Аналіз добутку Блоку Драма «Пісня Долі»
Я не можу й не хочу терпіти! Тут пісень золотою купують Піднесених, піднесених мріянь? Достоїнство й розум, честь і борг: Отож куди нас привели століття
Набагато більш різко прямолінійно публіцистичний зміст, що Блок вкладало в тему Росії, виражений у драмі «Пісня Долі». Сама ідея драми дуже значна. Герой її – поет Герман у ньому легко вгадати самого Блоку покинув свій «білий дім», повний «безвихідного щастя». заради спокус великого миру. У свисті вітру він почув «пісню долі», що владно тягне його на волю. Але на волі він зустрів лише вульгарності, продажність, неправда, насильство, бездушну машинну цивілізацію, що тільки гнітить і губить людини. Герман чесний і совісний, він проклинає цей розбещений мир:
Там гинуть люди – тут грають у загибель! Отож який великий бенкет Культури!
Драма кінчається тим, що бездомного й Германа, що збився з дороги, виводить із хуртовини некрасовский коробейник пісня на слова Некрасова: «Ой, повна, повна коробушка:» і т.д. проходить акомпанементом через всю останню сцену «Пісні Долі». Блок покладав на «Пісню Долі» більші надії: «Але камінь-те, що я, може бути, не зумів відшліфувати в «Пісні Долі», – він дорогоцінний» лист до Станіславського від 9 абря 1908 року
Але він – людина, що заплуталася в сумнівах і протиріччях. Душу в нього «як шумний водоспад», але він не знає, «куди направити силу»: «Я не знаю! Знаю, скільки справи, і не вмію почати:» Він полюбив Фаїну Росію, але йому ще не під силу піти з нею разом. «Ти любиш мене?» – запитує Фаїна Германа. «Люблю тебе», – відповідає той. «Ти знаєш мене?» – «Не знаю». – «Ти знайдеш мене?» – «Знайду». Теперішня зустріч Германа й Фаїни ще спереду. Фаїна залишає Германа. У нього залишається тільки одне – «чиста совість». «І немає дороги. Що ж робити мені, жебракові? Куди йти?» Назад, у тихий «білий дім», Германові вже немає шляхи
Набагато більш різко прямолінійно публіцистичний зміст, що Блок вкладало в тему Росії, виражений у драмі «Пісня Долі». Сама ідея драми дуже значна. Герой її – поет Герман у ньому легко вгадати самого Блоку покинув свій «білий дім», повний «безвихідного щастя». заради спокус великого миру. У свисті вітру він почув «пісню долі», що владно тягне його на волю. Але на волі він зустрів лише вульгарності, продажність, неправда, насильство, бездушну машинну цивілізацію, що тільки гнітить і губить людини. Герман чесний і совісний, він проклинає цей розбещений мир:
Там гинуть люди – тут грають у загибель! Отож який великий бенкет Культури!
Драма кінчається тим, що бездомного й Германа, що збився з дороги, виводить із хуртовини некрасовский коробейник пісня на слова Некрасова: «Ой, повна, повна коробушка:» і т.д. проходить акомпанементом через всю останню сцену «Пісні Долі». Блок покладав на «Пісню Долі» більші надії: «Але камінь-те, що я, може бути, не зумів відшліфувати в «Пісні Долі», – він дорогоцінний» лист до Станіславського від 9 абря 1908 року
Але він – людина, що заплуталася в сумнівах і протиріччях. Душу в нього «як шумний водоспад», але він не знає, «куди направити силу»: «Я не знаю! Знаю, скільки справи, і не вмію почати:» Він полюбив Фаїну Росію, але йому ще не під силу піти з нею разом. «Ти любиш мене?» – запитує Фаїна Германа. «Люблю тебе», – відповідає той. «Ти знаєш мене?» – «Не знаю». – «Ти знайдеш мене?» – «Знайду». Теперішня зустріч Германа й Фаїни ще спереду. Фаїна залишає Германа. У нього залишається тільки одне – «чиста совість». «І немає дороги. Що ж робити мені, жебракові? Куди йти?» Назад, у тихий «білий дім», Германові вже немає шляхи