Аналіз оповідання І. Буніна « Темні алеї»
Цикл оповідань видатного російського письменника Івана Буніна «Темні алеї» складається з 38 творів. Вони відображають різні пласти часу, розрізняються методами створення образів і жанрами. Останній у своєму житті цикл оповідань письменник створював у роки Другої світової війни, в останні роки свого життя. У той час, як від кровопролитної війни рушився усталений світ, Бунін писав про силу почуттів і вічної любові. Свою книгу «Темні алеї» він зараховував до найвидатніших своїх творів і вважав найдосконалішою за художньою майстерністю . Цикл оповідань «Темні алеї» – це книга-спогад , в якій автор через визнання людей в любові один до одного визнається у своїй любові до Росії і захоплюється її глибокої таємничої душею.
Наскрізною темою всіх оповідань циклу є любов, велике почуття у всіх його проявах. Автор вважає любов найбільшим безцінним даром, який ніхто не в силах відняти у людини. Тому люди по-справжньому вільні тільки в любові.
«Темні алеї» – це одне з оповідань циклу, яке й дало назву всій збірці. Ця розповідь була написана у 1938 році. У ньому, як і в інших оповіданнях, головною темою є любов. Автор розкриває перед читачем катастрофічність і трагічність природи кохання. Любов – це дар згори, який непідвладний людині. Оповідання «Темні алеї» – на перший погляд банальна історія про зустріч літніх людей, які в часи своєї молодості дуже сильно один одного кохали . Молодий, багатий і красивий поміщик спокушає, а через деякий час кидає свою покоївку. Але Буніну за допомогою нехитрого сюжету вдалося вражаюче і хвилююче повідати про, здавалося б, прості речі. Цей твір – всього-на-всього, короткий спалах спогадів про любов і молодість, які давно пройшли. Оповідання має всього три композиційні частини:
Стоянка на заїжджому дворі похилого військового.
Раптова зустріч цього військового з колишньою коханою .
Роздуми героя оповідання про зустріч .
На початку розповіді перед нами постають картини буденності і повсякденної смутності . Але раптом у господарці заїжджого двору втомлений Микола Олексійович впізнає свою молоду любов – красуню Надію, що служила у нього покоївкою. Цю дівчину він зрадив тридцять років тому. Микола Олексійович «швидко випростався, розкрив очі і почервонів». З тих пір, як вони розлучилися, пройшло ціле життя. Виявилося, що обидва герої так і залишилися самотніми. Хоча Микола Олексійович має вагу в суспільстві і цілком влаштований у житті, але при цьому він нещасний. Дружина йому «змінила, кинула мене ще образливіше, ніж я тебе», а син виріс дуже поганою людиною «без серця, без честі, без совісті».
А Надія, яка розпрощалася з панами і перетворилася з колишньої кріпачки в господиню приватного готелю, відкриту при поштовій станції. Надія – «Розуму палата. І все, кажуть, багатіє, крута». Але … Вона так і не вийшла заміж. Якщо герой оповідання вже втомився від життя, то його колишня кохана все так само красива, легка і повна життєвих сил. Микола Олексійович колись з власної волі відмовився від любові, і покаранням за це стала йому повна самотність на все життя, без коханої людини і без щастя. Надія точно так само все життя любила тільки одну людину, якій віддала «свою красу, свою гарячку», якого колись «Ніколенькою кликала». У її серці як і раніше живе любов до цієї людини, але вона так і не прощає Миколу Олексійовича …
Наскрізною темою всіх оповідань циклу є любов, велике почуття у всіх його проявах. Автор вважає любов найбільшим безцінним даром, який ніхто не в силах відняти у людини. Тому люди по-справжньому вільні тільки в любові.
«Темні алеї» – це одне з оповідань циклу, яке й дало назву всій збірці. Ця розповідь була написана у 1938 році. У ньому, як і в інших оповіданнях, головною темою є любов. Автор розкриває перед читачем катастрофічність і трагічність природи кохання. Любов – це дар згори, який непідвладний людині. Оповідання «Темні алеї» – на перший погляд банальна історія про зустріч літніх людей, які в часи своєї молодості дуже сильно один одного кохали . Молодий, багатий і красивий поміщик спокушає, а через деякий час кидає свою покоївку. Але Буніну за допомогою нехитрого сюжету вдалося вражаюче і хвилююче повідати про, здавалося б, прості речі. Цей твір – всього-на-всього, короткий спалах спогадів про любов і молодість, які давно пройшли. Оповідання має всього три композиційні частини:
Стоянка на заїжджому дворі похилого військового.
Раптова зустріч цього військового з колишньою коханою .
Роздуми героя оповідання про зустріч .
На початку розповіді перед нами постають картини буденності і повсякденної смутності . Але раптом у господарці заїжджого двору втомлений Микола Олексійович впізнає свою молоду любов – красуню Надію, що служила у нього покоївкою. Цю дівчину він зрадив тридцять років тому. Микола Олексійович «швидко випростався, розкрив очі і почервонів». З тих пір, як вони розлучилися, пройшло ціле життя. Виявилося, що обидва герої так і залишилися самотніми. Хоча Микола Олексійович має вагу в суспільстві і цілком влаштований у житті, але при цьому він нещасний. Дружина йому «змінила, кинула мене ще образливіше, ніж я тебе», а син виріс дуже поганою людиною «без серця, без честі, без совісті».
А Надія, яка розпрощалася з панами і перетворилася з колишньої кріпачки в господиню приватного готелю, відкриту при поштовій станції. Надія – «Розуму палата. І все, кажуть, багатіє, крута». Але … Вона так і не вийшла заміж. Якщо герой оповідання вже втомився від життя, то його колишня кохана все так само красива, легка і повна життєвих сил. Микола Олексійович колись з власної волі відмовився від любові, і покаранням за це стала йому повна самотність на все життя, без коханої людини і без щастя. Надія точно так само все життя любила тільки одну людину, якій віддала «свою красу, свою гарячку», якого колись «Ніколенькою кликала». У її серці як і раніше живе любов до цієї людини, але вона так і не прощає Миколу Олексійовича …
