суд України”,
Прошу:
Припинити провадження у справі за моїм Конституційним поданням.
Генеральний прокурор України С.Піскун
3. Скласти схему „Місцеві суди України”.
Використана література:
Конституція України;
Кримінальний кодекс України;
Кримінально-процесуальний кодекс України;
Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. (із змінами);
Закон України „Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.;
Закон України „Про держав-ний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.1993 р.;
Закон України „Про прокуратуру України” від 05.11.1991 р. (із змінами);
Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. (із змінами);
В. Маляренко, „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України”, підручник, - К:, „Юрінком”, 2004;
Я. Кондрат’єв, „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України”, підручник, - К:, „Юрінком”, 2003.
Практичне завданя:
1. Апеляційне, касаційне подання прокурора.
Апеляційні подання прокурора подаються до апеляційних судів, якими є:
1) апеляційні суди, Київський та Севастопольський міські суди, Верховний Суд Автономної Республіки Крим – щодо судових рішень районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;
2) військові суди регіонів і Військово-Морських Сил – щодо судових рішень військових судів гарнізонів;
3) Апеляційний суд України – щодо рішення апеляційних судів, як судів першої інстанції.
Подання вносяться через суд, який постановив вирок (по кримінальним справам) або виніс рішення, ухвалу (по цивільним справам).
Право прокурора на подання апеляції в кримінальних справах передбачено п. 8 ст. 348 Кримінально-процесуального кодексу України, а в цивільних справах - ст. 292 Цивільно-процесуального кодексу України.
Касаційне подання прокурора подається до Касаційного суду України – щодо судових рішень, постановлених Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироків місцевих судів та Верховного Суду України – щодо судових рішень, визначених в законі.
Касаційні подання на вироки та судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошеного вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Касаційні подання на судові рішення районних судів та на ухвали апеляційних судів постановлених щодо вироків можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.
Право прокурора на внесення касаційного подання в кримінальних справах передбачено ч. 4 ст. 384 Кримінально-процесуального кодексу України, а в цивільних справах ст. 324 Цивільно-процесуального кодексу України.
2. Відкликання конституційного звернення
Конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив до Конституційного Суду України в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного суду України.
Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним зверненням, що відкликається, приймається на засіданні Конституційного Суду України.
Відкликання конституційного звернення передбачене ст. 44 Закону України „Про Конституційний Суд України”.
3. Скласти схему „Місцеві суди України”.
Правоохоронні органи та їх завдання.
Президія Верховного Суду України.
Контроль і нагляд за діяльністю міліції.
Правоохоронні органи та їх завдання.
Серед багатьох держав-них органів правоохоронні органи мають певні юрисдикційні та організаційні відмінності. Тому в Законі України „Про держав-ний захист працівників суду та правоохоронних органів” подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема, належать:
органи прокуратури;
органи внутрішніх справ;
органи служби безпеки;
митні органи;
органи охорони державного кордону;
органи й установи виконання покарань;
органи державної податкової служби;
органи державної контрольно-ревізійної служби;
органи рибної охорони;
органи державної лісової охорони;
інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохо-ронні функції (ст. 2).
Юрисдикцію правоохоронних органів становлять взаємопо-в'язані елементи, а саме: охорона та захист права, відновлення порушеного права, припинення або розгляд порушення права, виявлення або розслідування злочинів. За законом до правоохо-ронного органу належить такий державний орган, предмет діяль-ності якого законодавчо фіксується як його завдання або функції саме охоронного призначення, хоч у назві це може й не відбива-тись. Правоохоронні функції або завдання, як правило, залежать від участі того чи іншого органу в охороні (підтриманні) право-порядку. Правопорядок - об'єктивна необхідність розвитку дер-жави і суспільства. Його забезпечення має відбуватися у межах законності. Підтримується правопорядок повсякденним додер-жанням, виконанням, використання та застосуванням норм пра-ва учасниками правових відносин. Участь у таких відносинах уповноваженого органу накладає на нього виключно важливу відповідальність. Для правоохоронного органу правопорядок вже сам по собі становить вищий рівень необхідності. Притягнення ним правопорушника до відповідальності, виходячи лише з міркувань доцільності, містить у собі небезпеку. Для правоохо-ронного органу неприпустимо обґрунтовувати порушення правопорядку технократичними інтересами. Наприклад, дії відпові-дальних посадових осіб під час прокладання транспортних ма-гістралей без додержання норм екологічної безпеки в сучасних умовах може утворювати правопорушення, навіть склад злочину.
