Тема кохання й вірності в поезії М. Рильського і В. Сосюри
«Хіба ж то не для нас осінні кришталі, і повідь весняна…», – писав поет-життєлюб, співець природи й людини Максим Рильський. Це ж питання з повним правом міг поставити його сучасник інший український поет Володимир Сосюра. «голосом своїм, його задушевністю, теплотою, інтимністю, його знаменитим сосюрівським тембром він таки ні на кого не схожий, він – одинак» – писав про Володимира Сосюру Олесь Гончар.
«Історична постать письменника, що був архімайстром вашої поезії, великим сеніором нашої мистецької культури і людиною щедрого серця та виняткового особистого чару» (Є. Маланюк). Цей відгук стосується творчої особистості Максима Рильського.
Що ж єднає двох начебто несхожих митців? Обидва належали до типу людей-романтиків, людей з ніжним, вразливим серцем, людей-гуманістів. І не дивно, що обидва створили стільки прекрасних поезій, присвячених найрізноманітнішим людським почуттям, і насамперед – коханню. Неперевершеним майстром лірики кохання називають Володимира Сосюру. Вражаючи душевна відкритість сприяє тому, що поет створює надзвичайно яскраві зорові образи.
Таке ж щире, вдячне почуття сповнює душу ліричного героя М. Рильського.
Джерелом натхнення для обох поетів завжди була природа. Він і вона з поезії М. Рильського «Яблука доспіли» прощаються на фоні чарівної природи.
Пройшло багато часу. Дороги закоханих розійшлися. Усе змінилося навкруги, «лиш любов, як у серці багнет». Ліричний герой В. Сосюри віддав би все: і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути юність, повернути кохану.
Серця молодих Рильського і Сосюри сповнені молодечої романтики, миттєвих спалахів пристрастей.
Навіть відгомін творів Адама Міцкевича відчувається в цій поезії Рильського. Ліричному ж герою Володимира Сосюри здається, що його почуття – єдині за всю історію людства.
«Кохання приходить зразу, в один момент, і може одійти з такою ж раптовістю і несподівано», – пише у «Щоденнику» В. Винниченко. І вже до іншої жінки звертається ліричний герой.
Лірика миттєвого, вибухового емоційного сплеску молодих поетів з часом змінюється на більш філософічну, відбиває складне плетиво почуттів і думок.
Вінцем інтимної лірики М. Рильського стає цикл «Остання весна». Його тема – кохання, сповнене суперечливих переживань. В «Останній весні» поставлено запитання, на які герой не може знайти відповіді.
«Любов приходить помалу… приходить непомітно, стає господинею і одходить трудно, з муками, з смертю», – писав В. Винниченко.
Володимир Сосюра розкиває найрізноманітніші нюанси того кохання, яке проходить крізь випробування, злети й падіння до кінця життя, в автобіографічному циклі поезій, присвячених Марії.
Українська ментальність проглядає у віршах обох поетів. Володимир Сосюра порівнює свою кохану з образом України.
Можна з впевненістю сказати про нев’янучу, і зрештою, ніколи й нічим нездоланну молодість душі поетів.
Любов, яку оспівали в поетичних рядках Максим Рильський і Володимир Сосюра, живе й після смерті.
«Історична постать письменника, що був архімайстром вашої поезії, великим сеніором нашої мистецької культури і людиною щедрого серця та виняткового особистого чару» (Є. Маланюк). Цей відгук стосується творчої особистості Максима Рильського.
Що ж єднає двох начебто несхожих митців? Обидва належали до типу людей-романтиків, людей з ніжним, вразливим серцем, людей-гуманістів. І не дивно, що обидва створили стільки прекрасних поезій, присвячених найрізноманітнішим людським почуттям, і насамперед – коханню. Неперевершеним майстром лірики кохання називають Володимира Сосюру. Вражаючи душевна відкритість сприяє тому, що поет створює надзвичайно яскраві зорові образи.
Таке ж щире, вдячне почуття сповнює душу ліричного героя М. Рильського.
Джерелом натхнення для обох поетів завжди була природа. Він і вона з поезії М. Рильського «Яблука доспіли» прощаються на фоні чарівної природи.
Пройшло багато часу. Дороги закоханих розійшлися. Усе змінилося навкруги, «лиш любов, як у серці багнет». Ліричний герой В. Сосюри віддав би все: і свою славу поета, і досягнення, тільки б повернути юність, повернути кохану.
Серця молодих Рильського і Сосюри сповнені молодечої романтики, миттєвих спалахів пристрастей.
Навіть відгомін творів Адама Міцкевича відчувається в цій поезії Рильського. Ліричному ж герою Володимира Сосюри здається, що його почуття – єдині за всю історію людства.
«Кохання приходить зразу, в один момент, і може одійти з такою ж раптовістю і несподівано», – пише у «Щоденнику» В. Винниченко. І вже до іншої жінки звертається ліричний герой.
Лірика миттєвого, вибухового емоційного сплеску молодих поетів з часом змінюється на більш філософічну, відбиває складне плетиво почуттів і думок.
Вінцем інтимної лірики М. Рильського стає цикл «Остання весна». Його тема – кохання, сповнене суперечливих переживань. В «Останній весні» поставлено запитання, на які герой не може знайти відповіді.
«Любов приходить помалу… приходить непомітно, стає господинею і одходить трудно, з муками, з смертю», – писав В. Винниченко.
Володимир Сосюра розкиває найрізноманітніші нюанси того кохання, яке проходить крізь випробування, злети й падіння до кінця життя, в автобіографічному циклі поезій, присвячених Марії.
Українська ментальність проглядає у віршах обох поетів. Володимир Сосюра порівнює свою кохану з образом України.
Можна з впевненістю сказати про нев’янучу, і зрештою, ніколи й нічим нездоланну молодість душі поетів.
Любов, яку оспівали в поетичних рядках Максим Рильський і Володимир Сосюра, живе й після смерті.
