Патріотична лірика Пушкіна

Чи не центральне місце у творчості Пушкіна займає патріотична тема. Батьківщина для поета – це не тільки його рідні, друзі, знайомі; батьківщина – це весь російський народ. З самого раннього дитинства Пушкіну були знайомі тяготи простої людини, його пригноблене, безправне становище. Цьому сприяли і розповіді няні, Орина Родіонівна, і довгий проведення часу з дворовим “дядьком” Микитою Тимофійовичем Козловим, і спостереження за життям дворової челяді. Саме завдяки їм маленький Олександр пізнав красу російської простонародної світу. Перейнявшись цим світом, занурившись у нього з головою, Пушкін, як ніхто інший, зміг оспівати у своїх віршах життя рідної країни, показав невичерпні духовні багатства російського народу, його красу і самобутність.Розділяючи погляди передових людей свого часу, Пушкін дуже тонко і безпомилково відобразив у своїх віршах їхні думки та почуття, їх прагнення і надії. Завдяки майстерності художника, ми без праці уявляємо собі характерні риси російської дійсності того часу.

З глибокою повагою і симпатією ставився поет до всіх націй своєї країни. Перед лицем його музи всі народи були рівні. Разом з тим поет дуже тонко помічало особливості і своєрідність характеру кожного народу, його самобутність. Те, що всі народи – брати і повинні жити у злагоді переконувало автора і те, як дружно вони виступили на захист Вітчизни у 1812 році. Взагалі ця війна, нав’язана народам Росії Наполеоном, дозволила поетові ще глибше перейнятися любов’ю до своїх співвітчизників. Як хотілося йому, тоді ще підлітку, стати в шеренги захисників, щоб не словом, а ділом довести свою відданість Батьківщині. Згадуючи потім ці військові дні, поет напише:

Війна, що відняла стільки життів, нарешті закінчилася перемогою. Радість поета була безмежна. Рядки, що прославляли мужність і відвагу російських людей, самі, здавалося, виливалися на папір. А як пишається поет своєї Москвою, поневолити яку так прагнув Наполеон:

Пишаючись співвітчизниками, оспівуючи подвиги простих російських солдатів, яким до війни, та й після неї, доводилося відчувати голод, злидні і приниження, Пушкін одночасно з цим висміював показної “патріотизм” дворян, тих, хто в мирний час не відчував жодних фізичних незручностей. Їхня любов до Батьківщини була далека від справжньої, зате як спритно вміли вони виставляти напоказ при кожному зручному разі свою “любов”. “Хто висипав з табакерки французький тютюн і став нюхати російська; хто спалив десяток французьких брошурок, хто відмовився від Лафіт і взявся за кислі щі”, – писав про них Пушкін.

Патріотизм Пушкіна і в тому, що він упродовж всього свого життя виступав захисником пригноблених і докоряти “панства дикого”. Як справжній патріот, поет хотів бачити свою батьківщину вольній, її народ щасливим. У своїх віршах Пушкін закликав усіх, кому не байдужа доля Росії, на служіння їй:

Пока свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви!

Дуже часто поет звертався у своїй творчості до героїчного минулого своєї батьківщини. Він не заперечував значущості прогресивної діяльності царя, але разом з тим відзначав в діях Петра I грубість і самовладно людини, звиклої писати свої укази “батогом”.

Щастя батьківщини Пушкін бачив у свободі російського народу. Тому й усі свою творчість він направив на досягнення цієї мети. Вірно служачи все життя народу, поет не помилився, коли сказав:

І російський народ оцінив діяльність свого заступника. Скільки років минуло, а нащадки не перестають виражати свою подяку великому співакові за його геніальне творчість, за його невичерпну любов до Росії. А. С. Пушкін – гордість російського народу, і вже тепер можна з упевненістю сказати: доки буде існувати планета Земля, “народна стежка” до цього великому російському генію ніколи не заросте.