Значення праці у творчості українських письменників
Про таку працю, яка не приносить, як те мало б бути, людині радості й задоволення, а нищить її фізично й морально, з болем писали великі українські письменники Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Володимир Винниченко та багато інших. Не раз людина праці ставала жертвою трагічних обставин, «пропащою силою» і передчасно гинула.
А яким прекрасним могло б бути життя українського селянства, якби воно було хазяїном своєї долі! Ось картини такого омріяного життя.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата…
Іще одна лірична картина того ж Тараса Шевченка із поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала»), де матері-кріпачці лише уві сні бачилася щаслива доля, що її син Іван:
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть, а діточки обід несуть…
Про право вільної праці на вільній землі мріяв народ під час революції 1905-1907 років та під час Лютневої революції 1917 року. Із якою гіркотою розуміли українські селяни, що їх обдурено, що немає омріяної землі і волі. Вони – земля і воля, – з’явилися щасливим оманливим маренням і зникли («Fata morgana» Михайла Коцюбинського).
Спиридон Черкасенко в кривавих боях громадянської війни 1919 року з болем писав у вірші «Вільна праця»:
Праця зруйнована, праці нема,
Хто ми без неї?
Нащо ж у крові купали дарма
Наші ідеї?
Проте, незважаючи на усі невимовно тяжкі обставини, на біль, плач та нелюдські умови, люди рухались уперед й творили свою долю, адже аби бути щасливим, треба працювати.
А яким прекрасним могло б бути життя українського селянства, якби воно було хазяїном своєї долі! Ось картини такого омріяного життя.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата…
Іще одна лірична картина того ж Тараса Шевченка із поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала»), де матері-кріпачці лише уві сні бачилася щаслива доля, що її син Іван:
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть, а діточки обід несуть…
Про право вільної праці на вільній землі мріяв народ під час революції 1905-1907 років та під час Лютневої революції 1917 року. Із якою гіркотою розуміли українські селяни, що їх обдурено, що немає омріяної землі і волі. Вони – земля і воля, – з’явилися щасливим оманливим маренням і зникли («Fata morgana» Михайла Коцюбинського).
Спиридон Черкасенко в кривавих боях громадянської війни 1919 року з болем писав у вірші «Вільна праця»:
Праця зруйнована, праці нема,
Хто ми без неї?
Нащо ж у крові купали дарма
Наші ідеї?
Проте, незважаючи на усі невимовно тяжкі обставини, на біль, плач та нелюдські умови, люди рухались уперед й творили свою долю, адже аби бути щасливим, треба працювати.
