«Що б я зробила з горіхом вічного життя» за «Легендою про Вічне життя» Івана Франко
Нарешті прийшов той часи, коли ми стали усвідомлювати те, що ми велика українська нація і переосмислювати творчі надбання нашого народу. Сьогодні все частіше ми повертаємося до мудрості літератури і поезії минулих століть, намагаємося найти в творах наших співвітчизників невичерпні джерела і криниці нашої духовності. Адже саме українські митці формували політичну і історичну свідомість народу і пробуджували почуття його національної гідності.
Видатні українці, такі як Т. Г. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський та багато інших присвятили свою творчість і своє життя пошуку шляхів до свободи і незалежності для пригніченої української нації, яка одвічно прагнула звільнитися від рабства. Вони щиро вірили в силу духу свого народу, зміцнювали національну самосвідомість своїм подвижництвом і своєю творчістю, бо вже тоді були упевнені, що українському народові потрібна самостійність.
Саме цій темі присвятив збірку «З вершин і низин» видатний український письменник Іван Франко, яка була надрукована у 1887 році. Ліричний герой цієї збірки сповнений віри в можливість змінити життя суспільства на краще і в справедливість революційної боротьби за краще майбутнє.
Провідним мотивом збірки є заклик осмислити себе, як особистість, збагатити свій духовний світ, самовдосконалюватися,а а головною проблемою стали людина і суспільство.
Починає збірку величальна пісня, яка прославляє невмирущу силу боротьби за щастя, волю, прогрес:
Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю…
В цих віршах звучить віра в перемогу,заклик боротися за справедливе суспільство шляхом єдності народу, пробуджувати його національні інтереси. Не можливо зупинити прогрес людства.
Ліричний герой не стоїть на місці, він духовно зростає, займається пошуком свого місця в суспільстві, набуває життєвого досвіду. Автор збірки намагається розв’язати загальнолюдську проблему подолання відчуження особи в суспільстві. Тому зображає її активною в життєвій боротьбі. Герой збірки знаходиться в постійному пошуку, та віддає цьому всі свої помисли і сили. Недруги, які оточують його навколо, постійно намагаються знищити борця, як морально, так і фізично, зламати, як особистість. Чи зможе ліричний герой вистояти, або підкориться, це становиться головним запитанням твору. І. Франко бачить своїм ідеалом «цілісну людину», у якої внутрішній стрижень, це «дух, наука, думка, воля.»
Наше життя не можливо без любові, без підтримки, без спілкування, без взаємодії з іншими людьми. Сенс життя кожної людини в тому, що вона мріє кохати і бути коханою. І саме про це розповідає «Легенда про вічне життя», яка ввійшла до збірки «Мій Ізмарагд». В цьому збірнику зібрані твори громадянського та філософського змісту. В «Легенді про вічне життя» йдеться про аскета, який молитвами та постом заслужив у богині чудодійний горіх, використавши який, він міг жити вічно. Але не спокусився аскет, злякавшись вічної боротьби, яка панує у світі, і тому віддав горіх цареві. Цар віддає горіх красуні, без якої, не уявляє собі життя. Але красуня передаровує горіх генералу Птоломею, щоб отримати його любов. В свою чергу генерал віддає горіх куртизанці, яку він кохає. А та куртизанка приносить його до царя. Дуже був розчарований цар і вирішив кинути горіх у вогонь. Франко у цьому творі розмірковує про взаємну любов, яка є критерієм щастя, про безсмертя людини, та непередбаченість людських стосунків.
Поема «Мойсей»,це поема про минуле, сучасне і майбутнє. Мойсей дуже схожий на самого Франка,він так само є провідником народу, його охоронцем, просвітителем, борцем,який ладен пожертвувати власним життям, заради щастя людей. Ця поема написана для українського народу. Автор переосмислив біблійну легенду і написав поему про проблеми визволення українців від гніту. Франко зображаючи древніх ізраїльтян має на увазі знедолених земляків. Сумне і навіть трагічне життя українців співзвучне з сорокарічним блуканням єврейського народу по пустелі в пошуках землі обітованої. У своїй поемі І. Франко проголошує єдність керманича і народу.
Дуже яскраво та виразно, це зображено в казці, про те, як дерева обирали собі короля. У цьому творі автор поясняє алегорію казки:народи землі зображені у вигляді дерев, а король серед них є божим вибранцем,сином і слугою Господньої волі.
Хоч і не довів Мойсей свій народ до землі обітованої, та все одно він зумів розбудити його сумління і тим самим навіки увійшов до пам’яті нащадків. Але, коли Мойсей перестає чути Бога, він дуже розгублюється і майже втрачає віру в себе, та в свою правду.
