«Життєвий вибір сучасної людини та її можливість зберегти свою індивідуальність» 1 варіант
Коли людина свідомо чи інтуїтивно вибирає собі в житті якусь мету, життєве завдання, вона разом з тим мимоволі дає собі оцінку. По тому, заради чого людина живе, можна судити і про її самооцінку – низьку або високу. Якщо людина розраховує придбати всі елементарні матеріальні блага, вона і оцінює себе на рівні цих матеріальних благ: як власника машини останньої марки, як господаря розкішної дачі, як частину свого меблевого гарнітура. Якщо людина живе, щоб приносити людям добро, полегшувати їхні страждання при хворобах, давати людям радість, то вона оцінює себе на рівні своєї людяності. Вона ставить собі мету, гідну людини. І тільки життєво необхідна мета дозволяє людині прожити своє життя з гідністю і отримати справжню радість.
Подумайте: якщо людина ставить собі завданням збільшувати в житті добро, приносити людям щастя, які невдачі можуть її спіткати? Не тому допомогти, кому слід було б? Але чи багато людей не потребують допомоги? Якщо ти лікар, то, може бути, поставив хворому неправильний діагноз? Таке буває навіть у найкращих лікарів. Але в сумі ти все-таки допоміг більше, ніж не допоміг. Від помилок ніхто не застрахований. Але найголовніша помилка, помилка фатальна – неправильно вибране головне завдання в житті. Не підвищили на посаді – засмучення. Не встиг купити марку для своєї колекції – засмучення. У когось кращі, ніж у тебе, меблі або краща машина – знову прикрість, і ще й яка!
Ставлячи собі завданням кар’єру або накопичування, людина відчуває набагато більше прикрощів, ніж радощів, і ризикує втратити все. А що може втратити людина, яка радіє кожній своїй добрій справі? Важливо тільки, щоб добро, яке людина робить, було б її внутрішньою потребою, йшло від розумного серця, а не тільки від голови, не було б одним тільки принципом.
Тому головним життєвим завданням повинне бути завдання обов’язково ширше, ніж просто особисте, а людина не повинна бути замкнута тільки на власних успіхах і невдачах. Її поведінка повинна диктуватися добротою до людей, любов’ю до сім’ї, до свого міста, до свого народу, своєї країни, до всього Всесвіту.
Чи означає це, що людина повинна жити як аскет, не дбати про себе, нічого не купувати та не радіти простому підвищенню на посаді? Аж ніяк ні! Людина, яка зовсім не думає про себе, – явище ненормальне і мені особисто неприємне: у цьому є якийсь надлом, якесь показне перебільшення своєї доброти, безкорисливості, значущості, в цьому є якесь своєрідне презирство до решти людей, прагнення виділитися.
Тому я говорю лише про головне життєве завдання. А це головне життєве завдання не треба підкреслювати в очах інших людей. І одягатися треба добре, бо це повага до оточуючих, але не обов’язково краще за інших. І бібліотеку собі треба складати, але не обов’язково більшу, ніж у сусіда. І машину добре придбати для себе і сім’ї – це зручно. Тільки не треба перетворювати другорядне в першорядне і не треба, щоб головна мета життя виснажувала тебе там, де це не потрібно.
Подумайте: якщо людина ставить собі завданням збільшувати в житті добро, приносити людям щастя, які невдачі можуть її спіткати? Не тому допомогти, кому слід було б? Але чи багато людей не потребують допомоги? Якщо ти лікар, то, може бути, поставив хворому неправильний діагноз? Таке буває навіть у найкращих лікарів. Але в сумі ти все-таки допоміг більше, ніж не допоміг. Від помилок ніхто не застрахований. Але найголовніша помилка, помилка фатальна – неправильно вибране головне завдання в житті. Не підвищили на посаді – засмучення. Не встиг купити марку для своєї колекції – засмучення. У когось кращі, ніж у тебе, меблі або краща машина – знову прикрість, і ще й яка!
Ставлячи собі завданням кар’єру або накопичування, людина відчуває набагато більше прикрощів, ніж радощів, і ризикує втратити все. А що може втратити людина, яка радіє кожній своїй добрій справі? Важливо тільки, щоб добро, яке людина робить, було б її внутрішньою потребою, йшло від розумного серця, а не тільки від голови, не було б одним тільки принципом.
Тому головним життєвим завданням повинне бути завдання обов’язково ширше, ніж просто особисте, а людина не повинна бути замкнута тільки на власних успіхах і невдачах. Її поведінка повинна диктуватися добротою до людей, любов’ю до сім’ї, до свого міста, до свого народу, своєї країни, до всього Всесвіту.
Чи означає це, що людина повинна жити як аскет, не дбати про себе, нічого не купувати та не радіти простому підвищенню на посаді? Аж ніяк ні! Людина, яка зовсім не думає про себе, – явище ненормальне і мені особисто неприємне: у цьому є якийсь надлом, якесь показне перебільшення своєї доброти, безкорисливості, значущості, в цьому є якесь своєрідне презирство до решти людей, прагнення виділитися.
Тому я говорю лише про головне життєве завдання. А це головне життєве завдання не треба підкреслювати в очах інших людей. І одягатися треба добре, бо це повага до оточуючих, але не обов’язково краще за інших. І бібліотеку собі треба складати, але не обов’язково більшу, ніж у сусіда. І машину добре придбати для себе і сім’ї – це зручно. Тільки не треба перетворювати другорядне в першорядне і не треба, щоб головна мета життя виснажувала тебе там, де це не потрібно.