Підтримання правопорядку та припинення правопорушень покладається на компетентні державні органи (прокуратура, ор-гани внутрішніх справ, податкова міліція), для яких діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є обов'язковою і полягає у невідкладному й адекватному реагуван-ні на факти невиконання або неналежного виконання вимог пра-вових норм з боку юридичних або фізичних осіб. Мотивація пра-вопорушень, зокрема незнання правових норм тощо, може врахо-вуватися у більш-менш суворому характері реагування, але вона не може визнаватися підставою для невжиття відповідних захо-дів щодо припинення правопорушень. У процесі діяльності з припинення правопорушень здійснюється, як правило, правомір-ний вплив (реагування на умови та причини правопорушень, роз'яснення процесуальних прав та обов'язків, інформування правопорушника та його мікросередовища про наслідки правопо-рушення тощо). При цьому неприпустимими є протиправні дії щодо правопорушників з боку працівників правоохоронних орга-нів у вигляді погроз, залякувань, побоїв тощо.
Відновлення порушеного права - пріоритетне завдання у ді-ях правоохоронних органів. Йдеться про систему правомірних дій, до яких примушується фізична або юридична особа, що спричинила своїми діями збитки або будь-які інші негативні на-слідки, до їх відшкодування. Для цього передбачено процедури скасування незаконного рішення, прийнятого державним орга-ном (або й правоохоронним органом), встановлено порядок від-новлення порушених правовідносин, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, закріплено компенсаційні виплати за не-правомірні дії правоохоронних органів тощо.
Правоохоронні дії тісно пов'язані між собою. Вони утворю-ють цілісну правоохоронну сферу, охоплюючи відновлення не-правомірно порушеного права органами виконання.
Діяльність правоохоронних органів є багатоплановою. Кожен із зазначених органів відповідає, у межах наділених повнова-жень, за власний внесок у стан та розвиток предмета його діяль-ності.
Отже, правоохоронний орган - це державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є законодавчо ви-значені функції або завдання з охорони права, відновлення по-рушеного права або організації виконання покарання, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопоряд-ку, забезпечення стану законності
Президія Верховного Суду України.
З метою організації ефективнішої діяльності Верховного Суду України в ньому утворюється Президія. Склад Президії визначає Пле-нум Верховного Суду України. За посадою до складу Президії Вер-ховного Суду України входять Голова Верховного Суду України, його заступники, голови судових палат, секретар Пленуму Верхов-ного Суду України. Суддів Верховного Суду України до Президії обирає Пленум Верховного Суду України за поданням Голови Вер-ховного Суду України чи за пропозицією суддів Верховного Суду України таємним голосуванням строком на п'ять років. Обраним вважають суддю за якого подано більшість голосів суддів, які бра-ли участь у засіданні Пленуму. В такому ж порядку суддів достро-ково звільняють від обов'язків члена Президії.
Законом України „Про судоустрій України” (ст. 54) визначено повноваження Президії Верховного Суду України, а саме:
розглядає питання організації діяльності Верховного Суду і
України, судових палат і апарату Верховного Суду України;
затверджує персональний склад судових палат; заслуховує
інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх
діяльність;
розглядає матеріали узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;
розглядає питання фінансування та організаційного забезпе-чення діяльності Верховного Суду України й виробляє пропозиції
щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного
бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду
України;
розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апа-рату Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;
затверджує положення про преміювання суддів і працівників
апарату Верховного Суду України, про надання матеріальної допо-моги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які зай-мають адміністративні посади;
заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів
і вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;
розглядає матеріали вивчення стану організації здійснення судо-чинства судами загальної юрисдикції;
виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних
судах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;
вирішує питання щодо заснування друкованих видань Вер-ховного Суду України та заслуховує звіти про роботу редакційних
колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховного
Суду України положення про Науково-консультативну раду при
Верховному Суді України та її персональний склад;
10) вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України пи-тання відповідно до його Регламенту;
11) здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Засідання Президії Верховного Суду України проводять не рідше одного разу на два місяці. Вони є повноважними за наявності двох третин її членів.
За потреби можуть провадити спільні засідання Президії Вер-ховного Суду України та Ради суддів України, а також Державної судової адміністрації України. В 2004 року на спільному засіданні Президії Верховного Суду України, Ради суддів України та Державної судової адміністрації України розглянуто питання про стан здійснення судочинства в Україні в 2004 р. і завдання на 2005 р. та про підсумки роботи Державної судової адміністрації в 2004 р. і пріоритетні напрями організаційного забезпечення діяль-ності судів у поточному році. Із зазначених питань було прийнято дві постанови, що сприятиме підвищенню рівня правосуддя.
