Російське купецтво у п’єсі О. М. Островського «Гроза»

На мій погляд, п’єса О. М. Островського “Гроза” представляє особливий інтерес для читачів, так як в ній описується не тільки міжособистісний конфлікт, а й дається досить повна характеристика російського купецтва середини XIX століття.

Для того, щоб зрозуміти життя суспільства, описаного в творі, треба, звичайно, проаналізувати характери деяких дійових осіб.

Марфа Ігнатівна Кабанова є представницею старшого покоління, більш патріархального і що вшановує традиції. Марфа Гнатівна – багата купчиха, вдова, після смерті чоловіка взяла всю владу в будинку в свої руки. Та й не тільки в будинку, а й у місті ніхто не сміє вступати з нею в сперечання.

З боку вона здається “кулак-бабою”, бездушної і владної жінкою, яка знає ціну всьому і всім. Не дає вона волі ні Тихону, своєму сину, ні, тим більше, своїй невістці Катерині. Чи не боїться і перед Диким – одним з найсуворіших купців у місті. “Грозний воїн” Ка-линів стає буквально шовковим поруч з Кабанихи, єдиною людиною, правильно розцінюють його: “Ну, ти не дуже горло-то розпускай! Ти знайди подешевше мене! А я тобі дорога! Іди своєю дорогою, куди йшов … воюєш-то ти все життя з бабами “.

Проте чи так проста Кабанова, який здається на перший погляд? Насправді, образ її набагато глибше. У строгості до Тихона видно любов до сина, бажання допомогти йому стати на ноги в цій важкій життя; в постійних причіпки до Катерини проявляється ревнощі до невістки, досада на те, що відняла сина; в постійно поганому настрої немає також нічого протиприродного – навколо Марфи Гнатівна руйнуються підвалини її світу, їй здається, що не за горами і кінець світу. “Що буде, як старики перемруть, як буде світло стояти, вже я й не знаю”.

Що стосується дійсно негативних якостей Марфи Гнатівна – лицемірства (у тому числі і показної набожності) і неуцтва, то вони не є її особистими рисами характеру, вони, насправді, всього лише частина загальної атмосфери “темного царства”. Кулігін так характеризує підвалини цього товариства: “Ворогують один на одного; злісні кляузи строчать на ближніх … Торгівлю один у одного підривають, і не стільки з користі, скільки з заздрості”.

Разом з Кабанихи до старшого покоління калинівського купецтва відноситься і Дикої, але він не є центральним персонажем: не беручи участь в конфлікті, Дикої розширює уявлення про патріархальний світі. Савел Прокопович – абсолютно порожня, від нічого робити постійно шукає сварки з першим зустрічним, щоб рознести його в пух і прах. Дикої – це самодур, який діє, не керуючись розумом. Досить кількох фраз, щоб зрозуміти сутність його характеру: “Хочу так думати про тебе, так і думаю. Для інших ти чесна людина, а я думаю, що ти розбійник, от і все … Так ти знай, що ти черв’як Захочу – помилую, захочу – роздавлений “. І ця людина є “значною особою в місті”. Такі Дикі і Кабанихи представляють собою основу російського купецтва. Що ж можна сказати про місто Калинові, де впливом і повагою користуються Марфи Гнатівна і Дикі?

Молоде покоління, представлене в “Грозі”, також є дуже важливою частиною життя суспільства. Дивує пасивність молодих людей, їх слабохарактерність і нездатність зробити нічого сміливого і нового.

Тихін і Варвара – персонажі з перехідним типом характеру. Вони, з одного боку, не згодні зі сформованим порядком речей і не хочуть дотримуватися правил, встановленими ще в давні часи, але, з іншого боку, вони не вирішуються скільки-небудь відчутно протестувати проти них, і всі їх незгоду виливається в пристосування до життя в “темному царстві”. Сюди ж можна віднести і Бориса. Прекрасно освічений, він міг би підтримати протест Катерини, завоювати собі незалежність від Дикого, але Борис був абсолютно відірваний від реального життя і насилу віддавав собі звіт у своїх діях, погубивши в результаті і себе, і Катерину. Борис Григорович просто жалюгідний. Він сам говорить про себе: “Уж адже зовсім убитий ходжу … загнаний, забитий …”. У нього немає поваги до себе, немає відчуття власної гідності.

Про характер Катерини існує кілька думок. Я вважаю, що її не можна назвати сильною особистістю. Але вона відрізняється від інших калиновців тим, що не хоче підлаштовуватися і пристосовуватись. Смерть Катерини – це вихід, який для головної героїні здався найбільш правильним. Це зовсім не протест і не виклик. Та й про яке протесті можна говорити, коли людина не в змозі розібратися у власних почуттях?

Перед нами постав весь купецький світ Калинова. Що ж відбувається в ньому? Які загальні закони його поведінки?

Дикі і Кабанова неосвічені, але аж ніяк не дурні. Практичний розум їхній міцний, і вони усвідомлюють, що знаходяться на краю прірви, а край цей все швидше обсипається під ними. У глибині душі їм ясно, що це кінець, але вони сподіваються (а передчуття загибелі удесятеряет їх сили), що, розправившись з декількома ворожими, небезпечними для них людьми, вони зупинять що йде з-під ніг землю. Забуто колишнє заняття купців – торгівля (про неї в п’єсі згадується лише побіжно), всі сили. йдуть на боротьбу всередині цього замкнутого маленького світу, іншими словами, почалася паніка. А це вже не просто тривожний знак, це – передвісник загибелі всього “темного царства”.

Але “паніка” – слово, що підходить для опису стану тільки старшого покоління. Молодь навіть і не підозрює, наскільки її спосіб життя шокує батьків. Навпаки – старші вважаються їм непорушною, вічної основою їхнього життя. Їм не потрібні нові ідеї, вони бояться всього незвіданого.

Таким чином, ми бачимо, що на основі твору О. М. Островського “Гроза” ми можемо провести глибокий аналіз купецького суспільства того часу, побачити суперечності, що роздирали його, зрозуміти трагедію окремих людей і цілого покоління, завдяки чому глибше зрозуміти життя всього російського суспільства того часу.