Пісенна творчість Андрія Малишка

Пісня – це душа народу. В ній – його минуле, сучасне і майбутнє. В ній – тонка краса і переможна сила. Такими є пісні Андрія Малишка, які оздоровлюють мою душу, допомагають зберегти віру в людину, в незрадливу любов, у щиру дружбу, в силу світової краси. Сьогодні, коли ми будуємо незалежну Україну, Малишкові «Пісня про рушник», «Стежина», «Ранки солов’їні», «Вчителько моя», «Білі каштани» з нами. І передадуться в спадок нашим дітям. Материнській любові й відданості присвятив поет схвильовані рядки «Пісні про рушник». Проводжає мати сина в далеку дорогу. В її погляді – тривога і смуток, але й надія на щасливе майбутнє сина. Скільки ночей вона недоспала, щоб вишити йому рушник і подарувати «на щастя, на долю». З великою любов’ю змальовує Андрій Малишко портрет матері:

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої. Материнську віру в світлу долю сина поет втілює в образі вишитого рушника, що символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Щирий уклін рідній матусі за її турботу, вірну любов і ласку.

 Скільки пісень складено в народі про ніжне кохання! Воно ніколи не забувається, навіть сниться ночами. Найбільше припала до душі пісня Малишка «Ранки солов’їні». Життєві дороги закоханих розійшлися, але сподівання на зустріч живе. Тому й бадьорять мою душу слова:

• Знову цвітуть каштани,
• Хвиля дніпровська б’є,
• Молодість мила,
• Ти серце моє!
• Стежина життя…

Це по ній кожен має пройти гідно. Та якою вона буде і де проляже? Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?.. У пісні «Стежина» поет закликає не кидатися в далекі світи у погоні за примарним щастям. Щоб потім не каятися і не тужити за батьківщиною. За тією стежиною, «дощами митою-пере-митою», що пролягає «між круглих соняхів» і веде на батьківщину. Як же її не шанувати, не благоговіти перед нею! У вільного народу незалежної України будуть інші пісні. У них буде менше смутку і болю, більше світлої радості й надії. Але ніколи не забудуться сердечні пісні Андрія Малишка – добрі супутники й порадники.

Чим цінна для нас творчість Андрія Малишка? Скільки читачів – стільки й думок. І хоч нерозумно зводити їх до одного знаменника, та все ж головне, мабуть, те, що у творчості поета відображено життя народу, духовний досвід нації, здобутий упродовж многотрудних десятиліть. Поет ішов разом з народом, не розмінюючи цінностей народної моралі, що означилися для нього високими словами: Мати й Вітчизна, Правда і Праця. Саме вони є визначальними для всього творчого шляху поета. Мотив радості, гармонії і повного щастя переважає у ліриці А. Малишка. Сам поет і його герої щасливі своїм відчуттям зрідненості з Батьківщиною, народом, землею. Поетиці притаманні навдивовижу органічна пісенність, глибокий ліризм, безпосередність і щирість.

Уже в довоєнний період поет створив багато світлих і симпатичних портретів своїх сучасників. Такими є герої віршів «Учитель», «Урожай», «Лісник», «Материнське». Поет пристрасно вдивляється в природу, вслухається в народні пісні. Але вже тоді з-під його пера виходять твори, позначені тривожними передчуттями грядущих битв. У віршах А. Малишка періоду війни – нові почуття і пристрасті: біль за розтерзану землю, ненависть до загарбника, готовність до самопожертви в ім’я Вітчизни. З темою Батьківщини в його поезії сусідить тема успадкування героїчних традицій народу. До постатей Устима Кармалюка та інших звитяжців минулого поет звертається з конкретною метою – не лише дати взірці, гідні наслідування, а й осмислити апокаліпсис нової війни. З особливою теплотою поет змальовує образи воїнів-жінок, які розділили зі своїми бойовими друзями всі труднощі й небезпеки на важких фронтових дорогах. Водночас жінка в ліриці А. Малишка залишається жінкою, чия одвічна сутність заперечує смерть, чия любов допомагає вижити:

• І тобі насниться в неспокої
• Мій бліндаж, мій рай земний і дім,
• Де я п’ю із битви грозової,
• Захистившись іменем твоїм.

Образ Ярославни – яскравий приклад трансформації, якої зазнали у творчості поета періоду війни художні образи, запозичені з народного епосу й літератури. Ярославна в його ліриці – це й кохана, реальна чи вимріяна (як у вірші «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу»), і дружина, і мати в невтішнім горі. І тоді й не збагнути, до кого звертається ліричний герой: «Ти мене накличешся ночами». Така «невизначеність» задумана самим автором: це вона – жінка, Оранта – відводить біди від ліричного героя й самого поета, це вона – мати й Вітчизна – «іще накличеться в тривозі і навиглядається вночі». Патріотична пісня в роки смертельної небезпеки стала однією з наймасовіших і найефективніших форм впливу на народ. Думаючи про Батьківщину, творці пісень згадували й батьківську хату, спаплюжену чи спалену ворогом… Популярними були пісні на слова А. Малишка, до яких народ сам створював мелодії. Його пісні мали великий агітаційний заряд. Деякі з них написані спеціально для народних месників: «Що за вітер з-за гори», «Засвистали партизани», «Там, де ворог пройде, – зла руїна». Через поєднання інтимного й громадянського поет ішов до своїх майбутніх пісенних шедеврів, у яких народ завжди впізнаватиме себе, свій національний характер. Малишко до останніх днів жив радощами й турботами свого народу, переймався клопотами людей, знайомих і незнайомих, які так горнулися до нього. Його слову вірили, і він цим довір’ям дорожив. Для нього не було чужого горя – воно завжди ранило і його серце. Тож у чорну лютневу ніч 1970 року він міг повторити собі те, що сказав у «Листах на світанку»:

• Хлопчику з монгольскими очима,
• Десь ти, мабуть, серце натрудив.
• Ми знаємо, де: на тій стежині, яка, мов ручай у Дніпрі, впадає в дорогу народну.