Президія приймає постанови більшістю голосів її членів, які брали участь у засіданні. Постанови підписує Голова Верховного Суду України або його заступник, який головував на засіданні.
Контроль і нагляд за діяльністю міліції.
Нагляд за додержанням законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, спря-мований на забезпечення встановленого порядку, виявлення і розкриття злочинів, розгляду заяв та повідомлень про них, за-конності здійснення оперативних заходів, слідства, правомірності прийнятих зазначеними органами рішень. „Розслідування злочи-нів - це така діяльність, у якій зведено до мінімуму будь-які „зовнішні” види контролю (наприклад, народний, громадський, позавідомчий). У зв'язку з чим прокурорський нагляд тут має бути максимальний, з імперативними повноваженнями проку-рора”.
Предметом правозахисної діяльності прокуратури при цьому є перш за все інтереси суспільства, держави, їх охорона від зло-чинних посягань. Не менш важливе значення має також захист прав і законних інтересів потерпілих від злочину громадян, за-безпечення об'єктивного розгляду їх заяв і скарг, вжиття заходів для відшкодування їм матеріальних та моральних збитків. Сут-ність правоохоронної діяльності прокуратури виявляється у про-тидії виникненню та розвитку протиправних вчинків у першу чергу з боку державних органів та їх посадових осіб, які мають спеціальні, визначені законом повноваження з обмеження кон-ституційних прав громадян, нейтралізації та ліквідації порушень, правової оцінки вчиненого та притягнення винних до відпові-дальності.
Прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльні-стю поширюється на оперативні підрозділи органів внутрішніх справ - кримінальну та спеціальну мі-ліцію, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочин-ністю, оперативно-розшукові підрозділи державної автомобільної інспекції.
Повноваження прокурора, встановлені кримінально-проце-суальним законодавством та іншими нормативними актами, по-ширюються на слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки і податкової міліції, що об'єднані процесуальним поняттям „органи попереднього розслідування”. Так, у ст. 227 КПК України передбачені такі повноваження:
перевірка кримінальних справ, матеріалів та інших відомостей про вчинені злочини; скасування незаконних та необґрунтованих постанов слідчих та осіб, які проводять дізнання; дача письмових вказівок про розслідування злочинів; безпосередня участь у провадженні окремих слідчих дій або розслідування у повному обсязі будь-якої справи;
санкціонування проведення окремих слідчих дій; продовження строку розслідування та погодження утримання під вар-тою як запобіжного заходу;*
повернення кримінальних справ органам попереднього
слідства з вказівками щодо провадження додаткового розсліду-вання; вилучення справи від органу дізнання і передача її слідчо-му; усунення особи, яка проводить дізнання, або слідчого від подальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо во-ни допустили порушення закону при розслідуванні справи; порушення кримінальної справи або відмова порушити її; закриття або зупинення провадження у кримінальних справах; затвер-дження обвинувального висновку; направлення справи до суду.
Значення прокурорського нагляду на цьому комплексному напрямі правоохоронної діяльності важко переоцінити. Як відо-мо, при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства неминуче зачіпаються, а часто й істотно обмежуються права і законні інтереси громадян, гарантовані Конституцією України та іншими законами (право на свободу, недоторканність житла і т. ін.).
При виконанні професійного обов'язку з додержання поряд-ку розгляду заяв і повідомлень про злочини прокурор повинен стежити за тим, щоб всі заяви та повідомлення були зареєстро-вані і, щодо них своєчасно було прийнято одне з таких рішень: порушено кримінальну справу; відмовлено в порушенні кримі-нальної справи; заяву направлено на розгляд за належністю.
Порядок попереднього розслідування злочинів детально ре-гламентовано Кримінально-процесуальним кодексом України. Прокурорський нагляд за безумовним його додержанням є од-нією з гарантій забезпечення прав учасників кримінального про-цесу (підозрюваних, обвинуваченого, потерпілого, свідків), невід-воротності відповідальності за вчинений злочин. Генеральний прокурор України вимагає зосередити зусилля на підвищенні рівня прокурорського нагляду для того, щоб ефективно впливати на результативність і якість дізнання та слідства, сприяти роз-криттю злочинів, захисту особи, її конституційних прав, а також інтересів держави і суспільства від злочинних посягань при неухильному додержанні органами Слідства та дізнання вимог закону
Практичне завдання:
1. Апеляційне, касаційне подання прокурора
Апеляційному суду
Сумської області
АПЕЛЯЦІЯ
на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2005 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно Бондаренка Петра Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України
Постановою суду від 21.08.2005 суддя Зарічного районного суду м.Суми Васильєва В.О. відмовила у задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту відносно Бондаренка П.В. по кримінальній справі за звинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України, мотивуючи це тим, що він має постійне місце проживання, працює, навчається на заочному відділенні в СНАУ, має на утриманні сина 1996 року народження та утримує доньку дружини від першого шлюбу Мирославу, 1994 року народження, раніше не засуджувався, частково відшкодував заподіяні збитки, та застосовано запобіжний захід у вигляді застава у сумі 1700 грн.
