Чи заслуговує Цахес на співчуття?
Я не вважаю себе ані жорстокою, ані занадто вимогливою людиною, проте, на мою думку, Крихітка Цахес аж ніяк не заслуговує на співчуття будь-кого з нас. Гадаю, основна наша проблема якраз у тому, що ми забагато усіх жаліємо та занадто часто пробачаємо людям їхні ниці, непорядні та руйнівні вчинки. Я можу поспівчувати чиємусь горю чи людині, яка щиро розкаюється у скоєному, проте впродовж усього твору Цахес так і не зробив цього, я вважаю, що він так і не зрозумів, у чому його провина, до кінця вважаючи себе найідеальнішою істотою цього Всесвіту.
У мене такі створіння викликають цілковиту відразу, а думка, що ціла зграя таких «цахесів» бігає зараз десь вулицями мого рідного міста викликає у мене жах. На мою думку, через те, що ми занадто співчуваємо тим, хто на це не заслуговує, ми починаємо плодити цих «цахесів». Їхня кількість зростає у геометричній прогресії, а дійсно гідні співчуття чи підтримки люди залишаються поза нашою увагою. Шкода, що в нас немає здатності висмикнути чарівні волосинки із голів реальних «цахесів», шкода, що Балтазар не зійде зі сторінок книжки та не допоможе нам у цьому…
Гарненько подумайте над цим: чи можна нам жаліти таку ницу та нікчемну істоту, яка принесла усім іншим лише горе, страждання та не зробила узагалі нічого доброго? Чи допоможе їй співчуття? Чи змінився б Цахес, якби йому співчували? Гадаю, він спробував би знову піти шляхом кривавих злочинів та обманів, аби дістатись вершини кар’єрних сходів…
Чи співчуваю я герою Гофмана? Так, одна річ викликає в мене співчуття: ця істота була глибоко нещасною, калічачи долі інших, неправдою та злочинними діями виборюючи собі нові титули та посади, він прожив своє життя. Чи вдалось йому побути щасливим? Аж ніяк. Чи допомогли у цьому чарівні волосинки? Теж ні. Тому я жалію його, жалію як істоту, яка мала шанс на гідне життя, проте так і не скористалась ним, померши так само ницо, як і жила.
У мене такі створіння викликають цілковиту відразу, а думка, що ціла зграя таких «цахесів» бігає зараз десь вулицями мого рідного міста викликає у мене жах. На мою думку, через те, що ми занадто співчуваємо тим, хто на це не заслуговує, ми починаємо плодити цих «цахесів». Їхня кількість зростає у геометричній прогресії, а дійсно гідні співчуття чи підтримки люди залишаються поза нашою увагою. Шкода, що в нас немає здатності висмикнути чарівні волосинки із голів реальних «цахесів», шкода, що Балтазар не зійде зі сторінок книжки та не допоможе нам у цьому…
Гарненько подумайте над цим: чи можна нам жаліти таку ницу та нікчемну істоту, яка принесла усім іншим лише горе, страждання та не зробила узагалі нічого доброго? Чи допоможе їй співчуття? Чи змінився б Цахес, якби йому співчували? Гадаю, він спробував би знову піти шляхом кривавих злочинів та обманів, аби дістатись вершини кар’єрних сходів…
Чи співчуваю я герою Гофмана? Так, одна річ викликає в мене співчуття: ця істота була глибоко нещасною, калічачи долі інших, неправдою та злочинними діями виборюючи собі нові титули та посади, він прожив своє життя. Чи вдалось йому побути щасливим? Аж ніяк. Чи допомогли у цьому чарівні волосинки? Теж ні. Тому я жалію його, жалію як істоту, яка мала шанс на гідне життя, проте так і не скористалась ним, померши так само ницо, як і жила.