Навіть сьогодні не вистачає віри і у нашого покоління. Це не тільки Мойсей , це сам Іван Франко засуджує дух рабської покори, лінощі, розмірковує над долею своїх співвітчизників, висловлює свої стосовно призначення людини та закликає до боротьби.
Минає час, але й донині ми уважно прислухаємося до того, що казав нам видатний письменник і патріот Іван Франко.
Видатні українці, такі як Т. Г. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський та багато інших присвятили свою творчість і своє життя пошуку шляхів до свободи і незалежності для пригніченої української нації, яка одвічно прагнула звільнитися від рабства. Вони щиро вірили в силу духу свого народу, зміцнювали національну самосвідомість своїм подвижництвом і своєю творчістю, бо вже тоді були упевнені, що українському народові потрібна самостійність.
Саме цій темі присвятив збірку «З вершин і низин» видатний український письменник Іван Франко, яка була надрукована у 1887 році. Ліричний герой цієї збірки сповнений віри в можливість змінити життя суспільства на краще і в справедливість революційної боротьби за краще майбутнє.
Провідним мотивом збірки є заклик осмислити себе, як особистість, збагатити свій духовний світ, самовдосконалюватися,а а головною проблемою стали людина і суспільство.
Починає збірку величальна пісня, яка прославляє невмирущу силу боротьби за щастя, волю, прогрес:
Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю…
В цих віршах звучить віра в перемогу,заклик боротися за справедливе суспільство шляхом єдності народу, пробуджувати його національні інтереси. Не можливо зупинити прогрес людства.
Ліричний герой не стоїть на місці, він духовно зростає, займається пошуком свого місця в суспільстві, набуває життєвого досвіду. Автор збірки намагається розв’язати загальнолюдську проблему подолання відчуження особи в суспільстві. Тому зображає її активною в життєвій боротьбі. Герой збірки знаходиться в постійному пошуку, та віддає цьому всі свої помисли і сили. Недруги, які оточують його навколо, постійно намагаються знищити борця, як морально, так і фізично, зламати, як особистість. Чи зможе ліричний герой вистояти, або підкориться, це становиться головним запитанням твору. І. Франко бачить своїм ідеалом «цілісну людину», у якої внутрішній стрижень, це «дух, наука, думка, воля.»
Наше життя не можливо без любові, без підтримки, без спілкування, без взаємодії з іншими людьми. Сенс життя кожної людини в тому, що вона мріє кохати і бути коханою. І саме про це розповідає «Легенда про вічне життя», яка ввійшла до збірки «Мій Ізмарагд». В цьому збірнику зібрані твори громадянського та філософського змісту. В «Легенді про вічне життя» йдеться про аскета, який молитвами та постом заслужив у богині чудодійний горіх, використавши який, він міг жити вічно. Але не спокусився аскет, злякавшись вічної боротьби, яка панує у світі, і тому віддав горіх цареві. Цар віддає горіх красуні, без якої, не уявляє собі життя. Але красуня передаровує горіх генералу Птоломею, щоб отримати його любов. В свою чергу генерал віддає горіх куртизанці, яку він кохає. А та куртизанка приносить його до царя. Дуже був розчарований цар і вирішив кинути горіх у вогонь. Франко у цьому творі розмірковує про взаємну любов, яка є критерієм щастя, про безсмертя людини, та непередбаченість людських стосунків.
Поема «Мойсей»,це поема про минуле, сучасне і майбутнє. Мойсей дуже схожий на самого Франка,він так само є провідником народу, його охоронцем, просвітителем, борцем,який ладен пожертвувати власним життям, заради щастя людей. Ця поема написана для українського народу. Автор переосмислив біблійну легенду і написав поему про проблеми визволення українців від гніту. Франко зображаючи древніх ізраїльтян має на увазі знедолених земляків. Сумне і навіть трагічне життя українців співзвучне з сорокарічним блуканням єврейського народу по пустелі в пошуках землі обітованої. У своїй поемі І. Франко проголошує єдність керманича і народу.
Дуже яскраво та виразно, це зображено в казці, про те, як дерева обирали собі короля. У цьому творі автор поясняє алегорію казки:народи землі зображені у вигляді дерев, а король серед них є божим вибранцем,сином і слугою Господньої волі.
Хоч і не довів Мойсей свій народ до землі обітованої, та все одно він зумів розбудити його сумління і тим самим навіки увійшов до пам’яті нащадків. Але, коли Мойсей перестає чути Бога, він дуже розгублюється і майже втрачає віру в себе, та в свою правду.
Навіть сьогодні не вистачає віри і у нашого покоління. Це не тільки Мойсей , це сам Іван Франко засуджує дух рабської покори, лінощі, розмірковує над долею своїх співвітчизників, висловлює свої стосовно призначення людини та закликає до боротьби.
Минає час, але й донині ми уважно прислухаємося до того, що казав нам видатний письменник і патріот Іван Франко.