Вважаю, що ця постанова є незаконною та підлягає скасуванню з наступних підстав. Згідно ст. 154-1 КПК України розмір застави з урахуванням обставин справи встановлюється органом, який застосував запобіжний захід, і не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчинені тяжкого злочину - однієї тисячі неоподатковуваних мінімуму доходів громадян, тобто 17000 тис. грн. Санкцією статті 296 ч.4 КК України передбачено позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, тобто даний злочин є тяжким і розмір застави необхідно було встановити не менше 17000 тис. грн.
В порушення вищевказаних норм, суддя Васильєва В.О. в постанові від 21.08.05р. обрала обвинуваченому запобіжний захід у вигляді застави 1700 грн.
Крім того, вважаю, що обвинуваченому Бондаренку П.В. необхідно обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту з наступних підстав: даний злочин є тяжким, знаходячись на свободі обвинувачений може перешкоджати встановленню істини по справі і негативно вплинути на потерпілих, санкція статті передбачає позбавлення волі на строк більше 3 років, та може скоїти інші злочини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 148, 150, 155, 348 КПК України, -
ПРОШУ:
Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 21.08.2005 року про відмову в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно Бондаренка Петра Васильовича за ознаками злочину, передбаченого ст.296 ч.4 КК України скасувати як незаконну.
Заступник прокурора Зарічного району м. Суми
юрист 1-го класу В.Д. Петренко
До судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України
Прокуратура Сумської області
Відносно засудженого Мальованого
Руслана Сергійовича, 22.05.1987 року народження
на ухвалу апеляційного суду Сумської області від 21.09.2005 р. та вирок Зарічного райсуду м. Суми від 15.07.2005 року
КАСАЦІЙНЕ ПОДАННЯ
Вироком місцевого суду Зарічного району м. Суми від 15 липня 2005 року засуджений Мальований Руслан Сергійович, 22.05.1987 року народження, був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 27 п. 3, 296 ч. 4; 296 ч. 4; 304 КК України та засуджений відповідно за ст.27 п. 3 ст. 296 ч. 4 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, за ст. 296 ч. 4 КК України на 5 років позбавлення волі, за ст. 304 КК України на 1 рік позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому остаточно було призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 6 років.
Крім того останній за цивільними позовами зобов’язаний відшкодувати моральну шкоду, завдану потерпілому Сліпаку А.С. в сумі 4 тисячі гривень, матеріальну шкоду, завдану потерпілому Кривомазу Д.Є., в сумі 130 гривень солідарно з іншими засудженими, кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого Кривомаза Д. Є. в сумі 148 гривень 48 копійок солідарно з іншими засудженими.
Вважаючи, що даний вирок потребував зміни на підставах неправильного застосування кримінального закону, а саме, неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, неповноти та однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновку суду, викладеного у вироку, фактичним обставинам справи, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, засуджений звернувся до апеляційного суду Сумської області з апеляцією про виправдання його за п. 3 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України, але ухвалою апеляційного суду від 21.09.2005 року йому в цьому було відмовлено і вирок місцевого суду був залишений без змін.
Так, Мальований Р.С. в своїй апеляції зазначав, що в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону спочатку слідчим на стадії досудового слідства (пред’явлення засудженому звинувачення в скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК України та ч. 4 ст. 296 КК України, тобто двічі за один і той же злочин), а потім і суддею в судовому засіданні (винесення вироку, згідно якого засуджений за скоєння одного й того ж злочину двічі – за ч.3 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК на 3 роки 6 місяців позбавлення волі та за ч.4 ст.296 КК – на 5 років позбавлення волі) була грубо порушена ст.61 Конституції України (“Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”) та ч. 3 ст. 2 КК України (“ Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу”).
Проти задоволення апеляції засудженого виступав і представник прокуратури.
Однак вважаю, що в даному випадку, засудженому Мальованому Р.С. дійсно органи досудового слідства окремо інкримінували організацію вчинення злочину, керування його підготовкою та вчиненням (ч.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК), та безпосередню участь в скоєнні цього ж злочину (ч.4 ст.296 КК - мається на увазі організацію хуліганства з застосуванням предметів, спеціально пристосованих та заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень та прийняття безпосередньої і активної участі в цих же хуліганських діях).
