Моє ставлення до позиції Артюра Рембо як поета
«Я усвідомив себе поетом. Це не моя провина. Помилкою було б говорити: я думаю: слід радше сказати – мене думає. Я є хтось інший. Тим гірше шматкові дерева, як він розуміє, що він – скрипка».
Як на мене, письменники – це незвичайні, фантастичні, дивовижні, фантастичні люди! Письменники – надто вразливу душу мають; мають надто вольовий характер, вони бачать прекрасне навіть крізь призму сльозових та тужливих днів, вони мають небачені запаси оптимізму, коли хочеться все закинути й піти світ за очі.
Письменники, як скрипки, всі різні й неповторні. Ніколи не буде другої Лесі Українки, В. Шкляра чи Вільяма Шекспіра! Будуть інші, та таких не буде. Зараз невпинно світ йде далі, далі у світ ліні, деградації та вервечок селфі, я все більше боюсь, що за пару десятків років, читаючи книжку, я не заплачу, не сміятимусь; боюсь, що та книжка просто летітиме у смітник. Доброта й усмішки в геометричній прогресії тікають від нас, а ми не в змозі зупинити їх.
Я думаю, що Артюр Рембо не для всіх. Не маючи вдома його творів, зайшла на якийсь там сайт, аби прочитати їх, а внизу до біса відгуків незадоволених школярів, що їм узагалі нічого не зрозуміло.
Думаю, що Рембо був не від світу цього і просто намагався донести людям ще незрозумілі нам істини. Думаю, що він не такий як усі, є у ньому щось особливе. Його твори непросто читати, треба думати, так само, як і під час читання творів Шекспіра.
Також я переконана, що такі люди, як він, можуть змінити цей патологічно хворий, підлий і ниций світ.
Чому ж ви всі пішли зараз, зараз, коли дуже потрібні?!
Сюди б Шекспіра, Франка, Грушевського, Рембо, Бодлера… Так було б легше!
Як на мене, письменники – це незвичайні, фантастичні, дивовижні, фантастичні люди! Письменники – надто вразливу душу мають; мають надто вольовий характер, вони бачать прекрасне навіть крізь призму сльозових та тужливих днів, вони мають небачені запаси оптимізму, коли хочеться все закинути й піти світ за очі.
Письменники, як скрипки, всі різні й неповторні. Ніколи не буде другої Лесі Українки, В. Шкляра чи Вільяма Шекспіра! Будуть інші, та таких не буде. Зараз невпинно світ йде далі, далі у світ ліні, деградації та вервечок селфі, я все більше боюсь, що за пару десятків років, читаючи книжку, я не заплачу, не сміятимусь; боюсь, що та книжка просто летітиме у смітник. Доброта й усмішки в геометричній прогресії тікають від нас, а ми не в змозі зупинити їх.
Я думаю, що Артюр Рембо не для всіх. Не маючи вдома його творів, зайшла на якийсь там сайт, аби прочитати їх, а внизу до біса відгуків незадоволених школярів, що їм узагалі нічого не зрозуміло.
Думаю, що Рембо був не від світу цього і просто намагався донести людям ще незрозумілі нам істини. Думаю, що він не такий як усі, є у ньому щось особливе. Його твори непросто читати, треба думати, так само, як і під час читання творів Шекспіра.
Також я переконана, що такі люди, як він, можуть змінити цей патологічно хворий, підлий і ниций світ.
Чому ж ви всі пішли зараз, зараз, коли дуже потрібні?!
Сюди б Шекспіра, Франка, Грушевського, Рембо, Бодлера… Так було б легше!