На мій погляд за вказаних вище обставин дії організатора злочину дістали вияв також і в його співвиконавстві, тобто в даному випадку одна і та ж особа за незначний проміжок часу поєднала в собі два різних, але охоплюваних єдиним умислом, види співучасників, тому такі дії повинні кваліфікуватися без посилання на ст. 27 КК України. Дії і організатора, і співвиконавця повністю охоплюються диспозицією ч. 4 ст. 296 КК України. Таким чином засудження МальованогоР.С. окремо за організаторські дії та безпосередню участь у скоєнні злочину в якості співвиконавця є безпідставним, неправильним і незаконним.
Керуючись ст.ст.383, 384, 385, 386, 387, 398 КПК України, -
ПРОШУ:
Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Сумської області від 21 жовтня 2005 року, а відповідно і вирок Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2005 року стосовно Мальованого Руслана Сергійовича змінити, виправдавши його за п.3 ст.27, ч.4 ст.296 КК України.
Додаток : копії касаційного подання
Прокурор Сумської області О. Волонтерець
2. Відкликання конституційного звернення.
До Конституційного Суду України
Генерального прокурора України
С.Піскуна
м. Київ
про відкликання конституційного подання
Заява
20.07.2005 року я, як суб’єкт права на конституційне подання, звернувся до Конституційного Суду України з письмовим клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України.
Однак в подальшому з’ясувалось, що офіційне тлумачення положень статті 55 Конституції України вже було дано рішеннями Конституційного суду України від 25 листопада 1997 року за № 6-ЗП (006 р 710-97) та від 25 грудня 1997 року № 9-ЗП (009 р 710-97).
За таких обставин вважаю, що наступне тлумачення цієї статті є недоцільним.
На підставі викладеного, керуючись ст. 44 Закону України „Про Конституційний Суд України”,
Прошу:
Припинити провадження у справі за моїм Конституційним поданням.
Генеральний прокурор України С.Піскун
3. Скласти схему „Місцеві суди України”.
Використана література:
Конституція України;
Кримінальний кодекс України;
Кримінально-процесуальний кодекс України;
Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16.10.1996 р. (із змінами);
Закон України „Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.;
Закон України „Про держав-ний захист працівників суду та правоохоронних органів” від 23.12.1993 р.;
Закон України „Про прокуратуру України” від 05.11.1991 р. (із змінами);
Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. (із змінами);
В. Маляренко, „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України”, підручник, - К:, „Юрінком”, 2004;
Я. Кондрат’єв, „Суд, правоохоронні та правозахисні органи України”, підручник, - К:, „Юрінком”, 2003.
Практичне завданя:
1. Апеляційне, касаційне подання прокурора.
Апеляційні подання прокурора подаються до апеляційних судів, якими є:
1) апеляційні суди, Київський та Севастопольський міські суди, Верховний Суд Автономної Республіки Крим – щодо судових рішень районних (міських) судів та міжрайонних (окружних) судів;
2) військові суди регіонів і Військово-Морських Сил – щодо судових рішень військових судів гарнізонів;
3) Апеляційний суд України – щодо рішення апеляційних судів, як судів першої інстанції.
Подання вносяться через суд, який постановив вирок (по кримінальним справам) або виніс рішення, ухвалу (по цивільним справам).
Право прокурора на подання апеляції в кримінальних справах передбачено п. 8 ст. 348 Кримінально-процесуального кодексу України, а в цивільних справах - ст. 292 Цивільно-процесуального кодексу України.
Касаційне подання прокурора подається до Касаційного суду України – щодо судових рішень, постановлених Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироків місцевих судів та Верховного Суду України – щодо судових рішень, визначених в законі.
Касаційні подання на вироки та судові рішення апеляційних судів можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошеного вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються. Касаційні подання на судові рішення районних судів та на ухвали апеляційних судів постановлених щодо вироків можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили.
Право прокурора на внесення касаційного подання в кримінальних справах передбачено ч. 4 ст. 384 Кримінально-процесуального кодексу України, а в цивільних справах ст. 324 Цивільно-процесуального кодексу України.
2. Відкликання конституційного звернення
Конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта, який його направив до Конституційного Суду України в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного суду України.
Процесуальна ухвала про припинення провадження у справі за конституційним зверненням, що відкликається, приймається на засіданні Конституційного Суду України.
Відкликання конституційного звернення передбачене ст. 44 Закону України „Про Конституційний Суд України”.
3. Скласти схему „Місцеві суди України”.
